Рішення від 30.07.2025 по справі 922/1696/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" липня 2025 р.м. ХарківСправа № 922/1696/25

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Рильової В.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кондитерська фабрика "Солодкий світ" (місцезнаходження: 61082, місто Харків, вулиця Ясенева, будинок 6; код ЄДРПОУ: 31797841) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Баскет 7» (місцезнаходження: 62456. Харківська область, смт. Буди. вулиця Щаслива, будинок 1а; код ЄДРПОУ: 41377557) про стягнення 115 441,91 грн. без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Кондитерська фабрика "Солодкий світ" (позивач) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Баскет 7» (відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 115 441,91 грн.(101 198,42 грн. - основна заборгованість, 10 549,22 грн. - пеня) за договором Поставки №27//02//24-1 від 27.02.2024

Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 02.06.2025 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Кондитерська фабрика "Солодкий світ" прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 922/1696/25. Справу № 922/1696/25 постановлено розглядати без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в порядку частини п`ятої статті 252 Господарського процесуального кодексу України.Відповідачу, згідно з частиною першою статті 251 Господарського процесуального кодексу України, встановлено п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання до суду відзиву на позовну заяву.

28.07.2025 до Господарського суду Харківської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№17326 від 25.07.2025).

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 30.07.2025 відзив Товариства з обмеженою відповідальністю Баскет 7 (вх.№17326 від 28.07.2025) у справі №922/1696/25 - залишено без розгляду.

Згідно статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини другої статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Частиною четвертою статті 240 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши справу № 922/1696/25 в межах строку, встановленого статтею 248 Господарського процесуального кодексу України; всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Кондитерська фабрика «Солодкий світ» (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Баскет 7" (Покупець) було укладено договір поставки № 27/02/24-1 від 27.02.2024 року.

Відповідно до п.1.1. Договору Постачальник зобов`язується в порядку і в терміни встановлені цим Договором передати у власність Покупцеві Товар в певній кількості, відповідної якості і за погодженою ціною, а Покупець зобов`язується прийняти поставлений Постачальником товар та оплатити його у порядку і на умовах, визначених у даному Договорі.

Відповідно до п.1.3. Договору сторонами підписується Специфікація у формі, що відповідає Додатку № 1 до даного Договору. Зазначена Специфікація складена Постачальником у Excel форматі направляється покупцю на електронну пошту.

Відповідно до п. 1.3.1 Договору на кожну партію товару на підставі Замовлення Покупця, Постачальником складається Видаткова накладна, в якій сторони узгоджують кількість, вартість і асортимент товару. Зазначена видаткова накладна визнається Сторонами Специфікацією та є невід`ємною частиною даного Договору.Відповідно до п. 1.4 Договору загальна кількість товару, предмета постачання за даною угодою, визначається як наростаюча кількість по усіх поставках, зроблених згідно з оформленими належним чином Видатковими накладними, що мають силу Специфікації і є невід`ємними частинами Договору.

Відповідно до п.3.3 Договору постачання вважається завершеним з моменту передачі партії товару «Покупцеві» у власність шляхом відвантаження товару з автотранспортного засобу Постачальника на рампу складу торгової точки Покупця.

Розділом 5 Договору встановлено порядок розрахунків за Товар, ціна та сума Договору.

Відповідно до п. 5.3 Договору Покупець робить оплату за товар протягом 40 (сорока) календарних днів з моменту отримання Товару.

Згідно до п. 5.4 Договору датою оплати вважаться дата списання грошових коштів з банківського рахунку Покупця або дата внесення готівкових коштів до каси Постачальника.

Пунктом 5.5. Договору встановлено, що сторони щомісячно проводять звіряння розрахунків по зроблених постачаннях товару. Для чого Покупець готує проект акту звіряння і направляє його Покупцеві. У разі якщо від Постачальника не надішло заперечень по акту звіряння в строк до двадцятого числа місяця, що йде за місяцем, по якому робиться звіряння, акт звіряння вважається прийнятим в редакції Покупця.

Відповідно до п.5.6 Договору у разі наявності заборгованості Постачальника перед Покупцем по інших Договорах (підставах, при розрахунках) в обов`язковому порядку застосовується взаємозалік зустрічних однорідних вимог.

Положеннями п.6.1. Договору визначено, що за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за даною угодою сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України. Винна сторона в повному обсязі відшкодовує збитки, заподіяні іншій стороні неналежним виконанням зобов`язань, а також сплачує штрафні санкції, передбачені даним Договором та нормами діючого законодавства України.

Згідно п.6.2 Договоруза несвоєчасну оплату товару "Покупець" сплачує "Постачальникові" пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої суми за кожен лень прострочення.

