Рішення від 10.07.2025 по справі 910/4778/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.07.2025Справа № 910/4778/25

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г, за участю секретаря судового засідання Літовки М.В., розглянув у відкритому судовому засіданні

справу №910/4778/25

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СІДВЕЙ»

до Державного підприємства "Гарантований покупець"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача

Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго»

про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу електричної енергії у розмірі 4 970 356,00 грн,

за участю представників:

від позивача Семененко В.Б.

від відповідача Подобєд О.В.

від третьої особи не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «СІДВЕЙ» (далі - позивач, Товариство) до Державного підприємства "Гарантований покупець" (далі - відповідач, Підприємство) про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу електричної енергії у розмірі 4 970 356,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором купівлі-продажу електричної енергії №488/01 від 05.08.2019 з урахуванням Додаткових угод №1246/01/20 від 23.04.2020 та №2359/07/24 від 13.03.2024 за поставлену електричну енергію за «зеленим тарифом».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.04.2025 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 22.05.2025, а також встановлено строки для вчинення процесуальних дій.

24.04.2025 від представника Товариства надійшло клопотання про участь у наступних судових засіданнях у цій справі у режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 29.04.2025 вказане вище клопотання задоволено.

19.05.2025 від відповідача надійшов відзив, в якому позовні вимоги відхилено.

20.05.2025 від позивача надійшла відповідь на відзив.

22.05.2025 від позивача надійшло клопотання про долучення доказів на підтвердження судових витрат на професійну правничу допомогу.

Крім того, 22.05.2025 від відповідача надійшло клопотання про залучення до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» (далі - третя особа, Компанія).

Ухвалою суду від 22.05.2025 відкладено підготовче засідання на 09.06.2025. Залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Компанію.

28.05.2025 від відповідача до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив.

09.06.2025 від третьої особи до суду надійшли письмові пояснення у справі, в яких Компанія просила врахувати їх при розгляді справи та здійснювати розгляд справи без участі представника третьої особи.

09.06.2025 у підготовчому засіданні судом оголошено перерву до 17.06.2025.

17.06.2025 від позивача надійшло клопотання про долучення доказів направлення копій документів, які подавалися до суду Товариством, на адресу третьої особи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.06.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 03.07.2025.

18.06.2025 від Товариства надійшли додаткові пояснення у справі.

03.07.2025 від Підприємства надійшли заперечення на заяву щодо долучення доказів витрат на правову допомогу.

03.07.2025 від Підприємства надійшло клопотання про закриття провадження у справі в частині стягнення заборгованості у розмірі 102 744,75 грн.

У судовому засіданні 03.07.2025 було оголошено перерву до 10.07.2025.

10.07.2025 від позивача надійшло клопотання про долучення доказів на підтвердження судових витрат на професійну правничу допомогу.

У судове засідання 10.07.2025 представники третьої особи не з`явилися, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином, у письмових поясненнях просили розглядати справу без участі її участі.

У судових засіданнях суд, заслухавши вступне слово представників позивача та відповідача, з`ясувавши обставини, дослідив в порядку статей 209-210 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) докази у справі.

Після закінчення з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами суд перейшов до судових дебатів.

У судовому засіданні 10.07.2025 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до статті 233 ГПК України.

Судом, відповідно до вимог статей 222-223 ГПК України, здійснювалося повне фіксування судового засідання технічними засобами та секретарем судового засідання велися протоколи судових засідань, які долучені до матеріалів справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив на позовну заяву, відповідь на відзив, заперечення на відповідь, письмові пояснення, тощо, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

05.08.2019 Підприємством (гарантований покупець) і Товариством (продавець за «зеленим» тарифом) укладено договір № 488/01 купівлі-продажу електричної енергії (далі - Договір) та додаткові угоди від 23.044.2020 № 1246/01/20 й від 13.03.2024 № 2359/07/24, за умовами яких виробник за «зеленим» тарифом зобов`язується продавати, а гарантований покупець зобов`язується купувати всю відпущену електричну енергію, вироблену виробником за «зеленим» тарифом, та здійснювати її оплату відповідно до умов цього договору та законодавства України, у тому числі Порядку купівлі електричної енергії за «зеленим» тарифом, затвердженого постановою НКРЕКП від 26.04.2019 року № 641 (далі - Порядок № 641).

