Постанова від 16.06.2025 по справі 925/1022/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" червня 2025 р. Справа№ 925/1022/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Тищенко А.І.

Мальченко А.О.

при секретарі судового засідання Цікра А.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 16.06.2025

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Смілянського комунального видавничо-поліграфічного підприємства "Тясмин" на рішення Господарського суду Черкаської області від 01.04.2025 (повний текст складено та підписано 01.04.2025)

у справі №925/1022/24 (суддя Спаських Н.М.)

за позовом Смілянського комунального видавничо-поліграфічного підприємства "Тясмин"

до Фізичної особи-підприємця Поліщук Сергія Васильовича

про стягнення 381 805,94 грн,-

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення 381 805,94 грн. з яких:

- за Договором оренди № 09 від 10.10.2016 року -- 32 353,66 грн. основного боргу з орендної плати; 5 263,22 грн. (інфляційне збільшення), 1788,05 грн. (3% річних), 45 668,70 грн. неустойки в порядку ч. 2 ст. 785 ЦК за неповернення майна;

- за Договором оренди від 14.11.2018 року -175 138,51 грн. основного боргу з орендної плати; 26 031,89 грн. (інфляційне збільшення), 9 193,35 грн. (3% річних), 86368,56 грн. неустойки в порядку ч. 2 ст. 785 ЦК України за неповернення майна.

Розрахунок основного боргу проведено за період з 18.01.2022 по 17.07.2024.

Орендоване нерухоме майно за обома договорами знаходиться у м. Умань Черкаської області, тому позов подано за правилами виключної підсудності до Господарського суду Черкаської області в порядку ч. 3 ст. 30 ГПК України.

Відповідач проти позову заперечував, зокрема, з мотивів не користування майном в спірний період, необхідності зниження розміру орендної плати на 50% згідно Постанови КМУ та просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог з підстав, викладених, зокрема, у відзиві на позов (а.с. 92, том 1).

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 01.04.2025 у справі №925/1022/24 позов задоволено частково.

Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Поліщук Сергія Васильовича на користь Смілянського комунального видавничо-поліграфічного підприємства "Тясмин":

- по Договору № 09 від 10.10.2016 року 6859,43 грн. орендної плати; 33 220,14 грн. неустойки; 478,78 грн. як 3% річних; 1836,35 грн. інфляційних втрат;

- по Договору від 14.11.2018 року 77 365,71 грн. орендної плати; 59 723,63 грн. неустойки; 4326,75 грн. як 3% річних; 12748,49 грн. інфляційних втрат та 4581,67 грн. на відшкодування сплаченого судового збору.

В решті вимог відмовлено.

Задовольняючи позов частково, місцевий господарський суд виходив з урахуванням власних перевірених розрахунків сум, належних до стягнення.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач 17.04.2025 (документ сформований в підсистемі "Електронний суд" 17.04.2025) звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апелянт не погоджується з даним рішенням, вважає, що судом першої інстанції було застосовано нормативно- правовий акт, який не може бути застосований при розгляді даного позову.

Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, зводяться до наступного.

За умовами Договору оренди № 09 від 10.10.2016 зі змінами і доповненнями, відповідач повинен повернути орендоване майно 11 серпня 2022 року;

за умовами Договору оренди від 14.11.2018 (реєстровий № 11104) орендоване майно має бути повернуто 30 липня 2030 року (п. 4 Додаткової угоди № 1). З

часу набрання рішенням суду у справі № 925/421/21 законної сили, вказаний Договір

було розірвано з 05.05.2023.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції сторони не заперечували, що акти прийому - передачі приміщення підписано 16.11.2023.

Вказує, що Позивач не протидіяв законній діяльності Відповідача, а Відповідачем не доведено належними і допустимим доказами фактів перешкоджання йому з боку Орендодавця у доступі до орендованого майна.

Апелянт зазначає, що Акти від 02 та 03 травня 2022 (а.с. 104,105 том 2), складені відповідачем зі свідками про те, що в.о. директора позивача Новак С.А. не допускає ФОП Поліщука в орендовані приміщення по вул. Шевченка, 26/2 (причому Новак С.А. від підпису відмовився) суд до уваги не приймає, оскільки такі питання слід фіксувати викликом правоохоронних органів. Яким способом та за яких обставин було здійснено не допуск відповідача до орендованого майна, з актів не зрозуміло.

Відповідач не вживав заходів до повернення майна зі свого користування Орендарю, в наслідок чого йому правомірно було нараховано плату за користування приміщенням та штрафні санкції за його неповернення в строки, встановлені договором.

Як встановлено рішенням суду першої інстанції, Відповідач не подавав заперечень щодо математичних розрахунків Позивача щодо нарахованих йому штрафних санкцій, пені.

Апелянт вважає, що суд в порушення вимог ст. 58 Конституції України, самостійно, без належних на те правових підстав, виходячи з назви вказаної Постанови КМУ про регулювання певного виду відносин на весь період воєнного стану, незважаючи на введення її в дію 01.06.2022, самостійно вирішив що даний нормативний акт чинний на всі регульовані ним відносини, що мали місце на період початку дії воєнного стану для тих суб`єктів, які в ній перелічені, хоча прийнятий ще 25.05.2022 і вступив в силу знову ж таки з 01.06.2022 та застосував до спірних правовідносин нормативно-правовий акт, який вступив в силу з 01.06.2022 та прийняв рішення про зменшення орендної плати на 50%, керуючись положеннями Постанови, яка неповинна була застосовуватись на момент порушення з боку Відповідача обов`язку повернути майно або сплатити санкції передбачені договором, як наслідок, суд першої інстанції зменшив суму неустойки, пені та інших нарахувань, які були передбачені договором та погоджені сторонами посилаючись на нормативний акт який не розповсюджував свою дію на згадані правовідносини з моменту введення в Україні воєнного стану.

Зазначає, що застосовуючи дію Постанови Кабінету Міністрів України № 634 від 27.05.2022 та визначивши суму орендної плати в розмірі 50% від тієї, що зазначено в договорі хоч і зазначив в своєму рішенні що Відповідач не здійснював заходи щодо повернення майна Орендодавцеві (Позивачу) про те не зазначив, що застосування дії Постанови КМУ в частині зменшення плати за користування комунальним майном повинно відбуватись за зверненням сторони, яка у свою чергу, не бажала зменшення плати і користувалась майном на власний розсуд до 16.11.2023р.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 17.04.2025 апеляційну скаргу передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Тищенко А.І., Мальченко А.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.04.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Смілянського комунального видавничо-поліграфічного підприємства "Тясмин" на рішення Господарського суду Черкаської області від 01.04.2025 у справі №925/1022/24, справу призначено до розгляду на 16.06.2025.

