Постанова від 28.07.2025 по справі 295/1385/20

УКРАЇНА

Житомирський апеляційнийсуд

Справа №295/1385/20 Головуючий у 1-й інст. Семенцова Л. М.

Категорія 63 Доповідач Павицька Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2025 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого Павицької Т.М.,

суддів Борисюка Р.М., Шевчук А.М.

за участю секретаря судового засідання Трикиши Ю.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Житомирі цивільну справу №295/1385/20 за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Житомирської міської ради, третя особа Квартирно-експлуатаційний відділ м. Житомира про визнання незаконним та скасування рішення в частині включення житлового приміщення до числа службових, зобов`язання видати ордер на житлове приміщення, за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 18 січня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Семенцової Л.М. в м. Житомирі,

в с т а н о в и в :

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив:

- визнати п. 1 рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради №112 від 14.02.2008 «Про надання громадянам жилої площі та включення жилих приміщень до числа службових» в частині включення до числа службових Житомирського гарнізону в будинку АДРЕСА_1 , незаконним та скасувати;

- зобов`язати виконавчий комітет Житомирської міської ради на підставі рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради №194 від 13.03.2008 «Про надання громадянам жилої площі» видати відповідно до ч. 1 ст. 58 ЖК Української РСР йому на склад його сім`ї з трьох осіб, а саме: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , ордер на жиле приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову зазначав, що він в період з листопада 2004 року по серпень 2012 року проходив військову службу на різних посадах у військовій прокуратурі Житомирського гарнізону Центрального регіону України (м. Житомир). Вказував, що житловий будинок по АДРЕСА_2 прийнятий в експлуатацію рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради №1020 від 27.12.2007 «Про затвердження акту державної комісії по прийняттю в експлуатацію 10-поверхового 120-квартирного житлового будинку по вул. Черняховського, 108-в Подільського управління капітального будівництва Міністертсва оборони України» та 31.01.2008 на підставі акту прийому-передачі Подільським управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України переданий до КВЖРЕП №1 на баланс та експлуатаційне обслуговування. Зазначав, що 21.05.2008 виконавчим комітетом Житомирської міської ради на підставі рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради №194 від 13.03.2008 «Про надання громадянам жилої площі» із змінами внесени п.2.5 рішення №356 від 15.05.2008 «Про надання громадянам жилої площі та включення жилих приміщень до числа службових» йому було видано ордер на службове житлове приміщення серії ЖЖ №002385 на право на зайняття наданої квартири у багатоквартирному будинку за адресою: АДРЕСА_1 , в якій він та члени його сім`ї проживають до теперішнього часу.

Вказував, що у зв`язку з ліквідацією військових прокуратур, наказом Міністерства оборони України №619 від 03.08.2012 у зв`язку із реформуванням Збройних Сил України він був звільнений з військової служби у запас за п. «г» (у зв`язку із скороченням штатів) та направлений на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 із залишенням на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов. Зазначав, що з метою реалізації свого права на житло шляхом приватизації спірної квартири він 21.12.2019 звернувся із запитом до Житомирської міської ради, з відповіді якої він з`ясував, що віднесення спірної квартири до числа службових здійснювалося з порушенням встановленого законом порядку, зокрема: рішення Міністром оборони України про включення до числа службових житлової квартири за адресою: АДРЕСА_1 не приймалося та його виконання у Житомирському гарнізоні не організовувалось. Вказував, що начальником Житомирського гарнізону погоджене клопотання про включення вказаної житлової площі до числа службових Житомирського гарнізону до виконавчого комітету Житомирської міської ради не направлялося та при прийнятті рішення №112 від 14.02.2008 «Про надання громадянам жилої площі та включення жилих приміщень до числа службових» не розглядалося.