Відповідно до статті 714 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

Згідно з пунктом 18 частини першої статті 4 Закону України «Про ринок електричної енергії» учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладається, зокрема, договір про купівлю-продаж електричної енергії за "зеленим" тарифом.

Слід зазначити, що за загальним правилом покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Водночас, закон містить застереження, що договором або актом цивільного законодавства може бути встановлений інший строк оплати (частина перша статті 692 ЦК України).

Закон України «Про ринок електричної енергії», наділяючи виробника електричної енергії правом на своєчасне та у повному обсязі отримання коштів за продану ним електричну енергію (пункт 2 частини третьої статті 30 Закону), водночас містить припис, що порядок купівлі гарантованим покупцем електричної енергії за «зеленим» тарифом, порядок визначення вартості та сплати послуги за механізмом ринкової премії, що надається гарантованому покупцю суб`єктами господарювання, яким встановлено «зеленим» тариф або які за результатами аукціону набули право на підтримку, визначається порядком купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, що затверджується Регулятором (частина шоста статті 65 Закону).

Відповідно до частини п`ятої статті 65 Закону України "Про ринок електричної енергії" гарантований покупець здійснює оплату електричної енергії, купленої за "зеленим" тарифом та за аукціонною ціною, за фактичний обсяг відпущеної електричної енергії на об`єктах електроенергетики, що використовують альтернативні джерела енергії (а з використанням гідроенергії - вироблену лише мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями), на підставі даних комерційного обліку, отриманих від адміністратора комерційного обліку, у порядку та строки, визначені відповідними договорами.

Порядок і строки розрахунків за договорами купівлі-продажу електричної енергії за «зеленим» тарифом регулюються Порядком №641.

Так, відповідно до пункту 10.1 Порядку № 641 (в редакції до 26.01.2024) до 15 числа (включно) розрахункового місяця гарантований покупець здійснює оплату платежу продавцям із забезпеченням їм пропорційної оплати відповідно до оперативних даних щодо обсягу товарної продукції, наданої АКО, підписаної КЕП уповноваженої особи, за перші 10 днів розрахункового місяця, що визначається відповідно до обсягів відпуску електричної енергії генеруючими одиницями продавця, що визначені відповідно до пунктів 8.7 та 8.8 глави 8 цього Порядку, з урахуванням авансових платежів та заборгованості продавця перед гарантованим покупцем за спожиту електричну енергію.

До 25 числа (включно) розрахункового місяця гарантований покупець здійснює оплату платежу продавцям із забезпеченням їм пропорційної оплати відповідно до оперативних даних щодо обсягу товарної продукції, наданої АКО, підписаної КЕП уповноваженої особи, за перші 20 днів розрахункового місяця, що визначається відповідно до обсягів відпуску електричної енергії генеруючими одиницями продавця, що визначені відповідно до пунктів 8.7 та 8.8 глави 8 цього Порядку, з урахуванням авансових платежів та заборгованості продавця перед гарантованим покупцем за спожиту електричну енергію.

Відповідно до пункту 10.2 Порядку № 641 з урахуванням положень глав 7 та 8 цього Порядку гарантований покупець протягом двох робочих днів з дня отримання сертифікованих даних комерційного обліку електричної енергії від адміністратора комерційного обліку здійснює розрахунок вартості електричної енергії, за яку здійснюється оплата продавцю за розрахунковий місяць, та направляє йому акт купівлі-продажу в електронному вигляді, підписаний зі своєї сторони КЕП уповноваженої особи, на електронну адресу.

Пунктом 10.3 Порядку № 641 передбачено, що після отримання від гарантованого покупця на електронну адресу акта купівлі-продажу продавець надає у триденний строк з дати отримання актів купівлі-продажу гарантованому покупцю два примірники акта купівлі-продажу, підписані зі своєї сторони. Гарантований покупець у п`ятиденний строк з дати отримання актів купівлі-продажу підписує їх зі своєї сторони та надсилає продавцю один примірник поштою.

