Рішення від 19.06.2025 по справі 907/100/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2025 р. м. УжгородСправа № 907/100/25

Господарський суд Закарпатської області у складі судді Мірошниченка Д.Є., за участю секретаря судового засідання Меліки І.В.,

розглянувши матеріали

за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Коростенський щебзавод", м.Коростень Житомирської області

до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю "Закарпаття Асфальт", с.Мужієво Берегівського району Закарпатської області

до відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю "СИНЕРГІЯ ОІЛ", м.Бровари Київської області

про визнання договорів недійсним та витребування майна (з урахуванням заяви позивача про зміну предмета позову)

За участю представників:

позивача Березка Р.М., адвокат, довіреність від 31.01.2025 в режимі відеоконференцзв`язку,

відповідача-1 Закордонець М.М., адвокат, довіреність від 01.07.2024,

відповідача-2 Моланич І.І., адвокат, довіреність від 30.12.2024

ВСТАНОВИВ:

Товариство з додатковою відповідальністю "Коростенський щебзавод" звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Закарпаття Асфальт" та до Товариства з обмеженою відповідальністю "Синергія ОІЛ" про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 18.07.2024, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Закарпаття Асфальт" та Товариством з обмеженою відповідальністю "СИНЕРГІЯ ОІЛ", та зобов`язання відповідача-2 повернути відповідачу-1 об`єкт нерухомого майна, відчуженого за цим договором.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 907/100/25 визначено головуючого суддю Мірошниченка Д.Є., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.01.2025.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 03.02.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 12.03.2025 о 10:30 год.

03.02.2025 за вх.№ 02.3.1-02/986/25 через підсистему "Електронний суд" до суду надійшла заява позивача про зміну предмета позову, відповідно до якої позивач просить суд змінити предмет позову з урахуванням таких позовних вимог:

"1. Визнати недійсним договір купівлі-продажу від 25.03.2024, посвідчений приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Базир В.Г., зареєстрованого в реєстрі за № 329, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Закарпаття Асфальт" (код ЄДРПОУ 41244302) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Синергія ОІЛ" (код ЄДРПОУ 39688880) щодо продажу комплексу будівель та споруд асфальтобетонного заводу, за адресою: Закарпатська область, Мукачівський район, Кольчинська територіальна громада, урочище Няроші, 6, загальною площею 641,5 кв.м, одночасно з земельною ділянкою площа 3,0147 га, кадастровий номер 2122755300:05:000:0047.

2. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Синергія ОІЛ" (код ЄДРПОУ 41244302) повернути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Закарпаття Асфальт" (код ЄДРПОУ 39688880) комплекс будівель та споруд асфальтобетонного заводу одночасно з земельною ділянкою, за адресою: Закарпатська область, Мукачівський район, Кольчинська територіальна громада, урочище Няроші, 6, загальною площею 641,5 кв.м, який складається:

- складова частина об`єкта нерухомого майна: Водокачка, Г;

- складова частина об`єкта нерухомого майна: Будівля охорони, Д;

- складова частина об`єкта нерухомого майна: Вбиральня, Е;

- складова частина об`єкта нерухомого майна: Лабораторія, Ж;

- складова частина об`єкта нерухомого майна: Побутова будівля,

- складова частина об`єкта нерухомого майна: Котельня з димовою трубою, Л;

- складова частина об`єкта нерухомого майна: Вимощення, 1;

- складова частина об`єкта нерухомого майна: Очисні споруди, ІІ;

- складова частина об`єкта нерухомого майна: Жолоб, ІІІ;

- складова частина об`єкта нерухомого майна: Адміністративна будівля, А;

- складова частина об`єкта нерухомого майна: Трансформаторна підстанція, В;

- складова частина об`єкта нерухомого майна: склад, М.

Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 698661921227.

- земельна ділянка площею 3,0147 га, кадастровий номер 2122755300:05:000:0047, за адресою: Закарпатська область, Мукачівський район, Кольчинська територіальна громада, урочище Няроші, 6.

3. Визнати недійсним договір купівлі-продажу від 25.03.2024, посвідчений приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Базир В.Г., зареєстрованого в реєстрі за № 331, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Закарпаття Асфальт" (код ЄДРПОУ 41244302) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Синергія ОІЛ" (код ЄДРПОУ 39688880) щодо продажу земельної ділянки, площею 4 га, що знаходиться за адресою: Закарпатська область, Берегівський район, село Мужієво, вулиця Ракоці Ференца ІІ, земельна ділянка 245/2 (двісті сорок п`ять дріб два), кадастровий номер земельної ділянки: 2120486400:10:002:0094.

4. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Синергія ОІЛ" (код ЄДРПОУ 41244302) повернути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Закарпаття Асфальт" (код ЄДРПОУ 39688880) земельну ділянку, площею 4 га, що знаходиться за адресою: Закарпатська область, Берегівський район, село Мужієво, вулиця Ракоці Ференца ІІ, земельна ділянка 245/2 (двісті сорок п`ять дріб два), кадастровий номер земельної ділянки: 2120486400:10:002:0094, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1463741921204.

5. Визнати недійсним договір купівлі-продажу від 18.07.2024, посвідчений приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Базир В.Г., зареєстрований в реєстрі за № 1063, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Закарпаття Асфальт" (код ЄДРПОУ 41244302) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Синергія ОІЛ" (код ЄДРПОУ 39688880) щодо продажу комплексу будівель Рокосівського асфальтнобутумного заводу, розташованого за адресою: Закарпатська область, Хустський район, село Рокосово, Промзона, б/н, загальною площею 677,9 кв.м.

6. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Синергія ОІЛ" (код ЄДРПОУ 41244302) повернути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Закарпаття Асфальт" (код ЄДРПОУ 39688880) комплекс будівель Рокосівського асфальтнобутумного заводу, розташованого за адресою: Закарпатська область, Хустський район, село Рокосово, Промзона, б/н, загальною площею 677,9 кв.м, який складається з:

- адмінпобутовий будинок, загальною площею 131,2 кв.м;

- котельня з добудовою, загальною площею 131,2 кв.м;

- сторожка, загальною площею 14,5 кв.м;

- операторська, загальною площею 30,2 кв.м;

- бітумосховище, загальною площею 361,2 кв.м;

- насосна, загальною площею 17,5 кв.м;

- трансформаторна, загальною площею 23,3 кв.м;

- асфальтнобетонна площадка.

Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1334170321253.".

19.02.2025 за вх.№ 02.3.1-02/1637/25 через підсистему "Електронний суд" від відповідача-2 до суду надійшов відзив на позовну заяву.

19.02.2025 за вх.№ 02.3.1-02/1641/25 через підсистему "Електронний суд" від відповідача-1 до суду надійшов відзив на позовну заяву.

21.02.2025 за вх.№ 02.3.1-02/1764/25 через підсистему "Електронний суд" до суду надійшла відповідь позивача на відзиви відповідачів.

03.03.2025 за вх.№ 02.3.1-02/2017/25 та 02.3.1-02/2018/25 через підсистему "Електронний суд" до суду надійшли заперечення відповідача-2 та відповідача-1 відповідно на відповідь позивача на відзиви.

