Постанова від 05.08.2025 по справі 911/2904/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" серпня 2025 р. Справа№911/2904/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Владимиренко С.В.

суддів: Ходаківської І.П.

Демидової А.М.

за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 05.08.2025

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Спектр-Агро»

на рішення Господарського суду Київської області від 05.09.2024 (повне рішення суду складено 26.05.2025)

у справі №911/2904/23 (суддя Саванчук С.О.)

за позовом Фермерського господарства «Гранха»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спектр-Агро»

про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

Фермерське господарство «Гранха» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спектр-Агро» (далі - відповідач) про стягнення з відповідача 234 162, 88 грн попередньої оплати (авансу) вартості непоставленого Товару за Договором поставки, 3 % річних у розмірі 8 198, 91 грн та 45 435, 81 грн інфляційного збільшення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач у повному обсязі виконав взяті на себе зобов?язання в частині внесення попередньої оплати за товар визначений Договором поставки та додатків до договору, а відповідач повинен був поставити Товар, за який була здійснена передплата. В узгоджені сторонами строки відповідач, не поставив товар, у зв?язку із чим позивач 28.04.2023 з метою досудового врегулювання спору направив відповідачу лист з пропозицією повернути суму предоплати, яка не задоволена відповідачем.

Господарський суд Київської області рішенням від 05.09.2024 у справі №911/2904/23 позов Фермерського господарства «Гранха» до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агро" про стягнення заборгованості задовольнив частково. Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агро" на користь Фермерського господарства «Гранха» 234 162,88 грн основної заборгованості, 1 963,12 грн 3% річних, 1 873,30 грн інфляційних втрат, 3 569,69 грн витрат на сплату судового збору, 6 615,20 грн витрат позивача на професійну правничу допомогу. У задоволенні іншої частини позову відмовив.

Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції встановив, що відповідач зобов`язання з поставки товару за договором №126/21-л від 22.10.2020 належним чином не виконав, поставив на підставі видаткових накладних товар частково: на суму 84898,72 грн, тоді як поставка решти оплаченого позивачем товару на суму 234162,88 грн відповідачем не здійснена, а позивач як покупець за договором повідомив відповідача - продавця про втрату інтересу до виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань з поставки товару.

Лист позивача суд розцінив як відмову покупця від договору передбачену частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України та вимогу про повернення авансу.

З огляду на отримання відповідачем вимоги позивача 10.05.2023, належним виконанням відповідачем грошового зобов`язання з повернення попередньої оплати було б у період до 17.05.2023, а з 18.05.2023 почався період прострочення його виконання.

Таким чином, суд дійшов висновку, що у відповідача з 18.05.2023 порушений строк виконання грошового зобов`язання з повернення позивачу суми невикористаної попередньої оплати.

Оскільки зобов`язання з повернення позивачу попередньої оплати у відповідача виникло з 18.05.2023, суд вважав, що нарахування цих позовних вимог мало бути здійснено саме з цієї дати, у зв`язку з чим суд, з урахуванням меж позовних вимог, здійснив розрахунок інфляційних втрат на суму основного боргу 234 162,88 грн за період з 01.06.2023 по 30.06.2023 та встановив, що до стягнення з відповідача полягає 1 873,30 грн інфляційних втрат та здійснив перерахунок 3% річних на суму основного боргу 234 162,88 грн за період з 18.05.2023 по 27.08.2023 та становив, що до стягнення з відповідача полягає 1 963,12 грн 3% річних.

Також суд першої інстанції наголосив, що матеріали справи спростовують доводи відповідача про його підозри щодо співпраці позивача з терористичною організацією «ЛНР», оскільки на виконання ухвали суду першої інстанції від 23.04.2024 Головним управлінням Служби безпеки України в Донецькій та Луганських областях наданий лист, в якому вказано, що Слідчим відділом розглянуте повідомлення про вчинення кримінального правопорушення, що надійшло від Товариства з обмеженою відповідальністю «Спектр-Агро» 11.10.2023, у ході розгляду факти здійснення Фермерським господарством «Гранха» господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором не підтвердились, у зв`язку з чим за заявою відповідача відсутній склад злочину, передбачений частиною 4 статті 111-1 Кримінального кодексу України.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Спектр-Агро» звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Київської області від 05.09.2024 скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Фермерського господарства «Гранха» до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агро" відмовити повністю, стягнути з Фермерського господарства "Гранха" 4 283,99 грн судового збору за подачу апеляційної скарги, судові витрати за подачу позову залишити за Фермерським господарством «Гранха».