У пункті 10.4 Порядку № 641 зазначено, що після отримання від продавця акта купівлі-продажу протягом трьох робочих днів з дати оприлюднення рішення Регулятора щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці, гарантований покупець здійснює остаточний розрахунок з продавцем із забезпеченням йому 100% оплати відпущеної електричної енергії попереднього розрахункового періоду (місяця) з урахуванням авансових платежів.

У разі необхідності оплати продавцем спожитої електричної енергії продавець здійснює таку оплату протягом двох робочих днів з дати отримання від гарантованого покупця підписаного КЕП уповноваженої особи акта купівлі-продажу.

Джерелом коштів, якими гарантований покупець здійснює оплати виробникам електричної енергії за «зеленим» тарифом, є кошти, які ОСП (НЕК «Укренерго») сплачує гарантованому покупцю за послугу із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел за розрахунковий місяць. Зазначений механізм розрахунку відображений в главі 12 Порядку №641.

Так, у пункті 12.5 Порядку № 641 вказується, що ОСП протягом двох робочих днів з дати оприлюднення рішення Регулятора щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці, здійснює остаточний розрахунок із гарантованим покупцем із забезпеченням йому 100% оплати фактично наданої послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел за розрахунковий місяць відповідно до розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, затвердженої Регулятором, з урахуванням попередньо сплачених авансових платежів.

Аналіз пунктів 10.1, 10.4 Порядку № 641 дає підстави для висновку, що гарантований покупець здійснює оплати виробникам електричної енергії за «зеленим» тарифом, в тому числі й позивачу, в 3 етапи: (1) до 15 числа розрахункового місяця (абзац перший пункту 10.1); (2) до 25 числа розрахункового місяця (абзац другий пункту 10.1); (3) протягом трьох робочих днів з дати оприлюднення рішення НКРЕКП щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці (пункт 10.4). Вказані висновки наведені Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 21.06.2024 у справі № 910/4439/21.

Слід зазначити, що у пункті 2.5 Договору (у редакції додаткової угоди від 23.04.2020 №1246/01/20) міститься відсильна норма, відповідно до якої вартість електричної енергії, купленої гарантованим покупцем у продавця за «зеленим» тарифом у розрахунковому місяці, визначається відповідно до глави 10 Порядку № 641.

З огляду на вище викладене, строк остаточного розрахунку за електричну енергію відповідного періоду, сторони, в тому числі керуючись і принципом свободи договору, визначили з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (затвердження вартості послуги Комісією) з посиланням на пункт 10.4 Порядку № 641.

На виконання умов Договору виробником було згенеровано та відпущено, а гарантованим покупцем прийнято електричну енергію у період з жовтня 2021 року до жовтня 2024 року на загальну суму 16 937 851,21 грн, що підтверджується підписаними сторонами актами купівлі-продажу електроенергії та актами коригування до актів купівлі-продажу електроенергії, за яку здійснено оплату в сумі 11 972 823,10 грн, що підтверджується банківською випискою за вказаний період, яка надана Товариством.

Позивач вказав, що станом на день звернення до суду заборгованість відповідача з урахуванням часткової оплати складає 4 970 356,32 грн.

Наявність заборгованості відповідача додатково підтверджується також актом звірки станом на 30.09.2024.

Долучені до матеріалів справи акти підписані позивачем і відповідачем без зауважень.

Разом з тим, Підприємство подало суду клопотання про закриття провадження у справі, зазначивши, що відповідачем після подання позову сплачено позивачу 102 744,75 грн, що підтверджується копіями платіжних інструкцій:

- від 19.05.2025 № 480 163 на суму 65 901,27 грн;

- від 09.06.2025 № 486 903 на суму 36 843,48 грн

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Слід зазначити, що провадження у справі у цій справі відкрито ухвалою суду від 22.04.2025, а тому грошові кошти у розмірі 102 744,75 грн перераховані відповідачем після відкриття провадження у справі.

Таким чином, провадження в частині стягнення боргу в розмірі 102 744,75 грн підлягає закриттю.

