Постанова від 13.08.2025 по справі 917/162/25

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2025 року м. Харків Справа № 917/162/25

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Плахов О.В., суддя Тихий П.В., суддя Хачатрян В.С.

за участю секретаря судового засідання Голозубової О.І.,

за участю представників:

від позивача Гребінка А.М. на підставі ордеру серії ВІ №1280059 від 10.02.2025, Махонін О.С. на підставі ордеру серії АЕ №1372303 від 26.03.2025;

від відповідача не з`явився,

розглянувши у відритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціалізоване підприємство "Захист", м.Полтава (вх.№ 1193 П/3) на рішення господарського суду Полтавської області від 01.05.2025 у справі №917/162/25 (суддя Тимощенко О.М., ухвалене в м.Полтава, дата складення повного тексту - 05.05.2025)

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер Олія", м. Харків

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціалізоване підприємство "Захист", м. Полтава,

про стягнення 1100000,00грн.,

ВСТАНОВИВ:

24.01.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю Інтер Олія звернулось до господарського суду Полтавської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Спеціалізоване підприємство Захист про стягнення безпідставно отриманих коштів у розмірі 1100000,00грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 26.06.2024 фінансовим відділом підприємства без відповідного погодження з керівником було сформовано платіжний документ та надано йому на погодження.

Позивач зазначив, що керівник підприємства помилково спрямував його до обслуговуючого банку для проведення платежу, а банк відповідно до платіжної інструкції від 26.06.2024 №1246 "призначення платежу "за послуги згідно договору №28 від 05.06.2024 та рахунку №471 від 05.06.2024р. в т.ч. ПДВ 20%=250000,00грн." провів платіж та перерахував ТОВ "СП "Захист" грошові кошти у розмірі 1500000,00грн. без достатніх правових підстав.

Позивач наголошував на тому, що ані станом на момент перерахування грошових коштів (26.06.2024), ані в подальшому будь-яких договорів з ТОВ "СП "Захист" не укладалось, жодні роботи чи послуги у вказаного підприємства не замовлялись, у зв`язку із чим, правові підстави для перерахування грошових коштів відсутні.

У зв`язку із вказаними обставинами, 30.09.2024 та 09.10.2024 позивачем було направлено на адресу відповідача вимоги щодо повернення грошових коштів.

Листом від 06.11.2024 відповідач надав відповідь на вказані вимоги, в яких повідомив, що ним виконувались роботи з монтажу систем пожежогасіння в цеху рафінації та дезодорації по вул. Отакара Яроша, 47 у с. Соколове Зміївського району Харківської області, саме на підставі договору №28 від 05.06.2024.

Разом з тим, як стверджував позивач, він не має та не мав жодних зареєстрованих речових прав на об`єкт "Цех рафінації та дезодорації за адресою; Харківська обл., Зміївський р-н, с. Соколово, вул. Отакара Яроша, 47.

В подальшому, відповідач здійснив часткове повернення грошових коштів у розмірі 400000,00грн. відповідно до інформаційного повідомлення про зарахування грошових коштів №1032 від 10.12.2024, із призначенням платежу "повернення невикористаного авансу згідно договору №28 від 05.06.2024" та інформаційного повідомлення про зарахування грошових коштів №1077 від 16.01.2025, призначення платежу "повернення невикористаного авансу згідно договору №28 від 05.06.2024".

Проте, залишок коштів в сумі 1100000,00грн. відповідачем повернуто не було, що і стало підставою для звернення позивача до суду з відповідним позовом про стягнення з відповідача безпідставно отриманих грошових коштів в порядку статті 1212 Цивільного кодексу України.

17.03.2025 відповідачем подано до господарського суду Полтавської області письмові пояснення (вх.№3559), в яких останній заперечував проти задоволення позовних вимог посилаючись на недобросовісну поведінку позивача, оскільки при укладенні договору підряду № 28 від 05.06.2024 ТОВ "Інтер Олія" свідомо надало недостовірну адресу заводу - вул. Отакара Яроша, 47 замість 47а.

Відповідач зазначав, що 26.06.2024 позивач перерахував 1500000,00грн. за договором №28 від 05.06.2024 та рахунком №471, після чого відповідач виконав роботи з вогнезахисту та блискавкозахисту, а також закупив відповідне обладнання згідно з наданими проектами.

Після виконання робіт, що підтверджувались актом № 1 (ф. КБ-2В) та кошторисом (копії яких додані до вказаних письмових пояснень), позивач безпідставно заявив про необхідність повернення коштів, не надавши передбачених договором заперечень щодо якості чи обсягів робіт.