В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги відповідач вказує, що він вважає, що в силу приписів, статті 1, пункту 30 частини 1 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», п.п. 1 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації» від 03.03.2022 №187, враховуючи встановлений мораторій, наявні правові підстави для обмеження права позивача на отримання коштів від відповідача, зокрема і за Договором в заявленому до стягнення основної заборгованості у розмірі 234 162,88 грн. Дана правова позиція відображена в іншій постанові Північного апеляційного господарського суду від 09.10.2024 у справі №910/14461/23, яку Відповідач наводив вище, і, відповідно до якої Фермерському господарству «Гранха», в аналогічному позові з аналогічних правових підстав, було відмовлено в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.06.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Спектр-Агро» на рішення Господарського суду Київської області від 05.09.2024 у справі №911/2904/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 23.06.2025 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Спектр-Агро» на рішення Господарського суду Київської області від 05.09.2024 у справі №911/2904/23. Розгляд апеляційної скарги призначив на 05.08.2025 о 12 год. 00 хв.

Згідно відзиву на апеляційну скаргу відповідача позивач заперечує проти її задоволення, вказуючи що російська агресія мала наслідком втрату та привласнення не тільки окремих юридичних осіб та їх перереєстрацію, а були втрачені цілі міста та області та позбавлення позивача майна не може бути провиною позивача. Фермерське господарство «Гранха» зареєстроване за адресою місто Запоріжжя, вул. Незалежної України, будинок 7, квартира 34 і на час подачі позовної заяви і на час розгляду справи у суді, розрахункові рахунки позивача відкриті в банку, що має українське походження:Рахунок: НОМЕР_1 , МФО 304665,БАНК АТ «Ощадбанк» і саме ці реквізити вказані в пропозиції щодо оплати, що було надіслано стороні, з цих реквізитів було здійснено оплату судового збору, з цих реквізитів здійснено погашення податків 27.12.2023.

Позивач також наголосив, що ОСОБА_1 не є засновником та керівником ФГ Гранха з реєстрацією на непідконтрольній території.

Від представника відповідача надійшла заява про розгляд справи без його участі.

Відповідно до частини 4 статті 244 ГПК України неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Згідно частини 3 статті 196 ГПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

У судовому засіданні 05.08.2025 представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги відповідача, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду Київської області від 05.09.2024 у справі №911/2904/23 залишити без змін.

Відповідач свого представника в судове засідання 05.08.2025 не направив.

Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 22.10.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Спектр-Агро» як постачальником та Фермерським господарством «Гранха» як покупцем було укладено договір поставки №126/21-л на умовах 100% передоплати (далі - договір).

Відповідно до пункту 1.1. договору постачальник зобов`язується передати у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення (далі - товар), а покупець зобов`язується прийняти товар і оплатити його ціну, сплативши за нього визначену договором грошову суму.

Найменування товару, його кількість, ціна за одиницю, строк поставки покупцю та базис поставки (згідно правил Інкотермс 2010), строк оплати, а також інші умови, визначені в додатках до договору, які є невід`ємною його частиною та у видаткових накладних (пункт 1.2. договору).

Момент переходу права власності на товар від постачальника до покупця є дата складання видаткової накладної на товар та/або, при необхідності, складання інших документів, що посвідчують факт передачу товару покупцю. Номенклатура, асортимент та кількість фактично поставленого товару визначається у видаткових накладних (пункт 2.5. договору).

Постачальник зобов`язаний передати товар покупцеві в місці, вказаному в додатку (пункт 3.1.1. договору).

Покупець зобов`язаний оплатити вартість (ціну) товару в термін, вказаний додатку до договору (пункт 3.2.1. договору).

