Постанова від 13.08.2025 по справі 320/42808/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/42808/23 Суддя (судді) першої інстанції: Кочанова П.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2025 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М.,

суддів: Грибан І.О., Парінова А.Б.,

за участі секретаря судового засідання - Харечко Ю.В.,

представника позивача - Ковпак І.В.,

представника відповідача - Пантуса В.В.,

представника третьої особи - Тарнавського В.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Громадської організації «Федерація Таеквон-до І.Т.Ф. України» на рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 березня 2024 року по справі за адміністративним позовом Громадської організації «Федерація Таеквон-до І.Т.Ф. України» до Міністерства молоді та спорту України, третьої особи Громадської організації «Всеукраїнський Союз Таеквон-До» про визнання нормативно-правового акту таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Громадська організація «Федерація Таеквон-до І.Т.Ф. України» звернулася до суду з позовом до Міністерства молоді та спорту, у якому просить:

- визнати нормативно-правовий акт «Порядок визнання видів спорту, включення їх до Реєстру визнаних видів спорту в Україні», затверджений наказом Міністерства молоді та спорту України від 16.05.2023 № 2755 і зареєстрований у Міністерстві юстиції України від 18.05.2023 за № 835/39891, в частині пункту 6 розділу IV таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили;

- зобов`язати Міністерство молоді і спорту України привести пункт 6 розділу IV «Порядку визнання видів спорту, включення їх до Реєстру визнаних видів спорту в Україні», у відповідність до вимог статей 1 та 40 Закону України «Про фізичну культуру і спорт».

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ГО «Федерація Таеквон-до І.Т.Ф. України» зазначала, що Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 22.07.2022 у справі № 640/8/21, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.03.2023, зобов`язав Міністерство молоді і спорту України привести пункт 6 розділу IV «Порядку визнання видів спорту, включення їх до Реєстру визнаних видів спорту в Україні», затвердженого наказом Міністерства молоді та спорту України від 28.02.2019 № 1059, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.05.2019 за № 480/33451, у відповідність до вимог статті 1 Закону України від 24.02.1993 № 3808-XII (зі змінами) «Про фізичну культуру і спорт» шляхом визначення критерієм для визнання виду спорту такого критерію як наявність правил спортивних змагань.

16.05.2023 на виконання рішення суду у справі № 640/8/21 Міністерство молоді та спорту України видало наказ № 2755 «Про внесення змін до Порядку визнання видів спорту, включення їх до Реєстру визнаних видів спорту в Україні, порядок його ведення», відповідно до якого пункт 6 розділу IV Порядку визнання видів спорту, включення їх до Реєстру визнаних видів спорту в Україні, порядок його ведення, затвердженого наказом Міністерства молоді та спорту України від 27.01.2014 № 149 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.02.2014 за № 281/25058 (далі - Порядок № 149), доповнено новим абзацом такого змісту: «наявність правил спортивних змагань».

При цьому позивач наголосив, що суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги ГО «Федерація Таеквон-до І.Т.Ф. України», у рішенні від 22.07.2022 у справі № 640/8/21 зазначив, що «приведення пункту 6 розділу IV Порядку у відповідність до вимог статті 1 Закону України «Про фізичну культуру і спорт» захистить інтереси позивача забезпечувати розвиток Таеквон-до І.Т.Ф., проведення змагань за відповідними правилами та убезпечить від створення подібних видів спорту з однаковими правилами».

Водночас, як стверджує позивач, Міністерство не поновило такий критерій для визнання нового виду спорту, як «наявність суттєвої різниці між назвою нового виду спорту і правилами спортивних змагань і назвою і правилами видів спорту, які вже визнані в Україні», а зазначило критерій «наявність правил змагань».

На переконання ГО «Федерація Таеквон-до І.Т.Ф. України», Міністерство молоді і спорту України створило можливість визнання необмеженої кількості нових видів спорту з такими ж назвами та правилами змагань, як і в існуючих видів спорту, а отже і після видання Міністерством молоді та спорту України наказу від 16.05.2023 № 2755 «Про внесення зміни до Порядку визнання видів спорту, включення їх до Реєстру визнаних видів спорту в Україні, порядок його ведення» нова редакція пункту 6 розділу ІV Порядку № 149 не відповідає положенням Закону України «Про фізичну культуру і спорт» та іншим нормативно-правовим актам в галузі фізичної культури і спорту. Проте, не можуть бути різними види спорту з однаковими назвами та правилами змагань, адже у найменуванні спортивної федерації зазначається вид спорту, розвитку якого вона сприяє.

