Рішення від 28.07.2025 по справі 638/25121/24

Справа № 638/25121/24

Провадження № 2/638/2740/25

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 липня 2025 року м. Харків

Шевченківський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді Тимченка А.М.

за участі секретаря судового засідання Кондратюк І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом керівника Ізюмської окружної прокуратури Харківської області Дементьєва Миколи Володимировича в інтересах держави в особі Борівської селищної територіальної громади, Борівської селищної військової адміністрації до ОСОБА_1 , Сільськогосподарського виробничого кооперативу Агрофірми «Солоненське», треті особи - ОСОБА_2 , Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання недійсним договору оренди землі,-

В С Т А Н О В И В:

30 грудня 2024 року керівник Ізюмської окружної прокуратури Харківської області Дементьєв Микола Володимирович в інтересах держави в особі Борівської селищної територіальної громади, Борівської селищної військової адміністрації, діючи на підставі ст. 131-1 Конституції України, ст. ст. 4, 56 ЦПК України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», за допомогою системи «Електронний суд» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , Сільськогосподарський виробничий кооператив агрофірма «Солоненське», треті особи - ОСОБА_2 , Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання недійсним договору оренди землі.

Позовні вимогиобґрунтовані тим,що ОСОБА_2 незаконно набув у власність земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 6321081000:01:000:0268 сільськогосподарського призначення державної форми власності (на той час) для ведення особистого селянського господарства, що розташована за межами населених пунктів на Вищесолоненської сільської ради Борівського (на цей час Ізюмського) району Харківської області, оскільки всупереч вимогам ст. ст. 116, 118, 121 Земельного кодексу України, при зверненні до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області із заявою не вказав, що раніше використав право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства. Право власності на вищевказану земельну ділянку за ОСОБА_2 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 17.10.2017 (номер відомостей про речове право 22868484). Отже, земельна ділянка вибула із державної власності внаслідок незаконного використання ОСОБА_2 права на повторну безоплатну приватизацію земельних ділянок одного виду використання, тобто поза волею власника.

В подальшому, а саме 23.11.2017 ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу відчужено земельну ділянку з кадастровим номером 6321081000:01:000:0268 на користь ОСОБА_3 (індексний номер рішення про державну реєстрацію: 38312980). 01.03.2018 між ОСОБА_3 та СВК а/ф «Солоненське» укладено договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 6321081000:01:000:0268 строком на 25 років, зареєстрований 23.03.2018 (індексний номер:40396137 від 30.03.2018). Згодом, після смерті ОСОБА_3 , вказану земельну ділянку отримала в порядку спадкування за законом ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину №1490 від 05.07.2024, право власності зареєстровано 05.07.2024, індексний номер:73989103.

Позивач зазначає, що оскільки ОСОБА_2 при зверненні до зазначеного органу виконавчої влади не повідомив, що вже скористався своїм правом на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, тому незаконно отримав земельну ділянку державної власності з кадастровим номером 6321081000:01:000:0268 площею 2,0000га, відчужив її за договором купівлі-продажу від 23.11.2017 ОСОБА_3 , після смерті якої дану земельну ділянку ІНФОРМАЦІЯ_1 успадкувала ОСОБА_1 . Вказане дає підстави стверджувати, що вищезазначена земельна ділянка вибула із власності держави без достатньої правової підстави та поза волею власника, тоді як прийняття наказу Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області, яке має діяти від імені Українського народу, не свідчить про наявність волі самого народу на вибуття вказаної землі з державної власності з огляду на неправомірність дій органу виконавчої влади по передачі цієї землі у приватну власність.

