Постанова від 18.08.2025 по справі 520/33375/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2025 р. Справа № 520/33375/24

Другий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,

Суддів: Спаскіна О.А. , Калиновського В.А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.05.2025 р. (ухвалене суддею Пановим М.М.) по справі № 520/33375/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АРОФ"

до Головного управління ДПС у Харківській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «АРОФ» (в подальшому ТОВ «АРОФ») звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 05.06.2024 р. № 0316230414, яке прийнято Головним управлінням ДПС у Харківській області щодо ТОВ "АРОФ" в частині суми штрафу у розмірі 39850 грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 21.05.2025 р. позов задоволено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.05.2025 р. та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме вимогПодаткового кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.

Позивач подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до п. 3 ч. 1ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанціїрозглядає справув порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги відповідача не підлягають задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.

Судовим розглядом встановлено, що фахівцями контролюючого органу проведено камеральну перевірку щодо дотримання порядку реєстрації податкових накладних та розрахунків коригування до таких накладних з податку на додану вартість в Єдиному реєстрі податкових накладних ТОВ «АРОФ», за результатами якої складено акт перевірки № 20037/20-40-04-14-03/31643951 від 07.05.2024 р., висновками якого встановлені порушення позивачем п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України.

На підставі висновків вищевказаного акут перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.06.2024 р. № 0316230414, яким до позивача застосовано штраф у сумі 59 775 грн., оскільки ТОВ«АРОФ» зареєстровано з порушенням граничних строків реєстрації наступні податкові накладні: № 1, дата виписки: 15.04.2022 р., граничний термін реєстрації в ЄРПН: 15.07.2022 р., дата реєстрації: 20.07.2022 р., кількість днів затримки: 5, ПДВ, грн: 199250 грн., розмір штрафу, %: 10, сума штрафу: 19925 грн.; № 1, дата виписки: 02.05.2022 р., граничний термін реєстрації в ЄРПН: 15.07.2022, дата реєстрації: 01.08.2022 р., кількість днів затримки: 17, ПДВ, грн: 199250 грн, розмір штрафу, %: 20, сума штрафу: 39850 грн.

Не погоджуючись із вищевказаним податковим повідомленням-рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що податкова накладна № 1 від 15.04.2022 р. на суму ПДВ 199250 грн. зареєстрована помилково і потім повністю відкоригована позивачем, а тому помилкова реєстрація такої податкової накладної ніяких правових наслідків не створює, у тому числі не призводить до штрафних санкцій та застосований відповідачем розмір штрафу 20 % від суми податку на додану вартість (порушення строку реєстрації від 16 до 30 календарних днів) є таким, що не відповідає вимогам законодавства, що регулює спірні правовідносини, а штраф застосований до ТОВ "АРОФ" оскаржуваним ППР № 0316230414 від 05.06.2024 р. підлягає зменшенню у частині розміру 19925 грн.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно із ч. 2ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.201.1 ст. 201 Податкового кодексу України(в подальшомуПК України), на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в ЄРПН у встановлений цим Кодексом термін.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків: для податкових накладних / розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені; для податкових накладних / розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені. У разі порушення таких строків застосовуються штрафні санкції згідно з цим Кодексом (п.201.10 ст. 201 ПК України).

Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у ЄРПН здійснюється відповідно до вимогПК України, Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 № 1246(в подальшому Порядок № 1246).

Відповідно до пунктів 12 - 14 Порядку № 1246, після надходження податкової накладної та/або розрахунку коригування до ДПС в автоматизованому режимі здійснюється їх розшифрування та проводяться перевірки, зокрема, факту реєстрації/ зупинення реєстрації/відмови в реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування з такими ж реквізитами.

За результатами перевірок, визначених п. 12 Порядку № 1246, формується квитанція про прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування (далі - квитанція).

Квитанція в електронній формі надсилається платнику податку протягом операційного дня та є підтвердженням прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування. Примірник квитанції в електронній формі зберігається в ДПС.

Згідно із п.120-1.1 ст. 120-1 ПК України, порушення платниками податку на додану вартість граничного строку, передбаченогостаттею 201 цього Кодексу, для реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (крім податкової накладної/розрахунку коригування, складеної на операції з постачання товарів/послуг, що звільняються від оподаткування податком на додану вартість; податкової накладної/розрахунку коригування, складеної на операції, що оподатковуються за нульовою ставкою; податкової накладної, складеної відповідно до пункту198.5 статті 198цьогоКодексуу разі здійснення операцій, визначених підпунктами "а" - "г" цього пункту, та розрахунку коригування, складеного до такої податкової накладної; податкової накладної, складеної відповідно достатті 199 цього Кодексу, та розрахунку коригування, складеного до такої податкової накладної; податкової накладної, складеної відповідно до абзацу одинадцятого пункту201.4 статті 201цьогоКодексу, та розрахунку коригування, складеного до такої податкової накладної) тягне за собою накладення на платника податку на додану вартість, на якого відповідно до вимог статей192і201цьогоКодексупокладено обов`язок щодо такої реєстрації, штрафу в розмірі: 10 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації до 15 календарних днів; 20 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації від 16 до 30 календарних днів; 30 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації від 31 до 60 календарних днів; 40 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації від 61 до 365 календарних днів; 50 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації на 366 і більше календарних днів.

