Рішення від 16.07.2025 по справі 604/1332/24

Справа № 604/1332/24

Провадження № 2/604/39/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2025 року сел. Підволочиськ

Підволочиський районний суд Тернопільської області в складі :

головуючого судді Сташківа Н.Б.

за участю :

секретаря судового засідання Крупи А.А.

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Підволочиська Тернопільської області цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 третіх осіб які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору Орган опіки та піклування Підволочиської селищної ради Тернопільської області про розірвання договору, визначення місця проживання,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до відповідача ОСОБА_4 , третіх осіб які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору орган опіки та піклування Підволочиської селищної ради Тернопільської області про розірвання договору щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини від 27 листопада 2022 року та визначення місця проживання дитини ОСОБА_5 разом із матір`ю ОСОБА_3 посилаючись на те, що 28 вересня 2013 року сторони зареєстрували шлюб у відділі реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Підволочиського районного управління юстиції у Тернопільській області, актовий запис № 67. Під час перебування у шлюбних відносинах у сторін народився син ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Підволочиського районного суду Тернопільської області від 11 серпня 2022 року шлюб між сторонами розірвано. 27 листопада 2022 року позивач та відповідач уклали договір щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини, згідно якого визначили місцем проживання дитини разом із батьком. Після розірвання шлюбу відносини між сторонами покращились на деякий час. У серпні 2023 року сторони прийняли рішення про припинення спільного проживання, син при цьому залишився проживати із матір`ю. Таким чином сторони не виконували умов договору щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини від 27 листопада 2022 року, а його положення втратили свою актуальність для сторін відразу після його укладення. З серпня 2023 року син проживає із позивачем за адресою АДРЕСА_1 ; На час звернення до суду із позовом позивач має постійне місце проживання, роботу та стабільний дохід, що зумовлює для неї можливість утримувати сина самостійно. 27.09.2024 року позивач звернулась до відповідача із пропозицією розірвати договір за згодою сторін, або переглянути його умови, оскільки його положення не виконуються сторонами, однак відповіді не отримала. Враховуючи вказане, з метою усунення спору між батьками щодо визначення місця проживання дитини та набуття цими відносинами визначеності та відповідності його дійсності просить заявлені позовні вимоги задоволити у повному обсязі.

Позивач в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, що викладені у позові та доповнила, що після початку повномаштабного вторгнення рф на територію України відповідача по справі було відправлено на навчання, а через декілька днів на Донецький напрямок ближче до місця зіткнення бойових дій. Через деякий час чоловік у зв`язку з погіршенням стану здоров`я повернувся і вони спільно заради залишення відповідача дома прийняли рішення про розірвання шлюбних відносин і формального укладення договору про визначення місця його проживання разом із сином, оскільки саме ці рішення згідно законодавства на той час надавали можливість звільнення відповідача з військової служби, хоча після розірвання шлюбу і надалі до серпня 2023 року продовжували разом проживати та виховувати спільну дитину. Після того як чоловік почав поводити себе неадекватно, переїхала разом із сином проживати до будинку своїх батьків де знаходиться і по даний час, а коли відповідач з метою отримання відстрочки від служби почав неодноразово надокучати та нахабно поводити себе, вирішила звернутись до суду із даним позовом, оскільки умови договору не виконувались і не виконуються, дитина постійно проживала та проживає разом із нею за місцем проживання її батьків, а тому заявлені позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просить позов задоволити.