Господарські зобов`язання сторін цього договору, які виникли на його основні, існують протягом одного року із дня його підписання уповноваженими представниками сторін, а в частині виконання грошових зобов`язань за договором, по штрафних санкціям - до повного їх виконання (пункт 7.1. договору).

До матеріалів справи також надано належним чином засвідчені копії додатків та рахунків на оплату, що виставлені відповідачем позивачу на здійснення попередньої оплати за поставку товару за договором.

Відповідно до додатку №1/СА000048168 від 22.10.2021 строк поставки товару на суму 35 899,20 грн - до 12.04.2022;

Відповідно до додатку №1/СА00050819 від 10.11.2021 строк поставки товару на суму 106422,88 грн - до 12.04.2022;

Відповідно до додатку №1/САОООО48177 від 22.10.2021 строк поставки товару на суму 33700,86 грн - до 12.04.2022;

Відповідно до додатку №1/СА000050820 від 10.11.2021 строк поставки товару на суму 3982,44 грн - до 20.04.2022;

Відповідно до додатку №1/СА00005399 від 17.02.2022 строк поставки товару на суму 22416,25 грн - до 20.04.2022;

Відповідно до додатку №1/СА00005398 від 17.02.2022 строк поставки товару на суму 21465,90 грн - до 29.04.2022;

Відповідно до додатку №1/СА00005561 від 21.02.2022 строк поставки товару на суму 22668,03 грн - до 31.03.2022;

Відповідно до додатку №1/СА00005657 від 21.02.2022 строк поставки товару на суму 15185,14 грн - до 29.04.2022;

Відповідно до додатку №1/СА00005650 від 21.02.2022 строк поставки товару на суму 21620,90 грн - до 31.03.2022.

Позивач перерахував відповідачу загалом 319 061,60 грн попередньої оплати за товар, в підтвердження чого до позову додано копії платіжних доручень: №836 від 22.10.2021 на суму 35899,20 грн, №849 від 10.11.2021 на суму 106422,88 грн, №837 від 22.10.2021 на суму 33700,86 грн, №850 від 10.11.2021 на суму 39682,44 грн, №922 від 18.02.2022 на суму 22416,25 грн, №923 від 18.02.2022 на суму 21465,90 грн, №926 від 21.02.2022 на суму 22668,03 грн, №927 від 21.02.2022 на суму 15185,14 грн, №928 від 21.02.2022 на суму 21620,90 грн.

Відповідними видатковими накладними №54652 від 02.12.2021 на суму 40 329,78 грн, №457 від 21.01.2022 на суму 40 329,78 грн, №616 від 25.01.2022 на суму 4 239,16 грн підтверджується часткова поставка товару відповідачем, всього на суму 84 898,72 грн, тоді як решта оплаченого товару на суму 234 162,88 грн відповідачем не поставлена.

28.04.2023 позивач направив відповідачу лист з пропозицією повернути суму передоплати, у відповідь на що відповідачем листом від 10.05.2023 №1005/1 відмовлено у поверненні коштів та запропоновано здійснити поставку товару на сплачену суму предоплати покупцем за новим базисом поставки.

Позивач у позові зазначив, що у зв`язку із відсутністю необхідності позивача в іншому товарі, тим більше на інших умовах поставки, неприпустимістю нав`язування позивачеві нових умов договору, останній не погодився на такі зміни.

Враховуючи те, що відповідач зобов`язання з поставки товару за договором №126/21-л від 22.10.2021 належним чином не виконав, поставив на підставі видаткових накладних товар частково на суму 84 898,72 грн, тоді як поставка решти оплаченого позивачем товару на суму 234 162,88 грн відповідачем не здійснена, позивач звернувся із даним позовом до суду про стягнення основної заборгованості у сумі 234 162, 88 грн, на яку також нарахував 8 198, 91 грн 3 % річних та 45 435,81 грн інфляційних втрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 ст. 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

В силу ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим до виконання сторонами.

За змістом ч. 1 ст.265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін, а тому обов`язок покупця сплатити продавцеві повну ціну переданого товару складає зміст основних його зобов`язань відповідно до ст.692 ЦК України.