Відзив на апеляційну скаргу від відповідача не надходив.

Явка представників сторін

Відповідно до частини 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Нормами статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачена можливість повідомлення сторін про призначення справи до розгляду та про дату, час і місце проведення судового засідання чи проведення відповідної процесуальної дії шляхом направлення повідомлень на адресу електронної пошти та з використанням засобів мобільного зв`язку.

Представник позивача, відповідач та його представник в судове засідання апеляційної інстанції не з`явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки представника позивача суду не відомі.

13.06.2025 від представника відповідача - адвоката Шевченко Р.В. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (документ сформований в системі «Електронний суд» 13.06.2025) у зв`язку з перебуванням представника відповідача в зоні активних бойових дій та неможливості прибути в судове засідання та взяти участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції у представника відповідача відсутня можливість захисту інтересів відповідача в даній справі.

Вказане клопотання колегією суддів відхилено з підстав необґрунтованості, оскільки до нього не було долучено належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження викладеного у ньому.

Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка представників позивача та відповідача, та особисто відповідача обов`язковою в судове засідання не визнавалась, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у їх відсутність за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 16.06.2025 відповідно до ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вбачається з матеріалів справи, між Уманським комунальним видавничо-поліграфічним підприємством (далі - Орендодавець) та фізичною особою - підприємцем Поліщуком Сергієм Васильовичем (далі - Орендар, відповідач по справі) були укладені:

- 10.10.2016 договір оренди нерухомого майна № 09, що належить до обласної комунальної власності (а.с. 18-20, том 1), у відповідності до якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв в строкове платне користування частину приміщення Уманського комунального видавничо-поліграфічного підприємства Черкаської області, площею 196,6 кв.м., що розміщене за адресою: м. Умань вул. Шевченка, 26/2.

- 23.08.2018 договір оренди індивідуального визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Черкаської області № 12, у відповідності до якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв у строкове платне користування частину приміщень першого та другого поверху площею 573,6 кв. м, а також гараж-склад площею 209 кв. м., що розміщене за адресою: м. Умань, вул. Шевченка, 26/2, що перебуває на балансі Уманського комунального видавничо-поліграфічного підприємства. Щодо укладення цього договору обставини встановлені рішенням у справі № 925/421/21 (а.с. 107 том 1).

Для приведення договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Черкаської області № 12 у відповідність до вимог закону, 14.11.2018 сторонами укладено нотаріально посвідчений договір оренди (а.с. 24-26, том 1). За умовами цього Договору Орендодавець передав, а Орендар прийняв у строкове платне користування частину приміщень першого та другого поверху площею 573,6 кв. м, а також гараж-склад площею 209 кв. м., що розміщене за адресою: м. Умань, вул. Шевченка, 26/2, що перебуває на балансі Уманського комунального видавничо-поліграфічного підприємства.

Даний договір 14.11.2018 посвідчено приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Левицькою Е.А. та зареєстрований у реєстрі за №11104.

Пунктом 11.1. строк дії цього договору в порядку ст. 631 ЦК України сторони встановили з 23 серпня 2018 по 23 серпня 2028 року.

26.11.2019 сторонами укладено Додаток № 1 до Договору оренди нерухомого майна від 10.10.2016 № 9 (а.с. 22 том 1), яким продовжено дію цього договору на тих же умовах і на строк до 11 серпня 2022 року.

Додатковою угодою № 2 від 01.07.2020 сторони погодили зміни до Договору 10.10.2016 № 9 (а.с. 22 оборот том 1), якою зокрема, погоджено орендну плату за місяць в розмірі 1522,29 грн. без ПДВ, уточнено площі приміщень, які передаються в оренду.

Додатковою угодою № 1 від 09.09.2020 (а.с. 28, том 1) внесені зміни також і в Договір оренди від 14.11.2018, який посвідчено за № 11104 (помилково вказано у назві договору дату посвідчення 23.08.2018 замість 14.11.2018), а саме:

п. 1.1 договору у частині площі орендованих приміщень та який викладено у наступній редакції: орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування частину приміщень першого та другого поверху площею 169,6 кв. м, а також гараж-склад площею 209 кв. м. (разом це 378,6 кв.м.), що розміщені за адресою: м. Умань, вул. Шевченка, 26/2, що перебуває на балансі Уманського комунального видавничо-поліграфічного підприємства. Інші умови договору залишені без змін;

п. 3.1. Орендна плата за місяць становить (без ПДВ) 7 197,38 грн.

п. 4 строк дії договору у відповідності до ст. 631 ЦК України сторони встановили з 01 липня 2020 року по 01 липня 2030 року.

Додаткову угоду посвідчено приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Левицькою Е.А. та зареєстровано у реєстрі за №7446.

До договору оренди від 14.11.2018 року 01.07.2020 між сторонами підписано акт прийому-передачі приміщень першого та другого поверхів та акт прийому-передачі нежитлових приміщень та площу загального користування другого поверху за адресою: 20300, м. Умань, вул. Шевченка, 26/2 (а.с. 29 та а.с. 29 оборот, том 1), за якими орендодавець передав, а орендар прийняв нерухоме майно, яке є спільною власністю територіальних громад, сіл, селищ, міст Черкаської області, що обліковуються на балансі Уманського комунального видавничо-поліграфічного підприємства Черкаської обласної ради приміщення другого поверху загальною площею 378,6 кв.м, нежитлові приміщення та площу загального користування другого поверху за адресою вул. Шевченка, 26/2, м. Умань, загальною площею 404,0 кв.м.

За доводами позивача, що не заперечено відповідачем, згідно із витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 09.09.2020 за фізичною особою-підприємцем 14.11.2018 було зареєстровано право користування (найму (оренди) частиною нежитлової будівлі, а саме частина приміщення першого та другого поверху, площею 169,6 кв.м, а також склад-гараж, площею 209 кв.м, що розміщені за адресою вул.Шевченка, 26/2, м.Умань. Строк дії до 01.07.2030 згідно умов Додаткової угоди.