Відповідач ОСОБА_4 заявлені позовні вимоги не визнав, подав суду відзив та пояснив, що під час перебування у шлюбних відносинах у них народився син ОСОБА_5 . Рішенням Підволочиського районного суду Тернопільської області від 11 серпня 2022 року шлюб між сторонами розірвано. Разом із тим у судовому рішенні вказано, що спору щодо місця проживання дитини між сторонами немає. Згідно показів позивача, дитина фактично проживає з відповідачем, та сторони не заперечують проти залишення ОСОБА_5 після розірвання шлюбу разом із відповідачем. 27 листопада 2022 року сторони уклади договір щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини, згідно якого визначили місцем проживання дитини ОСОБА_5 місце проживання батька. З серпня 2023 року сторони прийняли рішення про припинення спільного проживання, при цьому син залишився жити із матір`ю за адресою АДРЕСА_1 , тому на думку позивача сторони не виконували умов договору щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини, а його положення втратили свою актуальність після його укладення. Вважає, що заявлені позивачем позовні вимоги є безпідставними та до задоволення не підлягають, оскільки однією із умов розірвання договірних відносин є істотне порушення однією із сторін завдано шкоди внаслідок чого інша сторона не має можливостей досягти цілей договору. Позивачем не долучено доказів невиконання чи істотного порушення відповідачем умов Договору між батьками щодо здійснення батьківських прав, визначення місця проживання дитини, а також відповідачем не надано доказів надіслання або отримання відповідачем пропозицій щодо внесення змін до раніше укладеного договору. За викладених обставин у задоволенні позовних вимог просить відмовити.

Представник третьої особи яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору орган опіки та піклування Підволочиської селищної ради Тернопільського району Тернопільської області в судове засідання не з`явились, проте надали суду висновок щодо визначення місця проживання дитини, просить справу розглянути у їх відсутності.

Суд, вислухавши доводи позивача, відповідача та їх представників, дослідивши та оцінивши письмові докази по справі у їх сукупності, дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги позивача є підставними та підлягають до задоволення, виходячи із наступних міркувань :

Згідно повторно виданого свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 11 січня 2024 року Підволочиським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Тернопільському районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції вбачається, що у сторін ОСОБА_4 та ОСОБА_3 народився син ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Підволочиського районного суду від 11 серпня 2022 року шлюб між сторонами розірвано. Неповнолітню дитину ОСОБА_5 після розірвання шлюбу залишено проживати разом із батьком ОСОБА_4 .

Відповідно до договору між батьками щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини від 07 листопада 2022 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 вбачається, що даний договір укладено стосовно місця проживання та утримання спільного малолітнього сина ОСОБА_5 . Відповідно до п. 1.3 даного Договору місцем проживання Дитини Батьки визначили місце проживання Батька, тобто по АДРЕСА_2 . У разі зміни місця проживання Дитини, Батько зобов`язується попереджати Матір письмово із вказівкою точного місця проживання дитини не пізніше одного місяця з моменту зміни місця проживання.

Згідно п. 4.3 Договору між батьками щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини вбачається, що за згодою сторін в період дії договору зміни та доповнення до нього вносяться шляхом укладення додаткового договору, посвідченого нотаріально. Таким же шляхом договір може бути розірвано. Одностороння відмова від виконання договору або одностороння зміна його умов не допускається. При відсутності домовленості між сторонами питання зміни чи розірвання даного договору вирішуються у судовому порядку, а пунктами 3.1.1 3.3.3 даного Договору передбачено права та обов`язки як матері так і батька, а також їх спільні зобов`язання.

Згідно фото витягів із інтернет мережі «Телеграм» вбачається, що позивач ОСОБА_3 неодноразово пропонувала відповідачу ОСОБА_4 розірвати договір про здійснення батьківських прав і визначення місця проживання дитини, який уклали у листопаді 2022 року або змінити його умови, так як договір не виконувався.

Згідно акту щодо обстеження факту проживання від 17 вересня 2024 року вбачається, що на підставі заяви ОСОБА_3 проведено обстеження факту проживання ОСОБА_5 за адресою АДРЕСА_1 . Встановлено, що дана особа за даною адресою не зареєстрована, проте із серпня 2023 року і по даний час за цією адресою проживає.

Згідно довідок центру первинної санітарної допомоги Підволочиської селищної ради, вбачається, що на прийом до лікаря педіатра з вересня 2013 року малолітній ОСОБА_5 з`являвся виключно з матір`ю ОСОБА_3 .