Звертав увагу на те, що п.1 рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради №112 від 14.02.2008 «Про надання громадянам жилої площі та включення жилих приміщень до числа службових» в частині включення до числа службових Житомирського гарнізону в будинку АДРЕСА_1 прийнято за відсутності відповідного клопотання начальника гарнізону, командира військової частини щодо включення вказаного житлового приміщення до числа службових, погодженим з начальником квартирно-експлуатаційного органу, що може бути подано лише за наявності рішення Міністра оборони України. Також звертав увагу на те, що вказане вище рішення підписано не міським головою, а його заступником, що істотно вплинуло на його правильність. Зазначав, що на час прийняття оскаржуваного рішення будь-яких обмежень передбачених законодавством щодо наявності певної вислуги на військовій службі при забезпеченні постійним житлом для нього не встановлено. При цьому вказував, що його вислуга на військові службі становить понад 20 років. Зазначав, що за весь час проходження військової служби йому та членам його сім`ї за рахунок Міністерства оборони України взагалі не надавалися жилі приміщення для постійного проживання або грошова компенсація за належне житлове приміщення, а також не було використано право на безоплатну приватизацію житла та право власності на житло. Враховуючи вищевикладене просив задовольнити позов в повному обсязі.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 18 січня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано пункт 1 рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради №112 від 14.02.2008 «Про надання громадянам жилої площі та включення жилих приміщень до числа службових» в частині включення до числа службових Житомирського гарнізону квартири АДРЕСА_3 незаконним та скасовано. У задоволенні решти вимог позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Міністерство оборони України, яке не було залучене до розгляду даної справи, подало апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вказує, що Міністерство оборони України не було залучене до участі у справі, не було повідомлене про її розгляд, і не могло знати про ухвалене рішення, хоча воно безпосередньо стосується державного житлового фонду, що перебуває у сфері управління Міністерства оборони України. Зазначає, що рішенням суду змінено правовий статус спірної квартири, яка обліковувалась як службове житло Житомирського гарнізону. Таке рішення без участі Міністерства оборони України як органу, що здійснює управління державним майном, безпосередньо впливає на права та обов`язки Міністерства оборони України, а саме: - обмежує можливість розпоряджатися житловим фондом у межах затверджених процедур; - створює правову невизначеність щодо статусу квартири як об`єкта службового житла; - ставить під сумнів чинність внутрішніх рішень Міністерства оборони України щодо розподілу, надання та обліку службового житла.

Вказує, що ОСОБА_1 отримав житло в період проходження військової служби. Він звернувся до суду з вимогою про скасування рішення органу місцевого самоврядування, що є суб`єктом владних повноважень, в питанні ухвалення рішення щодо статусу квартири, тобто оскаржив управлінське рішення, прийняте в межах публічно-правових відносин. Вважає, що даний спір має бути розглянутий за правилами КАС України, а не в порядку цивільного судочинства. Неправильне визначення предметної юрисдикції є істотним порушенням норм процесуального права, що тягне за собою скасування рішення суду та закриття провадження у справі. Зазначає, що рішення №112 від 14.02.2008 стосується включення житлової площі до числа службових, тобто - визначення статусу квартири як службової. На той момент позивач ще не мав правових підстав на цю квартиру, він не був набувачем, не мав ордера, не перебував у жодних правовідносинах щодо неї. Ордер на заселення в службову квартиру позивач отримав лише 21.05.2008, тобто після прийняття рішення, яке він оскаржує. Це означає, що на дату прийняття рішення №112 його права не могли бути порушені, оскільки вони ще не виникли. Отже, позивач не є належним суб`єктом оскарження рішення, оскільки рішення на момент ухвалення не мало до нього жодного відношення, а отже - не порушувало його прав.

Вказує, що ОСОБА_1 оскаржує пункт 1 рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради №112 від 14.02.2008, яким спірну квартиру було включено до числа службових. При цьому він отримав ордер на цю квартиру ще 21.05.2008, і в ордері прямо зазначено, що житло є службовим. Це свідчить про те, що на той момент позивачу стало відомо (або об`єктивно мало бути відомо) про правовий статус житла та зміст рішення, яке він вважає незаконним. Однак до суду з позовом він звернувся лише в січні 2020 року, тобто майже через 12 років після ухвалення рішення та понад 11 років після того, як отримав ордер. Позивач не навів жодних поважних причин для поновлення строку та не заявив клопотання про поновлення строку позовної давності у межах позовних вимог. Зазначає, що пропуск строку позовної давності є самостійною підставою для відмови в позові, незалежно від оцінки змісту оскаржуваного рішення. Просить застосувати наслідки пропуску позивачем строку позовної давності та відмовити у задоволенні позову на цій самостійній підставі. Враховуючи вищевикладене просить скасувати рішення Богунського районного суду м. Житомира від 18 січня 2021 року та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

20 червня 2025 року через підсистему «Електронний суд» від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Вказує, що правовідносини у даній справі не стосуються реалізації соціальних гарантій військовослужбовця саме на забезпечення жилими приміщеннями, які надаються у зв`язку з проходженням військової служби, а пов`язані виключно із реалізацією права, як кожного громадянина України, наданого статтею 345 Цивільного кодексу України, частиною 3 статті 9 Житлового кодексу України та пунктом 5 статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», на приватизацію вже займаного житлового приміщення державного житлового фонду. Зазначає, що у даній справі спір пов`язаний виключно з не дотриманням встановленого порядку прийняття рішення про включення до числа службового житлового приміщення виключного органом місцевого самоврядування, з підстав саме відсутності передбаченого законодавством з цього приводу волевиявлення уповноважених на це посадових осіб державних органів, що перешкоджає йому в застосуванні його права на приватизацію житла.

