Постанова від 07.08.2025 по справі 178/3319/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4921/25 Справа № 178/3319/23 Суддя у 1-й інстанції - Берелет В. В. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2025 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді Свистунової О.В.,

суддів Макарова М.О., Єлізаренко І.А.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в письмовому провадженні у місті Дніпрі

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 21 лютого 2025 року

у цивільнійсправі запозовом Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Ларт-Вейт», третя особа Комунальне підприємство «Управління по ремонту та експлуатації автошляхів» Дніпровської міської ради, про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2023 року позивач Приватне акціонернетовариство «Українськастрахова компанія«Княжа ВієннаІншуранс Груп» звернулося до Криничанського районного суду Дніпропетровської області із позовом до ОСОБА_1 , третя особа Комунальне підприємство «Управління по ремонту та експлуатації автошляхів» Дніпровської міської ради, про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Позов мотивований тим, що 05 листопада 2020 року, об 11 год. 30 хв. по вул. Князя Володимира Великого, 20 у м. Дніпрі, водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом ЗІЛ 433362 КО-431, д/н НОМЕР_1 , перед виїздом не перевірив та не забезпечив технічно справний стан транспортного засобу, не контролював його під час руху, у зв`язку з чим допустив падіння наружної стріли, що завдало механічних пошкоджень транспортному засобу Mercedes-Benz 208D, д/н НОМЕР_2 , який стояв без руху та яким керував ОСОБА_2 , що в подальшому призвело до некерованого руху останнього та наїзду на електроопору зі світлофорним об`єктом. Внаслідок зазначеної ДТП, вказані транспортні засоби отримали механічні ушкодження, чим завдано матеріальні збитки.

На момент настання вищезазначеної ДТП, цивільно-правова відповідальність власника вищезазначеного автомобіля ЗІЛ 433362 КО-431, д/н НОМЕР_1 , відповідно до полісу № АМ-0927030, була застрахована у ПрАТ «Українська стразова компанія «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП».

Позивач зазначав, що відповідно до умов полісу ОСЦВПВВНТЗ № АМ-0927030, на підставі страхового акту № 200000355886 від 16 грудня 2020 року, заяви про страхове відшкодування та зібраних документів, розмір виплати за шкоду, пов`язану з пошкодженням електроопори, складає 77661,19 грн., зазначену суму було відшкодовано на користь потерпілої сторони, що підтверджується платіжним дорученням № ЗР129561 від 17 грудня 2020 року.

З урахуванням викладеного, у зв`язку з тим що ПрАТ «УСК «КНЯЖА ВІЄНА ІНШУРАНС ГРУП» сплатило відновлювальний ремонт транспортного засобу Mercedes-Benz 208D, д/н НОМЕР_2 в розмірі 78661,19 грн., тому позивач завернувся до суду з цим позовом та просив стягнути з відповідача в порядку регресу вказану суму. Крім того, представник позивача просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «УСК «КНЯЖА ВІЄНА ІНШУРАНС ГРУП» 2684 грн. судового збору.

Ухвалою Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 23 квітня 2024 року залучено до участі у справі в якості співвідповідача: ТОВ «ЛАРТ-ВЕЙТ» (ЄДРПОУ 43536736).

Рішенням Криничанського районногосуду Дніпропетровськоїобласті від21лютого 2025року позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_3 , проживаючого по АДРЕСА_1 , на користь Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» /ЄДРПОУ: 24175269, вул.Глибочинська, 44, м.Київ, 04050 /, в порядку регресу 78661 грн. 19 коп. шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, крім того 2684 грн. судового збору, всього 81345 грн. 19 коп.

Ухвалою Криничанського районногосуду Дніпропетровськоїобласті від07травня 2025року виправленоописку врішенні Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 21 лютого 2025 року, ухваленого по справі № 178/3319/23, 2/178/20/25.

