Постанова від 15.07.2025 по справі 910/11371/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/11371/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кондратової І.Д. - головуючої, суддів - Губенко Н.М., Студенця В.І.,

за участю секретаря судового засідання - Гнідобор А.В.,

за участю представників учасників справи:

позивача - Дмітрішина Д.М. (адвокат),

відповідачів - Колеснікова В.В. (адвокат),

третьої особи - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

на рішення Господарського суду міста Києва

(суддя - Кирилюк Т.Ю.)

від 06.08.2024

та постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий - Гаврилюк О.М., судді - Алданова С.О., Ткаченко Б.О.)

від 22.10.2024

у справі за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

до: 1) ОСОБА_1 ;

2) ОСОБА_2 ;

3) ОСОБА_3 ;

4) ОСОБА_4 ;

5) ОСОБА_5 ;

6) ОСОБА_6 ;

7) ОСОБА_7 ;

8) ОСОБА_8 ;

9) ОСОБА_9 ;

10) ОСОБА_10 ;

11) ОСОБА_11 ;

12) ОСОБА_12 ;

13) ОСОБА_13 ;

14) ОСОБА_14 ;

15) ОСОБА_15 ;

16) ОСОБА_16 ;

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Публічне акціонерне товариство «Легбанк»

про відшкодування шкоди.

Короткий зміст позовних вимог та заперечень

1. У серпні 2018 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд, позивач, скаржник) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) до ОСОБА_1 (відповідач 1), ОСОБА_2 (відповідач 2), ОСОБА_17 (відповідач 3), ОСОБА_4 (відповідач 4), ОСОБА_5 (відповідач 5), ОСОБА_6 (відповідач 6), ОСОБА_18 (відповідач 7), ОСОБА_8 (відповідач 8), ОСОБА_9 (відповідач 9), ОСОБА_10 (відповідач 10), ОСОБА_11 (відповідач 11), ОСОБА_12 (відповідач 12), ОСОБА_13 (відповідач 13), ОСОБА_14 (відповідач 14), ОСОБА_15 (відповідач 15), ОСОБА_16 (відповідач 16) про солідарне стягнення шкоди у розмірі 412 216 797, 53 грн, заподіяної Публічному акціонерному товариству «Легбанк» (далі - третя особа, Банк) та його кредиторам.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що під час здійснення процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства «Легбанк» встановлено недостатність його майна для покриття вимог кредиторів, що спричинено діями, рішеннями кредитного комітету, до якого входили відповідачі, щодо надання кредитів без належного забезпечення та придбання неліквідних цінних паперів. І відповідні рішення прямо суперечили інтересам Банку та його кредиторів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

3. Постановою Правління Національного банку України №744 від 27.11.2014 віднесено Публічне акціонерне товариство «Легбанк» до категорії неплатоспроможних.

4. Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №133 від 27.11.2014 запроваджено тимчасову адміністрацію в Публічне акціонерне товариство «Легбанк» з 28.11.2014 по 27.02.2015.

5. Постановою Правління Національного банку України №135 від 26.02.2015 прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Легбанк».

6. Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №41 від 27.02.2015 розпочато процедуру ліквідації та призначено уповноважену особу строком на 1 рік з 27.02.2015 до 26.02.2016. В подальшому було неодноразово продовжено строк здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Легбанк», зокрема, виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 14.02.2019 № 351 про продовження строків здійснення процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства «Легбанк» з 27.02.2019 до 26.02.2020 включно.

7. 27.12.2011 між Публічним акціонерним товариством «Легбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «КУА «Холдинг груп» було укладено договір № Дк-1062-11 купівлі-продажу цінних паперів - облігацій іменних дисконтних Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалтингова компанія «Стайлинг» на суму 67 915,00 грн.

8. 27.12.2011 між Публічним акціонерним товариством «Легбанк» та Публічним акціонерним товариством «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Європейські технології» було укладено договір № Дк-1063-11 купівлі-продажу цінних паперів - облігацій іменних дисконтних Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалтингова компанія «Стайлинг» на суму 12 685 723,00 грн.

9. 29.05.2012 між Публічним акціонерним товариством «Легбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лакі Фінанс» було укладено договори № ДД-1068/К-12, № ДД14/64/12 купівлі-продажу цінних паперів - інвестиційних сертифікатів Товариства з обмеженою відповідальністю «КУА «Нью Ессет» ЗДПІФ «Інноваційний розвиток» на суму 380 000,00 грн та цінних паперів - інвестиційних сертифікатів Товариства з обмеженою відповідальністю «КУА «Нью Ессет» ЗДПІФ «Інвестиційний Стандарт» на суму 4 384 000,00 грн.

10. 27.12.2012 між Публічним акціонерним товариством «Легбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «КУА «Холдинг груп» було укладено договір № ДД-1087/К-12 купівлі-продажу цінних паперів - облігацій іменних дисконтних Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЛИБОЧИЦЯ» на суму 11 465 125,00 грн.

11. 30.01.2013 між Публічним акціонерним товариством «Легбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лакі Фінанс» було укладено договори №№ ДД-1088/К, ДД-15/7/3 купівлі-продажу цінних паперів - інвестиційних сертифікатів Товариства з обмеженою відповідальністю «КУА «Нью Ессет» ЗДПІФ «Інноваційний розвиток» на суму 10 326 000,00 грн та цінних паперів - інвестиційних сертифікатів Товариства з обмеженою відповідальністю «КУА «Фінансовий Актив» ЗДПІФ «Гарантійні Інвестиції» на суму 1 500 000,00 грн.

12. 26.02.2013 між Публічним акціонерним товариством «Легбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лакі Фінанс» було укладено договори №№ ДД-1091/К, ДД-11/19/13 купівлі-продажу цінних паперів - інвестиційних сертифікатів Товариства з обмеженою відповідальністю «КУА «Нью Ессет» ЗДПІФ «Інвестиційний Стандарт» на суму 13 333 000,00 грн.