Зазначає, що внаслідок прийняття органом місцевого самоврядування рішення про включення квартири до числа службових, за відсутності з цього приводу відповідного рішення Міністра оборони України, а також за відсутності, на підставі цього рішення Міністра оборони України, клопотання з боку уповноважених на це осіб щодо ініціювання включення квартири до числа службових, виникла правова невизначеність щодо правового статусу цієї квартири, яка з часу вселення його на законних підставах в надане жиле приміщення, безпосередньо перешкоджає в реалізації його права, звільненого з військової служби у зв`язку із скороченням штатів із вислугою на військовій службі більше 20 років, на приватизацію ним житлового приміщення державного житлового фонду. Зазначає, що у даній справі він при вселенні до житлового приміщення був достеменно переконаний, що виконавчим комітетом Житомирської міської ради прийнято рішення, які не перешкоджають здійсненню його прав й не суперечили Конституції України та законодавству України, а тому раніше у нього не було ні офіційної інформації, ні будь-яких інших підстав для обґрунтованих сумнівів щодо законності рішення органу місцевого самоврядування та звернення з цього приводу за захистом своїх прав і законних інтересів до суду. Вказує, що лише з листа від 03.01.2020 за вих. №25/Г-498із Житомирської міської ради йому стало вперше відомо, що пункт 1 рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради №112 від 14.02.2008 «Про надання громадянам жилої площі та включення жилих приміщень до числа службових» житлове приміщення включено до числа службових Житомирського гарнізону із порушенням встановленої законодавством процедури його прийняття. За викладених вище обставин, 28.01.2020 ним, разом із позовною заявою, подано до суду клопотання про визнання причин пропущення строку для звернення до суду поважними та поновити даний строк. Вважає, що доводи апеляційної скарги Міністерства оборони України у своїй сукупності є безпідставними, а також судом першої інстанції помилки, що має фундаментальне значення для судової системи, у справі №295/1385/20 не допущено, що виключає можливість скасування оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Щодо оскарження судового рішення особою, яка не брала участі у справі та клопотання ОСОБА_1 про закриття апеляційного провадження.

20 червня 2025 року через підсистему «Електронний суд» від ОСОБА_1 надійшло клопотання про закриття апеляційного провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 362 ЦПК України, яке зареєстроване в Житомирському апеляційному суді 23 червня 2025 року.

Клопотання обґрунтовує тим, що Міністерство оборони України оскаржило судове рішення у даній справі тільки з підстав порушення судом першої інстанції предметної юрисдикції, відсутності матеріально-правової заінтересованості позивача та спливу строків позовної давності на час звернення до суду. При цьому, Міністерство оборони України лише в своєму клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження, що міститься в змісті апеляційної скарги від 04.06.2025 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 18.01.2021, вказало про ймовірний зв`язок рішення суду першої інстанції із правами та обв`язками Міністерства оборони України, як органу, що здійснює управління державним майном.

Зазначає, що рішення суду першої інстанції не впливає та не могло вплинути жодним чином на права та обов`язки щодо належної інвентаризації активів та обліку житлового приміщення, який здійснюється Міністерством оборони України та його структурними підрозділами відповідно до вимог пункту 11 ст. 6 Закону України «Про управління об`єктами державної власності», ст. 4 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та виданих в їх розвиток нормативно-правових актів, у кількісних, якісних, обліково-номерних та вартісних показниках, які не зазнали будь-яких змін внаслідок судового рішення у даній справі. Вказує, що оскаржуваним судовим рішенням першої інстанції у даній справі не вирішувалось питання про жодні права, свободи, інтереси або обов`язки Міністерства оборони України з огляду на те, що судове рішення про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову стосується виключно позивача, щодо якого ухвалено це рішення, і не вирішує питання про права чи обов`язки інших осіб. Посилається на практику Верховного суду викладену у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29.01.2024 у справі №750/13149/21 (провадження №61-6054сво23). Враховуючи вищевикладене просив закрити апеляційне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 362 ЦПК України.

Цивільне судочинство здійснюється відповідно доКонституції України, цього Кодексу,Закону України«Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ч. 1 ст. 3 ЦПК України).

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, потрібно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Конституцією України закріплено основні засади судочинства (частина друга статті 129). Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист, зокрема назабезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення(пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).

Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів особи. За правовою позицією Конституційного Суду України, правосуддя по своїй суті визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

ЄСПЛ зауважив, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції має право встановлювати правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити безладного руху судового процесу. Також не можна допускати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, тому що доступ до правосуддя має бути не лише фактичним, але й реальним (рішення у справі «ДеЖуффре де ла Праделль проти Франції» (De Geouffre de la Pradelle v. France) від 16 грудня 1992 року, заява №12964/87).

Cудові процедури мають бути справедливими, тому особу безпідставно не можна позбавити права на апеляційне оскарження рішення суду та перегляд оскаржуваного рішення в апеляційному порядку, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд.

Однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення апеляційного оскарження судового рішення. Можливість (право) оскарження судових рішень у суді апеляційної інстанції є складником права особи на судовий захист. Перегляд судових рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (стаття 17 ЦПК України).

Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси (стаття 18 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Отже, вказана стаття визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи: учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Зазначене узгоджується із висновками, викладеними Верховним Судом у постановах від 04 листопада 2019 року у справі №542/401/18 (провадження №61-15078св19), від 10 вересня 2020 року у справі №757/66808/19-ц (провадження №61-10846св20), від 17 червня 2021 року у справі №626/2547/19 (провадження №61-18621св20).

Також схожого за змістом висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 604/835/15-ц,у постанові від 07 квітня 2020 року у справі №504/2457/15-ц (провадження №14-726цс19).

Після прийняття апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, суд апеляційної інстанції з`ясовує, чи прийнято оскаржуване судове рішення безпосередньо про права, інтереси та (або) обов`язки скаржника і які конкретно. Якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, то апеляційний суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України, оскільки у такому випадку не існує правового зв`язку між скаржником і сторонами у справі, в зв`язку з чим відсутній суб`єкт апеляційного оскарження.

Таким чином, суд апеляційної інстанції має першочергово з`ясувати, чи стосується оскаржуване судове рішення безпосередньо прав та обов`язків скаржника, та лише після встановлення таких обставин вирішити питання про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що права заявника оскаржуваним судовим рішенням не порушені та питання про його права і обов`язки стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувалися - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду.

Вказаний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14 серпня 2019 року у справі №62/112 та від 16 січня 2020 року у справі №925/1600/16, а також у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17 лютого 2020 року у справі №668/17285/13-ц.

Суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося (пункт 3 частини першоїстатті 362 ЦПК України).

У разі подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у справі, і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 січня 2024 року у справі №750/13149/21 (провадження №61-6054сво23)).

Встановлено, що рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 18 січня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано пункт 1 рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради №112 від 14.02.2008 «Про надання громадянам жилої площі та включення жилих приміщень до числа службових» в частині включення до числа службових Житомирського гарнізону квартири АДРЕСА_3 незаконним та скасовано. У задоволенні решти вимог позову відмовлено.

Відповідно до копії свідоцтва про право власності від 29.02.2008 квартира АДРЕСА_3 належить на праві державної власності Державі Україна в сфері управління Міністерства оборони. Наведене також підтверджується копією витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №18296116 від 28.03.2008.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №424113032 від 25.04.2025, квартира АДРЕСА_3 належить на праві власності Державі Україна в сфері управління Міністерства оборони, підстава виникнення права власності: свідоцтво про право власності від 29.02.2008.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 29.03.2024, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16.09.2024, зобов`язано Міністерство оборони України в особі Головного управління капітальних вкладень подати на затвердження Міністру оборони України список виплат грошової компенсації в Збройних Силах України із виплатою ОСОБА_1 грошової компенсації в сумі 1273654, 80 грн за належне йому та членам його сім`ї дружині ОСОБА_2 і доньці ОСОБА_3 для отриманняжилого приміщеннявідповідно допункту 12«Порядку визначеннярозміру інадання військовослужбовцямта членамїх сімейгрошової компенсаціїза належнеїм дляотримання жилеприміщення»,затвердженого постановою КабінетуМіністрів України№728від 02.09.2015 та пункту 9 Розділу VІІІ «Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями», затвердженоїнаказом Міністерства оборони України №380 від 31.07.2018.

18.04.2025 Міністром оборони України затверджено список осіб, які мають право та надали згоду на отримання грошової компенсації за належне їм для отримання жилого приміщення. Розмір грошової компенсації ОСОБА_1 складає 1273654,80 грн. При цьому в списку зазначено, що ОСОБА_1 забезпечувався 2-кімнатною службовою квартирою в м. Житомирі, яку не здав.

21 квітня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до КЕВ м. Житомира із заявою про передачу йому у приватну власність квартири АДРЕСА_3 .

Згідно ст.2 ЗаконуУкраїни «Проприватизацію державногожитлового фонду» до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму.