Сторонами не заперечується, що в квітні 2021 року до Господарського суду Черкаської області керівником Уманської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Черкаської обласної ради та Уманського комунального видавничо-поліграфічного підприємства Черкаської обласної ради було заявлено позов до фізичної особи-підприємця Поліщука Сергія Васильовича з вимогами про:

- стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати в сумі 75 684,89 грн. за період червня 2020 року - березня 2021 року;

- розірвання договору оренди нерухомого майна від 14.11.2018 з урахуванням додаткової угоди №1 від 09.09.2020, відповідно до якого в оренду фізичній особі - підприємцю Поліщуку Сергію Васильовичу передано частину приміщення першого та другого поверху, площею 169,6 кв.м., склад-гараж, площею 209 кв.м., розміщені за адресою: Черкаська область, м. Умань, вул. Шевченка, 26/2;

- зобов`язання відповідача повернути по акту прийому-передачі орендоване майно комунальної власності: частину приміщення першого та другого поверху, площею 169,6 кв.м., склад-гараж, площею 209 кв.м., розміщені за адресою: Черкаська область, м. Умань, вул. Шевченка, 26/2 балансоутримувачу.

Позов обґрунтовано тими обставинами, що за укладеним між сторонами договором оренди індивідуального визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Черкаської області №12 від 23.08.2018 Уманське комунальне видавничо-поліграфічне підприємство (орендодавець) передало ФОП Поліщуку С.В. (орендар) у строкове платне користування частину приміщень першого та другого поверху площею 573,6 кв.м, а також гараж-склад площею 209 кв.м (майно), що розміщене за адресою вул. Шевченка, 26/2, м. Умань.

У подальшому 14.11.2018 для приведення вказаного договору у відповідність до норм чинного законодавства між сторонами було укладено новий договір оренди вказаного майна, який було посвідчено приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Левицькою Е.А.

У порушення умов договору, ФОП Поліщук С.В. взяті на себе зобов`язання щодо сплати орендної плати належним чином не виконував, внаслідок чого за період з червня 2020 року до березня 2021 року у нього виникла заборгованість у розмірі 73 519,53 грн.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 12.10.2021 у справі №925/421/21 закрито провадження в частині стягнення з фізичної особи - підприємця Поліщука С.В. 75 684,89 грн. за наслідками сплати цього боргу (відсутній предмет спору), а в іншій частині позовних вимог відмовлено в позові повністю через недоведеність підстав для розірвання договору.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.09.2022 рішення Господарського суду Черкаської області від 12.10.2021 залишено в силі.

Постановою Верховного Суду від 21.12.2022 постанову ПАГС від 15.09.2022 та рішення Господарського суду Черкаської області від 12.10.2021 скасовано в частині відмови у позовних вимогах про розірвання договору оренди та повернення приміщень, в цій частині справу направлено на новий розгляд.

При повторному розгляді справи рішенням Господарського суду Черкаської області від 22.03.2023 у справі № 925/421/21 задоволено позов в частині вимог про розірвання договору оренди та повернення приміщень і вирішено:

- розірвати договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого ) майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Черкаської області від 14.11.2018 з урахуванням додаткової угоди №1 від 09.09.2020 між Уманським комунальним видавничо-поліграфічним підприємством Черкаської обласної ради (код 02469362, м. Умань, Черкаська область) та ФОП Поліщуком Сергієм Васильовичем відповідно до якого в оренду фізичній особі - підприємцю Поліщуку Сергію Васильовичу ¦передано частину приміщення першого та другого поверху, площею 169,6 кв.м., склад-гараж, площею 209 кв.м. за адресою: Черкаська область, м. Умань, вул. Шевченка, 26/2;

- зобов`язати ФОП Поліщука Сергія Васильовича повернути по акту прийому-передачі орендоване майно комунальної власності: частину приміщення першого та другого поверху, площею 169,6 кв.м., склад-гараж, площею 209 кв.м., які розміщені за адресою: Черкаська область, м. Умань, вул. Шевченка, 26/2 балансоутримувачу Уманському комунальному видавничо-поліграфічному підприємству Черкаської обласної ради.

Дане рішення набрало законної сили 05.05.2023, тому і розірвання вказаного договору оренди настає саме з цієї дати, як визначено положеннями ч. 3 ст.653 ЦК України, оскільки інша дата рішенням суду не визначалася.

Рішенням Черкаської обласної ради №17-9/VIII від 03.03.2023 (а.с. 58, том 1) припинено юридичну особу - Уманське комунальне видавничо-поліграфічне підприємство Черкаської обласної ради в результаті реорганізації шляхом приєднання до юридичної особи - Смілянське комунальне видавничо-поліграфічне підприємство "Тясмин", та встановлено, що останнє є правонаступником прав і обов`язків юридичної особи першого.

Крім того, 23.08.2018 між Уманським комунальним видавничо-поліграфічним підприємством Черкаської обласної ради (далі - Балансоутримувач) та ФОП Поліщуком Сергієм Васильовичем (далі - Орендар) було укладено Договір про відшкодування витрат з утримання будинків і споруд №01-6 (а.с. 16-17, том 1), у відповідності до якого Балансоутримувач здійснює обслуговування та утримання будівлі за адресою: м. Умань, вул. Шевченка, 26/2, а Орендар відшкодовує витрати Балансоутримувача на утримання будівлі.

Згідно п. 10.1 цього Договору він діє до закінчення договору оренди.

Відповідно до пункту 3.11. Договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Черкаської області від 14.11.2018 (а.с. 24 том 1) з урахуванням додаткової угоди №1 від 09.09.2020, та відповідно до пункту 3.10. Договору №09 від 10.10.2016 року з урахуванням додаткових угод №1 від 26.11.2019 та №2 від 01.07.2020 року, вказано, що у разі припинення (розірвання) Договору оренди орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передачі включно. Закінчення договору оренди не звільняє орендаря від обов`язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, в повному обсязі, враховуючи санкції.

Згідно п. 11.12. Договору від 14.11.2018, якщо Орендар не виконує обов`язку щодо повернення майна, Орендодавець має право вимагати від Орендаря неустойки у розмірі подвійної плати за користування майном за час прострочення.

Відповідно до пункту 11.10. Договору № 09 від 10.10.2016 року з урахуванням додаткових угод, також визначено, що якщо орендар не виконує обов`язку щодо повернення майна, орендодавець має право вимагати від орендаря орендну плату за користування майном за час прострочення.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного позивачем в апеляційній скарзі

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі «Трофимчук проти України» no.4241/03 від 28.10.2010).

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що рішення суду, яке переглядається, підлягає залишенню без змін, виходячи з наступного.

За своєю правовою природою укладені сторонами Договори є договорами найму приміщення.

Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до норм частини 1 та 2 статті 283 Господарського кодексу України, чинного на час укладення Договору, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Згідно з частиною 3 статті 283 Господарського кодексу України об`єктом оренди можуть бути: державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об`єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об`єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб`єктам господарювання.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина 6 статті 283 Господарського кодексу України).

