Постанова від 14.08.2025 по справі 200/2349/25

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2025 року справа №200/2349/25

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Гаврищук Т.Г. суддів Геращенка І.В., Сіваченка І.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 червня 2025р. у справі №200/2349/25 (головуючий І інстанції Олішевська В.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 12.03.2025 № 262140015327 щодо відмови ОСОБА_1 в призначені та виплаті пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» частини першої статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до спеціального стажу ОСОБА_1 , який дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» частини першої статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ періоди роботи з 09.09.1996 по 13.06.2000, з 01.09.2000 по 01.12.2000, з 01.12.2000 по 30.08.2024 згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 11.09.1996 та зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити призначення та виплату ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» частини першої статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ та рішення Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року №2-р/2019 у справі №1-13/2018 (1844/16, 3011/16), починаючи з 12.03.2025.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 10 червня 2025 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 12.03.2025 №262140015327.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.03.2025 відповідно до пункту «е» частини першої статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ та рішення Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року №2-р/2019 у справі №1-13/2018 (1844/16, 3011/16) та зарахувати до спеціального стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» частини першої статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періоди її роботи з 09.09.1996 по 13.06.2000, та з 01.12.2000 по 30.08.2024.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з таким судовим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування доводів зазначає, що до страхового стажу згідно з трудової книжки серії НОМЕР_1 від 11.09.1996 не зарахований:

- період роботи в СШ № 241 Московського району м. Києва з 09.09.1996 по 13.06.2000, оскільки на титульній сторінці трудової книжки не зазначена дата народження позивачки, що не відповідає вимогам пунктів 2.11 та 2.12 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників № 58 від 29.07.1993.

Стаж за вислугу років не обчислювався, оскільки трудова книжка не прийнята до розгляду.

Враховуючи вищезазначене, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято рішення № 262140015327 від 12.03.2025 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону № 1788, у зв`язку з відсутністю необхідного стажу за вислугу років, передбаченого статтею 55 Закону 26 років 6 місяців станом на 11.10.2017.

Справа розглянута у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне.

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 .

04 березня 2025 року позивач засобами веб-порталу ПФУ звернулась із заявою про призначення пенсії за вислугу років через вебпортал відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 12.03.2025 № 262140015327 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років.

Спірне рішення мотивоване наступним.

Згідно наданих документів та індивідуальних відомостей про застраховану особу страховий стаж ОСОБА_1 на дату звернення становить 26 років 06 місяців 18 днів, стаж на посадах, який дає право на призначення пенсії за вислугу років станом на 11.10.2017 року становить працівники освіти відсутній.

До страхового стажу згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 11.09.1996 не зарахований період роботи в СШ № 241 Московського району м.Києва з 09.09.1996 по 13.06.2000, оскільки на титульній сторінці трудової книжки дата народження заявниці не зазначена. Стаж врахований з 01.01.2000 по 19.01.2000, з 01.02.2000 по 29.02.2000 згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування форми ок-5.

До страхового стажу не зарахований період навчання згідно диплому НОМЕР_3 від 26.06.2000, оскільки додаток до диплома про період навчання не надавався.

При вирішенні справи суд виходить з наступного.

Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV) визначено принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Згідно з пунктом 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV, до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.

Відповідно до пункту 2-1 розд. XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення». Розмір пенсії за вислугу років визначається відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. Пенсії за вислугу років фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.

Так, Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 року №2148-VIII набрав чинності 11.10.2017.

Тобто, пенсії за вислугу років згідно приписів Закону України «Про пенсійне забезпечення» призначаються за умови наявності у особи станом на 11.10.2017 визначеного Законом України «Про пенсійне забезпечення» страхового і спеціального стажу.

Згідно зі статтею 52 Закону №1788-XII право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров`я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту «е» статті 55.

Приписи п. «е» ст.55 Закону №1788-XII (у редакції, що діяла до внесення змін Законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 року №911-VIII) передбачали, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

У подальшому, з прийняттям Закону України від 02.03.2015 року №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» підвищено, зокрема, спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію, для категорій працівників, визначених пунктами «д», «е», «ж» статті 55 Закону, а з прийняттям Закону України від 24.12.2015 року №911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» встановлено раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - для працівників освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення (пункт «е» статті 55 Закону) за переліком, що затверджується у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Так, згідно п. «е» ст. 55 Закону №1788-XII (у редакції Закону від 24.12.2015 року №911-VIII) право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року.

04.06.2019 Конституційним Судом України ухвалено рішення №2-р/2019, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року №911-VIII.

Конституційний Суд України, приймаючи зазначене рішення, вказав, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об`єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов`язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.

