Рішення від 28.07.2025 по справі 607/20829/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28.07.2025 Справа №607/20829/24 Провадження №2/607/252/2025

місто Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області у складі:

головуючого - судді - Якімця Т.І.,

за участю секретаря судового засідання - Трембач С.О.,

за участю:

представника позивача - адвоката Янчишина В.Й.,

представника відповідача КНП «ТКМЛ № 2» - адвоката Коцюби Н.Я.,

представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_1 - адвоката Чорновус Н.Ф.,

представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 - адвоката Черніцького І.Р.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до комунального некомерційного підприємства «Тернопільська комунальна міська лікарня № 2», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, внаслідок смерті фізичної особи та

У С Т А Н О В И В :

І. Описова частина

1. Стислий зміст позовної заяви

25 вересня 2024 року ОСОБА_3 звернулася до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області з позовом до комунального некомерційного підприємства «Тернопільська комунальна міська лікарня № 2» (далі - КНП «ТКМЛ №2»), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення з відповідача: 1) 2 000 000 (два мільйони) гривень, як відшкодування моральної шкоди, що завдана його працівниками, які неналежно виконали свої професійні, трудові обов`язки, внаслідок недбалого та несумлінного до них ставлення, що спричинило смерть сина позивачки - ОСОБА_4 ; 2) 33 022 (тридцять три тисячі двадцять дві) гривні, у якості відшкодування майнової шкоди, що завдана його працівниками, які неналежно виконали свої професійні, трудові обов`язки, внаслідок недбалого та несумлінного ставлення до них, що спричинило смерть сина позивачки - ОСОБА_4 (том 1, а.с. 1 - 20).

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 зазначила, що 01 березня 1996 року ОСОБА_2 , згідно витягу із наказу КНП «Тернопільська міська дитяча комунальна лікарня» № 26-к від 04 березня 1996 року, на підставі наказу управління охорони здоров`я та наказу по лікарні № 32-а від 04 березня 1996 року прийнята по переводу з дитячого інфекційного відділення міської лікарні № 2 в інфекційне відділення комунального некомерційного підприємства «Тернопільська міська дитяча комунальна лікарня» на посаду лікаря-педіатра інфекційного відділення для забезпечення цілодобового нагляду за дітьми. 28 липня 2017 року рішенням Тернопільської міської ради № 7/16/20 Тернопільська міська комунальна лікарня перейменована на комунальне неприбуткове підприємство «Тернопільська міська дитяча комунальна лікарня», де ОСОБА_2 продовжила працювати на посаді дитячого лікаря-інфекціоніста. 03 листопада 2023 року Тернопільська міська рада прийняла рішення № 8/32/19, реорганізувала Комунальне некомерційне підприємство «Тернопільська міська дитяча комунальна лікарня» (місцезнаходження юридичної особи: вул. Клінічна, 1А, м. Тернопіль, код ЄДРПОУ: 04528442), працівником якої була ОСОБА_2 , шляхом приєднання до комунального некомерційного підприємства «Тернопільська комунальна міська лікарня № 2». У результаті реорганізації (шляхом приєднання), припинено юридичну особу: Комунальне некомерційне підприємство «Тернопільська міська дитяча комунальна лікарня» з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи. Правонаступником КНП «Тернопільська міська дитяча комунальна лікарня» є

КНП «ТКМЛ № 2». Позивач вказує, що перебуваючи на посаді лікаря-інфекціоніста КНП «Тернопільська міська дитяча комунальна лікарня», ОСОБА_2 в своїй діяльності зобов`язана керуватись Конституцією України, Основами законодавства України про охорону здоров`я та іншими актами законодавства, що регулюють суспільні відносини у сфері охорони здоров`я.

Автор позову посилається на те, що медична допомога надається професійно підготовленими медичними працівниками. Медичні працівники зобов`язані сприяти охороні та зміцненню здоров`я людей, запобіганню і лікуванню захворювань, надавати своєчасну та кваліфіковану медичну і лікарську допомогу. Медичні працівники зобов`язані невідкладно надавати необхідну медичну допомогу у разі виникнення невідкладного стану людини.

Згідно з посадовою інструкцією лікаря інфекціоніста затвердженої директором КНП «Тернопільська міська дитяча комунальна лікарня» від 02 листопада 2017 року, ОСОБА_2 , перебуваючи на посаді лікаря-інфекціоніста дитячого, забезпечувала: належний рівень обстеження та лікування хворих відповідно до сучасних досягнень науки і техніки; необхідний догляд за хворими на основі принципів лікувально-охоронного режиму і дотримання правил медичної деонтології; щоденне проведення огляду хворих, відмічання основних змін у їх стані і корегування необхідних заходів по лікуванню і огляду за хворими; ведення історії хвороби хворих, внесення встановлених даних, заповнення їх у встановленому порядку (первинний в день поступлення, при виписці хворого епікриз, ведення щоденника); перевірку правильності і своєчасності виконання середнім і молодшим медичним персоналом призначень; широке використання в роботі сучасних методів та засобів профілактики, діагностики, лікування хворих. При неможливості діагностики захворювання, неефективності лікування та конфліктних випадках направляє хворих на вищі рівні надання медичної допомоги, тощо.

04 червня 2018 року, згідно затвердженого графіку роботи співробітників інфекційного відділу КНП «Тернопільська міська дитяча комунальна лікарня», ОСОБА_2 у період

з 12 до 20 години перебувала на чергуванні та виконувала обов`язки чергового лікаря-інфекціоніста дитячого інфекційного відділу лікарні. Цього ж дня, о 18:00 годині, у інфекційний відділ КНП «Тернопільська міська дитяча комунальна лікарня» бригадою Тернопільської станції екстреної (швидкої) медичної допомоги від місця проживання, а саме: із квартири АДРЕСА_1 , для надання медичної допомоги був доставлений малолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1, син позивачки, у якого на момент госпіталізації було захворювання «гнійний менінгіт» із генералізацією патологічного процесу (сепсис).