13. 28.03.2013 між Публічним акціонерним товариством «Легбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лакі Фінанс» було укладено договори №№ ДД-1094/К-13, ДД4/31/13 купівлі-продажу цінних паперів - інвестиційних сертифікатів Товариства з обмеженою відповідальністю «КУА «Фінансовий Актив» ЗДПІФ «Гарантійні Інвестиції» на суму 12 287 700,00 грн.

14. 26.04.2013 між Публічним акціонерним товариством «Легбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Октава Інвест» було укладено договори №№ ДД-1097/К-13, ДД2-51-13 купівлі-продажу цінних паперів - інвестиційних сертифікатів Товариства з обмеженою відповідальністю «КУА «Фінансовий Актив» ЗДПІФ «Гарантійні Інвестиції» на суму 1 651 500,00 грн.

15. 20.09.2013 між Публічним акціонерним товариством «Легбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Октава Інвест» було укладено договори №№ ДД-1104/К-13, ДД2-124-13 купівлі-продажу цінних паперів - інвестиційних сертифікатів Товариства з обмеженою відповідальністю «КУА АПФ «АСД-Менеджмент» ЗДПІФ «Збалансований дохід» на суму 1 018 378,41 грн.

16. 31.10.2013 між Публічним акціонерним товариством «Легбанк» та Публічним акціонерним товариством «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Європейські технології» було укладено договори №№ ДД-1107/К-13, 13/3110/1 купівлі-продажу цінних паперів - облігацій іменних дисконтних Товариства з обмеженою відповідальністю «НАВІУМ» на суму 9 589 888,00 грн.

17. 12.12.2013 між Публічним акціонерним товариством «Легбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Альт Капітал» було укладено договори №№ ДВК-1109/М-13, ДД-1-5/13, БВТ2-38-13 міни цінних паперів - інвестиційних сертифікатів Товариства з обмеженою відповідальністю «КУА АПФ «АСД-Менеджмент» ЗДПІФ «Збалансований дохід» на інвестиційні сертифікатів Товариства з обмеженою відповідальністю «КУА «Нью Ессет» ЗДПІФ «Інвестиційний стандарт» на суму 4 209 315,78 грн.

18. В період з 07.10.2013 по 01.11.2013 року Національний банк України здійснював планову комплексну інспекційну перевірку Публічного акціонерного товариства «Легбанк», за наслідками чого було складено звіт станом на 01.10.2013 за період часу з 01.11.2010 по 31.10.2013. Відповідно до звіту про планову комплексну інспекційну перевірку ПАТ «Легбанк» якість фінансових інвестицій є задовільною, зважаючи на те, що 99,99% цінних паперів належить до 1 категорії якості, що спростовує доводи позивача про наявність ознак фіктивності цінних паперів на час їх придбання банком.

19. Відповідно до пункту 1.3 Плану врегулювання неплатоспроможного банку ПАТ «Легбанк», затвердженого рішенням Виконавчої дирекції позивача №015/15 від 22.01.2015, оціночна вартість портфелю цінних паперів склала 56 882 700, 00 грн. З виписки з протоколу засідання Виконавчої дирекції №138/15 від 22.06.2015 вартість цінних паперів та інших фінансових інструментів, що входять до ліквідаційної маси складає 79 096 595, 44 грн. (балансова вартість) чи 17 464 094, 00 грн (ринкова вартість).

20. У період 2011-2014 років між Публічним акціонерним товариством «Легбанк» та контрагентами були укладені кредитні договори: з Товариством з обмеженою відповідальністю «Капіталінвестгруп» (кредитний договір № 04-11-13КЮ від 28.11.2013, забезпечення по кредиту: договір застави цінних паперів від 28.11.2013 № 11-13ЦП, емітент Товариство з обмеженою відповідальністю «КУА АПФ «Даліз-Фінанс»), Публічним акціонерним товариством «Бурова компанія Голден Деррік» (кредитний договір № 04-04-13КЮ від 11.04.2013, забезпечення по кредиту: договір застави цінних паперів від 04.11.2013 № 04-13/2ЦП, емітент Публічне акціонерне товариство «Ясна Поляна»), Приватним підприємством «Мерідіан» (кредитний договір № 04-02-13КЮ від 22.03.2013, забезпечення кредиту: договір застави цінних паперів від 22.03.2014 № 02-13ЦП, емітент Публічне акціонерне товариство «Ясна Поляна», а також договір застави цінних паперів від 22.03.2014 № 02-13ЦП, емітент Товариство з обмеженою відповідальністю «Навіум»), Товариством з обмеженою відповідальністю «ТПК «Артеміда» (кредитний договір № 04-03-13КЮ від 09.04.2013, забезпечення кредиту: договір застави цінних паперів від 22.03.2014 № 02-13ЦП, емітент Публічне акціонерне товариство «Ясна Поляна»), Публічним акціонерним товариством «Гранітна Індустрія України» (кредитний договір № 04-06- 12КЮ від 13.12.2012, забезпечення по кредит: договір застави цінних паперів від 22.03.2014 № 02-13ЦП, емітент Публічне акціонерне товариство «ЗНВКФ «РОСУКРІНВЕСТ»), Товариством з обмеженою відповідальністю «Центр Фінансової та Правової Безпеки» (кредитний договір № 04-06-11КЮ від 15.12.2011, забезпечення по кредиту: договір застави цінних паперів від 22.03.2014 № 06-11ЦП, емітент Публічне акціонерне товариство «Ясна Поляна»), Публічним акціонерним товариством «НВО «Конструкційні Матеріали» (кредитний договір № 04-08-11КЮ від 15.11.2011, забезпечення по кредиту: договір застави цінних паперів від 15.11.2011 № 08-11ЦП, емітент Публічне акціонерне товариство «Ясна Поляна», заставодавець - Товариство з обмеженою відповідальністю «Центр Фінансової та Правової Безпеки», а також кредитний договір № 04-03-12КЮ від 10.08.2012, забезпечення по кредиту: договір застави цінних паперів, емітент Публічне акціонерне товариство «Експо Нафта Продукт»), Товариством з обмеженою відповідальністю «Юріїв Трейд» (кредитний договір № 04-02-14КЮ від 18.03.2014), забезпечення по кредиту: договір застави цінних паперів від 14.04.2014 № 04-02ЦП, емітенти Товариство з обмеженою відповідальністю «СІАМ-Капітал», Товариство з обмеженою відповідальністю «КУА «Холдинг груп» (ЗНВП ІФ «ЛАЙФ САЙЕНС»).