Щодо стягнення заборгованості у розмірі 4 867 611,57 грн, то слід зазначити таке.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України [далі - ЦК України]).

Відповідно до частини першої статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 655 ЦК України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначено вище, Порядок і строки розрахунків за договорами купівлі-продажу електричної енергії за «зеленим» тарифом регулюються Порядком № 641.

26.01.2024 у Порядок № 641 НКРЕКП було внесено зміни, згідно з пунктом 11.1 Порядку (у редакції чинній з 26.01.2024) гарантований покупець, не пізніше п`ятого дня після закінчення першої та другої декад розрахункового місяця, за рахунок коштів, отриманих відповідно до пункту 14.2 глави 14 цього Порядку та коштів, отриманих гарантованим покупцем за реалізовану електричну енергію за результатами торгової діяльності на РДН, ВДР та за двосторонніми договорами, здійснює оплату продавцям за «зеленим» тарифом в обсязі, пропорційно відпуску електричної енергії генеруючими одиницями за 10/20 діб.

Гарантований покупець після отримання фактичних даних щодо обсягу відпуску/відбору електричної енергії за розрахунковий місяць, з урахуванням авансових платежів та заборгованості продавців за «зеленим» тарифом перед гарантованим покупцем за спожиту електричну енергію, з суми коштів, отриманих гарантованим покупцем за реалізовану електричну енергію за результатами торгової діяльності на РДН, ВДР та за двосторонніми договорами за третю декаду розрахункового місяця, крім залишку коштів, необхідних для забезпечення господарської діяльності гарантованого покупця, передбачених кошторисом на розрахунковий місяць, здійснює доплату продавцям за «зеленим» тарифом за розрахунковий місяць пропорційно вартості купленої товарної продукції.

Якщо здійснення авансового платежу/доплати припадає на вихідний або святковий день, гарантований покупець здійснює оплату продавцю не пізніше наступного робочого дня.

У випадку здійснення гарантованим покупцем оплати першої/другої декади розрахункового місяця за відпущену електричну енергію продавцем понад фактичну вартість проданої за розрахунковий період (місяць) електричної енергії продавець за «зеленим» тарифом повертає на рахунок гарантованого покупця надлишково сплачені кошти протягом чотирьох робочих днів з дня отримання продавцем підписаного акта купівлі-продажу (акта коригування купівлі-продажу) за відповідний розрахунковий період.

Відповідно до пункту 11.4 Порядку (у редакції чинній з 26.01.2024) відповідач забезпечує проведення розрахунку та здійснення оплати за відпущену продавцем за "зеленим" тарифом у попередньому розрахунковому періоді (місяці) електричну енергію протягом п`яти робочих днів з дня оприлюднення рішення Регулятора щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці.

Отже, враховуючи приписи Порядку № 641 у редакції, чинній до 26.01.2024, та у редакцій, чинній з 26.01.2024, відповідач зобов`язаний здійснити оплату відпущеної електричної енергії, виробленої виробником за «зеленим» тарифом.

Слід зазначити, що відповідними постановами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг, було затверджено розмір вартості послуги із забезпечення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої Підприємству у період заявлений позивачем, що визнається та не заперечується відповідачем.

З огляду на викладене, судом встановлено, що строк оплати за поставлену позивачем електричну енергію є таким, що настав.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач, зокрема, посилався на те, що порушення Компанією зобов`язань щодо оплати вартості електричної енергії за "зеленим" тарифом виключає фактичну можливість здійснення повних розрахунків відповідача з постачальниками та виробниками.

З огляду на частину першу статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями, та відповідно до статті 193 ГК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договором, який укладено Підприємством і Товариством, саме на відповідача покладено обов`язок здійснювати оплату відпущеної електричної енергії, виробленою продавцем за "зеленим" тарифом, а також відповідно до Порядку № 641.