Ухвалено вважати вірним у вступній частині рішення - розгляд справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Приватного акціонерного товариства «Українська стразова компанія «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» в особі представника Капля Аліни Степанівни до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАРТ-ВЕЙТ», третя особа Комунальне підприємство «Управління по ремонту та експлуатації автошляхів» Дніпровської міської ради про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в порядку регресу.

Після 4-го абзацу «Відповідач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_3 ….» - вважати наступним абзац «Представник ТОВ «ЛАРТ-ВЕЙТ» в судове засідання не з`явився, причини своєї неявки суду не повідомив».

Ухвалено вважати вірним перший абзац резолютивної частини рішення - «Позовні вимогиТовариства з обмеженою відповідальністю Приватного акціонерного товариства «Українська стразова компанія «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» в особі представника Капля Аліни Степанівни до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАРТ-ВЕЙТ», третя особа Комунальне підприємство «Управління по ремонту та експлуатації автошляхів» Дніпровської міської ради про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в порядку регресу задовольнити.»

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд неповно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам.

Також, просив стягнути з позивача Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП», ЄДРПОУ 24175269 на користь відповідача ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 понесені витрати на надання правової (правничої) допомоги в розмірі 10 000 грн. та понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 4026 грн.

У відзиві, позивач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

16.06.2025 року позивач надав заяву про відмову у стягненні витрат на професійну правничу допомогу або про її зменшення, яка була зареєстрована судом 17.06.2025 року.

Заява мотивована тим, що надані до апеляційної скарги документи на підтвердження понесення витрат, не дають можливості встановити, за які саме послуги адвоката було сплачено 10 000,00 грн. У даних документах відсутній деталізований опис юридичних дій, які б підтверджували обсяг і складність виконаної роботи. В акті приймання-передачі виконаних робіт № 24/02-25 від 24.02.2025 року не зазначено тривалість кожної дії, лише зазначено загальну вартість за послуги, що не дозволяє перевірити, чи справді оплата відповідає реальним затратам часу.

Згідно з п. 1 ч.1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою.

Згідно з ч.1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Отже, враховуючи викладене апеляційна скарга підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення та довідкою про доставку електронного листа.

Сторони у встановлений законом строк не звернулися до суду з заявою із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно ч.ч.1,4 ст. 357 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що постановою Кіровського районного суду м.Дніпропетровська по справі № 203/4173/20, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та притягнуто до адміністративної відповідальності.

Відповідно до ч. 5ст. 82 ЦПК Україниобставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

На дату скоєння цієї дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність власника автомобіля ЗІЛ 433362 КО-431, д/н НОМЕР_1 , відповідно до полісу № АМ-0927030, була застрахована у ПрАТ «Українська страхова компанія «КНЯЖА ВІЄНА ІНШУРАНС ГРУП».

Згідно розрахунку суми страхового відшкодування до справи № 200000355886 від 16 грудня 2020 року, сума страхового відшкодування складає 78661,19 грн. Заявою щодо досягнення згоди в частині розміру та способу здійснення страхового відшкодування, реєстраційний номер № 200000355886 від 15 грудня 2020 року, потерпіла від ДТП особа, власник пошкодженого автомобіля та страховик, досягли згоди, що розмір страхового відшкодування складатиме 78661,19 грн.

17 грудня 2020 року ПрАТ «Українська страхова компанія «КНЯЖА ВІЄНА ІНШУРАНС ГРУП» було здійснено страхове відшкодування потерпілій від ДТП особі, в розмірі 78661,19 грн., що підтверджується платіжним дорученням № ЗР129561.

Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що приймаючи до увагист. 1191 ЦК України, п. 38.2.1ст. 38 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відповідно до яких особа, яка відшкодувала шкоду завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, у ПрАТ «Українська страхова компанія «КНЯЖА ВІЄНА ІНШУРАНС ГРУП» виникло право зворотної вимоги саме до ОСОБА_1 .

Проте, колегія суддів не може погодитись із таким висновком суду першої інстанції, зважаючи на наступне.