Будучи допитаними у судовому засіданні свідки : ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 показали, зокрема :

-свідок ОСОБА_6 суду показала, що являється матір`ю позивача ОСОБА_3 . Сторони проживала за місцем проживання відповідача по АДРЕСА_2 у домоволодінні батьків відповідача разом із неповнолітнім сином. Після повномасштабного вторгнення рф на територію України відповідач ОСОБА_4 добровільно вступив до лав ЗСУ та проходив службу у ТРО на території Підволочиського району. У подальшому був відправлений ближче до зони бойових дій, проте у зв`язку з хворобою прибув на лікування за місцем проживання. З метою збереження його життя, сторони домовились, що розірвуть шлюб та укладуть договір про визначення місця проживання із батьком, оскільки саме в той час діюче законодавство при таких обставинах надавало право відповідачу на відстрочку від служби. Разом із тим, після повернення із служби між сторонами погіршились відносини, почали виникати сварки через неадекватні дії та поведінку зі сторони відповідача. У серпні 2023 року її дочка позивач по справі ОСОБА_3 забрала їх спільну дитину та переїхала проживати за адресою їх будинковолодіння, а саме по АДРЕСА_1 . Також зазначила, що договір щодо визначення місця проживання по своїй суті є фіктивним, який сторонами ніколи не виконувався, оскільки дитина жодного дня не проживала без матері, а з серпня 2023 року з матір`ю за іншою адресою.

-свідок ОСОБА_9 суду пояснила, що являється сестрою позивача ОСОБА_3 . Їй відомо, що відповідач ОСОБА_4 добровільно пішов до лав ЗСУ, а після того як його відправили ближче до зони бойових дій він захворів та повернувся на лікування. У той час сторони домовились розірвати шлюбні відносини і укласти договір про визначення місця проживання дитини, оскільки саме такі дії дозволяли відповідачу мати відстрочку від служби в ЗСУ. Після повернення зі служби відповідач почав проявляти неадекватну поведінку по відношенні до дружини, спілкувався в агресивній формі, зневажливо та зухвало. На фоні конфліктних ситуацій позивач ОСОБА_3 вирішила переїхати від відповідача за місцем проживання своїх батьків по АДРЕСА_1 . де і проживають на даний час. Ствердила, що після розірвання шлюбних відносин між сторонами і до цього часу їх син постійно проживав із нею і умови договору щодо визначення місця проживання жодного дня не виконувався.

-свідок ОСОБА_8 суду показала, що являється сусідкою за місцем проживання відповідача та знає сімю протягом 10 років. До серпня 2023 року сторони по справі проживали за місцем проживання відповідача по АДРЕСА_2 . ЇЇ дитина ходила до того часу в гості і разом грались. Після серпня 2023 року позивач по справі переїхала проживати у інше місце. Бачила, що внук ОСОБА_5 приходить до батьків відповідача на декілька годин, після чого його забирає матір. Відповідач ОСОБА_10 не проживає за тією адресою з батьками, принаймні вона його не бачить, лиш інколи приїздить на обідню перерву. Більше по даному факту пояснити не може.

-свідок ОСОБА_7 суду показала, що являється родичем позивача ОСОБА_3 і перебувала у дружніх стосунках із сторонами по справі тому їй відомо про їхні сімейні негаразди. Показала, що після повернення відповідача з зони бойових дій у зв`язку з хворобою, сторони вирішили з метою отримання відстрочки від проходження служби у ЗСУ розлучити сімейний союз та укласти договір щодо визначення місця проживання дитини, хоча вона не радила позивачу цього робити з метою уникнення у подальшому негараздів. Після повернення з лав ЗСУ та розірвання шлюбних відносин відносини між сторонами погіршились, в сімї на фоні сварок виникали труднощі у зв`язку з чим у серпні 2023 року позивач переїхала проживати разом із сином зі місцем проживання своїх батьків де і проживає по сьогоднішній день. Ствердила, що їх син фактично жодного дня не проживав без матері за виключенням робочих відряджень чи навчання.

