Постанова від 23.07.2025 по справі 761/18552/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Єдиний унікальний номер справи № 761/18552/20 Головуючий у суді першої інстанції - Савицький О.А.

Номер провадження № 22-ц/824/10527/2025 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2025 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Яворського М.А.,

суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,

за участю секретаря - Русан А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Київської міської ради, поданою представником Юрченком Юрієм Володимировичем, на рішення Шевченківського районного суду міста Києвавід 29 січня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Савицького О.А., у місті Києві, у справі за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, Державної казначейської служби України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Лорбук», Шевченківська районна у місті Києві рада, Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у місті Києві ради, про стягнення матеріальних збитків,-

ВСТАНОВИВ:

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Київської міської ради, Державної казначейської служби України про стягнення матеріальних збитків, в якому просила суд стягнути з Державної казначейської служби України у відшкодування майнової шкоди в розмірі 10 759 873,32 грн, яка завдана неправомірними діями Київської міської ради.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 16 липня 2008 року між Управлінням з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у місті Києві ради та ТОВ «Лорбук» був укладений договір купівлі-продажу нежилого приміщення на аукціоні, відповідно до умов якого право власності на нежитлові приміщення з № 1 по № 6 групи приміщень №96, №1,2,3 групи приміщень №97 загальною площею 121,30 кв. м. у будинку АДРЕСА_1 перейшло до ТОВ «Лорбук».

Відповідно до договору купівлі-продажу від 20 жовтня 2008 року ТОВ «Лорбук» продало їй вказані нежитлові приміщення. Вартість приміщень за договором - 1 152 180,00 грн.

Вказує, що після отримання приміщення нею у власність, вона провела ремонтні роботи за власні кошти.

Між тим, рішенням Господарського суду міста Києва від 20 травня 2010 року позов Всеукраїнської громадської організації Товариство «Знання» задоволено, визнано недійсним аукціон з продажу нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 (літера А), з № 1 по № 6 групи приміщень № 96, №№ 1, 2, 3 групи приміщень № 97 загальною площею 121,30 кв. м., оформлений протоколом № 05-05/08 від 15 липня 2008 року про хід біржових торгів з продажу майна, відповідно до якого переможцем торгів було обрано ТОВ «Лорбук», а також визнано недійсним договір купівлі-продажу нежилого приміщення на аукціоні від 16 липня 2008 року, укладений між Управлінням з питань комунального майна приватизації та підприємництва Шевченківської районної у місті Києві ради та ТОВ «Лорбук».

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15 липня 2010 року рішення Господарського суду міста Києва від 20 травня 2010 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову Всеукраїнської громадської організації Товариство «Знання», однак постановою Вищого господарського суду м. Києва від 13 жовтня 2010 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 15 липня 2010 року скасовано, рішення Господарського суду міста Києва від 20 травня 2010 року залишено без змін.

