Постанова від 25.07.2025 по справі 280/8295/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2025 р. Справа № 280/8295/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Подобайло З.Г.,

Суддів: Катунова В.В. , Ральченка І.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.04.2025, головуючий суддя І інстанції: Мороко А.С.,повний текст складено 30.04.25 по справі № 280/8295/23

за позовом Військово-юридичного інституту Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого

до ОСОБА_1 треті особи Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба , ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 )

про стягнення витрат, пов`язаних з утриманням у вищому навчальному закладі,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Військово-юридичний інститут Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить суд :

стягнути з ОСОБА_1 , на користь Харківського національного університету повітряних сил імені Івана Кожедуба суму у розмірі 688008.39 грн на відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням під час навчання;

стягнути з ОСОБА_1 на користь Військово-медичного клінічного центру Північного регіону 12 881.58 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ОСОБА_1 проходив навчання та військову службу у Військово-юридичному інституті Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого з 29.08.2020 по 15.09.2023 на посаді курсанта. Контракт про проходження військової служби (навчання) був укладений з ОСОБА_1 та набрав чинності з 29.08.2020. Вказує, що 15.09.2023 контракт про проходження військової служби (навчання) був достроково розірваний та відповідач був виключений зі списків особового складу інституту. Враховуючи наведене ОСОБА_1 повинен відшкодувати витрати, пов`язані з його утриманням під час навчання у Військово-юридичному інституті Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого у розмірі 688008.39 грн. Такі витрати відповідачем у добровільному порядку не відшкодовані, тому позивач вважає за необхідне вирішити дане питання в судовому порядку.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 30.04.2025 (розгляд справи відбувся за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) задоволено адміністративний позов Військово-юридичного інституту Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Харківського національного університету повітряних сил імені Івана Кожедуба суму у розмірі 688008.39 грн на відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням під час навчання.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Військово-медичного клінічного центру Північного регіону 12881.58 грн.

Не погодившись з вказаним рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.04.2025 та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції не взято до уваги, що курсант ОСОБА_1 не служив до вступу до вищого закладу та навчався понад встановлені законодавством строки строкової військової служби, тому повинен відшкодувати витрати у розмірі різниці сум витрат з утримання курсантів і витрат з утримання військовослужбовців строкової служби за відповідною військово-обліковою спеціальністю за період навчання, який відповідає строку строкової військової служби, тобто за період з 29.08.2020 по 29.02.2022, оскільки відповідно до Довідки № 110 від 31.01.2024 саме цей період навчання зараховується до строку строкової військової служби. Зазначає, що основна сума 615357.14 грн, яка складається із сум неоподаткованої (309550.69 грн) та одноразової допомоги (305806.45 грн), взагалі не є витратами на грошове забезпечення курсанта, що пов`язані з навчанням та утриманням курсанту у вищому навчальному закладі, а є додатковою винагородою нарахованою та виплаченою курсанту ОСОБА_1 за безпосередню участь в бойових діях відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану». Посилається на те, що суд першої інстанції не перевірив правомірність та обґрунтованість наданого позивачем розрахунку, не встановив фактичні обставини, отже допустив порушення норм процесуального та матеріального права, а саме: п. 6 Порядку відшкодування курсантами витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2006 № 964 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та пп. 2.1.3.2. п. 2 Порядку відшкодування.

У відзиві на апеляційну скаргу Військово-юридичний інститут Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, обґрунтовуючи таке прохання доводами фактично аналогічними наведеним у позовній заяві.

Зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим і вмотивованим, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, на основі повного і всебічного з`ясування обставин справи, що мають істотне значення для правильного вирішення спору, при повному дослідженні усіх наявних у справі доказів.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308).

Відповідно до ч. 1 ст. 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що ОСОБА_1 проходив навчання та військову службу у Військово-юридичному інституті Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого (далі - інститут) з 29.08.2020 по 15.09.2023 на посаді курсанта.

Відповідно до розділу II «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» (далі - Положення), затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, Контракт про проходження військової служби (навчання) був укладений з ОСОБА_1 та набрав чинності з 29.08.2020.

15.09.2023 контракт про проходження військової служби (навчання), укладений між Міністерством оборони України в особі начальника інституту і відповідачем, був достроково розірваний та відповідач був виключений із списків особового складу інституту наказом начальника інституту (по стройовій частині) № 264 від 15.09.2023.

Відповідно до п. 1 (абз. 6) Контракту про проходження військової служби (навчання) у Збройних Силах України, укладеного між Міністерством оборони України, в особі начальника інституту, і відповідачем 29.08.2020 «Відповідач взяв на себе зобов`язання «відшкодувати Міністерству оборони України витрати, пов`язані з утриманням у закладі, в якому проходить військову службу (навчання), в разі дострокового розірвання Контракту».

Отже, після розриву контракту у відповідача виникло зобов`язання щодо відшкодування витрат на утримання під час навчання, а у позивача - право звернення до суду для захисту майнових інтересів в судовому порядку.

Отже, Військово-юридичним інститутом Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого відповідно до вимог «Порядку відшкодування витрат...» та «Порядку розрахунку витрат...» були розраховані фактичні витрати, пов`язані з утриманням відповідача в інституті з дня його зарахування до інституту по день відрахування від подальшого навчання через невиконання освітньої програми.

Відповідач 14.09.2023 ознайомився із загальним розрахунком коштів на відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням в інституті, про що свідчить його власноручний підпис під розрахунком та зобов`язався добровільно відшкодовувати кошти.

Відповідно до загального розрахунку № 8 від 14.09.2023 коштів на відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням відповідача, складають: по грошовому забезпеченню 639809.64 грн; по продовольчому забезпеченню 43966.80 грн (з 29.08.2020-14.09.2023); по речовому забезпеченню - 4231.95 грн.

Наведений розрахунок витрат відповідачем не оскаржувався.

Так, відповідача відраховано від подальшого навчання через небажання продовжувати навчання та знято з продовольчого забезпечення з 15.09.2023, однак не відшкодовано витрати на навчання в добровільному порядку, тому позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що укладаючи контракт, відповідач взяв на себе зобов`язання відшкодувати Міністерству оборони України витрати, пов`язані з його утриманням у ВНЗ у разі дострокового розірвання контракту. Відповідача 24.09.2023 ознайомлено з загальним розрахунком коштів на відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням в інституті, про що свідчить його власноручний підпис під розрахунком. Отже, відповідач повинен був відшкодувати позивачу витрати, пов`язані з утриманням під час навчання.

Погоджуючись з висновком суду першої інстанції, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законом України «Про Збройні Сили України» від 06.12.1991 № 1934-XII (далі Закон України № 1934-XII), «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі Закон України № 2232-XII), Порядком відшкодування курсантами та особами офіцерського складу витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2006 № 964 (далі - Порядок № 964), спільним наказом Міністерства оборони України, Міністерства фінансів України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства транспорту та зв`язку України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Службою безпеки України «Про затвердження Порядку розрахунку витрат, пов`язаних з утриманням курсантів у вищих навчальних закладах» від 16.07.2007 № 419/831/240/605/537/219/534 (далі - Наказ № 419/831/240/605/537/219/534).

Відповідно до статті 3 Закону України № 1934-XII організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, з`єднань, військових частин, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, установ та організацій.

Статтею 15 Закону України № 1934-XII визначено, що фінансування Збройних Сил України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Згідно з пунктом 3 частини першої, частиною третьою статті 24 Закону України № 2232-XII початком проходження військової служби вважається день призначення на посаду курсанта вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу для громадян, які не проходили військову службу, та військовозобов`язаних. Закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Частинами першою, третьою, п`ятою та восьмою статті 25 Закону України № 2232-XII визначено, що підготовка громадян України для проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу проводиться у вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти. У них здійснюється навчання курсантів, слухачів, студентів, ад`юнктів і докторантів. Зарахування громадян України до вищих військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів проводиться на добровільних засадах відповідно до особистих заяв після успішного складення вступних іспитів та відповідних випробувань. З громадянами України - курсантами вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу укладається контракт про проходження військової служби (навчання) на строки, передбачені абзацом четвертим частини другої статті 23 цього Закону. Курсантам, які не мали військового звання до зарахування до вищого військового навчального закладу або військового навчального підрозділу вищого навчального закладу, присвоюється військове звання рядового складу.

Відповідно до частини десятої статті 25 Закону України № 2232-XII курсанти в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість, систематичне невиконання умов контракту військовослужбовцем, невиконання освітньої програми (індивідуального навчального плану - за його наявності) та в разі відмови від подальшого проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу після закінчення закладу вищої освіти, а також особи офіцерського складу, які звільняються з військової служби протягом п`яти років (десяти років - для осіб офіцерського складу, які оволоділи спеціальностями льотного складу авіації) після закінчення вищого військового навчального закладу або військового навчального підрозділу закладу вищої освіти відповідно до підпунктів до підпунктів «д», «е», «з», «и» пункту 1, підпунктів «д», «е», «ж», «з» пункту 2 та підпункту «в» пункту 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону, відшкодовують Міністерству оборони України та іншим центральним органам виконавчої влади, яким підпорядковані ці заклади освіти, витрати, пов`язані з їх утриманням у закладі вищої освіти, відповідно до порядку і умов, встановлених Кабінетом Міністрів України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється у судовому порядку.

Попри те, обов`язок щодо відшкодування витрат за навчання саме у курсантів в разі дострокового розірвання контракту не залежить від пункту, за яким особу звільнено з військової служби.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 13.03.2024 у справі № 440/14068/21.

Згідно пункту 1 Порядку № 964, цей Порядок визначає механізм відшкодування курсантами в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість, систематичне невиконання умов контракту військовослужбовцем, невиконання освітньої програми (індивідуального навчального плану за його наявності) та в разі відмови від подальшого проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу після закінчення закладу вищої освіти, а також особами офіцерського складу, які звільняються з військової служби протягом п`яти років (десяти років - для осіб офіцерського складу, які оволоділи спеціальностями льотного складу авіації) після закінчення вищого військового навчального закладу або військового навчального підрозділу закладу вищої освіти (далі - заклади вищої освіти) відповідно до підпунктів «д», «е», «з», «и» пункту 1, підпунктів «д», «е», «ж», «з» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", витрат, пов`язаних з їх утриманням у закладі вищої освіти.

Пунктами 3, 4 Порядку № 964 визначено, що відшкодування здійснюється у розмірі фактичних витрат, пов`язаних з: грошовим, продовольчим, речовим, медичним забезпеченням; перевезенням до місця проведення щорічної основної та канікулярної відпустки та у зворотному напрямку; оплатою комунальних послуг і вартості спожитих енергоносіїв. Розрахунок фактичних витрат здійснюється вищим навчальним закладом згідно з нормами утримання курсантів.

На виконання пункту 3 вищевказаного нормативно-правового акту Міністерством оборони України, Міністерством фінансів України, Міністерством внутрішніх справ України, Міністерством транспорту та зв`язку України, Адміністрацією Державної прикордонної служби України, Управлінням державної охорони України, Службою безпеки України видано спільний наказ № 419/831/240/605/537/219/534.

Означеним Наказом затверджено Порядок розрахунку витрат, пов`язаних з утриманням курсантів у вищих навчальних закладах.

Відповідно до пункту 2.1 Порядку розрахунку витрат, відшкодування здійснюється в розмірі фактичних витрат, пов`язаних з утриманням курсантів у вищому навчальному закладі, а саме витрат, окрім іншого, на грошове забезпечення, продовольче забезпечення, медичне забезпечення та оплату комунальних послуг та спожитих енергоносіїв.

Згідно із пунктом 2.1.1 Порядку розрахунку витрат, витратами на грошове забезпечення є отримане курсантом щомісячне грошове забезпечення за весь період навчання, яке визначається з посадового окладу та додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу та надбавки), передбачених чинним законодавством для цієї категорії військовослужбовців. Фактичні дані беруться з розрахункових відомостей та інших передбачених документів, що підтверджують виплату щомісячного грошового забезпечення курсанту.

Відповідно до пункту 2.1.2 Порядку розрахунку витрат, витратами на продовольче забезпечення є витрати, пов`язані із забезпеченням курсанта продовольством згідно з нормами харчування.

Системний аналіз викладених правових норм дозволяє стверджувати, що законодавством передбачено обов`язок курсантів вищих військових навчальних закладів відшкодувати витрати, пов`язані з їх утриманням, у разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання.

При цьому до таких витрат входять, зокрема витрати на грошове, продовольче, речове забезпечення під час навчання.

Період навчання, за який здійснюється відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням, визначається з дня зарахування по день виключення курсанта зі списків особового складу вищого навчального закладу.

З матеріалів справи судом встановлено, що контракт із відповідачем як курсантом Військово-юридичного інституту Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого був розірваний через невиконання освітньої програми.

Разом з тим, укладаючи означений контракт, відповідач взяв на себе зобов`язання відшкодувати Міністерству оборони України витрати, пов`язані з його утриманням у ВНЗ у разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання.

Згідно із наданим позивачем загальним розрахунком коштів на відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням курсанта ОСОБА_1 витрачено: по грошовому забезпеченню 639809.64 грн, по продовольчому забезпеченню 43966.80 грн, по речовому забезпеченню 4231.95 грн, по медичному забезпеченню 00.00 грн, перевезення до місця проведення щорічної основної та канікулярної відпустки та назад 00.00 грн, по оплаті комунальних послуг і вартості спожитих енергоносіїв 00.00 грн, всього на суму 688008.39 грн (т.1 а.с. 12).

14.09.2023 відповідач був ознайомлений із вказаним розрахунком, про що свідчить власноручний підпис.

Суд також зауважує, що у графі «Зобов`язуюсь добровільно відшкодувати витрати на моє утримання в ВЮІ НЮУ не пізніше 15-ти днів з дня видання наказу про моє відрахування» також наявний особистий підпис відповідача.

Однак, вказаний обов`язок не був виконаний відповідачем. Доказів протилежного відповідачем не доведено, а судом не встановлено.

Суд наголошує, що курсанти, які навчаються у Військово-юридичному інституті Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, перебувають на повному державному забезпечені. Кошти, які витрачаються на їх навчання, є державними (бюджетними).

Тому, будучи обізнаним під час підписання контракту про необхідність відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням в навчальному закладі у разі дострокового розірвання контракту, відповідач станом на час прийняття рішення у цій справі зазначену вище суму коштів не відшкодував, що з урахуванням зазначених норм та встановлених обставин, є підставою для задоволення позову у повному обсязі.

Колегія суддів зазначає, що ознайомившись під підпис з розрахунком коштів на відшкодування витрат, позивач не міг не знати про встановлений йому п`ятнадцятиденний строк на добровільне відшкодування витрат.

Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що ні під час розгляду справи в суді першої інстанції, ані під час її апеляційного перегляду відповідачем не надано доказів добровільного відшкодування витрат на утримання в університеті.

При цьому, матеріали справи не містять доказів оскарження відповідачем зазначеної суми станом на день розгляду цього спору.

