Ухвала від 31.07.2025 по справі 910/8004/24

УХВАЛА

31 липня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/8004/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Рогач Л. І. - головуючої, Краснова Є. В., Мачульського Г. М.,

перевіривши матеріали касаційної скарги 9 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області

на рішення Господарського суду міста Києва від 31.03.2025 та

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2025

у справі за позовом 9 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Форум-Житлобуд"

про стягнення 53 487, 77 грн,

ВСТАНОВИВ:

9 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області (далі - Пожежно-рятувальний загін, позивач, скаржник) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Форум-Житлобуд" (далі - ТОВ "Форум-Житлобуд", відповідач) про стягнення фактично понесених витрат зі сплати земельного податку в розмірі 53 487, 77 грн.

Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, вказав, що ТОВ "Форум-Житлобуд" повинен відшкодувати (компенсувати) фактично понесені витрати зі сплати земельного податку за 2018- 2023 роки згідно з умовами договору від 16.11.2018 № 16/11/18 про капітальне будівництво.

Господарський суд міста Києва рішенням від 31.03.2025, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2025, відмовив у задоволенні позову.

Суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивач не довів належними та допустимими доказами суми фактично понесених ним витрат зі сплати земельного податку за період з 2018 по 2023 роки за земельну ділянку, що використовувалась відповідачем в спірний період згідно з договором від 16.11.2018 № 16/11/18 про капітальне будівництво.

Пожежно-рятувальний загін звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 31.03.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2025 у цій справі та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями вказану касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду: Рогач Л. І. - головуюча, Краснов Є. В., Мачульський Г. М.

Розглянувши доводи касаційної скарги, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

Приписами пункту 1 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

У частині п`ятій статті 12 ГПК України визначено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, в яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно із частиною сьомою статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" (рік подання позовної заяви у справі № 910/8004/24) прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2024 встановлено у розмірі 3028 грн.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову у цій справі є стягнення 53 487,77 грн. Зазначена сума не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2024 року (302 800,00 грн).

Колегія суддів зазначає, що з урахуванням положень пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, можуть бути оскаржені в касаційному порядку лише у визначених цим пунктом випадках.

У касаційній скарзі Пожежно-рятувальний загін як підставу для відкриття касаційного провадження у справі з ціною позову, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, зазначив, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.

Відповідно до частини четвертої статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики (пункт 4).

Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Єдність судової практики також є складовою принципу правової визначеності.

Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на велику кількість спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми. Водночас формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права є метою вирішення виключної правової проблеми, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.

Кількісний вимір свідчить про той факт, що правова проблема наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду на якісний критерій про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

Європейський суд з прав людини дотримання принципу правової визначеності пов`язує із забезпеченням єдності судової практики, не наполягаючи на її незмінності, оскільки неспроможність забезпечити динамічний та еволюційний підхід у тлумаченні може призвести до ризику створення перепон при проведенні реформ або запровадженні покращень. Водночас наявність глибоких та довгострокових розходжень в судовій практиці, неспроможність правової системи держави подолати їх все ж таки призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд.

При визначенні того, чи наявність конфліктуючих судових рішень у подібних справах суперечить принципу правової визначеності відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, беруться до уваги такі чинники: 1) існування "глибоких та довгострокових розходжень" у відповідній судовій практиці національних судів; 2) наявність у національному законодавстві механізмів подолання таких розбіжностей; 3) фактичне запровадження механізмів подолання розбіжностей і, якщо так, то 4) ефективність таких механізмів.

Однак, на переконання колегії суддів, касаційна скарга позивача не стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Водночас колегія суддів дійшла висновку, що посилання скаржника на те, що справа має для нього виняткове значення, належним чином не обґрунтоване, оскільки є лише власним припущенням скаржника, та зводиться до незгоди з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, тому не можуть бути визнані судом підставою, що підпадає під дію підпункту "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

Разом з тим у касаційній скарзі позивач вказує, що справа становить значний суспільний інтерес, але жодним чином не обґрунтовує таке твердження, а лише зазначає його як підставу касаційного оскарження судових рішень.

З огляду на зазначене Верховний Суд вважає, що подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України, за яких судові рішення у справах з ціною позову, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, можуть бути переглянуті у касаційному порядку.

Позивач, прагнучи домогтися перегляду Верховним Судом судового рішення у справі з ціною позову, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, мав би довести наявність виключних випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, проте наведеного не довів, а касаційна скарга зводиться до незгоди відповідача із результатом розгляду справи.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити про те, що не перевіряє викладені доводи скаржника у касаційній скарзі по суті щодо ухвалення судами попередніх інстанцій судових рішень, адже скаржник не довів наявність виключних випадків, за наявності яких судові рішення у справі з ціною позову, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, можуть бути предметом перегляду Верховним Судом відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

Верховний Суд звертає увагу на те, що у постанові від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також застосування низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Введення процесуальних "фільтрів" не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, та можна стверджувати, що введення процесуальних "фільтрів" допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Пожежно-рятувального загону на рішення Господарського суду міста Києва від 31.03.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2025, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 910/8004/24 за касаційною скаргою 9 Державного пожежно-рятувального загогу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області на рішення Господарського суду міста Києва від 31.03.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2025.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуюча Л. Рогач

Судді Є. Краснов

Г. Мачульський