Крім цього, в провадженні Шевченківського районного суду міста Києва перебувала цивільна справа №761/38793/14-ц за позовом Київської місцевої прокуратури № 10 в інтересах держави в особі Київської міської ради, Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ТОВ «Лорбук», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна», Всеукраїнська громадська організація Товариство «Знання» України, про визнання договорів недійсними, витребування майна, зобов`язання вчинити дії та усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом виселення та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги, Всеукраїнської громадської організації Товариство «Знання» України до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ТОВ «Лорбук», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Київська міська рада, Департамент культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна», про визнання правочину недійсним, визнання права власності та витребування майна.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 05 травня 2016 року позов Київської місцевої прокуратури та позов Всеукраїнської громадської організації Товариство «Знання» України задоволені частково. Визнано недійсним договір оренди нежитлових приміщень з № 1 до № 6 групи приміщень № 96, № 1,2,3 групи приміщень № 97, загальною площею 121, 30 кв. м, у будинку АДРЕСА_1 , що укладений 04 січня 2011 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 ; визнано за ВГОТ «Знання» право користування приміщеннями на умовах договору оренди від 01 березня 2000 року № 08/00; витребувано їх від ОСОБА_2 на користь ВГОТ «Знання» для подальшого використання на умовах оренди. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 26 грудня 2016 року апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради, Головного управління охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації, та апеляційну скаргу ВГОТ «Знання» відхилено. Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Лорбук», ОСОБА_1 задоволені. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 05 травня 2016 року в частині вирішення позовних вимог Київської місцевої прокуратури № 10 про визнання договору оренди недійсним, в частині вирішення позовних вимог третьої особи та в частині вирішення питання про розподіл судових витрат скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в позові; в іншій частині рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 05 травня 2016 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 червня 2017 року касаційні скарги ВГОТ «Знання» та заступника прокурора м. Києва задоволено частково. Рішення Апеляційного суду міста Києва від 26 грудня 2016 року в частині відмови у витребуванні майна та визнанні недійсним договору купівлі-продажу від 20 жовтня 2008 року скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції; в іншій, незміненій апеляційним судом частині рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 05 травня 2016 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 26 грудня 2016 року залишено без змін.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 04 жовтня 2017 року апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради відхилено; апеляційну скаргу ВГОТ «Знання» у частині оскарження рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 05 травня 2016 року про відмову у задоволенні позову Київської місцевої прокуратури № 10 про витребування майна та про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 20 жовтня 2008 року відхилено. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 05 травня 2016 року у частині відмови Київській місцевій прокуратурі № 10 в інтересах держави в особі Київської міської ради, Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у задоволенні позовних вимог про витребування майна та про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 20 жовтня 2008 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 04 вересня 2019 року касаційні скарги ВГОТ «Знання» та заступника прокурора міста Києва задоволені частково. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 05 травня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 04 жовтня 2017 року у частині відмови у задоволенні позову прокурора про витребування майна скасовано, ухвалено у цій частині нове рішення, яким витребувано нежитлові приміщення з № 1 до № 6 групи приміщень № 96, № 1,2,3 групи приміщень № 97, загальною площею 121, 30 кв. м, у будинку АДРЕСА_1 від ОСОБА_1 на користь Київської міської ради, повернувши ці приміщення у комунальну власність територіальної громади м. Києва.

Позивач вважає, що неправомірні дії Шевченківської районної у м. Києві ради стали підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень на аукціоні з ТОВ «Лорбук» та встановлення ознак нікчемності договору купівлі-продажу нежилого приміщення, укладеного між нею та ТОВ «Лорбук» та витребування таких приміщень. При цьому, правонаступником Шевченківської районної у м. Києві ради є Київська міська рада.

Зазначає, внаслідок вказаних дій їй завдано шкоду в розмірі 10 759 873,32 грн, яка складається з вартості приміщень за договором купівлі-продажу в розмірі 1 152 180,00 грн, грошової маси з урахуванням індексу інфляції в розмірі 4 040 695,26 грн, вартості проведення невід`ємних поліпшень в приміщенні в розмірі 1 140 841,85 грн та грошової маси, витраченої за придбання нерухомого майна з урахування відсоткової ставки за депозитами фізичних осіб в сумі 4 426 156,31 грн. Вказане стало підставою для звернення до суду.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 02 лютого 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 14 червня 2021 року рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02 лютого 2021 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 06 липня 2022 року рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02 лютого 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 червня 2021 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києвавід 29 січня 2025 року за результатами нового судового розгляду позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Київської міської ради на користь ОСОБА_1 2303531, 75 грн, з яких: 2 293 021, 75 грн - матеріальні збитки; 10 510, 00 грн - витрати по сплаті судового збору. Решту позовних вимог залишено без задоволенню.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням представником Київської міської ради - Юрченком Ю.В. було подано апеляційну скаргу, відповідно до якої просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції безпідставно не враховано того, що відповідно до рішення Київської міської ради від 09 вересня 2010 року № 7/4819 «Про питання організації управління районами в місті Києві», у Шевченківської районної у місті Києві ради не може бути правонаступників.

Крім того, судом безпідставно не застосовано до спірних правовідносин статтю 609 ЦК України, внаслідок чого суд дійшов помилкового висновку про те, що Київська міська рада є правонаступником Шевченківської районної у місті Києві ради.

Оскільки спірне майно є комунальною власністю, прокуратура подавала позов в інтересах Київської міської ради, як представницького органу територіальної громади міста Києва.

Вважає, що збитки позивача не є безумовним та безпосереднім наслідком неправомірних дій Шевченківської районної у місті Києві ради , а відтак, відсутні підстави притягнення Шевченківської районної у місті Києві ради, яка діяла правомірно та у передбачений законодавством спосіб, до деліктної відповідальності.