Відповідно до пп. «а» і «б» п.185.1 ст. 185 ПК України,об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких відповідно достатті 186 ПК Українирозташоване на митній території України.

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/ послуг (пункт201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Судовим розглядом встановлено, що податкові накладні виписані на господарську операцію виконання робіт з розробки проєктної документації (стадія "Робоча документація") та виконання функцій Генерального проектувальника для об`єкта Замовника: "Реконструкція Парадного саду (Споруда № 10) Реабілітаційно-оздоровчого комплексу за адресою: 08711, Київська область, Обухівський район, смт. Козин, вул. Плютовська, будинок 3" на загальну суму 1 195500 грн. (199250 грн. ПДВ).

Відповідно до Акту (підсумковий) здачі-прийняття виконаних робіт від 02.05.2022 за договором № 0510/2020 від 15.10.2020 р., постачання робіт здійснено 02.05.2022 р., загальна вартість виконаних робіт складає 1195500 грн. (199250 грн. ПДВ), тобто, за правилом першої події 02.05.2022 р. у позивача відповідно до п.п.бп.187.1 ст. 187 Податкового кодексу Українивиникло податкове зобов`язання на суму ПДВ 199250 грн. та обов`язок з реєстрації податкової накладної.

ТОВ«АРОФ»складено податкову накладну № 1 датовану помилковою датою 15.04.2022 р. на суму ПДВ 199250 грн. та відправлено на реєстрацію, яка зареєстрована 20.07.2022 р.

Після виявлення помилки позивачем 20.07.2022 р. складено Розрахунок коригування (додаток № 2) до Податкової накладної від 15.04.2022 р. та відкориговано у бік зменшення суму податкового зобов`язання на суму ПДВ (- 199250 грн.), який направлено до контролюючого органу.

Також, на підставі вищевказаного коригування податкової декларації за липень 2022 року зменшено суму податкового зобов`язання з ПДВ (199250 грн).

Тобто, податкова накладна № 1 від 15.04.2022 р. на суму ПДВ 199250 грн. зареєстрована помилково, у зв`язку з чим відкоригована позивачем та після реєстрації розрахунку коригування позивачем 29.07.2022 р. відправлено на реєстрацію належну податкову накладну № 1 від 02.05.2025 р. за згаданою господарською операцією на суму на суму ПДВ 199250 грн., яка зареєстрована контролюючим органом.

Таким чином, оскільки господарська операція (поставки робіт) 15.04.2022 р. не відбулася, то у позивача відсутній обов`язок реєстрації податкової накладної № 1 від 15.04.2022 р.

Відповідно до якого за змістом пункту120-1.1 статті 120-1 Податкового кодексу Україништрафні санкції за порушення платниками податку на додану вартість граничних термінів реєстрації податкових накладних накладаються на платників податку на додану вартість, на яких відповідно до вимог статей192та201цьогоКодексупокладено обов`язок щодо такої реєстрації. Враховуючи те, що поставка товару фактично не відбулася відповідно і обов`язку щодо реєстрації податкової накладної в ЄРПН у платника податку не виникає, а відтак, відсутні і підстави для застосування штрафних санкцій за недотримання покладеного на платників податку обов`язку.

Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення в частині штрафу у розмірі 10 % за "несвоєчасну" реєстрацію податкової накладної від 15.04.2022 р. у розмірі 19925 грн. протиправне, у зв`язку з чим підлягає скасуванню.

Судовим розглядом встановлено, що контролюючим органом зазначено, що за податковою накладною № 1 від 02.05.2022 р. допущено затримку днів реєстрації тривалістю 17 днів, що відповідає штрафу 10 відсотків суми ПДВ.

02.05.2022 р. позивачем складено податкову накладну № 1 на суму ПДВ 199250 грн., граничний термін реєстрації якої 15.07.2022 р.

Податкова накладна № 1 від 02.05.2022 р. надіслана позивачем для реєстрації 29.07.2022 р. о 18 год. 08 хв. в межах операційного дня, що підтверджується водомостями, які містяться в програмі «М.Е. Dос».

Проте, протягом операційного дня 29.07.2022 р. позивачем не отримано квитанції про прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування.

Відповідно до пункту 2 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 № 1246(далі - Порядок № 1246) операційний день - частина дня, протягом якої здійснюються прийняття від платників податку податкових накладних та/або розрахунків коригування та реєстрація або зупинення реєстрації.

Пунктом 3 Порядку № 1246 визначено, що операційний день триває в робочі дні з 8 години 00 хвилин до 20 години 00 хвилин.