21. Згідно з наказом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві «Легбанк» № 86 від 28.11.2014 «Про перевірку договорів» проведена перевірка всіх договорів за останній рік. Негативний висновок комісії за результатами перевірки кредитних договорів відсутній.

22. Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 21.03.2014 «Про надання кредиту для збереження ліквідності», в забезпечення виконання банком перед НБУ кредитного договору № 22 від 25.03.2014, був укладений договір застави майнових прав № 22/ЗМП від 25.03.2014, предметом якого виступили майнові права за кредитними договорами, що були укладені між Публічним акціонерним товариством «Легбанк» і юридичними та фізичними особами відповідно до переліку до договору, які за домовленістю сторін оцінювались у сумі 136 059 393,87 грн відповідно до незалежної експертної оцінки, яка здійснена 25.03.2014 СПД-ТОВ «Е.Р.С.Т.Е.».

У додатку № 1 до договору застави майнових прав № 22/ЗМП від 25.03.2014, сторонами вказано код категорії якості кредиту по вказаних договорах.

23. Відповідно до інформації Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Публічне акціонерне товариство «Легбанк» є припиненим з 03.03.2020. За розміщеною на офіційному електронному ресурсі позивача інформацією (https://www.fg.gov.ua/banki-v-upravlinni-fondu/banki-likvidovani-fondom/pat-legbank) відповідно до статті 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» 03 березня 2020 року внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №10681110031004202 про державну реєстрацію припинення Публічного акціонерного товариства «Легбанк» як юридичної особи, а отже, ліквідація банку вважається завершеною, а банк ліквідованим.

Згідно зі статтею 52 Закону вимоги кредиторів до банку, що були незадоволені за недостатністю його майна, вважаються погашеними. Таким чином, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, як ліквідатора ПАТ «Легбанк», припинено.

24. Звертаючись до суду з даним позовом, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб стверджував про нанесення відповідачами збитків кредиторам при прийнятті рішень про вчинення правочинів з цінними паперами (11 випадків) та кредитуванням клієнтів (9 випадків). За висновками позивача, укладені Публічним акціонерним товариством «Легбанк» протягом 2011-2013 років договори купівлі - продажу та міни цінних паперів мають наступні ознаки: емітенти є пов`язаними із найбільшими проблемними боржниками Банку та/або між собою та/або трейдерами (несуть спільний кредитний ризик); цінні папери емітентів та/або пов`язаних осіб виступають в якості забезпечення за найбільшими проблемними кредитами Банку, емітенти та трейдери, заставодавці мають численні ознаки фіктивності; операції з купівлі-продажу цінних паперів, враховуючи їх номінальну вартість, термін погашення, розмір дисконту, не тільки не мають фінансово-економічної доцільності, але й є завідомо збитковими для Банку; емітенти та трейдери є фігурантами численних кримінальних справ щодо легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом, ухилення від сплати податків, легалізації протиправних схем з конвертації коштів та ін.; відповідно до незалежної оцінки, ринкова вартість цінних паперів є значно нижчою від балансової вартості цих ЦП (від 40% до 0,01% від балансової вартості). Загальне знецінення складає 79%; облігації всіх емітентів, що придбавались Банком, були незабезпеченими; емітенти неодноразово притягувались до відповідальності НКЦПФР за правопорушення на ринку цінних паперів; обіг цінних паперів емітентів зупинено відповідними рішеннями НКЦПФР.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

25. Справа розглядалася судами неодноразово.

Після нового розгляду 06.08.2024 Господарський суд міста Києва ухвалив рішення, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.10.2024, яким у задоволенні позову відмовлено повністю.

26. Рішення суду першої інстанції, з яким також погодився й апеляційний господарський суд, мотивоване тим, що Фонд не довів поза розумним сумнівом факту неналежного виконання відповідачами своїх посадових обов`язків, що мало наслідком нанесення майнових збитків банківській установі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та підстава (підстави) відкриття касаційного провадження. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, та викладені у відзиві на касаційну скаргу

27. 06.12.2024 Фонд звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

28. Підставами касаційного оскарження судових рішень скаржник визначив пункти 1 та 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

29. Обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанції неправильно застосували норми статті 43 Закону України «Про банки і банківську діяльність», частин третьої-четвертої статті 92, частин першої, другої статті 1166, статті 1190 Цивільного кодексу України, частини другої статті 89 Господарського кодексу України, статті 63 Закону України «Про акціонерні товариства», і не врахували висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18 та Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18, від 08.11.2023 у справі № 916/1489/22 та від 05.02.2024 у справі № 910/4149/21. Скаржник також зазначає, що оскаржувані рішення не містять висновків щодо питань та вказівок, зроблених Верховним Судом у постанові від 14.09.2021 у цій справі, що переглядається, при її первісному розгляді.

30. Обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження з посиланням на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник вважає, що оскаржувані рішення є незаконними та необґрунтованими, прийнятими з грубим порушенням норм процесуального права, із безпідставним відхиленням та недослідженням зібраних у справі доказів (пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України); безпідставним відхиленням клопотань позивача про прийняття та дослідження доказів (пункт 3 частини третьої статті 310 ГПК України); без з`ясування обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини третьої статті 310 ГПК України).

31. Від представника відповідачів надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому просить Суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

32.23.05.2025 від Фонду надійшла заява про врахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 10.04.2025 у справі №910/3782/21 щодо застосування норм права у подібних правовідносинах після подання касаційної скарги у справі, яка переглядається. Фонд в зазначеній заяві просить Суд врахувати висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду після подання ним касаційної скарги та направити цю справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

33. Від представника відповідачів 26.05.2025 надійшли заперечення на заяву Фонду щодо врахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 10.04.2025 у справі №910/3782/21, в яких представник відповідачів просить Суд залишити зазначену заяву без розгляду, а також відмовити Фонду у задоволенні касаційної скарги.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосоване законодавство

34. Імперативними приписами частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

35. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

36. Спір у даній справі виник, на думку позивача, заподіянням Публічному акціонерному товариству «Легбанк» та його кредиторам шкоди, внаслідок рішень органів управління Публічного акціонерного товариства «Легбанк», а саме, кредитного комітету, до складу якого входили відповідачі, щодо видачі позичальникам кредитів на значні суми без належного забезпечення та придбання банком неліквідних («сміттєвих») цінних паперів, і відповідні рішення свідомо приймалися відповідачами всупереч інтересам банку та створювали для нього значні ризики.

37. Верховний Суд неодноразово зазначав про те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

38. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, частиною другою статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.

39. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

40. Фонд визначив підстави для касаційного оскарження пункти 1 та 4 частини другої статті 287 ГПК України.

41. Обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанції неправильно застосували норми статті 43 Закону України «Про банки і банківську діяльність», частин третьої-четвертої статті 92, частин першої, другої статті 1166, статті 1190 Цивільного кодексу України, частини другої статті 89 Господарського кодексу України, статті 63 Закону України «Про акціонерні товариства», і не врахували висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18 та Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18, від 08.11.2023 у справі № 916/1489/22 та від 05.02.2024 у справі № 910/4149/21.

42. Перевіряючи наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, Верховний Суд зазначає таке.

43. Направляючи справу на новий розгляд Верховний Суд, у постанові від 14.09.2021 у цій справі зазначив:

- судами першої та апеляційної інстанцій не досліджувався зміст статуту Публічного акціонерного товариства «Легбанк» та зміст Положення про кредитний комітет Публічного акціонерного товариства «Легбанк», наявного в матеріалах справи (т. 1, а.с. 78-84). При цьому, судами першої та апеляційної інстанцій не враховано те, що навіть відсутність у відповідачів статусу керівника банку чи посадової особи акціонерного товариства протягом періоду 2011-2014 років, не виключає застосування статей 92, 1166 Цивільного кодексу України як правової підстави для відшкодування шкоди;

- при цьому Суд враховує принцип «суд знає закони», відповідно до якого суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона на обґрунтування своїх вимог послалася не на ті норми права, повинен самостійно здійснити правильну кваліфікацію та застосувати ті норми права, предметом регулювання яких є спірні правовідносини. З огляду на викладене, є помилковими висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для покладення відповідальності на відповідачів, як пов`язаних осіб банку, з посиланням на приписи Закону України «Про банки і банківську діяльність» в тій чи іншій редакції;

- суди першої та апеляційної інстанцій роблячи висновки про недоведеність позивачем неправомірності дій відповідачів, зокрема, щодо надання кредитів, купівлі цінних паперів, не врахували вищезазначених положень законодавства та не дослідили докази, надані позивачем, зокрема, рішення кредитного комітету, кредитні договори та додаткові угоди до них, договори купівлі-продажу цінних паперів, фінансову звітність як контрагентів, так і емітентів, баланси, довідки з розшифровкою дебіторів/кредиторів, проспекти емісій тощо. Оскаржувані судові рішення не містять мотивів не прийняття відповідних доказів, наданих позивачем, на підтвердження його вимог;

- оскаржувані судові рішення у частині висновків про недоведеність позивачем неправомірності дій відповідачів ґрунтуються виключно на вибіркових даних із звіту Національного банку України планової комплексної інспекційної перевірки Публічного акціонерного товариства «Легбанк» за період з 07.10.2013 по 01.11.2013, Плану врегулювання неплатоспроможного банку Публічного акціонерного товариства «Легбанк», затвердженого рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №015/15 від 22.01.2015, постанови Правління Національного банку України від 21.03.2014 «Про надання кредиту для збереження ліквідності», звіту про незалежну оцінку вартості майнових прав Публічного акціонерного товариства «Легбанк» станом на 11.03.2014. Натомість суди, у порушення вимог статей 236, 238, 282 Господарського процесуального кодексу України, не спростували та не відхилили доводи позивача про те, що: у звіті Національного банку України планової комплексної інспекційної перевірки Публічного акціонерного товариства «Легбанк» за період з 07.10.2013 по 01.11.2013 не встановлювалась та не підтверджувалась ліквідність цінних паперів, враховуючи приписи Положення про порядок формування та використання банками України резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 25.01.2012 № 23, а навпаки, таким звітом зафіксовано та перелічено ключові ознаки "фіктивності" цінних паперів та маніпулювання цінами на фондовому ринку; довідкою Національного банку України від 23.05.2014 за результатами позапланової перевірки Публічного акціонерного товариства «Легбанк» підтверджується обставини, що забезпечення за наданими банком кредитами не відповідало вимогам нормативно-правових актів Національного банку України;