Не підлягають приватизації: квартири-музеї; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані на територіях закритих військових поселень, підприємств, установ та організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам`яток садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, що перебувають в аварійному стані (в яких неможливо забезпечити безпечне проживання людей); квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані в зоні безумовного (обов`язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

За правилами ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.

Добросовісність (пункт 6статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про визнання пункту 1 рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради №112 від 14.02.2008 «Про надання громадянам жилої площі та включення жилих приміщень до числа службових» в частині включення до числа службових Житомирського гарнізону квартири АДРЕСА_3 незаконним прямо стосується порядку використання державного майна та службового житла, яке закріплене за Міністерством оборони України.

Оскаржуваним рішенням змінено правовий статус спірної квартири, яка обліковувалась як службове житло у Житомирського гарнізону. При цьому суд розглянув справу без належного власника та управителя майна, яким є Міністерство оборони України. Таке рішення без участі Міністерства оборони України як органу, що здійснює управління державним майном, безпосередньо впливає на права та обов`язки Міністерства оборони України, а саме: - обмежує можливість розпоряджатися житловим фондом у межах затверджених процедур; - створює правову невизначеність щодо статусу квартири як об`єкта службового житла; - ставить під сумнів чинність внутрішніх рішень Міністерства оборони України щодо розподілу, надання та обліку службового житла.

За наведених обставин колегія суддів вважає, що оскаржуваним рішенням порушені права Міністерства оборони України, як особи яка не брала участі у справі, оскільки рішення стосується об`єкта житлового фонду, який є державною власністю та перебуває в управлінні Міністерства оборони України.

З врахуванням викладеного не підлягає задоволенню клопотання ОСОБА_1 про закриття апеляційного провадження на підставі п. 3 ч. 1ст. 362 ЦПК України.

Щодо суті спору.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради №1020 від 27.12.2007 «Про затвердження акту державної комісії по прийняттю в експлуатацію 10-поверхового 120-квартирного житлового будинку по АДРЕСА_2 » житловий будинок по АДРЕСА_2 прийнятий в експлуатацію та дозволено Подільському управлінню капітального будівництва Міністерства оборони України передати до комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства №1 на баланс та експлуатаційне обслуговування.

Відповідно до витягу з наказу начальника Житомирського гарнізону №33 від 27.12.2007 «Про розподіл службової жилої площі між військових частин та установ в поточному році, по АДРЕСА_2 » військовій прокуратурі виділено три квартири: АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 .

28 січня 2008 року начальник Житомирського гарнізону генерал-лейтенант ОСОБА_4 звертався до міського голови Шелудченко В.Т. щодо рішення про надання квартирам, зокрема кв. АДРЕСА_3 статусу службових.

Рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради №112 від 14.02.2008 «Про надання громадянам жилої площі та включення жилих приміщень до числа службових» включено до числа службових Житомирського гарнізону квартиру АДРЕСА_3 .

Відповідно до копії свідоцтва про право власності від 29.02.2008 квартира АДРЕСА_3 належить на праві державної власності Державі Україна в сфері управління Міністерства оборони. Наведене також підтверджується копією витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №18296116 від 28.03.2008.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №424113032 від 25.04.2025, квартира АДРЕСА_3 належить на праві власності Державі Україна в сфері управління Міністерства оборони, підстава виникнення права власності: свідоцтво про право власності від 29.02.2008.

Рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради №194 від 13.03.2008 «Про надання громадянам жилої площі» затверджено список військовослужбовців, які перебувають на квартирному обліку у Житомирському гарнізоні, яким надається службова жила площа в будинку АДРЕСА_1 , де під порядковим номером №87 рахується ОСОБА_1 .

Рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради №356 від 15.05.2008 вирішено ОСОБА_1 видати ордер на квартиру АДРЕСА_3 .

21 травня 2008 року виконавчим комітетом Житомирської міської ради ОСОБА_1 видано під проходження військової служби на склад сім`ї з двох осіб, а саме на нього та його дружину ОСОБА_2 ордер на службове жиле приміщення серії ЖЖ №002385 на право зайняття двохкімнатної квартири у багатоквартирному будинку за адресою: АДРЕСА_1 , в якій позивач та члени його сім`ї (дружина ОСОБА_2 та їхня дочка ОСОБА_3 ) мають зареєстроване місце проживання.

Наказом Міністра оборони України (по особовому складу) №619 від 03.08.2012 та у зв`язку із реформуванням Збройних сил України ОСОБА_1 звільнений з військової служби у запас за п. «г» (у зв`язку: з скороченням штатів), направлений на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 із залишенням згідно із абз. 1 п. 9 ст. 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов.

