Рішення від 22.08.2025 по справі 462/3649/25

Справа № 462/3649/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 серпня 2025 року м.Львів

Залізничний районний суд м. Львова у складі головуючого судді Палюх Н.М., розглянувши у приміщенні суду у м. Львові у спрощеному позовному проваджені без повідомлення сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Львівський державний завод «ЛОРТА» про стягнення заробітної плати,

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом, у якому просить стягнути з ДП «ЛДЗ «ЛОРТА» на його користь ненараховані та невиплачені допомоги при звільненні з роботи у зв`язку з досягненням пенсійного віку у вигляді одноразової допомоги у розмірі 1 мінімальної зарплати по Україні (8000,00 грн) з досягненням пенсійного віку та за умови звільнення з підприємства 2 посадових оклади на загальну суму 47600,00 грн, а всього на загальну суму 55600,00 грн та компенсацію середнього заробітку на посаді провідного інженера з експортного контролю апарату управління(520), таб.№96510 за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.03.2025 по дату винесення рішення у справі про стягнення розрахункових сум при його звільненні з роботи. В обґрунтування своїх вимог покликається на те, що 02.06.2022 він прийнятий на посаду начальника служби експортного контролю (525) із встановленням випробувального терміну три місяці. 10.03.2025 його звільнено з роботи з ДП «Львівський державний завод «ЛОРТА» за власним бажанням відповідно до наказу №194-к. Він, знаючи, що при досягненні працівником ювілею 60 років, як і іншим, тобто досягненням пенсійного віку, відповідно до вимог п.5.1.3 Колективного трудового договору, укладеного між адміністрацією та трудовим колективом ДП «ЛДЗ «ЛОРТА», реєстраційний номер 159 від 21.06.2016, передбачено надання одноразової допомоги у розмірі 1 мінімальної зарплати по Україні з досягненням пенсійного віку та за умови звільнення з підприємства 2 посадових оклади або дві місячні тарифні ставки робітника, в усній формі звернувся до в.о. директора ДП «ЛДЗ «ЛОРТА», який є його безпосереднім керівником, про нарахування та виплату зазначених допомог при його звільненні, якому ІНФОРМАЦІЯ_1 виповнилось 60 років. При звільненні йому не виплачена одноразової допомоги у розмірі 1 мінімальної зарплати по Україні з досягненням пенсійного віку та 2 посадових оклади за умови звільнення з підприємства, що підтверджується розрахунковим листком. Окрім цього, йому не в повному розмірі виплачена допомога у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності з 10.02.2025 по 19.02.2025. За наведеного просить позов задовольнити.

10 червня 2025 року ухвалою Залізничного районного суду м. Львова вказана справа призначена до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, а відповідачу було запропоновано подати до суду заяву із обґрунтованим запереченням проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзив на позов по вказаній справі.

12червня 2025року відповідачна позовнузаяву надаввідзив,у якомузазначає,що наказом№194квід 10.03.2025 ОСОБА_1 звільнений ізпосади провідногоінженера зекспортного контролюапарату управлінняДП «ЛДЗ «ЛОРТА» за власним бажанням, згідно зі ст. 38 КЗпП України. Підставою для видачі наказу стала заява ОСОБА_1 від 04.02.2025. Відповідно до доповнення №17 до Колективного договору ДП «ЛДЗ «ЛОРТА» на 2016-2020 роки затвердженого від 01.04.2024 п.5.1.3. замінений та викладений у наступній редакції: «Надавати одноразову винагороду працівникам заводу за поданням керівників підрозділів до ювілейних дат у наступних розмірах: з виходом на пенсію: з досягненням пенсійного віку 1 мінімальна зарплата по Україні, за умови звільнення з підприємства 2 посадових оклади або 2 місячні тарифні ставки для робітника». Правова конструкція вказаного пункту КД полягає в тому, що умовою виплати одноразової винагороди працівникам ДП «ЛДЗ «ЛОРТА» є: наявність подання керівника підрозділу ДП «ЛДЗ «ЛОРТА» та вихід працівника на пенсію. На підтвердження досягнення пенсійного віку позивач надав суду пенсійне посвідчення серії НОМЕР_1 від 21.02.2024. Натомість у відповідача наявне ще одне посвідчення позивача, яке було ним надане ДП «ЛДЗ «ЛОРТА» при прийомі на роботу, а саме пенсійне посвідчення серії НОМЕР_2 від 04.03.2011, термін дії довічно, вид пенсії за вислугу років. Відтак, ОСОБА_1 уже реалізував право на отримання пенсії за вислугу років ще до працевлаштування на ДП «ЛДЗ «ЛОРТА». Жодних заяв від ОСОБА_1 про переведення з одного виду пенсії на інший не надходило. Таким чином, вимоги позивача щодо стягнення із відповідача одноразових винагород є безпідставними. Щодо компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зазначає, що обов`язковою умовою здійснення виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку є встановлення вини роботодавця щодо невиплати належних звільненому працівникові сум у день звільнення. Вимога про стягнення середнього заробітку є похідною від основної, а відтак відмова у задоволенні вимоги про стягнення одноразових винагород автоматично тягне за собою відмову і у задоволенні цієї вимоги. У день звільнення позивачу здійснено виплату усіх належних йому сум, а тому вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки є надуманою і не ґрунтується на положеннях чинного законодавства. За наведеного просить відмовити у задоволенні позову.