Таким чином судом встановлено, що після розірвання шлюбних відносин сторони уклали договір щодо визначення місця проживання їх спільної дитини ОСОБА_5 із батьком по АДРЕСА_2 , разом з тим дитина постійно проживала із сторонами спільно до вересня 2023 року після чого через погіршення відносин між подружжям, позивач ОСОБА_3 разом із дитиною переїхали проживати до будинковолодіння батьків позивача за адресою АДРЕСА_1 .

Частиноючетвертоюстатті157 СК Українипередбачено, що батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Істотними умовами договору щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини є умови про участь у забезпеченні умов життя дитини тим з батьків, хто буде проживати окремо, а також умови здійснення ним прав і обов`язків по вихованню дітей. До цього договору можуть бути застосовані загальні положення зобов`язального та договірного права, які містяться уЦК Україниі не суперечать загальним засадам регулювання та суті сімейних відносин.

Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 361/8526/21.

Підстави для зміни або розірвання договору визначені у статті651 ЦК України. За загальним правилом зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша цієї статті). Про таку зміну або розірвання сторони вправі домовитися у будь-який час на свій розсуд, крім випадків, обумовлених договором або у законодавстві. Тоді як зміна чи розірвання договору у судовому порядку є, зокрема, юридичним наслідком істотного порушення зобов`язання іншою стороною (пункт 2 частини першої статті 611, абзац другий частинидругоїстатті651 ЦК України), тобто способом реагування та захисту права від такого порушення, яке вже відбулося.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (частинадругастатті651 ЦК України).

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Істотність порушення визначається за обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. Одним з критеріїв істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. Водночас, йдеться й про випадки, коли одна із сторін не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначених приписів закону має співвідношення шкоди з тим, на що могла очікувати від виконання договору сторона (постанова Верховного Суду від 18 лютого 2020 року у справі № 902/364/19).

У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинно вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення, зокрема того, чи є істотною різниця між тим, на що мала право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що у дійсності вона змогла отримати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18).

Статтею652 ЦК Українивизначено, щоу разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Із поданихдоказів тапоказів свідківвстановлено,що укладенийдоговір щодовизначення місцяпроживання від07листопада 2022року сторонамине виконувавсяі неповнолітнядитина ОСОБА_5 не проживалаокремо відматері замісцем проживаннявідповідача таразом ізним.

На підставі викладеного, враховуючи умови договору та те, що сторони не виконують належним чином його умови, з 2023 року дитина проживає разом із матерю і між сторонами існує конфлікт з приводу визначення місця проживання дітей, що свідчить про істотне порушення умов договору, суд приходить до висновку щодо задоволення позовних вимог щодо розірвання договору про визначення місця проживання дитини.

Крім цього, згідно безпосередньо отриманих доказів в судовому засіданні (показів свідків, пояснення сторін) та письмових доказів, які були досліджені в судовому засіданні, встановлено, що між сторонами у справі існує конфлікт особистого характеру з приводу визначення місця проживання дитини.

Статтею51 Конституції України, частинами другою, третьою статті5 СК Українипередбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини. Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи, згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті7 СК Українисімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті8 Закону України "Про охорону дитинства"кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті11 Закону України "Про охорону дитинства").

Згідно зі статтею12 Закону України "Про охорону дитинства"на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно зі статтею141 СК Українимати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до статті160 СК Українимісце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Відповідно до частин першої, другої статті161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

При визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободне надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першочергово повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об`єктивних обставин спору. При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах (постанова Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 466/1017/20).

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки стосовно дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню такі базові елементи: (а) погляди дитини; (б) індивідуальність дитини; (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин; (г) піклування; захист і безпека дитини; (ґ) вразливе положення; (д) право дитини на здоров`я; (е) право дитини на освіту (постанова Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19). Також підлягають врахуванню: (1) спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; (2) стосунки між дитиною і батьками в минулому; (3) бажання батьків бути опікунами; (4) збереження стабільності в оточенні дитини, йдеться про місце проживання (дім), школу, друзів; (5) бажання дитини.

Система правосуддя прислухається до дітей, серйозно ставиться до їх думок і має гарантувати захист прав дитини.

Дитина, яка внутрішнім законодавством визнається такою, що має достатній рівень розуміння, під час розгляду судовим органом справи, що стосується її, наділяється правами: отримувати всю відповідну інформацію; отримувати консультацію та мати можливість висловлювати свої думки; клопотати про призначення спеціального представника під час розгляду судовим органом справ, бути поінформованою про можливі наслідки реалізації своїх думок та про можливі наслідки будь-якого рішення (статті 3, 4 Європейської конвенції про здійснення прав дітей 1996 року).

Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Разом з тим, згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати інтересам дитини (стаття 12 Конвенції про права дитини, стаття171 СК України, стаття14 Закону України "Про охорону дитинства").

Думка дитини може бути висловлена у письмових доказах (висновках органів опіки та піклування, спеціалістів тощо); електронних доказах (відео-,аудіоматеріалах); висновках психологічної експертизи; показаннях самої дитини, присутньої в залі судового засідання або з використанням режиму відеоконференції.

Суд враховує висловлену дитиною думку системно, з`ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню питання місця проживання дитини. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб (постанова Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17).

При оцінці пояснень дитини необхідно враховувати її вік на момент опитування, рівень розвитку та психологічні особливості, притаманні відповідному віку.

Водночас суд має враховувати висловлену думку системно, з`ясовуючи фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню питання місця проживання дитини. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб (постанова Верховного Суду від 18 грудня 2023 року у справі № 523/21283/21, провадження № 5643св23).

При цьому суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (частинатретястатті171 СК України). Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 14 грудня 2023 року у справі № 127/20368/21, провадження № 10159св23.

Будучи опитаним за клопотанням позивача по справі неповнолітній ОСОБА_5 висловив свою позицію стосовно того з ким бажає проживати та вказав на місце проживання матері разом із нею, оскільки йому там зручніше та комфортніше, а батько ОСОБА_4 не цікавиться його інтересами, не турбується про нього, хоча не заперечив і бажає з ним бачитись.

У пункті 67 Загального коментаря № 14 від 29 травня 2013 року Комітет ООН з прав дитини зазначив, що в інтересах дитини доцільно виходити зі спільної батьківської відповідальності. Приймаючи рішення в інтересах дитини, суддя має враховувати право дитини мати і зберігати стосунки з обома батьками.

У Резолюції "Рівність і спільна батьківська відповідальність: роль батька" від 02 жовтня 2015 року № 2079 Парламентська Асамблея Ради Європи підкреслила необхідність поваги органів влади держав-членів до права батьків нести спільну відповідальність, забезпечивши, щоб сімейне право передбачало у разі роздільного проживання батьків або розірвання шлюбу можливість спільної опіки над дітьми в їх найкращих інтересах на основі взаємної згоди між батьками (пункт 2).

Крім того, Парламентська Асамблея Ради Європи звернула увагу, що розвиток спільної батьківської відповідальності допомагає подолати гендерні стереотипи щодо ролей, які нібито призначаються жінкам і чоловікам у сім`ї, і є очевидним відображенням соціологічних змін, які відбулися за останні п`ятдесят років в організації приватної та сімейної сфер (пункт 4).

Спільне батьківство слід сприймати як координацію між дорослими у їхніх батьківських ролях і здатність підтримувати та допомагати один одному, воно сприяє покращенню співпраці між батьками та зменшенню ризику потенційних суперечок, оскільки така модель вільна від тягаря переможець-переможений.

Водночас труднощі, пов`язані із спільною опікою, належать до початкового періоду адаптації, і завдяки тривалому контакту батьків ці труднощі поступово зникають. Спільна фізична опіка сприяє відкритому спілкуванню між батьками, мінімізації конфліктів та розчарувань, приносить користь стосункам матір-дитина і батько-дитина.