Крім того позивач доводив, що внесення наказом № 2755 змін до пункту 6 розділу ІV Порядку № 149 не відповідає вимогам статей 1 та 40 Закону України «Про фізичну культуру і спорт», оскільки допускає можливість визнання різних видів спорту з однаковими правилами змагань.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 18 березня 2024 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 серпня 2024 року, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 10 квітня 2025 року касаційну скаргу Громадської організації «Федерація Таеквон-до І.Т.Ф. України» на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.08.2024 задоволено.

Касаційну скаргу Громадської організації «Федерація Таеквон-до І.Т.Ф. України» на додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.09.2024 задоволено частково.

Скасовано постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.08.2024 та додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.09.2024 у справі № 320/42808/23, а справу направлено на новий судовий розгляд до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції від 27.08.2024 та направляючи справу на новий судовий розгляд Верховний Суд вказав, що суд апеляційної інстанції, вирішуючи спір, не дотримався передбачених частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України вимог щодо справедливого судового розгляду, що призвело до того, що справа розглянута за відсутності представників позивача з порушенням загальних принципів адміністративного судочинства. Крім того, додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.09.2024 також слід скасувати як невід`ємну частину постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.08.2024. Питання про розподіл судових витрат повинно бути вирішено за результатами нового розгляду судом апеляційної інстанції.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.04.2025 прийнято справу до свого провадження, призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.

З урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 10.04.2025, колегія суддів зазначає, що спірним питанням апеляційного розгляду є рішення Київського окружного адміністративного суду від 18.03.2024.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Громадська організація «Федерація Таеквон-до І.Т.Ф. України» подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що спірний наказ Міністерства молоді та спорту України створив можливість визнання необмеженої кількості нових видів спорту з такими ж назвами та правилами змагань, як і у раніше визнаних видів спорту в Україні (зокрема у Федерації). А отже пункт 6 розділу IV Порядку в редакції спірного наказу не відповідає Закону України «Про фізичну культуру і спорт» та іншим нормативно-правовим актам в галузі фізичної культури і спорту, оскільки не убезпечує від створення подібних видів спорту з однаковими правилами.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що належною реалізацією наказу № 2755 могло бути доповнення пункту 6 розділу IV Порядку абзацом наступного змісту «назва нового виду спорту та правила спортивних змагань з цього виду спорту повинні суттєво відрізнятися від назви видів спорту та правил спортивних змагань з видів спорту, які визнані в Україні. Для національних видів спорту дані, які підтверджують, що вид спорту заснований на національно-культурних традиціях України». Такий абзац існував у пункті 6 розділу IV Порядку №149 із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства молоді та спорту № 3119 від 24.07.2017, який діяв до 2019 року.

Апелянт стверджує, що правила змагань з різних видів спорту мають відрізнятись одне від одного, в той час як нова редакція пункту 6 розділу IV Порядку дає підстави для визнання необмеженої кількості видів спорту, у яких правила змагань та назва виду спорту не відрізняються від назви виду спорту та правил змагань, вже визнаного виду спорту в Україні.

Від представника третьої особи Громадської організації «Всеукраїнський Союз Таеквон-До» 09.05.2024 до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній зазначає, що позивачем обрано невірний спосіб захисту його права, яке він вважає порушеним, зважаючи на те, що судові рішення у справі №640/8/21 не оскаржувались позивачем. Оскаржуючи наказ Міністерства молоді та спорту України від 16.05.2023 № 2755 позивач вдається до перегляду судового рішення у справі №640/8/21, яке вступило в законну силу та виконане відповідачем.