Дійшовши висновку про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість стягнення з Київської міської ради не тільки вартості майна, а й вартості невід`ємних поліпшень.

З цього приводу Київська міська рада зазначає наступне.

Навіть якщо припустити, що Київська міська рада може бути правонаступником Шевченківської районної у місті Києві ради та несе деліктну відповідальність, стягнення вартості невід`ємних поліпшень, у даному випадку, є безпідставним, оскільки Київська міська рада не була стороною договорів купівлі-продажу, жодного відношення до відчужень спірного майна не має, жодних коштів не отримувала, будь-які ремонтні роботи не узгоджувала. Разом з тим, з матеріалів справи встановлено, що ремонтні роботи було виконано 15 липня 2011 року, що підтверджується актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 15 липня 2011 року № OУ-00091, а до комунальної власності територіальної громади міста Києва спірне майно, на підставі акту державного виконавця, було передано лише 27 серпня 2020 року. Здійснивши ремонтні роботи, позивач ще 9 років володіла спірним майном та використовувала його.

04 червня 2025 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив від представника ОСОБА_1 - Горошинського О.О. , відповідно до якого просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 29 січня 2025 року - без змін.

Заперечуючи проти доводів, викладених у апеляційній скарзі вказує, що доводи Київської міської ради, що у Шевченківської районної у місті Києві ради відсутні правонаступники у зв`язку з ліквідацією не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Разом з тим, вважає, що посилання в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм статей 80, 104, 609 ЦК України не повинні братися до уваги судом апеляційної інстанції, адже дані норми не підлягають застосуванню до правовідносин сторін в даній справі, які регулюються спеціальними нормами Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Наголошує, що твердження Київської міської ради про недоведеність вчинення протиправних дій Шевченківською районною радою міста Києва спростовується матеріалами справи.

Київська міська рада також заперечує проти рішення суду першої інстанції в частині стягнення з останньої вартості невід`ємних поліпшень, при цьому, які саме норми матеріального чи процесуального права порушив суд першої інстанції при ухваленні рішення в цій частині не зазначає.

При апеляційному розгляді справи представник Київської міської ради - Юрченко Ю.В. підтримав, доводи викладені в апеляційній скарзі, та просив її задовольнити, рішення суду скасувати та ухвалити у вказаній справі нове судове рішення про відмову у задоволенні позову з підстав зазначених в апеляційній скарзі.

Представник позивача у справі адвокат Горошинський О.О. заперечив щодо доводів, викладених в апеляційній скарзі, та просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції просив залишити без змін, мотивуючи свої заперечення тим, що доводи на які посилається апелянт не спростовують обставин, які були встановлені судом при розгляді справи та висновків викладених у рішенні суду. Вважає рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального права та з дотримання норм процесуального законодавства.

Інші належним чином повідомлені учасники справи не з`явились.

У відповідності до вимог ст. 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача у справі, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції при розгляді справи встановив, що 20 жовтня 2008 року між ТОВ «Лорбук» та ОСОБА_1 укладений договір купівлі-продажу нежилого приміщення з № 1 по № 6 групи приміщень № 96, № 1, 2, 3 групи приміщень № 97 у будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 121,30 кв. м. Продаж нежилих приміщень за домовленістю сторін вчинено за 1 152 180 грн.

03 листопада 2008 року право власності на вказані приміщенні зареєстровано за ОСОБА_1 , що підтверджується реєстраційним посвідченням Київського МБТІ № НОМЕР_1 .

05 вересня 2011 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Сфінкс» укладений договір підряду щодо виконання комплексу робіт з ремонту нежилого приміщення з № 1 по № 6 групи приміщень № 96, № 1, 2, 3 групи приміщень № 97 у будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 121,30 кв. м. Вартість робіт становить 164 343 грн.

15 березня 2011 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Сфінкс» укладено договір підряду щодо виконання комплексу робіт з ремонту нежилого приміщення з № 1 по № 6 групи приміщень № 96, № 1, 2, 3 групи приміщень № 97 у будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 121,30 кв.м. Вартість робіт становить 430 145 грн.