Тобто, операційний день 29.07.2022 р. (п`ятниця), який є робочим днем, тривав до 20 год. 00 хв.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду від 14.12.2023 р. у справі № 260/5659/22, від 15.08.2024 р. у справі 160/20076/23.

Пунктом 14 Порядку передбачено, що квитанція в електронній формі надсилається платнику податку протягом операційного дня та є підтвердженням прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування. Примірник квитанції в електронній формі зберігається в ДПС.

Відповідно до абзацу 13 пункту201.10 статті 201 ПК України, якщо протягом операційного дня не надіслано квитанції про прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування, така податкова накладна вважається зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Суд апеляційної інстанції вважає, що оскільки податковим органом не надіслано позивачу квитанцій про реєстрацію податкової накладної № 1 від 02.05.2022 р. протягом операційного дня 29.07.2022 р., а тому вказана податкова накладна вважається зареєстрованою відповідно до абз. 13 п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України 29.07.2022 р.

Таким чином, оскільки дата реєстрації податкової накладної 29.07.2022 р., то період затримки реєстрації податкової накладної № 1 від 02.05.2022 р. складає 14 днів, тобто, менше (до) 15 календарних днів, у зв`язку з чим, відповідно до п. 120-1.1 ст.120 -1Податкового кодексу України,розмір штрафу складає 10 % суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних, що у даному випадку складає 19925 грн., а не 39850 грн., як визначив відповідач.

Таким чином, контролюючим органом протиправно застосовано до позивача розмір штрафу 20 % від суми податку на додану вартість (порушення строку реєстрації від 16 до 30 календарних днів), у зв`язку з чим штраф підлягає зменшенню у частині розміру 19925 грн.

Згідно із ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно із ч. 2 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (п. 1 ч. 3 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до ч. 6 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 7 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Статтею 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", визначено, що інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Згідно із ч. 3 ст. 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Відповідно до п.п. 1, 2, 6 ч. 1 та ч. 2 ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 р. № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що до правової допомоги належать консультації та роз`яснення з правових питань, складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (в подальшому - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Аналогічні висновки щодо застосування норм матеріального права, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 р. у справі № 826/1216/16 та в постановах Верховного Суду від 17.09.2019 р. у справі № 810/3806/18, від 31.03.2020 р. у справі № 726/549/19, від 16.11.2023 р. у справі № 640/16003/22, від 10.07.2024 р. у справі № 340/1498/22.

Вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як вже було зазначено вище, включає у себе такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду від 02.09.2020 р. у справі № 826/4959/16.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Крім того, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічні висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.02.2023 р. у справі № 755/2587/17 та Верховного Суду від 26.06.2019 р. у справі № 200/14113/18-а, від 31.03.2020 р. у справі № 726/549/19, від 21.05.2020 р. у справі № 240/3888/19, від 11.02.2021 р. у справі № 520/9115/19, № 640/19536/18 від 03.02.2022 р.

Також, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг з категорією складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підтвердження витрат з оплати правової допомоги, понесених ним при розгляді справи у суді першої інстанції, подано копії: договору про надання адвокатом правової допомоги надання юридичних послуг та виконання юридичних робіт №б/н від 05.09.2024 р.; ордеру серії АХ № 1224407 від 03.12.2024 р.; Акту №1-520/33375/24 від 07.01.2025 наданих послуг (правової допомоги), відповідно до п. 2.1. якого сторони погодили, що усього розмір фіксованого гонорару та витрат Бюро, у тому числі, але не виключно податкові витрати, поштові витрати, банківські витрати за надану правову допомогу визначену у п. 1.1. цього Акта складає 16000 грн.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4000 грн. оскільки вони є обґрунтованими, документально підтвердженими та є співмірними обсягу виконаних робіт та складності справи.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.05.2025 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив додаткове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Щодо витрат на правничу допомогу понесених позивачем у суді апеляційної інстанції, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підтвердження витрат з оплати правової допомоги, понесених ним при розгляді справи у суді першої інстанції, подано копії: договору про надання адвокатом правової допомоги надання юридичних послуг та виконання юридичних робіт № б/н від 05.09.2024 р.; ордеру серії АХ № 1224407 від 03.12.2024 р.; акту № 2-520/33375/24 від 27.06.2025 р., згідно із якого адвокатом підготовлено та подано до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу та заяву про стягнення витрат на правничу допомогу, гонорар адвоката складає 5000 грн.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що підготовка відзиву на апеляційну скаргу та заяви про стягнення витрат на правничу допомогу не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, не потребувала затрат значного часу та коштів, які заявлені позивачем як витрати на правову допомогу, у зв`язку з чим витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області в розмірі 1000 грн.

Керуючись ст. ст. 243, 308, 316, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.05.2025 р. по справі № 520/33375/24 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.В. Присяжнюк Судді О.А. Спаскін В.А. Калиновський