- суди першої та апеляційної інстанцій не надали правової оцінки діям відповідачів на предмет дотримання вимог чинного законодавства та їх фідуціарних обов`язків, не проаналізували дії/бездіяльність відповідачів на предмет дотримання приписів нормативних актів, які регулюють банківську діяльність;

- у спірних правовідносинах позивач не повинен доводити фіктивність цінних паперів чи фіктивність емітента/контрагента. Позивачу достатньо довести, що за наявності подібних/схожих ознак, які мали бути виявлені відповідачами при належній перевірці та ухваленні ними рішень на підставі достатньої інформації (що є виконанням вимог закону та фідуціарних обов`язків відповідачів перед банком), рішення відповідачів про придбання цінних паперів або використання їх у якості забезпечення кредитів було невиправдано ризикованим, таким, що вочевидь вчинялося всупереч інтересам банку, його вкладників та кредиторів;

- щодо висновків судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позивач не подав жодного доказу виявлення правочину нікчемним в порядку статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» або пред`явлення позову про визнання вказаних договорів недійсними за відповідними положеннями Цивільного кодексу України, Суд зазначає, що виявлення нікчемних правочинів та застосування наслідків їх нікчемності потенційно може впливати на загальну вартість ліквідаційної маси і, відповідно, як збільшити, так і зменшити розмір непокритих активами банку вимог кредиторів. Водночас якщо контрагенти за договорами мають ознаки фіктивності, а звернення до них з позовами не мало б позитивних наслідків, це призвело б лише до додаткових витрат банку. Невчинення позивачем таких дій, навіть якщо таке управлінське рішення було помилковим, не може свідчити про правомірність дій відповідачів, які призвели банк до неплатоспроможності, та бути підставою для звільнення їх від відповідальності;

- з огляду на наведене, Верховний Суд дійшов висновку щодо обґрунтованості доводів скаржника, викладених у касаційній скарзі та письмових поясненнях, про те, що судами попередніх інстанцій належним чином не з`ясовано й не перевірено усіх обставин справи та пов`язаних з ними доказів, що є порушенням вимог статей 86, 236, 237, 238, 282 Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

44. Так, частиною п`ятою статті 310 ГПК України передбачено, що висновки суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

45. Згідно з частиною першою статті 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

46. Під час нового розгляду цієї справи, суди попередніх інстанцій формально підійшли до розгляду справи та не надали належної оцінки висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 14.09.2021, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за необхідне повторно звернути увагу на це.

47. Вирішуючи спори про стягнення збитків, суди мають передусім з`ясовувати правові підстави покладення на винну особу майнової відповідальності. При цьому слід відрізняти обов`язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (стаття 623 Цивільного кодексу України), від позадоговірної шкоди, тобто від зобов`язання, що виникає унаслідок завдання шкоди (глава 82 Цивільного кодексу України).

48. Стаття 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачає, що підставою виникнення цивільних прав і обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

50. Частинами 1, 2 статті 1166 Цивільного кодексу України, яка регулює загальні підстави відповідальності за завдану шкоду, передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

51. Відповідно, вирішуючи спір про відшкодування шкоди, суд повинен встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові, як:

- неправомірність поведінки особи, тобто її невідповідність вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства;

- наявність шкоди, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права, взагалі будь-яке знецінення блага, що охороняється законом, та її розмір;

- причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, який виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, тобто протиправна поведінка конкретної особи (осіб), на яку покладається відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що необхідно та невідворотно спричинила шкоду;

- вина заподіювача шкоди, як суб`єктивного елемента відповідальності, що полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність не настає.

52. За загальними правилами розподілу обов`язку доказування кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України). Отже, система доказування у господарському процесі засновується на розподілі тягаря доказування між сторонами у справі. Посилаючись на ту чи іншу обставину або спростовуючи їх у суді, сторона повинна доводити такі обставини належними та допустимими доказами.

53. Тож при зверненні з позовом про відшкодування заподіяної майнової шкоди, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами неправомірність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та її розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою.

54. Як убачається зі змісту позовних вимог, позивач просить у цій справі стягнути з відповідачів солідарно шкоду, заподіяну ними Банку як членами органів управління цього банку (членами кредитного комітету), тобто йдеться про підстави та умови застосування відповідальності членів органів юридичної особи перед юридичною особою.

55. При поданні позову про відшкодування заподіяної майнової шкоди, на позивача покладається обов`язок довести належними, допустимими та достовірними доказами неправомірність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та її розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою.

56. Водночас зі змісту частини 2 статті 1166 Цивільного кодексу України вбачається, що цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди. Тому спростування цієї вини (у тому числі з підстав вини самого позивача в заподіяній шкоді) є процесуальним обов`язком її заподіювача. Висновок щодо застосування частини другої статті 1166 ЦК України та презумпції вини заподіювача шкоди міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18, на яку посилається скаржник.

57. Спростування вини (у тому числі з підстав вини самого позивача у заподіяній шкоді) є процесуальним обов`язком її заподіювача, тобто відповідача у спорі про відшкодування шкоди.

58. Враховуючи зазначені правила доказування у господарському процесі, у правовідносинах з відшкодування шкоди позивач має довести неправомірність рішень, дій / бездіяльності відповідачів, у чому полягав негативний результат їх діяльності в контексті зменшення обсягу майна банку чи його знецінення, розмір майнових втрат, а також пов`язаність протиправної поведінки відповідачів та існуючого негативного результату.