Ухвалою від 12.03.2025 судом прийнято заяву позивача за вх.№ 02.3.1-02/986/25 від 03.02.2025 про зміну предмета позову, продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 09.04.2025 о 10:30 год.

26.03.2025 за вх.№ 02.3.1-02/2913/25 через підсистему "Електронний суд" до суду надійшли додаткові пояснення та докази позивача по суті справи.

08.04.2025 за вх.№ 02.3.1-02/3299/25 до суду надійшли додаткові пояснення відповідача-1 від 07.04.2024 вих. 07/04-25/1ЗАА (з урахуванням зміни предмета позову та додаткових пояснень позивача), та відповідно до яких останній заперечує проти позову в повному обсязі.

Ухвалою від 09.04.2025 підготовче засідання відкладено на 07.05.2025 об 11:30 год. з підстав наведених у ній.

10.04.2025 за вх.№ 02.3.1-02/3394/25 на адресу суду надійшло клопотання відповідача-1 про витребування доказів в порядку частини 6 статті 91 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України).

30.04.2025 за вх.№ 02.3.1-02/4126/25 через підсистему "Електронний суд" до суду надійшло заперечення позивача на клопотання про витребування доказів, обґрунтоване пропуском строку на його подання та наявністю витребуваних доказів у самого відповідача-1.

У підготовчому засіданні 07.05.2025 за участю представників позивача та відповідача-2 судом постановлено протокольну ухвалу, якою відмовлено відповідачу-1 в задоволенні клопотання про витребування доказів в порядку частини 6 статті 91 ГПК України у зв`язку з його необґрунтованістю.

За результатами підготовчого засідання 07.05.2025 за участю уповноважених представників позивача та відповідача-2 судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження у справі № 907/100/25, призначено справу до судового розгляду по суті на 04.06.2025 об 11:30 год.

02.06.2025 за вх.№ 02.3.1-02/5262/25 на адресу суду надійшли письмові пояснення Товариство з обмеженою відповідальністю "Синергія ОІЛ" по суті спору.

Ухвалою від 04.06.2025 судове засідання відкладено на 12.06.2025 о 15:00 год. з підстав наведених у ній.

11.06.2025 за вх.№ 02.3.1-02/5543/25 на адресу суду надійшло клопотання відповідача-2 про зупинення провадження у справі до закінчення перегляду у касаційному порядку та прийняття рішення Великою Палатою Верховного Суду у справі № 910/6654/24.

В судовому засіданні 12.06.2025 судом оголошено перерву до 19.06.2025 о 14:00 год.

В судовому засіданні 19.06.2025 судом постановлено протокольну ухвалу, якою відмовлено відповідачу-2 в задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі, оскільки станом на час розгляду такого клопотання відсутні відомості щодо прийняття Великою Палатою Верховного Суду до розгляду справи № 910/6654/24.

В судовому засідання 19.06.2025 представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, представники відповідачів проти позовних вимог заперечили з викладених у відзивах та запереченнях на відповідь на відзив підстав.

Судом встановлено, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи і прийняття судового рішення, відповідно до статті 13 ГПК України, учасникам справи створювались необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до статті 240 ГПК України в судовому засіданні 19.06.2025 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Правова позиція позивача.

Позовні вимоги обґрунтовані фраудаторністю оспорюваних договорів купівлі-продажу нерухомого майна, правовим наслідком вчинення яких має бути визнання судом їх недійсності та поновлення порушених майнових прав Товариства з додатковою відповідальністю "Коростенський щебзавод", приведення цих прав та інтересів позивача до стану, що існував до моменту укладення оспорюваних договорів.

На переконання позивача, зазначені договори, що були укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю "Закарпаття Асфальт" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Синергія ОІЛ", зачіпають законні та обґрунтовані майнові інтереси Товариства з додатковою відповідальністю "Коростенський щебзавод", оскільки спрямовані на відчуження і зменшення відповідачем-1 обсягу свого майна з метою приховування його від звернення стягнення при реалізації виконання рішення Господарського суду Закарпатської області від 23.10.2024 у справі № 907/776/24 у виконавчому провадженні ВП № 76819176.

Позивач наголошує, що спірні договори були укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю "Закарпаття Асфальт" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Синергія ОІЛ" за наявності невиконаних зобов`язань Товариством з обмеженою відповідальністю "Закарпаття Асфальт" перед Товариством з додатковою відповідальністю "Коростенський щебзавод", строк виконання яких давно настав, оскільки заборгованість відповідача-1 перед позивачем виникла раніше укладених договорів, і це підтверджено рішенням Господарського суду Закарпатської області від 23.10.2024 у справі № 907/776/24.

Отже, за доводами позивача, метою укладення цих договорів є зменшення розміру майнових активів відповідача-1 з метою виведення майна на користь пов`язаних з ним суб`єктів господарювання (Товариства з обмеженою відповідальністю "Синергія ОІЛ") для подальшого унеможливлення задоволення законних майнових вимог за рахунок цього майна, що вказує на очевидну недобросовісність дій Товариством з обмеженою відповідальністю "Закарпаття Асфальт" при укладенні оспорюваних договорів, оскільки після відчуження майна на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Синергія ОІЛ" у володінні відповідача-1 відсутнє інше майно, за рахунок якого може бути спрямоване стягнення на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Коростенський щебзавод".

З урахуванням наведеного, позивач зазначає, що задоволення позову у цій справі призведе до відновлення порушеного права останнього, оскільки з урахуванням статті 216 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) наслідком визнання таких договорів недійсними буде повернення спірного нерухомого майна у власність Товариства з обмеженою відповідальністю "Закарпаття Асфальт", що надасть можливість для позивача розраховувати на примусове виконання рішення суду у справі № 907/776/24.

Заперечення відповідача-1.

Заперечуючи проти позову відповідач-1 наголошує, що в момент укладення спірних договорів купівлі-продажу сторонами цих договорів було дотримано вимоги статті 203 ЦК України, такі договори було укладено в письмовій формі, нотаріально посвідчено та здійснено їх державну реєстрацію. Особи, що діяли від імені сторін спірних договорів, були наділені повноваженнями щодо визначення умов цих договорів, в тому числі строків оплати, так і визначення ціни продажу об`єктів нерухомого майна.

Відзначає, що в матеріалах справи відсутні докази того, що саме через укладення спірних договорів позивачу була завдана певна шкода, як кредитору.

Також вказує, що спірні договори купівлі-продажу було укладено в березні липні 2024 року, в той час як виконавче провадження щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "Закарпаття Асфальт" було відкрито лише 20.01.2025. Відтак, виходячи з наведених приписів, позивач, звертаючись із даним позовом до суду з вимогою про визнання недійсними договорів, зобов`язаний довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними на момент їх вчинення і настання відповідних наслідків.

Водночас вказує на безпідставність застосування позивачем норм про фраудаторні правочини поза межами процедур банкрутства чи виконавчого провадження.

Вказує, що відповідно до матеріалів справи позивач просить визнати спірні договори купівлі-продажу недійсним з підстав фраундаторності не наводячи жодних відповідних критеріїв (ознак), які кожен сам по собі не спричиняє фраудаторність, і вони повинні розглядатися комплексно.