Посилання відповідача на те, що порушення грошового зобов`язання сталося не з його вини, та на те, що наразі існує алгоритм розрахунків, відповідно до якого обов`язок Підприємства щодо оплати 100% вартості електричної енергії обумовлений 100% оплатою ОСП (третя особа) послуги перед Підприємством у відповідному розрахунковому періоді, не беруться судом до уваги, оскільки недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника без підтвердження цього належними доказами, яких відповідачем надано не було, не є підставою для звільнення відповідача у цій справі від виконання своїх договірних зобов`язань, у тому числі, в частині здійснення повної та своєчасної оплати вартості обсягу електричної енергії за "зеленим тарифом".

Згідно зі статтею 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Правовідносини, які виникають за договором купівлі-продажу електричної енергії за «зеленим» тарифом, та правовідносини, які виникають за договором про надання послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, незважаючи на їхню пов`язаність, є самостійним зобов`язаннями, з самостійними предметами та суб`єктами.

Ні Порядок № 641, ані Договір, укладений позивачем і відповідачем, не містять норм/умов, які б ставили виконання Підприємством зобов`язання здійснити оплату відпущеної електричної енергії, виробленою продавцем за "зеленим" тарифом, у залежність від виконання Компанією договору про надання послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, який укладено Підприємством і Компанією.

Крім того, як умовами Договору, які погоджені сторонами в добровільному порядку та є обов`язковими для виконання, так і положеннями чинного законодавства не передбачено можливість зміни строку виконання відповідачем зобов`язань по оплаті товару через зміну обставин, зокрема через те, що відповідач не має можливості забезпечити повну оплату електричної енергії за «зеленим» тарифом, оскільки на даний момент відповідач недоотримує кошти від Компанії в якості оплати послуги.

Посилання відповідача на положення постанови НКРЕКП № 332 такого змісту «Гарантований покупець має право зменшити рівень розрахунків із продавцем за «зеленим» тарифом на суму неоплаченої частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії та вартості відхилення» судом відхиляються, оскільки зазначені положення не звільняють відповідача від обов`язку здійснити повну оплату придбаної електричної енергії за відповідним договором, при цьому положення передбачають саме право відповідача на вчинення дій зі зменшення рівня розрахунків із продавцем за «зеленим» тарифом на суму неоплаченої частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії та вартості відхилення.

Суд наголошує, що наведені відповідачем положення постанови НКРЕКП № 332 не звільняють його від обов`язку здійснити повну оплату придбаної електричної енергії за відповідними договорами.

Крім того, у матеріалах справи відсутні докази внесення змін до спірного договору в частині встановлення порядку проведення відповідних розрахунків за спірний період, тоді як саме Договором регулюються господарсько-правові відносини його учасників.

Суд враховує посилання відповідача на пункт 5 постанови НКРЕКП від 24.01.2024 № 178 «Про внесення змін до деяких постанов Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг», яким на відповідача покладено обов`язок забезпечити виконання положень глави 16 Порядку № 641 у частині врегулювання відносин щодо відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії та вартості відхилення, які виникли в період з 8 вересня 2022 року по 26 січня 2024 року.

Однак, в матеріалах справи відсутні докази звернення відповідача до позивача з вимогами погасити заборгованість за актами приймання-передачі послуги з відшкодування вартості небалансу електричної енергії балансуючої групи на вказану вище суму.

Суд звертає увагу на те, що норма Постанови № 332, на яку посилається відповідач та якою Підприємству надано право зменшити рівень розрахунків із продавцем електричної енергії за «зеленим» тарифом на суму неоплаченої частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії та вартості відхилення, може бути застосована у позапроцесуальному порядку, зокрема, шляхом укладення відповідного правочину, в результаті якого відбулося б зарахування зустрічних однорідних вимог й у позивача відпали б підстави позову у відповідній частині.

Також у разі наявності у Товариства заборгованості перед Підприємством, останнє не було позбавлено права й можливості заявити відповідні вимоги в межах цієї справи шляхом пред`явлення зустрічного позову. Однак, таким процесуальним правом відповідач не скористався.

Таким чином, відсутні підстави для зменшення або зміни розміру заявлених у цій справі позовних вимог у частині спірної суми основного боргу.

Щодо доводів відповідача про те, що вказане вище право є фактично оперативно-господарською санкцією, слід зазначити таке.

