Постанова від 24.07.2025 по справі 922/4614/24

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2025 року м. Харків Справа №922/4614/24

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Склярук О.І., суддя Хачатрян В.С.

за участю секретаря судового засідання Міракова Г.А.,

учасники провадження у справі не з`явились,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «Харківський тракторний завод» (вх.№815Х від 09.04.2025) на рішення Господарського суду Харківської області від 10.03.2025 у справі №922/4614/24 (м. Харків, суддя Байбак О.І., повне рішення складено 20.03.2025),

за позовом Запорізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону, м.Запоріжжя, в інтересах держави, в особі Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, АДРЕСА_1 ,

до Приватного акціонерного товариства «Харківський тракторний завод», м. Харків,

про визнання недійсним пункту договору та стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Запорізька спеціалізована прокуратура у сфері оборони Східного регіону (далі прокурор, прокуратура) звернулась до Господарського суду Харківської області в інтересах держави в особі Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - позивач) з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «Харківський тракторний завод» (далі - відповідач), в якій просить суд:

1) визнати недійсним пункт 4.2 договору № 97/АС від 31.05.2022, з відповідними змінами в частині включення до ціни договору суми ПДВ у розмірі 264444,00 грн, що укладений між Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України та ПАТ «Харківський тракторний завод»;

2) стягнути з ПАТ «Харківський тракторний завод» на користь Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України 354674,49 грн, з яких:

264444,00 грн - сплачений ПДВ (основний борг);

20170,67 грн - 3% річних;

70363,28 грн - інфляційних втрат.

В обґрунтування своїх вимог прокурор, зокрема, вказує на те, що відповідно до умов договору купівлі-продажу №97/АС від 31.05.2022 позивач придбав у відповідача товар, за який сплатив 1 586 664,00 грн., у тому числі ПДВ 20% - 264 444,00 грн., що було передбачено п. 4.2. цього договору. Разом з тим, за твердженням прокурора, придбаний товар підлягав оподаткуванню за нульовою ставкою на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 №178 «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану» та підпункту «г» підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України. З огляду на викладене, прокурор вважає що п. 4.2. цього договору, яким передбачено сплату вартості товару ПДВ, не відповідає вимогам наведених вище положень чинного законодавства, а тому підлягає визнанню судом недійсним в відповідній частині, а сплачений позивачем ПДВ підлягає поверненню відповідачем з урахуванням інфляційних та 3% річних нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 10.03.2025 позов задоволено. Визнано недійсним пункт 4.2 договору купівлі-продажу №97/АС від 31.05.2022, з відповідними змінами в частині включення до ціни договору суми ПДВ у розмірі 264444,00 грн, що укладений між Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України та Приватним акціонерним товариством «Харківський тракторний завод». Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Харківський тракторний завод» на користь Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України: 264444,00 грн - сплачений ПДВ (основний борг); 20170,67 грн - 3% річних; 70363,28 грн - інфляційних втрат. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Харківський тракторний завод» на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону 6682,14 грн витрат по сплаті судового збору.

Приватне акціонерне товариство «Харківський тракторний завод» з вказаним рішенням суду першої інстанції частково не погодилося та звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм чинного законодавства, просить рішення Господарського суду Харківської області від 10.03.2025 у справі №922/4614/24 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в розмірі 250 047,95 грн, в т.ч. сплачене ПДВ в розмірі 159 514,00 грн, 3% річних в розмірі 20 170,67 грн та інфляційні втрати в розмірі 70 363,28 грн; застосувати до спірних правовідносин аналогію закону для звільнення від сплати нарахованих 3% річних та інфляційних втрат; судові витрати розподілити відповідно до ст. 129 ГПК України.

В обґрунтування апеляційної скарги ПрАТ «Харківський тракторний завод» зазначає наступне:

- суд взяв до уваги відповіді на відзив, які були подані як Позивачем, так і Запорізькою спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Східного регіону, яка представляє інтереси Позивача із пропуском процесуального строку на їх подання;

- у відзиві на позов відповідач акцентував увагу суду, що ним не отримувалось від Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України листа «Про повернення надмірно сплачених коштів» № 3/29/10/2/1-1670 від 07.07.2022, на який посилається позивач як на підставу безпідставності утримання відповідачем грошових коштів;

- сума ПДВ, яка була сплачена Позивачем Відповідачеві оспорюваним договором, не набулася (не перейшла у власність) Відповідачем, а від моменту укладення договору до моменту його виконання була загальнодержавним податком, що нараховується та сплачується на умовах податкового законодавства;

- на думку Відповідача не може йтися про порушення інтересів держави виконанням договору №97/АС від 31.05.2022, оскільки ПДВ був сплачений державі;

- з боку позивача до моменту подання позову були відсутні будь-які посилання стосовно того, що постачання запасних частин здійснювалось з метою заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Національної гвардії та для потреб забезпечення оборони України;

- провина з підписання договору без застосування нульової ставки ПДВ вбачається у діях усіх сторін, що унеможливлює та є неправомірним покладення відповідальності лише на відповідача шляхом стягнення 3% річних та інфляційних втрат із суми ПДВ;