В ст. 655 ЦК України, передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

У відповідності до ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

За приписами ч. 1 ст. 598, ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст.ст. 193, 202 ГК України, ст.ст. 525, 526, 599 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом; зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Положеннями ст. 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За умовами ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У постанові Верховного Суду від 07.02.2018 у справі №910/5444/17, зроблено правовий висновок щодо застосування ст. 693 ЦК України, з яким погодився Верховний Суд в постанові від 09.03.2023 у справі 910/5041/22.

Так, Верховний Суд зазначив, що зі змісту частин першої та другої статті 693 ЦК України вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Верховний Суд зазначив, що застосування ч. 2 ст. 693 ЦК України залежить від обставин щодо фактичної поставки/непоставки товару.

Також Верховний Суд вказав на те, що відсутність дій відповідача щодо поставки товару, надає позивачу право на «законне очікування», що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення ЄСПЛ у справах «Брумареску проти Румунії» (п. 74), «Пономарьов проти України» (п. 43), «Агрокомплекс проти України».

Здійснивши аналіз договірних умов визначених сторонами у додатках до договору поставки, суд апеляційної інстанції з`ясував наявність обов`язку Фермерського господарства «Гранха» здійснити попередню оплату Товариству з обмеженою відповідальністю «Спектр-Агро» на суму 319 061,60 грн, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Спектр-Агро» зобов`язане до 31.03.2022 та до 29.04.2022 поставити позивачу обумовлений додатками товар.

Судом першої інстанції правильно встановлено виконання позивачем зобов`язань за вказаними додатками до договору поставки оплати відповідачу 319 061,60 грн, відносно чого останній не заперечує.

Водночас, слід зазначити, що відповідач обумовлені додатками до договору зобов`язання з поставки товару не виконав.

Отже, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки в матеріалах справи відсутні докази як повернення відповідачем попередньої оплати, так і поставки товару відповідно до умов договору, у позивача наявне право визначене ч. 2 статті 693 ЦК України вимагати повернення попередньої оплати, здійсненої на виконання умов додатків до договору поставки.

Крім того, позивач, на підставі частини 2 статті 625 ЦК України, просить суд стягнути з відповідача три проценти річних у розмірі 8 198, 91 грн, а також інфляційні втрати у розмірі 45 435, 81 грн.

Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Крім того, за змістом статей 509, 524, 533-535 та 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц та від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц.

Суд першої інстанції встановив, що зобов`язання з повернення позивачу попередньої оплати у відповідача виникло з 18.05.2023, а тому суд вважав, що нарахування цих позовних вимог мало бути здійснено саме з цієї дати.

Колегія суддів, перевіривши здійснений судом першої інстанції розрахунок трьох процентів річних та інфляційних втрат, як плати за користування чужими грошовими коштами, погоджується з висновком місцевого господарського суду, що до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає три проценти річних у розмірі 1 963,12 грн за період з 18.05.2023 по 27.08.2023 та 1 873,30 грн інфляційних втрат за період з 01.06.2023 по 30.06.2023.

Слід зазначити, що доводи апеляційної скарги зводяться до того, що відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог у зв`язку з тим, що, на його думку, наявні правові підстави для обмеження права позивача на отримання коштів від відповідача посилаючись на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.10.2024 у справі №910/14463/23.

Відповідно до частин 4, 7 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.

Обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов`язується виникнення юридичних наслідків. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв`язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов`язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 907/29/19.

Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення в мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. Подібний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18, від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17.

Крім того, колегія суддів зазначає, що звільнення від доказування, навіть у разі наявності преюдиціальних обставин, встановлених у рішенні суду, не може мати абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Господарські суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях у інших господарських справах. Для спростування преюдиціальних обставин, передбачених статтею 75 Господарського процесуального кодексу України, учасник господарського процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами встановленими Господарського процесуального кодексу України. Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу. Отже, господарський суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиціальних обставин) повинен самостійно оцінювати обставини (факти), які є предметом судового розгляду та ухвалити рішення з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 16.04.2024 у справі № 921/186/23, від 13.02.2024 у справі № 910/14138/22, від 31.10.2023 у справі № 902/670/22.

