Постанова від 19.08.2025 по справі 2-5359/2010

Номер провадження: 22-ц/813/844/25

Справа № 2-5359/2010

Головуючий у першій інстанції Боярський О.О.

Доповідач Назарова М. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.08.2025 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Назарової М.В.,

суддів: Коновалової В.А., Кострицького В.В.,

за участю секретаря Соболєвої Р.М.,

учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач виконавчий комітет Білгород-Дністровськоїміської ради,особа, яка звертається з апеляційною скаргою Білгород-Дністровська міська рада Одеської області,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу Білгород-Дністровськоїміської ради

на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28 вересня 2010 року, ухвалене Білгород-Дністровським міськрайонним судом Одеської області у складі: судді Боярського О.О. в приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Білгород-Дністровськоїміської ради про визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва,

в с т а н о в и в :

У вересні 2010 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, який мотивував тим, що наприкінці 2009 року позивачем розпочате будівництво житлової будівлі під офісні приміщення, за адресою: АДРЕСА_1 . Станом на серпень 2010 року позивачем було збудовано вищевказану будівлю готовністю на 34 %.

Відповідно до довідки Управління містобудування та архітектури Виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради Одеської області вищевказаній будівлі літ. «А» загальною площею 184,4 кв.м, готовністю 34 %, була надана юридична адреса: АДРЕСА_1 .

Тому, з посиланням на ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», листом Міністерства юстиції України, щодо порядку державної реєстрації прав власності на об`єкт незавершеного будівництва № 19-32/1, ст. 15, 16, 328, 376 ЦК України, просив визнати за ОСОБА_1 право власності на будівлю літ «А», загальною площею 184,4 кв.м, готовністю 34 %, яка розташована за юридичною адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28 вересня 2010 року позов ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Білгород -Дністровськоїміської ради про визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на будівлю літ. „А", розміром 19,0х15,03 м, загальною площею 184, 4 кв.м готовністю 34%, яка розташована за юридичною адресою: АДРЕСА_1 .

В апеляційній скарзі Білгород-Дністровська міська рада як особа, яка не брала участі у справі, але вважає, що судовим рішенням вирішено питання про її права та обов`язки, просить рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28 вересня 2010 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Доводами апеляційної скарги є те, що судом першої інстанції не надано оцінку, що в даному випадку позов подано до незалежного відповідача - виконавчого комітету Білгород-Дністровськоїміської ради, який є окремою юридичною особою ( код ЄДРПОУ 4056799) та не уповноважений згідно приписів глави 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» вирішувати питання права власності та інших прав щодо відчуження земельних ділянок комунальної власності.

Зазначає, що право розпоряджатися землями комунальної власності належить виключно Білгород-Дністровській міській раді як представницькому органу територіальної громади, тобто зовсім іншій юридичній особі (код ЄДРПОУ 26275763).

Міська рада як власник земельної ділянки у якості відповідача у справі залучено не було, хоча спірний об`єкт незавершеного будівництва розташований на землях комунальної власності, що в свою чергу порушує права та інтереси саме Білгород-Дністровської міської ради, а не виконавчого комітету міської ради, який не уповноважений розпоряджатися землями комунальної власності, так як згідно приписів пункту 34 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» від 21.05.1997 за № 280 виключно на пленарних засіданнях Міської ради вирішуються питання щодо регулювання земельних відносин (пункт 56 постанови ВП ВС від 14.12.2022 у справі № 2-3887/2009).

У спірних правовідносинах судом першої інстанції невірно застосовано норми матеріального права не застосовано закон, який підлягав застосуванню, а саме через не дослідження та незастосування положень частини 2 статті 2, частини 1 статті 10, частин 1, 5 статті 16, пункту 34 частини 1 статті 26 Закону № 280, статей 80, 83, 122-124 Земельного кодексу України, під час судового розгляду невірно встановлено суб`єктний склад сторін справи у спірних правовідносинах, що призвело до задоволення позовних вимог до неналежного відповідача, у зв`язку із чим єдиним та правильним рішенням, без залучення міської ради у якості співвідповідача при розгляді судом першої інстанції, для суду було б відмовити у задоволенні позовних вимог, а провадження у справі закрити.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц, постановах Верховного Суду від 07.10.2020 у справі № 705/3876/18 (провадження № 61-697св20); від 19.08.2020 у справі № 639/6295/16-ц (провадження № 61-36683св18); від 14.07.2020 у справі № 686/23977/18 (провадження № 61-17715св19); від 08.07.2020 у справі № 612/808/18 (провадження № 6115537св19); від 20.01.2021 у справі № 203/2/19 (провадження № 61-6983св20).