Згідно до змісту протоколу про адміністративне правопорушення серії ДПР18 №100593 від 05.11.2020 року, складеного відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , станом на 05.11.2020 останній вказав місце роботи ТОВ «Ларт-Вей», посада водій (а.с.10).

Також, дані обставини підтверджуються:

- довідками Форми ОК-5 та ОК-7, виданими Пенсійним Фондом України з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування зі змісту яких вбачається, що ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , протягом звітних 2020-2021 років, а саме: починаючи з червня 2020 року та до березня 2021 року отримував заробітну платню від страхувальника з кодом 43536736, тобто від ТОВ «ЛАРТ-ВЕЙ» (а.с.65-67).

- трудовою книжкою НОМЕР_4 на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , де на сторінках 22-25 містяться запис про прийняття 23.06.2020 Відповідача на роботу на посаду водія автотранспортних засобів до транспортної дільниці ТОВ «ЛАРТ-ВЕЙ» (ЄДРПОУ 43536736) згідно Наказу №9-К від 22.06.2020, а також запис про звільнення 10.03.2021 відповідача за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпПУ з ТОВ «ЛАРТ-ВЕЙ» (ЄДРПОУ 43536736) згідно Наказу №13-К від 10.03.2021 (а.с.68-71).

Таким чином, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення по справі, не взяв до уваги, що 05.11.2020 дорожньо-трспортна пригода мала місце під час перебування водія ОСОБА_1 у трудових відносинах з ТОВ «Ларт-Вей», в ході виконання вказаним працівником робіт з використанням транспортного засобу ЗІЛ 433362 КО-431, д.н.з. НОМЕР_1 .

Факт володіння ТОВ «ЛАРТ-ВЕЙ» (ЄДРПОУ 43536736) транспортним засобом ЗІЛ 433362 КО-431, д.н.з. НОМЕР_1 на підставі договору суборенди, укладеного між ТОВ «ЛА СТРАДА» та ТОВ «ЛАРТ-ВЕЙ», станом на 05.11.2020, підтверджується матеріалами справи (а.с.101 зворот-113,120-129).

Положення частини 1 статті 1188 ЦК України про застосування принципу вини у разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки не скасовує правила про відповідальність саме власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки (частина 2 статті 1187 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Тлумачення частини 1 статті 1172 ЦК України свідчить, що відповідальність юридичної або фізичної особи за шкоду, завдану їхнім працівником, настає лише у випадках, коли заподіювач шкоди не лише перебуває з такою юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, а й заподіяв відповідну шкоду саме у зв`язку та під час виконання своїх трудових (службових) обов`язків. Виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків є виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов`язків працівника.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 21.02.2019 у справі №355/1394/16-ц. Схожі за змістом висновки зроблені і у постановах Верховного Суду від 06.02.2019 у справі №640/4185/15-ц, від 05.05.2018 у справі №910/14685/17, від 21.08.2020 у справі № 905/1391/19.

Враховуючи викладене, та враховуючи, що в період з 22.06.2020 до 10.03.2021 відповідач ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ТОВ «ЛАРТ-ВЕЙ» (ЄДРПОУ 43536736), та який 05.11.2020 керував транспортним засобом ЗІЛ 433362 КО-431, д.н.з. НОМЕР_1 у зв`язку з виконанням своїх трудових обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з ТОВ «ЛАРТ-ВЕЙ» (ЄДРПОУ 43536736), яке на відповідній правовій підставі (договір суборенди) володіє вказаним транспортним засобом, тому, в силу положень ст.1172 ЦК України, за фактичних обставин даної справи, працівник ОСОБА_1 у справі не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, у зв`язку з чим ОСОБА_1 є неналежним відповідачем у даній справі.

Частиною першою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з частинами першою, другою статтею 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Відповідно до статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.

Відповідач це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку із позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за цим позовом. Установлення цієї умови підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, належного відповідача.

Отже, неналежний відповідач це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі належному відповідачеві.