- незважаючи на те, що Відповідач просив суд розглянути умови ціноутворення договору №97/АС від 31.05.2022 у випадку зміни податкового регулювання, суд ухилився від дослідження цього питання і не дослідив, що вартість товару за на умовах нульової ставки ПДВ мала б складати 1 481 734,00 грн;

- наявні підстави для застосування за аналогією права пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України щодо звільнення відповідача від нарахувань, здійснених в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України;

- виходячи з відсутності самого факту прострочення, до відповідача не можуть бути застосуванні положення ст.625 ЦК України, оскільки чужими грошовими коштами відповідач, не користувався, не розпоряджався, не володів, сума ПДВ (що отримана ним як податковим агентом) сплачена до державного бюджету і на теперішній час з державного бюджету отримати у зворотному порядку для її повернення не уявляється можливим.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 14.04.2025 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Харківський тракторний завод» (вх.№815Х від 09.04.2025) на рішення Господарського суду Харківської області від 10.03.2025 у справі №922/4614/24 залишено без руху з підстав відсутності належних доказів на підтвердження повноважень здійснювати представництво Приватного акціонерного товариства «Харківський тракторний завод» Бачіашвілі Мариною Омарівною, доказів сплати судового збору у встановленому законом порядку та розмірі та доказів направлення копії апеляційної скарги з додатками позивачу, а також необхідності уточнити вимоги апеляційної скарги.

В строк, наданий судом, від апелянта надійшла заява (вх.№5123 від 23.04.2025) про усунення недоліків апеляційної скарги на виконання вимог ухвали суду від 14.04.2025. Зокрема, апелянтом надано докази на підтвердження повноважень здійснювати представництво Приватного акціонерного товариства «Харківський тракторний завод» Бачіашвілі Мариною Омарівною, докази сплати судового збору у встановленому законом порядку та розмірі та докази направлення копії апеляційної скарги з додатками позивачу. Також скаржником додано уточнену апеляційну скаргу, відповідно до прохальної частини якої останній просить: рішення Господарського суду Харківської області від 10.03.2025 у справі №922/4614/24 про стягнення на користь позивача суми сплаченого ПДВ в розмірі 264 444,00 грн, 3% річних у сумі 20 170,67 грн та інфляційних втрат у сумі 70 363,28 грн скасувати в повному обсязі; ухвалити нове рішення, за яким п.4.2 договору змінити в частині включення до ціни договору суми ПДВ «із застосуванням нульової ставки» та стягнути на користь позивача зайво сплачену суму 104 930,00 грн; застосувати до спірних правовідносин аналогію закону для звільнення відповідача від відповідальності, визначеної ст.625 ЦК України.

Від Приватного акціонерного товариства «Харківський тракторний завод» надійшло клопотання про долучення доказів на підтвердження направлення уточненої апеляційної скарги учасникам справи (вх.№5194 від 25.04.2025).

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 28.04.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Харківський тракторний завод» (вх.№815Х від 09.04.2025) на рішення Господарського суду Харківської області від 10.03.2025 у справі №922/4614/24 та призначено справу №922/4614/24 до розгляду на « 12» червня 2025 р. о 10:00 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань №132.

30.04.2025 до Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №922/4614/24 (вх.№5363).

Від Запорізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№5621 від 06.05.2025), в якому остання просить у задоволенні апеляційної скарги АТ «Харківський тракторний завод» на рішення Господарського суду Харківської області від 10.03.2025 у справі №922/4614/24 відмовити у повному обсязі; рішення Господарського суду Харківської області від 10.03.2025 у справі №922/4614/24 залишити без змін.

В обґрунтування відзиву на апеляційну скаргу прокуратура вказує про наступне:

- відзив відповідача на позовну заяву отримано прокуратурою 28.01.2025, а тому останньою виконано вимоги передбачені ст.166 ГПК України;

- з огляду на функції та обов`язки, покладені на військові частини (позивач у справі), всі заходи останніх спрямовані виключно на захист, оборону та недоторканість територіальних кордонів України, що не потребує документального підтвердження, оскільки слідує з аналізу фактичних подій на території України та норм законодавства;

- правильність чи не правильність включення відповідачем до собівартості товару вхідних зобов`язань з ПДВ при формулюванні ціни договору, не є предметом спору даного позову, матеріалами справи підтверджено та не спростовано факт сплати Військовою частиною 1 586 664,00 грн за умовами договору у тому числі ПДВ 264 444,00 грн;

- посилання відповідача, що вартість товару, поставленого за договором, на умовах «нульової ставки ПДВ» становить 1 481 734,00 грн не відповідає встановленим фактичним обставинам справи, оскільки у видаткові накладній від 31.05.2022 зазначено, що вартість без ПДВ становить 1 322 220,00 грн, ПДВ - 264 444,00 грн, разом з ПДВ 1 586 664,00 грн;

- незалежно від того, чи був сформований постачальником чи ні податковий кредит за операціями з придбання пального, будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту, операції з подальшого постачання таких товарів для визначених постановою КМУ №178 категорій суб`єктів оподатковуються за нульовою ставкою податку на додану вартість;

- зобов`язання повернути безпідставно набуте майно виникає у особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або коли підстава набуття цього майна (коштів) згодом відпала;

- оскільки ст.625 ЦК України розміщена в розд. «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 вказаного кодексу, то вона визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань, а тому, у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3% річних від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України;

- наданий апелянтом розрахунок 3% річних та інфляційних втрат є необґрунтованим, оскільки відповідач не визнає суму ПДВ у розмірі 264444,00 грн, проте здійснює свій розрахунок саме із зазначеної суми. Період нарахування апелянтом визначено з 10.09.2022 без належного обґрунтування дати початку розрахунку саме із вказаної дати.