Згідно з висновком експертного дослідження за результатами проведення будівельно-технічного дослідження від 07 травня 2020 року вартість на дату проведення дослідження невід`ємних поліпшень, які виконані у групах приміщень № 96 та № 97 в житловому будинку у будинку АДРЕСА_1 за період з 2011 року до 2015 року, за даних, які містяться в наданих на дослідження документах, станом на момент проведення експертного дослідження складає 1 140 841,75 грн з ПДВ.

У провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа № 16/621 за позовом ВГОТ «Знання» до Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у місті Києві ради, ТОВ «Лорбук», третя особа - Шевченківська районна у місті Києві рада, про визнання недійним договору купівлі-продажу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20 травня 2010 року позов ВГОТ «Знання» задоволено. Визнано недійсним аукціон з продажу нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 (літера «А»), з № 1 по № 6 групи приміщень № 96, №№ 1, 2, 3 групи приміщень № 97 загальною площею 121,30 кв. м, оформлений протоколом № 05-05/08 від 15 липня 2008 року про хід біржових торгів з продажу майна, відповідно до якого переможцем торгів було обрано ТОВ «Лорбук», а також визнано недійсним договір купівлі-продажу нежилого приміщення на аукціоні від 16 липня 2008 року, укладений між Управлінням з питань комунального майна приватизації та підприємництва Шевченківської районної у місті Києві ради та ТОВ «Лорбук». Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15 липня 2010 року рішення Господарського суду міста Києва від 20 травня 2010 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ВГОТ «Знання». Постановою Вищого господарського суду м. Києва від 13 жовтня 2010 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 15 липня 2010 року скасовано, рішення Господарського суду міста Києва від 20 травня 2010 року залишено без змін.

Вказаними судовими рішеннями встановлено, що при здійсненні приватизації нежилого приміщення за адресою: АДРЕСА_1 (літера «А»), порушено статті 7 та 15 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», що відповідності до статті 20 цього Закону та статті 215 ЦК України є підставою для визнання недійсними відповідних аукціону та договору купівлі-продажу.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 05 травня 2016 року у цивільній справі № 761/38793/14-ц позов Київської місцевої прокуратури № 10 та позов ВГОТ «Знання» задоволені частково. Визнано недійсним договір оренди нежитлових приміщень з № 1 до № 6 групи приміщень № 96, № 1, 2, 3 групи приміщень № 97, загальною площею 121,30 кв. м, у будинку АДРЕСА_1 , що укладений 04 січня 2011 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 ; визнано за ВГОТ «Знання» право користування вказаними приміщеннями на умовах договору оренди від 01 березня 2000 року № 08/00; витребувано їх від ОСОБА_2 на користь ВГОТ «Знання» для подальшого використання на умовах оренди. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Вказане рішення суду першої інстанції набуло законної сили згідно з рішенням Апеляційного суду міста Києва від 26 грудня 2016 року.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 червня 2017 року у справі № 761/38793/14-ц касаційні скарги ВГОТ «Знання» та заступника прокурора міста Києва задоволені частково. Рішення Апеляційного суду міста Києва від 26 грудня 2016 року в частині відмови у витребуванні майна та визнанні недійсним договору купівлі-продажу від 20 жовтня 2008 року скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції; в іншій, незміненій апеляційним судом частині рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 05 травня 2016 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 26 грудня 2016 року залишено без змін.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 04 жовтня 2017 року у справі № 761/38793/14-ц апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради відхилено; апеляційну скаргу ВГОТ «Знання» у частині оскарження рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 05 травня 2016 року про відмову у задоволенні позову Київської місцевої прокуратури № 10 про витребування майна та про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 20 жовтня 2008 року відхилено. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 05 травня 2016 року у частині відмови Київській місцевій прокуратурі № 10 в інтересах держави в особі Київської міської ради, Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у задоволенні позовних вимог про витребування майна та про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 20 жовтня 2008 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 761/38793/14-ц касаційні скарги ВГОТ «Знання» та заступника прокурора міста Києва задоволені частково. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 05 травня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 04 жовтня 2017 року у частині відмови у задоволенні позову прокурора про витребування майна скасовано, ухвалено у цій частині нове рішення, яким витребувано нежитлові приміщення з № 1 до № 6 групи приміщень № 96, № 1, 2, 3 групи приміщень № 97, загальною площею 121,30 кв. м, у будинку АДРЕСА_1 від ОСОБА_1 на користь Київської міської ради, повернувши ці приміщення у комунальну власність територіальної громади міста Києва.