ОСОБА_3 зазначає, що при госпіталізації ОСОБА_4 , який був оглянутий та обстежений лікарем-інфекціоністом дитячим ОСОБА_2 , яка має вишу медичну освіту, вищу кваліфікаційну категорію та яка, не передбачаючи можливості настання суспільно небезпечних наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити, тобто діючи з злочинною недбалістю, неналежно виконала свої професійні обов`язки лікаря, діяла із порушеннями покладених на неї функціональних обов`язків, тобто не так, як цього вимагають інтереси її професійної діяльності. Так, ОСОБА_2 , в порушення «Протоколу діагностики та лікування гнійних менінгітів у дітей», затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України «Про затвердження Протоколів діагностики та лікування інфекційних хвороб у дітей» від 09.07.2004 № 354 провела недостатнє обстеження хворого, не у повному обсязі, недбало, використовуючи у роботі сучасні методи та засоби діагностики, не провела консультації та не залучила до обстеження і діагностики лікарів з функціональної діагностики, лікаря лаборанта, що призвело до заниження оцінки загального стану ОСОБА_4 та встановила йому невірний діагноз, а саме «гастроентеральна ферментопатія», що не відповідало клінічній картині основного захворювання, наявного у дитини, а саме «гнійний менінгіт» із генералізацією патологічного процесу (сепсис). Ігноруючи правила диференціальної діагностики, унаслідок злочинної недбалості, не маючи будь-якого об`єктивного клініко-лабораторного обґрунтування встановленого діагнозу, ОСОБА_2 проігнорувала клінічні прояви захворювання у неповнолітнього ОСОБА_4 , які свідчать про те, що на час госпіталізації у нього мало місце захворювання «гнійний менінгіт» із генералізацією патологічного процесу (сепсис). Розцінивши загальний стан хворого як середньо тяжкий, вона здійснила його госпіталізацію у інфекційне відділення КНП «Тернопільська міська дитяча комунальна лікарня» та призначила лікування відповідно до невірно встановленого діагнозу. У подальшому, абсолютизуючи діагноз «гастроентеральна ферментопатія», не аналізуючи та не бажаючи аналізувати дані анамнезу захворювання, ОСОБА_2 , не передбачаючи можливості настання суспільно небезпечних наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити, усупереч правилам проведення діагностичного об`єму з метою диференціювання захворювання з рядом інших, у тому числі «гнійний менінгіт», який був наявний у дитини в момент госпіталізації, не вчинила ті дії, які вона в силу виконуваної нею роботи зобов`язана була вчинити, а саме: не забезпечила відібрання та дослідження загальнообов`язкових об`єктів у дитини, оскільки, клінічні прояви свідчили про те, що на момент госпіталізації у ОСОБА_4 мало місце захворювання «гнійний менінгіт» із генералізацією патологічного процесу (сепсис), оцінки анамнестичних даних щодо впливу «гострої респіраторної інфекції» на розвиток патологічного процесу, не зважаючи на наявність нічних та анамнестичних даних, не провела, зазначивши, що дитина знаходиться у стані одужання «реконвалісцент», а тому, не виключивши інші більш загрозливі причини хворобливого стану дитини, ОСОБА_2 призначила ОСОБА_4 лікування, яке не відповідало вимогам наказу від 09.07.2004 № 354 «Про затвердження Протоколів діагностики та лікування інфекційних хвороб у дітей», а саме: «Протоколу діагностики та лікування гнійних менінгітів у дітей».

Тому у зв`язку з невірно встановленим діагнозом, призначене ОСОБА_2 хворому ОСОБА_4 лікування не включало:

- діагностичне обстеження - загальний аналіз крові - з метою встановлення чи виключення у динаміці наявності нейтрофільного лейкоцитозу із зсувом вліво, бактеріоскопічне дослідження осаду ліквору і мазків крові; бактеріологічні підвищення, ШОЕ; аналіз ліквору; посіви на селективні живильні середовища - ліквору, крові, слизу з носогорла для виділення збудника; серологічні методи (реакція аглютинації латексу (РАЛ), зустрічного імуноелектрофорезу (ЗІЕФ) для визначення антигену збудника;

- лікувальні заходи - суворий ліжковий режим до стійкої нормалізації температури тіла, зникнення менінгеального синдрому та нормалізації показників крові та ліквору, у середньому протягом 10-14 днів антибактеріальна терапія. При тяжких формах менінгіту на першому етапі терапії (до виявлення збудника) препаратом вибору є цефтриаксон 100мг/кг/на добу, чи цефотаксим 200 мг/кг/на добу; у дітей до 1 міс. життя: ампіцилін 150-200 мг/кг на добу у сполученні з цефалоспоринами III покоління або аміноглікозидами (амікацин 15-30 мг/кг на добу, нетилміцин 6-9 мг/кг на добу); через 24 - 48 годин від початку терапії проводять контрольну люмбальну пункцію, для контролю ефективності розпочатої терапії; критерієм ефективності служить зниження плеоцитозу не менш ніж на 1/3.

Отже, недооцінивши загальний стан неповнолітнього ОСОБА_4 і клінічні прояви захворювання - гнійного менінгіту, ОСОБА_2 , проявляючи бездіяльність, протягом наступного часу після госпіталізації, аж до зміни чергування, тобто до 20:00 години 04 червня 2018 року в динаміці за хворим не спостерігала, перегляду невірно виставленого діагнозу «Гастроентеральна ферментопатія» не проводила, а призначене нею лікування, у зв`язку із неправильно встановленим діагнозом, не відповідало тяжкості патологічного процесу та було неадекватним з огляду на стан неповнолітнього ОСОБА_4 . Надалі, стан ОСОБА_4 погіршився, і о 1:20 год. 05 червня 2018 року його було переведено у відділення інтенсивної терапії КНП «Тернопільська міська дитяча комунальна лікарня», де він помер, а причиною смерті стала інфекція, що привела до розвитку менінгіту з генералізацією процесу у вигляді сепсису та наступною тяжкою ендогенною інтоксикацією організму з набряком-набуханням головного мозку. Несвоєчасна діагностика захворювання ОСОБА_4 та відсутність адекватного лікування від початку захворювання до переведення дитини у реанімаційне відділення знаходяться у причинно-наслідковому зв`язку із настанням його смерті. Таким чином, лікар-інфекціоніст дитячий ОСОБА_2 , будучи медичним працівником, яка перебувала на чергуванні у КНП «Тернопільська міська дитяча комунальна лікарня» впродовж 18 - 20 год. 04 червня 2018 року, внаслідок недбалого та несумлінного ставлення до своїх професійних обов`язків, встановила неправильний діагноз хворому ОСОБА_4 і, як наслідок, неправильно надала медичну допомогу, що спричинило тяжкі наслідки у вигляді смерті неповнолітнього. Тож, на думку позивача, ОСОБА_2 неналежно виконувала свої професійні обов`язки, внаслідок недбалого та несумлінного до них ставлення, що спричинило смерть сина позивача.