Відповідно до частин першої та другої статті 235 ГК України за порушення господарських зобов`язань до суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин можуть застосовуватися оперативно-господарські санкції - заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов`язання, що використовуються самими сторонами зобов`язання в односторонньому порядку.

До суб`єкта, який порушив господарське зобов`язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором.

Втім, Договір, укладений позивачем і відповідачем, не містить відповідної оперативно-господарської санкції, на яку посилається відповідач, що виключає в силу приписів частини другої статті 235 ГК України її застосування.

Отже, доводи відповідача судом відхиляються у зв`язку з їх необґрунтованістю.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

З урахуванням наведеного, оскільки відповідачем не підтверджено належними та достатніми доказами обставини, на які він посилається, зокрема, у відзиві на позов, суд вважає заперечення відповідача необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи.

Надавши оцінку поданим позивачем доказам, з огляду на часткову оплату відповідачем заборгованості, та враховуючи те, що відповідачем не надано жодних доказів в спростування обставини наведених у позові, суд вважає, що позивачем підтверджено факт виконання своїх зобов`язань за Договором, а тому суд задовольняє позовні вимоги про стягнення основного боргу у розмірі 4 867 611,57 грн.

Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N303-A, п. 29).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

При цьому, суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже вони не спростовують встановлених судом обставин та не впливають на результат прийнятого рішення.

Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин, враховуючи подані учасниками справи докази, які оцінені судом у порядку статті 86 ГПК України, слід задовольнити позовні вимоги та стягнути з відповідача 4 867 611,57 грн.

За приписами статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору слід покласти на відповідача у розмірі 58 411,34 грн.

Щодо заяви позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, то слід зазначити таке.

Суд встановив, що позивачем вказано попередній (орієнтовний) розрахунок, з якого вбачається, що Товариство очікує понести витрати на правову допомогу в розмірі 43 000,00 грн.

У клопотаннях про долучення доказів на підтвердження судових витрат на професійну правничу допомогу позивач просить суд стягнути з відповідача 43 000,00 грн.

Відповідно до частини восьмої статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до статті 244 ГПК України суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, в тому числі, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Суд, який ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Частиною першою статті 123 ГПК України передбачено що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (частина третя статті 123 ГПК України).

Судом встановлено, що представництво відповідача у цій справі здійснювалось адвокатом Семененком В.Б.

Товариством (клієнт) і адвокатом Семененком В.Б. 02.04.2024 укладено договір про надання правничої допомоги № 02/04, відповідно до умов якого адвокат зобов`язується здійснити захист, представництво та/або надавати інші види правничої допомоги клієнту на умовах і в порядку, що визначені цім договором, а клієнт зобов`язується оплатити винагороду (гонорар) за надання правничої допомоги та відшкодувати (компенсувати) інші фактичні, необхідні для виконання цього договору.

У підтвердження понесених витрат відповідачем подано суду копії таких документів:

- договору від 02.04.2024 про надання правничої допомоги №02/04;

- розрахунку від 02.04.2024 № 02/04 суми гонорару за надану правову допомогу;

- рахунків-фактур від 02.04.2024 № 02/04 на суму 20 000,00 грн, від 22.04.2025 №22/04 на суму 20 000,00 грн;

- акта від 03.07.2025 № 03/07 про надання правничої допомоги;

- скріншоти екрана смартфона, що підтверджують зарахування згідно з вказаними вище рахунками-фактур;

- виписки з карток адвоката;

- ордеру від 14.04.2025 №1145588 серія ВЕ.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Разом із тим згідно зі статтею 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 ГПК України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 зазначеного ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

Згідно зі статтею 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин першої та другої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом з тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 ГПК України).

Водночас за змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 ГПК України).

У розумінні положень частини п`ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 цього Кодексу).

Натомість положеннями пункту 2 частини другої статті 126 ГПК України регламентовано порядок компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (витрати на проїзд, проживання, поштові послуги тощо), для розподілу яких необхідною умовою є надання відповідних доказів, які підтверджують здійснення таких витрат.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 ГПК України).