Вирішуючи вказаний спір та задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що порушення встановленого статтями 7 та 15 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» порядку повідомлення про проведення аукціону, з боку посадових осіб Шевченківської районної в місті Києві ради, стали підставою для визнання недійсним аукціону з продажу спірних нежитлових приміщень, що в подальшому призвело до витребування вказаних нежитлових приміщень у позивача на користь Київської міської ради та повернення цих приміщень у комунальну власність територіальної громади м.Києва.

Таким чином, судом встановлено наявність всіх трьох елементів, необхідних для притягнення органу місцевого самоврядування до відповідальності за завдану шкоду: неправомірність дій Шевченківської районної в місті Києві ради, збитків, яких позивач зазнала внаслідок витребування у неї майна, що полягають у її витратах на придбання приміщень та проведення в них невід`ємних поліпшень, а також причинно-наслідкового зв`язку між такими неправомірними діями і збитками.

Перевіряючи заперечення відповідача, суд першої інстанції зазначав, що Київська міська рада є правонаступником Шевченківської районної у м.Києві ради у спірних правовідносинах, і саме Київська міська рада, як єдиний представницький орган територіальної громади м.Києва, який наділений правом представляти її інтереси, розпоряджається комунальним майном територіальної громади та коштами відповідного місцевого бюджету, та на користь якого у позивача були витребувані спірні нежитлові приміщення, має відповідати за відшкодування заподіяної позивачу шкоди.

Суд першої інстанції, вирішуючи вказаний спір та, даючи оцінку запереченням представника КМР врахував, що позивачем заявлено позов до власника майна, на користь якого у неї його витребувано, про стягнення вартості придбаних приміщень та вартості проведених в приміщеннях невід`ємних поліпшень, на підтвердження якої позивач надала висновок експертного дослідження за результатами проведення будівельно-технічного дослідження від 07 травня 2020 року № 0507-31, складений судовим експертом Свістуновим І.В.

Позивач протягом довгого часу володіла на праві власності зазначеними нежитловими приміщеннями, за придбання яких вона відповідно до договору купівлі-продажу від 20 жовтня 2008 року сплатила ТОВ «Лорбук» 1152180,00 грн, та здійснила поліпшення, які виконані у групах приміщень № 96 та АДРЕСА_2 за період з 2011 року до 2015 року, що є невід`ємними.

Отримавши у власність вище вказане майно на підставі правочину, та будучи власником вказаного майна позивачка здійснила за власний рахунок їх ремонт і вартість здійснених поліпшень в сумі 1140841,75 грн підтверджується висновком експертного дослідження за результатами проведення будівельно-технічного дослідження від 07 травня 2020 року № 0507-31, складеним судовим експертом Свістуновим І.В.

Таким чином, суд першої інстанції визнав доведеними позовні вимоги позивача в частині стягнення з Київської міської ради вартості придбаних приміщень за договором купівлі-продажу в розмірі 1152180,00 грн та вартості проведених в приміщеннях невід`ємних поліпшень в розмірі 1140841,75 грн, а тому задовольнив позовні вимоги у частині стягнення з Київської міської ради на користь ОСОБА_1 збитків в загальній сумі 2293021,75 грн (1152180 грн + 1140841,75 грн).

Безпідставними суд визнав вимоги позивачки в частині стягнення грошової маси з урахуванням індексу інфляції у сумі 4040695,26 грн та грошової маси з урахуванням відсоткової ставки за депозитами фізичних осіб в сумі 4426156,31 грн, при цьому суд зазначив, що позивачем не наведено правових підстав для стягнення з відповідача вказаних сум у правовідносинах, що склалися між сторонами, не наведено розрахунків відповідних вимог окремо за кожен період часу, не надано жодних доказів на підтвердження понесення позивачем збитків у вказаних розмірах, а тому суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову відповідає з огляду на наступне.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 41 Конституції України, статтею 321 ЦК України гарантовано, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частиною другою статті 393 ЦК України передбачено, власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Відповідно до статті 394 ЦК України власник земельної ділянки, житлового будинку, інших будівель має право на компенсацію у зв`язку із зниженням цінності цих об`єктів у результаті діяльності, що призвела до зниження рівня екологічної, шумової захищеності території, погіршення природних властивостей землі.

Частиною першою статті 1166 ЦК України унормовано, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою.

Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірних дій цього органу, наявності шкоди та причинного зв`язку між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Причинний зв`язок як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає у тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки особи, яка завдавала шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є безумовним та безпосереднім наслідком такої протиправної поведінки.

Такий правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 01 грудня 2021 року у справі № 308/10255/17 (провадження № 61-1989св21).

Ч. 1 ст. 74 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами.

Згідно з ч.1 ст. 77 цього Закону, шкода, заподіяна юридичним і фізичним особам в результаті неправомірних рішень, дій або бездіяльності органів місцевого самоврядування, відшкодовується за рахунок коштів місцевого бюджету, а в результаті неправомірних рішень, дій або бездіяльності посадових осіб місцевого самоврядування - за рахунок їх власних коштів у порядку, встановленому законом.

У пунктах 6.11-6.16 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 квітня 2020 року у справі № 925/1196/18 зазначено, що статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними й передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відрізняються від загальних правил деліктної відповідальності. Зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Утім цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. Збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником. Доведення факту наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв`язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача. Причинний зв`язок як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.

Таким чином, правовою підставою для цивільно-правової відповідальності за шкоду, завдану рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, є правопорушення, що включає такі складові елементи як необхідні умови притягнення до відповідальності: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини.

Верховний Суд у постанові від 04 вересня 2019 року у справі № 761/38793/14-ц вирішував питання щодо вираження волі територіальної громади, спрямованої на передачу права власності стосовно спірного об`єкта нерухомості. Зі змісту цієї постанови вбачається, що рішенням Господарського суду м.Києва від 20 травня 2010 року, залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 13 жовтня 2010 року, аукціон з продажу спірних нежитлових приміщень та договір купівлі-продажу від 16 липня 2008 року визнані недійсними з тих підстав, що ВГОТ «Знання» повідомлено про приватизацію спірних приміщень із пропуском строку, установленого частиною другою статті 7 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», що діяв на момент прийняття рішення Шевченківською районною в місті Києві радою та проведення аукціону. Також підставою визнання недійсними аукціону та договору купівлі-продажу стало порушення статті 15 зазначеного Закону щодо поширення інформації про проведення аукціону у неналежному друкованому виданні.

З наведеного вбачається, що саме порушення встановленого статтями 7 та 15 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» порядку повідомлення про проведення аукціону, з боку посадових осіб Шевченківської районної в місті Києві ради, стали підставою для визнання недійсним аукціону з продажу спірних нежитлових приміщень, що в подальшому призвело до витребування вказаних нежитлових приміщень у позивача на користь Київської міської ради та повернення цих приміщень у комунальну власність територіальної громади м.Києва.

Таким чином, судом встановлено наявність всіх трьох елементів, необхідних для притягнення органу місцевого самоврядування до відповідальності за завдану шкоду: неправомірність дій Шевченківської районної в місті Києві ради, збитків, яких позивач зазнала внаслідок витребування у неї майна, що полягають у її витратах на придбання приміщень та проведення в них невід`ємних поліпшень, а також причинно-наслідкового зв`язку між такими неправомірними діями і збитками.

Як встановлено постановою Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 761/38793/14-ц, рішенням Київської міської ради VI сесії, VI скликання від 09 вересня 2010 року № 7/4819 «Про питання організації управління районами в місті Києві» було ліквідовано районні в м.Києві ради. Рішенням Київської міської ради від 02 грудня 2010 року № 284/5096 «Про питання комунальної власності територіальної громади м.Києва» майно територіальної громади Шевченківського району м.Києва передано до комунальної власності територіальної громади м.Києва, затверджені переліки об`єктів комунальної власності територіальної громади м.Києва, що розміщені на території районів, в тому числі Шевченківського. Відповідно до додатку № 10 до зазначеного рішення до переліку увійшов, зокрема, будинок на АДРЕСА_1 . Правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, зокрема і спірною нерухомістю, належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Київська міська рада, яка набула відповідних прав після відкриття процедури ліквідації Шевченківської районної у м.Києві ради.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» представницький орган місцевого самоврядування - виборний орган (рада), який складається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення.

Згідно з ч.3 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Частиною 1 статті 60 зазначеного Закону установлено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Частиною п`ятою цієї статті визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

Відповідно до ч.2 ст. 64 цього Закону сільські, селищні, міські, районні в містах (у разі їх створення) ради та їх виконавчі органи самостійно розпоряджаються коштами відповідних місцевих бюджетів, визначають напрями їх використання.

