Ухвала від 25.08.2025 по справі 522/11247/25

Номер провадження: 11-кп/813/2273/25

Справа № 522/11247/25

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

25 серпня 2025 року м. Одеса

Суддя-доповідач Одеського апеляційного суду ОСОБА_2 , розглянувши апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_4 , на вирок Приморського районного суду м. Одеси від 26 червня 2025 року, в рамках кримінального провадження №12025160000000533, внесеного до ЄРДР 19 травня 2025 року, відносно ОСОБА_5 за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.369-2, ч.2 ст.28, ч.2 ст.369-2 КК України,-

установив:

Вироком Приморського районного суду м. Одеси від 26 червня 2025 року затверджено угоду про визнання винуватості, укладену 21 травня 2025 року між прокурором Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_6 та обвинуваченим ОСОБА_5 , у присутності захисника ОСОБА_7 .

Даним вироком ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 369-2, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 369-2 КК України, та призначено йому узгоджене сторонами покарання:

- за ч. 2 ст. 369-2 КК України у виді штрафу в розмірі 7400 (сім тисяч чотириста) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, у сумі 125800 (сто двадцять п`ять тисяч вісімсот) гривень;

- за ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 369-2 КК України у виді штрафу в розмірі 5000 (п`ять тисяч) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, у сумі 85000 (вісімдесят п`ять тисяч) гривень.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, з урахуванням вимог ч. 2 ст. 53 КК України, призначено ОСОБА_5 остаточне покарання шляхом часткового складання призначених покарань у виді штрафу у розмірі 10000 (десять тисяч) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, у сумі 170000 (сто сімдесят тисяч) гривень.

В силу ч.11 ст.182 КПК України, запобіжний захід у виді застави, яка була внесена відповідно до ухвали слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 28.02.2025 року, після набрання вироком законної сили, визначено скасувати та повернути застоводавцю.

З набранням вироком законної сили скасовано арешти, накладені на підставі ухвал слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 17.03.2025 року, від 07.03.2025 року (справа №947/8082/25, провадження №1-кс/947/3644/25; справа №947/6647/25, провадження №1-кс/947/3393/25).

На підставі ст.ст. 96-1, 96-2 КК України, конфісковано у обвинуваченого ОСОБА_5 2000 (дві тисячі) доларів США, як одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та використані на власний розсуд.

Вироком суду вирішено долю речових доказів у кримінальному провадженні.

На зазначений вирок адвокат ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_4 , подав апеляційну скаргу. Стверджує, що вирок стосується прав та порушує інтереси особи, яку він представляє, що дає право на його оскарження відповідно до ст.ст. 24, 394 КПК України та ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зазначає, що резолютивна частина оскаржуваного вироку у кримінальному провадженні №12025160000000533 від 19 травня 2025 року, не містить прямого посилання на особу ОСОБА_4 , проте, в оскаржуваному вироку вже описана роль ОСОБА_4 , оскільки встановлено, що ОСОБА_5 вчинив кримінальне правопорушення у співучасті, а відтак у даному вироку здійснюється констатація факту вчинення кримінального правопорушення, яке інкриміновано ОСОБА_4 у кримінальному провадженні № 42025164690000002 від 21 січня 2025 року. На думку адвоката, вирок Приморського районного суду м. Одеси від 26 червня 2025 року, щодо ОСОБА_5 за ч.2 ст.369-2, ч.2 ст.28, ч.2 ст.369-2 КК України, може мати преюдиційне значенні згідно з ч. 1 ст. 91 КПК України.

Перевіривши матеріали провадження вважаю, що апеляційна скарга підлягає поверненню з наступних підстав.

Особливості оскарження вироку суду першої інстанції на підставі угоди міжпрокурором та обвинуваченим про визнання винуватості передбачено ч.4 ст.394 КПК України. Зокрема, вирок може бути оскаржено: 1) обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами четвертою, шостою, сьомою статті 474 цього Кодексу, в тому числі нероз`яснення йому наслідків укладення угоди; 2) прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з частиною четвертою статті 469 цього Кодексу угода не може бути укладена.

Разом з тим, відповідно до п.8 ч.2 ст.129 Конституції України, однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та, у визначених законом випадках, на касаційне оскарження судового рішення. Згідно ст.24 КПК України,гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.Саме з цього виходить прецедентна практика Верховного Суду, що відображено, серед іншого, в постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 18 травня 2020 року у справі №639/2837/19, провадження №51-5394кмо19. Згідно правового висновку, викладеного у цій постанові, передбачено можливість оскарження вироку й іншими особами (захисником чи представником іншої особи), за наявності двох підстав: у тексті вироку зазначено такі дані, які прямо вказують на дану конкретну особу, або визнані встановленими такі обставини, які дозволять судді при вирішенні питання про відкриття провадження з впевненістю ідентифікувати іншу особу; вирок має стосуватись прав, свобод та інтересів цієї іншої особи.

Як вбачається з оскаржуваного вироку ОСОБА_5 визнано винним, зокрема, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.28, ч.2 ст.369-2 КК України, а саме у спільному з ОСОБОЮ1 одержанні неправомірної вигоди для себе за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, вчиненому повторно та за попередньою змовою групою осіб.