29.04.2025 відповідачем подано до господарського суду Полтавської області заяву про закриття провадження (вх.№ 5639, вх № 5640), в якій повідомив, що до початку розгляду справи по суті, 29.04.2025 ТОВ СП Захист було добровільно перераховано позивачу 200000,00грн., що підтверджується доданою до вказаних заяв копією платіжної інструкції № 1212 від 29.04.2025.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 01.05.2025 у справі №917/162/25 позовні вимоги задоволено частково; закрито провадження в частині стягнення 200000,00 грн. основного боргу у зв`язку з відсутністю предмету спору; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціалізоване підприємство "Захист" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер Олія" безпідставно отримані кошти у сумі 900000,00 грн., судові витрати по сплаті судового збору у сумі 10800,00грн., 40000,00грн. витрат на професійну правничу допомогу; повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю "Інтер Олія" з державного бюджету України судовий збір в сумі 2400,00грн., який сплачено платіжною інструкцією №71 від 20.01.2025.

Відповідні висновки місцевого господарського суду з посиланням на положення статей 11, 202, 205, 207, 208, 509, 638, 639, 1212 Цивільного кодексу України, статей 180, 181 Господарського кодексу України мотивовані тим, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження тих обставин, що між сторонами у справі було укладено договір підряду, в тому числі у спрощений спосіб шляхом обміну листами чи телеграмами, та не узгоджувались його істотні умови.

Отже, між сторонами не виникло відповідних господарських зобов`язань, у зв`язку із чим, правові підстави для перерахуванням позивачем грошових коштів в сумі 1500000,00грн. на рахунок відповідача були відсутні.

З огляду на відсутність між сторонами договірних зобов`язань станом на час перерахування грошових коштів, суд дійшов висновку про те, що перераховані позивачем на рахунок відповідача грошові кошти в силу приписів статті 1212 Цивільного кодексу України, вважаються такими, що безпідставно набуті останнім.

Господарським судом також було враховано, що відповідач частково повернув грошові кошти в сумі 400000,00грн., що підтверджується інформаційними повідомленнями про зарахування коштів №1032 від 10.12.2024, №1077 від 16.01.2025 з призначенні платежу: "повернення невикористаного авансу згідно договору №28 від 05.06.2024".

Отже, на думку суду першої інстанції, існують правові підстави для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів в сумі 1100000,00грн.

З огляду на те, що після звернення позивача до суду з відповідним позовом, відповідач сплатив на користь позивача 200000,00грн., що підтверджується копією платіжної інструкції №1212 від 29.04.2025, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача 900000,00грн.

В частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача основного боргу в сумі 200000,00грн. суд дійшов висновку про закриття провадження у справі у зв`язку із відсутністю предмету спору, в порядку пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

Товариство з обмеженою відповідальністю Спеціалізоване підприємство Захист з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 01.05.2025 у справі №917/162/25 в частині задоволення позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що при ухваленні оскаржуваного рішення місцевим господарським судом не було надано належної правової оцінки всім обставинам справи, а також наданим відповідачем доводам та доказам, що призвело до передчасного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Східного апеляційного господарського суду від 23.05.2025 у справі №917/162/25 апеляційна скарга передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Радіонова О.О., суддя Істоміна О.А., суддя Медуниця О.Є.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 26.05.2025 витребувано у господарського суду Полтавської області матеріали справи №917/162/25; відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи.

09.06.2025 матеріали справи №917/162/25 надійшли до Східного апеляційного господарського суду.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Східного апеляційного господарського суду від 16.06.2025, у зв`язку із відпусткою головуючого судді Радіонової О.О., для розгляду справи №917/162/25 сформовано колегію суддів у складі головуючого судді Плахова О.В., суддів Тихого П.В. та Шутенко І.А.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 01.07.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціалізоване підприємство "Захист" на рішення на рішення господарського суду Полтавської області від 01.05.2025 у справі №917/162/25; встановлено відповідачу за зустрічним позовом строк для подання відзиву на апеляційну скаргу - протягом 15 днів (з урахуванням вимог статті.263 Господарського процесуального кодексу України) з дня вручення даної ухвали; встановлено сторонам у справі строк для подання заяв і клопотань - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали; призначено справу до розгляду на 13.08.2025 о 12:30 годині

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Східного апеляційного господарського суду від 11.08.2025, у зв`язку із відпусткою судді Шутенко І.А., для розгляду справи №917/162/25 сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Плахова О.В., судді Тихого П.В., судді Хачатрян В.С.

У судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду 13.08.2025 представники позивача заперечили проти вимог апеляційної скарги, просили відмовити в її задоволенні, рішення господарського суду Полтавської області від 01.05.2025 у справі № 917/162/25 залишити без змін.

Враховуючи, що представники позивача з`явились в судове засідання та надали пояснення в обґрунтування своїх вимог та заперечень, а скаржник був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами, в даному судовому засіданні.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає встановила наступне.

Звертаючись до суду з відповідним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер Олія" зазначало, що 26.06.2024 фінансовим відділом підприємства без відповідного погодження з керівником було сформовано платіжний документ та надано йому на погодження.

Керівник підприємства помилково спрямував його до обслуговуючого банку для проведення платежу, а банк відповідно до платіжної інструкції від 26.06.2024 №1246 "призначення платежу "за послуги згідно договору №28 від 05.06.2024 та рахунку №471 від 05.06.2024р. в т.ч. ПДВ 20% =250000,00грн." (т.1 а.с.8) провів платіж та перерахував ТОВ "СП "Захист" грошові кошти у розмірі 1500000,00грн. без достатніх правових підстав.

Позивач наголошував на тому, що ані станом на момент перерахування грошових коштів (26.06.2024), ані в подальшому будь-яких договорів з ТОВ "СП "Захист" не укладалось, жодні роботи чи послуги у вказаного підприємства не замовлялись, у зв`язку із чим, правові підстави для перерахування грошових коштів відсутні.

У зв`язку із вказаними обставинами, 30.09.2024 та 09.10.2024 позивачем було направлено на адресу відповідача вимоги щодо повернення грошових коштів (т.1 а.с.9, 11).

Листом від 06.11.2024 відповідач надав відповідь на вказані вимоги, в яких повідомив, що ним виконувались роботи з монтажу систем пожежогасіння в цеху рафінації та дезодорації по вул. Отакара Яроша, 47 у с. Соколове Зміївського району Харківської області, саме на підставі договору №28 від 05.06.2024 (т.1 а.с.12).

Однак, позивач зазначав, що він не має та не мав жодних зареєстрованих речових прав на об`єкт "Цех рафінації та дезодорації за адресою; Харківська обл., Зміївський р-н, с. Соколово, вул. Отакара Яроша, 47.

В подальшому, відповідач здійснив часткове повернення грошових коштів у розмірі 400000,00грн. відповідно до інформаційного повідомлення про зарахування грошових коштів №1032 від 10.12.2024, призначення платежу "повернення невикористаного авансу згідно договору №28 від 05.06.2024" та інформаційного повідомлення про зарахування грошових коштів №1077 від 16.01. 2025, призначення платежу "повернення невикористаного авансу згідно договору №28 від 05.06.2024" (т.1 а.с.13-14).

Проте, залишок коштів в сумі 1100000,00грн. відповідачем повернуто не було, що і стало підставою для звернення позивача до суду з відповідним позовом про стягнення з відповідача безпідставно отриманих грошових коштів в порядку статті 1212 Цивільного кодексу України (т.1 а.с.1-22).

Матеріалами справи також підтверджується, що після відкриття провадження у справі, 29.04.2025 відповідачем було подано до господарського суду Полтавської області заяву про закриття провадження (вх.№ 5639, вх № 5640), в якій останній повідомив, що до початку розгляду справи по суті, 29.04.2025 ТОВ СП Захист було добровільно перераховано позивачу 200000,00грн., що підтверджується доданою до вказаних заяв копією платіжної інструкції № 1212 від 29.04.2025.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 01.05.2025 у даній справі позовні вимоги задоволено частково в сумі 900000,00грн.; закрито провадження в частині стягнення 200000,00 грн. основного боргу у зв`язку з відсутністю предмету спору, з підстав викладених вище (т.2 а.с.14-35).

Оцінюючи встановлені судом факти та відповідні їм правовідносини, колегія суддів спирається на базовий принцип цивільного законодавства, закріплений в статті 15 Цивільного кодексу України, відповідно до якого судовому захисту підлягає порушене або невизнане право, або легітимний інтерес, тобто інтерес, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

З наведеного визначення з очевидністю випливає, що суд не захищає зловживання правом чи протиправного інтересу.