Оскільки держава, як власник (на той час) спірної земельної ділянки, не уповноважувала Головне управління Держгеокадастру у Харківській області на передачу її у власність ОСОБА_2 з порушенням вимог закону, то і ОСОБА_2 на підставі наказу від 22.09.2017 № 17349-СГ у встановленому законом порядку права власності на дану земельну ділянку не набув, а отже і не міг у подальшому відчужувати її, і аналогічно в подальшому всі правочини не могли вчинятися. Фактично з 27.05.2021 земельна ділянка з кадастровим номером 6321081000:01:000:0268 перебуває у комунальній власності Борівської селищної територіальної громади Ізюмського району Харківської області, представницьким органом якої є Борівська селищна рада. При цьому набуття у власність спірної земельної ділянки здійснено поза волею Борівської селищної територіальної громади, як власника землі, оскільки наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області не відповідає вимогам законодавства та інтересам держави. У зв`язку з тим, що земельна ділянка вибула з власності Борівської селищної територіальної громади поза її волею, тому земельна ділянка з кадастровим номером 6321081000:01:000:0268 підлягає витребуванню у ОСОБА_1 на користь Борівської селищної територіальної громади Ізюмського району Харківської області.

Окрім того, враховуючи, що державну реєстрацію права приватної власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_2 проведено на підставі незаконного наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, то вищевказаний договір оренди землі, укладений між ОСОБА_3 (в подальшому замінено сторону правонаступником ОСОБА_1 ) та СВК а/ф «Солоненське», є недійсними з моменту його укладення. Таким чином, у зв`язку з тим, що земельна ділянка вибула з власності держави незаконно, з допущенням порушень вимог чинного законодавства, то укладений договір оренди підлягає визнанню недійсним в судовому порядку.

Щодо підстав для звернення прокурора з цим позовом позивач зазначив, що Ізюмська окружна прокуратура повідомила Борівську селищну раду та Борівську селищну військову адміністрацію про виявлені порушення та просила надати інформацію про вжиті заходи щодо реагування на зазначені порушення, проте як вбачається з відповідей Борівської селищної ради та Борівської селищної військової адміністрації, заходи з метою поновлення інтересів селищної територіальної громади не вживалися та до сих пір відповідних заходів не вжито. Зазначене є свідченням бездіяльності органу місцевого самоврядування та про його небажання вживати заходи щодо відновлення порушених інтересів держави та територіальної громади. Враховуючи викладене, з метою виконання покладених на органи прокуратури функцій та завдань, реалізуючи права, передбачені вищевказаними нормативно-правовими актами, Ізюмська окружна прокуратура Харківської області звертається до суду з даною позовною заявою в інтересах держави в особі Борівської селищної ради та Борівської селищної військової адміністрації Ізюмського району Харківської області.

У зв`язку з викладеним позивач просив суд

- Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Борівської селищної територіальної громади Ізюмського району Харківської області в особі Борівської селищної ради Ізюмського району Харківської області земельну ділянку з кадастровим номером 6321081000:01:000:0268 площею 2,0000 га, розташовану за межами населених пунктів на території колишньої Вищесолоненської сільської ради Борівського району Харківської області (наразі Борівської селищної територіальної громади);

- визнати недійсним договір оренди землі б/н щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6321081000:01:000:0268, укладений 01.03.2018 між ОСОБА_3 , правонаступник якої ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), та СВК а/ф «Солоненське» (код ЄДРПОУ 00708437), що зареєстрований 23.03.2018 державним реєстратором Чугуївської районної державної адміністрації Харківської області Кольцовою О.В. (номер запису про інше речове право 25503449);

- стягнути з відповідачів на користь Харківської обласної прокуратури сплачений судовий збір за подання позовної заяви та заяви про забезпечення позову.

Ухвалою суду від 08 січня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження, призначено підготовче судове засідання. Встановлено відповідачу строк п`ятнадцять днів з дня вручення цієї ухвали на подання відзиву на позовну заяву.

Судом на адресу місця проживання/місцезнаходження відповідачів направлялась копія ухвали від 08 січня 2025 року. Відповідачі у встановлений судом строк відзиву на позовну заяву не подали, у зв`язку з чим суд розглядає справу на підставі наявних доказів відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України.

Ухвалою суду від 15 травня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

В судове засідання відповідачі повторно не з`явилися та не повідомили причини неявки, будучи належним чином повідомленими про судове засідання.

Представник позивача надав заяву про розгляд справи без його участі, проти ухвалення заочного рішення не заперечував.