Представник зазначає, що у межах даної справи позивач фактично звернувся до суду повторно та намагається встановити та надати оцінку обставинам, які вже були предметом судового дослідження у справі №640/8/21, за результатами розгляду якої ухвалені судові рішення, які набрали законної сили, що порушує процесуальний принцип преюдиції та принцип правової визначеності, оскільки факти і обставини у справі, що розглядається і у справі №640/8/21 не можуть розглядатися окремо у відриві від усієї процедури, включаючи результати судового оскарження. Просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Від представника Міністерства молоді та спорту України 09.05.2024 до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому представник зазначає, що позивач не надає обґрунтувань про те, що оскаржуваний наказ прийнято в порушення наведених вище вимог та не зазначає, що під час його реєстрації виявлено недоліки, що є підставою для його скасування. Зазначає, що відповідач виконав судове рішення у справі № 640/8/21 у повному обсязі. У порядку вимог частини першої статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, позивач до суду не звертався. В даному випадку позивач не доводить свого порушеного права, а тому обраний ним спосіб не є ефективним у спірних правовідносинах.

Від апелянта 15.05.2024 та 21.05.2024 до суду надійшла відповіді на відзиви, в яких останній просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення у справі скасувати та прийняти нове рішенням, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Також представником третьої особи 28.05.2024 подано до суду додаткові пояснення у справі, які представник просить врахувати під час винесення рішення по суті апеляційної скарги.

Від представника третьої особи - Громадської організації «Всеукраїнський Союз Таеквон-До» 16.06.2025 до суду надійшли додаткові пояснення, в яких представник зазначає, що оскільки Верховний Суд скасував постанову Шостого апеляційного адміністративного суду виключно з процесуальних мотивів, не даючи оцінки суті спору, та беручи до уваги, що попереднє рішення апеляційного суду було належним чином обґрунтоване та ґрунтувалося на повному дослідженні матеріалів справи, вважає, що під час нового розгляду справи відсутні будь-які об`єктивні підстави для ухвалення судом іншого по суті судового рішення, ніж те, що було прийнято 27.08.2024 року.

Від представника відповідача 17.06.2025 до суду надійшла заява з процесуальних питань, в якій представник просить суд відповідь на відзив скаржника від 15.05.2024 вважати неподаною та виключити з матеріалів справи. В обґрунтування поданої заяви зазначає, що ухвалою суду від 26.04.2024 подання інших процесуальних документів сторонами до суду не передбачено, окрім відзиву на апеляційну скаргу.

Розглянувши зазначену заяву, колегія суддів дійшла висновку про відмову у її задоволенні, оскільки нормами Кодексу адміністративного судочинства України не передбачено заборону на письмову подачу сторонами своїх заперечень, аргументів, пояснень та міркувань.

Також від апелянта до суду надійшли дві ідентичні заяви від 11.08.2025, в яких представник викладає свої доводи в порядку п.3 частини третьої статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України. Звертає увагу суду, що у новій редакції Порядку критерій «наявність правил спортивних змагань» став не обов`язковим, як того вимагав зміст судового рішення у справі №640/8/21, а одним з можливих критеріїв.

В судове засідання з`явилися сторони, їхні представники, учасники процесу надали свої пояснення та аргументи, обмінялися питаннями.

Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, Шостий апеляційний адміністративний суд дійшов до наступного висновку.

Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Міністерство молоді та спорту України прийняло наказ від 28.02.2019 № 1059 "Про внесення змін до Порядку визнання видів спорту, включення їх до Реєстру визнаних видів спорту в Україні, порядку його ведення", який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 10.05.2019 за № 480/33451 (далі - Наказ № 1059).

Наказом № 1059 (опублікований в Офіційному віснику України від 31.05.2019 № 41 та набрав чинності 31.05.2019) відповідно до статей 36-1, 39 Закону України "Про фізичну культуру і спорт", підпункту 31 пункту 4 та пункту 8 "Положення про Міністерство молоді та спорту України", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 № 220, внесено зміни до Порядку № 149, зокрема, пункт 6 розділу IV Порядку № 149 викладено в такій редакції:

"6. Підставами для визнання виду спорту є його відповідність одному із таких критеріїв:

членство в міжнародній спортивній федерації (організації), яка розвиває вид спорту та членом якої є всеукраїнська федерація, що ініціює визнання зазначеного виду спорту в Україні, веде цілеспрямовану політику боротьби із використанням допінгу та здійснює цю діяльність у співпраці з ВАДА;

вид спорту, який заснований на національно-культурних традиціях України та за змістом навчально-тренувальної і змагальної діяльності відтворює елементи історії фізичного виховання в Україні;

напрям спорту за своєю суттю є службово-прикладним або військово-прикладним, за змістом навчально-тренувальної та змагальної діяльності імітує умови виконання службових обов`язків та використовується відповідними органами у процесі підготовки спеціалістів."