Посилається на те, що у позовній заяві/відповіді на відзив на позовну заяву відсутні жодні дані, які б вказували на неплатоспроможність та відсутність реальної господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Закарпаття Асфальт" на момент укладення спірних договорів купівлі-продажу та й станом на дату подання позову.

Окремо наголошує, що рішення Господарського суду Закарпатської області у справі № 907/776/24, на яке посилається позивач, набрало законної сили лише 19.12.2024.

Доводи ж позивача про те, що спірні договори купівлі-продажу було укладено після виникнення боргу, відповідач визнає необґрунтованими, посилаючись при цьому на положення статті 319 ЦК України, відповідно до якої власнику гарантується право розпоряджатися своїм майном на власний розсуд.

Отже, на переконання відповідача-1, позивачем не доведено того, що відчуження майна було єдиним способом ухилення від виконання зобов`язань, а спірні договори не містять визначених статтею 234 ЦК України ознаки фіктивності чи удаваності.

Заперечення відповідача-2.

Заперечуючи проти позову відповідач-2 наголошує, що визнання правочину недійсним з підстав його фраудаторності є інструментом захисту прав кредитора в рамках провадження справи про банкрутство або у виконавчому провадженні (разом з цим, щодо правочинів, укладених боржником після відкриття виконавчого провадження), та не може бути визнано належним способом захисту прав кредитора щодо будь-яких правочинів, укладених боржником.

Вказує, що у даному випадку, боржник Товариство з обмеженою відповідальністю "Закарпаття Асфальт" не перебуває в процесі банкрутства, а твердження позивача про неплатоспроможність відповідача-1 є передчасними та такими, що не відповідають об`єктивній реальності.

Окремо наголошує, що матеріали справи містять всі допустимі докази того, що відповідач-1 є платоспроможним та здійснює свою діяльність в рамках чинного законодавства, а будь-яких обмежень щодо укладених правочинів не доведено.

Також наголошує, що у спірному випадку оспорювані угоди були укладені між відповідачами до звернення позивача із позовною заявою (09.09.2024) в рамках судової справи № 907/776/24 та відкриття провадження (20.09.2024).

А тому, за доводами відповідача-2, відсутні й підстави для визнання угод недійсними з підстав їх фраудаторності в порядку частини 4 статті 9 Закону України "Про виконавче провадження".

ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

04.01.2021 між Товариством з додатковою відповідальністю "Коростенський щебзавод" як постачальником та Товариством з обмеженою відповідальністю "Закарпаття Асфальт" як покупцем укладено договір поставки № 04012021/19-УВ (далі також договір поставки), за умовами пункту 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити покупцю в порядку та на умовах, визначених цим договором щебінь, пісок, асфальт (далі за текстом продукція), а покупець зобов`язується прийняти продукцію та оплатити її на умовах цього договору.

На виконання вимог вказаного вище договору поставки Товариство з додатковою відповідальністю "Коростенський щебзавод" протягом січня-жовтня 2021 року поставило на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Закарпаття Асфальт" продукцію на загальну суму 140 984 004,51 грн, що підтверджується відповідними видатковими та залізничними накладними.

Покупець частково сплатив кошти за поставлену йому продукцію у розмірі 102 199 180,59 грн.

Проте, в порушення умов укладеного договору поставки, Товариство з обмеженою відповідальністю "Закарпаття Асфальт" не сплатило отриману за період із серпня 2021 року по жовтень 2021 року продукцію на загальну суму 38 784 823,92 грн.

Станом на 1 півріччя 2022 року між Товариством з додатковою відповідальністю "Коростенський щебзавод" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Закарпаття Асфальт" було підписано акт звірки взаємних розрахунків, згідно з яким за Товариством з обмеженою відповідальністю "Закарпаття Асфальт" повністю визнало наявність заборгованості у розмірі 38 784 823,92 грн.

Позивач зазначає, що у добровільному порядку врегулювати питання погашення заборгованості не вийшло, внаслідок чого Товариство з додатковою відповідальністю "Коростенський щебзавод" у серпні 2024 року було вимушене звернутися до Господарського суду Закарпатської області із позовною заявою про стягнення вказаної заборгованості.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 23.10.2024 у справі №907/776/24 позовні вимоги Товариства з додатковою відповідальністю "Коростенський щебзавод" задоволено, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Закарпаття Асфальт" на користь позивача 38 784 823,92 грн заборгованості та 581 772,36 грн на відшкодування сплаченого судового збору. Вказане рішення набуло законної сили 19.12.2024.

Також судом установлено, що 14.01.2025 приватним виконавцем Лукеча О.В. було відкрито виконавче провадження ВП № 76819176 із примусового виконання судового наказу № 907/776/25, виданого 13.01.2025 Господарським судом Закарпатської області про стягнення із Товариства з обмеженою відповідальністю "Закарпаття Асфальт" на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Коростенський щебзавод" суми боргу у розмірі 39 366 596,28 грн (з урахуванням судового збору).

В процесі примусового виконання вказаного рішення суду приватним виконавцем Лукеч О.В. було здійснено запити про наявність рухомого та нерухомого майна, зареєстрованого за Товариством з обмеженою відповідальністю "Закарпаття Асфальт". Проте, станом на дату відкриття виконавчого провадження (14.01.2025) рухомого та нерухомого майна за Товариством з обмеженою відповідальністю "Закарпаття Асфальт" виявлено не було.

Окрім цього, судом установлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Закарпаття Асфальт" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Синергія ОІЛ" (покупець), були укладені такі договори купівлі-продажу нерухомого майна.

1. Договір купівлі-продажу земельної ділянки від 25.03.2024 б/н, посвідчений приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Базир Н.М. за реєстровим № 331.

За цим договором продавець передає (продає) земельну ділянку площею 4 га у власність покупця, а покупець приймає (купує) земельну ділянку площею 4 га і зобов`язується сплатити за неї обговорену грошову суму. Місцерозташування земельної ділянки, що є предметом цього договору: Закарпатська область, Берегівський район, село Мужієво, вулиця Ференца Ракоці ІІ 245/2, кадастровий номер земельної ділянки 2120486400:10:002:0094.

Балансова вартість майна, переданого покупцю за цим договором, становить 227 600,00 грн без ПДВ (пункт 2.4 розділу 2 договору "ціна договору і умови оплати").

Право власності продавця на цю земельну ділянку зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується наявним у матеріалах справи Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (індексний номер 134242172).

2. Договір купівлі-продажу комплексу будівель та споруд асфальтобетонного заводу та земельної ділянки від 25.03.2024 б/н, посвідчений приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Базир Н.М. за реєстровим № 329.

Відповідно до цього договору продавець продає (передає у власність), а покупець купує (приймає у власність) комплекс будівель та споруд асфальтобетонного заводу одночасно з земельною ділянкою, що розташовані за адресою: Закарпатська область, Мукачівський район, Кольчинська територіальна громада, урочище Няроші, 6.

Загальна плаща комплексу будівель та споруд асфальтобетонного заводу, що є предметом цього договору, 641,5 кв. м, балансова вартість комплексу будівель та споруд асфальтобетонного заводу, що передаються покупцю за цим договором, становить 1 520 646,07 грн (пункт 6 договору).