В апеляційній скарзі відповідач цитує:

ОСОБА_1 є колишнім директором Фермерського господарства «Гранха» (Код ЄДРПОУ 33451866) (договір поставки № 126/21-Л від 22.10.2021, який позивач долучив до матеріалів справи підписаний саме ним і це не заперечує сам позивач) та діючим єдиним засновником цього господарства, а отже, ОСОБА_1 є кінцевим бенефіціарним власником позивача в даній справі Фермерського господарства «Гранха» (код ЄДРПОУ 33451866), що має податкову адресу на території Запорізької області, що зокрема підтверджується як наявними у справі доказами, а також загальнодоступними відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, витяг з якого додається.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.10. 2024 у справі №910/14461/23 встановлено, що згідно виписки з «Единого государственного реестра юридических лиц» №ЮЭ9965-23-125688604 від 10.09.2023 (пункт 45) «КРЕСТЬЯНСКОЕ (ФЕРМЕРСКОЕ) ХОЗЯЙСТВО «ГРАНХА» адреса місця знаходження (мовою оригіналу): 292800, Луганская Народная Республика, М.Р-Н БЕЛОВОДСКИЙ, Г.П. БЕЛОВОДСКОЕ , ПГТ. БЕЛОВОДСК, УЛ. КОСЯКА, Д. 6 ОСОБА_1 (громадянин України) є одним із засновників даного фермерського господарства.

Фермерське господарство «Гранха» (код ЄДРПОУ 33451866) було перереєстровано у псевдо органах влади створених РФ на непідконтрольній території Луганської області, отримує ліцензії/дозволи від окупаційної адміністрації на провадження діяльності у сфері оптової торгівлі зерном, вирощування зернових культур, тощо; в той же час, ОСОБА_1 , який зареєстрований на тимчасово окупованій території за адресою АДРЕСА_1 , здійснює опосередковане управління підприємством-позивачем, у якому є кінцевим бенефіціарним власником та надає вказівки керівникам підконтрольних йому підприємств на території Запорізької області, з метою отримання грошових коштів за спільним Договором поставки з відповідачем.

Судом апеляційної інстанції враховано, що Північним апеляційним господарським судом у постанові від 09.10.2024 у справі №910/14461/23 зроблені вищенаведені висновки на підставі доводів відповідача (Товариства з обмеженою відповідальністю «Ассет менеджмент») викладених ним в апеляційній скарзі, що вбачається з мотивів апеляційної скарги цього підприємства, які також процитовані у вказаній постанові від 09.10.2024 у справі №910/14461/23.

Разом з тим, колегія суддів у даній справі з тексту постанови Північного апеляційного господарського суду від 09.10.2024 у справі №910/14461/23 не знайшла опис документів та доказів на підставі яких відповідач у справі №910/14461/23 та суд апеляційної інстанції у справі №910/14461/23 дійшов цих висновків.

Крім того, Північний апеляційний господарський суд може самостійно надати оцінку обставинам та дійти до своїх власних висновків з приводу спірних правовідносин здійснивши аналіз наявних матеріалів даної справи.

Північним апеляційним господарським судом встановлено, що суд першої інстанції у даній справі для встановлення того, чи підтримує керівництво позивача відповідну організацію і чи можуть бути скеровані кошти, що заявлені позивачем до стягнення в даній справі, в разі задоволення позову, на її фінансування, зважаючи, на ініціювання відповідачем перед Службою безпеки України відповідного кримінального провадження, суд першої інстанції витребував у Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях iнформацiю про стан розгляду Головним управлінням Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Спектр-Агро» про вчинення кримiнального правопорушення за статтею 111-1 Кримінального кодексу України головою Фермерського господарства «Гранха» ОСОБА_1.

З матеріалів даної справи вбачається, що Головне управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях супровідним листом від 21.06.2024 №78/3/19-8752 на виконання вимог ухвали Господарського суду Київської області від 23.04.2024 у даній справі, надало інформацію щодо результатів розгляду повідомлення ТОВ «Спект Агро» про вчинене кримінальне правопорушення, яке 11.10.2023 надійшло на адресу слідчого відділу.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Спект агро» звернувся до керівника Управління СБУ в Запорізькій області із заявою від 26.09.2023 №343 про вчинення кримінального правопорушення позивачем передбаченого ч. 4 ст. 111-1 Кримінального кодексу України.