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.07.2022 у справі № 640/8/21, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.03.2023, адміністративний позов ГО «Федерація Таеквон-до І.Т.Ф. України» до Міністерства молоді та спорту України про визнання нормативно - правового акта таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Зобов`язано Міністерство молоді і спорту України привести пункт 6 розділу IV «Порядку визнання видів спорту, включення їх до Реєстру визнаних видів спорту в Україні», затвердженого наказом Міністерства молоді та спорту України від 28.02.2019 № 1059, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.05.2019 за № 480/33451, у відповідність до вимог статті 1 Закону України від 24.02.1993 № 3808-XII (зі змінами) «Про фізичну культуру і спорт», шляхом визначення критерієм для визнання виду спорту такого критерію як «наявність правил спортивних змагань». У задоволенні решти позову відмовлено.

На виконання судового рішення у справі № 640/8/21 Міністерство молоді та спорту України видало наказ від 16.05.2023 № 2755 «Про внесення змін до Порядку визнання видів спорту, включення їх до Реєстру визнаних видів спорту в Україні, порядок його ведення», відповідно до якого пункт 6 розділу IV Порядку № 149 доповнено новим абзацом такого змісту: «наявність правил спортивних змагань».

Підставою для звернення ГО «Федерація Таеквон-до І.Т.Ф. України» з цим позовом до суду є невідповідність пункту 6 «Порядку визнання видів спорту, включення їх до Реєстру визнаних видів спорту в Україні», затвердженого наказом Міністерства молоді та спорту України від 16.05.2023 №2755, статтям 1, 40 Закону України «Про фізичну культуру і спорт», оскільки Міністерство молоді та спорту України не поновило такий критерій для визнання нового виду спорту, як «наявність суттєвої різниці між назвою нового виду спорту і правилами спортивних змагань і назвою і правилами видів спорту, які вже визнані в Україні», а зазначило тільки «наявність правил змагань».

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Загальні правові, організаційні, соціальні та економічні основи діяльності у сфері фізичної культури і спорту визначені Законом України «Про фізичну культуру і спорт» від 24 грудня 1993 року №3808-XII (надалі - Закон № 3808-XII), який регулює суспільні відносини у створенні умов для розвитку фізичної культури і спорту.

Так, згідно з «Положенням про Міністерство молоді та спорту України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 №220:

- Міністерство молоді та спорту України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у молодіжній сфері, сферах фізичної культури і спорту, національно-патріотичного виховання (абзац другий пункту 1);

- Міністерство молоді та спорту України відповідно до покладених на нього завдань визначає порядок визнання видів спорту в Україні, включення їх до відповідного реєстру та порядок його ведення (підпункт 31 пункту 4);

- Міністерство молоді та спорту України в межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, організовує та контролює їх виконання (пункт 8).

Тобто, відповідач наділений повноваженнями видавати на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України накази про визнання видів спорту в Україні.

Відповідно до приписів статті 1 Закону № 3808-XII вид спорту - різновид змагальної діяльності у спорті, що здійснюється з дотриманням визначених правил. Види спорту поділяються на групи: олімпійські види спорту - види спорту, включені до програми Олімпійських ігор; неолімпійські види спорту - види спорту, не включені до програми Олімпійських ігор; види спорту осіб з інвалідністю - види спорту, включені до програм Паралімпійських і Дефлімпійських ігор, та види спорту, не включені до програм Паралімпійських і Дефлімпійських ігор, у яких беруть участь особи з інвалідністю.

У свою чергу, спорт - діяльність суб`єктів сфери фізичної культури і спорту, спрямована на виявлення та уніфіковане порівняння досягнень людей у фізичній, інтелектуальній та інших підготовленостях шляхом проведення спортивних змагань та відповідної підготовки до них. Спорт має такі напрями: дитячий спорт, дитячо-юнацький спорт, резервний спорт, спорт вищих досягнень, професійний спорт, спорт ветеранів фізичної культури і спорту, спорт ветеранів війни, олімпійський спорт, неолімпійський спорт, службово-прикладний та військово-прикладний спорт, спорт осіб з інвалідністю тощо.