У позові зазначено, що згідно з витягом з наказу № 222-к від 10 листопада 2010 року, ОСОБА_1 прийнято на посаду лікаря-педіатра дільничного педіатричного відділення № 2 поліклініки КНП «Тернопільська міська дитяча комунальна лікарня». 28 липня 2017 року рішенням Тернопільської міської ради № 7/16/20 Тернопільська міська дитяча комунальна лікарня перейменована на Комунальне неприбуткове підприємство «Тернопільська міська дитяча комунальна лікарня», де 07.05.2018 згідно з витягом з наказу № 214-к від 07.05.2018 лікаря-педіатра ОСОБА_1 переведено на посаду лікаря-інфекціоніста дитячого КНП «Тернопільська міська дитяча комунальна лікарня», де ОСОБА_1 продовжила працювати на посаді лікаря-інфекціоніста дитячого до теперішнього часу. 03 листопада 2023 року Тернопільська міська рада прийняла рішення № 8/32/19, про реорганізацію КНП «Тернопільська міська дитяча комунальна лікарня», працівником якої була ОСОБА_1 , шляхом приєднання до КНП «ТКМЛ № 2». У результаті реорганізації (шляхом приєднання), припинено юридичну особу: КНП «Тернопільська міська дитяча комунальна лікарня» з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи. Таким чином, правонаступником КНП «Тернопільська міська дитяча комунальна лікарня» є КНП «ТКМЛ № 2».

04 червня 2018 року, згідно з затвердженим графіком роботи співробітників інфекційного відділу КНП «Тернопільська міська дитяча комунальна лікарня», ОСОБА_1 у період

з 20 години до 08 години 05 червня 2018 року перебувала на чергуванні та виконувала обов`язки чергового лікаря-інфекціоніста дитячого інфекційного відділення. Надалі, 04 червня 2018 року о 20:00 годині при здачі чергування, лікар-інфекціоніст дитячий КНП «Тернопільська міська дитяча комунальна лікарня» ОСОБА_2 , доповіла ОСОБА_1 про хворого ОСОБА_4 , який при вищевказаних обставинах був госпіталізований на стаціонарне лікування у інфекційний відділ лікарні, а також про встановлення йому діагнозу «гастроентеральна ферментопатія», призначене та проведене йому лікування. Водночас, лікар-інфекціоніст дитячий Ліпніцка О.Я. , яка має вищу медичну освіту, вищу кваліфікаційну категорію та яка, не передбачаючи можливості настання суспільно небезпечних наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити, тобто діючи з злочинною недбалістю, порушуючи свої професійні обов`язки лікаря, діючи із порушеннями покладених на неї функціональних обов`язків, тобто не так, як цього вимагають інтереси її професійної діяльності, не перевірила своєчасність відібрання та проведення лабораторних досліджень аналізів у дитини лікарем ОСОБА_2 і зважаючи на стан хворого, не забезпечила їх відібрання та дослідження шляхом експрес-діагностики. Огляд дитини лікарем-інфекціоністом ОСОБА_1 відбувся лише через 4 години після госпіталізації, а саме о 22:00 годині 04 червня 2018 року, на ознаки респіраторної недостатності на фоні прискореного серцебиття, оцінка загального стану дитини ОСОБА_4 нею не змінена й залишена як «середньої тяжкості».

У результаті неналежного виконання лікарем-інфекціоністом дитячим ОСОБА_1 , своїх професійних і посадових обов`язків, внаслідок недбалого та несумлінного до них ставлення, нею не був перевірений раніше встановлений неправильний діагноз хворому ОСОБА_4 , і як наслідок цього медична допомога надана лікарем ОСОБА_1 хворій дитині була неправильною, несвоєчасною та не у тому обсязі, характер та строки надання медичної допомоги не відповідали дійсному захворюванню «гнійний менінгіт», що несприятливим чином вплинуло на його ускладнення, генералізацію патологічного процесу (сепсис), а у подальшому настання смерті дитини ОСОБА_4 , оскільки при своєчасних діагностиці, реанімаційній допомозі та лікуванні (кваліфікованих), безпосередньо після госпіталізації, була ймовірність того, що смерті дитини ОСОБА_4 можна було уникнути. Таким чином, ОСОБА_1 , неналежно виконувала свої професійні обов`язки, внаслідок недбалого та несумлінного до них ставлення, що спричинило смерть сина позивача.

Причинно-наслідковий зв`язок підтверджений результатами проведених експертиз в матеріалах кримінального провадження № 12018210010001700, а саме: «Висновок експерта» комісійної судово-медичної експертизи № 08-308/18/пп Харківського обласного бюро судово-медичної експертизи, «Висновок експерта» комісійної судово-медичної експертизи № 08-119/19 Харківського обласного бюро судово-медичної експертизи. В результаті вищезазначених протиправних дій ОСОБА_2 та ОСОБА_1 дитина ОСОБА_3 померла, чим спричинено їй моральну та майнову шкоди. Вищевказані обставини були предметом кримінального провадження № 12018210010001700 від 13 червня 2018 року відносно ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , які обвинувачувалися у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 140 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

06 листопада 2023 року ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області у справі № 607/7952/20 від 13 червня 2018 року кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у вчинені ними злочину, передбаченого частиною другою статті 140 КК України закрито із звільненням цих осіб від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності на підставі статті 49 КК України.

Позивач у частині моральної шкоди зазначає, що після втрати дитини вона переживає складні психологічні етапи, що є морально виснажливим для неї та впливає на стан її здоров`я. Стверджує, що смерть дитини вплинула на її життя та стан здоров`я, вона потребує довготривалої професійної психологічної допомоги, адже щодня у неї виникають істеричні напади, спричинені переживанням смерті дитини. Станом на сьогодні, ОСОБА_3 не може забезпечити вказану допомогу, адже, смерть дитини вплинула на її життя, у тому числі на продуктивність її праці, що передусім залежить від емоційно-психологічного стану особи. Крім того, у позові звернуто увагу на те, що вона є об`єктом цькування з боку батька дитини ОСОБА_10 (колишнього чоловіка), який систематично чинить психологічний тиск та вказує на те, що вона недостатньо контролювала дії лікарів під час лікування дитини.

Таким чином, на думку ОСОБА_3 , відповідач повинен їй відшкодувати моральну шкоду в розмірі 2 000 000 (два мільйони) гривень, яка завдана внаслідок неналежного виконання медичними працівниками своїх трудових обов`язків, враховуючи принципи розумності та справедливості.