Враховуючи викладене, керуючись положеннями ч. 4 ст. 223, ст. 280 ЦПК України, суд на підставі ухвали від 28 липня 2025 року постановив провести заочний розгляд справи.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Судом встановлено, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 20.06.2017 № 12650-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та передачу земельної ділянки у власність» ОСОБА_2 надано у власність земельну ділянку площею 2,0000га (кадастровий номер 6321882700:02:000:0082) із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Лиманської Другої сільської ради Борівського району Харківської області.

Право власності на вищевказану земельну ділянку за ОСОБА_2 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 30.06.2017 (номер відомостей про речове право 21215108), що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 28 листопада 2024 року № 405818524.

На підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 22.09.2017 № 17349-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та передачу земельної ділянки у власність» ОСОБА_2 передано у власність земельну ділянку площею 2,0000га, в тому числі рілля площею 2,0000га (кадастровий номер 6321081000:01:000:0268) із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, розташовану за межами населених пунктів на території Вищесолоненської сільської ради Борівського (на цей час Ізюмського) району Харківської області.

Право власності на вищевказану земельну ділянку за ОСОБА_2 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 17.10.2017 (номер відомостей про речове право 22868484), що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 28 листопада 2024 року № 405816673.

23.11.2017 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Чугуївського районного нотаріального округу Сухініним І.І., зареєстрований в реєстрі за № 2475, за умовами якого ОСОБА_2 продав ОСОБА_3 земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 6321081000:01:000:0268.

Право власності на вищевказану земельну ділянку за ОСОБА_3 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 23.11.2017 (індексний номер рішення про державну реєстрацію: 38312980; номер відомостей про речове право 23538124), що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 28 листопада 2024 року № 405816673.

01.03.2018 між ОСОБА_3 та Сільськогосподарським виробничим кооперативом Агрофірма «Солоненське» укладено договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 6321081000:01:000:0268 строком на 25 років, зареєстрований 23.03.2018 (індексний номер:40396137 від 30.03.2018; номер запису про інше речове право 25503449), що підтверджується копією Договору оренди земельної ділянки від 01.03.2018 та відомостями з Державного реєстру речових прав згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 28 листопада 2024 року № 405816673.

05 липня 2024 року приватним нотаріусом Чугуївського районного нотаріального округу Харківської області Юрченко О.М. видано ОСОБА_1 Свідоцтво про право на спадщину за законом № 1490, за яким остання набула у власність в порядку спадкування за законом земельну ділянку з кадастровим номером 6321081000:01:000:0268 площею 2 га, розташовану за межами населених пунктів на території Вищесолоненської сільської ради Борівського (на цей час Ізюмського) району Харківської області. Право власності на земельну ділянку за ОСОБА_1 зареєстровано 05.07.2024, індексний номер:73989103, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 28 листопада 2024 року № 405816673.

Щодо позовних вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Частиною першою статті 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Відповідно до частин першої-четвертої статті 116 ЗК України (тут і надалі у редакції, чинній на час набуття права власності на спірну земельну ділянку) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

У частині шостій статті 118 ЗК України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та висновки конкурсної комісії (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Згідно з пунктом «б» частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства в розмірі не більше 2,0 гектара.

Право на безоплатне отримання земельної ділянки державної або комунальної власності одного виду громадянин може використати лише один раз.

За змістом статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється в тому числі шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до положень статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року в справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

У справі, що розглядається, на підставі наданих сторонами доказів, які відповідають критеріям належності, допустимості, достовірності та достатності, встановлено, що на час прийняття ГУ Держгеокадастру у Харківській області наказу від 20.06.2017 № 12650-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та передачу земельної ділянки у власність» ОСОБА_2 надано у власність земельну ділянку площею 2,0000га (кадастровий номер 6321882700:02:000:0082), вказана земельна ділянка не підлягала безоплатній передачі у власність ОСОБА_2 , оскільки відповідно до частини четвертої статті 116 ЗК України передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених ЗК України, провадиться один раз по кожному виду цільового використання.

При зверненні до ГУ Держгеокадастру в Харківській області з клопотаннями про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки та його затвердження ОСОБА_2 не повідомив про те, що він вже скористався правом на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, а ГУ Держгеокадастру в Харківській області при вирішення питання щодо передачі спірної земельної ділянки у власність не дотрималося вимог закону, що призвело до подвійного отримання ОСОБА_2 безоплатно земельних ділянок сільськогосподарського призначення та вибуття спірної земельної ділянки з володіння держави поза її волею.