Відповідач надав суду заперечення щодо долучення доказів витрат на правову допомогу та просив суд повністю відмовити в долучення доказів.

Також відповідач у відзиві на позовну заяву навів заперечення щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та заявив клопотання про зменшення витрат до 1 грн, а в судовому засіданні 10.07.2025 представник Підприємства заявив усне клопотання про зменшення судових витрат позивача до 2 000,00 грн.

Щодо клопотання відповідача стосовно відмови у долученні доказів, слід зазначити таке.

Як зазначено вище, відповідно до частини восьмої статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Втім, обидві заяви про долучення доказів понесення судових витрат, подані відповідачем до закінчення судових дебатів (20.05.2025 та 10.07.2025 о 09:13 год), які розпочалися 10.07.2025 о 16:50 год.

Щодо визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу та клопотання про їх зменшення, слід зазначити таке.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

Разом з тим, у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 Верховний Суд вказав про те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Також частини четверта - шоста, сьома, дев`ята статті 129 ГПК України визначає випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правничу допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правничу допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (аналогічна правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Верховного Суду від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19).

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція, викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі №915/237/18).

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 сформовано правовий висновок про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами статей 123-130 ГПК України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У пункті 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2024 у справі № 686/5757/23 зазначено таке: «Велика Палата Верховного Суду наголошує, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи».

Таким чином, вирішуючи заяву/клопотання сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Такі докази відповідно до частини першої статті 86 ГПК України суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому згідно з статтею 74 ГПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 ГПК України.

Суд зазначає, що надані позивачем докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу в цілому у сукупності відповідають вимогам статей 73, 75-79 ГПК України, є належними і допустимими.

Суд, у контексті оцінки доказів, поданих Товариством на обґрунтування заяви, звертається до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, зокрема, такого змісту:

« 127. Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19)»;

« 133. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку»;

« 135. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18»;

« 145. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права»;

« 147. Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо».

Слід зазначити, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий. Тобто суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

З акта від 03.07.2025 № 03/07 про надання послуг вбачається, що адвокат надав, а клієнт отримав такі послуги:

- підготовка та направлення вимоги від Товариства до Підприємства про погашення наявної заборгованості за подану електричну енергії вартістю 3 000,00 грн;

- підготовка та подання позовної заяви вартістю 37 000,00 грн;

- участь у одному судовому засіданні 3 000,00 грн.

Втім, у цьому господарському спорі направлення вимоги не є обов`язковою передумовою звернення з позовом до суду, що виключає включення такої послуги до судових витрат у цій справі.

Стосовно підготовки та подання позову, то суд наголошує, що текст позовної заяви містить всього 6 аркушів, а її подання було здійснено в системі «Електронний суд», що виключає значні часові витрати.

З огляду на викладене, на переконання суду, враховуючи заперечення відповідача, розмір гонорару є неспівмірним, не пропорційним, не відповідає принципам справедливості, розумності.

Таким чином, керуючись критеріями, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу, дослідивши заяву позивача та документи щодо витрат на професійну правничу допомогу, заперечення відповідача, суд дійшов висновку про покладення на відповідача витрат у розмірі 20 000,00 грн, в іншій частині витрати суд вважає за можливе залишити за позивачем.

Отже, заява Товариства про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 240 та 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Закрити провадження у справі в частині стягнення з відповідача 102 744,75 грн.

2. В іншій частині позов задовольнити повністю.

3. Стягнути з Державного підприємства "Гарантований покупець" (01032, місто Київ, вул. Симона Петлюри, будинок 27, код 43068454) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СІДВЕЙ» (55601, Миколаївська область, м. Новий Буг, вул. Цибулько, 67, код 39628244) заборгованість у розмірі 4 867 611 (чотири мільйони вісімсот шістдесят сім тисяч шістсот одинадцять) грн 57 коп., 58 411 (п`ятдесят вісім тисяч чотириста одинадцять) грн 34 коп. судового збору, 20 000 (двадцять тисяч) грн 00 коп. витрат на правничу допомогу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 07.08.2025.

Суддя О.Г. Удалова