Ухвала від 28.07.2025 по справі 766/16370/24

У Х В А Л А

28 липня 2025 року

м. Київ

справа № 766/16370/24

провадження № 61-8116ск25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.

розглянув касаційну скаргу представника Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області - Мирилка Віктора Вадимовича на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 07 лютого 2025 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 20 травня 2025 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області про стягнення недоплачених сум відшкодування, збільшення щомісячного відшкодування, стягнення щомісячного відшкодування та

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив:

- стягнути з відповідача на його користь в рахунок недоплаченого відшкодування матеріальної шкоди - втраченого заробітку (доходу) за період з 01 січня 2022 року до 30 вересня 2024 року - 90 900,00 грн;

- збільшити розмір щомісячного відшкодування шкоди - втраченого заробітку (доходу), починаючи з 01 жовтня 2024 року до 24 000,00 грн;

- стягнути щомісячно безстроково з 01 жовтня 2024 року з відповідача в рахунок відшкодування матеріальної шкоди - втраченого заробітку (доходу) в розмірі 24 000,00 грн.

Посилався на те, що судовими рішеннями встановлено факт отримання ним від працівників Міністерства внутрішніх справ України тяжких тілесних ушкоджень, внаслідок чого він втратив 60 % професійної працездатності. Вперше рішенням Комсомольського районного суду м. Херсону від 14 жовтня 1996 року йому було визначено розмір відшкодування шкоди. Останнім рішенням суду в справі № 766/7542/21 стягнуто з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області (далі - УМВС України в Херсонській області) недоплачене відшкодування за період з 01 січня 2020 року до 31 травня 2021 року та з 01 червня 2021 року стягнуто щомісячне відшкодування до 18 000,00 грн щомісячно безстроково.

Зазначав, що відповідно до довідки Державного підприємства «Херсонський морський торговельний порт» (далі - ДП «Херсонський морський торговельний порт») підвищення заробітної плати докерам-механізаторам підприємства у період з 01 квітня 2021 року по 23 грудня 2021 року не проводилось, а з 24 грудня 2021 року підприємство взагалі не проводить господарську діяльність. Оскільки середньомісячна заробітна плата докера-механізатора з 01 квітня 2021 року не підвищувалася і є меншою п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, та, зважаючи на те, що вищезазначеним рішенням суду під час визначення щомісячного відшкодування охоплений повністю 2021 рік, то питання про розмір недоплачених сум відшкодування має розрахуватись з 01 січня 2022 року до дати звернення до суду. З цього ж періоду розраховується і розмір щомісячного відшкодування через втрату 60 % працездатності та має визначитися, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на дату звернення до суду, тобто 8 000,00 грн, у п`ятикратному розмірі з множенням на відсоток втрати працездатності, тобто 8 000,00 грн х 5 х 60 %, що дорівнює 24 000,00 грн. Отже розмір щомісячного відшкодування підлягає збільшенню та стягненню в розмірі 24 000,00 грн безстроково з 01 жовтня 2024 року.

Щодо стягнення недоплачених сум внаслідок збільшення розміру мінімальної заробітної плати позивачем зазначено, що розрахунок робиться з урахуванням того, що вищезазначеним судовим рішенням донарахування та стягнення було зроблено за період з 01 січня 2020 року до 31 травня 2021 року.

З 01 червня 2021 року виплати на відшкодування здійснювались в межах 18 000,00 грн як щомісячних платежів, тобто до 31 грудня 2021 року недоплата була відсутня. Проте, у зв`язку зі зміною мінімальної заробітної плати в 2022 році розмір щомісячних платежів як відшкодування мав би виплачуватись виходячи з нового розміру мінімальної заробітної плати, яка відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з 01 січня становить 6 500,00 грн, з 01 жовтня - 6 700,00 грн. Тобто, за період з 01 січня 2022 року до 30 вересня 2022 року (09 місяців) розмір щомісячного відшкодування мав би становити: 6 500,00 х 5 х 60 % =19 500,00 грн. З 01 жовтня 2022 року до 31 грудня 2022 року (3 місяці) розмір щомісячного відшкодування мав би становити: 6 700,00 х 5 х 60 % = 20 100,00 грн. Оскільки розмір мінімальної заробітної плати у 2023 року не змінювався, то розмір щомісячного відшкодування мав би становити: 6 700,00 х 5 х 60 % - 20 100,00 грн. Збільшення розміру мінімальної заробітної плати у 2024 році з 01 січня до 31 березня 2024 року (3 місяці) - 7 100,00 грн зумовлює і зміну щомісячного відшкодування - 7 100,00 х 5 х 60 % = 21 300,00 грн. А з 01 квітня 2024 року до дати звернення до суду (6 місяців) - 8 000,00 грн. Тож розмір щомісячного відшкодування мав би становити: 8 000,00 х 5 х 60 % = 24 000,00 грн.