59. Відповідачі, у межах наданих їм процесуальних прав та визначених процесуальних обов`язків, повинні спростувати доводи та докази позивача, а також, у свою чергу, навести обставини й доводи, які свідчили б про відповідність їх діяльності інтересам банку та про відсутність підстав для їх відповідальності. Аналіз норм Закону України «Про банки і банківську діяльність», зокрема глави 7 цього Закону, дозволяє зробити висновок, що доказами виконання свого обов`язку вживати своєчасні заходи для запобігання настанню неплатоспроможності банку можуть бути дані, які підтверджують обставини, що власники істотної участі, керівник, члени ради, члени виконавчого органу, посадові особи іншого органу управління вжили заходів для запобігання ризиковій діяльності; для недопущення в діяльності банку ознак, наявність яких є підставою для висновку НБУ про провадження банком ризикової діяльності, що загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, зокрема, через вплив на управління чи діяльність юридичної особи (у тому числі, шляхом ухвалення рішень про винесення на розгляд загальних зборів учасників банку питання ризикової діяльності); відновлення платоспроможності банку; встановлення осіб, відповідальних за ризикову діяльність тощо.

60. Відповідно до частин першої, другої статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

61. Так, виходячи із заявлених позивачем предмета та підстав позову, предметом доказування у цій справі та обставинами, які складають предмет дослідження судом, є:

- персональний склад органів управління Банку на момент ухвалення рішень про вчинення сумнівних правочинів; дати обрання / призначення та звільнення з посади кожного з відповідачів; належність відповідачів до керівників Банку; наявність у відповідачів статусу посадової особи акціонерного товариства, пов`язаної з Банком особи;

- факт ухвалення рішення органом управління Банку про вчинення сумнівного правочину, персональний склад органу на момент ухвалення такого рішення, результати голосування кожного члена (за, проти, утримався); інші фактичні обставини ухвалення такого рішення, на підставі яких документів (наданих контрагентом та внутрішніх документів банку) ухвалювалося рішення, чи була дотримана внутрішня процедура банку щодо погодження таких рішень, хід обговорення;

- факт вчинення Банком сумнівного правочину (укладення договору);

- факт виконання Банком сумнівного правочину (перерахування / отримання коштів, передання / отримання майна чи майнових прав);

- факти протиправної поведінки відповідачів (недотримання законодавства про банківську діяльність, нормативів діяльності Банку, індивідуальних приписів НБУ, обставини, що підтверджують невиваженість інвестиційної політики та ризикованість кредитної політики Банку, відсутність в Банку ефективної системи запобігання ризикам, порушення відповідачами фідуціарних обов`язків, дії відповідачів усупереч інтересам Банку тощо);

- збитки Банку від конкретного правочину та їх причини;

- наявність причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою відповідачів та завданою шкодою;

- факт недостатності майна Банку (для спорів, позови в яких були подані Фондом протягом дії частини п`ятої статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у редакції Закону від 15.11.2016 № 1736-VIII, яка визначала недостатність майна Банку умовою звернення Фонду з відповідними вимогами до пов`язаних з Банком осіб).

Подібні висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18.

62. Згідно із частинами третьою та четвертою статті 92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов`язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

63. Також статтею 89 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що посадові особи відповідають за збитки, завдані ними господарському товариству. Відшкодування збитків, завданих посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю), здійснюється у разі, якщо такі збитки були завдані:

- діями, вчиненими посадовою особою з перевищенням або зловживанням службовими повноваженнями;

- діями посадової особи, вчиненими з порушенням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення подібних дій, встановленої установчими документами товариства;

- діями посадової особи, вчиненими з дотриманням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення відповідних дій, встановленої товариством, але для отримання такого погодження та/або дотримання процедури прийняття рішень посадова особа товариства подала недостовірну інформацію;

- бездіяльністю посадової особи у випадку, коли вона була зобов`язана вчинити певні дії відповідно до покладених на неї обов`язків;

- іншими винними діями посадової особи.

64. Стаття 63 Закону України «Про акціонерні товариства» визначає, що посадові особи органів акціонерного товариства повинні діяти в інтересах товариства, дотримуватися вимог законодавства, положень статуту та інших документів товариства. Посадові особи органів акціонерного товариства несуть відповідальність перед товариством за збитки, завдані товариству своїми діями (бездіяльністю), згідно із законом. У разі якщо відповідальність згідно із цією статтею несуть кілька осіб, їх відповідальність перед товариством є солідарною.

65. Цими положеннями законодавства закріплено обов`язки органів юридичної особи (посадових осіб) (фідуціарні обов`язки) діяти в інтересах юридичної особи, діяти добросовісно, діяти розумно та не перевищувати своїх повноважень, а також відповідальність за їх порушення.

66. У доктрині господарського та корпоративного права зазначається, що тлумачення фідуціарних обов`язків здійснюється через призму дублюючого контролю: 1) регулювання ex-ante - шляхом надання вказівок щодо дій посадових осіб у гнучко визначених фідуціарних обов`язках; 2) регулювання ex-post - дозволяє судам надавати справедливу оцінку щоразу, коли обов`язки потенційно не були виконані належним чином.

У постанові від 04.12.2018 у справі № 910/21493/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду указав таке. Згідно з вимогами статті 92 ЦК України особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов`язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно. З огляду на положення наведеної правової норми та довірчий характер відносин між господарським товариством та його посадовою особою (зокрема директором чи генеральним директором) протиправна поведінка посадової особи може виражатись не лише в невиконанні нею обов`язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному та недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень.

Аналогічні висновки зроблені і в постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18, а також у постанові Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18 (на які посилається скаржник).

67. Наведене відповідає міжнародним Принципам корпоративного управління Організації економічного співробітництва та розвитку, які закріплюють такі основні фідуціарні обов`язки директорів підприємства, як обов`язок дбайливого ставлення (діяти добросовісно на користь розвитку підприємства, приділяючи достатньо часу, зусиль і професійних навичок управлінню ним) та обов`язок лояльності (уникати конфлікту інтересів і діяти під час ухвалення рішень щодо діяльності підприємства лише в інтересах останнього).