Від Запорізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону надійшов лист щодо забезпечення участі у судовому засіданні представника прокуратури (вх.№5901 від 12.05.2025).

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 19.05.2025 виправлено описку у п.6 резолютивної частини ухвали Східного апеляційного господарського суду від 28.04.2025 у справі №922/4614/24, а саме зазначено правильну дату судового засідання « 23» червня 2025 р. об 11:45 год, замість « 12» червня 2025 р. о 10:00 год. Дану ухвалу постановлено вважати невід`ємною частиною ухвали Східного апеляційного господарського суду від 28.04.2025 у справі №922/4614/24.

Від Приватного акціонерного товариства «Харківський тракторний завод» надійшло клопотання про долучення доказів (вх.№7620 від 19.06.2025), в якому останнє просить долучити до матеріалів справи №922/4616/24 платіжну інструкцію від « 08 « травня 2025 р. №4336 про повернення Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України ПДВ у розмірі 264 444,00 грн.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 20.06.2025 задоволено клопотання представника Приватного акціонерного товариства «Харківський тракторний завод» Бачіашвілі М.О. про його участь у судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду з розгляду справи №922/4614/24, яке відбудеться 23.06.2025 об 11:45 год у залі судового засідання №132 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку, з використанням власних технічних засобів вказаного представника. Судове засідання у справі №922/4614/24, яке відбудеться 23.06.2025 об 11:45 год постановлено провести за участю представника Приватного акціонерного товариства «Харківський тракторний завод» Бачіашвілі М.О. у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку, з використанням власних технічних засобів вказаного представника.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 23.06.2025 оголошено перерву у розгляді справи №922/4614/24 до « 24» липня 2025 р. о 10:15 год у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61022, м. Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, зал засідань №132.

До судового засідання Східного апеляційного господарського суду 24.07.2025 учасники провадження у справі не з`явились. Про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином шляхом направлення копії ухвали від 23.06.2025 до їх електронних кабінетів в системі «Електронний суд».

Ураховуючи те, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи шляхом надіслання копій ухвал про призначення справи до розгляду учасникам справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком учасника справи, а також положення ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Розглянувши клопотання Приватного акціонерного товариства «Харківський тракторний завод» про долучення до матеріалів справи доказів, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частин 1, 2 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та (одночасно) перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно із частиною 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Приписи частини 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України передбачають наявність таких критеріїв, які є обов`язковою передумовою для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, а саме «винятковість випадку» та «причини, що об`єктивно не залежать від особи».

Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази щодо неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає.

Така обставина (відсутність обґрунтування, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції) виключає можливість прийняття апеляційним господарським судом додаткових доказів у порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України.

У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 43 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку особи, яка бере участь у справі, добросовісно користуватися процесуальними правами, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову у їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.

Як вбачається з матеріалів справи, Приватне акціонерне товариство «Харківський тракторний завод» у апеляційній скарзі просить долучити до матеріалів справи Наказ від 29.04.2022 №10 «Про призупинення дії трудового договорів по АТ «ХТЗ» на період воєнного стану в України» та довідку головного бухгалтера від 08.04.2025.

В обґрунтування неможливості подання вказаних доказів до суду першої інстанції скаржник посилається на відсутність працівників підприємства на робочих місцях у період укладення спірного договору з огляду на загрози, пов`язані із воєнним станом, що мало наслідком об`єктивну затримку процесу застосування прийнятих норм діючого законодавства.

Суд вказує, що за змістом статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, зокрема, роз`яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Приписами частини другої статті 42 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що учасники справи зобов`язані, зокрема: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Згідно з частиною першою статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ст.14 ГПК України).

Відповідно до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування варто розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи (п.8.2 постанови Верховного Суду від 04.03.2021 у справі №908/1879/17).

Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК, втрачає сенс (такі висновки наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №916/3027/21).

Колегією суддів встановлено, що відповідач під час розгляду справи у суді першої інстанції не посилався на наявність відповідних обставин щодо утруднення здійснення господарської діяльності в умовах воєнного стану та причин неможливості перевірки укладення договору на предмет застосування нульової ставки ПДВ.

Суд звертає увагу, що сторони мають усвідомлювати, що інститути апеляційного та касаційного перегляду впроваджені для усунення можливих помилок судового розгляду справ у першій інстанції, а не для усунення помилок сторони, допущених нею під час розгляду справи судом першої інстанції, у формулюванні стороною своїх позовних вимог, аргументів та формуванні їх доказової бази. Це відповідає і практиці ЄСПЛ, яка є джерелом права відповідно до Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Так, ЄСПЛ у своєму рішенні від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» (заява №3236/03, пункт 40) зазначив, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів зазначає, що відповідачем не доведено неможливість подання доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього та винятковість даного випадку для прийняття нових доказів на стадії апеляційного розгляду.

У разі відсутності доказів неможливості подання нових доказів до суду першої інстанції, апеляційний суд залишає такі докази поза увагою та не приймає їх до розгляду.

Аналогічні висновки знайшли своє відображення у сталій практиці Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зокрема, у постановах від 23.01.2020 у справі №910/16322/18, від 22.01.2020 у справі №915/99/19, від 14.01.2020 у справі №910/5280/19, від 24.12.2019 у справі №902/377/19.

При цьому, суд зазначає, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України незалежно від причин неподання стороною таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.

Вищезазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 11.09.2019 у справі №922/393/18, від 16.12.2020 у справі №908/1908/19.

Так, довідка головного бухгалтера від 08.04.2025 датована після ухвалення оскаржуваного рішення суду від 10.03.2025, що виключає можливість прийняття вказаного доказу незалежно від причин неподання відповідачем таких доказів до суду першої інстанції.

З урахуванням викладеного, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для прийняття до розгляду доданих апелянтом доказів та їх врахування при перегляді оскаржуваного рішення суду.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу доводи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та розглянувши справу в порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів встановила наступні обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, 31.05.2022 між позивачем, як замовником, та відповідачем, як виконавцем, укладено договір купівлі-продажу №97/AС (далі - Договір) про постачання товару (автомобільні запчастини).

Згідно з п. 1.1 договору, виконавець зобов`язуються поставити автомобільні запчастини, а замовник прийняти та оплатити продукцію за номенклатурою, яка зазначена у Специфікації, яка є невід`ємною частиною договору. Код за ДК 021:2015- (34330000-9).

Відповідно до п. 2.1 договору, продукція постачається згідно з установленими нормами відвантаження у тарі та упаковці, яка забезпечує її збереження під час транспортування, вантажно-розвантажувальних робіт та зберіганні.

Пунктами 2.2, 2.4 договору, встановлено, що одержувачем продукції є військова частина НОМЕР_1 НГУ, а відвантаження продукції проводиться постачальником.

Відповідно до п. 4.2 договору, встановлено, що загальна вартість продукції, що підлягає поставці за цим договором, становить 1586664,00 (один мільйон п`ятсот вісімдесят шість тисяч шістсот шістдесят чотири грн., 00 коп), ПДВ 264444,00 (двісті шістдесят чотири тисячі чотириста сорок чотири грн., 00 коп)

Розрахунок за продукцію здійснюється тільки після її фактичного отримання замовником на підставі належним чином оформлених накладних постачальником на відвантажену продукцію протягом 30 банківських днів (п. 4.3 договору).

Згідно з п. 5.1.1 договору постачальник зобов`язаний надати продукцію у розпорядження замовника разом з усіма документами, необхідними для того, щоб прийняти продукцію на умовах даного договору.

Пунктом 5.2.2. договору встановлено обов`язок замовника забезпечити прийняття продукції, як тільки постачальник належним чином надасть її у його розпорядження на умов цього договору.

Пунктом 5.2.3 договору встановлено обов`язок замовника сплатити вартість продукції у порядку, передбаченому цим договором.

Як свідчать матеріали справи, сторони виконали умови наведеного вище договору.

Зокрема, на виконання умов договору, згідно з видатковою накладною №500001 від 31.05.2022 відповідач передав, а позивач прийняв продукцію (запчастини автомобільні) на загальну суму 1586664,00 грн, з яких 264444,00 грн ПДВ.

Відповідно до платіжної інструкції №1753 від 03.06.2022 позивачем на виконання умов договору здійснено переказ коштів у сумі 1586664,00 грн за поставлений товар.

При зверненні до суду з позовом у даній справі прокурор вказує, що придбаний позивачем товар не підлягав оподаткування за нульовою ставкою на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану» та підпункту «г» підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України. З огляду на викладене, прокурор вважає що п. 4.2. цього договору, яким передбачено сплату вартості товару ПДВ, не відповідає вимогам наведених вище положень чинного законодавства, а тому підлягає визнанню судом недійсним в відповідній частині, а сплачений позивачем ПДВ підлягає поверненню відповідачем з урахуванням інфляційних та 3% річних нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України.

Як свідчать матеріали справи, позивач звернувся до відповідача із листом-вимогою №3/29/10/2/1-1670 від 07.07.2022 про повернення сплачених коштів у виді податку на додану вартість за вказаним договором (ПДВ у розмірі 264 444,00 грн.). Однак, зазначені вимоги залишені відповідачем без задоволення. Станом у на момент звернення до суду з позовом, відповідач не повернув отримані кошти у вигляді ПДВ на виконання умов договору.

Обставини щодо визнання недійсним п. 4.2. договору в частині нарахування ПДВ, стягнення з відповідача на користь позивача сплаченого позивачем ПДВ в сумі 264444,00 грн, а також нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України 20170,67 грн - 3% річних та 70363,28 грн - інфляційних втрат за період з 09.06.2022 по 23.12.2024 стали підставами для звернення прокурора до суду з позовом у даній справі.