Відповідно до п.9.1 Договору, Договір набує чинності з 27 лютого 2024 року і діє до 31 грудня 2025 року включно.

У пункті 11.1.2 Договору сторони визначили, що підписуючи даний Договір Сторони підтверджують, шо зареєстровані в системі електронного документообігу «М.Е.Dос». та згодні обмінюватися електронними розрахунковими документами (рахунки, акти виконаних робіт, видаткові накладні, акти розбіжностей, податкові накладні, акти звірок) та інші документи, в тому числі Договори, додаткові угоди, листи, доручення, в електронному вигляді (замість документів, виготовлених на папері) із застосуванням електронно- цифрових підписів (ЕЦП) засобами системи електронного документообігу в системі «M.E.Doc» з дотриманням вимог діючого законодавства України.

Сторони домовилися, що електронні документи, які відправлені через систему «M.E.Doc» та підписані Сторонами з використанням ЕЦП мають повну юридичну силу, породжують права та обов`язки для Сторін, можуть бути представлені до суду в якості належних доказів та визнаються рівнозначними документам, що складаються на паперовому носії. Підтвердження передачі F-документів (відправлення, отримання, тощо) вважається легітимним підтвердженням фактичного прийому-передачі таких документів уповноваженими особами Сторін і не вимагає додаткового доказування.

Договір підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено печатками.

Як зазначає позивач, ним було взято на себе зобов`язання здійснити постачання Товару, а Відповідач зобов`язаний прийняти та оплатити кондитерську продукцію, вироблену ТОВ Кондитерська фабрика Солодкий світ.

Позивач вказує, що із бухгалтерських документів, а саме взаєморозрахунку по контрагенту ТОВ "Баскет 7" по договору поставки № 27/02//24-1 від 27.02.2024 року вбачається, що на виконання взятих зобов`язань позивач здійснив постачання товару на загальну суму 131 377,08 гривень. Постачання товару здійснювалось на підставі видаткових накладних, копії яких додаються до позовної заяви. Разом з цим відповідач, відповідно до умов договору розрахування за поставлений товар не здійснив.

31.03.2025 позивачем на юридичну адресу відповідача було направлено претензію №18 від 31.03.2025 відповідно до якої ТОВ "Кондитерська фабрика "Солодкий світ" повідомив відповідачу про заборгованість у розмірі 111 198,42 грн. та пропонував погасити таку заборгованість у строк до 07.04.2025.

Разом з цим, відповідач погасив заборгованість тільки частково, у розмірі 10000,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №0000006296 від 02.05.2025 (а.с.81).

Отже, позивач зазначає, що заборгованість відповідача перед позивачем за вищевказаним договором складає 101 198,42 грн.

Також, у зв`язку із простроченням відповідачем виконання зобов`язання за Договором поставки №27/02/24-1, в порядку п.6.1 Договору, позивачем нараховано пеню в розмірі 10 549,22 грн., а у відповідності до ст.625 ЦК України - інфляційні витрати у розмірі 3 694,27 грн.

Обставини щодо стягнення суми попередньої оплати та вказаних нарахувань в примусовому порядку стали підставою для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "Кондитерська фабрика "Солодкий світ" до суду із даним позовом.

Вирішуючи питання про правомірність та обґрунтованість заявлених в межах даної справи позовних вимог, суд виходить із наступного.

За загальними положеннями цивільного законодавства цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 Цивільного кодексу України). Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому, стаття 12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

У відповідності зі статтею 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), зі змістом якої кореспондуються і приписи статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконати її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 ГК України).

Частиною третьою статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно статті 193 ГК України та статті 526 ЦК України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Крім того, за змістом статті 193 ГК України не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом. Аналогічні застереження містить стаття 525 ЦК України.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина перша статті 193 ГК України).

Укладений сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

Так, згідно статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно статті 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, що передбачено частиною першою статті 612 ЦК України.

Виходячи із позовних вимог, суд зазначає, що предметом доказування в межах даної справи є здійснення господарської операції між сторонами, а також наявність чи відсутність у відповідача заборгованості та своєчасність виконання відповідачем зобов`язань за Договором поставки №27/02/24-1 від 27.02.2024.

Крім того, відповідно до приписів статей 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

При цьому, суд зазначає, що обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до частини першої статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У даному випадку суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16 липня 1999 року N 996-ХIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Згідно статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію; господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Усі господарські операції відображаються в бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування (документація). Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (частина 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

При цьому, первинні документи повинні містити відомості, які підтверджують вчинення господарської операції, на виконання якої вони складаються, у зв`язку з чим вчинення певної господарської операції фіксуватиметься документально, що в сукупності свідчить про підтвердження між учасниками такої операції певних прав та обов`язків, зокрема, і щодо обов`язку сплатити певну суму коштів, яка складатиме еквівалент певної вартості поставленого товару / наданих послуг.