Крім того, вирішуючи спір, колегія суддів враховує, що Конституційний Суд України у своїх рішеннях також виходить з того, що принцип верховенства права розкривається в таких його складових, як ефективність мети і засобів правового регулювання, розумність та логічність закону (Рішення Конституційного Суду України від 08.12.2011 №16-рп/2011).

Між тим, аналіз підстав і вимог позову вказує на те, що позивачем не доведена наявність в нього порушеного права чи легітимного інтересу, який може підлягати судовому захисту.

Так, спірне перерахування коштів було здійснено останнім із призначенням платежу "за послуги згідно договору №28 від 05.06.2024 та рахунку №471 від 05.06.2024р. в т.ч. ПДВ 20% =250000,00грн.".

У позові позивач відкидає зазначену ним самим підставу перерахування коштів і зазначає про помилковість здійсненого перерахування, посилаючись на неукладеність договору підряду.

Колегія суддів зазначає, що таке тлумачення закону позивачем прямо суперечить приписам цивільного законодавства.

Так, порядок укладенні договорів підряду визначено Главою 61 Цивільного кодексу України.

Статтею 837 Цивільного кодексу України визначено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. Для виконання окремих видів робіт, встановлених законом, підрядник (субпідрядник) зобов`язаний одержати спеціальний дозвіл. До окремих видів договорів підряду, встановлених параграфами 2-4 цієї глави, положення цього параграфа застосовуються, якщо інше не встановлено положеннями цього Кодексу про ці види договорів.

Приписами статті 875 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором будівельного підряду підрядник зобов`язується збудувати і здати у встановлений строк об`єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов`язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов`язок не покладається на підрядника, прийняти об`єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов`язаних з місцезнаходженням об`єкта. До договору будівельного підряду застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

В контексті спірних правовідносин, з урахуванням процесуального статусу сторін у справі колегія суддів також враховує, що в силу приписів пункту 1 частини 1 статті 208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Відсутність у сторін даного спору договору підряду безспірно свідчить про невиконання цієї вимоги.

Однак, колегія суддів звертає увагу сторін спору на те, що згідно приписів статті 218 Цивільного кодексу України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Таким чином, загальне правило про наслідки недодержання вимоги щодо простої письмової форми правочину полягає у встановленні презумпції дійсності такого правочину, якщо законом не передбачено спеціально, що недодержання письмової форми правочину тягне недійсність останнього.

Так, відповідно до сталих правових позицій Верховного Суду у даній категорії спорів, не може кваліфікуватись як неукладений правочин, який був виконаний стороною/сторонами повністю або частково.

Відповідна правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (провадження № 14-144цс18), в якій Суд вказав, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.

Аналогічна позиція викладена і у пункті 6.38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2022 у справі №227/3760/19-ц.

Таким чином, обставини даного спору свідчать про те, що задоволення позову не може відбутись без спростування позивачем його власних дій, які полягали у виконанні договору.

У даному спорі колегією суддів встановлено безспірний факт перерахування позивачем коштів із відповідним призначенням платежу "за послуги згідно договору №28 від 05.06.2024 та рахунку №471 від 05.06.2024р. в т.ч. ПДВ 20% =250000,00грн.", та прийняття їх відповідачем.

В подальшому, відповідач здійснив часткове повернення грошових коштів у розмірі 400000,00грн. відповідно до інформаційного повідомлення про зарахування грошових коштів №1032 від 10.12.2024, призначення платежу "повернення невикористаного авансу згідно договору №28 від 05.06.2024" та інформаційного повідомлення про зарахування грошових коштів №1077 від 16.01. 2025, призначення платежу "повернення невикористаного авансу згідно договору №28 від 05.06.2024" (т.1 а.с.13-14).

Судова колегія, спираючись на принцип розумності (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України) і міркування здорового глузду, допускає можливість бухгалтерської помилки, однак повністю виключає можливість вчинення такої помилки враховуючи вказані вище обставини справи.

Зокрема, платіж у розмірі 1500000,00грн. було здійснено позивачем на підставі належним чином оформленої платіжної інструкції №1246 з чітким призначенням платежу "за послуги згідно договору №28 від 05.06.2024 та рахунку №471 від 05.06.2024 в т.ч. ПДВ 20% =250000,00грн.".

Водночас, відповідач не лише прийняв платіж, але й підтвердив виконання частини робіт, а згодом здійснив низку повернень частини суми, кожного разу з прямим посиланням на той самий договір №28 від 05.06.2024.

Важливо зазначити, що ці повернення мали місце як до моменту звернення позивача до суду, так і після відкриття провадження у справі.