Місцевий господарський в оскаржуваному рішенні суду зазначив, що вважає обґрунтованими доводи прокурора щодо наявності підстав для захисту інтересів держави та звернення до суду з позовом в межах даної справи. Суд встановив, що сторони на договірних засадах передбачають формування ціни за договором. Місцевий господарський суд вказує, що хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку (постанови Верховного суду від 01.06.2021 у справі №916/2478/20 від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20). Таким чином, на думку суду, ціна договору визначається, виходячи з її договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів, які регулюються Податковим кодексом України, та не залежить від волі сторін договору. Оскільки не тільки постановою КМУ №178 від 02.03.2022 визначено нульову ставку податку на додану вартість для операцій з забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту, але це ще передбачено підпунктом «г» підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України, враховуючи також що замовником товару за договором № 97/АС від 31.05.2022 виступає Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України, а товар який був придбаний в рамках договору (запчастини автомобільні), призначений для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, то включення сторонами наведеного договору до ціни договору ПДВ у розмірі 20%, суперечить постанові КМУ №178 від 02.03.2022, яка прийнята відповідно до підпункту «г» підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України. Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання недійсним пункту 4.2 договору № 97/АС від 31.05.2022 з відповідними змінами у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість. При цьому, суд вважає безпідставними посилання відповідача на те, що в разі його обізнаності, що операції з постачання товарів за договором №97/АС від 31.05.2022 обкладаються ПДВ за нульовою ставкою, відповідач мав би включити до собівартості товару вхідні зобов`язання з ПДВ, що мало би наслідком іншу ціну договору, а тому нібито є обґрунтованою та справедливою є вимога прокурора про повернення сплаченого ПДВ в сумі 104 930,00 грн. З огляду на те, що відповідачем сума податку на додану вартість у розмірі 264444,00 грн отримана в складі ціни за товар, який підлягав оподаткуванню за нульовою ставкою, а пункт договору на підставі якого здійснювалася оплата ПДВ підлягає визнанню недійсним згідно з даним судовим рішенням, відповідно суд зазначив, що відповідач не має будь-яких правових підстав утримувати вказані грошові кошти, і ці кошти підлягають поверненню на підставі статті 1212 ЦК України. Крім того, судом встановлено, що доводи прокурора про можливість нарахування інфляційних та 3% річних на суму отриманих коштів у вигляді ПДВ за період з 09.06.2022 по 23.12.2024 є такими, що відповідають положенням чинного законодавства України. Перевіривши здійснений прокурором розрахунок зазначених нарахувань суд дійшов висновку про його арифметичну вірність та наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 20170,67 грн - 3% річних та 70363,28 грн - інфляційних втрат за період з 09.06.2022 по 23.12.2024.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.

Місцевим господарським судом підтверджено наявність у прокурора підстав для представництва у даній справі, що не оспорюється апелянтом.

Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу.

Статтею 217 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Відповідно до частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У статті 180 Господарського кодексу України деталізовано істотні умови господарського договору. Так, за приписами частин 1, 3 цієї статті зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (частина 5 статті 180 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 11 Закону України «Про ціни і ціноутворення» вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Отже, сторони на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.

У підпункті 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що ПДВ - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

За змістом підпунктів «а» і «б» пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 Податкового кодексу України.

Датою виникнення податкових зобов`язань зі сплати ПДВ з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, перелічених у пункті 187.1 статті 187 Податкового кодексу України.

За своєю правовою сутністю ПДВ є часткою новоствореної вартості та сплачується покупцем (замовником послуг).

Отже, хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку (постанова Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 916/2478/20 та постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі №910/12764/20).

Таким чином ціна договору визначається, виходячи з її договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів, які регулюються Податковим кодексом України, та не залежить від волі сторін договору.

Підставою звернення з позовом у даній справі стало те, що укладений договір №97/АС від 31.05.2022, за яким військовій частині Національної гвардії України постачались автомобільні запчастини, в частині включення до їх ціни умов щодо суми ПДВ не відповідають положенням Податкового кодексу України та постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 №178. Як наслідок, включення до ціни договору №97/АС від 31.05.2022 сум ПДВ та отримання відповідачем від позивача відповідних сум ПДВ, призвело до безпідставного набуття відповідачем коштів в сумі 264444,00 грн (сплачений ПДВ).

Суд вказує, що відповідно до п.25.1 ст.25 Податкового кодексу України ставкою податку визнається розмір податкових нарахувань на (від) одиницю (одиниці) виміру бази оподаткування.

За визначенням, наведеним у пп.14.1.178 п.14.1 ст.14 ПК, податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розд.V цього Кодексу.

У підпункті 193.1 статті 193 Податкового кодексу України визначено розміри ставок податку. Так, згідно з вказаною нормою ставки податку встановлюються від бази оподаткування в таких розмірах: а) 20 відсотків; б) 0 відсотків; в) 7 відсотків по операціях (з наведенням відповідних операцій).