Колегія суддів зазначає, що питання правомірності визначення суми заборгованості не охоплюється предметом даного позову, оскільки розрахунки фактичних видатків державного бюджету, які підлягають відшкодуванню відповідачем, згідно з яким відповідні зобов`язання визначено, не є предметом позову у справі, а отже суд не має процесуальних повноважень у межах розгляду даної справи здійснювати їх правовий аналіз.

Наведене є однією із гарантій дотримання принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права.

Вищенаведена правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 13.02.2018 у справі № 826/18379/14 та від 18.06.2018 у справі № 805/3284/17-а.

Суд зауважує, що за приписами частини десятої статті 25 Закону України № 2232-XII та пункту 7 Порядку № 964 право на звернення до суду може виникнути у позивача лише у разі відмови відповідача добровільно відшкодувати витрати, і це право повинно бути реалізоване протягом одного місяця з дня такої відмови.

Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 30.09.2019 у справі № 340/685/19, від 23.03.2023 у справі № 420/24331/21, від 06.04.2023 у справі № 400/4280/20, від 11.05.2023 у справі № 400/4281/20.

При цьому у постанові від 01.02.2024 у справі № 400/210/21 Верховний Суд наголосив на тому, що у разі дострокового розірвання контракту з курсантом, саме вищий навчальний заклад (позивач) здійснює розрахунок фактичних витрат за видами забезпечення відповідно до правил пунктів 2.1, 2.3 Порядку, про що складає відповідні довідки-розрахунки, а також зазначає суму відшкодування у наказі про звільнення курсанта. Тож зважаючи на нормативне регулювання спірних правовідносин, вирішення спору цієї категорії залежить від того, чи було курсанта ознайомлено із розрахунком витрат, пов`язаних з його утриманням у вищому навчальному закладі, здійсненим відповідно до приписів Порядку № 964 та Порядку № 419/831/240/605/537/219/534, та запропоновано йому добровільно відшкодувати такі витрати, адже саме з відмовою курсанта добровільно відшкодувати витрати на його утримання у вищому навчальному закладі законодавець пов`язує можливість звернення Міністерства оборони України та інших центральних органів виконавчої влади, яким підпорядковані відповідні навчальні заклади, з позовом про стягнення такого відшкодування у судовому порядку.

Відтак, враховуючи обставини справи, зокрема те, що ОСОБА_1 добровільно не відшкодував витрати, пов`язані з його утриманням в університеті, Військово-юридичний інститут Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого правомірно звернувся із позовом про стягнення коштів.

Щодо посилань скаржника на те, що додаткова винагорода в розмірі передбачена Постановою №168 не може бути включена до грошового забезпечення, яке стягується позивачем, колегія суддів зазначає таке.

У зв`язку із введенням Указом Президента України від 24.02.2022 № 64 на території України воєнного стану Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова КМУ № 168).

Пунктом 1 Постанови КМУ № 168 (діючої на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Пунктами 3, 4 Порядку № 964 визначено, що відшкодування здійснюється у розмірі фактичних витрат, пов`язаних з: грошовим, продовольчим, речовим, медичним забезпеченням; перевезенням до місця проведення щорічної основної та канікулярної відпустки та у зворотному напрямку; оплатою комунальних послуг і вартості спожитих енергоносіїв. Розрахунок фактичних витрат здійснюється вищим навчальним закладом згідно з нормами утримання курсантів.

На виконання пункту 3 вищевказаного нормативно-правового акту Міністерством оборони України, Міністерством фінансів України, Міністерством внутрішніх справ України, Міністерством транспорту та зв`язку України, Адміністрацією Державної прикордонної служби України, Управлінням державної охорони України, Службою безпеки України видано спільний наказ № 419/831/240/605/537/219/534.

Означеним Наказом затверджено Порядок розрахунку витрат, пов`язаних з утриманням курсантів у вищих навчальних закладах.

Відповідно до пункту 2.1 Порядку розрахунку витрат, відшкодування здійснюється в розмірі фактичних витрат, пов`язаних з утриманням курсантів у вищому навчальному закладі, а саме витрат, окрім іншого, на грошове забезпечення, продовольче забезпечення, медичне забезпечення та оплату комунальних послуг та спожитих енергоносіїв.

