Рішення від 30.06.2025 по справі 759/2973/25

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/2973/25

пр. № 2/759/2899/25

30 червня 2025 року м. Київ

Святошинський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Кравченка Ю.В., за участю секретаря судового засідання Бондарчук М.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Фабрика технічних тканин «Технофільтр» про зняття арешту з квартири,

ВСТАНОВИВ:

І. Позиції учасників справи

Аргументи позивача

05 лютого 2025 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Дванадцятої київської державної нотаріальної контори про зобов`язання зняти арешт з квартири.

Позов обґрунтований тим, що:

- ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 ;

- спадкоємцем за заповітом, який прийняв спадщину, є позивач, ОСОБА_1 ;

- до складу спадщини увійшла квартира АДРЕСА_1 ;

- на підставі ухвали Святошинського районного суду міста Києва від 01.03.2002 в справі № 2-1101/02, в порядку забезпечення позову, на вказану квартиру накладений арешт, який перешкоджає оформленню права на спадщину;

- зняти арешт у позасудовому позивач не може, позаяк не є стороною в справі № 2-1101/02, а власник квартири, ОСОБА_2 , помер.

10 березня 2025 року до суду надійшла заява ОСОБА_1 про заміну неналежного відповідача - Дванадцятої київської державної нотаріальної контори на належного - Приватне акціонерне товариство «Фабрика технічних тканин «Технофільтр» (далі - Товариство).

Заява обґрунтована тим, що арешт на квартиру був накладений під час розгляду цивільної справи № 2-1101/2002 за позовом Товариства до ОСОБА_2 .

12 травня 2025 року до суду надійшла заява ОСОБА_1 про зміну предмета позову.

У заяві ОСОБА_1 уточнив позовну вимогу і просив зняти арешт з квартири АДРЕСА_1 , накладений згідно з ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 01.03.2002 у справі № 2-1101/2002.

У судове засідання позивач не з`явився. 30 червня 2025 року, до початку розгляду справи по суті, подав заяву про розгляд справи без його участі. Позов підтримав, просив його задовольнити, проти заочного розгляду справи не заперечив.

Аргументи відповідача

Представник Товариства в судове засідання не з`явився, про причини неявки не повідомив, про дату, час і місце судового засідання був повідомлений належним чином шляхом отримання повістки-повідомлення засобами поштового зв`язку (а.с. 53).

Відзив на позовну заяву Товариство не подало.

ІІ. Процесуальні дії суду

11 лютого 2025 року суд постановив ухвалу про залишення позовної заяви без руху з підстав долучення ОСОБА_1 до позовної заяви письмових доказів, які незасвідчені в установленому порядку.

11 березня 2025 року суд постановив ухвалу про заміну неналежного відповідача та про відкриття провадження у справі, в якій, серед іншого, визначив розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, призначив судове засідання на 17 квітня 2025 року.

З метою надання позивачеві часу для подання додаткових доказів судове засідання, призначене на 17 квітня 2025 року, суд відклав на 29 травня 2025 року.

29 травня 2025 року суд постановив ухвалу, якою прийняв заяву про зміну предмета позову, відклав судове засідання на 30 червня 2025 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

З огляду на те, що відповідач відзив на позовну заяву не подав, у судове засідання не з`явився, хоча про дату, час і місце судового засідання був повідомлений належним чином, з урахуванням думки позивача, який проти ухвалення заочного рішення не заперечив, суд без оформлення окремого документа ухвалив провести заочний розгляд справи.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

ІІІ. Обставини, які встановив суд

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим Департаментом з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 18.12.2023, актовий запис № 1132 (а.с. 24).

На підставі договору купівлі-продажу, зареєстрованого Українською універсальною товарною біржею 18.05.1994 за № 4595, квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 . Право власності ОСОБА_2 на вказану квартиру зареєстроване Київським міським бюро технічної інвентаризації 24.05.1994 (а.с. 19).

Відповідно до заповіту, посвідченого Баландіною Т.М., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, 30.05.2016 за р. № 1535, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , все його майно, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалось, а також все те, що буде належати йому за законом та на що він матиме право на день його смерті, заповів в рівних частках кожному ОСОБА_1 , який народився в місті Києві ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_3 , яка народилася в місті Києві ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 23).

Спадкова справа після смерті ОСОБА_2 зареєстрована у Спадковому реєстрі 11.01.2024 за № 71834336, що підтверджується витягом про реєстрацію у Спадковому реєстрі № 75391713, номер справи у нотаріуса 10/2024 (а.с. 22).

Згідно з довідкою, виданою П`ятою київською державною нотаріальною конторою 29.04.2025 за № 1036/01-16, спадкоємцями за заповітом ОСОБА_2 є ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в рівних частках кожний (а.с. 40).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 388216219 від 25.07.2024 за параметрами запиту: АДРЕСА_2 , наявний такий запис: тип обтяження: арешт (архівний запис); реєстраційний номер обтяження: 1408894; зареєстровано: 25.10.2004 Дванадцятою київською державною нотаріальною конторою; підстава обтяження: ухвала, ТР-23, 01.03.2002, Нарсуд, р-н Ленінградський; об`єкт обтяження: квартира, состав: ціле, состояние: добудоване, статус: жиле, адреса: АДРЕСА_2 (а.с. 5).