Слідчим відділом розглянуто повідомлення відповідача про вчинене кримінальне правопорушення, що надійшло від ТОВ «Спектр-Агро» 11.10.2023 на адресу слідчого відділу ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях та листом від 11.10.2023 №78/3/3/19247 повідомлено відповідача, що згідно повідомлення, в ЕГРЮЛ за кодом 60300814 ФГ «Гранха» не зареєстроване. Наявність у «Спект-Агро» копії документу з відтиском печатки, не є фактом провадження ФГ «Гранха» господарської діяльності з державою-агресором. У зв`язку з чим, у вказаній заяві відсутній склад злочину передбачений ч. 4 статті 111-1 КК України.

Вказаний лист не аналізувався Північним апеляційним господарським судом при здійсненні апеляційного перегляду у справі №910/14461/23.

Згідно з Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року та станом на момент розгляду даної справи діє воєнний стан.

В умовах збройної агресії Російської Федерації та введеного у зв`язку з цим воєнного стану на підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022 (з наступними змінами, внесеними указами Президента України), затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-IX, запровадження певних обмежень у цивільному обороті, особливо щодо певних учасників такого обороту, є в цілому допустимим.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави України у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації» від 03.03.2022 №187 (далі за текстом - Постанова №187) установлено до прийняття та набрання чинності Законом України щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором, установлено мораторій (заборону) на:

1) виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов`язань, кредиторами (стягувачами) за якими є Російська Федерація або такі особи (далі - особи, пов`язані з державою-агресором):

- громадяни Російської Федерації, крім тих, що проживають на території України на законних підставах;

- юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства Російської Федерації;

- юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, якої є Російська Федерація, громадянин Російської Федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства Російської Федерації;

- юридичні особи, утворені відповідно до законодавства іноземної держави, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, яких є Російська Федерація, громадянин Російської Федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства російської федерації, - у випадку виконання зобов`язань перед ними за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті.

Отже дія мораторію передбачає заборону на вчинення конкретно визначеного переліку дій між учасниками правовідносин, встановлює певний правовий режим для цих правовідносин і впливає на перебіг грошових та інших зобов`язань. З моменту запровадження вказаного мораторію суб`єктивне право осіб-кредиторів (стягувачів), перелік яких наведений в постанові № 187, зазнає обмежень у можливості реалізувати ними право вимоги до зобов`язаної сторони, у тому числі шляхом звернення за судовим захистом. Також мораторій хоча і не припиняє суб`єктивне право, однак на строк дії мораторію таке право не може реалізуватися шляхом виконання. Подібний висновок наведено в постановах Верховного Суду від 30.05.2023 у справі № 925/1248/21, від 09.08.2023 у справі № 922/1589/22, від 08.11.2023 у справі № 915/18/23, від 21.11.2023 у справі № 910/14552/22, від 05.12.2023 у справі № 910/13756/22, від 05.12.2023 у справі № 910/4052/22

Суд апеляційної інстанції встановив, що матеріалами справи не підтверджено те, що позивач є особою щодо якої Постановою №187 введено заборону на виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов`язань та те, що позивач підпадає під визначення осіб, стосовно яких встановлено заборону відповідно до пункту 1 зазначеної постанови Кабінету Міністрів України.

Відтак, відсутні правові підстави вважати позивача особою, пов`язаною з державою-агресором, оскільки Фермерське господарство «Гранха» зареєстроване за адресою місто Запоріжжя, вул. Незалежної України, будинок 7, квартира 34, як на час подачі позовної заяви так і на час розгляду справи у суді першої та апеляційної інстанції у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за кодом 33451866.

Крім того, судом першої інстанції в резолютивній частині вказані розрахункові рахунки позивача відкриті в банку, що має українське походження:Рахунок: НОМЕР_1 , МФО 304665,БАНК АТ «Ощадбанк».