При цьому, отримавши земельну ділянку з порушенням вимог земельного законодавства, на підставі недостовірних відомостей, ОСОБА_2 не мав права продавати земельну ділянку ОСОБА_3 . Отже наявні підстави, визначені статтею 388 ЦК України, для витребування спірної земельної ділянки з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 , яка успадкувала вказану земельну ділянку в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_4 , який у свою чергу успадкував зазначену земельну ділянку після смерті матері ОСОБА_3 .

Такий висновок суду узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 04 грудня 2024 року у справі № 177/802/23.

За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. Водночас, державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності).

Отже особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.

Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно), але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі№ 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21)).

Воля громади, як власника земель, може виражатись лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам держави.

Набуття у власність спірної земельної ділянки здійснено поза волею Борівської селищної територіальної громади, як власника землі, оскільки наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області не відповідає вимогам законодавства та інтересам держави.

Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, передбаченого статтями 215, 216 ЦК України. У разі встановлення наявності речово-правових відносин, до таких відносин не застосовується зобов`язальний спосіб захисту (зокрема й такий спосіб захисту як визнання недійсним договору). У таких відносинах захист прав особи, яка є власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, за наявності підстави, визначеної ст. 388 ЦК України, яка дає право витребувати майно у набувача майна за договором.

Крім того, як наголошує Велика Палата Верховного Суду, позивач із дотриманням правил статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача, (п.66 постанови від 4 липня 2023 року №373/626/17).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право мирного володіння майном.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, а останнє характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, наслідки його застосування мають бути передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, то Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Критерій законності означає, що втручання держави у право особи на мирне володіння майном повинно здійснюватися на підставі закону чи іншого нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право особи на мирне володіння майном є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою розсуду». Легітимною метою такого втручання може бути здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

У цій справі встановлено, що ОСОБА_2 , який з порушенням вимог закону безоплатно вдруге отримав земельну ділянку, не використовував її для ведення особистого селянського господарства за її цільовим призначенням, а на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 23.11.2017 року відчужив її за 2000 грн ОСОБА_3 .

Оцінюючи добросовісність ОСОБА_3 як набувача спірного нерухомого майна, правонаступником якої є ОСОБА_1 , суд не може залишити поза увагою набір фактів та обставин, які відбулися відразу після незаконного набуття земельної ділянки ОСОБА_2 . Так, право власності на земельну ділянку за останнім зареєстровано 17 жовтня 2017 року. При цьому, слід враховувати, що земельну ділянку ОСОБА_2 надано для ведення особистого селянського господарства. Проте, незважаючи на мету, з якою йому була надана ділянка, ОСОБА_2 уже 23 листопада 2017 року, тобто через 1 місяць і 6 днів, відчужує ділянку ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу. Не може не викликати обґрунтованого сумніву і вартість продажу земельної ділянки, а саме 2000 (дві тисячі) гривень, при її ринковій вартості 35890 (тридцять п`ять тисяч вісімсот дев`яносто) гривень, що майже у 18 разів перевищує ціну продажу земельної ділянки відповідно до договору. В подальшому ОСОБА_3 також не використовує земельну ділянку з тією метою, з якою вона надавалася при її формуванні, а саме для особистого селянського господарства, а менш ніж за 4 місяці передає земельну ділянку у платне користування СВК Агрофірма «Солоненське» за договором оренди земельної ділянки від 01 березня 2018 року.

З урахуванням викладеного, враховуючи встановлені у цій справі обставини, втручання у право власності ОСОБА_1 , як правонаступника ОСОБА_3 , на мирне володіння майном ґрунтується на законі, у зв`язку з чим земельна ділянка з кадастровим номером 6321081000:01:000:0268 підлягає витребуванню у ОСОБА_1 на користь Борівської селищної територіальної громади Ізюмського району Харківської області.