Головною метою фідуціарних обов`язків є необхідність забезпечення економічного розвитку підприємства, а відповідно недотримання таких базових обов`язків може призвести до збитків підприємству й зобов`язання їх відшкодувати.

Згідно зі статтею 92 ЦК України особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов`язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно. З огляду на положення наведеної правової норми та довірчий характер відносин між господарським товариством та його посадовою особою протиправна поведінка посадової особи може виражатись не лише в невиконанні нею обов`язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному та недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень.

Подібні висновки щодо застосування статті 92 ЦК України викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі № 911/2129/17, постановах Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/21493/17, та від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18 (на які посилається скаржник).

Таким чином, при застосуванні статті 92 ЦК України слід оцінювати не лише формальну сторону питання - дотримання посадовою особою всіх положень законодавства, статуту, рішень загальних зборів учасників/акціонерів тощо. Адже навіть коли посадова особа формально виконала всі вимоги законодавства та установчих документів товариства, її дії (бездіяльність) можуть не бути добросовісними, розумними та вчиненими в інтересах товариства.

Вирішуючи питання відповідальності посадової особи перед юридичною особою, суд виходить з презумпції, що така посадова особа діяла в найкращих інтересах товариства; її рішення були незалежними та обґрунтованими; її фідуціарні обов`язки були виконані належним чином.

Водночас спростування позивачем відповідної презумпції за одним з критеріїв свідчить про неналежне виконання своїх фідуціарних обов`язків. У цьому разі вже відповідач зобов`язаний довести, що він діяв в інтересах товариства (така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №910/11027/18, на яку здійснює своє посилання скаржник).

68. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 76 ГПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частини перша, друга статті 86 ГПК України).

69. Так, у справі, що переглядається, позивач стверджує, що під час здійснення процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства «Легбанк» встановлено недостатність його майна для покриття вимог кредиторів, що спричинено діями, рішеннями кредитного комітету, до якого входили відповідачі, щодо надання кредитів без належного забезпечення та придбання неліквідних цінних паперів. І відповідні рішення прямо суперечили інтересам Банку та його кредиторів.

70. Відповідно предметом доказування у цій справі є:

1) персональний склад органів управління Банку на момент ухвалення рішень про вчинення сумнівних правочинів; дати обрання / призначення та звільнення з посади кожного з відповідачів; належність відповідачів до керівників Банку; наявність у відповідачів статусу посадової особи акціонерного товариства, повязаної з Банком особи;

2) факт ухвалення рішення органом управління Банку про вчинення сумнівного правочину, персональний склад органу на момент ухвалення такого рішення, результати голосування кожного члена (за, проти, утримався); інші фактичні обставини ухвалення такого рішення на підставі яких документів (наданих контрагентом та внутрішніх документів банку) ухвалювалося рішення, чи була дотримана внутрішня процедура банку щодо погодження таких рішень, хід обговорення;

3) факт вчинення Банком сумнівного правочину (укладення договору);

4) факт виконання Банком сумнівного правочину (перерахування / отримання коштів, передання / отримання майна чи майнових прав);

5) факти протиправної поведінки відповідачів (недотримання законодавства про банківську діяльність, нормативів діяльності Банку, індивідуальних приписів НБУ, обставини, що підтверджують невиваженість інвестиційної політики та ризикованість кредитної політики Банку, відсутність в Банку ефективної системи запобігання ризикам, порушення відповідачами фідуціарних обов`язків, дії відповідачів усупереч інтересам Банку тощо);

6) збитки Банку від конкретного правочину (балансова вартість активу на дату початку виведення Банку з ринку, розмір грошових коштів, фактично стягнутих за рішенням суду та включених до ліквідаційної маси, оціночна вартість активу, визначена незалежним оцінювачем у процедурі ліквідації, вартість продажу такого активу в процесі ліквідації Банку) та їх причини;

7) розмір недостатності майна Банку для розрахунків з кредиторами (як мінімальний розмір збитків Банку та шкоди, завданої кредиторам Банку невиваженою інвестиційною політикою, ризикованою кредитною діяльністю, бездіяльністю відповідачів, що призвело до неплатоспроможності та ліквідації Банку).

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18.

71. Верховний Суд зазначає, що обов`язки виступати від імені юридичної особи, обов`язки щодо представництва у контексті статті 92 ЦК України охоплюють як дії щодо формування внутрішньої волі, так і дії щодо формування її волевиявлення. У статті 92 ЦК України йдеться про фідуціарні обов`язки та солідарну відповідальність членів органів управління банку в цілому, а не лише тих членів виконавчого органу, які представляють банк у відносинах з третіми особами.

72. Крім цього, за загальним правилом розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Отже, якщо банку завдано шкоди окремими діями певної особи, наприклад, шляхом знищення чи пошкодження речі, відчуження майна банку безоплатно або за заниженими цінами та в інших подібних випадках, то розмір шкоди визначається залежно від безпосередніх наслідків таких дій шляхом оцінки вартості втраченої речі чи зниження її вартості внаслідок пошкодження, вартості безоплатно відчуженого майна, різниці між ринковою ціною та ціною відчуження тощо. Якщо ж банку заподіяно шкоди не шляхом вчинення окремо визначених дій (бездіяльності), які мали наслідком знищення або пошкодження конкретної речі, втрату конкретних доходів чи подібні наслідки, а шляхом недотримання вимог законодавства, невжиття своєчасних заходів для запобігання настанню неплатоспроможності банку тощо, що призвело до зниження чистих активів банку, порушення нормативів, зокрема ліквідності та втрати банком стану платоспроможності, то розмір шкоди, завданої банку, оцінюється розміром недостатності майна банку для задоволення вимог усіх кредиторів, якщо не доведений більший розмір шкоди.