Площа земельної ділянки, яка передається за цим договором 3,0147 га, кадастровий номер земельної ділянки: 2122755300:05:000:0047, балансова вартість земельної ділянки, що передається покупцю за цим договором, 1 938 333,33 грн без ПДВ (пункт 6 договору).

Право власності продавця на вказане майно зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується наявним у матеріалах справи витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (індексний номер 237551498).

3. Договір купівлі-продажу комплексу будівель Рокосівського асфальтобітумного заводу від 18.07.2024 б/н, посвідчений приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Базир Н.М. за реєстровим № 1063.

Відповідно до цього договору продавець продає (передає у власність) нерухоме майно, а саме: комплекс будівель Рокосівського асфальтобітумного заводу, а покупець купує (приймає у власність) це нерухоме майно, за яке зобов`язується сплатити продавцю визначену цим договором грошову суму.

Комплекс будівель Рокосівського асфальтобітумного заводу загальною площею 677,9 кв. м, що є предметом цього договору, розташовується за адресою: Закарпатська область, Хустський район, село Рокосово, Промзона, б/н. Балансова вартість майна, що передається покупцю за цим договором, становить 1 617 880,00 грн без ПДВ (пункт 2.4 розділу 2 договору "ціна договору").

Право власності продавця на це майно зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (індексний номер 107064182).

Загальна балансова вартість майна, набутого Товариством з обмеженою відповідальністю "Синергія ОІЛ" внаслідок укладення оспорюваних договорів, на момент відчуження цього майна становить 5 304 459,40 грн без ПДВ.

Водночас, судом встановлено, що відповідно до даних Фонду державного майна України, наведених у довідках про оціночну вартість об`єкта нерухомого майна від 22.01.2025, від 14.03.2025, від 14.03.2025, оціночна вартість земельної ділянки з кадастровим номером 2120486400:10:002:0094 становить 44 284 459,25 грн, оціночна вартість комплексу будівель та споруд асфальтобетонного заводу загальною площею 641,5 кв. м та земельної ділянки площею 3,0147 га з кадастровим номером 2122755300:05:000:0047 становить 47 900 678,20 грн (4 354 607,11 грн ціна комплексу будівель та 43 546 071,09 грн ціна земельної ділянки), оціночна вартість комплексу будівель Рокосівського асфальтобітумного заводу загальною площею 677,9 кв. м становить 8 578 903,43 грн.

Окрім того, відповідно до витягу № HB-2100446862025 від 18.03.2025 із технічної документації нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 2120486400:10:002:0094 становить 5 962 987,52 грн.

Також судом встановлено, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (з інформацією про структуру власності) від 14.04.2025 станом з жовтня 2021 року засновником та кінцевим бенефіціарним власником Товариства з обмеженою відповідальністю "Закарпаття Асфальт" (код за ЄДРПОУ 41244302) з часткою 52% є ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ). Єдиним засновником та кінцевим бенефіціарним власником Товариства з обмеженою відповідальністю "Синергія ОІЛ" (код за ЄДРПОУ 39688880) з часткою 100% станом з 29.09.2021 є також ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ). Керівником Товариства з обмеженою відповідальністю "Закарпаття Асфальт" та керівником Товариства з обмеженою відповідальністю "Синергія ОІЛ" є ОСОБА_2 .

НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ОБГРУНТУВАННЯ ТА ОЦІНКА СУДУ

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статі 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають з договорів та інших правочинів.

Визнання правочину недійсним є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів, визначених у частині другій статті 16 ЦК України. Разом з цим, застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі №910/3907/18).

Визнання правочину недійсним є одним з передбачених способів захисту цивільних прав та інтересів згідно зі статтею 16 ЦК України, статтею 20 Господарського кодексу України (далі ГК України).

Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 ЦК України, згідно з частиною 1 та 3 якої підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту підтверджується висновками, викладеними у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, постановах Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі №910/12712/19, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19(910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20.

З наведеного слідує, що ЦК України наділяє правом оспорювати правочин не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як "заінтересовані особи".

Для вирішення питання про визнання недійсним правочину, оспорюваного заінтересованою особою, правове значення має встановлення впливу наслідків вчинення такого правочину на права та законні інтереси цієї особи. У такому випадку важливим є врахування того, що таке звернення заінтересованої особи до суду з позовом про визнання недійсним договору є направленим на усунення несприятливих наслідків для цієї особи (недопущення їх виникнення у майбутньому), пов`язаних з вчиненням такого правочину (висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, постанові Великої палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 910/23097/17).

У цій справі позов про визнання недійсними правочинів подано особою, яка не була стороною цих договорів Товариством з додатковою відповідальністю "Коростенський щебзавод" (заінтересованою особою).

Суд звертає увагу на те, що наразі Верховним Судом сформована усталена судова практику про можливість оскарження такого (фраудаторного) правочину особою (не стороною правочину), чиї майнові інтереси порушує правочин, якщо ця особа доведе, що власник майна уклав договір та відчужив за ним майно, свідомо погіршивши свій майновий стан з метою уникнення відповідальності перед кредитором, та зазначено, що належним способом захисту прав чи інтересів відповідного кредитора є повернення сторін у первісний стан, тобто відновлення ситуації, яка існувала до цього.

За загальним правилом, у спорі про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (висновки, сформовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, від 02.10.2019 у справі № 587/2331/16-ц, від 22.10.2019 у справі № 911/2129/17, від 19.11.2019 у справі № 918/204/18).

Правові підстави для визнання правочинів недійсними, як фраудаторних, можуть бути різними.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц сформулювала підхід, відповідно до якого допускається кваліфікація правочину як фраудаторного у випадках:

- фіктивних правочинів (стаття 234 ЦК України);

- порушення принципу добросовісності та зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України);

- правочину, який порушує публічний порядок (частина перша та друга статті 228 ЦК України).

У разі невідповідності фраудаторного правочину загальним принципам цивільного права та його вчинення з виходом за межі цивільних прав суди можуть визначити юридичну кваліфікацію такого правочину із застосуванням загальних положень ЦК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20).

Так, однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Тобто, цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

За змістом частини 3 статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Зловживання правом це особливий тип правопорушення, яке вчиняється правомочною особою при здійсненні нею належного їй права, пов`язаний з використанням недозволених конкретних форм у межах дозволеного їй законом загального типу поведінки.

Формулювання зловживання правом передбачає у собі певну суперечність. Так, особа, яка користується власним правом, має дозвіл на певну поведінку, а якщо її дія не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права (дія без права). Такі випадки трапляються, якщо особа діє недобросовісно, всупереч меті наданого їй права.

Зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню проявляється у тому, що: 1) особа (особи) використовувала / використовували право на зло; 2) наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки є певним станом, у який потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та / або умов; настання цих фактів /умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають); 3) враховується правовий статус особи / осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник мас уявлення не лише про обсяг своїх прав, а й про обсяг прав інших учасників цих правовідносин і порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах, або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.11.2021 у справі № 910/8482/18 (910/4866/21).