Відповідно до відповіді КЕВ м. Житомира №217 від 17.01.2020 рішення Міністра оборони України про включення до числа службової квартири АДРЕСА_3 та клопотання до виконавчого комітету Житомирської міської ради про включення до числа службової, зазначеної вище квартири в КЕВ м. Житомира відсутні.

Згідно відповіді ІНФОРМАЦІЯ_2 №420 від 23.01.2020 у ІНФОРМАЦІЯ_3 відсутня інформація та документи щодо рішення Міністра оборони України про включення до числа службових житлової квартири за адресою: АДРЕСА_1 , а також відповідного клопотання начальника Житомирського гарнізону до виконавчого комітету Житомирської міської ради щодо прийняття рішення про включення до числа службових вказаної житлової квартири.

Також встановлено, що 18.04.2025 Міністром оборони України затверджено список осіб, які мають право та надали згоду на отримання грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення. Розмір грошової компенсації ОСОБА_1 складає 1273654,80 грн.

21 квітня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до КЕВ м. Житомира із заявою про передачу йому у приватну власність квартири АДРЕСА_3 .

Задовольняючи частково позов суд першої інстанції виходив з того, що п. 1 рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради №112 від 14.02.2008 «Про надання громадянам жилої площі та включення жилих приміщень до числа службових» щодо включення до числа службових Житомирського гарнізону в будинку АДРЕСА_1 прийнято за відсутності відповідного клопотання начальника гарнізону, командира військової частини щодо включення вказаного жилого приміщення до числа службових, погодженим з начальником квартирно-експлуатаційного органу, що може бути подано лише за наявності з цього приводу рішення Міністра борони України, яке не приймалось та його виконання не організовувалось, а також оскаржуване позивачем рішення виконавчого комітету підписано не міським головою, а заступником міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради. Вимоги позову щодо зобов`язання відповідача видати позивачу на склад його сім`ї із трьох осіб ордер на жиле приміщення не ґрунтується на положеннях закону з огляду на те, що згідно ст. 122 ЖК України ордер є підставою для вселення у надане житлове приміщення, тоді як позивач та члени його сім`ї вже займають квартиру АДРЕСА_3 на підставі виданого йому 21.05.2008 виконавчим комітетом Житомирської міської ради ордеру серії ЖЖ №002385, який був підставою вселення в житлове приміщення сім`ї позивача.

Колегія суддіввважає таківисновки судупершої інстанціїпередчасними зогляду нанаступне.

Цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої статті 16 ЦК України).

За змістомстатті 58 ЖК Українина підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської ради видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення.

Згідно зістаттею 121 ЖК Українипорядок надання службових жилих приміщень установлюється цим Кодексом та іншими актами законодавства України. Службові жилі приміщення надаються за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації, правління колгоспу, органу управління іншої кооперативної та іншого громадського об`єднання.

Відповідно до частини першої статті 122 ЖК Українина підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті ради видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення у надане службове жиле приміщення.

Згідно із частиною першоюст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першоїстатті 16 ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Відповідно до частин першої, третьоїстатті 13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Частиною першоюстатті 48 ЦПК Українивизначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами, та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов`язки сторін (позивача та відповідача).

Згідно зістаттю 51 ЦПК Українисуд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд починається спочатку.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї обставини є підставою для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Для визнання відповідача неналежним, крім названої обставини, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, тобто належного відповідача.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі №372/51/16-ц (провадження №14-511цс18) зроблено висновок, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цьогокодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги (частини перша та другастатті 11 ЦПК Українив редакції, чинній до 15 грудня 2017 року (далі - редакція 1) та частини перша, друга, четвертастатті 13 ЦПК Українив редакції, чинній після 15 грудня 2017 року (далі - редакція 2).

Статтею 175 ЦПК Українивстановлено, що викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

У постанові від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеномуЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

У справі,що переглядаєтьсявстановлено,що позивач,звертаючись зпозовом досуду просив: визнати п. 1 рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради №112 від 14.02.2008 «Про надання громадянам жилої площі та включення жилих приміщень до числа службових» в частині включення до числа службових Житомирського гарнізону в будинку АДРЕСА_1 , незаконним та скасувати; зобов`язати виконавчий комітет Житомирської міської ради на підставі рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради №194 від 13.03.2008 «Про надання громадянам жилої площі» видати відповідно до ч. 1 ст. 58 ЖК Української РСР йому на склад його сім`ї з трьох осіб, а саме: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , ордер на жиле приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .

Відтак, предметом даного позову є квартира АДРЕСА_3 .