01 березня 2022 року Святошинський районний суд міста Києва постановив ухвалу в справі № 2-1101/02, якою клопотання ЗАТ ««Фабрика технічних тканин «Технофільтр» про забезпечення позову задовольнив: заборонив провадити будь-які дії по відчуженню квартири АДРЕСА_1 (а.с. 21).

24 квітня 2002 Апеляційний суд міста Києва постановив ухвалу, якою скасував ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 01.03.2002 про вжиття заходів забезпечення позову. Ухвала набрала законної сили 26.06.2002 (а.с. 42).

ІV. Мотиви суду

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України). Аналогічна за змістом норма наведена у частині першій статті 4 ЦПК України.

Одним зі способів захисту цивільних прав, згідно із п. 7 ч. 2 ст. 16 ЦК України, є припинення правовідношення.

Відповідно до ст. 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Згідно із ч. 1 ст. 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.

Відповідно до п.п. 4.18. п. 4 глави розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 за № 296/5, якщо на спадкове майно накладено арешт судовим чи слідчими органами, видача свідоцтва про право на спадщину затримується до зняття арешту.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Згідно із ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

За змістом приписів ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Частина 1 статті 321 ЦК України передбачає, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦПК України).

Обтяженням є заборона розпоряджатися та/або користуватися нерухомим майном, яка встановлена або законом, або актами уповноважених на це органів державної влади, їх посадових осіб або яка виникає на підставі договорів (ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Відповідно до ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; підстави, передбачені пунктом 1-2 та підпунктом 2 пункту 10-4 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону; отримання виконавцем від Державного концерну "Укроборонпром", акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну "Укроборонпром" або на момент припинення Державного концерну "Укроборонпром" було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності".

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду (частина п`ята статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»)

Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), (що ратифікована Україною 17.07.1997, і відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила:

1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Фонд «Батьківська турбота» проти України» (заява № 5876/15; п. 61) від 09.10.2018 Європейський суд з прав людини зазначив, що помилки та недоліки, допущені державними органами влади, повинні служити на користь постраждалих осіб, особливо у разі відсутності інших конфліктуючих приватних інтересів. Іншими словами, ризик вчинення державними органами будь-якої помилки має нести держава і ці помилки не повинні виправлятись за рахунок зацікавленої особи.

V. Мотиви і висновки суду

У справі, що розглядається:

- ОСОБА_1 є спадкоємцем за заповітом, який прийняв спадщину після ОСОБА_2 ;

- до складу спадщини увійшла квартира АДРЕСА_1 ;

- ОСОБА_1 не може отримати свідоцтво про право на спадщину на квартиру, оскільки на неї накладений арешт;

- зазначений арешт накладений 01 березня 2002 року на підставі ухвали Святошинського районного суду міста Києва від 01.03.2002 у справі № 2-1101/2002 про вжиття заходів забезпечення позову, яка надалі була скасована ухвалою Апеляційного суду міста Києва, що набрала законної сили 26.06.2002;

- зняти арешт з квартири в позасудовому порядку позивач не може, оскільки не є стороною в справі № 2-1101/2002.

За таких обставин, тривала наявність арешту на квартиру і, як наслідок, неможливість оформити право на спадщину, за умови скасування правової підстави накладення арешту, покладає на позивача надмірний тягар і становить непропорційне втручання у конвенційне право позивача на мирне володіння своїм майном.

З огляду на викладене, право на спадщину позивача підлягає судовому захисту, тому суд задовольняє позов повністю.

VІІ. Розподіл судових витрат

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно із ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Позивач при поданні позову сплатив судовий збір у сумі 1 211,20 гривень, що підтверджується квитанцією АТ «ПУМБ» № 233194679 від 04.02.2025 (а.с. 25).

Доказів понесення інших судових витрат сторони у справі не надали.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки сторони не заявляли вимоги щодо відшкодування судових витрат, суд не вирішує питання їх розподілу.

На підставі викладеного вище, керуючись ст. 4, 10, 12, 13, 76-81, 89, 133, 141, 247, 259, 263-265, 273, 280, 282, 288, 289, 354, 355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Фабрика технічних тканин «Технофільтр» про зняття арешту з квартири задовольнити повністю.

Зняти арешт з квартири АДРЕСА_1 , накладений на підставі ухвали Святошинського районного суду міста Києва від 01.03.2002 у справі № 2-1101/2002, зареєстрований Дванадцятою київською державною нотаріальною конторою 25 жовтня 2004 року, реєстраційний номер обтяження 1408894.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ).

Відповідач: Приватне акціонерне товариство «Фабрика технічних тканин «Технофільтр» (місцезнаходження: місто Київ, вулиця Серпова, будинок 11, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 00306845).

Повне рішення суду складене 10 липня 2025 року.

Суддя Ю.В. Кравченко