73. Колегія суддів звертає увагу на те, що згідно з правовою позицією, викладеної, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18 та постанові Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18, саме відповідачі, а не позивач мають доводити суду відсутність вини, тобто вжиття ними всіх можливих заходів і вчинення дій для запобігання завданню шкоди Банку, свою добросовісну і розумну поведінку як керівників Банку.

74. Суд зазначає, що у спірних правовідносинах позивач не повинен доводити фіктивність цінних паперів чи фіктивність емітента/контрагента. Позивачу достатньо довести, що за наявності подібних/схожих ознак, які мали бути виявлені відповідачами при належній перевірці та ухваленні ними рішень на підставі достатньої інформації (що є виконанням вимог закону та фідуціарних обов`язків відповідачів перед банком), рішення відповідачів про придбання цінних паперів було невиправдано ризикованим, таким, що вочевидь вчинялося всупереч інтересам банку, його вкладників та кредиторів.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18, від 14.09.2021 у справі № 910/11371/18 (на які посилається скаржник у касаційній скарзі).

75. Так, Верховний Суд зазначає, що відмовляючи у задоволенні позову за наслідками нового розгляду цієї справи, суди попередніх інстанцій зосередившись виключно на вибіркових даних із звіту Національного банку України планової комплексної інспекційної перевірки Публічного акціонерного товариства «Легбанк» за період з 07.10.2013 по 01.11.2013, Плану врегулювання неплатоспроможного банку Публічного акціонерного товариства «Легбанк», затвердженого рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №015/15 від 22.01.2015, постанови Правління Національного банку України від 21.03.2014 «Про надання кредиту для збереження ліквідності», звіту про незалежну оцінку вартості майнових прав Публічного акціонерного товариства «Легбанк» станом на 11.03.2014, не надали належної правової оцінки доводам позивача щодо можливості/неможливості встановлення дійсних обставин цієї справи на підставі поданих Фондом доказів на підтвердження своєї позиції.

76. Направляючи цю справу на новий розгляд Верховний Суд у постанові від 14.09.2021 вже зазначав про те, що суди першої та апеляційної інстанцій, роблячи висновки про недоведеність позивачем неправомірності дій відповідачів, зокрема, щодо надання кредитів, купівлі цінних паперів, не дослідили докази, надані позивачем, зокрема, рішення кредитного комітету, кредитні договори та додаткові угоди до них, договори купівлі-продажу цінних паперів, фінансову звітність як контрагентів так і емітентів, баланси, довідки з розшифровкою дебіторів/кредиторів, проспекти емісій тощо. Оскаржувані судові рішення не містять мотивів не прийняття відповідних доказів, наданих позивачем, на підтвердження його вимог. Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій не надали правової оцінки діям відповідачів на предмет дотримання вимог чинного законодавства та їх фідуціарних обов`язків, не проаналізували дії/бездіяльність відповідачів на предмет дотримання приписів нормативних актів, які регулюють банківську діяльність.

77. Разом з тим, Суд зазначає, що ані місцевий господарський суд, ані суд апеляційної інстанції в повному обсязі не врахували висновків та вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 14.09.2021 у цій справі, які стали підставою для направлення справи на новий розгляд, чим порушили приписи частини п`ятої статті 310 та частини першої статті 316 ГПК України.

78. Верховний Суд враховує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

79. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

80. З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

81. У пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

82. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування такому відхиленню чи спростуванню, а також навести ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 7 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

83. Суди попередніх інстанцій у цій справі не проаналізували суттєвих аргументів обох сторін, на надали належної правової оцінки їх доводам та наявним у матеріалах доказам, а також не навели мотивованого обґрунтування прийняття та/або відхилення наявних у справі доказів, якими сторони обґрунтовували свої вимоги та заперечення.

84. За змістом статті 236 ГПК України судове рішення повинне ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

85. З огляду на викладене, висновок судів про наявність правових підстав для відмови в позові є передчасним, оскільки суди не врахували висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 14.09.2021 у цій справі, які слугували підставою для направлення справи на новий розгляд, не дослідили усіх обставин справи з наданням оцінки наявним у ній доказам, з якими пов`язане законне вирішення спору по суті, порушили принцип змагальності та стандарти доказування, тому ухвалені у справі судові рішення не можна вважати законними та обґрунтованими.

86. Порушення судами норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, та які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 300 ГПК України).

87. Беручи до уваги те, що спочатку суд першої інстанції, а потім і суд апеляційної інстанції допустили порушення норм матеріального та процесуального права, що унеможливило встановлення усіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а також враховуючи передбачені частиною другою статті 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції, судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

88. Отже, визначені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1 і 4 частини другої статті 287 ГПК України, отримали підтвердження під час касаційного провадження, що в розумінні пункту 1 частини третьої статті 310 цього Кодексу в сукупності з відсутністю всебічного, повного та об`єктивного дослідження судами зібраних у справі доказів є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень і передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

89. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

90. Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

91. З огляду на викладене, Верховний Суд вбачає правові підстави для задоволення касаційної скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб шляхом скасування оскаржуваних рішення і постанови та направлення справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

92. Так, під час нового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене у цій постанові, належним чином оцінити всі доводи сторін і надані ними докази, установити й дослідити фактичні обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення, а також надати їм належну правову оцінку, та вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об`єктивного розгляду цієї справи.

Розподіл судових витрат

93. Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314-317 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб задовольнити.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.10.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2024 у справі № 910/11371/18 скасувати.

3. Справу № 910/11371/18 передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуюча І. Кондратова

Судді Н. Губенко

В. Студенець