Частиною 5 статті 762 Цивільного кодексу України визначено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

За користування майном з наймодавця справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (частина 1 статті 762 Цивільного кодексу України).

Статтею 286 Господарського кодексу України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

За правилами ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

Неустойка згідно із ч. 2 ст. 785 ЦК розглядається як законна неустойка і застосовується незалежно від погодження сторонами цієї форми відповідальності в договорі найму (оренди (відповідне положення міститься у постанові КГС ВС від 19 квітня 2021 року у справі № 910/11131/19).

Неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення Договору - якщо наймач не виконує обов`язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення Договору, коли користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив зобов`язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 ЦК.

Згідно усталеної судової практики неустойка по ч.2 ст.785 ЦК України визначається як самостійна майнова відповідальність, що має певні особливості -- зокрема, на санкцію ч.2 ст.785 не розповсюджується спеціальний строк позовної давності в 1 рік (ч.1,2, ст 258 ЦКУ) та не застосовуються положення ст. 232 ГКУ про припинення нарахування штрафних санкцій по закінченню 6 місяців.

Отже така санкція (неустойка) по ст. 785 ЦК України є мірою відповідальності, що застосовується до триваючого правопорушення (неповернення майна орендодавцю) та має характер тривалості у часі (сплачується за весь час неправомірного користування майном).

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Отже згідно умов обох договорів оренди приміщень між сторонами та встановлених обставин:

- за умовами Договору оренди № 09 від 10.10.2016 зі змінами і доповненнями, відповідач повинен повернути орендоване майно 11 серпня 2022 року (а.с. 22 том 1);

- за умовами Договору оренди від 14.11.2018 (реєстровий № 11104) орендоване майно має бути повернуто 30 липня 2030 року (п. 4 Додаткової угоди № 1 а.с. 28 том 1). З часу набрання рішенням суду у справі № 925/421/21 законної сили, вказаний Договір було розірвано з 05.05.2023 року.

Тому із вказаних дат у відповідача розпочинається обов`язок негайного повернення орендованого майна позивачу і починає свій перебіг період прострочення на випадок неповернення майна.

Судом встановлено, що між сторонами немає спору, що Акти на повернення майна з оренди за обома вказаними Договорами сторонами було фактично підписано лише 16.11.2023 року (копії Актів подано в справу - (а.с. 10,11,14-16 з оборотами том 1).

За твердження позивача, відповідачем ФОП Поліщуком Сергієм Васильовичем було допущено порушення порядку та строку оплати за користування орендованим майном до закінчення договорів оренди, виникли підстави для нарахування неустойки за неповернення майна з оренди до дати їх фактичного повернення 16.11.2023.

Судом відхилено твердження представника відповідача про те, що ФОП Поліщук С.В. вжив заходи до повернення майна з оренди ще до 16.11.2023, оскільки такі дії не були виражені в підписаннях відповідних актів про повернення майна з оренди обома сторонами і перевіркою його стану.

Між сторонами в судовому порядку не вирішувалися спори з підстав відмови позивача, як кредитора, прийняти майно з оренди і такі обставини не встановлені судовими рішеннями чи належними і допустимими доказами про це.

В рішенні суду від 22.03.2023 у справі № 925/421/21 (а.с. 107 том 1) щодо обставин виконання Договору оренди від 14.11.2018, судом встановлено наступне:

«Суд приходить до висновку, що за зібраними у справі доказами немає належних підстав для визнання дати розірвання між сторонами договору оренди від 14.11.2018 року саме з 03.05.2022, як просить відповідач, виходячи з наступного:

За умовам спірного договору у разі припинення або розірвання цього договору майно протягом 3х робочих днів повертається орендарем орендодавцю. Майно вважається повернутим орендодавцю з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі. Обов`язок складення акту приймання-передачі щодо повернення майна покладається на Орендодавця (п. 11.10 і 11.11).

В справі немає доказів підписання сторонами актів про повернення майна з оренди 03.05.2022 року, як і доказів направлення цих актів для підписання позивачу, з метою припинення договірних стосунків. Лист відповідача від 30.05.22 (а.с. 103 том 2) таких доказів не містить.

В справу відповідачем подано лист від 04.01.2022 із примірниками актів приймання-передачі орендованого майна орендодавцеві від 04.01.2022 (а.с. 73 том 3) однак без доказів опису вкладення, що цим листом пересилалися саме ці акти.

Від Черкаської обласної ради в справу надійшло пояснення від 22.03.2023, що рада не володіє інформацією про отримання позивачем актів на повернення орендованого майна, бо Черкаська обласна рада не є стороною спірного договору. Також у раді відсутня інформація про перешкоджання позивачем відповідачу у доступі до орендованого майна.

Відповідачем не доведено належними і допустимим доказами фактів перешкоджання йому з боку Орендодавця у доступі до орендованого майна.

Протидія законній господарській діяльності, тобто протиправна вимога припинити займатися господарською діяльністю чи обмежити її, укласти угоду або не виконувати укладену угоду, виконання (невиконання) якої може заподіяти матеріальної шкоди або обмежити законні права чи інтереси того, хто займається господарською діяльністю, поєднана з погрозою насильства над потерпілим або близькими йому особами, пошкодження чи знищення їхнього майна або захоплення цілісного майнового комплексу, його частини, будівель, споруд, земельної ділянки, об`єктів будівництва, інших об`єктів та незаконне припинення або обмеження діяльності на цих об`єктах та обмеження доступу до них за відсутності ознак вимагання, тягне за собою кримінальну відповідальність, передбачену ст. 206 КК України.

Акти від 02 та 03 травня 2022 (а.с. 104,105 том 2), складені відповідачем зі свідками про те, що в.о. директора позивача Новак С.А. не допускає ФОП Поліщука в орендовані приміщення по вул. Шевченка, 26/2 (причому Новак С.А. від підпису відмовився) суд до уваги не приймає, оскільки такі питання слід фіксувати викликом правоохоронних органів. Яким способом та за яких обставин було здійснено не допуск відповідача до орендованого майна, з актів не зрозуміло.

Уманську окружну прокуратуру було повідомлено Уманським РУП ГУНП в Черкаській області про те, що в період 2022 року заяви та повідомлення гр. Поліщука С.В. з приводу не допуску його до орендованого ним майна за адресою вул. Шевченка, 26/2 у м. Умань до відділку поліції не надходили (а.с. 68-69 оборот том 3).

Таким чином судом встановлено підстави для розірвання спірного договору, однак недоведеними відповідачем є його доводи про те, що розірвання спірного договору відбулося саме 03.05.2022, з моменту недопущення орендодавцем позивача до орендованого майна.