В контексті наведеного слід врахувати, що у разі наявності дійсної бухгалтерської помилки, позивач мав можливість відкликати платіжну інструкцію до моменту списання коштів з рахунку, відповідно до пункту 42 Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті, затвердженої постановою Національного Банку України №163 від 29.07.2022.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, вимога про повернення грошових коштів була направлена лише 30.09.2024, тобто через понад три місяці після проведення платежу 26.06.2024, що виключає наявність бухгалтерської помилки.

Оцінюючи встановлені обставини в їх сукупності, колегія суддів спирається на приписи пункту 6 статті 3 Цивільного кодексу України і зазначає, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 236 Господарського процесуального кодексу України).

Схожий по суті висновок зроблений в пункті 8.26. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), в якій вказано, що "водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах".

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі №390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зазначено, що: "добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них".

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина перша статті 1212 Цивільного кодексу України).

Не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом (стаття 1215 Цивільного кодексу України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що при визначенні того чи підлягають безпідставно набуті грошові кошти потерпілій особі слід враховувати, що акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад, зокрема, добросовісності. Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.08.2021 у справі №185/446/18, від 11.01.2023 у справі №548/741/21.

Судова колегія наголошує, що в основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Підсумовуючи, колегія суддів зазначає, що принцип розумності (міркування здорового глузду) свідчать про недоведеність позивачем підстави позову, а саме помилкового (безпідставного) перерахування коштів.

В цій частині колегія суддів вважає за можливе зробити важливе застереження, яке полягає в тому, що до обов`язків суду, який розглядає приватно-правовий спір, не входить встановлення об`єктивної істини, зокрема, дійсного характеру правовідносин між позивачем і відповідачем.

Наведений вище логічний та юридичний аналіз беззаперечно свідчить про те, що можливість помилкового перерахування коштів (так званої бухгалтерської помилки) з боку позивача повністю виключається.

Відтак, недоведеність підстав позову унеможливлює його задоволення.

Відповідно до пункту 31 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських судів про якість судових рішень, щоб мати ознаки високої якості, судове рішення повинно сприйматися сторонами по справі та суспільством у цілому як результат правильного застосування юридичних норм, справедливого судового процесу та належної оцінці фактів, а також як таке, що може бути ефективно виконаним. Лише в цьому випадку сторони будуть упевнені, що їхню справу розглянуто й вирішено належним чином, а громадськість сприйме ухвалене рішення як фактор відновлення суспільної злагоди.

Пунктом 38 Висновку визначено, що при викладені мотивів прийняття рішення слід відповісти на аргументи сторін, тобто окремий пункт вимог та аргументи захисту. Це є важливою гарантією, яка дає можливість сторонам переконатись в тому, що їхні доводи були вивчені, а отже, суддя взяв їх до уваги.

Отже, з матеріалів справи вбачається, що господарським судом першої інстанції при розгляді даної справи та ухваленні оскаржуваного рішення не було прийнято до уваги та не надано належної правової оцінки всім доказам у справі в їх сукупності, що, враховуючи суть даного спору, свідчить про не з`ясування судом всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За приписами процесуального законодавства рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

З огляду на вищевикладене, оскільки місцевий господарський суд не забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження усіх фактичних обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціалізоване підприємство "Захист" підлягає задоволенню, рішення господарського суду Полтавської області від 01.05.2025 у справі №917/162/25 підлягає скасуванню з вищевикладених підстав, з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Вирішуючи питання розподілу судового збору, судова колегія керується положеннями статті 129 Господарського процесуального кодексу України та покладає судовий збір за подання апеляційної скарги на позивача.

Керуючись ст.ст. 254, 269, 270, 273, п. 2 ч. 1 ст. 275, п. 3 ч. 1 ст. 277, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціалізоване підприємство "Захист" задовольнити.

Рішення господарського суду Полтавської області від 01.05.2025 у справі №917/162/25 скасувати повністю.

Прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер Олія" (вул. 23 Серпня, 34, оф. 12, м. Харків, 61072 ідентифікаційний код ЄДРПОУ 38957704) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціалізоване підприємство "Захист" (вул. Європейська, 146 Е, кв. 244, м. Полтава, 36088, ідентифікаційний код ЄДРПОУ42281007) судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 16200,00грн.

Повна постанова складена 22.08.2025.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок та строки оскарження в касаційному порядку встановлені статтями 286-289 ГПК України.

Головуючий суддя О.В. Плахов

Суддя П.В. Тихий

Суддя В.С. Хачатрян