Повернення земельної ділянки переслідує легітимну мету контролю за використанням землі відповідно до загальних інтересів та за цільовим призначенням, що відповідає суспільному інтересу і не порушує принцип пропорційності. Легітимною метою такого втручання є публічні інтереси у контролі за раціональним використанням сільськогосподарських земель, які є обмеженим природним ресурсом. Втручання у право на мирне володіння спірною ділянкою та її повернення у володіння власника є пропорційним зазначеній легітимній меті (п. 81-82 постанови Верховного Суду від 04 грудня 2024 року у справі № 177/802/23).

Щодо визнання недійсним договору оренди земельної ділянки суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про оренду землі», договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з ч. ч. 1, 2, 3, 4, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Відповідно до ч.1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Водночас, необхідно виходити із загальних принципів права, зокрема «ніхто не може передати іншому більше прав, аніж має сам».

Оскільки держава, як власник (на той час) спірної земельної ділянки, не уповноважувала Головне управління Держгеокадастру у Харківській області на передачу її у власність ОСОБА_2 з порушенням вимог закону, то і ОСОБА_2 на підставі наказу від 22.09.2017 № 17349-СГ у встановленому законом порядку права власності на дану земельну ділянку не набув, а отже і не міг у подальшому відчужувати її, і аналогічно в подальшому всі правочини не могли вчинятися.

Таким чином,враховуючи,що державнуреєстрацію праваприватної власностіна спірнуземельну ділянкуза ОСОБА_2 проведено напідставі незаконногонаказу Головногоуправління Держгеокадаструу Харківськійобласті,то вищевказаний договір оренди землі, укладений між ОСОБА_3 (в подальшому замінено сторону правонаступником ОСОБА_1 ) та СВК а/ф «Солоненське», є недійсними з моменту його укладення.

Враховуючи, що земельна ділянка вибула з власності держави незаконно, з допущенням порушень вимог чинного законодавства, то укладений договір оренди підлягає визнанню недійсним в судовому порядку.

При зміні власника земельної ділянки договір оренди не втрачає свою силу, права та обов`язки за ним переходять до нового власника. У той же час, у п. 2 ч. 1 ст. 399 ЦК України визначено, що право володіння припиняється, у тому числі, у разі витребування майна від володільця власником майна або іншою особою.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації підлягають як право власності на нерухоме майно, так і речові права на нерухоме майно, похідні від права власності, у тому числі право оренди.

Отже, державній реєстрації підлягає як право власності, так і похідні від права власності речові права на нерухоме майно. Разом із тим, внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі рішення суду про задоволення віндикаційного позову лише щодо останнього власника не може призвести до зміни чи скасування запису про похідні від права власності речові права на вказане майно, яким розпорядилася особа, яка не мала права цього робити, оскільки є володіючим невласником. Тому повернення земельної ділянки у володіння власника (титульного володільця) в повній мірі не відбувається, якщо існують зареєстровані обмеження щодо володіння таким майном у вигляді запису про похідне від права власності право оренди, й земельна ділянка не повертається у фактичне володіння з можливістю власника нею як користуватися, так і розпоряджатися.

Як встановлено судом, на цей час, тимчасовим володільцем спірної земельної ділянки виступає СВК А/Ф «Солоненське». Таким чином, витребування спірної ділянки тільки від її теперішнього власника ОСОБА_1 не призведе до поновлення прав територіальної громади, оскільки перехід права власності за рішенням суду автоматично не припиняє договору оренди та, тим більше, не зобов`язує орендаря повернути об`єкт оренди його законному власнику.

За таких обставин, беручи до уваги те, що на теперішній час спірна земельна ділянка перебуває у користуванні на умовах оренди, задля ефективного захисту прав позивача, який не зумовить потреби в повторному зверненні до суду за захистом прав, суд визнає недійсним договір оренди землі від 01.03.2018, укладений між СВК А/Ф «Солоненське» та ОСОБА_3 , правонаступником якої є ОСОБА_1 . На переконання суду, саме цей спосіб захисту спроможний призвести до потрібних результатів та забезпечити поновлення порушеного права і виключає необхідність пред`явлення інших позовів для захисту (відновлення) порушеного права (законного інтересу).

В контексті застосування саме такого способу захисту цивільних прав судом враховано правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, відповідно до яких коли особа звернулася до суду за захистом її порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до порушення його права та інтересу, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не повинне породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту. Крім того, спосіб захисту права або інтересу повинен бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду.

З урахуванням того, що ОСОБА_3 не набула законних правомочностей власника та не була уповноважена законним власником передавати земельну ділянку з кадастровим номером 6321081000:01:000:0268 в оренду, договір оренди землі суперечить актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, у зв`язку з чим суд визнає його недійсним на підставі ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України.

Щодо підстав для звернення прокурора до суду з цим позовом.

Відповідно до п. 3 ст. 131-1 Конституції України, на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках та порядку, що визначені законом.

Статтею 131-1 Конституції України передбачено, що організація і порядок діяльності органів прокуратури визначається законом.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Частиною 6 ст. 23 Закону передбачено зокрема, що під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом та законом, що регулює виконавче провадження, звертатися до суду з позовом (заявою, поданням).

Згідно з ч. 3 ст. 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Прийняття рішення про передачу в приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять суспільний, публічний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає (правова позиція, висловлена Верховним Судом України при розгляді справи №6-157цс16 від 29.06.2016р.).

Фактично звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання про безоплатну передачу земельної ділянки з державної власності у приватну та повернення землі, яка вибула з державної власності незаконно. Таким чином, звернення прокурора до суду в цих спірних правовідносинах спрямоване саме на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання про повернення земельної ділянки у комунальну власність, з урахуванням принципу справедливої рівноваги між суспільними інтересами та необхідністю дотримання прав користувача.

У постанові Верховного Суду від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18 зроблено висновок, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і в разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган. При цьому, прокурор не зобов`язаний установлювати причини, з яких позивач не здійснює захисту своїх інтересів.

У постанові Великої палати Верховного суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 зазначено, що сам факт не звернення належного позивача до суду, свідчить про те, що орган виконавчої влади неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Борівська селищна рада, часткові повноваження якої виконує Борівська селищна військова адміністрація, є органом місцевого самоврядування, що представляє спільні інтереси об`єднаної територіальної громади, здійснює відповідно до закону від імені та в інтересах вказаної територіальної громади правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності. Оскільки Борівська селищна рада є органом місцевого самоврядування, з власності якого незаконно вибула спірна земельна ділянка, та яка знаходяться на її території, її визначено Позивачем у справі.

Листом від 25.07.2024 № 58-2759вих-24 Ізюмська окружна прокуратура повідомила Борівську селищну раду та Борівську селищну адміністрацію про виявлені порушення та просила надати інформацію про вжиті заходи щодо реагування на зазначені порушення.

Як вбачається з відповідей Борівської селищної ради та Борівської селищної військової адміністрації від 01.08.2024 № 26-02/257 та №1054 відповідно, заходи з метою поновлення інтересів селищної територіальної громади не вживалися. Матеріали справи не містять відомостей вжиття відповідних заходів станом на час розгляду справи.

Враховуючи викладене, з метою виконання покладених на органи прокуратури функцій та завдань, реалізуючи права, передбачені вищевказаними нормативно-правовими актами, Ізюмською окружною прокуратурою Харківської області доведено відповідно до вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та ст. 56 Цивільного процесуального кодексу України обґрунтованість свого звернення до суду, зокрема наявність порушення інтересів держави, необхідність їх захисту.

З урахуванням викладеного вище суд задовольняє у повному обсязі позовні вимоги керівника Ізюмської окружної прокуратури Харківської області Дементьєва Миколи Володимировича в інтересах держави в особі Борівської селищної територіальної громади, Борівської селищної військової адміністрації до ОСОБА_1 , Сільськогосподарського виробничого кооперативу Агрофірми «Солоненське».