Визначення позивачем у справі складу сторін (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови в задоволенні позову у зв`язку з неналежним суб`єктним складом сторін.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 12 грудня 2018 року в справі № 570/3439/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17-ц, від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц та від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року в справі № 300/808/19, від 07 грудня 2023 року в справі № 363/2300/20, від 13 грудня 2023 року в справі № 753/8710/21).

У даній справі ТОВ «ЛАРТ-ВЕЙТ»(ЄДРПОУ43536736)ухвалою Криничанськогорайонного судуДніпропетровської областівід 23квітня 2024року залучене до участі у справі у якості співвідповідача за клопотанням позивача, але у той же час позивач своїм процесуальним правом не скористався та не заявив будь-яких позовних вимог безпосередньо до відповідача ТОВ «ЛАРТ-ВЕЙТ» (ЄДРПОУ 43536736).

Зважаючи на викладене, враховуючи, що шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм, колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_1 не є належним відповідачем у даній справі, у зв`язку з чим позовні вимоги саме до водія не підлягають задоволенню.

Колегія суддів звертає увагу, що позивач не позбавлений можливості у майбутньому звернутися із відповідним позовом до суду до належного відповідача з відповідними позовними вимогами.

Відповідно допункту 3частини 1статті 376ЦПК України,підставами для скасуваннясудового рішенняповністю абочастково таухвалення новогорішення увідповідній частиніабо змінисудового рішенняє: 1)неповне з`ясуванняобставин,що маютьзначення длясправи; 2)недоведеність обставин,що маютьзначення длясправи,які судпершої інстанціївизнав встановленими; 3)невідповідність висновків,викладених урішенні судупершої інстанції,обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Отже, колегія дійшла висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги, скасування рішення з ухваленням нового про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає за можливе стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 4 026 грн. за подачу апеляційної скарги.

Вирішуючи питання витрат на правову допомогу, колегія суддів вважає за потрібне зазначити наступне.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву(частина восьма статті 141 ЦПК України).

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема: змагальність сторін; диспозитивність відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункти 4, 5, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша - друга статті 133 ЦПК України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частини третя-п`ята статті 137 ЦПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Така правова позиція узгоджується із додатковою постановою КЦС ВС від 04.10.2024 у справі № 753/12781/23.

Так, понесені витрати на правову допомогу ОСОБА_1 на загальну суму 19 000 грн в суді першої інстанції, згідно акту приймання-передачі виконаних послуг від 24 лютого 2025 року, складаються з:

- підготовка документів, подання відзиву на позов до суду 5000 грн,

- підготовка та направлення 2 адвокатських запитів 2 000 грн,

- оформлення та подання клопотання про долучення доказів у справі 3 000 грн,

- оформлення та подання заяви про виклик свідків у справі 3 000 грн,

- безпосередня участь адвоката під час 2 (двох) судових засідань у справі першої інстанції, з урахуванням понесених адвокатом транспортних витрат 6000 грн.

Докази понесених витрат на загальну суму 10 000 грн були додані до апеляційної скарги, а саме:

- прибутковий касовий ордер №9 від 24 лютого 2025 року на суму 5 000 грн,

- прибутковий касовий ордер №5 від 19 січня 2025 року на суму 5 000 грн,

- рахунок-фактура № 18/01 від 18 січня 2024 року,

- додаткова угода до Договору про надання правової (правничої) допомоги від 18 січня 2024 року.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, слід виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». Такий правовий висновок було зроблено Верховним Судом в постанові від 06 березня 2019 року у справі №922/1163/18.

Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.

Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих адвокатом доказів суд враховує, зокрема, пов`язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Аналогічний висновок викладено в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Чинне процесуальне законодавство не обмежує сторін спору жодними нормативними рамками у контексті очікуваного розміру компенсації їхніх витрат, пов`язаних із правничою допомогою адвоката.