Згідно зі статтею 40 Закону № 3808-XII правила спортивних змагань з видів спорту, визнаних в Україні (далі - правила спортивних змагань), включають вимоги до учасників змагань, відповідних спортивних споруд, спеціального обладнання та інвентарю, умови та порядок визначення результатів та переможців змагань. Вони розробляються всеукраїнською спортивною федерацією з виду спорту з урахуванням правил спортивних змагань відповідної міжнародної спортивної федерації.

Правила спортивних змагань затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері фізичної культури та спорту, з урахуванням пропозицій відповідних всеукраїнських спортивних федерацій.

Офіційні спортивні змагання з видів спорту проводяться за правилами спортивних змагань, затвердженими відповідно до вимог цієї статті.

Пунктом 6 розділу IV Порядку визнання видів спорту, включення їх до Реєстру визнаних видів спорту в Україні, порядок його ведення №149 від 27.01.2014 (в редакції, затвердженого наказом Міністерства молоді та спорту України від 16.05.2023 №2755) передбачено, що підставами для визнання виду спорту є його відповідність одному із таких критеріїв:

- членство в міжнародній спортивній федерації (організації), яка розвиває вид спорту та членом якої є всеукраїнська федерація, що ініціює визнання зазначеного виду спорту в Україні, веде цілеспрямовану політику боротьби із використанням допінгу та здійснює цю діяльність у співпраці з ВАДА;

- вид спорту, який заснований на національно-культурних традиціях України та за змістом навчально-тренувальної і змагальної діяльності відтворює елементи історії фізичного виховання в Україні;

- напрям спорту за своєю суттю є службово-прикладним або військово-прикладним, за змістом навчально-тренувальної та змагальної діяльності імітує умови виконання службових обов`язків та використовується відповідними органами у процесі підготовки спеціалістів;

- наявність правил спортивних змагань.

Державна реєстрація нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, які виступають суб`єктами нормотворення, здійснюється відповідно до Указу Президента України від 3 жовтня 1992 р «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади», Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 р. №731 (далі - Положення №731) та Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2005 р. №34/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 15.05.2013 р. №883/5) зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.04.2005 р. за №381/10661.

Так, відповідно до п. 2 Положення №731 державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер.

Крім того, згідно з п.8 ст. 4 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 року №228, Мін`юст відповідно до покладених на нього завдань: здійснює державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, а також інших органів, акти яких відповідно до законодавства підлягають державній реєстрації.

Відповідно до п. 1 Положення №731 державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та acquis communautaire, антикорупційної експертизи, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.

З матеріалів справи вбачається, що Міністерством молоді та спорту України прийнято наказ від 28.02.2019 №1059 «Про внесення змін до Порядку визнання видів спорту, включення їх до Реєстру визнаних видів спорту в Україні, порядку його ведення», який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 10.05.2019 за №480/33451.

Зокрема, внесено зміни до «Порядку визнання видів спорту, включення їх до Реєстру визнаних видів спорту в Україні, порядку його ведення», затвердженого наказом Міністерства молоді та спорту України від 27.01.2014 №149.

Вказаний наказ, в частині підпункту 4 пункту 1 Наказу №1059 щодо внесення змін до пункту 6 розділу IV Порядку №149, оскаржено ГО «Федерація Таеквон-до І.Т.Ф. України» до суду.

За наслідками розгляду судової справи №640/8/21, рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.07.2022, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.03.2023 року, зобов`язано Міністерство молоді і спорту України привести пункт 6 розділу IV «Порядку визнання видів спорту, включення їх до Реєстру визнаних видів спорту в Україні», затвердженого наказом Міністерства молоді та спорту України від 28 лютого 2019 року №1059, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 травня 2019 року за №480/33451, у відповідність до вимог статті 1 Закону України «Про фізичну культуру і спорт» від 24 лютого 1993 року №3808-XII (зі змінами), шляхом визначення критерієм для визнання виду спорту такого критерію як наявність правил спортивних змагань. У задоволенні решти позову відмовлено.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч. 4 ст. 78 КАС України).