Отже розірвання спірного договору відбудеться в загальному порядку з моменту набрання рішенням у даній справі законної сили».

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, з огляду на викладене, за період до 11 серпня 2022 (по Договору № 09 від 10.10.2016) та до 05.05.2023 (по дату розірвання договору від 14.11.2018 після рішення суду), у відповідача наявний обов`язок сплачувати оренду плату, а після цих дат і до 16.11.2023 - вже сплачувати нестойку, бо майно не було повернуто Орендодавцю за Актами приймання-передачі у вказані дати закінчення договірних відносин.

Позивач не вправі одночасно в один і той же період проводити нарахування і орендної плати за користування майном, і неустойки за його неповернення, бо це є подвійною майновою відповідальністю за одне й те саме порушення. Також ці два зобов`язання не можуть існувати одночасно - вони будуть суперечити один одному.

Такі правові висновки викладено в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19 квітня 2021 року по справі №910/11131/19, зокрема, Верховний Суд звернув увагу на те, що згідно ч. 1 ст. 284 ГК України істотними умовами договору оренди визначено, зокрема, строк, на який укладається договір оренди; орендну плату з урахуванням її індексації; умови повернення орендованого майна або викупу.

Частиною першою статті 763 ЦК України встановлене загальне правило, за яким договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Закінчення строку, на який було укладено договір оренди, є однією з підстав його припинення (частина четверта статті 291 ГК України).

Виняток з наведеного правила передбачено частиною першою статті 764 ЦК України, відповідно до якої в разі якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Частиною першою статті 785 ЦК України передбачено, що в разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Аналогічні положення містив Закон України "Про оренду державного та комунального майна" в редакції Закону України від 10.04.92 N 2269-XII (далі - Закон про оренду) до втрати ним чинності з 01.02.2020 (у зв`язку з введенням в дію з 01.02.2020 Закону України від 03.10.2019 N 157-IX "Про оренду державного та комунального майна").

За змістом наведених норм із закінченням строку договору найму (оренди) (далі - Договір), на який його було укладено, за наявності заперечень наймодавця щодо подальшого користування наймачем майном, Договір є припиненим, що означає припинення дії (чинності) для сторін всіх його умов, а їх невиконання ( окремих його умов) протягом дії Договору є невиконанням зобов`язання за цим Договором, що має відповідні наслідки (настання відповідальності за невиконання чи неналежне виконання обов`язків під час дії договору тощо), однак не зумовлює продовження дії (чинність) Договору в цілому або тих його умов, що не були виконані (неналежно виконані) стороною (сторонами).

Частиною першою статті 762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Відповідно до частини першої статті 286 ГК України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

За змістом наведених норм, з урахуванням висновку, викладеного в пункті 9.7, Договір є підставою виникнення права наймача (орендаря) користуватися орендованим майном упродовж строку дії Договору зі сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами Договору; а припинення Договору є підставою виникнення обов`язку наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в Договорі.

Користування майном за Договором є правомірним, якщо воно відповідає умовам укладеного Договору та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмета найму та суб`єктів договірних правовідносин.

Відносини найму (оренди) у разі неправомірного користування майном можуть регулюватися умовами Договору, що визначають наслідки неправомірного користування майном, та нормами законодавства, які застосовуються до осіб, які порушили зобов`язання у сфері орендних відносин.

Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов`язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов`язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 ЦК України, статей 283, 284, 286 ГК України. Із припиненням договірних (зобов`язальних) відносин за Договором у наймача (орендаря) виникає новий обов`язок - негайно повернути наймодавцеві річ.

З урахуванням викладеного Верховний Суд доходить висновку, що користування майном після припинення Договору є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв`язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами Договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за Договором найму (оренди) та регулятивним нормам ЦК України та ГК України.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма статті 762 ЦК України ("Плата за користування майном") і охоронна норма частини другої статті 785 ЦК України ("Обов`язки наймача у разі припинення договору найму") не можуть застосовуватися одночасно, адже орендар не може мати одночасно два обов`язки, які суперечать один одному: сплачувати орендну плату, що здійснюється за правомірне користування майном, і негайно повернути майно.

Отже, положення пункту 3 частини першої статті 3 та статті 627 ЦК України про свободу договору не застосовуються до договорів оренди в тій їх частині, якою передбачені умови щодо здійснення орендної плати за період від моменту припинення дії договору до моменту повернення орендованого майна, оскільки сторони в такому випадку відступають від положень актів цивільного законодавства (стаття 6 ЦК України).

Неврахування таких висновків щодо застосування положень цивільного та господарського законодавства на практиці призводить до того, що з орендаря, який після припинення строку дії Договору не повернув майно орендодавцю на його вимогу, фактично стягується потрійний розмір орендної плати, а саме: безпосередньо орендна плата, а також неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення. Такий підхід у регулюванні орендних правовідносин вочевидь не узгоджується з такими загальними засадами цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Невиконання наймачем передбаченого частиною першою статті 785 ЦК України обов`язку щодо негайного повернення наймодавцеві речі (у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі) у разі припинення договору є порушенням умов Договору, що породжує у наймодавця право на застосування до наймача відповідно до частини другої статті 785 ЦК України такої форми майнової відповідальності як неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Отже, відповідно до статті 614 ЦК України, для застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 785 цього Кодексу, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов`язання. Тобто судам потрібно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов`язку не виконав.

У цьому висновку Суд звертається до правової позиції Верховного Суду України у постанові від 02.09.2014 у справі N 3-85гс14, а також Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постановах від 11.04.2018 у справі N 914/4238/15, від 24.04.2018 у справі N 910/14032/17 та від 09.09.2019 у справі N 910/16362/18 (пункт 51), від якої Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду не відступив при розгляді справи N 910/20370/17 (пункт 24 постанови від 13.12.2019).

Неустойка згідно із частиною другої статті 785 ЦК України розглядається як законна неустойка і застосовується незалежно від погодження сторонами цієї форми відповідальності в договорі найму (оренди).

Водночас неустойка за частиною другою статті 785 ЦК України має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов`язання наймача (орендаря) з повернення об`єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії Договору. Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов`язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.

Отже, яким би способом в Договорі не регламентувалися правовідносини між сторонами у разі невиконання (несвоєчасного виконання) наймачем (орендарем) обов`язку щодо повернення речі з найму (оренди) з її подальшим користуванням після припинення Договору, що відбулося у спірних правовідносинах (пункт 4.2 цієї постанови, пункт 3.11 Договору), проте ці правовідносини не можуть врегульовуватись іншим чином, ніж визначено частиною другою статті 785 ЦК України (зокрема, з установленням для наймача (орендаря) будь-якого іншого (додаткового) зобов`язання, окрім того, що передбачений частиною другою статті 785 ЦК України).