Відповідачем у даній справі позивач визначив Виконавчий комітет Житомирської міської ради.

Водночас, заявлені позивачем вимоги безпосередньо стосуються прав та обов`язківМіністерства оборони України, як власника спірної квартири та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Житомира на балансі якого перебуває нерухоме майно та який був залучений до участі у справі лише в статусі третьої особи.

Процесуальний статус відповідача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору відрізняється за обсягом прав та обов`язків.

Натомість клопотань про залучення Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Житомира, як співвідповідачів позивач не заявляв.

Колегія суддів звертає увагу на те, що висновки суду по суті вирішення спору про обґрунтованість або необґрунтованість позовних вимог мають бути зроблені за належного суб`єктного складу її учасників.

Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм матеріального та процесуального права.

Виходячи з наведеного рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову, оскільки позов пред`явлено до неповного кола осіб, яких рішення в справі безпосередньо стосується та позивачем не заявлено клопотання про залучення у справі співвідповідачами осіб, на яких поширюються наслідки скасування п. 1 рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради №112 від 14.02.2008 «Про надання громадянам жилої площі та включення жилих приміщень до числа службових» в частині включення до числа службових Житомирського гарнізону в будинку АДРЕСА_1 .

Щодо постановлення окремих ухвал.

В апеляційній скарзі Міністерство оборони України просило постановити окрему ухвалу щодо дій (бездіяльності) Богунського районного суду м. Житомира.

В обґрунтування вказаного клопотання зазначало, що 14.05.2025 представником МОУ було подано до Богунського районного суду м. Житомира заяву (в електронній формі через систему «Електронний суд») про надання доступу до матеріалів цивільної справи №295/1385/20 з метою ознайомлення та реалізації права на апеляційне оскарження. 16.05.2025 представник МОУ направив до Богунського районного суду м. Житомира заяву до якої додав документи на підтвердження обставин того, що житло належить державі і перебуває в управлінні МОУ. Незважаючи на факт надходження вказаної заяви, судом не вжито жодних дій для забезпечення доступу представника МОУ до матеріалів справи, про що свідчить відсутність повідомлень у системі «Електронний суд» та ненадання доступу до документів справи. Зазначені дії (бездіяльність) суду першої інстанції позбавили представника Міністерства оборони України можливості ознайомитися з матеріалами справи, що суттєво обмежило реалізацію права на ефективний захист. Зокрема, було унеможливлено з`ясування, на підставі яких саме доказів та пояснень суд ухвалив рішення, а відтак належним чином обґрунтувати апеляційну скаргу та надати змістовні правові заперечення. Такі дії суперечать засадам змагальності та рівності сторін у процесі та фактично створюють передумови для нерівності в доступі до правосуддя. Крім того, справа стосується об`єкта державної власності, який перебуває у сфері управління МОУ, що ще більше підкреслює суспільну значущість належного забезпечення доступу до правосуддя з боку державного органу.

Також, у запереченнях на клопотання від 05.06.2025 ОСОБА_1 просив постановити окремі ухвали стосовно зловживання процесуальними правами представником Міністерства оборони України Москаленко А.О. та стосовно порушення законодавства ТВО начальника КЕВ м. Житомира Бобер А., які містять ознаки кримінально правопорушення, передбаченого частиною першою статті 182 КК України.

В обґрунтування вказаного клопотання зазначав, що Міністерство оборони України починаючи з 26.11.2020 було обізнано щодо стану розгляду судової справи №295/1385/20 в суді першої інстанції, винесеного 18.01.2021 за наслідками її розгляду судового рішення, його подальшого апеляційного та касаційного не оскарження КЕВ м. Житомира, як учасником цієї справи. Представником Міноборони Москаленко А.О. свідомо не надано до суду наявні у нього письмові докази щодо обізнаності Міноборони про судову справу №295/1385/20, що передбачені наказами Міноборони від 16.05.2016 №259 та від 30.12.2016 №744. Вказує, що ним згода Міноборони та КЕВ м. Житомира, їх службовим та посадовим особам, на збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про нього, не надавалась. Отже, незаконне поширення ТВО начальника КЕВ м. Житомира підполковником ОСОБА_5 , листом за вих. №562/639 від 05.05.2025, конфіденційної інформації про нього, яка міститься в заяві від 21.04.2025 про приватизацію займаного житла та доданих до неї документах, а також незаконне збирання, зберігання, використання та поширення цієї конфіденційної інформації представником Міноборони ОСОБА_6 при оскарженні рішення суду першої інстанції у даній справі, містять ознаки кримінально правопорушення, передбаченого частиною першою статті 182 КК України.