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, зокрема, позивач ОСОБА_1 , що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 134) та відповіддю № 1670404 від 14.08.2025 з Єдиного державного демографічного реєстру, щозареєстрована адреса ОСОБА_1 є АДРЕСА_2 ; відповідач Виконавчий комітет Білгород-Дністровськоїміської ради, особа, яка подала апеляційну скаргу - Білгород-Дністровськаміська рада в установленому законом порядку, повістку отримали 02.07.2025 18:02:53 в особистому кабінеті підсистеми (модуля) ЄСІТС Електронний суд, що підтверджується довідками (а.с. 132, 132 зв), до судового засідання не з`явилися, що відповідно до частини другоїстатті 372 ЦПК Українине перешкоджає розгляду справи.

Від представника Білгород-Дністровськоїміської ради - Новаковського О.Г. надійшла заява про розгляд справи без участі. Вимоги апеляційної скарги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає скаргу такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач, починаючи з 2009 року, розпочав будівництво житлової будівлі під офісні приміщення. Станом на серпень 2010 року позивачем було збудовано вищевказану будівлю готовністю на 34 %.

Також Управління містобудування та архітектури Виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради Одеської області надало суду письмову відповідь-лист, щодо можливості визнання за громадянином ОСОБА_1 права власності на будівлю літ. «А» розміром 19,0х15,03 м (загальною площею 184,4 кв.м) незавершену будівництвом готовністю 34 %, розташовану за адресою АДРЕСА_1 . Відповідно до вказаного листа Управління містобудування та архітектури Виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради Одеської області не заперечує, щодо визнання за громадянином ОСОБА_1 права власності на будівлю літ. «А» розміром 19,0*15,03 м (загальною площею 184,4 кв.м) незавершену будівництвом готовністю 34 %, розташовану за адресою АДРЕСА_1 , а також вказує, що в результаті самочинного будівництва права інших осіб не порушенні (а.с. 3).

Позивач надав суду план забудови земельної ділянки в АДРЕСА_1 на самочинне будівництво: будівля літ. «А» розміром 19,0*15,03 м (загальною площею 184,4 кв.м) незавершену будівництвом (готовністю 34 %), узгоджений начальником містобудування та архітектури виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради Одеської області (а.с. 6) та технічний паспорт на громадський будинок будівля АДРЕСА_1 , власник ОСОБА_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо будівлі А незавершене будівництво 24 % готовності, від 02.09.2010, примітка: необхідно надати юридичну адресу, від 10.08.2010 (а.с. 9-13).

Відповідно до довідки Управління містобудування та архітектури Виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради Одеської області від 07.09.2010 № 114, наданої на ім`я КП «Б-Дністровське БТІ» юридична адреса будівлі літ. «А» загальною площею 184,4 кв.м готовністю 34% грн. ОСОБА_1 АДРЕСА_1 (а.с. 16).

Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що позивач неодноразово звертався до Білгород-Дністровської міської ради з вимогою відведення земельної ділянки під будівництво житлової будівлі під офісні приміщення, в свою чергу, виконавчий комітет Білгород-Дністровської міської ради звернувся до позивача про надання благодійної допомоги на соціально-економічний та культурний розвиток міста Білгород-Дністровський, та позивач надав вказану допомогу, сплативши на вищезазначені потреби 10 000 (десять тисяч) гривень, проте сесією Білгород-Дністровської міської ради не було розглянуто питання щодо відведення позивачу земельної ділянки для будівництва житлової будівлі під офісні приміщення, а також із визнання в судовому засіданні відповідачем того, що земельна ділянка буде надана позивачу після встановлення права власності на об?єкт незавершеного будівництва.

Переглядаючи рішення суду за доводами апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статей 13, 15, 16 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом.

Згідно з ч. 1 ст. 328 право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (тут і далі - в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин).

Право власності на новостворененерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації,право власностівиникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщоправо власності нанерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації,право власностівиникає з моменту державної реєстрації (частина друга статті 331 ЦК України).

Згідно зі статтею 375 ЦК України власник земельної ділянки маєправозводитинаній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництвонасвоїй ділянці іншим особам.

Власник земельної ділянки набуваєправо власності назведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно.

Правовласниканазабудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм іправил,а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власникомнайого земельній ділянці, встановлюються статтею 376 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуютьсяназемельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який даєправовиконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм іправил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуваєправа власності нанього.

Право власності насамочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням судувизнанеза особою, яка здійснила самочинне будівництвоназемельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує противизнання права власності нанерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництвонайого земельній ділянці, або якщо це порушуєправаінших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Таким чином, самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будуєтьсяназемельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об`єкт нерухомості збудовано без відповідного документа, який даєправовиконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, 3) об`єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм іправил.Наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчитьпроте, що об`єкт нерухомості є самочинним.

Згідно з приписами частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами статті 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до положень статті 40 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади (жителів села чи добровільного об`єднання в сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста) самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Нормами статті 142 Конституції України визначено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Статтею 143 Конституції України визначено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 року № 280/97 (далі Закон № 280).

Приписами частини другої статті 2 Закону № 280 визначено, що місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами (частина перша статті 10 закону №280).

Згідно частини першої статті 16 закону № 280 органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.

Приписами частини п`ятої статті 16 Закону № 280 визначено, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Згідно з частиною першою статті 60 Закону № 280 територіальним громадам міст належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

До повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад (стаття 12 Земельного кодексу України).

Згідно пункту 34 частини 1 статті 26 Закону № 280/97, з поміж інших повноважень, міською радою вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Відповідно до пункту «б» частини першої статті 80 Земельного кодексу України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

За змістом статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України міські ради передають

земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме

майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад (частина 3 статті 16 Закону № 20/97).

Згідно з частиною другою та пунктом «а» частини четвертої статті 83 ЗК України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності. До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів, тощо).

Відповідно до статей 317, 319 ЦК України власникові належать права володіння,

користування та розпорядження своїм майном, які, зокрема, означають можливість належним чином використовувати річ для своїх потреб за її призначенням; при здійсненні права власності власник зобов`язаний дотримуватися вимог закону і моральних засад суспільства і не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Статтею 321 ЦК України встановлено непорушність права власності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

З аналізу норм законодавства, в тому числі Закону № 280/97, якими обґрунтовуються вимоги апеляційної скарги Білгород-Дністровської міської ради, вбачається, що усі землі комунальної власності в межах м. Білгорода-Дністровського належать територіальній громаді міста та управління земельними ділянками комунальної власності здійснює Білгород-Дністровська міська рада в інтересах територіальної громади.

У даному випадку Міська рада діє у спірних матеріальних правовідносинах як представник інтересів власника земельної ділянки Білгород-Дністровської територіальної громади.

Однак Міську раду (власника комунальної земельної ділянки) у якості Відповідача у справі № 2-5359 залучено не було, хоча спірний об`єкт незавершеного будівництва розташований на землях комунальної власності, що в свою чергу порушує права та інтереси саме Білгород-Дністровської міської ради, а не виконавчого комітету міської ради, який не уповноважений розпоряджатися землями комунальної власності, так як згідно приписів пункту 34 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» від 21.05.1997 за № 280 виключно на пленарних засіданнях Міської ради вирішуються питання щодо регулювання земельних відносин (пункт 56 постанови ВП ВС від 14.12.2022 у справі № 2-3887/2009).

Згідно з частиною першою статті 48ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач.

Згідно ч.1ст.33ЦПК України(N1618-IV) суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

Відтак, відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного право уповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього. Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами (постанова Верховного Суду від 14 лютого 2020 року у справі № 202/6685/17-ц, провадження № 61-8599св19).

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві (постанова Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 705/3876/18, провадження № 61-697св20).

Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанова Верховного Суду від 24 травня 2023 року у справі № 920/336/22).

Отже, у спірних правовідносинах судом першої інстанції невірно застосовано норми

матеріального права не застосовано закон, який підлягав застосуванню, а саме через не дослідження та незастосування положень частини 2 статті 2, частини 1 статті 10, частин 1, 5 статті 16, пункту 34 частини 1 статті 26 Закону №280, статей 80, 83, 122-124 Земельного кодексу України, під час судового розгляду невірно встановлено суб`єктний склад сторін справи у спірних правовідносинах, що призвело до задоволення позовних вимог до неналежного відповідача, у зв`язку із чим вирішив спір по справі без залучення міської ради як власника земельної ділянки, на якій розташовано самочинне будівництво.

Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.

Зазначений висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14- Згідно зі ст.376ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Наведеного суд до уваги не взяв, не дав оцінки вказаним обставинам, помилково вдався до оцінки наданим позивачем доказам та зробив висновки, які не ґрунтуються на вимогах закону та матеріалах справи, що відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст.376ЦПК України є підставою для скасування рішення по справі та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

При цьому, доводам позивача щодо обґрунтованості своїх позовних вимог колегія суддів не дає оцінки, оскільки таке може бути зроблено під час розгляду справи з належними відповідачами.

Згідно ч. 1ст. 141 ЦПК Українисудові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з позовом в 2010 року з майновою вимогою за яку сплатив 51 грн (держмито).

На час звернення з цим позовом, питання сплати судового збору регулювалосяст. 79 ЦПК України(в редакції 2004 року) таДекретом Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від 21.01.1993 року №7-93.

За подання апеляційної скарги судовий збір складає 76,50 грн ( 150% від ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви), оскільки апеляційна скарга задоволена в повному обсязі, то з позивача на користь Білгород-Дністровськоїміської ради підлягає стягненню судовий збір у розмірі 76,50 грн.

Керуючись ст. 367, 374, 376 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Білгород-Дністровськоїміської ради задовольнити.

Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28 вересня 2010 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Білгород - Дністровськоїміської ради про визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_3 ) на користь Білгород-Дністровськоїміської ради (код ЄДРПОУ 26275763, адреса: 67700, Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Михайлівська, 56) судовий збір у розмірі 76,50 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Дата складення повного тексту постанови 19 серпня 2025 року.

Головуючий М.В. Назарова

Судді: В.А. Коновалова

В.В. Кострицький