Як вже було зазначено вище, на підтвердження доказів поставки Товару відповідачу, позивачем було надано до суду видаткові накладні (підписані обома сторонами та з відбитками печаток), які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а також товарно - траснпортні накладні, які містять підписи вантажовідправника, вантажоодержувача, водія, а також відбитки печаток підприємств.

Матеріалами справи (видатковими накладними, підписаними позивачем та відповідачем та скіплені печатками, а також актами звірки взаємних розрахунків, які підписані ЕЦП та скріплені печатками ЕП відповідно до п. 11.1.2 договору) підтверджується факт поставки позивачем товарів відповідачу на суму 101 198,42 грн. ( з урахуванням часткової оплати). Відповідач доказів на спростування вказаних обставин не надав, доказів сплати всієі суми богу за поставку товару відповідачем до матеріалів справи також не надано.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Матеріали справи не містять та учасниками справи не надано доказів про оплату відповідачем вартості отриманих товарів на суму 101 198,42 грн., тому з огляду на викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовної вимоги про стягнення з ТОВ «Баскет 7» заборгованості на вказану суму.

Щодо стягнення із відповідача заявлених позивачем суми пені у розмірі 10 549,22 грн. у відповідності до п. 6.2 договору, суд зазначає наступне.

Положеннями п.6.1. Договору визначено, що за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за даною угодою сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України. Винна сторона в повному обсязі відшкодовує збитки, заподіяні іншій стороні неналежним виконанням зобов`язань, а також сплачує штрафні санкції, передбачені даним Договором та нормами діючого законодавства України.

Згідно п.6.2 Договоруза несвоєчасну оплату' товару "Покупець" сплачує "Постачальникові" пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої суми за кожен лень прострочення.

Приписами ч.1 ст.612 ЦК України унормовано, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, зокрема, сплата неустойки.

За умовами ст. 546, 548 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов`язання.

Статтею 549 ЦК України унормовано, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Разом з тим, відповідно до ч. 1. ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що за наведеними вище положеннями ГК України господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір ( п.6.13 постанови ВПВС від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18).

Таким чином, пеня може бути встановлена для забезпечення будь-якого договірного зобов`язання (як грошового, так і негрошового), оскільки вона належить до штрафних санкцій.

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, зробленого позивачем та встановлено, що під час його проведення позивачем були вірно визначена сума пені та період прострочення, на підставі вказаного позовна вимога про стягення пені в сумі 10549,22 грн. є обгрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо інфляційних втрат.

Згідно з ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Перевіривши періоди нарахування та відповідні розрахунки інфляційних, суд дійшов висновку про їх вірність та відповідність вимогам чинного законодавства України. На підставі вказаного позовна вимога про стягення з відповідача 3694,27 грн інфляційних втрат є обгрунтованою та підлягає задоволенню.

Суд звертає увагу на необхідність застосування категорій стандартів доказування та відзначає, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно він не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відмінну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Зміст цієї статті свідчить, що нею на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були. У даному питанні слід звернути увагу на судову практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних та господарських справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи є вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Суд зазнача, що відповідачем не було надано належних та допустимих доказів на спростування позиції позивача у вказаній справі.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

З урахуванням наведеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді усіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, враховуючи неналежне виконання ТОВ "Баскет 7" зобов`язань з оплати поставленої позивачем продукції за Договором №27/02/24-1, господарський суд доходить висновку про правомірність позовних вимог та задоволення позову в повному обсязі.

Вирішуючи питання розподілу судового збору, суд керується частиною першою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підставі, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Позовні вимоги у даній справі задоволено в повному обсязі, а відтак витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 028,00 грн. покладаються судом на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статями 11, 526, 611, 612, 623-629, 631, 662, 712 Цивільного кодексу України; 173, ст. 193, 216, 230 Господарського кодексу України; та керуючись ст.ст. 4, 20, 73, 74, 77, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Кондитерська фабрика "Солодкий світ" задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Баскет 7» (місцезнаходження: 62456. Харківська область, смт. Буди. вулиця Щаслива, будинок 1а; код ЄДРПОУ: 41377557) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кондитерська фабрика "Солодкий світ" (місцезнаходження: 61082, місто Харків, вулиця Ясенева, будинок 6; код ЄДРПОУ: 31797841) суму заборгованості за договором поставки №27/02/24-1 від 27.02.2024 у розмірі 115 441,91 грн. (101 198,42 грн. - сума основної заборгованості, 10 549,22 грн. - пеня, 3 694,27 грн. - інфляційне збільшення ), а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 3028,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "30" липня 2025 р.

СуддяВ.В. Рильова

Справа №922/1696/25