16 червня 2025 року представником позивача подано відповідь на відзив, у якому зазначає, що колективним договором передбачено надавати одноразову винагороду працівникам заводу за поданням керівників підрозділів до ювілейних дат та з виходом на пенсію. Позивач в усній формі звернувся до свого безпосереднього керівника про нарахування та виплату допомог, передбачених колективним договором, при звільненні ОСОБА_1 , якому ІНФОРМАЦІЯ_1 виповнилося 60 років. У порушення вимог, передбачених ст. 116 КЗпП, при звільненні позивачу не нараховані та не виплачені одноразова допомога у розмірі 1 мінімальної заробітної плати по Україні з досягненням пенсійного віку; 2 посадових оклади за умови звільнення з підприємства. Враховуючи, що позивачу не нараховані та не виплачені одноразова допомога у розмірі 1 мінімальної заробітної плати по Україні з досягненням пенсійного віку; 2 посадових оклади за умови звільнення з підприємства, у нього виникло право на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку. Окрім цього, зазначає, що факт перебування позивача на пенсії до укладення трудового договору з ДП «ЛДЗ «ЛОРТА» за вислугою років з 04.03.2011, однак це не є підставою для відмови у призначенні допомог ОСОБА_1 , оскільки такі передбачені для працівників підприємства при досягненні ними ювілейних дат, що стало і причиною виплати таких іншим працівникам. Просить позов задовольнити.

17 червня 2025 року відповідач подав заперечення (на відповідь на відзив), у яких зазначає, що стороною позивача жодним чином не спростовано заперечення відповідача щодо невиконання умов здійснення виплати одноразової винагороди працівникам, а саме наявність подання керівника підрозділу та вихід на пенсію працівника; наявності у позивача пенсійного посвідчення та реалізації позивачем права на отримання пенсії за вислугу років ще до працевлаштування на ДП «ЛДЗ «ЛОРТА». Просить відмовити у задоволенні позову.

У матеріалах справи відсутні клопотання сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи наведене, відповідно до частини 8 статті 178та частини 5 статті 279 ЦПК Українисуд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Вивчивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що згідно з наказом №124к від 03.06.2022 «Про прийняття ОСОБА_1 », прийнято ОСОБА_1 на посаду начальника служби (код КП 1229.7) експортного контролю (525), з 06.06.2022 з окладом 13062,00 грн із встановленням випробувального терміну три місяці, таб. №96510.

Відповідно до наказу №194к від 10.03.2025 «Про звільнення ОСОБА_1 »: ОСОБА_1 , провідного інженера з експортного контролю апарату управління звільнено 10.03.2025 за власним бажанням, згідно зі ст.38 КЗпП.

Згідно з довідкою №17 (про нараховані та виплачені суми при звільненні), виданій ОСОБА_1 у тому, що ОСОБА_1 , провідного інженера з експортного контролю звільнено з посади 10.03.2025, згідно зі ст.38 КЗпП України згідно наказу №194к. В день звільненні працівнику нараховані та виплачені розрахункові кошти у сумі 22478,00 грн, а саме: заробітна плата за 1 день; компенсація за 13 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки, а також за 7 днів невикористаної щорічної додаткової відпустки; відпускні кошти за 6 днів відпустки у березні; матеріальна допомога.

Відповідно до виписки Філії, Львів від 11 березня 2025 року, на рахунок ОСОБА_1 за період з 01.02.2025-11.03.2025 зараховано 44303,27 грн.

Згідно зі статтею 94 КЗпП України та статтею 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

Відповідно до ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до статті 10 КЗпП України, колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Відповідно до частин першої, третьої статті 2 Закону України «Про колективні договори і угоди», колективний договір укладається на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю і мають право юридичної особи. Угода укладається на національному, галузевому, територіальному рівнях на двосторонній або тристоронній основі: на національному рівні - генеральна угода; на галузевому рівні - галузеві (міжгалузеві) угоди; на територіальному рівні - територіальні угоди.

За змістом статті 8 Закону України «Про колективні договори і угоди», угодою на національному рівні регулюються основні принципи і норми реалізації соціально-економічної політики і трудових відносин.

У частині першій статті 9 Закону України «Про колективні договори і угоди» передбачено, що положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства. Положення генеральної, галузевої (міжгалузевої), територіальної угод діють безпосередньо і є обов`язковими для всіх суб`єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду.