Звідси здійснені Позивачем розрахунки позовних вимог: а саме сума неустойки у розмірі подвійної орендної плати за несвоєчасне повернення майна з оренди, сума заборгованості з орендної плати, а також нараховані на цю плату суми пені, штрафу, 3 % річних та інфляційних втрат, не відповідають наведеній позиції та правовому регулюванню, встановленому частиною другою статті 785 ЦК України (кінець цитати з рішення ВС по справі N 910/11131/19).

Позивач вказав у позові (а.с. 4 том 1), що він розраховує неустойку в розмірі подвійної орендної плати:

- по договору № 09 від 10.10.2016 за період з 11 серпня 2022 (дата припинення дії договору) по 16.11.2023 (22834,35 х 2);

- по договору від 14.11.2018 за період з 05.05.2023 (дата розірвання за рішенням суду) по 16.11.2023 (43184,28 х 2);

При цьому відшкодування витрат з утримання орендованих приміщень має проводитися за весь період до часу фактичного повернення майна з оренди (16.11.2023 року). Такі платежі не є предметом спору.

Розділами 3 обох Договорів оренди передбачено, що орендна плата на наступний місячний період корегується на індекс інфляції.

Проти математичної вірності розрахунків позивача відповідач заперечень не подав, розрахунки заявлених позовних вимог з математичної точки зору є вірними.

При визначенні розміру заборгованості, судом враховано наступні обставини:

Позивач нарахував борг за оренду приміщень по Договору № 09 від 10.10.2016 за період з січня 2022 по квітень 2023 в загальному розмірі 32 353,66 грн. (а.с. 60 том 1).

Як встановлено судом, позивач мав припинити нарахування орендної плати з 11 серпня 2022 (далі нараховується лише неустойка) і тому її розмір становить лише 13 718,87 грн. (за 11 днів серпня її розмір 723,15 (2037,96 : 31 х 11).

За договором від 14.11.2018 (помилково вказано від 23.08.2018 як вказав нотаріус у Додатковій угоді № 1 (а.с. 28 том 1), позивач нарахував відповідачу борг по оренді в розмірі 175 138, 51 грн. (а.с. 67 том 1) за період з січня 2022 року по 22.06.2023 року.

З цього ж принципу нарахування орендної плати по Договору від 14.11.2018 (а.с. 67 том 1) мало припинитися з 05.05.2023 і тому її загальний розмір становить лише 154 731,43 грн. (за 5 днів травня сума становить 1764,19 (10937,97 : 31 х 5).

Відповідач заперечив проти правомірності нарахування цього боргу позивачем, оскільки не враховано положення Постанови КМУ від 27.05.2022 № 634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» (набрала чинності з 01.06.2022).

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, об`єкт оренди за обома Договорами за адресою м. Умань вул. Шевченка, 26/2 є комунальним майном територіальної громади.

Воєнний стан введено з 5:30 год. 24 лютого 2022 року строком на 30 діб Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» і постійно та безперервно продовжується до сьогоднішнього дня.

Виходячи з назви вказаної Постанови КМУ про регулювання певного виду відносин на весь період воєнного стану, незважаючи на введення її в дію 01.06.2022, вона чинна на всі регульовані нею відносини, що мали місце на період початку дії воєнного стану для тих суб`єктів, які в ній перелічені.

Вказана Постанова КМУ поширюється на відповідача-орендаря, у якого обидва Договори оренди були чинними станом на 24.02.2022.

Згідно ч. 1 Постанови вирішено установити, що:

4) на період воєнного стану і протягом трьох місяців після його припинення чи скасування за договорами оренди державного майна, чинними станом на 24 лютого 2022 р. або укладеними після цієї дати за результатами аукціонів, що відбулися 24 лютого 2022 р. або раніше:

орендарям, крім визначених підпунктами 1-3 цього пункту, орендна плата нараховується у розмірі 50 відсотків розміру орендної плати, встановленої договором оренди (з урахуванням її індексації);

Отже за період до 11.08.2022 по договору № 09 від 10.10.2016 позивач має право на нарахування відповідачу лише 50% орендної плати, що становить 6859,43 грн. (13 718,87 грн.: 2 ).

А по Договору від 14.11.2018 нарахування орендної плати до 05.05.2023 також має складати лише 50%, тому її розмір становить 77 365,71 грн. (154 731,43 грн.:2) виходячи з розрахунків позивача, доданих до позову.

Оскільки неустойка за неповернення майна з оренди є подвійним розміром орендної плати, то її розрахунок прямо залежить від розрахунку орендної плати.

Тому оскільки суд вирахував орендну плату у розмірі 50% згідно Постанови КМУ від 27.05.2022 № 634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану», то неустойка за неповернення майна з оренди становить подвійний розмір саме з цієї орендної плати.

З огляду на викладене, місцевим господарським судом обґрунтовано відхилено доводи позивача, які є ідентичними доводам апеляційної скарги, що на правовідносини сторін Постанова КМУ не поширюється.

Позивач не надав детальний розрахунок неустойки за періоди після припинення дії та розірвання кожного із Договорів оренди, вказавши на а.с. 4 том 1 позовної заяви, що її розмір становить 86 368,56 грн. за договором від 14.11.2018 (з 05.05.2023 по 16.11.2023) та 45 668,70 грн. за договором № 09 від 10.10.2016 (з 11.08.2022 по 16.11.2023).

Виходячи із розрахунків позивача (а.с. 60 та 67 том 1), судом прийнято до уваги, що визначені позивачем платежі з орендної плати після 24.04.2023 (по Договору від 10.10.2016 -а.с. 60) та після 22.06.2023 (по договору від 14.11.2018) і до 16.11.2023 не змінювалися, бо позивач не визначав їх розмір з індексацією.

Отже Неустойка за період після 11.08.2022 до 16.11.2023 по договору № 09 від 10.10.2016 становить 33 220,14 грн. (1314,81 за 20 днів серпня + 17319,98 (оренда з 19.09.2022 по 24.04.2024 з таблиці) + 13463,40 (2243,90 х 6) + 1121,95 (за 15 днів листопада).

З таких же міркувань неустойка в період з 05.05.2023 по 16.11.2023 по Договору від 14.11.2018 становить 59 723,63 грн. (9 173,78 (за 26 днів травня) + 44933,20 (11233,30 х 4) + 5616,65 (за 15 днів листопада).