Щодо майнової шкоди, то вона становить - 33 022 (тридцять три тисячі двадцять дві) гривні, з них: витрати на послуги ритуальної служби - 342 (триста сорок дві) гривні, витрати на встановлення пам`ятника для дитини - 32 680 (тридцять дві тисячі шістсот вісімдесят) гривень.

Враховуючи вимоги частини першої статті 1172 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , завдали моральної та майнової шкоди позивачу під час виконання ними трудових обов`язків, належним відповідачем у цій справі є КНП «ТКМЛ № 2».

2. Стислий зміст відзиву, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив

Від представника відповідача КНП «ТКМЛ № 2» - адвоката Коцюби Надії Ярославівни - надійшов відзив на позовну заяву, в якому вона просить відмовити ОСОБА_3 у задоволенні цього позову. Адвокат вказує, що відповідач не погоджується з позовом у повному обсязі та заперечує щодо його задоволення, оскільки вважає його вимоги безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. Так, рішенням Тернопільської міської ради від 03 листопада 2023 року № 8/32/19 вирішено реорганізувати КНП «Тернопільська міська дитяча комунальна лікарня» шляхом приєднання до КНП «ТКМЛ № 2»; на час реорганізації КНП «Тернопільська міська дитяча комунальна лікарня» в період з 03 листопада 2023 року по 29 травня 2024 року, цивільний позов до вказаного підприємства потерпілою ОСОБА_3 про завдання їй матеріальної та моральної шкоди вчиненням кримінального правопорушення не подавався. Відповідно сума матеріальної шкоди в розмірі 33 022 гривні та 2 000 000 гривень, зазначена у цьому позові, як розмір заподіяної моральної шкоди, не є відображеними в передавальному акті та розподільчому балансі, складеному на час припинення юридичної особи. Отже, на думку представника відровідача, КНП «ТКМЛ № 2» не є належним відповідачем у цій справі і не зобов`язане відшкодовувати та нести відповідальність за працівників КНП «Тернопільська міська дитяча комунальна лікарня» як його правонаступник, адже юридична особа КНП «Тернопільська міська дитяча комунальна лікарня» є припиненою з 29 травня 2024 року, належними відповідачами у цій справі мають бути медичні працівники, які неналежним виконанням своїх професійних обов`язків внаслідок недбалого та несумлінного до них ставлення, спричинили смерть малолітнього сина позивача. Адвокат звертає увагу суду на те, що ОСОБА_3 жодним чином не доведено, що вона втративши сина об`єктивно вимушена докладати суттєвих додаткових зусиль для організації свого життя, як матеріального, так і морального. Позивачем не доведено та не підтверджено доказами факти того, що внаслідок протиправних дій медичних працівників їй спричинено моральну шкоду в розмірі 2 000 000 гривень. Адже, при встановленні розміру грошового відшкодування моральної шкоди завданої їй, суд повинен виходити з принципів розумності та справедливості, враховувати фактичні обставини справи. Тому, виходячи з фактичних обставин справи, з урахуванням того, що відповідач КНП «ТКМЛ № 2» не може в даному випадку нести відповідальність згідно з частиною першою статті 1172 ЦК України, оскільки винні особи на момент вчинення кримінального правопорушення не були працівниками КНП «ТКМЛ № 2» і цивільний позов не був заявлений потерпілою стороною до юридичної особи КНП «Тернопільська міська дитяча комунальна лікарня», працівниками якої були винні особи до моменту припинення юридичної особи та складання передавального акту та розподільчого балансу, відсутні підстави для задоволення позову та стягнення з КНП «ТКМЛ № 2» матеріальної та моральної шкоди, як з правонаступника КНП «Тернопільська міська дитяча комунальна лікарня» (том 1, а.с. 199 - 207).

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 своїм правом для подачі пояснень щодо позову або відзиву на позовну заяву не скористалися.

3. Процесуальні дії та хронологія руху справи в суді

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 вересня 2024 року відкрито провадження у цій цивільній справі. Постановлено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження (том 1, а.с. 188, 189).

Позивач ОСОБА_3 та її представник адвокат Янчишин В.Й. позов підтримали в повному обсязі з мотивів, наведених у позовній заяві.

Представник відповідача КНП «ТКМЛ № 2» - адвокат Коцюба Н.Я. - позов не визнала, просила відмовити у його задоволенні.

Представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_1 - адвокат Чорновус Н.Ф. та представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_2 - адвокат Черніцький І.Р. - у судовому засіданні заперечили щодо задоволення позову.

Допитана 09 травня 2025 року в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_3 вказала, що вважає людське життя є безцінним, особливо коли йдеться про життя дитини. Зазначила, що їй важко передати свій емоційний стан, психічне здоров`я суттєво погіршилося, вона зверталася за психічною допомогою. Цей стан мав негативні наслідки, які зберігаються й досі, зокрема підвищується артеріальний тиск, виникають кардіологічні проблеми. Крім того, ОСОБА_3 повідомила, що зазнала сильного психоемоційного тиску з боку колишнього чоловіка, що також негативно вплинуло на її загальний стан здоров`я. (том 2, а.с. 56 - 58).

Дослідивши та оцінивши докази у справі в їх сукупності, суд встановив такі обставини справи.

ІІ. Мотивувальна частина

1. Фактичні обставини встановлені судом.

ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_4 , батьками якого записані: батько - ОСОБА_10 , мати - ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження, серія НОМЕР_1 , відповідний актовий запис № 2390 (том 1, а.с. 26).

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 грудня 2017 року, справа №607/12022/17, розірвано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_10 (том 1, а.с. 22 - 24).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 - помер, про що свідчить свідоцтво про смерть, серія НОМЕР_2 , відповідний актовий запис № 916 (том 1, а.с. 27).

13 червня 2018 року ОСОБА_3 подала заяву до ГУНП в Тернопільській області, в якій просила вжити заходів, провести перевірку та притягнути до кримінальної відповідальності осіб, які займались лікуванням її сина ОСОБА_4 з 02 червня 2018 року по 05 червня 2018 року, непрофесійність яких призвела до його смерті (том 1, а.с. 28).

У висновку експерта № 08-308/18/пп від 23 січня 2019 року комісійної судово-медичної експертизи за матеріалами кримінального провадження № 12018210010001700 від 13 червня 2018 року за фактом смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проведеної Харківським обласним бюро судово-медичної експертизи, надано відповіді щодо дій медичних працівників, пов`язаних з перебігом лікування дитини (том 1, а.с. 70 - 90).