У тексті вироку суддя Приморського районного суду м. Одеси не зазначив жодних даних, які б дали змогу при вирішенні питання про відкриття провадження за апеляційною скаргою ідентифікувати безіменну особу, про співучасть з якою йдеться у вироку щодо ОСОБА_5 , що і не заперечується апелянтом в апеляційній скарзі.

Твердження адвоката про те, що у вироку Приморського районного суду м. Одеси від 26 червня 2025 року щодо ОСОБА_5 здійснено констатацію факту вчинення кримінального правопорушення, інкримінованого ОСОБА_4 у кримінальному провадженні № 42025164690000002 від 21 січня 2025 року, шляхом охоплення у вироку подій кримінального правопорушення, які ніби відбувались, серед іншого, за його участі, суддя-доповідач зазначає наступне.

Зазначені у вироку відомості є описом події кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачувався ОСОБА_5 , та стосуються виключно його. Відповідно до положень ст. 84 КПК України даний вирок про затвердження угоди про визнання винуватості ОСОБА_5 , за відповідною подією кримінального правопорушення, у тому числі висновки, зроблені в ньому, не є доказом на підтвердження винуватості ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.28, ч.2 ст.369-2 КК України. Судом не здійснювалось дослідження та оцінка правомірності її (ОСОБА 1) дій та не встановлювалась наявність чи відсутність вини цієї особи, а також жодних преюдиційних фактів щодо неї.

Вищевказані висновки повністю узгоджуються з висновками, викладеними в постановах Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 19.11.2019 (справ №759/10575/16-к, провадження №51-1951км19), від 27.11.2024 (справа №203/2507/15-к, провадження № 51-3875 км 24), а саме, вирок суду на підставі угоди не може мати преюдиціального значення у кримінальних провадження щодо інших осіб. По-перше, чинний КПК не містить норми, яка би вказувала на преюдиціальне значення таких вироків для доказування фактичних обставин кримінального правопорушення в межах іншого кримінального провадження щодо інших осіб (ст. 90 КПК вказує лише на преюдиціальне значення рішення національного чи міжнародного суду, яким встановлено порушення прав і свобод людини, для вирішення питання щодо допустимості тих чи інших доказів). По-друге, обставини вчинення злочину у вироку на підставі угоди не встановлюються на підставі повного та всебічного дослідження доказів у межах змагальної процедури за участю всіх фігурантів інкримінованого правопорушення, а набувають значення правової презумпції в силу визнання цих обставин сторонами угоди та затвердження її судом. По-третє, надання вироку на підставі угоди преюдиціального значення у кримінальному провадженні щодо інших осіб порушуватиме гарантії статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини.

З урахуванням наведеного, суддя-доповідач вважає необґрунтованими доводи апелянта, що вирок Приморського районного суду м. Одеси від 26 червня 2025 року, щодо ОСОБА_5 за ч.2 ст.369-2, ч.2 ст.28, ч.2 ст.369-2 КК України, є доказом вини ОСОБА_4 , оскільки згідно ст.ст.84, 90 КПК України відповідний документ не є і не може бути доказом.

Відповідно до ч.1 ст.17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому КПК України, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Згідно роз`яснень, які містяться в абзаці 3 пункту 9 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №13 від 11.12.2015 року «Про практику здійснення судами кримінального провадження на підставі угод» вирок, ухвалений на підставі угоди стосовно однієї із декількох осіб, не має преюдиційного значення для кримінального провадження відносно інших осіб, а визнання винуватості першою особою не є доказом вини останніх. Отже, доводи адвоката ОСОБА_3 щодо порушення презумпції невинуватості ОСОБА_4 є безпідставними.

З огляду на зазначене, вирок, на який подано апеляційну скаргу, не містить жодних відомостей щодо особи, інтереси якої представляє адвокат ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , тобто, не порушує прав та законних інтересів останнього.

Таким чином, адвокат ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_4 , не є особою, яка має право на апеляційне оскарження вироку Приморського районного суду м. Одеси від 26 червня 2025 року, в рамках кримінального провадження №12025160000000533, внесеного до ЄРДР 19 травня 2025 року, відносно ОСОБА_5 за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.369-2, ч.2 ст.28, ч.2 ст.369-2 КК України, у відповідності до вимог статей 393, 394 КПК України.

Враховуючи наведені обставини, а також положення п.2 ч.3 ст.399 КПК України, адвокату ОСОБА_3 слід повернути апеляційну скаргу, оскільки вона подана особою, яка не має права на її подання.

Керуючись ст.ст. 393, 399 КПК України, суддя-доповідач, -

ухвалив:

Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_4 , на вирок Приморського районного суду м. Одеси від 26 червня 2025 року, в рамках кримінального провадження №12025160000000533, внесеного до ЄРДР 19 травня 2025 року, відносно ОСОБА_5 за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.369-2, ч.2 ст.28, ч.2 ст.369-2 КК України,- повернути особі, яка її подала.

Копію ухвали про повернення апеляційної скарги разом з апеляційною скаргою та усіма доданими до неї матеріалами надіслати особі, яка її подала.

Ухвала апеляційного суду про відмову у відкритті провадження може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців.

Суддя Одеського апеляційного суду ОСОБА_2