За прострочення сплати орендних платежів позивач просить стягнути з відповідача інфляційні та 3% річних по кожному з Договорів.

Так, за Договором № 09 від 10.10.2016 позивач просить стягнути:

- 5263,22 грн. інфляційних за кожним орендним платежем, вказаним у таблиці про суму основного боргу (а.с. 60 том 1) за період з 18.01.2022 по червень 2024.

- 1788,05 грн. як 3% річних за період з 18.01.2022 по 17.07.2024

За договором від 14.11.2018 позивач просить стягнути:

- 26031,89 грн. інфляційних за кожним орендним платежем, вказаним у таблиці про суму основного боргу (а.с. 67 том 1) за період з 18.01.2022 по червень 2024.

- 9193,35 грн. як 3% річних за період з 18.01.2022 по 17.07.2024

За правилами ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Така відповідальність встановлена законом, тому не має значення, чи визначена вона ще у мовами договору за згодою сторін.

Приписи ст. 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або законом, у тому числі на випадки невиконання грошового зобов`язання, підтвердженого в судовому порядку.

До такого висновку прийшла Велика Палата Верховного Суду відступивши від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, від 2 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15, щодо стягнення на підставі ст. 625 ЦК України 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих за невиконання грошового зобов`язання щодо відшкодування матеріальних збитків і моральної шкоди, підтверджених вироком суду.

Інфляційні та 3% річних не обмежуються періодом нарахування як пеня за ч. 6 ст. 232 ГК України і можуть нараховуватися за весь час існування основного боргу.

Позивач нараховує інфляційні та 3% річних лише на суму простроченої орендної плати (із математичної точки зору ці розрахунки є вірними).

Але при цьому, орендна плата, як обґрунтовано зазначив суд, має нараховуватися відповідачу лише в розмірі 50% згідно Постанови КМУ від 27.05.2022 № 634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану».

Нарахування орендної плати в розмірі 50% позивач мав припинити з 11 серпня 2022 (дата припинення дії договору № 09 від 10.10.2016) та з 05.05.2023 (дата розірвання за рішенням суду Договору від 14.11.2018).

Після цих дат у відповідача виникає не зобов`язання далі сплачувати орендну плату, а повернути майно та сплатити неустойку за його неповернення.

На неустойку позивач 3% річних та інфляційні не нараховує.

Тому, за належним розрахунком (виходячи з періоду для нарахування орендних платежів та поділивши нарахування на 2), розмір інфляційних та 3% річних із 50% ставки орендної плати для відповідача є такими:

- по Договору № 09 від 10.10.2016 -- 478,78 грн. як 3% річних (957,57 грн. : 2) по прострочених платежах за період з 18.01.2022 по 18.08.2022) та за 8 перших періодів з розрахунків інфляційних позивача (за ті ж періоди) їх належний розмір становить 1836,35 грн. (3672,70 :2).

- по Договору від 14.11.2018 -- 4326,75 грн. як 3% річних (8653,51 грн. :2) за період з 18.01.2022 по 05.05.2023 та 12748,49 грн. (25496,99 грн. :2) за перші 17 періодів розрахунків інфляційних втрат, як визначив позивач за цей же період.

В решті вимог у позові судом обгрунтовано відмовлено через невірні розрахунки.

Доводи відповідача про те, що за спірний період йому було створено перешкоди у користуванні орендованим майном і він не повинен сплачувати орендні платежі, судом відхилені з огляду на наступне.

Відповідач доводить, що на підставі Акту державного виконавця від 01.11.2023 (а.с. 144 том 1), складеного при примусовому виконанні наказу у справі № 925/421/21 про зобов`язання відповідача по акту повернути орендоване майно позивачу (приміщення 1-2 поверхів площею 169,6 кв.м. і склад-гараж площею 209 кв.м.), встановленим є факт, що за адресою АДРЕСА_1 знаходиться військова частина, про що виконавця повідомили невідомі особи у військовій формі.

З метою забезпечення відповідачу можливості скористатися своїми процесуальними правами та отримати докази, суд ухвалою від 03.12.2024 за клопотанням відповідача витребував докази про те, з якого по який час до листопада 2023 року у приміщенні за вказаною адресою була розташована військова частина.

Міноборони України надало відповідь (а.с. 174-178 том 1), що у вказаних приміщеннях за вказаною адресою та у запитуваний судом період військові підрозділи не розташовувалися і не розташовуються.

Наявні у справі докази щодо користування вказаним майном з боку військової частини (а.с. 138 том 1), які позивач подав у справу заявою від 06.11.2024, стосуються періоду вже після 16.11.2023, коли за Актами приймання-передачі майно за обома договорами було повернуто з оренди.

У задоволенні клопотання про виклик свідків (а.с. 161 том 1) цією ж ухвалою від 03.12.2024 відповідачу було відмовлено.

Доводи відповідача (а.с.8 том 2), що у орендованих приміщеннях йому було створено неприйнятні умови для їх використання за призначенням через низькі температури опалення, необхідність за власний кошт забезпечувати встановлення твердопаливного котла та ін., судом відхилені як непідтверджені доказами.

З огляду на викладене, судом обґрунтовано відхилено доводи відповідача, що йому було створено перешкоди з боку позивача у користуванні орендованим майном, через не пітвердження існування таких обставин належними і допустимими доказами.

За умовами обох договорів оренди нерухомого майна від 10.10.2016 та від 14.11.2018 належна та вчасна сплата орендної плати є обов`язком орендаря, який не залежить від його майнового стану та фактичного користування цим майном у період існування між сторонами чинних договірних відносин.

З цих же підстав перебування відповідача за кордоном, початок воєнної агресії рф на території України (безпосередньо воєнні дії не велися на території м. Умань) також не звільняють відповідача від сплати орендних платежів, якщо при цьому договірні відносини не припиняються.

Судом не встановлено підстав для звільнення відповідача від виконання його договірних зобов`язань перед позивачем за обома договорами в спірний період, повернення об`єкта нерухомості за адресою м. Умань, вул. Шевченка, 26/2 з оренди відбулося лише 16.11.2023, що оформлено між сторонами актами прийому-передачі орендованого майна стосовно частини приміщень першого та другого поверху площею 521,3 м. кв.; 378,6 м. кв.; 404,0 м. кв.; 52,3 м.кв., 117,3 м.кв. та склад-гараж площею 209 кв.м. (а.с. 10-15 том 1).

За доводами позивача, йому було повернуто з оренди все майно за обома Договорами № 09 від 10.10.2016 та від 14.11.2018 з Додатковою угодою № 1 до нього.

Підписання вказаних Актів підтверджено в засіданні суду першої інстанції представником відповідача, яким також зазначено у відзиві, що в ході повторного розгляду справи № 925/421/21 за вимогою про розірвання договору оренди нерухомого майна, ФОП Поліщук С.В. фактично припинив свою господарську діяльність з приводу оренди цього майна з часу введення в Україні воєнного стану в лютому 2022 року.

Відповідач просив врахувати, що в період вирішення спору у справі №925/421/21 ФОП Поліщук С.В. визнавав заявлений до нього позов про розірвання договору оренди від 14.11.2018 з Додатковою угодою до нього та своє зобов`язання щодо повернення вказаного майна. Відповідач в ході розгляду вказаної справи направляв Орендодавцю складені ним акти повернення майна з оренди для підписання, оскільки з 01.04.2022 Орендодавець начебто не допускав відповідача до орендованого майна.

Оскільки в ході повторного розгляду справи № 925/421/21 сторонами не було подано суду доказів спільної згоди про розірвання вказаного Договору оренди від 14.11.2018 у добровільному порядку та про повернення майна за Актом приймання-передачі (що відображено в рішенні), позов за вимогами про розірвання договору та зобов`язання повернути майно було задоволено.

Судом відхилено твердження відповідача, що оскільки балансоутримувач знав про визнання відповідачем позову у справі №925/421/21, але заходів до добровільного розірвання договору та підписання Актів повернення майна вжито не було, це свідчить про сприяння Орендодавцем до штучного збільшення періоду користування майном і нарахування орендної плати.

Відповідачем не надано суду доказів ні у справі № 925/421/21, ні у даній справі, про направлення саме позивачу поштовим зв`язком Актів приймання-передачі майна для їх спільного підписання сторонами.

Не вжиття відповідачем заходів самостійного звернення до суду за примусовим розірванням вказаного договору і про зобов`язання Орендодавця прийняти майно з оренди (факти звільнення орендованого майна Орендарем, ухилення від його прийняття з оренди та від підписання Актів приймання-передачі могли бути достовірно встановлені судом в ході розгляду такої справи), якщо б вважав дії позивача неправомірними, свідчить про відсутність прострочення з боку кредитора.

З урахуванням наявності у даній справі № 925/1022/24 лише доказів у вигляді підписаних обома сторонами Актів повернення майна з оренди від 16.11.2023 і відсутності доказів повернення цього ж майна у якусь попередню дату з підписами обох сторін чи за судовими рішеннями, слід вважати, що орендоване майно було у володінні та користуванні відповідача весь період після підписання Договорів оренди від 10.10.2016 та від 14.11.2018 і аж до 16.11.2023.

В рішенні суду від 22.03.2023 у справі № 925/421/21 суд відобразив свою позицію про відсутність належних і допустимих доказів щодо доводів відповідача про вчинення йому з боку Орендодавця перешкод у доступі до орендованого майна, бо такі дії є кримінально караними за ст. 206 КК України, а Акти відповідача зі свідками про недопуск до орендованого майна від 03 травня 2022 (а.с. 99 том 1) не мають пояснення про суть дій, які призвели до недопуску в приміщення та самі ці Акти складені без участі правоохоронців.

Суд вказав, що відповідно до частини 2 статті 785 ЦК України, якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Законодавство у сфері орендних правовідносин пов`язує припинення обов`язків орендаря з фактом поверненням об`єкта договору оренди, тобто з моментом підписання акта приймання-передачі. У разі невиконання обов`язку, передбаченого частиною 1 статті 785 Цивільного кодексу України, цивільним законодавством визначена можливість стягнення неустойки за весь час прострочення виконання зобов`язання щодо повернення об`єкта оренди. Таким чином, право на стягнення неустойки, встановленої частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, пов`язується з простроченням орендарем виконання зобов`язання з повернення орендованого майна за актом приймання-передачі.

Частиною 1 статті 614 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Отже, неустойка, стягнення якої передбачено частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і для притягнення наймача, який порушив зобов`язання, до такої відповідальності необхідна наявність його вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 Цивільного кодексу України.

Як вже зазначалося вище, частиною першою статті 762 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до частини першої статті 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

За змістом наведених норм договір є підставою виникнення права наймача (орендаря) користуватися орендованим майном упродовж строку дії договору зі сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами договору; а припинення договору є підставою виникнення обов`язку наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Користування майном за договором є правомірним, якщо воно відповідає умовам укладеного договору та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмета найму та суб`єктів договірних правовідносин.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За вірними висновками суду першої інстанції, позивач довів правомірність підстав своїх позовних вимог, розрахунок між сторонами у добровільному порядку не проведено, однак до примусового стягнення з відповідача на користь позивача належить лише:

- по договору № 09 від 10.10.2016 року -- 6859,43 грн. боргу по орендній платі; 33 220,14 грн. неустойки; 478,78 грн. як 3% річних та 1836,35 грн. інфляційних втрат;

- по Договору від 14.11.2018 року -- 77 365,71 грн. боргу по орендній платі, 59 723,63 грн. неустойки; 4326,75 грн. як 3% річних та 12748,49 грн. інфляційних втрат.

В решті вимог у позові правомірно відмовлено через невірні розрахунки.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

З огляду на встановлені обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про часткове задоволення позову.

Доводи апелянта про ухвалення господарським судом рішення з застосуванням нормативно- правового акту, який не може бути застосований при розгляді даного позову, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції, а наявні в матеріалах справи докази свідчать про обґрунтованість викладених в оскаржуваному рішенні висновків суду.

При цьому, колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом апеляційної інстанції, інші доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не беруться до уваги, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують вірного по суті рішення суду, при ухваленні якого судом надано оцінку як кожному доказу окремо, так і в їх сукупності, вірно встановлено характер спірних правовідносин та в цілому правильно застосовані норми матеріального права, які їх регулюють.

Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди позивача з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позову, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає, що у апеляційній скарзі не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б дійти висновку про помилковість висновків суду першої інстанції.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, №303-А, п.29).

Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, доводи позивача (апелянта) суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду про часткове задоволення позову.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Смілянського комунального видавничо-поліграфічного підприємства "Тясмин" на рішення Господарського суду Черкаської області від 01.04.2025 у справі №925/1022/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 01.04.2025 у справі №925/1022/24 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Смілянське комунальне видавничо-поліграфічне підприємство "Тясмин".

4. Матеріали справи №925/1022/24 повернути до Господарського суду Черкаської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови підписано 21.08.2025 після виходу судді Скрипки І.М. з відпустки.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді А.І. Тищенко

А.О. Мальченко