Процедуру скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правових актів, занесених до державного реєстру нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади (далі - скасування рішення про державну реєстрацію), дату виключення з державного реєстру нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади (далі - державний реєстр) нормативно-правового акта, рішення про державну реєстрацію якого скасовано, опублікування рішення про скасування державної реєстрації, оскарження скасування рішення про державну реєстрацію визначає Порядок скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правових актів, занесених до державного реєстру, зареєстрований Наказом Міністерства юстиції України від 31.07.2000 р. №32/5, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 31.07.2000 р. за №458/4679 (далі - Порядок №32/5).

Так, відповідно до п. 3 Порядку №32/5 скасування рішення про державну реєстрацію застосовується до нормативно-правових актів, які пройшли державну реєстрацію в Міністерстві юстиції України або його територіальних органах, а також зареєстрованих нормативно-правових актів, визнаних судом незаконними або такими, що не відповідають правовому акту вищої юридичної сили, та нечинними.

Згідно з п. 4 Порядку №32/5 підставами для скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правового акта є:

- виявлення обставин, що не були відомі органу державної реєстрації під час реєстрації нормативно-правового акта;

- набрання законної сили судовим рішенням про визнання нормативно-правового акта незаконним чи таким, що не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили повністю або в окремій його частині;

- одержання повідомлення від спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань реалізації державної регуляторної політики про виявлення будь-якої обставини, визначеної у частині першій статті 25 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», або про припинення дії регуляторного нормативно-правового акта або окремих його положень відповідно до статті 28 цього Закону;

- одержання висновку Секретаріату Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини Міністерства юстиції України, головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі про невідповідність нормативно-правового акта Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколам до неї та практиці Європейського суду з прав людини;

- виявлення порушень або недотримання вимоги пункту 16 Положення органом, що видав нормативно-правовий акт;

- інші обставини, що виникли після державної реєстрації нормативно-правового акта.

Пунктом 6 Порядку №32/5 передбачено, що перегляд зареєстрованого нормативно-правового акта з метою скасування рішення про його державну реєстрацію здійснюється органом державної реєстрації, у разі надходження пропозицій від органів виконавчої влади, інших юридичних осіб, громадян та з власної ініціативи.

При надходженні пропозицій орган державної реєстрації їх аналізує, здійснює перегляд нормативно-правового акта, щодо якого надійшла пропозиція, на відповідність чинному законодавству станом на дату перегляду та приймає відповідне рішення залежно від результатів перегляду.

Наведене в сукупності свідчить про існування законодавчо передбаченої чітко визначеної процедури скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правових актів, занесених до державного реєстру нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади.

Відповідно до п. 13 Положення №731 у державній реєстрації відмовляється, якщо нормативно-правовий акт:

а) не відповідає Конституції та законам України, іншим актам законодавства, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та acquis communautaire;

б) видано з порушенням вимог законодавства або без урахування практики Європейського суду з прав людини, зокрема акт:

- порушує чи обмежує встановлені законом права, свободи й законні інтереси громадян, підприємств, установ та організацій або покладає на них не передбачені законодавством обов`язки;

- виходить за межі компетенції органу, що його видав;

- містить норми, що призводять або можуть призвести до вчинення корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень;

- не відповідає вимогам законодавства про мови;

- суперечить установленому порядку ведення діловодства;

- видано за наявності будь-якої з обставин, визначених у частині першій статті 25 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» (на підставі повідомлення Держпідприємництва);

в) не узгоджено із заінтересованими органами або не повідомлено про позицію уповноваженого представника від всеукраїнських профспілок, їх об`єднань та уповноваженого представника від всеукраїнських об`єднань організацій роботодавців щодо нормативно-правового акта, прийнятого міністерством та іншим центральним органом виконавчої влади з питань, що стосуються соціально-трудової сфери, та проведену роботу з врахування їх зауважень і пропозицій;

г) викладено з порушенням правил правопису та нормопроектувальної техніки;

д) не узгоджується з дорученням, даним органу, що видав акт.

У даному випадку, наказ Міністерства молоді та спорту України від 16.05.2023 №2755 щодо внесення змін до пункту 6 розділу IV Порядку №149 шляхом включення критерію «наявність правил спортивних змагань» прийнято саме на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 липня 2022 року у справі № 640/8/21, яке набрало законної сили 14.03.2023 року.