Як вказано у висновку експерта № 1.1-139/19 від 28 березня 2019 року, проведеного Тернопільським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України: на сторінці 53, в книзі запису викликів лікарів додому з 11 грудня 2017 року педіатричного відділення № 6 поліклінічного відділу КНП «Тернопільська міська дитяча комунальна лікарня», в місці наявних рукописних записів про прийом ОСОБА_4 , а саме: «04.06…» та «Мор…» були внесені зміни первинного змісту шляхом замалювання цифр «02», штрихів, зміст яких встановити неможливо, «0» та букв «Си…» барвною речовиною білого кольору і виконання поверх них записів відповідно: «04.06…» та «Мор…» (том 1, а.с. 121 - 124).

Згідно висновку експерта № 08-119/19 від 20 вересня 2019 року комісійної судово-медичної експертизи за матеріалами кримінального провадження № 12018210010001700 від 13 червня 2018 року за фактом смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проведеної Харківським обласним бюро судово-медичної експертизи, зважаючи на невідповідність діагностичного об`єму, що був використаний до дитини ОСОБА_4 , загальним та локальним протоколам надання медичної допомоги не тільки стосовно захворювання «менінгіт», який був наявний у дитини, а навіть й до тих протоколів, на які посилаються медичні працівники ЕШМД у даному випадку, достеменно визначитися з об`єктивними (протокольними) критеріями госпіталізації неможливо. Причини невиконання вказаних нормативних документів не входить до компетенції медичної експертної комісії. Встановлення фактів порушень та особистої відповідальності на підставі вищевикладеного (у вигляді невідповідностей нормативним регламентним медичним документам разом із змістом «Висновку експерта» № 08-308/18/пп) знаходиться у компетенції судово-слідчих органів (том 1, а.с. 93 - 120).

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 листопада 2023 року (справа № 607/7952/20) клопотання обвинуваченої ОСОБА_2 про звільнення від кримінальної відповідальності, у зв`язку із закінченням строків давності та закриття кримінального провадження - задоволено. ОСОБА_2 , яка обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 140 КК України, звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності.

Клопотання обвинуваченої ОСОБА_1 про звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності та закриття кримінального провадження - задоволено. ОСОБА_1 , яка обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 140 КК України, звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності.

Кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018210010001700 від 13 червня 2018 року відносно ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , обвинувачених у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 140 КК України - закрито.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_3 до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про відшкодування завданої матеріальної та моральної шкоди - залишено без розгляду, роз`яснено потерпілій право звернутися з ним в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до договору-замовлення на організацію та проведення поховання від 06 червня 2018 року та фіскального чеку № ФН 1918010444, замовник ОСОБА_3 , сума витрат становить 342 гривні (том 1, а.с. 47).

Згідно з накладною від 11 березня 2020 року, замовник ОСОБА_3 , виконання робіт по встановленню пам`ятника становила 32 680 гривень (том 1, а.с. 47 зворотна сторона).

26 вересня 2020 року був зареєстрований шлюб між ОСОБА_14 та ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_3 , відповідний актовий запис № 1632 (том 1, а.с. 25).

Рішенням Тернопільської міської ради «Про реорганізацію комунальних некомерційних підприємств» № 8/32/19 від 03 листопада 2023 року вирішено реорганізувати КНП «Тернопільська міська дитяча комунальна лікарня» (код ЄДРПОУ: 04528442) шляхом приєднання до КНП «ТКМЛ № 2». У результаті реорганізації (шляхом приєднання) припинити юридичну особу: КНП «Тернопільська міська дитяча комунальна лікарня» з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи (том 1, а.с. 180 - 185, 209, 210).

29 травня 2024 року було припинено статус юридичної особи КНП «Тернопільська міська дитяча комунальна лікарня», про що свідчить виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань № 101849212816 (том 1,

а.с. 211, 212).

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань № 164601107355, зареєстровано КНП «ТКМЛ № 2», код ЄДРПОУ: 05497361 (том 1, а.с. 213 - 227).

Передавальним актом передано майно КНП «Тернопільська міська дитяча комунальна лікарня» - КНП «ТКМЛ №2» (том 1, а.с. 228 - 232).

2. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

2.1. В Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу, а закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частини перша та друга статті 8 Конституції України).

Конституцією України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом (частина перша статті 55). Частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод (пункт 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп).

Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення; у передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно з частинами першою, другою статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави; суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Частиною першою статті 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 10 ЦПК України закріплено: суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (частина перша); суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (частина друга); суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (частина четверта); забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (частина десята).

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За приписами частин першої - третьої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

2.2. Правовідносини щодо яких виник юридичний спір у цій справі, пов`язані з людиною, її життям і здоров`ям, честю і гідністю, недоторканністю і безпекою, тобто щодо найвищих соціальних цінностей, які в силу приписів статті 3 Конституції України, щонайперше визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Людина є скарбом природи, звідки й походять притаманні людині за народженням права і свободи, тобто ті, що природні (перше речення абзацу другого підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 16 вересня 2021 року

№ 6-р(ІІ)/2021).

Тож життя і здоров`я людини, її честь та гідність, недоторканість і безпека як природні права, що невіддільно пов`язані з людиною як істотою розумною, мають статус засадничих цінностей національного конституційного ладу. Ці засадничі цінності, зокрема людське життя та здоров`я, мають нерозривний зв`язок з відповідними правами, насамперед з правом на життя та правом на охорону здоров`я.

На конституційному рівні встановлено: кожна людина має невід`ємне право на життя; обов`язок держави - захищати життя людини (частина перша та друга статті 27 Конституції України); кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування; держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування; державних і комунальних закладах охорони здоров`я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена; держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності (частина перша та третя статті 49 Основного Закону України).

Право на життя та здоров`я людини належить до каталогу засадничих прав і свобод людини, що визначені в основоположних міжнародно-правових документах у сфері захисту людських прав. Так, у статті 3 Загальної декларації прав людини зазначено, що кожна людина має право на життя, на свободу і на особисту недоторканність. За приписами Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) право кожного на життя охороняється законом (перше речення пункту 1 статті 2).

Згідно зі статтею 12 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права 1966 року держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право кожної людини на найвищий досяжний рівень фізичного і психічного здоров`я (пункт 1); заходи, яких повинні вжити держави-учасниці цього Пакту для повного здійснення цього права, включають ті, які є необхідними для забезпечення скорочення мертвонароджуваності та дитячої смертності і здорового розвитку дитини (підпункт «а» пункту 2).

Отже, життя людини, її здоров`я як на рівні міжнародно-правових актів, так і на рівні приписів національного законодавства належать до стрижневих цінностей держав, що належать до демократичного простору, правові системи яких керовані принципом верховенства права.

2.3. Відповідно до частини першої до статті 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім`я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.

У частині першій статті 270 ЦК України визначено, що відповідно до Конституції України фізична особа має право на життя, право на охорону здоров`я, право на безпечне для життя і здоров`я довкілля, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність особистого і сімейного життя, право на повагу до гідності та честі, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на недоторканність житла, право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування, право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості.

Фізична особа має право на життя (частина перша статті 281 ЦК України); фізична особа має право на охорону її здоров`я (частина перша статті 283 ЦК України); фізична особа має право на надання їй медичної допомоги (частина перша статті 284 ЦК України).

У преамбулі Основ законодавства України про охорону здоров`я зазначається, що кожна людина має природне невід`ємне і непорушне право на охорону здоров`я; суспільство і держава відповідальні перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров`я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров`я в діяльності держави.

Відповідно до частин першої, п`ятої, шостої статті 8 Основ законодавства України про охорону здоров`я держава визнає право кожного громадянина України на охорону здоров`я і забезпечує його захист. У разі порушення законних прав і інтересів громадян у сфері охорони здоров`я відповідні державні, громадські або інші органи, підприємства, установи та організації, їх посадові особи і громадяни зобов`язані вжити заходів щодо поновлення порушених прав, захисту законних інтересів та відшкодування заподіяної шкоди. Судовий захист права на охорону здоров`я здійснюється у порядку, встановленому законодавством.

За частиною другою статті 34 Основ законодавства України про охорону здоров`я обов`язками лікуючого лікаря є своєчасне і кваліфіковане обстеження та лікування пацієнта.

Згідно з частиною четвертою статті 37 Основ законодавства України про охорону здоров`я за несвоєчасне і неякісне забезпечення необхідною медичною допомогою, що призвело до тяжких наслідків, винні особи несуть відповідальність відповідно до закону.

2.4. Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України)

За статтею 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів (частина перша); моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю (частина друга).

Згідно з частиною першою статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону (1177 ЦК України).

Згідно із статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За частиною другою статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до матеріалів справи, досліджених судом, 04 червня 2018 до КНП «Тернопільська міська дитяча комунальна лікарня» було доставлено ОСОБА_4 (том 1,

а.с. 163, 164), який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що свідчить свідоцтво про смерть, серія НОМЕР_2 , відповідний актовий запис № 916 (том 1, а.с. 27).

Факт смерті ОСОБА_4 був предметом кримінального провадження № 12018210010001700 від 13 червня 2018 року. Згідно з обвинувальним актом у кримінальному провадженні № 12018210010001700 від 13 червня 2018 року ОСОБА_2 , на той час лікар-інфекціоніст дитячий, медичний працівник КНП «Тернопільська міська дитяча комунальна лікарня», була обвинувачена у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 140 КК України. Крім того, у обвинувальному акті у кримінальному провадженні № 12018210010001700 від 13 червня 2018 року міститься обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 140 КК України, ОСОБА_1 , на той час

лікаря-інфекціоніста дитячого, медичного працівника КНП «Тернопільська міська дитяча комунальна лікарня».

За клопотаннями обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 листопада 2023 року останніх було звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Верховний Суд у постанові від 14 лютого 2018 року (справа № 398/571/15-ц) дійшов висновку, що звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, в контексті розглядуваного правового інституту, не свідчить про виправдання особи, про визнання її невинуватою у вчиненні злочину. У такому випадку КК України виходить із встановлення факту вчинення особою кримінально-караного діяння, а тому вказані підстави звільнення від кримінальної відповідальності є нереабілітуючими.

Верховний Суд України у постанові від 19 серпня 2014 року (справа № 3-51гс14), вказав, що аналіз норм ЦК України щодо відшкодування шкоди з урахуванням визначених процесуальним законодавством принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства дає підстави для висновку, що законодавством не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди, діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди, який був підтриманий постановою Верховного Суду від 21 квітня 2021 року (справа № 648/2035/17).

Відтак суд констатує, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звільнені від кримінальної відповідальності за нереабілітуючими підставами, зокрема, під час кримінального провадження не встановлено відсутність події злочину, відсутність у їх діях (бездіяльності) складу злочину, непричетність відповідної особи до скоєння злочину, кримінального правопорушення, тож презумпція вини завдавача шкоди неспростована.

Причинно-наслідковий зв`язок між діями ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , внаслідок чого померла дитина ОСОБА_3 , підтверджений результатами проведених експертиз в матеріалах кримінального провадження № 12018210010001700, а саме: «Висновок експерта» комісійної судово-медичної експертизи № 08-308/18/пп Харківського обласного бюро судово-медичної експертизи, «Висновок експерта» комісійної судово-медичної експертизи № 08-119/19 Харківського обласного бюро судово-медичної експертизи, у межах судового розгляду вказаного кримінального провадження неспростовано.

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 станом на 04 червня 2018 року обіймали посади лікарів-інфекціоністів дитячих КНП «Тернопільська міська дитяча комунальна лікарня», яка була реорганізована шляхом приєднання до КНП «ТКМЛ №2». Відповідно до передавального акту майно комунальної власності Тернопільської міської територіальної громади КНП «Тернопільська міська дитяча комунальна лікарня» передано КНП «ТКМЛ № 2» (том 1, а.с. 228 - 232).

Відповідно до частин першої та п`ятої статті 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року (справа № 910/5953/17) вказано, що «при реорганізації в формі злиття немає значення, чи вказано в передавальному акті про правонаступництво щодо певного майна, прав чи обов`язків. Адже правонаступник лише один, що унеможливлює виникнення будь-яких спорів щодо переходу майна, прав чи обов`язків» (див. пункт 40).

Таким чином, до КНП «ТКМЛ № 2» перейшли всі права та обов`язки, тобто ця юридична особа стала правонаступником КНП «Тернопільська міська дитяча комунальна лікарня».

Відповідно до правової позиції, сформульованої у постанові Верховного Суду

від 28 листопада 2018 року (справа № 490/3471/16-ц), згідно із частиною першою статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків. У зазначеній нормі встановлюються загальні правила відшкодування юридичною або фізичною особою потерпілій стороні шкоди, завданої їхнім працівником або іншою особою під час виконання трудових обов`язків. Це є одним з випадків, коли суб`єктом деліктної відповідальності є юридична або фізична особа, яка шкоди потерпілій стороні безпосередньо не завдавала. Тобто особливістю цих зобов`язань є те, що закон відмежовує особу, яка безпосередньо завдала потерпілій стороні шкоди, від особи, яка повинна цю шкоду відшкодувати. У цивільному праві під діями юридичної особи визнаються: дії органу, її представників, а також її членів або інших учасників (працівників і службовців). Діями фізичної особи (фізичної особи-підприємця) визнаються дії працівників (службовців), якщо їх вчинено на виконання трудових (службових) обов`язків. Покладення на юридичну або фізичну особу відповідальності за наведеною нормою права пояснюється тим, що безпосередній заподіювач шкоди (працівник) юридично втілює волю осіб, з якими він пов`язаний трудовим договором (контрактом), а тому його вина визнається виною роботодавця. Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків розуміється виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами, протягом усього робочого дня. Для покладення на юридичну або фізичну особу відповідальності за статтею 1172 ЦК України необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника, шкода, завдана потерпілій стороні, причинний зв`язок між протиправною поведінкою працівника і завданою шкодою, вина працівника), так і спеціальних умов, які обов`язково необхідно враховувати. Це обставини, за наявності яких шкода була спричинена, хоча сама шкода в цих зобов`язаннях і не набуває будь-яких особливостей. До таких обставин частина перша зазначеної норми відносить виконання трудових (службових) обов`язків працівником. У разі завдання шкоди працівником діями, що за своїм змістом не випливають з виконання ним трудових (службових) обов`язків, не виникає відповідальності юридичної або фізичної особи за шкоду, спричинену цим працівником. Він повинен сам відшкодувати цю шкоду на загальних підставах деліктної відповідальності (стаття 1166 ЦК України).

Ураховуючи наведене, на думку суду, позовні вимоги щодо відшкодування моральної та матеріальної шкоди заявлені до належного відповідача й підставово як третіх осіб залучено фізичних осіб ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

2.5. Відповідно до частини першої та другої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів; моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю (частина друга).

Як було зазначено, Людина є скарбом природи, звідки й походять притаманні людині за народженням права і свободи, тобто ті, що природні. Життя і здоров`я людини, її честь та гідність, недоторканість і безпека як природні права, що невіддільно пов`язані з людиною як істотою розумною, мають статус засадничих цінностей національного конституційного ладу.

Серед цих цінностей особливе місце, поряд з людською гідністю, займає життя людини. Власне життя людини є такою винятковою цінністю, яка у демократичному суспільстві не може мати певної вартісної оцінки, кількісної характеристики. У межах існуючих юридичних механізмів у правовій системі, в якій визнається і забезпечується дія принципу верховенства права, а людина, її здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека задекларовані як найвищі соціальні цінності, виключається можливість надання людському життю певного матеріального виразу, грошового еквіваленту чи забезпечення абсолютно справедливих компенсаторних механізмів відшкодування шкоди, заподіяної такому благу.

Суд, на противагу утилітарному підходу, виходить із доктрини безцінності людського життя, а відтак його втрата, так само як і страждання батьків, дітей, родичів та близьких осіб померлого з вини інших осіб, не може мати вартісного виміру. Водночас це не виключає права зазначених осіб на звернення за справедливою сатисфакцією, зокрема шляхом компенсації моральних страждань, виражених у грошовому еквіваленті.

Цивільне законодавство визначає, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (абзац 2 частини третьої статті 23 ЦК України).

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме: щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду від 01 березня 2021 року, справа № 180/1735/16-ц).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування:

(а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанови Верховного Суду від 25 травня 2022 року, справа № 487/6970/20, від 05 грудня 2022 року, справа № 214/7462/20).

Суд враховує, що гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 25 травня 2022 року, справа № 487/6970/20, від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20).

Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див., зокрема,

підпункти 90.1, 90.3 пункту 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року, справа № 477/874/19).

Тож моральна шкода може полягати зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Суд ураховує позицію Верховного Суду, у якій зазначено, що згідно з пунктом 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії (постанова від 01 березня 2021 року,

справа № 180/1735/16-ц).

Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення (пункти 88, 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року,

справа № 752/17832/14 ц).

Верховний Суд, досліджуючи питання обґрунтованості розміру моральної шкоди завданої батькам загибеллю їхнього сина, зазначив, що суди, з урахуванням засад розумності і справедливості, обставин справи, обґрунтовано визначили розмір компенсація моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи у сумі по 700 000 грн кожному, оскільки позивачі зазнали душевних страждань у зв`язку зі смертю сина і втрата рідної людини є найвищою немайновою втратою, яка не підлягає відновленню позивачі позбавлені можливості матеріальної та моральної підтримки сина у подальшому своєму житті та в старості відновити попередній стан життя позивачів неможливо (постанова від 03 серпня 2022 року, справа № 607/11755/20).

Як зазначав суд, відповідно до пункту 1 статті 2 Конвенції право кожного на життя охороняється законом (перше речення).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) виснував, що статті 2 Конвенції не буде дотримано, якщо захист, забезпечений національним законодавством, існуватиме тільки в теорії: насамперед, він повинен також ефективно працювати на практиці (див. рішення від 16 січня 2014 у справі «Валерій Фуклєв проти України», заява № 6318/03).

ЄСПЛ, тлумачачи приписи статті 2 Конвенції, зазначав, що перше речення статті 2, яке вважається одним із основоположних положень Конвенції і одночасно захищає одну з основних цінностей демократичних суспільств, що формують Раду Європи, вимагає від держав не тільки утриматись від «умисного» позбавлення життя, але й вживати відповідні заходи для захисту осіб, що перебувають в межах їхньої юрисдикції; у сфері охорони здоров`я позитивні зобов`язання вимагають від Держав запровадження нормативно-правової бази, що зобов`язувала б лікарні, як приватні, так і державні, вживати заходів, необхідних для захисту життя хворих (§§ 48, 49 рішення від 17 січня 2002 року у справі «Кальвеллі та Чіліо проти Італії» /Calvelli and Ciglio v. Italy [GC], заява № 32967/96).

Така позиція ЄСПЛ щодо позитивних конвенційних зобов`язань у частині статті 2 Конвенції, стосовно сфери охорони здоров`я відображена й у рішенні від 01 березня 2016 року у справі Mihu v. Romania, заява № 36903/13.