Таким чином, Київська міська рада є правонаступником Шевченківської районної у м.Києві ради у спірних правовідносинах, і саме Київська міська рада, як єдиний представницький орган територіальної громади м.Києва, який наділений правом представляти її інтереси, розпоряджається комунальним майном територіальної громади та коштами відповідного місцевого бюджету, та на користь якого у позивача були витребувані спірні нежитлові приміщення, має відповідати за відшкодування заподіяної позивачу шкоди.

Суд першої інстанції, вирішуючи вказаний спір врахував, що позивачем заявлено позов до власника майна, на користь якого у неї його витребувано, про стягнення вартості придбаних приміщень та вартості проведених в приміщеннях невід`ємних поліпшень, на підтвердження якої позивач надала висновок експертного дослідження за результатами проведення будівельно-технічного дослідження від 07 травня 2020 року № 0507-31, складений судовим експертом Свістуновим І.В.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд першої інстанції, зазначив що постановою Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 761/38793/14-ц, яка набрала законної сили, витребувано у позивача нежитлові приміщення з № 1 до № 6 групи приміщень № 96, №№ 1, 2, 3 групи приміщень № 97, загальною площею 121,30 кв.м., у будинку АДРЕСА_1 на користь Київської міської ради, повернувши ці приміщення у комунальну власність територіальної громади м.Києва.

Також судом встановлено, що позивач протягом довгого часу володіла на праві власності зазначеними нежитловими приміщеннями, за придбання яких вона відповідно до договору купівлі-продажу від 20 жовтня 2008 року сплатила ТОВ «Лорбук» 1152180,00 грн, та здійснила поліпшення, які виконані у групах приміщень № 96 та АДРЕСА_2 за період з 2011 року до 2015 року, що є невід`ємними.

Вартість здійснених поліпшень в сумі 1140841,75 грн підтверджується висновком експертного дослідження за результатами проведення будівельно-технічного дослідження від 07 травня 2020 року № 0507-31, складеним судовим експертом Свістуновим І.В.

Таким чином, суд погоджуючись із доводами позивача щодо стягнення з Київської міської ради вартості придбаних приміщень за договором купівлі-продажу в розмірі 1152180,00 грн та вартості проведених в приміщеннях невід`ємних поліпшень в розмірі 1140841,75 грн, а всього на суму 2293021,75 грн (1152180 грн + 1140841,75 грн), обґрунтовано виходив із того що за наслідками судових спорів між Київської міської ради в інтересах якої виступав також і прокурор та Всеукраїнською громадською організацією Товариство «Знання» України, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ТОВ «Лорбук» саме Київська міська рада, як представник територіальної громади отримала у власність вище вказані нежитлові приміщення, а крім того саме на користь територіальної громади ТОВ «Лорбук» було сплачено вартість вказаних приміщень за наслідком укладеного правочину за проведеним аукціоном. При цьому ТОВ «Лорбук», продавши вказані приміщення ОСОБА_1 отримала відповідну компенсацію за придбанні з аукціону приміщення.

Таким чином суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку в частині того, що саме позивач у справі ОСОБА_1 зазначала матеріальної шкоди у зв`язку із витребування у неї вказаних приміщень на користь територіальної громади міста Києва і тому правомірно задовольнив її вимоги.

Доводи апелянта проте, що ні Київська міська рада, ні Шевченківська районна у місті Києва рада не погоджувала проведення позивачкою ремонтних робіт пов`язаних з поліпшенням придбаних ОСОБА_1 не житлових приміщень не може бути підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції, оскільки на час вчинення вказаних дій позивачка була законним власником цих приміщень і тому відповідно до положень ст. 41 Конституції України та ч. ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України мала право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечили закону.

Отже, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судові рішення, яке відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене судове рішення в оскаржуваній частині відповідає вимогам матеріального і процесуального права, то підстави для його скасування відсутні.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Київської міської ради, подану представником Юрченком Юрієм Володимировичем, залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києвавід 29 січня 2025 року, залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 25 липня 2025 року.

Головуючий суддя : М.А.Яворський

Судді : Т.Ц.Кашперська

В.О.Фінагеєв