Отже, за умови дотримання визначеної законом процедури попереднього визначення суми судових витрат, а також порядку подання необхідного об`єму доказів на підтвердження понесених витрат, сторона може розраховувати на відшкодування витрат на правничу допомогу в повному розмірі.

Статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих за складністю доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання), розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю. Не погодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Отже, домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18.

Частиною 1 статті 26 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правничої допомоги, можуть бути: договір про надання правничої допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги.

Відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно з ст. 30 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21 вказується, що визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Також у додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі №206/6537/19 зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених ч. 4 ст. 137 ЦПК України.

Відповідно до висновків Верховного Суду у постановах від 19 січня 2023 року у справі №345/136/18, від 22 березня 2023 року у справі № 758/6113/19 суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Суд вважає, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав непов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання відповідачів про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, п. 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 у справі №904/4507/18).

Вирішуючи розмір витрат на правничу допомогу, колегія суддів приймає до уваги, що позивач скористався своїм процесуальним правом та надав заперечення щодо заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції.

Заява мотивована тим, що надані до апеляційної скарги документах на підтвердження понесення витрат, не дають можливості встановити, за які саме послуги адвоката було сплачено 10 000,00 грн. У даних документах відсутній деталізований опис юридичних дій, які б підтверджували обсяг і складність виконаної роботи. В акті приймання-передачі виконанних робіт № 24/02-25 від 24.02.2025 року не зазначено тривалість кожної дії, лише зазначено загальну вартість за послуги, що не дозволяє перевірити, чи справді оплата відповідає реальним затратам часу.

Оскільки у справі не надано жодного об`єктивного підтвердження виконання обсягу юридичної роботи, яка б відповідала заявленій сумі 10 000,00 грн, відсутній погодинний розрахунок, не розкрито, в чому саме полягала участь адвоката у розгляді справи, наявні лише загальні фрази, які не мають доказової сили, сторона позивача вважає, що підстав для стягнення цієї суми не має.

Колегія суддів враховує, що представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Похвалітий А.А. був присутній тільки в одному судовому засіданні суду першої інстанції 21.02.2025 року, в той час адвокат наголошує про участь в двох судових засіданнях.

Крім того, судом першої інстанції неодноразово відкладався розгляд справи у зв`язку із клопотаннями саме відповідача ОСОБА_1 адвоката Похвалітого А.А. (а.с. 50,74, 88, 89,132, 151).

Також, колегія суддів звертає увагу, що у акті приймання-передачі виконаних послуг від 24 лютого 2025 року, зазначено понесені витрати на правову допомогу ОСОБА_1 на загальну суму 19 000 грн, в той час, до апеляційної скарги додано докази понесених витрат на загальну суму 10 000 грн, яку сторона апелянта і просила стягнути на свою користь, згідно прибуткового касового ордеру №9 від 24 лютого 2025 року на суму 5 000 грн та прибуткового касового ордеру №5 від 19 січня 2025 року на суму 5 000 грн.

Проте, ні апелянтом, ні його представником не було зазначено які самі роботи з перелічених були виконані, щоб встановити дійсний обсяг виконаних робіт та їх вартість.

Враховуючи, заперечення позивача, складність справи та обсяг виконаної адвокатом роботи, та беручи до уваги принцип пропорційності розподілу судових витрат, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, колегія суддів приходить висновку про необхідність стягнення з відповідача Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000 грн., що на думку апеляційного суду, не виходить за розумні межі визначення розміру гонорару.

Керуючись статтями 259, 268, 374, 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 21 лютого 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Ларт-Вейт», третя особа Комунальне підприємство «Управління по ремонту та експлуатації автошляхів» Дніпровської міської ради, про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди відмовити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» (ЄДРПОУ 24175269) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) судовий збір у розмірі 4 026 грн.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» (ЄДРПОУ 24175269) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 07 серпня 2025 року.

Головуючий О.В. Свистунова

Судді: І.А. Єлізаренко

М.О. Макаров