Крім того, у запереченнях на клопотання від 18.06.2025 ОСОБА_1 просив постановити окрему ухвалу стосовно зловживання процесуальними правами у справі №295/1385/20 представником КЕВ м. Житомир Бобер А.В., посилаючись на те, що 14.06.2025 КЕВ м. Житомир подано клопотання щодо постановлення ухвали про зупинення на час апеляційного розгляду дії рішення Богунського районного суду м. Житомира від 18.01.2021 по цивільній справі №295/1385/20. Разом з тим, КЕВ м. Житомир не наведено обґрунтованих підстав зупинення дії рішення Богунського районного суду м. Житомира від 18.01.2021 у справі №295/1385/20, а також не додано доказів, які б підтверджували необхідність його зупинення, а сама по собі наявність у суду апеляційної інстанції права на зупинення дії судового рішення та незгода сторони із цим рішенням не є підставою для його зупинення.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 262 ЦПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу. Суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов`язків, неналежного виконання професійних обов`язків (в тому числі, якщо підписана адвокатом чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором.

У частині десятійстатті 262 ЦПК Українипередбачено, що суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції порушення норм матеріального або процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення.

Окрема ухвала суду є процесуальним засобом судового впливу на виявлені під час судового розгляду грубі порушення законності, а також причини та умови, що цьому сприяли. Правовими підставами постановлення окремої ухвали є виявлення під час розгляду справи порушень норм матеріального або процесуального права, встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню таких порушень. Вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є правом, а не обов`язком суду.

Відповідно до частини четвертоїстатті 263 ЦПК Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2018 в справі №761/32388/13-ц (провадження №61-3251св18) зазначено, що: «при вирішенні питання про постановлення окремої ухвали суд має виходити з того, що мають бути виявлені порушення закону. Вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є дискреційними повноваженнями суду і є його правом, а не обов`язком».

Враховуючи, що колегія суддів у процесі перегляду цієї справи не встановила порушень, які б слугували достатньою підставою для постановлення окремої ухваливідносно дій (бездіяльності) Богунського районного суду м. Житомира,окремої ухвали відносно зловживання процесуальними правами представником Міністерства оборони України Москаленко А.О.та відносно зловживання процесуальними правами представником КЕВ м. Житомир Бобер А.В.,тому клопотання Міністерства оборони України та клопотання ОСОБА_1 про постановлення окремих ухвал не підлягають задоволенню.

Частинами 1, 6, 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №545/1149/17 (провадження №14-730цс19) зазначено, що «…відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI учасники бойових дій під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються від сплати судового збору у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав. Разом з тим, зазначена норма має відсильний характер та не містить вичерпного переліку справ, в яких учасники бойових дій та прирівняні до них особи звільняються від сплати судового збору. Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення та членів їх сімей, встановлені Законом України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». У статті 22 цього ж Закону передбачено, що особи, на яких поширюється дія цього нормативного акта, отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов`язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов`язаних з розглядом цих питань. Перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, визначені у статті 12 цього Закону. Отже, вирішуючи питання про стягнення судового збору з особи, яка має статус учасника бойових дій (прирівняної до нього особи), для правильного застосування норм пункту 13 частини першої статті 5 Закону №3674-VI суд має враховувати предмет та підстави позову; перевіряти чи стосується така справа захисту прав цих осіб з урахуванням положень статей 12, 22 Закону № 3551-XII…».

Такі ж правові позиції щодо застосування та тлумачення п.13 ч.1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.10.2019 у справі №9901/311/19 (провадження №11-795заі19), у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21.03.2018 у справі №490/8128/17 (провадження №К/9901/166/18, К/9901/30220/18).

Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права (ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Позивач ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 26.11.2014.

Предметом спору є квартира АДРЕСА_3 , яка має статус службової, в якій проживає ОСОБА_1 .

Таким чином, оскільки об`єктом розгляду даної справи є права ОСОБА_1 , які пов`язані із соціальним захистом як військовослужбовця і на нього поширюється дія ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», то останній звільняється від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першоїстатті 5 Закону України «Про судовий збір».

За наведених вище обставин судові витрати, пов`язані з оплатою судового збору в сумі 1089,60 грн слід компенсувати Міністерству оборони України за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в :

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про закриття апеляційного провадження відмовити.

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про постановлення окремих ухвал відмовити.

У задоволенні клопотання Міністерства оборони України про постановлення окремої ухвали відмовити.

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити частково.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 18 січня 2021 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Компенсувати Міністерству оборони України за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України судові витрати, пов`язані з оплатою судового збору в сумі 1089,60 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення 30 липня 2025 року.

Головуючий

Судді