Згідно із пунктом 2.1.1 Порядку розрахунку витрат, витратами на грошове забезпечення є отримане курсантом щомісячне грошове забезпечення за весь період навчання, яке визначається з посадового окладу та додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу та надбавки), передбачених чинним законодавством для цієї категорії військовослужбовців. Фактичні дані беруться з розрахункових відомостей та інших передбачених документів, що підтверджують виплату щомісячного грошового забезпечення курсанту.

Отже, додаткова винагорода (в розмірі до 30 000.00 грн) є частиною грошового забезпечення, що була виплачена ОСОБА_1 .

Враховуючи зазначене вище, така винагорода носила систематичний, щомісячний характер належить до додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія), а тому підлягає врахуванню під час обчислення розрахунку витрат на грошове забезпечення.

Колегія суддів зазначає, що в даній справі не ставиться питання правильності чи порядку нарахування грошового забезпечення. Предметом розгляду є питання саме відшкодування витрат на навчання, які включають в себе виплачене грошове забезпечення, тому суд першої інстанції вірно встановивши фактичні обставини та суть спору, застосував до даних правовідносин положення Порядку № 964.

Суд враховує доводи відповідача та третьої особи про те, що Військово-юридичний інститут Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого перебуває на фінансовому забезпеченні в Харківському національному університеті Повітряних Сил імені Івана Кожедуба та військовослужбовці Військово-юридичного інституту Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого (в тому числі курсанти) отримують грошове забезпечення та інші види забезпечення від Міністерства оборони України через рахунки Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, оскільки Військово-юридичний інститут Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого не має власних розрахункових рахунків.

Щодо стягнення з відповідача на користь Військово-медичного клінічного центру Північного регіону 12881.58 грн суд зазначає, що у матеріалах справи міститься лист командира в/ч НОМЕР_1 від 04.10.2023 № 553/4282, до якого долучено розрахунок щодо витрат на обстеження та стаціонарне лікування курсанта ОСОБА_1 .

Відповідно до листа командира в/ч НОМЕР_1 розрахунок витрат на обстеження та стаціонарне лікування курсанта ОСОБА_1 склав 12881.58 грн.

Так, розрахунок щодо витрат на обстеження та стаціонарне лікування за період з 08.05.2023 по 17.05.2023 склав 7737.32 грн; за період з 15.06.2023 по 24.06.2023 2109.47 грн; за період 04.08.2023 по 10.08.2023 1597.73 грн; за період з 22.08.2023 по 29.08.2023 1437.06 грн. Загальна сума становить 12881.58 грн.

Відповідно до Порядку відшкодування курсантами витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах витрати на медичне забезпечення курсанта є складовою витрат, пов`язаних з утриманням у вищому навчальному закладі в якому курсанти проходить військову службу (навчання), в разі дострокового розірвання Контракту.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги у відповідній частині також підлягають задоволенню.

Варто зауважити, що стосовно обов`язку особи відшкодувати вартість навчання у разі відмови відпрацювати визначену договором кількість років Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) висловлювався у низці справ.

Так, у справі «Chitos проти Греції» (рішення від 04.06.2015, заява № 51637/12) ЄСПЛ зазначав, що заявник не може правомірно стверджувати, що не знав принципу і обсягу зобов`язання, яке він взяв на себе, обравши кар`єру офіцера і військового лікаря. Однією з головних переваг вступу до армії було безкоштовне навчання. Дійсно, збройні сили беруть на себе вартість усього навчання такої особи, сплачують їй платню і надають соціальне забезпечення як кадровому офіцеру. Натомість від офіцера після отримання диплома вимагається взяти на себе зобов`язання служити у відповідному званні певну кількість років.