Суд бере до уваги, що у цій справі йдеться про матір, у якої в закладі охорони здоров`я помер її малолітній син. Позивач зазначає, що ще вчора вона з сином жартували, сміялися, плакали разом, конфліктували, а сьогодні особливий світ, наповнений присутністю рідної людини, перестав існувати. ОСОБА_3 перманентно переживає складні психологічні етапи, що є морально виснажливим для неї та впливає на стан її здоров`я. Позивач стверджує, що смерть дитини вплинула на її життя, у тому числі на продуктивність її праці, що передусім залежить від емоційно-психологічного стану особи.

Відповідно до матеріалів справи існує нерозривний причинно-наслідковий зв`язок між діями медичних працівників ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , які не відповідали встановленим нормативним вимогам лікування, та смертю малолітнього ОСОБА_4 .

Суд відкидає доводи відповідача щодо відсутності у матеріалах справи доказів стосовно звернення позивачки до лікарів-психологів, оскільки кількість випадків такого звернення, тривалість відповідних відвідувань не свідчить про глибину страждань, які не піддаються математичному обрахунку. Суд бере до уваги, що у цій справі йдеться про смерть малолітньої дитини, життя якої перебуває під особливою охороною держави. У матеріалах справи відсутні дані щодо наявності у ОСОБА_4 певної вродженої патології або тривалої хронічної хвороби, які б стали детермінантами таких трагічних наслідків. Йдеться про звичайну дитину, смерті якої, згідно з висновками експертиз, за умови надання належної медичної допомоги, зокрема при своєчасній діагностиці безпосередньо після госпіталізації, можна було б уникнути.

Суд виходить з концепції неможливості знайти справедливий матеріальний еквівалент стражданням, які особа переживає у зв`язку з втратою близької людини, особливо, коли йдеться про втрату, що її батьки переживають з приводу втрати своїх малолітніх дітей. На думку суду, біль і страждання від такої невідворотної втрати, неможливість відновити попередній стан життя людини може оцінити лише особа, яка зазнала таких страждань. Відтак, в основі визначення розміру моральної шкоди, за обставин цієї справи, варто брати величину, яку вважає розумною та справедливою сама особа, яка зазнала таких страждань.

При цьому суд зауважує, що з`ясовуючи домірність розміру моральної шкоди, через засади розумності, справедливості, адекватності має бути оцінено чи заявлений розмір відшкодування є розумним й чи не має він на меті безпідставне збагачення позивача.

ІІІ. Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви

3.1. Суд вважає, що належним відповідачем у цій справі є КНП «ТКМЛ № 2» ТМР, оскільки ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , перебували у трудових відносинах із закладом охорони здоров`я КНП «Тернопільська міська дитяча комунальна лікарня», який на той час існував, та виконували свої посадові обов`язки, що підтверджено матеріалами справи. Суд відхиляє доводи відповідача про те, що КНП «ТКМЛ № 2» не відповідає за дії осіб, які не перебували з ним у трудових відносинах.

3.2. З огляду на те, що настала смерть малолітньої дитини (члена сім`ї позивачки) внаслідок дій працівників КНП «Тернопільська міська дитяча комунальна лікарня», оцінивши тяжкі наслідки такої втрати для позивачки як матері, що негативно позначилися на її моральному стані, тяжкість вимушених змін у її життєвих стосунках, обсяг фізичних та душевних страждань, їх тривалість, неможливість поновити попереднє становище внаслідок смерті дитини, суд, керуючись вимогами розумності, виваженості та справедливості, визнає розумною і допустимою суму відшкодування моральної шкоди, яка була заявлена позивачкою, у розмірі 2 000 000 гривень. Судом не встановлено, що заявлений розмір моральної шкоди має на меті безпідставне збагачення позивача, є очевидно неспівмірним з перенесеними стражданнями чи переслідує будь-яку іншу мету, крім отримання справедливої сатисфакції.

Суд доходить до висновку, що зазначений розмір грошової компенсації завданої позивачці моральної шкоди, є мотивованим та обґрунтованим, адже факт смерті сина є безумовним свідченням спричинення позивачці глибоких моральних страждань.

3.3. У частині відшкодування заподіяної матеріальної шкоди, суд зазначає таке. Відповідно до договору-замовлення на організацію та проведення поховання від 06 червня 2018 року та фіскального чеку № ФН 1918010444, замовник ОСОБА_3 , сума витрат становить 342 гривні (том 1, а.с. 47). Згідно з накладною від 11 березня 2020 року, замовник ОСОБА_3 , виконання робіт із встановлення пам`ятника становило 32 680 гривень (том 1, а.с.47 зворотна сторона). Загальна сума матеріальної шкоди становить 33 022 гривні, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

3.4. ОСОБА_3 звільнена від сплати судового збору на підставі пунктів 2, 6 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», згідно з якими від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також смертю фізичної особи; позивачі - у справах про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана: фізичною особою або фізичною особою - підприємцем справляється судовий збір у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» визначено прожитковий мінімум для працездатних осіб - 3 028 гривень. Розмір судового збору за подання позовної заяви становить 15 140 гривень (2 033 022 гривні : 100%, однак, не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб). Таким чином, слід стягнути з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 15 140 гривень за розгляд справи в суді першої інстанції.

Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 19, 76 - 78, 141, 258 - 268, 273 - 274, 352 - 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. Позов ОСОБА_3 до комунального некомерційного підприємства «Тернопільська комунальна міська лікарня № 2», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, внаслідок смерті фізичної особи - задовольнити.

2. Стягнути з комунального некомерційного підприємства «Тернопільська комунальна міська лікарня № 2» на користь ОСОБА_3 33 022 (тридцять три тисячі двадцять дві) гривні матеріальної шкоди.

3. Стягнути з комунального некомерційного підприємства «Тернопільська комунальна міська лікарня № 2» на користь ОСОБА_3 2 000 000 (два мільйони) гривень за завдану моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи.

4. Стягнути з комунального некомерційного підприємства «Тернопільська комунальна міська лікарня № 2» на користь держави судовий збір у розмірі 15 140 (п`ятнадцять тисяч сто сорок) гривень за розгляд справи у суді першої інстанції.

5. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.

6. У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

7. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного рішення суду.

8. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення виготовлено 28 липня 2025 року.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , паспорт громадянина України № НОМЕР_4 , РНОКПП: НОМЕР_5 , адреса місця реєстрації та проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: комунальне некомерційне підприємство «Тернопільська комунальна міська лікарня № 2», адреса місцезнаходження: вул. Романа Купчинського, 14, м. Тернопіль, код ЄДРПОУ: 05497361.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , адреса місця реєстрації та проживання: АДРЕСА_3 .

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , адреса місця реєстрації та проживання: АДРЕСА_4 .

Головуючий суддяТ. І. Якімець