Судом встановлено, що мати дитини належним чином ставиться до виконання своїх батьківських обов`язків, позитивно характеризуються в побуті та професійній спільноті, не зловживає спиртними напоями чи наркотичними засобами, матеріально забезпечена та створила належні умови для виховання та розвитку дитини, у той же час між сторонами існує особистий конфлікт та неприязні стосунки, що унеможливило вирішення питання про фізичну опіку щодо їхньої спільної дитини в позасудовому порядку.

Під час вирішення питання щодо можливості встановлення спільної фізичної опіки, суди, окрім загальних обставин, мають також враховувати: бажання кожного з батьків, щоб дитина проживала разом з ним, згоду на участь у її вихованні та піклуванні; наявність у обох батьків сталих відносин з дитиною та бажання останньої спілкуватися з обома батьками; відсутність обставин, зазначених у частинідругійстатті161 СК України, а також інших обставин, що можуть становити загрозу інтересам дитини; наявність у кожного з батьків часу та можливості, що дозволяє належним чином опікуватися дитиною; місце проживання кожного з батьків, що знаходиться не далеко від звичайного місця проживання дитини (сформованих місць життєвих інтересів дитини) тощо.

Судом встановлено, що сторони проживають у сел. Підволочиську Тернопільського району Тернопільської області, позитивно характеризуються.

Дитина тривалий час (з серпня 2023 року) проживає з матір`ю і емоційний контакт з батьком у певній мірі втрачено. Протягом розгляду справи дитина висловила бажання проживати з матір`ю, та заперечив можливість проживання з батьком.

У цій справі доказів жорстокого поводження батьків з дітьми, притягнення їх до адміністративної чи кримінальної відповідальності, у тому числі за вчинення домашнього насильства, учасниками справи не надано та судами таких фактів не встановлено.

Згідно висновку органу опіки та піклування, затвердженого рішенням виконавчого комітету Підволочиської селищної ради № 329 від 10 грудня 2024 року вбачається, що з метою створення належних умов для забезпечення реалізації прав, свобод та законних інтересів дитини, розв`язання проблем дитячої бездоглядності і безпритульності з урахуванням пропозицій графіку побачень вважає, за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_5 з матір`ю за адресою АДРЕСА_1 , що відповідає інтересам дитини.

Таким чином, враховуючи досліджені та проаналізовані в судовому засіданні письмові докази та покази свідків беручи до уваги інтереси малолітнього ОСОБА_5 його вік та стать, сталі соціологічні зв`язки, прихильність до матері, психологічний стан та волевиявлення проживання із матір`ю, те, що сторони в його присутності створюють конфліктні ситуації щодо визначення місця проживання, що негативно впливає на його моральний, духовний та психологічний розвиток, приходить до переконання, що позов ОСОБА_3 щодо визначення місця проживання є підставним та підлягає до задоволення.

Згідно ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позивачем сплачено суму судового збору в розмірі 1211.20 грн, тому з відповідача в її користь слід стягнути вказану суму.

Разом із тим, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача по справі в користь держави 1211,20 грн, оскільки позивачем заявлено дві вимоги немайнового характеру, хоча судовий збір сплачено, лише за одну із них.

На підставінаведеного такеруючись ст.ст.60,209, 212,213,218ЦПК України,ст.29,651,ЦК України,ст.ст.160,161Сімейного кодексуУкраїни ,суд - ,

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_3 задовольнити.

Розірвати договір між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини від 07 листопада 2022 року.

Визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із матір`ю ОСОБА_3 за адресою : АДРЕСА_1 ;

Стягнути з ОСОБА_4 в користь ОСОБА_3 1211.20 грн. сплаченого судового збору.

Стягнути з ОСОБА_4 в користь держави 1211.20 грн. судового збору.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду Тернопільської області.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Підволочиського районного суду

Тернопільської області Н.Б. Сташків