Колегія суддів апеляційної інстанції наголошує, що Громадською організацією «Федерація Таеквон-до І.Т.Ф. України» вказане рішення суду не оскаржувалось, а отже доводи апелянта про те, що відповідачем неналежно виконано рішення суду є безпідставними та не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції.

Щодо доводів апелянта про те, що в судовому рішенні/постанові у справі №640/8/21 судом першої та апеляційної інстанції зазначено про те, що в підпункті 4 пункту 1 Наказу №1059, яким пункт 6 розділу IV Порядку №149 викладено в новій редакції, відсутній обов`язковий критерій для визнання виду спорту - наявність правил, встановлений статтею 1 Закону України "Про фізичну культуру і спорт", колегія суддів зазначає, що висновки суду з мотивувальної частини рішення не можуть підміняти резолютивну частину рішення суду.

Судовий процес у справі № 640/8/21 завершився реалізацією судового рішення у спірних правовідносинах між його сторонами.

Відповідно до частини другої статті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Загальноприйнято вважати, що преюдиційність (лат. praejudicialis - те, що стосується попереднього судового рішення це можливість прийняття судом як беззаперечними обставин (юридичних фактів), що були встановленні іншим судом в іншій справі та містяться у мотивувальній частині рішення, яке набрало законної сили. У такій попередній справі повинні брати участь ті ж самі сторони або їх правонаступники. Недотримання хоча б однієї умови робить неможливим для суду застосування преюдиції, що особливо важливо, коли у справі беруть участь нові сторони.

Преюдиційність безпосередньо пов`язана з презумпцією істинності судового рішення, конституційною нормою про обов`язковість судового рішення (частина друга статті 129 Основного закону України), а також такими складовими верховенства права як принцип правової визначеності, легітимних очікувань, процесуальної економії, а також заборони зловживати процесуальними правами.

Згідно з правовим висновком, що міститься у постанові Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі №753/11000/14-ц, преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

В судовому засіданні представник апелянта наполягала на тому, що відповідач, виконуючи рішення Окружного адміністративного суду м. Києва у справі №640/8/21 не лише привів пункт 6 розділу IV «Порядоку визнання видів спорту, включення їх до Реєстру визнаних видів спорту в Україні» (затвердженого наказом Міністерства молоді та спорту України від 28.02.2019 №1059) у відповідність до вимог статті 1 Закону України «Про фізичну культуру і спорт» шляхом визначення критерієм для визнання виду спорту такого критерію як «наявність правил спортивних змагань», а й зазначив у пункті 6 «відповідність одному із таких критеріїв».

На думку апелянта вказані обставини є порушенням, оскільки внаслідок внесення наказом №2755 змін до Порядку, визнання видів спорту, включення їх до реєстру визнаних видів спорту в Україні, порядку його ведення, критерій «наявність правил спортивних змагань» у новій редакції Порядку став не обов`язковим, як того вимагав зміст судового рішення у справі №640/8/21, а одним з можливих критеріїв.

Вказані доводи судова колегія оцінює критично, оскільки вони викладені щодо належного/ неналежного виконання відповідачем судового рішення, а також щодо редакції Порядку №149, яка скасована.

Судова колегія зазначає, що відповідачем на виконання судового рішення у справі №640/8/21 видано наказ №2755 від 16.05.2023 відповідно до мотивувальної частини судового рішення.

Щодо посилання апелянта на порушення наказом Міністерства молоді та спорту України від 16.05.2023 №2755 його виключного права на розвиток Таеквон-до І.Т.Ф. в Україні, оскільки таким наказом створено підстави для визнання нових схожих видів спорту з однаковими правилами змагань, є безпідставними та не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції, оскільки приписами статей 1, 40 Закону України «Про фізичну культуру і спорт» визначаються загальні терміни видів спорту та порядок розробки та затвердження відповідних правил спортивних змагань, натомість прямо не виключається можливість реєстрації подібних видів спорту та/або правил спортивних змагань, а критерію розмежування різновидів змагальної діяльності цими статтями не визначено.