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Щодо розподілу судового збору, суд зазначає, що Харківською обласною прокуратурою сплачено судовий збір у розмірі 6056 грн, з яких 1211,20 грн за заяву про забезпечення позову, 4844,80 грн за дві позовні вимоги немайнового характеру по 2422,40 грн за кожну вимогу. При цьому одна позовна вимога немайнового характеру пред`явлена до одного відповідача ( ОСОБА_1 ), а друга до двох відповідачів. Отже, сплачений судовий збір за позовну вимогу про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки (2422,40 грн), як і судовий збір за заяву про забезпечення позову (1211,20 грн), підлягає стягненню з відповідачів на користь Харківської обласної прокуратури у рівних частинах, тобто по 1816,80 грн. Крім того, оскільки з ОСОБА_1 на користь Харківської обласної прокуратури підлягає стягненню судовий збір, сплачений за позовну вимогу про витребування майна з чужого незаконного володіння у розмірі 2422,40 грн, тому суд стягує з ОСОБА_1 на користь Харківської обласної прокуратури судовий збір у загальному розмірі 4239,20 грн (2422,40 грн+1211,20 грн+605,60 грн).

Керуючись ст. 2, 4, 10, 12-13, 76-81, 89, 131, 141, 223, 259, 264, 265, 280-281, 352,354 ЦПК України

у х в а л и в :

Позовні вимоги керівника Ізюмської окружної прокуратури Харківської області Дементьєва Миколи Володимировича в інтересах держави в особі Борівської селищної територіальної громади, Борівської селищної військової адміністрації до ОСОБА_1 , Сільськогосподарського виробничого кооперативу Агрофірми «Солоненське», треті особи - ОСОБА_2 , Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання недійсним договору оренди землі задовольнити.

Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Борівської селищної територіальної громади Ізюмського району Харківської області в особі Борівської селищної ради Ізюмського району Харківської області земельну ділянку з кадастровим номером 6321081000:01:000:0268 площею 2,0000 га, розташовану за межами населених пунктів на території колишньої Вищесолоненської сільської ради Борівського району Харківської області (наразі Борівської селищної територіальної громади).

Визнати недійсним договір оренди землі б/н щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6321081000:01:000:0268, укладений 01.03.2018 між ОСОБА_3 , правонаступник якої ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), та СВК а/ф «Солоненське» (код ЄДРПОУ 00708437), що зареєстрований 23.03.2018 державним реєстратором Чугуївської районної державної адміністрації Харківської області Кольцовою О.В. (номер запису про інше речове право 25503449).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Харківської обласної прокуратури (код 02910108, Державна казначейська служба України м. Київ, код 820172, рахунок UA178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету 2800) судовий збір у розмірі 4239 (чотири тисячі двісті тридцять дев`ять) грн 20 коп.

Стягнути з Сільськогосподарського виробничого кооперативу Агрофірми «Солоненське» на користь Харківської обласної прокуратури (код 02910108, Державна казначейська служба України м. Київ, код 820172, рахунок UA178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету 2800) судовий збір у розмірі 1816 (одна тисяча вісімсот шістнадцять) грн 80 коп.

Заява про перегляд заочного рішення може бути подана відповідачем протягом 30-ти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом 20-ти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30-ти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи

Відомості щодо учасників справи:

позивач - Ізюмська окружна прокуратура Харківської області, адреса місцезнаходження: вул. Донця -Захаржевського, 4, м. Ізюм, Ізюмський район, Харківська область, 64300; в інтересах держави в особі:

позивач 1 Борівська селищна територіальна громада в особі Борівської селищної ради, код ЄДРПОУ 04397939, адреса: вул. Центральна, 1, сел. Борова, Ізюмський район, Харківська область, 63801;

позивач 2-Борівська селищна військова адміністрація Ізюмського району Харківської області, код ЄДРПОУ 44854510, адреса місцезнаходження: вул. Центральна, 1, сел. Борова, Ізюмський район, Харківська область, 63801;

відповідач 1 - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ;

відповідач 2-Сільськогосподарський виробничийкооператив Агрофірма«Солоненське»,код ЄДРПОУ00708437,адреса місцезнаходження:вул.Молодіжна,76,с.Вище Солоне,Борівської СТГ,Ізюмського району,Харківської області, 63830;

третя особа 1 - ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ;

третя особа 2 - Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, код ЄДРПОУ 39792822, адреса місцезнаходження: вул. Космічна, 21, м. Харків, 61165.

Повне заочне рішення складено 06 серпня 2025 року.

Суддя А.М. Тимченко