У статті 194 Податкового кодексу України визначено операції, що підлягають оподаткуванню за основною ставкою.

Так, відповідно до підпункту 194.1 статті 194 Податкового кодексу України операції, зазначені у статті 185 цього Кодексу, крім операцій, що не є об`єктом оподаткування, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка та 7 і 14 відсотків, оподатковуються за ставкою, зазначеною в підпункті «а» пункту 193.1 статті 193 цього Кодексу, яка є основною.

Податок становить 20 відсотків, 7 і 14 відсотків бази оподаткування та додається до ціни товарів/послуг (підпункт 194.1.1 статті 194 Податкового кодексу України).

У статті 195 Податкового кодексу України визначено операції, що підлягають оподаткуванню за нульовою ставкою.

За нульовою ставкою оподатковуються операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством (підпункт «г» підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України).

02 березня 2022 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №178 «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану» (надалі - Постанова № 178).

У Постанові №178 відповідно до підпункту «г» підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту, зокрема військових частин, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою.

Оскільки не тільки постановою КМУ №178 від 02.03.2022 визначено нульову ставку податку на додану вартість для операцій з заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту, але й це передбачено підпунктом «г» підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України, то включення до ціни договору ПДВ у розмірі 20%, враховуючи, що замовником товару за договором виступає Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України, суперечить постанові КМУ №178 від 02.03.2022, яка прийнята відповідно до підпункту «г» підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України, що є підставою для визнання недійсним пункту договору в цій частині.

До аналогічного висновку дійшов також Верховний Суд у постанові від 23.05.2024 у справі №911/1870/23, від 28.05.2024 у справі №910/12151/23, в ухвалі від 23.05.2024 у справі №918/587/23.

Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2024 №831, яка набрала чинності 01.08.2024, внесено зміни до Постанови №178, а саме:

- у вступній частині постанови слова і цифри «З метою виконання мобілізаційних завдань в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 р. №64 «Про введення воєнного стану в Україні»,» замінено словами «З метою здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії Російської Федерації»;

- пункт 1 викладено в такій редакції: « 1. Установити, що до припинення чи скасування воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 р. №64 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», операції з постачання товарів (запасних частин, акумуляторних батарей, автомобільних шин, охолоджуючих рідин, комплектуючих, додаткового обладнання тощо), визначених нормативними та технічними документами, для транспортних засобів (зокрема спеціальних, спеціалізованих транспортних засобів), а також пально-мастильних матеріалів Збройним Силам, Національній гвардії, Службі безпеки, Службі зовнішньої розвідки, іншим утвореним відповідно до законів військовим формуванням, їх з`єднанням, військовим частинам, підрозділам, розвідувальним органам, Міністерству оборони, Державній прикордонній службі, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації, Міністерству внутрішніх справ, Національній поліції, Державній службі з надзвичайних ситуацій, Управлінню державної охорони, закладам, установам або організаціям, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення національної безпеки та оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою.».

При цьому колегія суддів враховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 23.05.2024 у справі №911/1870/23 про те, що з огляду на функції та обов`язки, покладені на військові частини, всі заходи останніх спрямовані виключно на захист, оборону та недоторканості територіальних кордонів України, що не потребує документального підтвердження, оскільки слідує з аналізу фактичних подій на території України та норм законодавства. Отже, закупівлі товарів для забезпечення транспорту військових частин в період військового стану, можливо лише безпосередньо для виконання потреб та функцій спрямованих на забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, що прямо передбачено Постановою КМУ №178, яку прийнято до укладення спірного Договору.

Отже, враховуючи викладене та встановлені судом обставини справи, зокрема, те, що предметом договору №97/АС від 31.05.2022 є постачання автомобільних запчастин для військової частини НОМЕР_1 НГУ, спірні умови п.4.2. договору №97/АС від 31.05.2022 в частині сплати ПДВ (20%) суперечать положенням Податкового кодексу України та Постанови №178, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання недійсним пункту 4.2 договору купівлі-продажу №97/АС від 31.05.2022 в частині включення до ціни договору суми ПДВ у розмірі 264444,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на виконання умов договору №97/АС від 31.05.2022 здійснено переказ коштів на рахунок відповідача відповідно до платіжної інструкції №1753 від 03.06.2022 у сумі 1586664,00 грн, з яких ПДВ у розмірі 264 444,00 грн.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами гл.83 ЦК.

Частиною 1 ст.1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (ч.2 ст.1212 ЦК України).

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (ч.3 ст.1212 ЦК України).

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених ст.11 ЦК України).

Основна умова ч.1 ст.1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення ст.1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

З огляду на те, що суд дійшов висновку про визнання недійсним пункту 4.2 договору в частині включення до ціни договору суми ПДВ у розмірі 264444,00 грн, наявні підстави для стягнення з відповідача сплачених позивачем на виконання недійсного пункту грошових коштів у розмірі 264444,00 грн (сума ПДВ).

Стосовно доводів апелянта про неотримання ним листа від Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України «Про повернення надмірно сплачених коштів» №3/29/10/2/1-1670 від 07.07.2022, на який посилається позивач як підставу безпідставності утримання відповідачем грошових коштів, колегія суддів вказує про наступне.

