Ухвала від 26.08.2025 по справі 420/37459/24

УХВАЛА

26 серпня 2025 року

м. Київ

справа №420/37459/24

адміністративне провадження № К/990/35183/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Блажівської Н.Є.,

суддів: Васильєвої І.А., Хохуляка В.В.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Одеської митниці на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2025 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2025 року в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЕСЬКА СТИВІДОРНА КОМПАНІЯ» до Одеської митниці про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення,

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ОДЕСЬКА СТИВІДОРНА КОМПАНІЯ» звернулось до суду з вищевказаним адміністративним позовом, у якому просило (з урахуванням змін):

- визнати протиправними та скасувати Рішення Одеської митниці про коригування митної вартості від 14 листопада 2024 року №UА500370/2024/000076/2; від 28 грудня 2024 року №UА500370/2024/000084/3; від 10 жовтня 2024 року №UА500370/2024/000069/2; від 28 вересня 2024 року №UА 500370/2024/000066/1;

- визнати протиправними та скасувати Картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформлені випуску чи пропуску товарі, транспортних засобів комерційного призначення Одеської митниці від 14 листопада 2024 року №UА500370/2024/000169; від 31 жовтня 2024 року №UА500370/2024/000164; від 10 жовтня 2024 року №UА500370/2024/000152; від 28 вересня 2024 року №UА500370/2024/000147.

Ухвалою суду першої інстанції відкрито провадження в адміністративній справі, встановлено, що ця справа є незначної складності та підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2025 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2025 року, адміністративний позов задоволено.

21 серпня 2025 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Одеської митниці на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2025 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2025 року, у якій скаржник просить скасувати оскаржувані судові рішення та постановити нове про відмову в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЕСЬКА СТИВІДОРНА КОМПАНІЯ» в повному обсязі.

При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою Суд виходить з такого.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено основні засади (принципи) адміністративного судочинства, з-поміж яких забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом.

Згідно з частиною першою статті 13 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Таким чином, аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Велика Палата Європейського суду з прав людини у своєму рішенні від 5 квітня 2018 року (справа «Зубац проти Хорватії» (Zubac v.Croatia), №40160/12) вказала, що право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (див. «Станєв проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria) [ВП], №36760/06, п. 230, ЄСПЛ 2012) (п. 78). Спосіб застосування пункту 1 статті 6 Конвенції до апеляційних та касаційних судів залежить від особливостей судового провадження, про яке йдеться, і необхідно враховувати всю сукупність процесуальних дій, проведених в рамках національного правопорядку, а також роль судів касаційної інстанції в них; умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги (п. 82).

Відповідно до п. 83 вказаного вище рішення застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості.

Крім того, Європейський суд з прав людини звернув увагу на те, що саме національний верховний суд, якщо цього вимагає національне законодавство, повинен оцінювати те, чи досягнуто передбачений законодавством поріг ratione valoris для подання скарги саме до цього суду. Відповідно, в ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять до нього, верховний суд не може бути зв`язаний або обмежений помилками в оцінюванні зазначеного порогу, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього (рішення у справі «Добріч проти Сербії», п. 54) (п. 86).

9 жовтня 2018 року Європейський суд з прав людини постановив ухвалу щодо неприйнятності заяви №26293/18 у справі «Азюковська проти України» (Azyukovska v. Ukraine), у якій зазначив, що застосування критерію малозначності справи у справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи (п. 20-22).

Отже, за прецедентною практикою Європейського суду з прав людини обмеження доступу до Верховного Суду охоплюється загальновизнаною легітимною метою встановленого законодавством порогу ratione valoris для скарг, що подаються на розгляд Верховного Суду, яка полягає в тому, щоб забезпечувати розгляд у Верховному Суді, з огляду на саму суть його функцій, лише справ необхідного рівня значущості.

Згідно частини п`ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Згідно із пунктом 10 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

Категорії справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження і які підлягають розгляду виключно за правилами загального позовного провадження, встановлені нормами частини четвертої статті 12 КАС України.

Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.

Системний аналіз наведених вище положень дає підстави для висновку, що суд має право віднести справу до категорії малозначних за результатами оцінки характеру спірних правовідносин, предмету доказування, складу учасників та інших обставин, крім випадків, передбачених частиною четвертою статті 12 КАС України.

Враховуючи характер правовідносин, з приводу прав і обов`язків сторін в яких виник спір, що є предметом судового розгляду у цій адміністративній справі, предмет доказування, обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також доводи касаційної скарги, ця адміністративна справа підпадає під критерії визначення справи незначної складності.

Суд першої інстанції, врахувавши вимоги статей 12, 257, 261 КАС України, розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження.

З огляду на обставини, встановлені судовими рішеннями, характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників свідчать про те, що ця справа дійсно є незначної складності, а ознаки необхідності розгляду цієї справи виключно за правилами загального позовного провадження, визначені частиною четвертою статті 12 КАС України, відсутні.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що вищезгадану касаційну скаргу подано на судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Випадки, які б виключали можливість застосування положень пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, відсутні.

У касаційній скарзі заявник посилається на те, що подана ним касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а справа має виняткове значення для скаржника.

Однак, в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин скаржником не обґрунтовано.

Доводи щодо наявності виняткового значення цієї справи для позивача мають загальний характер та притаманні кожній аналогічній справі, а отже, не можуть сприйматись судом як виключний випадок, та не свідчить про наявність суспільного інтересу саме у цій справі, а тому посилання скаржника в цій частині не містять достатніх обґрунтувань.

Оцінивши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що посилання скаржника на положення пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України є необґрунтованими, оскільки предмет спору не містить обґрунтованих фактичних передумов для віднесення справи до категорії винятково значимих. Крім того, наведені скаржником в касаційній скарзі обставини не дають підстав для висновку, що справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Таким чином, оскаржувані судові рішення прийняті у справі незначної складності і передбачені пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, виняткові обставини для їх касаційного оскарження відсутні.

Доводи касаційної скарги фактично, зводяться до переоцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межу касаційного перегляду, відповідно до статті 341 КАС України.

Отже, рішення в даній справі не підлягають касаційному оскарженню.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного оскарження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Враховуючи викладене, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження.

Керуючись статтями 12, 248, частиною п`ятою статті 328, пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Одеської митниці на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2025 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЕСЬКА СТИВІДОРНА КОМПАНІЯ» до Одеської митниці про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення.

Копію цієї ухвали суду надіслати особі, яка подала касаційну скаргу, у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: Н.Є. Блажівська

Судді: І.А. Васильєва

В.В. Хохуляк