Частиною першою та другою статті 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» визначено, що умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали. Умови колективних договорів або угод, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників, є недійсними, і забороняється включати їх до договорів і угод.

Відповідно до статті 14 Закону України «Про колективні договори і угоди», зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок та виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Відповідно до частини першої статті 9 Цивільного кодексу України(далі -ЦК України) положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Такої ж за суттю позиції дотримувався і Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 234/7936/14-ц (провадження № 6-2159цс15) та у постанові від 31 травня 2017 року у справі № 759/7662/15-ц (провадження № 6-1185цс16).

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України (далі ЦК) загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. У трудових відносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи права відповідно до частини третьої статті 13 ЦК, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відтак, суд вважає за необхідне зазначити, що відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнав внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Між тим, суд зазначає, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. При цьому, судом встановлено, що фактичний розрахунок вже було здійснено.

Так, Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», розроблений відповідно доКонституції УкраїнитаОснов законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Відповідно до статті 23 цього Закону, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу.

Звертаючись досуду ізпозовом позивачзазначає,що призвільненні відповідачемйому невиплачена одноразова допомога у розмірі 1 мінімальної зарплати по Україні з досягненням пенсійного віку та за умови звільнення з підприємства 2 посадових оклади на загальну суму .

Із копії паспорта громадянина України вбачається, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , відтак 27.02.2025 йому виповнилось 60 років.

Згідно із пенсійним посвідченням серії НОМЕР_3 , виданому ОСОБА_1 04.03.2011 призначено пенсію за вислугу років довічно.

Відповідно до пенсійного посвідчення серії НОМЕР_1 , виданому ОСОБА_1 21.02.2024 призначено пенсію за вислугу років довічно.

Відповідно до доповнення №17 до Колективного договору ДП «ЛДЗ «ЛОРТА» на 2016-2020 роки, зареєстрованого департаментом економічної політики Львівської міської ради від 21.06.2016 №159, п.5.1.3 замінений та викладений у наступній редакції: «Надавати одноразову винагороду працівникам заводу за поданням керівників підрозділів до ювілейних дат у наступних розмірах: при виповненні 30, 35, 40, 45, 50, 55 років; з виходом на пенсію: з досягненням пенсійного віку 1 мінімальна зарплата по Україні, за умови звільнення з підприємства 2 посадових оклади або 2 місячні тарифні ставки для робітника».

Судом встановлено, що ОСОБА_1 звільнений з роботи на підставі ст. 38 КЗпП України, тобто за власним бажанням, а не з виходом на пенсію, що підтверджується копіями заяви на звільнення та наказу «Про звільнення ОСОБА_1 », при цьому матеріали справи не містять будь-яких доказів, про те що ОСОБА_1 звертався до безпосереднього керівника про виплату йому допомоги при звільненні з роботи у зв`язку з досягненням пенсійного віку та з досягненням пенсійного віку і за умови звільнення з підприємства, як і не містять подання керівника підрозділу про відповідну виплату, яке передбачено доповненням №17 до Колективного договору, на яке і покликається позивач при зверненні з позовом у суд.

Враховуючи вище наведене, у суду відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача одноразової винагороди працівникам заводу за поданням керівників підрозділів до ювілейних дат у наступних розмірах: при виповненні 30, 35, 40, 45, 50, 55 років; з виходом на пенсію: з досягненням пенсійного віку 1 мінімальна зарплата по Україні, за умови звільнення з підприємства 2 посадових оклади або 2 місячні тарифні ставки для робітника.

Щодо вимоги про стягнення компенсації середнього заробітку на посаді провідного інженера з експортного контролю апарату управління(520), таб.№96510 за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.03.2025 по дату винесення рішення у справі про стягнення розрахункових сум при його звільненні з роботи, суд зазначає, що дану вимогу позивач обґрунтовує тим, що при звільненні йому не виплачена одноразова винагорода, як працівнику заводу до ювілейної дати чи з виходом на пенсію.

Разом з тим, враховуючи, що суд прийшов до виснвоку про відмову у задоволенні вимоги про стягнення одноразової допомоги, як працівнику заводу до ювілейної дати чи з виходом на пенсію, суд не вбачає підстав для задоволення вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Враховуючи вищевикладене, в задоволенні позовних вимог слід відмовити в повному обсязі.

Понесені позивачем витрати на підставі ст.141 ЦПК слід покласти на позивача.

Керуючись ст. ст.10, 11, 12, 13, 81, 263-265 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в:

в задоволенні позову ОСОБА_1 доДержавного підприємства«Львівський державнийзавод «ЛОРТА»про стягненнясереднього заробітку- відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи протягом тридцяти днів з дня його проголошення, у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається учасниками справи до Львівського апеляційного суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_4 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Державне підприємство «Львівський державний завод «ЛОРТА», адреса місцезнаходження: 79040, м.Львів, вул.Патона,1, ЄДРПОУ 30162618.

Суддя: