Рішення від 15.08.2025 по справі 477/803/22

Справа № 477/803/22

Провадження № 2/477/49/25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(повний текст)

28 липня 2025 року м. Миколаїв

Вітовський районний суд Миколаївської області у складі: головуючого у справі - суддіПолішко В.В., з секретарем Крошніною А.М.,

з участю:

позивача ОСОБА_1 ,

представників позивача адвокатів Надіч Н.Д., Гафича О.І.,

представника відповідача (Миколаївської обласної прокуратури) прокурора Міхель Н.С.,

представника відповідача (ГУНП в Миколаївській області) Білецької О.В.,

представника відповідача (Державної казначейської служби України) Самарської Т.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Вітовського районного суду Миколаївської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі: Державної казначейської служби України, прокуратури Миколаївської області, управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області; Корабельного районного суду м. Миколаєва, Апеляційного суду Миколаївської області, про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу досудового розслідування, прокуратури та суду,

ВСТАНОВИВ:

26 вересня 2022 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів, в якому просить стягнути з держави за рахунок коштів Державного бюджету України на його користь матеріальну шкоду у сумі 149462,60 грн., а також моральну шкоду 50000000,00 грн.

Свій позов позивач обґрунтовував тим, що 21.04.2015 року його було затримано у кримінальному провадженні працівниками Корабельного РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області, було вручено повідомлення про підозру, а пізніше обвинувальний акт за ч. 2 ст. 307 КК України. Обвинувачення у суді підтримували прокурори Корабельної районної прокуратури м. Миколаєва та прокурори прокуратури Миколаївської області.

Корабельний районнийсуду м.Миколаєва вирокому справі№ 488/2433/15від 21листопада 2016року визнавйого, ОСОБА_1 ,винуватим ізасудив зач.2ст.307КК допокарання увиді позбавленняволі настрок 6років зконфіскацією 1/2частини майна.На підставіч.5ст.72КК (вредакції Законувід 26листопада 2015року №838-УІІІ)зараховано устрок відбуванняпокарання строкпопереднього ув`язненняз 23квітня 2015року по 22 вересня 2016 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі. За вироком місцевого суду (з урахуванням змін, внесених ухвалою апеляційного суду) його визнано винним і засуджено за те, що він за обставин, викладених у вироку, 01, 08 та 21 квітня 2015 року у невстановленому місці та у невстановленої особи повторно без мети збуту незаконно придбав та зберігав при собі особливо небезпечний наркотичний засіб - опій ацетильований, масою в перерахунку на суху речовину 0,059 г, 0,03 г, 0,029 г відповідно.

Апеляційний суд Миколаївської області ухвалою від 20 серпня 2018 року апеляційну скаргу захисника Надіч Н. Д. задовольнив частково, вирок суду першої інстанції змінив, перекваліфікував дії позивача з ч. 2 ст. 307 на ч. 2 ст. 309 КК та призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 1 місяць. На підставі ч. 5 ст. 72 КК (в редакції Закону від 26 листопада 2015 року № 838-VIII) зараховано у строк відбування покарання строки попереднього ув`язнення з 23 квітня 2015 року по 22 вересня 2016 року, з 21 листопада 2016 року по 20 червня 2017 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі, а з 21 червня по 21 липня 2017 року - з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі. Ухвалено вважати позивача таким, що відбув призначене покарання. У решті вирок залишено без змін.

З такими рішеннями позивач не погодився та звернувся з касаційною скаргою. У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 , посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, ставить вимогу про скасування оскаржених судових рішень та закриття кримінального провадження щодо нього, оскільки суд апеляційної інстанції безпідставно визнав недопустимими лише частину доказів, покладених в основу обвинувального вироку. Вважав, що мала місце провокація злочину.

Верховний Суд у складі Касаційного кримінального суду постановою від 19 вересня 2019 року скаргу задовольнив. Вирок Корабельного районного суду м. Миколаєва від 21 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 20 серпня 2018 року щодо позивача було скасовано, а кримінальне провадження закрите на підставі п. 3 ч. і ст. 284 КПК за невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості і вичерпанням можливості їх отримати.

21.04.2015 року позивача було затримано працівниками правоохоронного органу та обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Позивач утримувався в СІЗО до 22.09.2016 року: З 22.09.2016 року по 21.11.2016 року було змінено запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт. З 21.11.2016 року по 21.07.2017 року знову перебував під вартою в СІЗО м. Миколаєва. Ухвалою апеляційної інстанції від 21.07.2017 року тримання під вартою щодо позивача було замінено на цілодобовий домашній арешт. За час перебування під вартою у позивача суттєво погіршився стан здоров`я, як зазначає він терпів нестерпні болі тривалий час, неодноразово звертався до керівництва СІЗО про надання йому можливості пройти обстеження в медичній установі та отримувати лікування. В 2015 року після декількох звернень позивача, звернень його захисника та особистих прохань батька ОСОБА_2 до керівництва СІЗО, за кошти батька, який купив талони на бензин для СІЗО та також особисто приїздив до медичної установи (для оплати обстежень) позивача було оглянуто лікарем та поставлено діагнози, що підтверджуються довідкою від 27.08.2015 року. Крім цього, на прийомі у лікаря, після пояснень щодо стану здоров`я, лікарем обласної лікарні позивачу було рекомендовано пройти комплексне обстеження у інших фахівців-медиків, проте він не отримав такої нагоди. За діагнозами лікаря обласної лікарні в СІЗО позивачу призначили лікування, однак ті ліки, які позивачу видавались в СІЗО не приносили будь-яких результатів. Його захисник та батько неодноразово звертались до СІЗО аби забезпечити можливість передачі певних категорій ліків для нього. Той список медикаментів, який було запропоновано для лікування лікарями поза СІЗО, керівництво цієї установи узгодило лише частково. Позивач отримував ліки в неповному обсязі отримував недостатнє лікування та відповідно не міг покращити стан свого здоров`я.

Влітку 2016року,в результатіпостійних нервовихстресів із-заситуації зув`язненням позивачата позицієюпрацівників прокуратури(прокурорине бажалиреагувати напорушення,розповідали,що всеодно судибудуть прийматирішення щодопозивача саметакі,як потрібніпрокурорам,незважаючи навимоги закону),у батькапозивача ставсяінсульт,його паралізувалота загострилисьінші хронічні захворювання, що призвели його безпорадний стан. Враховуючи те, що мати позивача - ОСОБА_3 вже багато років хворіє, має інвалідність та з трудом пересувається, вона не мала змоги приїздити до міста та забезпечити позивача ліками. Невеликий проміжок часу в 2016році, коли позивач перебував на цілодобовому домашньому арешті, йому було заборонено покидати будинок, крім цього, саме в цей час батько був у безпорадному стані та позивач надавав йому допомогу (доглядав за ним, оскільки мати в силу свого незадовільного стану здоров`я не мала сили це робити самостійно). Менш ніж за два місяці перебування вдома він не встиг підлікуватись (усі кошти витрачались на лікування батька, позивач не міг належним чином пройти обстеження для встановлення правильного діагнозу та в призначення вірного курсу лікування).

Пізніше, коли позивача знову арештували (після 21.11.2016 року), він знову звертався до керівництва СІЗО, оскільки стан його здоров`я після арешту вкрай погіршився. Його звернення, скарги захисника, фактично примусили керівництво СІЗО здійснити вивезення до лікаря проктолога, однак, у зв`язку з тим, що він не був завчасно повідомлений про такий виїзд, не мав можливості підготувати організм, лікар його оглянув без належного медичного обстеження (підтверджується довідкою від 09.12.2016 року), позаяк підготовка до медогляду займає тривалий час, а працівники СІЗО та конвою, які його вивозили до лікарні мали обмежений час, лікарем було формально поставлено незначний діагноз, який фактично позбавив його можливості на консультації інших спеціалістів, що могли поставити правильний діагноз. На такі порушення не реагували прокурори, суд. На прохання замінити запобіжних захід, були лише відмови.

Перебування позивача в СІЗО та нестерпні болі, які він відчував призвели до того, що він самостійно не міг встановити що саме в нього болить, оскільки фактично боліли усі внутрішні органи, все це відбувалось на фоні гіпертонічної хвороби, яка розвилась у нього за час утримання під вартою.

Коли позивача звільнили з СІЗО в липні 2017 року на цілодобовий домашній арешт, через фактично місяць в ньогопомер батько.Стан позивачабув настількиподавлений,що віннавіть нехотів жити,оскільки він розумів, що інсульт батька стався саме через нервування та переживання, які були у нього після затримання.

Позивач незвертав увагуна своєздоров`я.Однак,пізніше,коли позивачурізко сталогірше,він звернувсядо працівниківправоохоронного органу,які здійснюваликонтроль завиконанням домашньогоарешту зтакою інформацією,йому булозапропоновано,аби донього додомуприїхав медичнийфахівець івдома;призначив лікування.Більш того,мати позивачапросила йогоаби вінне наполягавна можливостівиїхати влікарню,аби цене булорозцінене негативносудом та працівниками поліції щоби потім його знову не арештували.

Лише післятого,як Апеляційнимсудом Миколаївськоїобласті булооголошено ухвалу20.08.2018року (повнийтекст якоїоголошено 23.08.2018року)позивач з23.08.2018р.почав вільнопересуватись.З вересня 2018 року і до цих пір позивач фактично займаєтьсясвоїм здоров`ям.У вереснітого жроку вінзламав руку,що позбавиломожливості вільнодобиратись доміста дорайонної лікарніта проходитиобстеження (громадськимтранспортом добиратисьдо містадуже важкоз переломом,окрім того,в містіпотрібно здійснюватипроїзд двомарізними маршрутками,усі ціроки вінне працювавта відповідноне отримувавбудь-якогоприбутку,жили лишена маленькупенсію матері,що обмежуваломожливості скористатисьтранспортом таксі). Довго позивачу не могли поставити діагноз, оскільки за тривалий час фактичного нелікування, загострились старі хвороби, з`явились нові захворювання.

На початку жовтня 2018 року позивачу лікарями було поставлено попередній діагноз пухлина та направлено до онкологічної лікарні. Увесь цей час після того, як йому попередньо повідомили, про можливе захворювання він проходив обстеження та готувався до операції, оскільки лікарі йому повідомили, що зволікати часом зовсім не в його інтересах. І фактично з середини жовтня він відвідував лікарів, з 29.10.2018 року по 02.11.2018 року та пізніше з 29.11.2018 року по 17.12.2018 року, перебував на стаціонарному лікуванні, під час останнього лікування йому зробили операцію та видалили пухлину. На даний час він ще проходить курс реабілітації після операції та подальшого лікування.

За роки проведені під слідством та судом, доказуючи свою невинуватість, він отримав величезну психологічну травму та зазнав моральних страждань. Зазначені моральні страждання були завдані діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду.

Внаслідок кримінального переслідування він відчував моральні страждання і від приниження ділової репутації. Уклад його життя був повністю зруйнований, відносини з родичами, друзями, колегами припинились, погіршився стан здоров`я, загострились хронічні хвороби.

Враховуючи глибину та тривалість моральних страждань, нервові стреси, відчуття тривоги, у тому числі за здоров`я своїх близьких, сильні душевні переживання та моральні страждання, приниження, розгубленість, те, що він був позбавлений можливості піклуватися про своїх літніх батьків, розлучився (розійшовся) зі своєю цивільною дружиною та був змушений перервати лікування, вважає, що порушена проти нього кримінальна справа мала тяжкі наслідки для нього, оскільки тривалий час страждав від почуття невизначеності свого майбутнього.

Позивачу задана матеріальна шкода, яка виражається в тому, що за час перебування під слідством та судом, він був фактично позбавлений свободи та не міг працювати, забезпечувати себе, свою родину.

Виходячи з розрахунку мінімальної заробітної палати за кожен місяць перебування під слідством і судом до винесення кінцевого рішення по суті, розмір матеріальної шкоди ( за період 21.04.2015 року-19.09.2019 року, що складає - 4 роки 4 місяці та 28 днів ) складає суму (за 2015рік - 10748,40 грн; за 2016 рік - 18712 грн.; за 2017 рік 38400 грн.; за 2018 рік - 44676грн.; за 2019 рік - 36925,20 грн.) = 149462,60 грн.

Також позивачу завдана моральна шкода, яка полягає у порушенні конституційних прав, переживаннях через незаконне притягнення до кримінальної відповідальності, втручання у приватне і сімейне життя, порушення у зв`язку з цим нормальних життєвих зв`язків, вимушених змінах в організації життя, а саме інформація про його незаконні затримання, перебування під вартою, засудження, негативним чином вплинула на стан його здоров`я та його сім`ї - батька та матері, а також призвела до смерті батька.

За час кримінального переслідування він не міг працювати та фінансово підтримувати своїх батьків які цього потребували. Більше того, за час перебування під слідством він не міг фізично перебувати поряд з ними в такий складний період для його сім`ї.

Враховуючи період перебування під слідством і судом до винесення кінцевого рішення, позивач оцінює спричинену йому моральну шкоду в розмірі 50000000 грн, (п`ятдесяти мільйонів гривень).

У встановлений законом строк відповідачем - прокуратурою Миколаївської області поданий відзив, в якому відповідач вважає, що право на відшкодування шкоди за рахунок держави незалежно від вини слідчих органів закріплено у ст. 56 Конституції України, Законі України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон), ст. ст. 1167, 1176 ЦК України.

Нормативною основою для відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, є ст. 1176 ЦК України.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1176 ЦК України, право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Положеннями ч. ч. 1-3 ст. 23 ЦК України передбачено, що особа має право і відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а тож ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон), підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

За змістом ст. 2 цього закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: постановлення виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Згідно із ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи у межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що під моральною шкодою маються на увазі втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або діяльністю інших осіб.

Відповідно до абз. 2 п. 5 зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, - протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її злодіянні. Суд повинен з`ясувати чим підтверджується факт завдання потерпілому моральних чи фізичних страждань, за яких обставин і якими діями (бездіяльністю) вони завдані, ступінь вини заподіювана, яких моральних чи фізичних страждань зазнав потерпілий, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі він оцінює пов`язані з ними витрати та з чого при цьому виходить.

Відсутність хоча б одного зі вказаних чинників виключає цивільно- правову відповідальність.

Вважає, що позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.

Зазначає, що позивачем не надано будь-яких доказів на підтвердження заподіяння йому моральної шкоди у розмірі 50 млн. грн, у зв`язку з чим такі вимоги є недоведеними та не підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ч.ч. 5, 6 ст. 4, ч.ч. 2, 3 ст. 13 зазначеного Закону, п.17 Положення про застосування цього Закону, затвердженого спільним наказом Міністра юстиції України, Генерального прокурора України та Міністра фінансів України від 04.03.1996 №6/5/3/41, відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, що призвели до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Розмір моральної шкоди визначається судом з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Моральна шкода повинна ним доводитись окремими належними і допустимими доказами. Також повинно бути доведеним і причинний зв`язок між шкодою і діями органів досудового слідства, що саме ці дії спричинили ті чи інші негативні наслідки.

Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

ОСОБА_1 перебував під слідством та судом з 21.04.2015 року (дата затримання та повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення) по 19.09.2019 року (постановлення постанови Верховним Судом), що складає 52 місяці 28 днів.

Тобто, викладені у позові обставини засвідчують, що у позивача виникло право на відшкодування моральної шкоди на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у зв`язку із закриттям судом кримінального провадження відносно нього.

Водночас, враховуючи те, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди, завданої йому внаслідок незаконного притягнення як обвинуваченого, при визначенні такого розміру, слід виходити з часу незаконного перебування під слідством та судом, а також розміру мінімальної заробітної плати, яка на час розгляду справи в суді, відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з 01.01.2022 складає 6500 грн (52*6500 + 6076 грн (за 28 днів) =344076 грн.

Будь-яких мотивів та підстав на підтвердження завдання позивачу моральної шкоди в розмірі саме 50 млн.грн, у позові не наведено. Позовна заява не містить жодних доводів, чим саме підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, чим позивач керувався при оцінюванні в матеріальній формі заподіяної йому шкоди.

В деліктних правовідносинах саме напозивача покладаєтьсяобов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювана шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

У постанові від 12.09.2018 у справі №335/11779/16-ц Верховний Суд вказав, що сама лише наявність шкоди ще не породжує абсолютного права на її відшкодування будь-якою особою, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб`єкта такої відповідальності.

Натомість, позивачем не надано жодного доказу, що наявні у нього та його батьків хвороби виникли саме внаслідок незаконних дій працівників органу прокуратури, а не є хронічними хворобами, які виникли внаслідок віку або процесу життєдіяльності.

Вважає, що в даному випадку відсутні підстави для визначення компенсації моральної шкоди у розмірі, більшому ніж передбачено Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Відповідачем ГУНП в Миколаївській області у встановлений законом строк до суду поданий відзив на позовну заяву, з огляду на який просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, посилаючись на його безпідставність на необґрунтованість.

Зазначає, що відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.95 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" у позовній заяві про відшкодування морально' (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Всупереч вимог ст.ст. 78, 80, 83 ЦПК України позивач не довів належними і допустимими доказами самого факту заподіяння моральної шкоді такими діями відповідача, на які б поширювалася дія Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду», також не надали доказів, за якими мали би право на відшкодування шкоди за загальними правилами цивільного судочинства. Окрім того, не зазначили, в чому сам полягає ця шкода, не надали жодних доказів і не обґрунтували її розмір.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Таким чином, відшкодування моральної шкоди у відповідності до ст. 4 ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» повинно проводитись у разі, коли позивач довів належними і допустимими доказами погіршення стану здоров`я, порушення життєвих зв`язків, проведення додаткових зусиль для організації свого життя, погіршення відносин із оточуючими при чому це вказані обставини повинні мати причинний зв`язок із незаконним притягненням до кримінальної відповідальності та незаконного засудження.

Жодного доказу, який би доводив моральні страждання ОСОБА_1 не надано. Серед доказів доданих до суду медичні довідки про стаціонарне лікування та численні медичні обстеження із встановленням діагнозів, які мають хронічний характер і свідчать про недоліки роботи окремих систем організму з огляду на морфологічні зміни організму та які не пов`язані із перебуванням позивача під слідством і судом та не є його наслідками. У справі відсутні висновки спеціалістів, що зазначені у медичних документах діагнози могли утворитися від незаконних дій органів досудового слідства.

УМВС України в Миколаївській області наголошує на тому, що сам по мої факт існування виправдувального вироку чи закриття кримінального провадження у зв`язку із недоведенностю вини не є підставою для виплати мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством, як помилково вважає позивач.

Моральна шкода повинна ним довестися окремими належними і допустимими доказами. Також повинно бути доведеним і причинний зв`язок між шкодою і діями органів досудового слідства, що саме ці дії спричинили ті чи інші негативні наслідки, на які до речі позивач навіть не послався.

Відповідно до ч.ч.2,3 ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» від 01.12.1994 року № 266/94-ВР розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Таким чином у разі доведення наявності моральної шкоди і встановлення судом, вона повинна бути не меншої виходячи із наступного розрахунку: 6500 грн.(мінімальна заробітна плата на 2022 рік) X на 52 міс. (повні місяці перебування під слідством) + 6076 грн. (за 28 днів) = 344076 грн.

Заявлена сума відшкодування моральної шкоди у розмірі 5 000 000 грн. навіть за умови наявності належних і допустимих доказів є такою, що виходить за рамки обґрунтованості та виваженості.

Із ухвали Апеляційного суду Миколаївської області від 20.08.2018 (провадження № 11 кп/784/23/18) вбачається, що під час перебування під слідством та судом ОСОБА_1 був безробітним. Доказів того, що він хотів працевлаштуватися, але не зміг у зв`язку із незаконним діями слідства і суду не надано.

Таким чином відшкодуванню згідно з законодавством підлягає заробіток неодержаний ним під час відсутності на робочому місці з причин перебування під арештом чи відбуванням покарання, а не упущена вигода у випадку можливого працевлаштування у цьому періоді.

Позивачем для стягнення матеріальної шкоди не надано довідку про середній заробіток з підприємства, за допомогою якого можна встановити факт його роботи та суму щомісячної зарплатні, а тому його вимоги про стягнення 149 462,6 грн. матеріальної шкоди не підлягають відшкодуванню.

Таким чином, позов не може бути задоволений у зв`язку із не доведенням моральних страждань, об`єму та складових моральної шкоди та матеріальних втрат.

Відповідачем Державною казначейською службою України у встановлений законом строк направлений до суду відзив на позовну заяву, з огляду на який заявлені позовні вимоги не визнає в повному обсязі, заперечує щодо їх задоволення з наступних підстав. Вважає, що належним відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган, чи Держава в особі органу Державної казначейської служби України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515 цс 19) (пункт 44)).

У разі сприйняття подібного підходу до участі у справах про стягнення коштів, відшкодування шкоди завжди необхідно було б залучати суб`єкта, який здійснює управління рахунком, на якому розміщені грошові кошти відповідача.

Належним відповідачем у цій справі є держава, яка повинна брати участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади (дії якого призвели до завдання позивачу шкоди).

Казначейство є самостійною юридичною особою, державним органом, який здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів на підставі рішення суду, відповідно до своїх повноважень.

Наділення органів Казначейства повноваженнями щодо виконання судових рішень про стягнення коштів з Державного бюджету України, не вказує на безумовний обов`язок останніх нести юридичну відповідальність за діяння держави та створених нею органів.

До повноважень Казначейства не належить представництво Держави України в судах. В свою чергу, Казначейство не завдавало позивачу жодної моральної шкоди.

Крім цього, зазначає, що шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується : кавою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Статтями 2, 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом (стаття 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»),

В свою чергу, пунктом третім Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII, який набрав чинності 1 січня 2017 року, установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

До приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України» на 2022 рік прожитковий мінімум для працездатних осіб було встановлено з 1 січня у розмірі 2481,00грн.

Отже, у разі задоволення позовних вимог при обрахунку розміру моральної шкоди д мав брати до уваги саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, скільки відповідно до Закону України від 06.12.2016 № 1774-УІІІ мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладівта заробітноїплати працівниківта іншихвиплат.

Враховуючи викладене вище, при задоволені позовних вимог, розмір моральної шкоди, який міг бути відшкодований на користь позивача, має становити: час перебування під -слідством та судом позивача в сукупності з 21.04.2015 по 19.09.2019 становить 52 календарні місяці та 28 днів. В розрахунок беруться повні календарні місяці, тобто 52 місяці * 2481,00грн = 129012,00грн (станом на дату подання позовної заяви).

Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з пунктом 5 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику з справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4 (далі - Постанова № 4), відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та піни останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до пункту 9 Постанови № 4, розмір мінімальної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних, тощо), яких зазнав Позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення, тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховується стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Так, згідно з пунктом 3 Постанови № 4 під моральною шкодою слід розуміти втрати . майнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода - величина непостійна. Таку шкоду неможливо відшкодувати в повному обсязі, оскільки немає точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою особи. Будь-яка компенсація цієї шкоди не може бути адекватною справжнім стражданням, а тому будь-який розмір може мати лише умовний вираз.

Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити у рішенні відповідні мотиви, а Позивач надати усі необхідні докази.

Також звертаємо увагу суду, що у відповідності до пункту 17 Положення № 6/5/3/41 відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання попереднього слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливосте реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Необхідно врахувати, що відповідно до загальних підстав цивільно-правове відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діяння: заподіювана та вини останнього в її заподіянні (стаття 23 ЦК України).

Тобто, відсутність хоча б одного складового цивільного правопорушення виключає підстави для відшкодування шкоди і, як наслідок, не передбачає покладання обов`язку н відповідача, у зв`язку з відсутністю цивільного правопорушення.

В свою чергу, позивачем не визначено, яку моральну шкоду було завдано, не надано належних доказів у підтвердження спричиненої йому моральної шкоди, не надано доказів, які б підтверджували наявність моральних страждань у позивача, в тому числі додаткових моральних страждань. Позивач не надав докази, що він був підданий психічному впливу, що призвело до погіршення та позбавлення можливості у повній мірі реалізовувати свої звички бажання та іншими негативними наслідками морального характеру.

Дане відшкодування визначається з урахуванням доведеності позивачем завданої шкоди, заявлених ним вимог та виходячи із засад розумності, виваженості справедливості.

Вважають, що розмір моральної шкоди у сумі 50 000 000грн взагалі є необґрунтованим, недоведеним та не підтверджений доказами.

Позивач в судовому засіданні підтримав поданий позов та просив його задовольнити. Суду пояснив, що народився і виріс у порядній родині. Закінчив інститут, має вищу освіту, працював вчителем фізичної культури у школі у м. Очакові. Професійно грав у футбол. Так сталось що був період у житті, коли вживав наркотичні засоби. Через рік після того як припинив вживання наркотиків, зустрів знайомого, який просив допомогти йому припинити вживання наркотиків, але наслідком цього спілкування стало притягнення до кримінальної відповідальності. Йому було оголошено про підозру, а потім про обвинувачення, був обраний запобіжний захід у виді тримання під вартою в СІЗО. У нього погіршився стан здоров`я, він скаржився на це в установі, прокурору та в суді, але на це ніхто не звертав уваги. Він не отримав належного та своєчасного лікування, наслідком чого стало захворювання на рак, який він до цих пір лікує. Тільки завдяки старанням батька його було вивезено до медичної установи та поставлений діагноз, проте належне лікування отримати не зміг, так як частину ліків, які були призначені лікарем, в СІЗО забороняли передавати. Через постійне хвилювання за нього у батька стався інсульт та його паралізувало. Мати за станом здоров`я не мала фізичної можливості його доглядати. Йому змінили запобіжний захід на цілодобовий домашній арешт і він зміг доглядати за батьком, проте не зміг його похоронити, оскільки йому було заборонено покидати будинок. З 2013 року він жив з дівчиною однією сім`єю. Притягнення до відповідальності зруйнувало його сім`ю. Нині він проживає з матір`ю, його сімейне життя зруйноване, його кар`єра зруйнована, онкозахворювання знаходиться у стадії ремісії, у зв`язку з чим він постійно періодично проходить лікування. Вважає, що зазнав та продовжує зазнавати моральні страждання від незаконного притягнення його до кримінальної відповідальності, хоча Верховний Суд і виніс виправдувальний вирок.

Представники позивача в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримали, просив задовольнити позов у повному обсязі. Адвокат Надіч Н.Д. звертала увагу суду на те, що ОСОБА_1 втратив здоров`я під час перебування у СІЗО, його затримання та притягнення до кримінальної відповідальності завдали непоправну шкоду його родині. Батько через хвилювання захворів на інсульт та помер, стан здоров`я матері погіршився. З дівчиною розлучився, втратив роботу та можливість в подальшому працювати за здобутою спеціальністю. Адвокат Гафич О.І. звертав увагу, що вказані події, а саме притягнення до відповідальності та тримання під вартою завдало тяжких моральних страждань.

Представник відповідача прокурор Міхель Н.С. в судовому засіданні заперечувала щодо задоволення позову, посилаючись на його безпідставність та необґрунтованість.

Представник відповідача ГУНП в Миколаївській області Білецька О.В. в судовому засіданні просила у задоволенні позову відмовити у зв`язку із недоведеністю моральних страждань, об`єму та складових моральної шкоди.

Від представника відповідача Державної казначейської служби України Самарська Т.А., в судовому засіданні заявлені позовні вимоги не визнала у повному обсязі, підтримує позицію, викладену у відзиві.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази, розглядаючи справу в межах заявлених вимог та на підставі наданих доказів, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 21.04.2015 року було затримано у кримінальному провадженні працівниками Корабельного РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області, було вручено повідомлення про підозру, а пізніше обвинувальний акт за ч. 2 ст. 307 КК України.

Корабельний районнийсуду м.Миколаєва вирокому справі№ 488/2433/15від 21листопада 2016року визнав ОСОБА_1 винуватимі засудивза ч.2ст.307КК допокарання увиді позбавленняволі настрок 6років зконфіскацією 1/2частини майна.На підставіч.5ст.72КК (вредакції Законувід 26листопада 2015року №838-УІІІ)зараховано устрок відбуванняпокарання строкпопереднього ув`язненняз 23квітня 2015року по 22 вересня 2016 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі. За вироком місцевого суду (з урахуванням змін, внесених ухвалою апеляційного суду) його визнано винним і засуджено за те, що він за обставин, викладених у вироку, 01, 08 та 21 квітня 2015 року у невстановленому місці та у невстановленої особи повторно без мети збуту незаконно придбав та зберігав при собі особливо небезпечний наркотичний засіб - опій ацетильований, масою в перерахунку на суху речовину 0,059 г, 0,03 г, 0,029 г відповідно.

Апеляційний суд Миколаївської області ухвалою від 20 серпня 2018 року апеляційну скаргу захисника Надіч Н. Д. задовольнив частково, вирок суду першої інстанції змінив, перекваліфікував дії позивача з ч. 2 ст. 307 на ч. 2 ст. 309 КК та призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 1 місяць. На підставі ч. 5 ст. 72 КК (в редакції Закону від 26 листопада 2015 року № 838-VIII) зараховано у строк відбування покарання строки попереднього ув`язнення з 23 квітня 2015 року по 22 вересня 2016 року, з 21 листопада 2016 року по 20 червня 2017 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі, а з 21 червня по 21 липня 2017 року - з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі. Ухвалено вважати позивача таким, що відбув призначене покарання. У решті вирок залишено без змін.

Верховний Суд у складі Касаційного кримінального суду постановою від 19 вересня 2019 року скаргу задовольнив. Вирок Корабельного районного суду м. Миколаєва від 21 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 20 серпня 2018 року щодо позивача було скасовано, а кримінальне провадження закрите на підставі п. 3 ч. і ст. 284 КПК за невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості і вичерпанням можливості їх отримати.

Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких відокремлено посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Порядок відшкодування такої шкоди визначається законом (частина сьома статті 1176 ЦК України).

Статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що відповідно до цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України«Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю»та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадку закриття кримінальногопровадження завідсутністю подіїкримінального правопорушення,відсутністю удіянні складукримінального правопорушенняабо невстановленнямдостатніх доказівдля доведеннявинуватості особиу судіі вичерпаннямможливостей їхотримати; (пункт 2 частини першої статті 2Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Статтею 3 вказаного Закону передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається): заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; майно (втому числігроші,грошові вкладиі відсоткипо них,цінні паперита відсоткипо них,частка устатутному фондігосподарського товариства,учасником якогобув громадянин,та прибуток,який вінне отримаввідповідно доцієї частки,інші цінності),конфісковане абозвернене вдоход держависудом,вилучене органамидосудового розслідування,органами,які здійснюютьоперативно-розшуковудіяльність,а такожмайно,на якенакладено арешт; штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; моральна шкода.

Відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів державного бюджету (стаття 4 Закону).

Частинами 5, 6 Закону визначено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що розмір відшкодування повинен бути не меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тобто Законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати.

Наведене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі№ 6-2203цс15 вказано, що «відповідно до частини 3 статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (в редакції, чинній на час виникнення правовідносин) відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться, виходячи з не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Отже, межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі№ 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що «…моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості…».

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19),у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19 (провадження № 61-7643св20).

З огляду на вищезазначене слід дійти висновку, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди, передбаченої законом.

Визначаючи суму матеріальної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, суд виходив з наступного.

З огляду на матеріали справи та кримінального провадження ОСОБА_1 перебував під слідством та судом з 21.04.2015 року (дата затримання та повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення) по 19.09.2019 року (постановлення постанови Верховним Судом), що складає 52 місяці 28 днів.

Тобто, 52 місяці 28 днів, без трьох днів 53 місяці позивач був позбавлений можливості працювати, у зв`язку з чим розмір втраченого заробітку складає 424000,00 грн. (53 місяці х 8000,00 грн. = 424000,00 грн).

З огляду на статтю 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, який на час ухвалення рішення становить 8000,00 грн., то мінімальна сума компенсації моральної шкоди має бути не меншою ніж 424000,00 грн.

Проте, як вбачається з матеріалів цивільної справи та кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 12015150050000879, по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, які були досліджені в ході судового розгляду, за час перебування під вартою у позивача суттєво погіршився стан здоров`я.

У нього було діагностовано ерозивну дуоденпатія, рубцево-язвену деформацію 12-персної кишки, еритематозну недостатність кардію, езофагіт, хронічний геморой, гіпертонічну хвороба, поліп сечового міхура, передньобоковий спондилолістез куприка, вірусний гепатит С, хронічний бульозний цистит (т.1 а.с. 36-42, 51, 56).

Позивач пояснював, що терпів нестерпні болі тривалий час, неодноразово звертався до керівництва СІЗО про надання йому можливості пройти обстеження та лікування в медичній установі, проте йому відмовляли, що спричиняло йому моральні та фізичні страждання.

З 29.11.2018 року по 17.12.2018 року Підгура перебував на стаціонарному лікуванні в Миколаївському обласному онкодиспансері, де йому було проведено операцію на сечовому міхурі (т. 1 а.с. 56).

Позивач ОСОБА_1 має вищу освіту, в 2006 році закінчив Миколаївський державний університет імені В.О.Сухомлинського і отримав базову вищу освіту за напрямком підготовки «Педагогічна освіта» та здобув кваліфікацію бакалавра педагогічної освіти, вчителя фізичної культури загальноосвітньої школи другого ступеня. У 2007 році закінчив цей же навчальний заклад і отримав повну вищу освіту за спеціальністю «Педагогіка і методика середньої освіти. Фізична культура».

Суд погоджується з позицією представників позивача, що притягнення до кримінальної відповідальності не найкращим чином впливає на можливість позивача реалізувати себе за здобутою професією.

Позивач та його представники зазначали, що батько позивача через сильне хвилювання за долю сина захворів на інсульт та помер. Вказували, що стан здоров`я матері також погіршився. Разом з тим, оскільки доказів причинного зв`язку захворювання батька та погіршення стану здоров`я матері з притягненням позивача до кримінальної відповідальності не надано, то суд не може вважати ці моральні страждання позивача, як такі, що спричинені незаконними діямиорганів досудовогорозслідування,прокуратури ісуду.

Так само суд розцінює і твердження щодо припинення сімейних стосунків з ОСОБА_4 , оскільки належних доказів, що саме притягнення позивача до кримінальної відповідальності та тримання його під вартою стало причиною розриву сімейних стосунків не надано.

За таких обставин суд приходить до висновку, що розмір компенсації завданої позивачу моральної шкоди у сумі 50000 000. грн. недоведений позивачем достатніми та достовірними доказами і приходить до висновку, що відшкодування позивачу моральної шкоди у сумі 5000000,00 грн. є достатньою компенсацією спричинених моральних страждань, відповідає засадам розумності, справедливості та доведеності факту незаконного перебування позивача під слідством та судом.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 3, 4, 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», ст.ст. 1167, 1176 ЦК України, ст.ст. 258, 259, 263, 265, 268 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , грошові кошти на відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу досудового розслідування, прокуратури та суду, у сумі 5424000 (п`ять мільйонів чотириста двадцять чотири тисячі) грн, 00 коп., з яких 424000,00 грн. відшкодування втраченого заробітку, 5000000, 00 грн. відшкодування моральної шкоди.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення.

Водночас, відповідно до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШПерехідних Положень ЦПК Українив новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди. Тобто, через Вітовський районний суд Миколаївської області.

Повне найменування сторін:

позивач ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 ;

відповідач Державна казначейська служба України, адреса: вул. Бастіонна, 6, м. Київ, 01601;

відповідач Головне управління Національної поліції в Миколаївській області, адреса: вул. Декабристів, 5, м. Миколаїв, 54001;

відповідач Миколаївська обласна прокуратура, адреса: вул. Спаська, 28, м. Миколаїв, 54006;

відповідач Корабельний районний суд м. Миколаєва, адреса: вул. Доктора Самойловича, 29-А, м. Миколаїв, 54050;

відповідач Апеляційний суд Миколаївської області, адреса: вул. Садова, 2а, м. Миколаїв, 54001.

Повний текст рішення складений 11 серпня 2025 року, з урахуванням часу перебування у нарадчій кімнаті у кримінальному провадженні (477/978/22) з 07.08.2025 року по 11 серпня 2025 року.

Суддя В.В.Полішко