Втрата професійної працездатності або придатності не пов`язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років. Мета призначення пенсії за вислугу років - забезпечити потрібні умови життя особам, робота яких пов`язана зі швидкою втратою професійних навичок (працездатності), що може настати до досягнення цими особами віку, потрібного для набуття права на пенсію за віком. Призначення пенсії за вислугу років є додатковою соціальною гарантією для осіб, які в особливих умовах виконували певні професійні функції. Конституційний Суд України вважає, що для запровадження юридичного регулювання, за яким окремим працівникам освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення встановлено додатковий віковий критерій виходу на пенсію - 50 та 55 років, законодавець не мав об`єктивних підстав.

Згідно зі ст.51 Закону №1788-XII, пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Тобто, у зазначеній нормі йдеться про роботи, які мають безпосередній вплив на здоров`я працівника і можуть призвести до втрати професійної працездатності (здатності виконувати роботу за професією) до настання віку, що дає право на пенсію за віком, а отже, до неможливості ефективно виконувати роботу без шкоди для власного здоров`я і безпеки оточуючих.

З аналізу наведених вище правових норм Конституційний Суд України дійшов висновку, що втрата професійної працездатності або придатності не пов`язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років. Встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у пункті «а» статті 54 Закону, та 55 років для осіб, зазначених у пунктах «е», «ж» статті 55 Закону, слід визнати такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.

Крім того, на думку Конституційного Суду України, внесення змін Законом №213 до оспорюваних положень Закону щодо підвищення на п`ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної статтею 51 Закону, а саме того, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія статті 51 Закону поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у статтях 54, 55 Закону.

Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що зі змісту оспорюваних положень Закону, стан здоров`я усіх працівників, зайнятих на роботах, визначених пунктом «а» статті 54, пунктами «а», «б», «в», «г», «д», «е», «є», «ж» статті 55 Закону, через певний проміжок часу погіршується, у зв`язку з чим вони втрачають свою професійну працездатність або придатність до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213 щодо підвищення на п`ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави.

Відтак, Конституційний Суд України визнав зміни внесені до статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII, та "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року №911-VIII - неконституційними.

Вказані норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення №2-р/2019, тобто з 04.06.2019.

Отже, з 05 червня 2019 року положення п. «е» ч. 1 ст. 55 Закону №1788 діють в первісній редакції, чинній до внесення змін Законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року №911-VIII, а саме: право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Щодо доводів апелянта, що до страхового стажу згідно з трудової книжки серії НОМЕР_1 від 11.09.1996 не зарахований період роботи в СШ № 241 Московського району м. Києва з 09.09.1996 по 13.06.2000, оскільки на титульній сторінці трудової книжки не зазначена дата народження позивачки, суд зазначає наступне.

Згідно трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 , в межах позовних вимог, встановлено, що позивач працювала:

- з 09.09.1996 по 13.06.2000 вчителем іноземної мови в середній школі № 241 Московського району м. Києва (з 02.04.1997- ліцей «Голосіївський» № 241);

- з 01.09.2000 по 01.12.2000 секретарем в ТДВ «Мистецька агенція «Територія «А»;

- з 01.12.2000 по 30.08.2024 вчителем англійської мови.

Відповідно до п.2.4 Інструкції №58 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

За приписами п.4.1 ч.1 Інструкції №58 записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Згідно з абз. 2 п. 6.1 Інструкції № 58 у разі невірного первинного заповнення трудової книжки або вкладиша до неї, а також псування їх бланків внаслідок недбалого зберігання, вартість зіпсованих бланків сплачується підприємством.

Згідно з пунктом 1.5 Інструкції № 58 питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників», цією Інструкцією та іншими актами законодавства.

Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Таким чином, власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі № 677/277/17 (провадження №К/9901/1298/17).

Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Недотримання правил при оформленні трудової книжки та неточність в записах в трудовій книжці не може бути підставою для виключення періодів роботи з трудового стажу позивача в момент призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.

Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Таким чином, відповідачем неправомірно не зарахований до страхового стажу позивача спірний період її роботи із зазначених відповідачем підстав.

На підставі викладеного, апеляційний суд погоджує висновок суду першої інстанції, про зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.03.2025 відповідно до пункту «е» частини першої статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ та рішення Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року №2-р/2019 у справі №1-13/2018 (1844/16, 3011/16) та зарахувати до спеціального стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» частини першої статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періоди її роботи з 09.09.1996 по 13.06.2000, та з 01.12.2000 по 30.08.2024.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду не вбачається.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 червня 2025р. у справі №200/2349/25 - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 червня 2025р. у справі №200/2349/25 - залишити без змін.

Повне судове рішення складено 14 серпня 2025 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т.Г. Гаврищук

Судді І.В. Геращенко

І.В. Сіваченко