Суд першої інстанції також дійшов вірного висновку, що заявлена позивачем до стягнення сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000,00 грн є реальною та обґрунтованою та згідно із статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати на професійну правничу допомогу покладав на відповідача частково, пропорційно до задоволених вимог та присудив до стягнення з відповідача 6 615,20 грн.

Конституцією України визначено, що кожен має право на професійну правничу допомогу (стаття 59).

Відповідно до статті 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Незалежність адвокатури гарантується. Засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом. Виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.

Згідно із статтею 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

За приписами статті 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно положень ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 ГПК України).

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

Відповідно до частин 1, 3 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Згідно із статтею 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини 8 статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правничої допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правничої допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги.

У суді першої інстанції представництво інтересів позивача здійснював, зокрема, адвокат Шонія Мака Вячеславівна на підставі ордера Серії АР №1122470 виданого 27.04.2023.

Відповідно до статті 30 Закону №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

На підтвердження заявленого до стягнення розміру надання правової допомоги у сумі 8 000, 00 грн, позивачем надано суду договір про надання правової допомоги №14/23 від 11.04.2023 між адвокатом Шонія Макою Вячеславівною та позивачем (клієнт), додаток №1 від 11.04.2023 до договору про надання правової допомоги, акт №1/2 надання послуг з правової (правничої) допомоги від 01.07.2024, ордер адвоката Шонії Маки Вячеславівни.

За умовами пункту 2.2. Договору про надання правової допомоги №14/23 від 11.04.2023 адвокат зобов`язався надати правову допомогу клієнту із представництва та захисту законних інтересів останнього в судах, органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, відповідно до чинного законодавства.

Згідно пункту 2.3.1 клієнт зобов`язався сплатити гонорар адвокату в розмірі та в строк окремо погоджені між ними.

Додатком №1 від 11.04.2023 до Договору сторони погодили вартість гонорару адвоката. За складання (підготовки) позовної заяви щодо стягнення заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю «Спект-Агро» за договором поставки №126/21-Л від 22.10.2021 розмір витрат становить 2 000, 00 грн. За представництво в суді (в режимі відео конференції), за кожне судове засідання витрати становлять 1 500, 00 грн.

Згідно акта приймання-передачі правничої допомоги від 06.05.2025 №1 до договору надання правничої допомоги №1019 від 12.11.2024 адвокатом були надані послуги: складання (підготовка) позовної заяви щодо стягнення заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕКТР-АГРО» за Договором поставки №126/21-Л від 22.19.2021- 2 000 грн; участь 30.01.2024 у судовому засіданні при розгляді справи №911/2904/23 - 1 500 грн; участь 27.02.2024 року в судовому засіданні при розгляді справи №911/2904/23- 1 500 грн; участь 26.03.2024 року в судовому засіданні при розгляді справи №911/2904/23 - 1 500 грн; участь 25.06.2024 року в судовому засіданні при розгляді справи №911/2904/23 -1 500 грн.

З урахуванням того, що відповідач в апеляційній скарзі, окремо не заперечив проти стягнутої судом першої інстанції суми витрат на правничу правову допомогу, суд апеляційної інстанції, погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача 6 615,20 грн витрат на професійну правничу допомогу.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції не знайшов підстав для зміни чи скасування рішення Господарського суду Київської області від 05.09.2024 у справі №911/2904/23.

Доводи наведені апелянтом в апеляційній скарзі не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, при цьому апеляційним судом при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні висновки доводам сторін із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню для вирішення спірних правовідносин.

Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 Європейський Суд з прав людини наголосив на тому, що згідно ст. 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).

У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

У пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді доводам апелянта із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до положень статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що судове рішення прийняте з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.

Згідно зі статтею 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Спектр-Агро» на рішення Господарського суду Київської області від 05.09.2024 у справі №911/2904/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 05.09.2024 у справі №911/2904/23 залишити без змін.

3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Матеріали справи №911/2904/23 повернути до Господарського суду Київської області.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст. ст. 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена та підписана суддями 11.08.2025.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді І.П. Ходаківська

А.М. Демидова