Таким чином, з урахуванням того, що позивачу за рішенням суду було встановлено щомісячну виплату в розмірі 18 000,00 грн, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати на 2019 рік, то підвищення мінімальної заробітної плати у 2022, 2023 та 2024 роках призвело до недоплати відшкодування. А саме за період з 01 січня 2022 року до 30 вересня 2022 року позивач мав право на отримання відшкодування в розмірі 19 500,00 грн х 9 місяців = 175 500,00 грн, а отримав: 18 000 х 9 = 162 000,00 грн, різниця становить 13 500,00 грн. 3 01 жовтня 2022 року до 31 грудня 2022 року (3 місяці) він мав право на отримання відшкодування в розмірі 20 100,00 грн. х 3 місяця = 60 300,00 грн, а отримав: 18 000,00 x 3 = 54 000,00 грн, різниця становить 6 300,00 грн. За період з 01 січня 2023 року до 31 грудня 2023 року мав право на отримання відшкодування в розмірі 20 100,00 грн. х 12 місяців = 241 200,00 грн, а отримав: 18 000 х 12 = 216 000,00 грн, різниця становить 25 200,00 грн. За період з 01 січня 2024 року до 31 березня 2024 року (3 місяці) ОСОБА_1 мав право на отримання відшкодування в розмірі 21 300,00 грн х 3 місяця = 63 900,00 грн, а отримав: 18 000 х 3 = 54 000,00 грн, різниця становить 9 900,00 грн. За період з 01 квітня 2024 року до 30 вересня 2024 року (6 місяців) мав право на отримання відшкодування у розмірі 24 000,00 грн х 6 місяців = 144 000,00 грн, а отримав: 18 000 х 6 =108 000,00 грн, різниця становить 36 000,00 грн. Загальна сума недоплаченого відшкодування втраченого заробітку становить: 13 500,00 грн + 6 300,00 грн: + 25 200,00 грн + 9 900,00 грн + 36 000,00 грн = 90 900,00 грн.

07 лютого 2025 року рішенням Херсонського міського суду Херсонської області позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з УМВС України в Херсонській області на користь ОСОБА_1 , в рахунок недоплаченого відшкодування втраченого заробітку (доходу) за період з 01 січня 2022 року до 30 вересня 2024 року - 90 900,00 грн.

Збільшено розмір щомісячного відшкодування ОСОБА_1 з УМВС України в Херсонській області втраченого заробітку (доходу) з 01 жовтня 2024 року до 24 000,00 грн.

Ухвалено стягувати щомісячно безстроково з 01 жовтня 2024 року з УМВС України в Херсонській області на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування втраченого заробітку (доходу) в розмірі 24000,00 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

20 травня 2025 року постановою Херсонського апеляційного суду апеляційну скаргу УМВС України в Херсонській області залишено без задоволення.

Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 07 лютого 2025 року залишено без змін.

27 червня 2025 року представник УМВС України в Херсонській області -

Мирилко В. В. через систему «Електронний суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 07 лютого 2025 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 20 травня 2025 року, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Необхідно відмовити у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення в справі з ціною позову, що не перевищує двісті п`ятдесят розмірівпрожиткового мінімуму для працездатних осіб, що не підлягають касаційному оскарженню, з огляду на таке.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.

За вимогами частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв`язанні цивільних спорів (абзац п`ятий пункту 7.7 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(ІІ)/2023).

Частина третя статті 389 ЦПК України визначає випадки, за яких рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанова суду апеляційної інстанції не підлягають касаційному оскарженню, а саме не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Додатково у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України конкретизовано випадки, за яких касаційне провадження має бути відкрите попри те, що справу визнано малозначною.

Такими випадками, зокрема, є наявність у касаційній скарзі питання права, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики (підпункт «а»); особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи (підпункт «б»); значний суспільний інтерес або винятковість її значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу (підпункт «в»); віднесення судом першої інстанції справи до категорії малозначних помилково (підпункт «г»).

Згідно із частиною четвертою статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.

У справі предметом позову є вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача в рахунок недоплаченого відшкодування матеріальної шкоди - втраченого заробітку (доходу), що складає 306 900,00 грн (90 900,00 грн (відшкодування недоплаченого втраченого заробітку) + 216 000,00 грн (відшкодування втраченого заробітку за 9 місяців з 01 жовтня 2024 року до 27 червня 2025 року), що не перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на день звернення з касаційною скаргою (757 000,00 грн).

У касаційній скарзі заявник не зазначив, що розгляд справи в касаційному суді має виняткове значення для УМВС України в Херсонській області.

Відповідно до частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є:

справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

справи про стягнення аліментів, збільшення та зменшення їх розміру, припинення стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов`язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства);

справи про розірвання шлюбу;

справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує шістдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Тлумачення статті 19 ЦПК України свідчить, що незалежно від того, чи визнавав справу малозначною суд першої чи апеляційної інстанції, такою її може визнати касаційна інстанція, оскільки частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена в розділі 1 Загальних положень ЦПК України, то вона поширюється й на стадію касаційного провадження.

Посилання заявника на неврахування судом висновків, викладених в постановах Верховного Суду, щодо застосування норми права у подібних правовідносинах є підставою касаційного оскарження судових рішень, передбаченою пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, втім не є доводом, який в розумінні підпунктів «а»-«г» пункту 2 частини третьої статті 389 цього Кодексу підтверджує наявність випадку/випадків, який/які дає/дають право вважати судові рішення у малозначній справі такими, що підлягають касаційному оскарженню.

Під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову в відкритті провадження) в справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.

Верховний Суд враховує предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства, судову практику в такій категорії справ та вважає, що справа не відноситься до переліку справ, передбаченого частиною четвертою статті 274 ЦПК України, та відсутні підстави, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Верховний Суд зауважує, що зазначення підстав касаційного оскарження є лише вимогою до форми та змісту касаційної скарги відповідно до цивільного процесуального закону, проте не є безумовною підставою для відкриття провадження у справі на рішення, яке не підлягає касаційному оскарженню.

З урахуванням статусу Верховного Суду, в деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, так як розгляд скарги касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».

Згідно з положеннями частини першої статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Такий висновок відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1995 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).

Водночас застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36).

Заявник подав касаційну скаргу на судові рішення в справі з ціною позову, яка не перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що не підлягають касаційному оскарженню, тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, частиною шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області - Мирилка Віктора Вадимовича на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 07 лютого 2025 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 20 травня 2025 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області про стягнення недоплачених сум відшкодування, збільшення щомісячного відшкодування, стягнення щомісячного відшкодування.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Ситнік

В. М. Ігнатенко

І. М. Фаловська