У рішенні від 28.04.2021 № 2-р(П)/2021 у справі за конституційною скаргою Публічного акціонерного товариства акціонерного комерційного банку "Індустріалбанк" щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини 3 статті 13, частини 3 статті 16 ЦК України Конституційний Суд України визнав, що зазначені положення ЦК України є конституційними та такими, що не суперечать частині 2 статті 58 Конституції України. Оцінюючи домірність припису частини 3 статті 13 ЦК України, Конституційний Суд України констатував, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини 1 статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука а також зловживання правом в інших формах, що також міститься у частині 3 статті 13 цього Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку, Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими ЦК України та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення ЦК України або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина 3 статті 13 та частина 3 статті 16 ЦК України мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною) (абзаци 2, 3 пункту 5.3, пункт 5.4 та абзац 2 пункту 8.2 мотивувальної частини цього рішення).

Отже, учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов`язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. На цих засадах мають ґрунтуватися і договірні відносини.

Велика Палата Верховного Суду також наголошувала на тому, що правочини, які вчиняються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Отже, правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (див. постанову Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі №904/7905/16, пункт 153). Відтак правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними і зводяться до зловживання правом.

Договір, який укладений з метою уникнути виконання наявного зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20 дійшла висновків, що фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.

У ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.

Фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.

Однак у силу гнучкості та різноманіття цивільних правовідносин вичерпний та закритий перелік обставин, за яких той чи інший правочин слід вважати фраудаторним, відсутній. Натомість Верховний Суд напрацював перелік обставин, які окремо або в сукупності можуть враховуватися при оцінці правочину як фраудаторного. Остаточну кваліфікацію певного правочину як фраудаторного повинен здійснювати суд в кожній конкретній справі виходячи із встановлених обставин.

Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог. Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути: момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування; контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори; щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися (подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16, від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19(905/2445/19)).

Верховний Суд у постановах, зокрема, від 18.02.2025 у справі № 916/5751/23, від 03.12.2024 у справі № 487/6342/18 також зазначив, що критеріями, для кваліфікації договору як фраудаторного є, зокрема: відчуження майна за наявності значної непогашеної заборгованості; відчуження майна боржником після пред`явлення до нього позову про стягнення такої заборгованості (хоча є і виключення з цього правила, головне довести, що боржник розумів, що має заборгованість і ухилявся таким чином від її сплати); майно відчужено на підставі безвідплатного правочину (з цього правила є також виключення, зокрема, якщо ціна за оплатним договором занижена тощо); майно відчужене на користь пов`язаної особи (родичу або на користь власної юридичної особи); після відчуження майна у боржника відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором.

Саме ці питання і є вирішальними та необхідними для з`ясування при доведенні фраудаторності, а отже й недійсності договору з настанням відповідних наслідків, адже це свідчитиме про укладення правочину внаслідок недобросовісної поведінки та зловживання цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.

Разом з тим, вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів щодо його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам). При цьому, та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства (висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 24.03.2020 у справі №704/1410/18, від 10.12.2021 у справі № 370/3154/14, а також у постановах Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі №904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі №922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі №904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19(905/1646/17), від 02.06.2021 у справі №904/7905/16).

Водночас, слід враховувати, що кожен наведений вище окремий критерій сам по собі не спричиняє фраудаторність, і вони повинні розглядатися комплексно, а презумпція правомірності правочину може бути спростована тільки вагомими доказами, які у своїй сукупності засвідчують шкідливість вчиненого правочину, вживання права на зло.

Оскаржуючи правочин з підстав його фраудаторності, позивач повинен навести вагомі докази того, що майно було відчужене, наприклад, за явно заниженою ціною, або взагалі безвідплатно, тобто що відчужувач не набув у зв`язку з таким продажем майнових благ.

За встановлених судом у цій справі обставин слідує, що укладенню між відповідачами оспорюваних договорів, передувало виникнення у відповідача-1 перед позивачем значної заборгованості у сумі 38 784 823,92 грн за договором поставки від 04.01.2021 №04012021/19-УВ, про що станом ще на перше півріччя 2022 року між Товариством з додатковою відповідальністю "Коростенський щебзавод" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Закарпаття Асфальт" було підписано акт звірки взаємних розрахунків.

В подальшому, зазначена заборгованість була стягнута з Товариства з обмеженою відповідальністю "Закарпаття Асфальт" відповідно до рішення Господарського суду Закарпатської області від 23.10.2024 у справі № 907/776/24.

Згідно зі статтею 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Відповідно до частини 1 статті 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Правовідносини та питання, що виникають у зв`язку із здійсненням виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження і примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб), врегульовані положеннями Закону України "Про виконавче провадження", яким виконавче провадження визначено як сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України "Про виконавче провадження").

Одними із засад здійснення виконавчого провадження є обов`язковість виконання рішень, застосування примусу при виконанні рішень у випадках, передбачених законом, та за умови співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями (стаття 2 Закону України "Про виконавче провадження").

Як встановлено судом у цій справі і підтверджено документально (рішення Господарського суду Закарпатської області від 23.10.2024 у справі № 907/776/24) заборгованість відповідача-1 перед позивачем станом на перше півріччя 2022 є простроченою. В свою чергу оспорені позивачем правочини були вчинені відповідачами 25.03.2024 та 18.07.2024, тобто після тривалої несплати відповідачем-1 заборгованості перед кредитором позивачем.

Як наслідок укладання оспорених правочинів, боржник не виконує свої грошові зобов`язання, строк виконання яких станом на червень 2022 року достеменно вже настав.

Окрім цього, станом на час розгляду цієї справи, такі зобов`язання не виконані відповідачем-1 в розмірі 43 298 970,81 (основний борг, судовий збір та винагорода приватного виконавця), що вбачається з наданих самим же відповідачем-1 платіжних доручень від 15.01.2025 № 27043, від 14.02.2025 № 28896 та від 28.02.2025 № 33984 про часткове виконання судового наказу № 907/776/24 лише у розмірі 5 310,70 грн.

При цьому станом на дату (14.01.2025) відкриття виконавчого провадження ВП №76819176 з примусового виконання судового наказу № 907/776/24, виданого на виконання вказаного вище рішення суду, приватним виконавцем було виявлено відсутність за Товариством з обмеженою відповідальністю "Закарпаття Асфальт" рухомого та нерухомого майна, а також грошових коштів на відповідних рахунках.

Наведені вище обставини відповідачами під час розгляду справи належним чином не спростовані.

Водночас суд визнає необґрунтованими посилання відповідачів на те, що оспорювані у цій справі договори купівлі-продажу були укладені відповідачами до звернення позивача із позовною заявою (09.09.2024) в рамках судової справи № 907/776/24 (20.09.2024 відкриття провадження у справі), а також до відкриття 14.01.2025 виконавчого провадження ВП №76819176, оскільки наведені доводи жодним чином не спростовують наявність (існування) значної простроченої заборгованості відповідача-1 перед позивачем у розмірі 38 784 823,92 грн саме на час вчинення відповідачами оспорюваних правочинів.