ЄСПЛ уважає, що накладене на кадрових офіцерів зобов`язання після завершення навчання нести службу протягом певного строку є невід`ємним від покладеного на них завдання. Обчислення строку дії контрактів офіцерів, які отримали освіту коштом армії, і умови розірвання таких контрактів належать до розсуду держави.

Вимога держави повернути кошти, витрачені на навчання офіцерів і військових медиків, а також на їх забезпечення відповідно до потреб, виправдовують заборону розривати контракт протягом певного строку і встановлення відшкодування витрат, яких зазнала держава протягом років навчання. Зобов`язання військових лікарів, які бажають піти у відставку до завершення контракту, сплатити державі певну суму на відшкодування витрат, понесених на їх навчання, цілком виправдовується перевагами, яких не мають цивільні студенти у сфері медицини, зокрема забезпеченим працевлаштуванням, отриманням платні тощо. Сам принцип відкупу років, які залишається відслужити, не становить порушення принципу пропорційності.

У справі «Lazaridis проти Греції» (рішення від 12.01.2016, заява № 61838/14) заявник (лікар, підполковник армії) подав клопотання про його дострокове відрахування з армії. Генеральний штаб армії зобов`язав заявника виплатити державі відшкодування у сумі 121 321,72 євро як компенсацію за дострокове звільнення. Заявник оскаржив таке рішення до суду. Суд відхилив його скаргу, у зв`язку із тим, що заявник, отримавши відповідну освіту, зобов`язався відслужити в армії дев`ятнадцять років і вісімнадцять днів, але він прослужив лише чотирнадцять років, два місяці та шість днів. Заявник оскаржив це рішення національного суду.

ЄСПЛ дійшов висновку, що зобов`язання військових лікарів, які бажали залишити армію до закінчення строку виконання обов`язку, відшкодувати державі витрати, понесені на їх навчання, було цілком виправданим з огляду на привілеї, якими вони користувалися порівняно із цивільними студентами-медиками. Особа, яка вступає на навчання до Військової академії, усвідомлює, що аналогом безкоштовної освіти, винагороди та соціальних переваг, якими користується така особа в силу свого військового статусу, є зобов`язання служити в рядах армії протягом визначеного періоду після закінчення навчання.

Обов`язок офіцерів армії нести службу протягом визначеного періоду після завершення їх підготовки відповідає встановленій меті, а тривалість цього періоду визначається на розсуд держав. Саме за допомогою військових установ особи отримують загальну медичну освіту, відповідну спеціалізацію, а також мають можливість займатися приватною медициною в неробочий час. Таким чином, сам принцип викупу решти років служби не порушує принцип пропорційності.

В аналогічній справі «Charalambos Pierrakos проти Греції» (рішення від 26.05.2020, заява № 51743/17) суд постановив, що обов`язок медичних працівників, які хотіли б покинути збройні сили держави до закінчення терміну служби, виплачувати державі певні суми відшкодування витрат на навчання є повністю виправданим з урахуванням привілеїв, якими вони користуються в порівнянні зі студентами в галузі цивільної медицини. Особі, яка зараховується на навчання до військового закладу освіти, відомо, що у разі безкоштовного навчання, виплати винагороди за службу та у зв`язку з військовим статусом, вона зобов`язується служити в армії протягом відповідного періоду після закінчення навчання. Такий обов`язок відповідає загальновизнаній меті, а тривалість цього періоду визначається на розсуд держав. Саме військові абітурієнти, які вивчали медицину та здобували відповідну спеціалізацію мали можливість займатися приватною медичною практикою. Таким чином, принцип відшкодування (викупу) решти років служби не порушує принцип пропорційності (дивитись згадувану вище справу «Chitos проти Греції», п.п. 92-100). Ці міркування застосовні і в даному випадку.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

На підставі викладеного колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч.1 ст.329 КАС України.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.04.2025 по справі № 280/8295/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді(підпис) (підпис) В.В. Катунов І.М. Ральченко