Рішення від 21.08.2025 по справі 916/1507/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" серпня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/1507/21(916/2307/25)Господарський суд Одеської області у складі судді Гута С.Ф.,

секретар судового засідання Борисова Н.В.,

за участю представників учасників справи:

від позивача: не з`явився,

від відповідача ( ОСОБА_1 ): Нечіпайло Р.С.,

від відповідача ( ОСОБА_2 ): Дяковський О.С.,

від третьої особи: Скороход А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом: Першого відділу державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції до відповідачів: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Приватне підприємство „Сюіта 2006", про визначення частки майна в майні, яким боржник володіє спільно з іншими особами,

зазначає наступне:

31 травня 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю „Факторингова компанія „Фінвест Груп" звернулось до суду із заявою до Приватного підприємства „Сюіта 2006" про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 10.06.2021 відкрито провадження у справі № 916/1507/21 про банкрутство Приватного підприємства „Сюіта 2006", введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, введено процедуру розпорядження майном, розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Дашка І.В. (суддя Лепеха Г.А.).

Постановою Господарського суду Одеської області від 19.08.2021 визнано банкрутом Приватне підприємство „Сюіта 2006", відкрито строком на дванадцять місяців ліквідаційну процедуру Приватного підприємства „Сюіта 2006", призначено ліквідатором Приватного підприємства „Сюіта 2006" арбітражного керуючого Дашка Ігоря Валерійовича.

26 січня 2022 року ліквідатором банкрута арбітражним керуючим Дашко І.В. подано до Господарського суду Одеської області заяву про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями Приватного підприємства „Сюіта 2006" на ОСОБА_1 та Товариство з обмежено відповідальністю "Екоюг" та про стягнення з них солідарно 5097231,81 грн.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 16.02.2023 задоволено заяву ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями Приватного підприємства "Сюіта 2006" на ОСОБА_1 та Товариство з обмежено відповідальністю "Екоюг" та стягнуто з них солідарно 5097231,81 грн.

17 лютого 2023 року Господарським судом Одеської області видано накази про солідарне стягнення з ОСОБА_1 та Товариства з обмежено відповідальністю „ЕКОЮГ" на користь Приватного підприємства "Сюіта 2006" 5097231,81 грн.

10 березня 2023 року Першим відділом державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції відкрито виконавче провадження № НОМЕР_3 про стягнення боргу у сумі 5097231,81 грн з ОСОБА_1 на користь Приватного підприємства „Сюіта 2006".

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.05.2023 ухвалу Господарського суду Одеської області від 16.02.2023 у справі № 916/1507/21 в частині задоволення заяви ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями Приватного підприємства "Сюіта 2006" на ОСОБА_1 та стягнення з останньої 5097231,81 грн залишено без змін.

10 серпня 2023 року постановою Верховного Суду постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.05.2023 та ухвалу Господарського суду Одеської області від 16.02.2023 у справі № 916/1507/21 залишено без змін.

16 січня 2024 року на підставі розпорядження № 24 в.о. керівника апарату суду, відповідно до статті 15 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", пункту 9 статті 32 ГПК України, у зв`язку з прийняттям Вищою радою правосуддя рішення від 28.11.2023 № 1131/0/15-23 "Про звільнення ОСОБА_3 з посади судді Господарського суду Одеської області на підставі підпункту 4 пункту 161 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України", на виконання рішення зборів Господарського суду Одеської області від 07.12.2023 № 916-5/2023 (зі змінами) з метою дотримання строків визначених ГПК України та Кодексу України з процедур банкрутства, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 916/1507/21.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи № 916/1507/21 від 16.01.2024 між суддями визначено суддю Найфлейша В.Д. для її подальшого розгляду.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 22.01.2024 суддею Найфлейш В.Д. прийнято справу № 916/1507/21 до свого провадження.

20 березня 2024 Перший відділ державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) звернувся до Господарського суду Одеської області із поданням (вх. № 3-197/24) про визначення частки майна боржника ( ОСОБА_1 ) в нерухомому майні.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 02.04.2024 (суддя Найфлейш В.Д.) подання Першого відділу державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визначення частки майна боржника в нерухомому майні задоволено частково, а саме:

- визначено частку майна боржника ОСОБА_1 у нерухомому майні, яким вона володіє разом з іншою особою - ОСОБА_2 в розмірі 1/2 частини на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 ;

- визначено частку майна боржника ОСОБА_1 у нерухомому майні, яким вона володіє разом з іншою особою - ОСОБА_2 в розмірі 1/2 частини на двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 .

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.06.2024 ухвалу Господарського суду Одеської області від 02.04.2024 у справі № 916/1507/21 скасовано, подання Першого відділу державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 20.03.2024 (вх. № 3-197/24) про визначення частки майна боржника в нерухомому майні направлено для подальшого розгляду в рамках позовного провадження до Господарського суду Одеської області.

Ухвалюючи постанову Південно-західним апеляційним господарським судом зазначено, що виконавець вправі звернутися до суду з поданням про визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, незалежно від того, чи відсутній спір про право, чи він наявний, водночас в останньому випадку виконавець звертається з таким позовом в порядку позовного провадження (зазначена правова позиція викладена Велика Палата Верховного Суду у постанові № 2-591/11 від 08 червня 2022 року).

Якщо ж виник спір щодо визначення частки майна боржника у майні, яке належить боржнику та іншим особам на праві спільної сумісної власності, то судове рішення у разі задоволення позову має наслідком зміну матеріального правовідношення - право спільної сумісної власності припиняється, натомість виникає право спільної часткової власності (див mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20, пункт 8.74).

Враховуючи матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегією суддів зазначено, що у цій справі наявний спір про право. Такий спір вирішується в позовному провадженні, а не в межах справи, в якій вирішено інший спір між боржником і стягувачем, тобто не в порядку статті 335 ГПК України.