Окрім цього, пунктом 6 розділу IV Порядку №149 (в редакції, затвердженого наказом Міністерства молоді та спорту України від 16.05.2023 №2755) передбачено, що підставами для визнання виду спорту є його відповідність одному із таких критеріїв, отже перелік критеріїв не є обов`язковим у сукупності, а передбачає відповідність хоча б одному, а тому посилання ГО «Федерація Таеквон-до І.Т.Ф. України» на порушення його виключних прав незаконним прийняттям Міністерством молоді та спорту України наказу від 16.05.2023 №2755 щодо внесення до переліку додаткового критерію «наявність правил спортивних змагань» є недоречним та спростовується попередніми висновками суду.

Колегія суддів звертає увагу, що твердження апелянта про те, що відповідач не поновив такий критерій для визнання нового виду спорту в Україні як «наявність суттєвої різниці між назвою нового виду спорту і правилами спортивних змагань і назвою і правилами видів спорту, які вже визнані в Україні», не знаходять свого відображення ні у резолютивній частині судового рішення у справі №640/8/21, ні у статтях 1, 40 Закону України «Про фізичну культуру і спорт».

При цьому, позивачем не надано жодних доказів на підтвердження своєї позиції, лише висловлено суб`єктивну думку, що не має жодного нормативного та доказового підґрунтя.

Крім того, визнання відповідачем виду спорту «Таеквон-до», як самостійного виду спорту, вже оскаржується позивачем у справі Київського окружного адміністративного суду №320/21137/23, а тому не може бути підставою перегляду в даній справі.

Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції для висновку, що позовні вимоги є безпідставними, а тому у задоволенні адміністративного позову необхідно відмовити.

Таким чином, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Враховуючи наведене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, надав належну оцінку дослідженим доказам та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Щодо розгляду заяви представника третьої особи Громадської організації «Всеукраїнський Союз Таеквон-До» про ухвалення додаткової постанови по справі та стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу, пов`язану з розглядом справи, в розмірі 10 000,00 грн, колегія суддів зазначає таке.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. (ч. 1 ст. 139 КАС України)

Частиною другою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, установлено, що при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Згідно з частиною одинадцятою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь зі сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того, заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги.

За правилами вказаної норми право на відшкодування судових витрат, понесених третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, реалізується за правилами розподілу судових витрат, які встановлені для того учасника справи, на стороні якого виступала така третя особа, та залежно від її позиції стосовно заявлених позовних вимог.

Подібна правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом, зокрема, у постановах від 22.01.2020 у справі № 808/2832/17, від 27.05.2019 у справі № 821/410/17.

Верховний Суд при вирішенні питання відшкодування судових витрат, понесених третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, у постанові від 04.11.2021 у справі №808/1398/18 дійшов висновку, що стягнення з особи, яка не є суб`єктом владних повноважень, судового збору чи витрат на правничу допомогу при відмові в задоволенні позову на користь суб`єкта владних повноважень Кодексом адміністративного судочинства України не передбачено, а відтак і не можуть стягуватись такі витрати на користь третьої особи у цій справі.

Колегія суддів зазначає, що у даному випадку, третя особа - Громадська організація «Всеукраїнський Союз Таеквон-До», виступала на стороні відповідача, заперечувала проти позову та підтримувала позицію відповідача, який є суб`єктом владних повноважень з огляду на що, їй передбачено відшкодування судових витрат з позивача як відповідачу - суб`єкту владних повноважень, а саме документально підтверджених витрат, пов`язаних лише із залученням свідків та проведенням судових експертиз та не передбачено відшкодування інших судових витрат, зокрема, на надання правової допомоги адвокатом третій особі, при ухваленні рішення на користь такого суб`єкта.

Таким чином, вимога третьої особи про стягнення з позивача витрат на правову допомогу є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Громадської організації «Федерація Таеквон-до І.Т.Ф. України» - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 березня 2024 року у справі №320/42808/23 - без змін.

У задоволенні заяви представника третьої особи на стороні відповідача - Громадської організації «Всеукраїнський Союз Таеквон-До» про ухвалення додаткової постанови для вирішення питання про стягнення судових витрат у справі №320/42808/23 - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач О.М. Кузьмишина

Судді І.О.Грибан

А.Б.Парінов