У постанові від 07.02.2024 у справі №910/3831/22 Велика Палата Верховного Суду, відступивши від висновків, викладених у постанові Касаційного цивільного суду від 02.02.2021 у справі №330/2142/16-ц та постановах Касаційного господарського суду від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 17.08.2021 у справі №913/371/20 та від 27.03.2019 у справі №905/1313/18, наголосила, що зобов`язання повернути безпідставно набуте майно виникає в особи безпосередньо з норми ст. 1212 ЦК на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Виконати таке зобов`язання особа повинна відразу після того, як безпідставно отримала майно або як підстава такого отримання відпала.

Велика Палата Верховного Суду також не погодилася з висновками, що зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна має бути виконане особою протягом 7 днів з дня направлення / отримання нею вимоги про виконання такого зобов`язання відповідно до ст.530 ЦК; зазначила, що ст. 1212 ЦК регулює недоговірні відносини, коли особа набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно); з моменту безпідставного набуття такого майна або з моменту, коли підстава його набуття відпала, утримання особою такого майна є неправомірним.

Отже, зобов`язання з повернення потерпілому такого майна особа повинна виконати відразу після його безпідставного набуття або відпадіння підстави набуття цього майна.

Таким чином, відповідні доводи скаржника стосовно листа позивача з вимогою повернення грошових коштів є безпідставними та не впливають на обов`язок відповідача з повернення сплаченої суми ПДВ.

Також колегія суддів відхиляє посилання апелянта про недослідження судом обставин в частині умови про ціну договору. Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що можливе включення відповідачем до собівартості товару за договором №97/АС від 31.05.2022 вхідних зобов`язань з ПДВ, та відповідно формування іншої ціни на товар не є предметом розгляду суду в межах даної справи. У даному випадку, матеріалами справи підтверджується факт незаконного включення сторонами до ціни товару ПДВ в розмірі 20% від вартості товару, та розмір такого ПДВ, що в свою чергу враховується судом при прийнятті даного рішення. У випадку ж порушення прав та інтересів відповідача при формуванні ціни товару за договором останній не позбавлений права та можливості їх захисту в передбаченому Законом порядку.

З урахуванням наведеного, за наслідками апеляційного розгляду справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про законність рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача 264444,00 грн сплаченого позивачем ПДВ.

При цьому, суд констатує, що під час апеляційного перегляду апелянтом подано до суду докази повернення Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України ПДВ, у розмірі 264 444,00 за договором №№97/АС від 31.05.2022 відповідно до платіжної інструкції №4336 від 08.05.2025.

Стосовно заявлених позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів вказує про наступне.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

Отже, передбачений ч. 2 ст. 625 ЦК України обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми виникає виходячи з наявності самого факту прострочення, який у цій справі має місце з моменту безпідставного одержання відповідачем грошових коштів позивача.

За змістом статей 625, 1212 Цивільного кодексу України положення статті 625 Цивільного кодексу України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, а тому в разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей нараховуються 3% річних та інфляційні втрати від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Аналогічний правий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 10.04.2018 у справі №910/10156/17.

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22, нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Передбачений частиною другою статті 625 ЦК України обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми виникає виходячи з наявності самого факту прострочення, який у цій справі має місце з моменту безпідставного одержання відповідачем грошових коштів позивача. Зобов'язання повернути безпідставно набуте майно виникає у особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або коли підстава набуття цього майна (коштів) згодом відпала. Це зобов'язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов'язку з повернення безпідставно отриманих коштів, який він не виконує добровільно.

При цьому суд зазначає, що позиція Верховного Суду щодо застосування положень статей 625, 1212 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах є сталою та послідовно підтримується у постановах від 24.10.2024 у справі №914/2694/23, від 07.08.2024 у справі №916/2914/23, від 17.09.2024 у справі №915/1377/23, від 11.02.2025 у справі №910/14481/23, від 27.03.2025 у справі №914/2947/23.

Щодо посилань апелянта на необхідність застосування до спірних правовідносин аналогії права стосовно звільнення від нарахувань за ст.625 ЦК України, а саме пункту 18 розділу «Прикінцеві та Перехідні положення» ЦК України, колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до частин першої та десятої статті 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Якщо спірні відносини не врегульовані законом і відсутній звичай ділового обороту, який може бути до них застосований, суд застосовує закон, що регулює подібні відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - виходить із загальних засад і змісту законодавства (аналогія права).

Необхідність інституту аналогії (аналогії закону та аналогії права) випливає з того, що закон призначений для його застосування в невизначеному майбутньому, але законодавець, встановлюючи регулювання, не може охопити всі життєві ситуації, які можуть виникнути. Крім того, життя перебуває у постійному русі, змінюється і розвивається, внаслідок чого виникають нові життєві ситуації, які законодавець не міг передбачити під час ухвалення закону.

Суд застосовує аналогію закону і аналогію права тоді, коли на переконання суду певні відносини мають бути врегульовані, але законодавство такого регулювання не містить, внаслідок чого наявна прогалина в законодавчому регулюванні.

Так, відповідно до розділу 18 розділу «Прикінцеві та Перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Верховний Суд неодноразово викладав висновки щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів.

Зокрема, на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (постанови Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року в справі №706/68/23, від 12 лютого 2025 року в справі №758/5318/23); на договір про надання поворотної фінансової допомоги (позики) розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (постанови Верховного Суду від 06 вересня 2023 року в справі №910/8349/22, від 21 січня 2025 року в справі №751/3052/23).

Положення пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України не підлягають застосуванню до договору поставки, який не включає в себе майнові елементи договорів комерційного, товарного кредитів (постанова Верховного Суду від 11 липня 2024 року в справі № 902/171/23).

У постанові Верховного Суду від 31 січня 2024 року в справі №183/7850/22 зазначено, що законодавець в пункті 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України не передбачив особливостей у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) грошового зобов`язань щодо повернення авансу, тому вказана норма до цих правовідносин не застосовується.

Законодавець в пункті 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України не передбачив особливостей у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) грошового зобов`язання щодо повернення коштів, сплачених на виконання попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу квартири. Норма пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України незастосовна до таких правовідносин (постанова Верховного Суду від 21 січня 2025 року в справі № 751/3052/23).

Отже, за висновками Верховного Суду, до спірних правовідносин, які не пов`язані із наданням позики чи кредиту, вимоги пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України застосуванню не підлягають.

З огляду на правову приводу спірних правовідносин у даній справі №922/4614/24 щодо повернення безпідставно отриманих грошових коштів, колегія суддів зазначає про відсутність підстав для застосування аналогії права в частині звільнення від нарахування за ст.625 ЦК України.

При цьому, колегія суддів відхиляє наданий апелянтом розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, оскільки період нарахування визначено з 10.09.2022, водночас пояснення скаржника не містять обґрунтування початку розрахунку саме з цієї дати.

Так, зважаючи на обставини недійсності спірного пункту договору в частині включення до ціни договору суми ПДВ, встановивши безпідставність набуття відповідачем коштів у розмірі 264444,00 грн ПДВ, та те, що обов`язок у відповідача їх повернути виник з моменту отримання таких коштів, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення сум, у тому числі 3% річних та інфляційних втрат на суму сплаченого позивачем відповідачу ПДВ, суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків про наявність підстав для стягнення 3% річних у розмірі 20170,67 грн та інфляційних втрат у розмірі 70363,28 грн.

Стосовно доводів скаржника про допущені судом першої інстанції процесуальні порушення щодо прийняття відповідей на відзив, суд вказує про наступне.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 26.12.2024 встановлено позивачу п`ятиденний строк для подання відповіді на відзив починаючи з дня отримання такого відзиву.

Відповідно до доданої до відзиву на позовну заяву Квитанції №2529520 про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону, та Квитанції №2529521 про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, дата, час доставки: 24.01.2025 12:17.

Відповідь на відзив направлено до суду прокуратурою та позивачем 30.01.2025 та 04.02.2025, відповідно.

Разом з цим, прокуратура зазначає про фактичне отримання відзиву на позов в системі «Електронний Суд» 28.01.2025, на підтвердження чого додає відповідні скріншоти із електронного кабінету користувача.

Колегія суддів звертає увагу, що 24.02.2022 Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 введено в Україні воєнний стан, який триває дотепер.

Відповідно до ст.26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.

Згідно Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

При цьому, колегія суддів зазначає, що Господарським судом Харківської області від 20.01.2025 задоволено заяву Приватного акціонерного товариства «Харківський тракторний завод» (вх.№701 від 13.01.2025) про продовження процесуального строку на надання відзиву на позовну заяву та продовжено Приватному акціонерному товариству «Харківський тракторний завод» встановлений п. 5 ухвали Господарського суду Харківської області від 26.12.2024 по справі №922/4614/24 строк на подання відзиву на позовну заяву на десять днів.

А тому колегія суддів зазначає про відсутність підстав стверджувати про порушення судом першої інстанції принципів рівності та змагальності сторін.

Водночас, судова колегія констатує, що вищенаведені скаржником порушення норм процесуального права не є обов`язковими підставами для скасування судового рішення внаслідок порушення норм процесуального права на підставі ч.3 статті 277 ГПК України. З огляду на що доводи скаржника в цій частині не знайшли свого підтвердження.

Таким чином, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги про неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті судом першої інстанції оскаржуваного рішення, не знайшли свого підтвердження, а тому суд залишає скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даному випадку суд апеляційної інстанції вважає, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції.

Ураховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені апелянтом, у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини 1 статті 273 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

24.02.2022 Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 введено в Україні воєнний стан, який продовжено до 06.08.2025 (Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 16.04.2025 № 4356-IX).

Відповідно до статті 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.

При цьому, згідно Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

На підставі вищевикладеного, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану, враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, суд був вимушений вийти за межі строку встановленого ст.273 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Харківський тракторний завод» залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 10.03.2025 у справі №922/4614/24 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена 01.08.2025.

Головуючий суддя Р.А. Гетьман

Суддя О.І. Склярук

Суддя В.С. Хачатрян