Зазначено, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, а ухвала Господарського суду Одеської області від 02.04.2024 у справі № 916/1507/21 - скасуванню, з направленням подання Першого відділу державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 20.03.2024 (вх. № 3-197/24) про визначення частки майна боржника в нерухомому майні для подальшого розгляду в рамках позовного провадження до Господарського суду Одеської області.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 03.07.2024 суддею Найфлейш В.Д. заявлено самовідвід від розгляду справи № 916/1507/21.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи № 916/1507/21 від 03.07.2024 між суддями визначено суддю Демешина О.А. для її подальшого розгляду.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 04.07.2024 суддею Демешиним О.А. прийнято справу № 916/1507/21 до свого провадження.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 15.07.2024 (суддя Демешин О.А.) провадження з розгляду подання Першого відділу державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 20.03.2024 (вх. № 3-197/24) про визначення частки майна боржника в нерухомому майні у справі № 916/1507/21 про банкрутство Приватного підприємства „Сюіта 2006" закрито.

Постановляючи ухвали судом зауважено, що у провадженні іншого суді існує справа між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, що є підставою для залишення подання (позову) без розгляду на підставі пункту 3 частини 1 статті 226 ГПК України.

Тобто, на переконання місцевого господарського суду, на цей час відсутній предмет спільної сумісної власності на нерухоме майно про визначенні частки в якому заявлено у поданні (позовній заяві) і, відповідно, за наявності спору про визначення належності, зазначених вище квартир до майна, що є спільною сумісною власністю - відсутній предмет розгляду подання (позову).

Тому, на думку суду першої інстанції, за відсутністю предмета розгляду, провадження щодо розгляду подання про визначення частки майна боржника в нерухомому майні слід саме закрити, а не залишити без розгляду з підстав того, що існує спір між тими ж сторонами, з того ж предмету і з тих же підстав, що розглядається іншим судом, оскільки саме за наслідками вирішення вказаного спору, нерухоме майно буде або поділено між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 і остання набуде право спільної часткової власності та необхідність у визначенні за нею такої частки в межах цієї справи про банкрутство відпаде, або право приватної власності на це майно буде визнано одноособово за іншою особо, що вже не буде підставою для звернення з поданням (позовом) про визначення частки ОСОБА_1 у майні, яке належить на праві власності іншій особі.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.10.2024 ухвалу Господарського суду Одеської області від 15.07.2024 у справі № 916/1507/21 скасовано; справу № 916/1507/21 в частині розгляду подання Першого відділу державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 20.03.2024 (вх. № 3-197/24) про визначення частки майна боржника в нерухомому майні направлено для продовження розгляду до Господарського суду Одеської області.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 20.11.2024 задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Фінвест Груп" (вх. № 2-1770/24) про відвід судді Господарського суду Одеської області Демешина О.А. від розгляду справи № 916/1507/21.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи № 916/1507/21 від 20.11.2024 між суддями визначено суддю Гута С.Ф. для її подальшого розгляду.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 25.11.2024 суддею Гутом С.Ф. прийнято справу про банкрутство № 916/1507/21 до свого провадження.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 25.11.2024 суддею Гутом С.Ф. призначено подання Першого відділу державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 20.03.2024 (вх. № 3-197/24) про визначення частки майна боржника в нерухомому майні до розгляду в судовому засіданні на 10 грудня 2024 року.

05 грудня 2024 року до Господарського суду Одеської області надійшла ухвала (запит) Південно-західного апеляційного господарського суду, якою доручено Господарському суду Одеської області невідкладно надіслати копію апеляційної скарги ОСОБА_2 на ухвалу Господарського суду Одеської області від 02.04.2024 разом з копією платіжного доручення про сплату судового збору за подання апеляційцної скарги та копію постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.06.2024 року по справі №916/1507/21 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду задля подальшого розгляду заяви ОСОБА_2 про ухвалення додаткового судового рішення при розгляді апеляційних скарг ОСОБА_1 (вх. № 1324/24) та ОСОБА_2 (вх. №1334/24) на ухвалу Господарського суду Одеської області від 02 квітня 2024 року.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 10.12.2024 відкладено розгляд подання Першого відділу державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 20.03.2024 (вх. № 3-197/24) про визначення частки майна боржника в нерухомому майні в судовому засіданні на 21 січня 2025 року.

20 грудня 2024 року до Господарського суду Одеської області надійшла ухвала (запит) Верховного Суду, якою відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.10.2024 у справі № 916/1507/21 та витребувано з Господарського суду Одеської області та/або Південно-західного господарського суду матеріали справи № 916/1507/21.

Постановою Верховного Суду від 16.01.2025 постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.10.2024 у справі № 916/1507/21 залишено без змін.

Ухвалюючи постанову Верховним Судом, серед іншого зазначено наступне:

"Водночас у п. 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 2-591/11 Велика Палата Верховного Суду вважала доцільним роз`яснити свою позицію шляхом уточнення своїх висновків. Зазначене уточнення полягає в такому. В разі, якщо наявний спір щодо визначення частки боржника у спільному майні, звернення виконавця до суду завжди за своєю суттю має характер позовної заяви (незалежно від її назви), оскільки вона звернена до суду з метою вирішення матеріального спору. При цьому позовна заява має подаватися в порядку позовного провадження, а не в порядку розділу VI "Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)" ЦПК України. В останньому випадку суд має або закрити провадження (якщо порушені правила про юрисдикцію спору), або залишити заяву (подання) без розгляду (якщо правила про юрисдикцію спору не порушені).

Відповідно до обставин цієї справи, наведені уточнення були враховані судом апеляційної інстанції під час попереднього розгляду подання ВДВС, який скасував ухвалу Господарського суду Одеської області від 02.04.2024 у цій справі та направив подання ВДВС про визначення частки майна боржника в нерухомому майні для подальшого розгляду в рамках позовного провадження до Господарського суду Одеської області."

У зв`язку із відсутністю електропостачання в будівлі Господарського суду Одеської області призначене на 21.01.2025 судове засідання не відбулось.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 21.01.2025 призначено судове засідання на 18 лютого 2025 року.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 18.02.2025 відкладено розгляд справи щодо подання Першого відділу державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 20.03.2024 (вх. № 3-197/24) про визначення частки майна боржника в нерухомому майні на 11 березня 2025 року.

27 лютого 2025 року до Господарського суду Одеської області надійшла ухвала (запит) Південно-західного апеляційного господарського суду, якою витребувано від Господарського суду Одеської області матеріали справи № 916/1507/21 та відкладено вирішення питання щодо можливості прийняття, залишення без руху, повернення тощо заяви ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.10.2024 по справі № 916/1507/21 до надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції.

Враховуючи перебування матеріалів справи № 916/1507/21 за межами Господарського суду Одеської області, а також можливий перегляд постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.10.2024 за нововиявленими обставинами, який може вплинути на подальший розгляд подання Першого відділу державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 20.03.2024 (вх. № 3-197/24) про визначення частки майна боржника в нерухомому майні, ухвалою Господарського суду Одеської області від 11.03.2025 відкладено розгляд справи щодо подання Першого відділу державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 20.03.2024 (вх. № 3-197/24) про визначення частки майна боржника в нерухомому майні на 08 квітня 2025 року.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 08.04.2025, враховуючи перебування матеріалів справи № 916/1507/21 за межами Господарського суду Одеської області, а також можливий перегляд постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.10.2024 за нововиявленими обставинами, який може вплинути на подальший розгляд подання Першого відділу державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 20.03.2024 (вх. № 3-197/24) про визначення частки майна боржника в нерухомому майні, відкладено розгляд подання на 27 травня 2025 року.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.04.2025 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.10.2024 по справі № 916/1507/21.

12 травня 2025 року матеріали справи № 916/1507/21 надійшли до Господарського суду Одеської області.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 27.05.2025 подання Першого відділу державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 20.03.2024 (вх. № 3-197/24) у справі № 916/1507/21 залишено без руху після відкриття провадження у справі та запропоновано усунути встановлені судом недоліки позовної заяви.

06 червня 2025 року Першим відділом державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) представлено відповідні докази на виконання приписів ухвали про залишення подання без руху після відкриття.

Враховуючи висновки Верховного Суду у постанові від 16.01.2025 у цій справі стосовно того, що відповідне подання ВДВС про визначення частки майна боржника в нерухомому майні підлягає розгляду в рамках позовного провадження, те, що приписи Кодексу України з процедур банкрутства не передбачають можливість роз`єднання позовних вимог, однак відсилають до положень ГПК України, котрі передбачають можливість роз`єднання позовних вимог, те, що після залишення подання ВДВС без руху, останнім у поданому 06.06.2025 клопотанні усунуто зазначені недоліки та фактично приведено його у відповідність до приписів ГПК України (в частині вимог до позовної заяви), ухвалою Господарського суду Одеської області від 11.06.2025 продовжено розгляд подання першого відділу державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визначення частки майна в майні, яким боржник володіє спільно з іншими особами та постановлено виділити у відокремлене позовне провадження із присвоєнням справі єдиного унікального номеру клопотанню (поданню) від 06.06.2025 вх. № 17997/25 Першого відділу державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) до відповідачів: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визначення частки майна в майні, яким боржник володіє спільно з іншими особами.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 11.06.2025 поданню (зареєстроване 06.06.2025 вх. № 17997/25) Першого відділу державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) до відповідачів: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визначення частки майна в майні, яким боржник володіє спільно з іншими особами, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи - 916/1507/21(916/2307/25).

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 12.06.2025 прийнято клопотання (подання) (зареєстроване 11.06.2025р. вх. № 2358/25) Першого відділу державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (надалі - ВДВС, Позивач) до відповідачів: ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1 , Відповідач 1) та ОСОБА_2 (надалі - ОСОБА_2 , Відповідач 2) про визначення частки майна в майні, яким боржник володіє спільно з іншими особами до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено розглядати справу 916/1507/21(916/2307/25) в межах справи про банкрутство Приватного підприємства „Сюіта 2006" за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 01 липня 2025 року.

25 червня 2025 року ОСОБА_2 представлено відповідь на подання (позовну заяву), в якому просить відмовити у задоволенні подання ВДВС.

Обґрунтовуючи підстави, які суд має врахувати при ухваленні рішення, посилається на наявність справи № 484/3753/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 про визнання особистого права приватної власності на квартиру, що знаходиться в АДРЕСА_3 . Зазначає про наявність спору про право між Відповідачами стосовно оспорюваного майна, що не надає можливості встановлення рівності часток Відповідачів в майні, відтак ВДВС передчасно представлено подання; зазначає, що придбане у період шлюбу майно, але за особисті кошти одного із подружжя, вважається особистою приватною власності того з подружжя, за особисті кошти якого вона придбане; посилається на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 06.10.2020 у справі № 2-24/494-2009 в частині того, що розгляд відповідного подання має відбуватись в порядку позовного провадження, а не як розгляд заяви в порядку статті 335 ГПК України.

Окрім того, 25.05.2025 ОСОБА_2 представлено клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення справи та набрання законної сили судом рішенням у справі № 484/3753/23.

26 червня 2025 року ОСОБА_1 представлено відзив на подання ВДВС, в якому викладає свої міркування.

Обґрунтовуючи підстави, які суд має врахувати при ухваленні рішення, посилається на наявність справи № 484/3753/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 про визнання особистого права приватної власності на квартиру, що знаходиться в АДРЕСА_3 ; наявність зазначеного спору свідчить про невизначеність в частині власників відповідного майна.

У представлених відзивах як ОСОБА_2 , так і ОСОБА_1 посилаються на недоплату ВДВС судового збору, у зв`язку із чим просять залишити позовну заяву без руху після відкриття.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 01.07.2025 відкладено розгляд справи на 10 липня 2025 року.

03 липня 2025 року ВДВС звернувся із клопотанням про проведення розгляду справи за відсутності представника.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 10.07.2025 позов ВДВС залишено без руху після відкриття провадження у справі та запропоновано усунути встановлені судом недоліки - доплатити 6661,60 грн судового збору.

18 липня 2025 року ВДВС на виконання приписів ухвали від 10.07.2025 представлено відповідні докази.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 23.07.2025 продовжено розгляд справи № 916/1507/21(916/2307/25) та призначено судове засідання на 05 серпня 2025 року.

30 липня 2025 року ВДВС звернувся із клопотанням про проведення розгляду справи за відсутності представника.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 05.08.2025 залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Приватне підприємство „Сюіта 2006" (надалі - ПП „Сюіта 2006", Третя особа), відкладено розгляд справи на 14 серпня 2025 року.

10 серпня 2025 року ПП „Сюіта 2006" представлено пояснення третьої особи, в яких підтримує позицію ВДВС та просить задовольнити подання.

Просить суд звернути уваги на підтвердження відповідними рішеннями наявність вини ОСОБА_1 у доведенні до банкрутства ПП „Сюіта 2006", зазначає, що розгляд цієї справи відбувається в межах справи про банкрутство ПП „Сюіта 2006", у той же час, приписи Кодексу України з процедур банкротства передбачають розгляд відповідних спорів в порядку спрощеного позовного провадження, котрий у відповідності до статті 195 ГПК України передбачає виключні випадку зупинення провадження у справі.

14 серпня 2025 року господарським судом отримано заперечення ОСОБА_2 щодо пояснень третьої особи, в якому посилається на наявність справи № 484/3753/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 про визнання особистого права приватної власності на квартиру, що знаходиться в АДРЕСА_3 ; зазначає, що придбане у період шлюбу майно, але за особисті кошти одного із подружжя, вважається особистою приватною власності того з подружжя, за особисті кошти якого вона придбане.

Протокольною ухвалою Господарського суду Одеської області від 14.08.2025 відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі, з огляду на наступне.

Верховний Суд у постанові від 16.01.2025 у цій справі зауважив, що сам по собі той факт, що питання щодо оспорюваного нерухомого є предметом розгляду у справі цивільного провадження № 484/3753/23 та обставини, які будуть встановлені у рішенні суду у справі № 484/3753/23, можуть мати преюдиційне значення для справи (пункт 87).

Відповідно до частин 1 та 2 статті 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, до яких серед іншого віднесено що, заяви (позовні заяви) учасників провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або інших осіб у спорах, стороною в яких є боржник, розглядаються в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно ж до частини 17 статті 39 КУзПБ провадження у справі про банкрутство юридичної особи не підлягає зупиненню.

Поряд із наведеним, частина 3 статті 195 ГПК України передбачає виключний перелік підстав для зупинення провадження у справі в процесі розгляду справи по суті, до яких пункт 5 частини 1 статті 227 ГПК України не включено.

Відтак у господарського суду відсутні правові підстави для зупинення провадження у справі № 916/1507/21(916/2307/25).

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 14.08.2025 відкладено розгляд справи на 21 серпня 2025 року.

20 серпня 2025 року ОСОБА_4 представлено письмові заперечення, в яких посилається на наявність справи № 484/3753/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 про визнання особистого права приватної власності на квартиру, що знаходиться в АДРЕСА_3 ; зазначає, що придбане у період шлюбу майно, але за особисті кошти одного із подружжя, вважається особистою приватною власності того з подружжя, за особисті кошти якого вона придбане; посилається на отримання від батька в присутності інших члені сім`ї (свідків) 8270 доларів США, за які і придбано квартиру по АДРЕСА_1 ; посилається на правову позицію, викладену у постанові від 16.02.2024 у справі № 902/1331/22, в частині того, що матеріали справи не містять доказів існування у ОСОБА_1 права спільної власності на оспорюване майно, у той же час існує відповідне судове провадження - справа № 484/3753/23, за розглядом якої буде встановлено відповідний розмір часток майна.

21 серпня 2025 року господарським судом отримано клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі до вирішення справи та набрання законної сили судом рішенням у справі № 910/3027/24(910/4317/25).

Частинами 1 та 2 статті 2 ГПК України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

В свою чергу, частиною 3 статті 2 ГПК України встановлено, що одним із основних засад (принципів) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом.

Відповідно до положень статті 114 ГПК України суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Згідно із приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку "розумності строку" розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Європейський суд щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що „стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнецов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України"), з якої випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи вищенаведене, з метою дотримання принципів диспозитивності, змагальності, рівності учасників справи перед законом та судом, а також з метою надання можливості учасникам справи реалізувати права на викладення позиції у справі, представлення клопотань та заяв, виступу зі вступними словами, важливість справи для її учасників, господарським судом здійснювався розгляд справи в межах розумного строку.

Ухвалами Господарського суду Одеської області забезпечено право участі представників Діордіященко Л.І., Діордіященко О.В. та ПП „Сюіта 2006" у засіданнях суду в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду після звернення із відповідними клопотаннями.

У призначене на 21.08.2025 судове засідання представник ВДВС як і жодне інше не з`явився.

В автоматизованій системі діловодства Господарського суду Одеської області наявна інформація про зареєстрований у ВДВС електронний кабінет в підсистемі "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, останнім представлено заяву саме через підсистему "Електронний суд".

Частиною 6 статті 242 ГПК України передбачено, що днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Приписи частин 4 та 5 статті 6 ГПК України визначають, що Єдина судова інформаційно-комунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Пунктом 42 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17.08.2021 № 1845/0/15-21 із змінами, передбачено, що засобами ЄСІТС в автоматичному режимі здійснюється перевірка наявності в особи зареєстрованого Електронного кабінету. У разі наявності в особи Електронного кабінету засобами ЄСІТС забезпечується надсилання до автоматизованої системи діловодства підтвердження доставлення до Електронного кабінету користувача документа у справі. В іншому випадку до автоматизованої системи діловодства надходить повідомлення про відсутність в особи зареєстрованого Електронного кабінету.

В свою чергу, пункт 37 Положення визначає, що підсистема "Електронний суд" забезпечує можливість автоматичного надсилання матеріалів справ в електронному вигляді до Електронних кабінетів учасників справи та їхніх повірених.

Положеннями частини 4 статті 120 ГПК України передбачено, що ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.

Враховуючи наявність в матеріалах справи сформованих автоматизованою системою діловодства Господарського суду Одеської області довідок про доставку до електронного кабінету ВДВС кожної із постановлених у справі ухвал (в день їх постановлення або наступний) підсистемою "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в автоматичному режимі, останнє належним чином повідомлено про судове провадження, в тому числі про призначене на 21.08.2025 судове засідання.

Окрім того, як зазначалось, ВДВС зверталось із клопотаннями про розгляд справи за відсутності представника.

Протокольною ухвалою Господарського суду Одеської області від 21.08.2025 відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі до вирішення справи та набрання законної сили судом рішенням у справі № 910/3027/24(910/4317/25).

Відповідно до частин 1 та 2 статті 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, до яких серед іншого віднесено що, заяви (позовні заяви) учасників провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або інших осіб у спорах, стороною в яких є боржник, розглядаються в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно ж до частини 17 статті 39 КУзПБ провадження у справі про банкрутство юридичної особи не підлягає зупиненню.

Поряд із наведеним, частина 3 статті 195 ГПК України передбачає виключний перелік підстав для зупинення провадження у справі в процесі розгляду справи по суті, до яких пункт 5 частини 1 статті 227 ГПК України не включено.

Відтак у господарського суду відсутні правові підстави для зупинення провадження у справі до вирішення справи та набрання законної сили судом рішенням у справі № 910/3027/24(910/4317/25).

Господарський суд також враховує, що відповідне клопотання заявлено на стадії з`ясування обставин справи та дослідження доказів, котра не передбачає можливості зупинення провадження у справі.

При цьому приписи ГПК України не передбачають чіткого строку звернення із клопотанням про зупинення провадження у справі, відтак у суду відсутні підстави для поновлення строку, котрий за посиланням заявника пропущено, адже відповідний строк не пропущено, у зв`язку із чим в цій частині судом відмовлено.

В процесі розгляду справи представники ОСОБА_2 та ОСОБА_1 заперечували проти заявлених позовних вимог та наполягали на відмові у задоволенні заявлених позовних вимог.

21 серпня 2025 року в судовому засіданні судом проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.

Приписами статті 14 ГПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Дослідивши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані докази, суд встановив:

Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб 06.06.1992 дата реєстрацію шлюбу між ОСОБА_1 (наречена) та ОСОБА_2 (наречений)

ІНФОРМАЦІЯ_1 між ОСОБА_5 (Продавець) та ОСОБА_2 (Покупець) укладено договір купівлі-продажу, умовами пункту 1 якого передбачено, що ОСОБА_5 передає, а ОСОБА_2 , приймає у власність належну Продавцю на праві приватної власної двокімнатну квартиру за АДРЕСА_1 за АДРЕСА_1 , житловою площею 28,0 кв.м, загальною - 41,2 кв.м.

Продаж квартири, за домовленістю сторін, вчинено за 8900,00 грн, які Продавець, одержала від Покупця повністю при підписанні цього договору (балансова вартість квартири становить 8844,00 грн, - витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно № 12013921 від 02.10. 2006 року) (пункт 3).

Згідно ст. 657 Цивільного Кодексу України цей договір підлягає державній реєстрації. Право власності переходить до Покупця згідно ч.4 ст. 334 ЦК України після державної реєстрації цього договору (пункт 6).

Вказаний Договір купівлі-продажу посвідчено 06.11.2006 приватним нотаріусом Первомайського міського нотаріального округу Сулімою В.Ф. та зареєстровано в реєстрі за № 276.

10 вересня 2008 року між ОСОБА_6 (Продавець) та ОСОБА_2 (Покупець) укладено договір купівлі-продажу, умовами пункту 1.1 якого передбачено, що Продавець за цим договором - ОСОБА_6 - передає майно у власність Покупця, а ОСОБА_2 приймає майно і сплачує за нього обговорену грошову суму.

Квартира за АДРЕСА_2 , та має наступні характеристики: загальна площа - 41,1 кв.м, житлова - 26,60 кв.м. (пункт 1.3).

Зазначена квартира належить Продавцю ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право на спадщину… (пункт 1.4).

Продаж квартири, за домовленістю сторін, вчинено 19400,00 гривень, які Продавець, одержала від Покупця повністю при підписанні цього договору (пункт 2.1).

Факт повного розрахунку за продану квартиру я, Продавець, підтверджую своїм підписом на договорі (пункт 2.3)

Загальна вартість майна згідно витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно, виданому Первомайським МБТІ 02.09.2008 року № 20087589, становить 19482,00 гривень (пункт 2.4).

Згідно ст. 657 ЦК України цей договір підлягає державній реєстрації (пункт 6.1).

Право власності на майно, згідно ч.4 ст. 334 Цивільного Кодексу України, у Покупця виникає з моменту державної реєстрації цього договору (пункт 6.2).

Згідно ст. 182 ЦК України Покупцю необхідно після державної реєстрації договору здійснити державну реєстрацію права власності на нерухоме майно (пункт 6.3).

Вказаний Договір купівлі-продажу посвідчено 10.09.2008 приватним нотаріусом Первомайського міського нотаріального округу Сулімою В.Ф. та зареєстровано в реєстрі за № 3103.

Як зазначалось, постановою Господарського суду Одеської області від 19.08.2021 визнано банкрутом ПП „Сюіта 2006", відкрито строком на дванадцять місяців ліквідаційну процедуру ПП „Сюіта 2006", призначено ліквідатором ПП „Сюіта 2006" арбітражного керуючого Дашка Ігоря Валерійовича.

Ухвалою ж Господарського суду Одеської області від 16.02.2023, залишеною без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.05.2023 та постановою Верховного Суду від 10.08.2023, задоволено заяву ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями ПП "Сюіта 2006" на ОСОБА_1 та ТОВ "Екоюг" та стягнуто з них солідарно 5097231,81 грн.

17 лютого 2023 року Господарським судом Одеської області видано накази про солідарне стягнення з ОСОБА_1 та Товариства з обмежено відповідальністю „ЕКОЮГ" на користь ПП "Сюіта 2006" 5097231,81 грн.

10 березня 2023 року ВДВС відкрито виконавче провадження № НОМЕР_3 про стягнення боргу у сумі 5097231,81 грн з ОСОБА_1 на користь ПП „Сюіта 2006".

29 лютого 2024 року арбітражний керуючий ліквідатор ПП „Сюіта 2006" Дашко І. звернувся до ВДВС із заявою, в якій посилаючись на наявність виконавчого провадження № НОМЕР_3, скасування Миколаївськім апеляційний судом ухвали Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 01.08.2023 у справі № 484/3753/23, зазначає про перебування у спільній сумісній власності ОСОБА_1 двокімнатної квартири АДРЕСА_1 та двокімнатної квартиру АДРЕСА_2 , у зв`язку із чим просить звернутись із поданням про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно із іншими особами.

Із представлених до матеріалів справи інформаційних довідок від 05.03.2024 № 368556687 та від 11.03.2024 № 369273594 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта вбачається, що за ОСОБА_2 (РНКОПП НОМЕР_1 ) зареєстровано, зокрема наступні об`єкти житлової нерухомості - двокімнатна квартира, загальною площею 41,2 кв.м. (житлова площа - 28,00 кв.м.), розташована за адресою: АДРЕСА_7 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 129322648104); підстава виникнення права власності - укладений 06.11.2006 договір, посвідчений приватним нотаріусом Первомайського міського нотаріального округу Суліма В.Ф. 06.11.2006 та зареєстрований за номером № 2763; двокімнатна квартира, загальною площею 41,1 кв.м. (житлова 26,6 кв.м), розташована за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 580005748104), підстава виникнення права власності - укладений 10.09.2008 договір, посвідчений приватним нотаріусом Первомайського міського нотаріального округу Суліма В.Ф. 10.09.2008 та зареєстрований за номером № 3103.

Аналогічна інформація відображена в отриманій судом інформаційній довідці від 21.08.2025 № 440439966 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Дослідивши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані докази, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов наступних висновків:

З введенням в дію Кодексу України з процедур банкрутства Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах дійшла висновку, що розгляд всіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи (постанови ВП ВС від 15.01.2020 по справі № 607/6254/15-ц, від 28.01.2020 по справі № 50/311-б).

У постанові Верховного Суду від 22.09.2022 по справі № 910/13550/20 вказано наступне.

"Кодекс України з процедур банкрутства, введений в дію 21.10.2019, є спеціальним законом, що регулює процедури банкрутства та містить норми, які встановлюють обов`язок розгляду майнових спорів за участю боржника виключно у справі про банкрутство, за правилами ГПК України.

Так, у відповідності до частин першої та другої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Тобто, майнові спори за участю боржника концентруються виключно в межах справи про банкрутство, що дозволяє здійснювати ефективний судовий контроль щодо повернення майнових активів боржника у його розпорядження, з метою відновлення платоспроможності такого боржника або належного формування ліквідаційної маси банкрута. Оскарження судових рішень та, відповідно, вирішення процесуальних питань, пов`язаних із виконанням судових рішень у господарських справах, ухвалених за результатами розгляду таких спорів, відбувається за правилами ГПК України з урахуванням положень Кодексу України з процедур банкрутства, а тому дана скарга підсудна Господарському суду міста Києва, в якому перебуває справа про банкрутство № 910/13550/20".

Крім того, у постанові ВС від 13.04.2023 по справі № 910/21981/16 зазначено, що за такого формулювання пункту 8 частини 1 статті 20 ГПК України, статті 7 КУзПБ у межах справи про банкрутство підлягають вирішенню питання судового контролю у виконавчих провадженнях за рішеннями стосовно боржника, виконання яких можливе шляхом звернення стягнення на кошти чи інше його майно, незалежно від процесуальної форми звернення (скарга, заява, позов) заінтересованої особи щодо здійснення такого контролю. Тож Верховний Суд вважає, що повноваження господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, щодо здійснення відповідного судового контролю поширюються і на правовідносини з примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) у виконавчому провадженні, що передбачає звернення стягнення на майно боржника або може вплинути іншим чином на майнові активи боржника, і такий контроль має здійснюватися з моменту відкриття виконавчого провадження та до його завершення чи закриття провадження у справі про банкрутство боржника.

Господарським судом встановлено, що також не заперечується учасниками справи, що постановою Господарського суду Одеської області від 19.08.2021 визнано банкрутом ПП „Сюіта 2006", призначено ліквідатором ПП „Сюіта 2006" арбітражного керуючого Дашка Ігоря Валерійовича.

Ухвалою ж Господарського суду Одеської області від 16.02.2023, залишеною без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.05.2023 та постановою Верховного Суду від 10.08.2023, задоволено заяву ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями ПП "Сюіта 2006" на ОСОБА_1 та ТОВ "Екоюг" та стягнуто з них солідарно 5097231,81 грн.

17 лютого 2023 року Господарським судом Одеської області видано накази про солідарне стягнення з ОСОБА_1 та Товариства з обмежено відповідальністю „ЕКОЮГ" на користь ПП "Сюіта 2006" 5097231,81 грн.

10 березня 2023 року ВДВС відкрито виконавче провадження № НОМЕР_3 про стягнення боргу у сумі 5097231,81 грн з ОСОБА_1 на користь ПП „Сюіта 2006".

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII (надалі - Закон України "Про виконавче провадження").

Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Приписами пункту 1 частини 1 статті 10 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що заходами примусового виконання рішень є звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами.

Відповідно ж до частини 6 статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Положеннями частини 1 статті 335 ГПК України встановлено, що питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного чи приватного виконавця.

Так, у постанові від 06.10.2020 у справі № 2-24/494-2009 зазначено, що виконавець вправі звернутися до суду з поданням про визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, незалежно від того, чи відсутній спір про право, чи він наявний; водночас в останньому випадку виконавець звертається з таким поданням (позовною заявою) в порядку позовного провадження.

Водночас у пункті 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 2-591/11 Велика Палата Верховного Суду вважала доцільним роз`яснити свою позицію шляхом уточнення своїх висновків. Зазначене уточнення полягає в такому. В разі, якщо наявний спір щодо визначення частки боржника у спільному майні, звернення виконавця до суду завжди за своєю суттю має характер позовної заяви (незалежно від її назви), оскільки вона звернена до суду з метою вирішення матеріального спору. При цьому позовна заява має подаватися в порядку позовного провадження, а не в порядку розділу VI "Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)" ЦПК України. В останньому випадку суд має або закрити провадження (якщо порушені правила про юрисдикцію спору), або залишити заяву (подання) без розгляду (якщо правила про юрисдикцію спору не порушені).

Враховуючи наведені положення законодавства та позиції Великої Палата Верховного Суду, господарським судом відокремлено в окреме провадження із присвоєнням єдиного унікального номера судової справи відповідне подання ВДВС, розгляд якої (справи) у відповідності до приписів статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства має відбуватись за правилами спрощеного позовного провадження.

Окрім того, господарський суд вважає за необхідне звернути увагу на позиції Верховного Суду, викладену у постанові від 08.06.2023 у справі № 910/21981/16, стосовно того, що розгляд скарги на рішення, дії чи бездіяльність виконавця та ухвалення відповідного рішення поза провадженням у справі про банкрутство може мати наслідком суперечність між судовим рішенням за скаргою та метою процедур банкрутства (неплатоспроможності) за приписами спеціального закону - Кодексу України з процедур банкрутства, що має пріоритет з часу відкриття провадження у справі про банкрутство боржника.

Таке судове рішення не відповідатиме критерію виконуваності та принципу правової визначеності, адже виконавець чи орган державної виконавчої служби може опинитися у стані невизначеності через колізії у правовому регулюванні примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) і процедури банкрутства (неплатоспроможності) боржника.

Відтак, господарський суд доходить до висновку, що саме в межах справи про банкрутство ПП „Сюіта 2006" має відбуватись розгляд подання ВДВС в порядку позовного провадження, адже саме на користь ПП „Сюіта 2006" присуджено солідарне стягнення з ОСОБА_1 та Товариства з обмежено відповідальністю „ЕКОЮГ" 5097231,81 грн, оскільки розгляд відповідного подання має наслідком вплив на майнові активи боржника (ПП „Сюіта 2006").

Окрім того, ВДВС відкрито провадження саме про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості, відповідна можливість стягнення з одного із боржників у випадку солідарного стягнення передбачена положеннями законодавства України.

Як встановлено судом та не заперечується учасниками справи, 06.06.1992 здійснено державну реєстрацію шлюбу між ОСОБА_1 (жінка) та ОСОБА_2 (чоловік).

При цьому за укладеним 06.11.2006 договором купівлі-продажу ОСОБА_2 придбано у власність двокімнатну квартиру за АДРЕСА_1 за АДРЕСА_1 , житловою площею 28,0 кв.м, загальною - 41,2 кв.м.; а за укладеним 10.09.2008 договором купівлі-продажу ОСОБА_2 квартира за АДРЕСА_2 , загальною площею - 41,1 кв.м, житлова - 26,60 кв.м.

Факт придбаного майна не заперечується та не ставиться під сумнів учасниками справи.

Окрім того, відповідне майно зареєстроване за ОСОБА_2 на праві приватної власності, що вбачається із наявних в матеріалах справи інформаційних довідок від 05.03.2024 № 368556687, від 11.03.2024 № 369273594 та від 21.08.2025 № 440439966 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, а саме двокімнатної квартири, загальною площею 41,2 кв.м. (житлова площа - 28,00 кв.м.), розташована за адресою: АДРЕСА_7 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 129322648104) та двокімнатної квартири, загальною площею 41,1 кв.м. (житлова 26,6 кв.м), розташована за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 580005748104).

У пункті 7.18 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/73/17 (провадження № 12-67гс18) зазначено, що державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (пункт 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Отже, законодавець, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, застосування норм Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не призводить.

Таким чином, за змістом статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація прав не є підставою для набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою для виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає. Подібний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18), а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 925/1121/17, від 17.04.2019 у справі № 916/675/15.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі 359/3373/16-ц звертає увагу, що володіння як фактичний стан слід відрізняти від права володіння. Зокрема, права володіння, користування та розпоряджання майном належать власнику майна (частина 1 статті 317 ЦК України), незалежно від того, є він фактичним володільцем чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість така особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем такого майна, але не набуває права володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може.

Набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Близькі за змістом висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256 цс 18, пункти 95, 96), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29).

Отже, внесення державним реєстратором до реєстру запису про право власності є офіційним підтвердженням існування юридичного факту права власності відповідно до підстав, передбачених положеннями чинного законодавства, але такий факт не створюється реєстраційною дією реєстратора.

Господарський суд зазначає, що підставами виникнення права власності на спірні об`єкти нерухомого майна виступають досліджені судом договори купівлі-продажу, укладені 06.11.2006 та 10.09.2008, інші підстави виникнення речових прав припиненні у відповідності до відображених в реєстрах відомостей, відтак вказані підстави залишаються без правової оцінки суду.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У частині 1 статті 61 СК України передбачено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно з статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина 1 статті 69 СК України).

Відповідно до частини 1 статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини 1 та 2 статті 71 СК України).

Відповідно до частини 2 статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

У пунктах 22-24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз`яснено, що, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясувати джерело і час його придбання.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України.

Отже, спільне майно подружжя за відсутності домовленості між ними слід ділити порівну, з урахуванням обставин, що мають значення у справі, призначення речей, їх фактичного перебування у володінні одного з подружжя та намірів щодо володіння та використання майна кожним з подружжя.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 під час перебування у шлюбі придбали квартири за адресами: АДРЕСА_7 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 129322648104), та АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 580005748104).

Виникнення режиму спільної сумісної власності подружжя на все придбане за час шлюбу майно презюмується, доки інший з подружжя не довів іншого.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц (провадження № 61-2446св18), від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц (провадження № 61-8518св18), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) та постанові Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 761/22696/17.

В процесі розгляду справи ОСОБА_2 наголошувалось на придбані майна за особисті кошти, отримані від батька у присутності свідків.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Відповідно до частини 5 статті 719 ЦК України (в редакції станом на 18.10.2006 та на 12.04.2008, чинних на дату укладання договору купівлі-продажу від 06.11.2006 та від 10.09.2008) договір дарування валютних цінностей на суму, яка перевищує п`ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (в редакції станом на 24.03.2006, чинної на дату укладання 06.11.2006 договору купівлі-продажу) визначає, що валютними цінностями є, зокрема валюта України.

Частиною 1 статті 1047 ЦК України (в редакції станом на 18.10.2006 та на 12.04.2008, чинних на дату укладання договору купівлі-продажу від 06.11.2006 та від 10.09.2008) встановлено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Господарський суд не надає оцінку представленим до матеріалів справи заявам по суті із іншої справи, оскільки відповідна оцінку має надаватись судом в провадження якого перебуває відповідна справа.

Стосовно представлених заяв свідків (як додатків до заяв по суті із інших справ) суд зазначає, що, по-перше, відповідні заяви складались для подачі в іншу справу, по-друге, стаття 88 ГПК України передбачає вимоги до відповідних заяв, за відсутності дотримання яких господарський суд не може розглядати представлені заяви як доказ.

Матеріали даної справи не містять відповідних договорів дарування та/або позики, відтак господарський суд позбавлений можливості встановлення факту доведення ОСОБА_2 позиції про отримання коштів від родичів в цій частині.

Враховуючи викладене, господарський суд доходить до висновку, що спірне майно придбано ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за час шлюбу та проживання однією сім`єю, подружжя мало спільний бюджет на час придбання спірного майна, іншого суду не доведено, як і не представлено відповідних доказів іншого.

Як зазначалось, частина 1 статті 335 ГПК України визначає, що питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного чи приватного виконавця.

Відтак, враховуючи встановлені судом обставини, на підставі представлених до матеріалів справи доказів, господарський суд доходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення заявлених позовних вимог саме в частині визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, у відповідності до правової конструкції частини 1 статті 335 ГПК України.

Господарський суд вважає, що відсутні підстави для визнання права власності за ОСОБА_1 на частину спірного майна, адже, як зазначалось у відповідності до приписів статті 60 СК України об`єкти нерухомого майна із реєстраційними номерами нерухомого майна 129322648104 та 580005748104 перебувають у спільній сумісній власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як чоловіка та жінки.

Стосовно заявлених ОСОБА_2 недоліків позовної заяви як не надсилання іншим учасникам справи, господарський зазначає наступне.

Пункт 37 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17.08.2021 № 1845/0/15-21 із змінами визначає, що підсистема "Електронний суд" забезпечує можливість автоматичного надсилання матеріалів справ в електронному вигляді до Електронних кабінетів учасників справи та їхніх повірених.

Відповідно до відображених в автоматизованій системі діловодства Господарського суду Одеської області відомостей усі учасники справи мають зареєстрований електронний кабінет, відтак підсистемою "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в автоматичному режимі надіслано до електронних кабінетів кожного із учасників справи представлені до справи заяви/клопотання разом із додатками після їх реєстрації.

Враховуючи, що до моменту відокремлення в окреме судове провадження подання розглядалось тривалий час, в тому числі Відповідачі оскаржували винесені внаслідок розгляду подання судові рішення, в господарського суду відсутні підстави вважати відповідні недоліки суттєвими, тобто зводяться до формальних підстав.

Окрім того, до подання (зареєстроване 06.06.2025) додано докази надсилання до електронних кабінетів кожного із учасників справи.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994, серія A, № 303-A, п.29).

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Суд ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Приписи статті 79 ГПК України встановлюють, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1-3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (пункт 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

У рішенні від 03.01.2018 "Віктор Назаренко проти України" (Заява № 18656/13) ЄСПЛ наголосив, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. Вони вимагають "справедливого балансу" між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони матимуть змогу висловити свої думки щодо кожного документа в матеріалах справи (рішення у справі "Беер проти Австрії" (Beer v. Austria), заява № 30428/96, пункти 17,18, від 06 лютого 2001 року).

Частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Пунктом 2 частини 1 статті 129 ГПК України встановлено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог,

Керуючись ст.ст.13,20,73,74,76,86,129,165,231,232,233,237,238,240,241 Господарського процесуального кодексу України, ст. 7 КУзПБ, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов Першого відділу державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції до відповідачів: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Приватне підприємство „Сюіта 2006", про визначення частки майна в майні, яким боржник володіє спільно з іншими особами задовольнити частково.

Визначити частку майна боржника ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ) у нерухомому майні, яким вона володіє разом з іншою особою - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ) в розмірі 1/2 частини на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 . (реєстраційний номер нерухомого майна 129322648104).

Визначити частку майна боржника ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ) у нерухомому майні, яким вона володіє разом з іншою особою - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ) в розмірі 1/2 частини на двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 . (реєстраційний номер нерухомого майна 580005748104).

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ) на користь Першого відділу державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (55213, Україна, Первомайський р-н, Миколаївська обл., м. Первомайськ, пров. Капон Бебюш, буд. 16, Код ЄДРПОУ 45065450) 4844/чотири тисячі вісімсот сорок чотири/грн 80 коп. витрат зі сплати судового збору.

У задоволенні решти заявлених вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Накази видати в порядку статті 327 ГПК України.

Повний текст складено 26 серпня 2025 р.

Суддя С.Ф. Гут