Разом з цим, оскільки відповідачі у своїх відзивах та запереченнях на відповідь на відзив не надали контраргументів (заперечень) і доказів стосовно справжньої ринкової вартості майнових активів, що були предметом купівлі/продажу за оспореними договорами між Товариством з обмеженою відповідальністю "Закарпаття Асфальт" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Синергія ОІЛ", суд виходить з того, що надані позивачем відомості про ринкову вартість є достовірними та неспростованими відповідачами.

При цьому надані відповідачем-1 у додаткових поясненнях від 07.04.2024 вих. 07/04-25/1ЗАА (вх.№ 02.3.1-02/3299/25 від 08.04.2025) відповідні договори купівлі-продажу, за якими останнім у грудні 2017 року набуто у власність комплекс будівель Рокосівського асфальтнобутумного заводу та комплекс будівель та споруд асфальтобетонного заводу; а у грудні 2020 року набуто у власність земельну ділянку площею 3,0147 га з кадастровим номером 2122755300:05:000:0047, самі по собі не можуть беззаперечно свідчити (визначати) про ринкову вартість зазначених об`єктів нерухомого майна саме станом час їх відчуження відповідачем-1 відповідачу-2 за оспорюваними у цій справі угодами (березень, липень 2024 року).

Наведене вище також стосується і технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок із наданим відповідачем-1 відповідним витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (індексний номер 106546245) щодо реєстрації за останнім 12.01.2018 права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2120486400:10:002:0094 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1463741921204), яка також є одним із об`єктів відчуження за оспореним правочином.

Окрім цього суд враховує, що відповідно до частини 3 статті 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Згідно з пунктом 14.1.159. Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент укладення оспорюваних договорів) пов`язані особи юридичні та/або фізичні особи, та/або утворення без статусу юридичної особи, відносини між якими можуть впливати на умови або економічні результати їх діяльності чи діяльності осіб, яких вони представляють для юридичних осіб, зокрема, якщо:

- одна і та сама юридична або фізична особа безпосередньо та/або опосередковано володіє корпоративними правами у кожній такій юридичній особі у розмірі 25 і більше відсотків;

- кінцевим бенефіціарним власником (контролером) таких юридичних осіб є одна і та сама фізична особа.

З урахуванням викладеного, також підтверджуються аргументи позивача про пов`язаність та афілійованість відповідачів між собою як юридичних осіб, учасниками яких є одні і ті ж самі фізичні особи (кінцевим бенефіціарним власником Товариства з обмеженою відповідальністю "Закарпаття Асфальт" з часткою 52 % є ОСОБА_1 та єдиним засновником, а також кінцевим бенефіціарним власником Товариства з обмеженою відповідальністю "Синергія ОІЛ" з часткою 100 % є також ОСОБА_1 ) та які керуються однією особою, яка виконує функції виконавчого органу обох відповідачів.

Наведені вище обставини під час розгляду справи відповідачами також належним чином не спростовані.

Даючи правову оцінку укладеним відповідачами договорам купівлі-продажу об`єктів нерухомого майна, суд вкотре зауважує, що використання особою належного їй суб`єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди іншим учасникам цивільних правовідносин, задля приховування дійсного наміру сторін при вчиненні правочину є очевидним використанням приватноправового інструментарію всупереч його призначенню та за своєю суттю є вживанням права на зло. За таких умов недійсність договору як приватноправова категорія є інструментом, який покликаний не допускати, або припиняти порушення цивільних прав та інтересів, або ж їх відновлювати.

Учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів.

Правочини за участю боржника, які допомагають реалізувати таку мету, мають ознаки фраудаторності, незалежно від того, чи такий правочин є двостороннім (одностороннім) чи багатостороннім (у якому буде задіяно низку учасників, об`єднаних єдиною неправомірною метою).

Згідно з висновком об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладеним у постанові від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17 вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.

Такий підхід до подібних правочинів вчинених на шкоду стягувачів є усталеною практикою Верховного Суду (див. постанову від 07.10.2020 у справі № 755/17944/18, від 19.05.2021 у справі № 693/624/19, від 26.05.2021 №727/2525/20, від 24.11.2021 у справі №905/2030/19 (905/2445/19), від 22.09.2022 № 905/858/15, від 06.10.2022 № 902/1023/19 (902/163/22) та ін. Згідно з нею фраудаторні угоди це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

У відповідності до висновків, наведених в названих та в інших постановах Верховного суду, а також згідно зі статтями 3, 13 ЦК України, критеріями фраудаторного правочину є такі:

1) "підозрілий" час відчуження майна після відкриття провадження в судовій справі про стягнення коштів/майна відчужувача, після відмови в забезпеченні позову, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство тощо;

2) наявність юридичного (організаційного, фактичного тощо) зв`язку контрагентів відчужувач та набувач майна афілійовані особи;

3) невиправдане заниження ціни майна, що відчужується явно не відповідає реальній вартості відчужуваного майна та не відповідає ринку.

З урахуванням встановлених судом обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що укладені відповідачами оспорювані договори купівлі-продажу нерухомого майна слід кваліфікувати саме, як фраудаторні правочини, позаяк:

1) оспорені правочини укладено відповідачем-1 з відповідачем-2 саме в період після моменту виникнення у відповідача-1 значних грошових зобов`язань (наявності простроченої заборгованості), а значить правочини укладено у підозрілий період. Правдивість таких правочинів як реальна господарська операція, що вчинена з підприємницькою/економічною метою, та з метою отримання найвищої ціни від такого продажу, є явно сумнівною. Такі правочини мають своїм наслідком втрату платоспроможності боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Закарпаття Асфальт";

2) відчужувач майна за оспореними правочинами є пов`язаною та афілійованою особою з набувачем нерухомого майна, а також керуються одними і тими ж самими особами. У цьому контексті суд також висновує, що за обставинами цієї справи Товариство з обмеженою відповідальністю "Синергія ОІЛ" свідомо прийняло участь у виведенні активів боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Закарпаття Асфальт", реалізувавши фраудаторний намір придбавши майнові активи за явно заниженими цінами, в результаті чого боржник не виконує свої грошові зобов`язання, строк яких настав. При цьому не виконує їх ні добровільно, а ні на виконання рішення суду, що набрало законної сили і є обов`язковим до виконання;

3) після відчуження спірного майна у Товариства з обмеженою відповідальністю "Закарпаття Асфальт" зменшився обсяг майна, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором (позивачем), тобто його взагалі не стало, що підтверджується матеріалами виконавчого провадження ВП № 76819176 із примусового виконання судового наказу № 907/776/25 від 13.01.2025 щодо стягнення із Товариства з обмеженою відповідальністю "Закарпаття Асфальт" на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Коростенський щебзавод" суми боргу у розмірі 39 366 596,28 грн.

За загальними правилами розподілу обов`язку доказування кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1, 3 статті 74 ГПК України).

За змістом статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною 2 статті 129 Конституції України визначено основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Аналогічний принцип закріплено у частині 2 статті 2, частині 1 статті 13 ГПК України.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішенні справи. Стандарт доказування це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину доведеною. Тобто в цьому разі мається на увазі достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.

Чинною нормою статті 79 ГПК України впроваджено в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів" встановлює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач та їх оцінки їх правдивості і переваги доводів протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті показує, що нею на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Тобто, обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (тут суд звертається до правових висновків викладених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20, зокрема, що саме суд має забезпечити право особи на справедливий суд (справедливу судову процедуру).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, який, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") звернув увагу, що цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосований ЄСПЛ у рішенні від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 21.10.2011 у справі "Дія-97" проти України" зазначив, що процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, а також, що учасники судового провадження повинні мати право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться. Цей принцип застосовується до усіх не лише до сторін провадження, але й до національних судів.

Даючи оцінку аргументам відповідачів про те, що метою укладення договорів купівлі продажу нерухомого майна було упорядкування господарської діяльності відповідачів, суд вкотре зауважує, що відповідно до диспозиції статті 13 ЦК України, правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною, а правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора (постанови Верховного суду від 28.11.2019 № 910/8357/18, від 20.07.2021 у справі № 921/490/18).

З урахуванням викладеного, упорядкування господарської та фінансової діяльності відповідачів в обраний ними спосіб шляхом укладення оспорюваних договорів може мати місце за відсутності підстав вважати поведінку сторін договорів недобросовісною, що, з урахуванням обставин даної справи, може мати місце після виконання відповідачем-1 своїх грошових зобов`язань за договором поставки від 04.01.2021 № 04012021/19-УВ, строк яких як мінімум станом на перше півріччя 2022 року минув, а отже такі є простроченими.

Суд також приймає до уваги, що відповідачем-1 жодним чином не наводяться будь-які поважні причини, які перешкоджають Товариству з обмеженою відповідальністю "Закарпаття Асфальт" належним чином виконати свої грошові зобов`язання за договором поставки від 04.01.2021 № 04012021/19-УВ, строк яких, як уже зазначалося, настав задовго до укладення відповідачами оспорюваних у цій справі правочинів, та які (грошові зобов`язання) були в подальшому підтвердженні судовим рішенням у справі № 907/776/25, як і не надано відповідачем-1 будь-яких доказів наявності в останнього іншого майна (грошових коштів/рухомого або нерухомого майна) за рахунок якого Товариство з обмеженою відповідальністю "Закарпаття Асфальт" має намір виконати судове рішення у справі № 907/776/17.

Отже за встановлених судом обставин, коли відповідач-1 в період існування грошових зобов`язань перед позивачем, суми яких в подальшому стягнені за судовим рішенням у справі № 907/776/25, вчинив оспорювані правочини з відчуження пов`язаній особі власних активів (нерухомого майна), які могли бути використані для задоволення відповідних вимог позивача до відповідача-1 (зокрема, в існуючому виконавчому провадженні), однак без досягнення при цьому відповідачем-1 відповідної економічної мети, - господарські операції (транзакції) не призвели до такого (не мали розумне пояснення мети, мотивів їх здійснення), а самі оспорювані договори є такими, що укладені на шкоду третій особі - кредитору відповідача-1: позивачу.

Резюмуючи викладене, суд погоджується з аргументами позивача про те, що сукупність наведених обставин доводить той факт, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Закарпаття Асфальт" діло недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам Товариства з додатковою відповідальністю "Коростенський щебзавод", яке у даному випадку є кредитором Товариства з обмеженою відповідальністю "Закарпаття Асфальт", оскільки відчуження належного йому майна відбулося після виникнення заборгованості перед позивачем, тобто з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника, а відтак, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з додатковою відповідальністю "Коростенський щебзавод" про визнання недійсними оспорюваних договорів є обґрунтованими, доведеними належними, допустимими та більш вірогідними доказами, у зв`язку з чим позов про визнання оспорюваних правочинів недійсними слід задовольнити.

Щодо наслідків недійсності фраудаторного правочину.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту опосередковується позовною вимогою, яка втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи спорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним та стосуватися прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захист; має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечить принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті). Застосування конкретного способу захист цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.

Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/1 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17).

Визнання правочину недійсним являє собою спосіб захисту, наслідком застосування якого припинення регулятивної сили правочину як юридичного факту, тобто визнання його таким, що не породжує юридичних наслідків. Відповідно разом з цим анулюються цивільні права та обов`язки, що виникли у сторін при вчиненні правочину, або цивільні права та обов`язків припиняються на майбутнє (якщо за недійсним правочином права й обов`язки передбачалися лише на майбутнє) для недопущення розвитку на підставі правочину відповідних йому правовідносин, пов`язаних з його виконанням, а також встановлення заборони на виконання правочину.

Вимога визнання правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача. Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача (постанова Верховного Суду від 26.05.2023 у справі №905/77/21).

Як уже зазначалося вище у цьому рішенні, способи захисту прав особи визначаються, зокрема, статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України та іншими нормативно-правовими актами. Визнання договору недійсним є одним із способів захисту прав особи.

Відповідно до абз.1 частини 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (абз.2 частини 1 статті 216 ЦК України). За змістом частин 1, 2 статті 216 ЦК України правовими наслідками недійсності правочину є реституція (основний наслідок) та відшкодування збитків (додатковий наслідок). Правові наслідки, передбачені частинами 1 та 2 цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Згідно з частиною 5 статті 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Тлумачення статті 216 ЦК України свідчить, що слід відмежовувати правові наслідки недійсності правочину і правові наслідки виконання недійсного правочину; до правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Окрім цього, якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину іншій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною; правові наслідки виконання двостороннього недійсного правочину охоплюють собою двосторонню реституцію; законом можуть бути встановлені особливі умови застосування наслідків визначених в статті 216 ЦК України або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Отже, наслідками недійсності правочину є поновлення сторін у початковому становищі (двостороння реституція), тобто взаємне повернення переданого за недійсним правочином, яке може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за правочином, залишається у його сторони.

Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина 1 статті 216 ЦК України) застосовується лише у разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним, чи який визнано недійсним.

Метою проведення реституції є відновлення між сторонами такого собі status quo у фактичному та правовому становищі, що існував до вчинення правочину, шляхом, так би мовити, абсолютного знищення юридичного значення будь-яких дій, що вчинялися суб`єктами учасниками недійсного правочину.

Реституція це спеціальний зобов`язальний спосіб захисту права власності, який може застосовуватися лише у випадку, коли предмет недійсного правочину станом на час вирішення відповідного питання перебуває в тієї сторони недійсного правочину, якій він і був переданий.

Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину. Зазначені висновки містяться у постановах Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15, від 26.01.2022 у справі № 924/637/20, від 15.08.2023 у справі № 918/862/22.

Судом враховується, що у цій справі встановлення фраудаторності договору є достатньою та самостійною підставою визнання його недійсним та застосування наслідків його недійсності.

Належним способом захисту права/інтересу кредитора за вимогою про повернення сторін у первісний стан, тобто відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини 2 статті 16 ЦК України) є повернення відповідного майна боржнику, і для такого повернення оспорювання наступних правочинів (реєстраційних дій) щодо цього майна не вимагається. До таких висновків дійшов і Верховний Суд, зокрема, у своїй постанові від 18.05.2022 у справі № 643/15604/17.

З огляду на вказане, з метою захисту свого порушеного майнового права суд вбачає за доцільне поновити порушені майнові права та інтереси Товариства з додатковою відповідальністю "Коростенський щебзавод" до стану, який існував до моменту укладення між Товариством з обмеженою відповідальністю "Закарпаття Асфальт" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Синергія ОІЛ" оспорюваних договорів купівлі-продажу нерухомого майна, шляхом зобов`язання відповідача-2 повернути відповідачу-1 набуте нерухоме майно за оспорюваними договорами.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 ГПК України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У статті 76 ГПК України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі статтею 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 ГПК України).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія А, № 303-А. пункт 29).

Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення Європейського суду з прав людини у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27.09.2001).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Відповідно до положень статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень статті 74 ГПК України.

З урахуванням висновків, до яких дійшов суд при вирішенні даного спору, суду не вбачається за необхідне надавати правову оцінку кожному із доводів наведених учасниками судового процесу, оскільки їх оцінка не може мати наслідком спростування таких висновків суду.

Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, розглянувши спір на підставі наявних в матеріалах справи доказів, позовні вимоги як обґрунтовано заявлені, підтверджені належними та допустимими доказами підлягають до задоволення в заявленому обсязі.

Розподіл судових витрат.

Витрати зі сплати судового збору відповідно до вимог статті 129 ГПК України покладаються на відповідачів порівну.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 42, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 129, 236, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним договір купівлі-продажу від 25.03.2024, посвідчений приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Базир В.Г., зареєстрованого в реєстрі за № 329, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Закарпаття Асфальт" (код ЄДРПОУ 41244302) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Синергія ОІЛ" (код ЄДРПОУ 39688880) щодо продажу комплексу будівель та споруд асфальтобетонного заводу, за адресою: Закарпатська область, Мукачівський район, Кольчинська територіальна громада, урочище Няроші, 6, загальною площею 641,5 кв.м, одночасно з земельною ділянкою площа 3,0147 га, кадастровий номер 2122755300:05:000:0047.

3. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Синергія ОІЛ" (код ЄДРПОУ 39688880) повернути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Закарпаття Асфальт" (код ЄДРПОУ 41244302) комплекс будівель та споруд асфальтобетонного заводу одночасно з земельною ділянкою, за адресою: Закарпатська область, Мукачівський район, Кольчинська територіальна громада, урочище Няроші, 6, загальною площею 641,5 кв.м, який складається:

- складова частина об`єкта нерухомого майна: Водокачка, Г;

- складова частина об`єкта нерухомого майна: Будівля охорони, Д;

- складова частина об`єкта нерухомого майна: Вбиральня, Е;

- складова частина об`єкта нерухомого майна: Лабораторія, Ж;

- складова частина об`єкта нерухомого майна: Побутова будівля,

- складова частина об`єкта нерухомого майна: Котельня з димовою трубою, Л;

- складова частина об`єкта нерухомого майна: Вимощення, 1;

- складова частина об`єкта нерухомого майна: Очисні споруди, ІІ;

- складова частина об`єкта нерухомого майна: Жолоб, ІІІ;

- складова частина об`єкта нерухомого майна: Адміністративна будівля, А;

- складова частина об`єкта нерухомого майна: Трансформаторна підстанція, В;

- складова частина об`єкта нерухомого майна: склад, М.

Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 698661921227.

- земельна ділянка площею 3,0147 га, кадастровий номер 2122755300:05:000:0047, за адресою: Закарпатська область, Мукачівський район, Кольчинська територіальна громада, урочище Няроші, 6.

4. Визнати недійсним договір купівлі-продажу від 25.03.2024, посвідчений приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Базир В.Г., зареєстрованого в реєстрі за № 331, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Закарпаття Асфальт" (код ЄДРПОУ 41244302) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Синергія ОІЛ" (код ЄДРПОУ 39688880) щодо продажу земельної ділянки, площею 4 га, що знаходиться за адресою: Закарпатська область, Берегівський район, село Мужієво, вулиця Ракоці Ференца ІІ, земельна ділянка 245/2 (двісті сорок п`ять дріб два), кадастровий номер земельної ділянки: 2120486400:10:002:0094.

5. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Синергія ОІЛ" (код ЄДРПОУ 39688880) повернути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Закарпаття Асфальт" (код ЄДРПОУ 41244302) земельну ділянку, площею 4 га, що знаходиться за адресою: Закарпатська область, Берегівський район, село Мужієво, вулиця Ракоці Ференца ІІ, земельна ділянка 245/2 (двісті сорок п`ять дріб два), кадастровий номер земельної ділянки: 2120486400:10:002:0094, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1463741921204.

6. Визнати недійсним договір купівлі-продажу від 18.07.2024, посвідчений приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Базир В.Г., зареєстрований в реєстрі за № 1063, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Закарпаття Асфальт" (код ЄДРПОУ 41244302) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Синергія ОІЛ" (код ЄДРПОУ 39688880) щодо продажу комплексу будівель Рокосівського асфальтнобутумного заводу, розташованого за адресою: Закарпатська область, Хустський район, село Рокосово, Промзона, б/н, загальною площею 677,9 кв.м.

7. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Синергія ОІЛ" (код ЄДРПОУ 39688880) повернути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Закарпаття Асфальт" (код ЄДРПОУ 41244302) комплекс будівель Рокосівського асфальтнобутумного заводу, розташованого за адресою: Закарпатська область, Хустський район, село Рокосово, Промзона, б/н, загальною площею 677,9 кв.м, який складається з:

- адмінпобутовий будинок, загальною площею 131,2 кв.м;

- котельня з добудовою, загальною площею 131,2 кв.м;

- сторожка, загальною площею 14,5 кв.м;

- операторська, загальною площею 30,2 кв.м;

- бітумосховище, загальною площею 361,2 кв.м;

- насосна, загальною площею 17,5 кв.м;

- трансформаторна, загальною площею 23,3 кв.м;

- асфальтнобетонна площадка.

Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1334170321253.".

8. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Закарпаття Асфальт" (90260, Закарпатська обл., Берегівський р-н, с. Мужієво, вул. Ференца Ракоці ІІ, буд. 245/2, код ЄДРПОУ 41244302) на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Коростенський щебзавод" (11502, Житомирська обл., м. Коростень, вул. Каштанова, буд. 3, код ЄДРПОУ 01374567) 7 267,20 грн (сім тисяч двісті шістдесят сім гривень 20 коп.) на відшкодування сплаченого судового збору.

9. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Синергія ОІЛ" (07400, Київська обл., Броварський р-н, вул. Симоненка Василя, буд 4, код ЄДРПОУ 39688880) на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Коростенський щебзавод" (11502, Житомирська обл., м. Коростень, вул. Каштанова, буд. 3, код ЄДРПОУ 01374567) 7 267,20 грн (сім тисяч двісті шістдесят сім гривень 20 коп.) на відшкодування сплаченого судового збору.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

На підставі статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду згідно зі статтею 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.

Повне судове рішення складено та підписано 29.07.2025.

Суддя Д. Є. Мірошниченко