Постанова від 27.08.2025 по справі 640/12804/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/12804/22 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Смішлива Т.В., Суддя-доповідач Кобаль М.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2025 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Кобаля М.І.,

суддів Бужак Н.П., Черпака Ю.К.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2025 року в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ПФУ в м. Києві) в якому просила:

- визнати дії ГУ ПФУ в м. Києві щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення 29.11.2021 року відповідно до пункту 7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у неврахуванні періоду роботи з 15.08.1983 по 10.08.2015, на посадах, визначених у Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 протиправними;

- зобов`язати ГУ ПФУ в м. Києві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу в розмірі 10 (десяти) місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з 29.11.2021, зарахувавши до страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій період роботи з 01.11.1982 до 10.03.1992 та з 10.03.1992 по 18.01.2022 на посадах, визначених у Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2025 року значений позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в. м. Києві щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій, станом на день її призначення, відповідно до пункту 7-1 розділу ХV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Визнано протиправним та скасовано рішення про відмову в призначенні грошової допомоги № 262240013501 від 25.01.2022.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу, що не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій, відповідно до пункту 7-1розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», станом на день її призначення, зарахувавши до спеціального стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню періоди роботи: в Київській держконсерваторії ім. П.І. Чайковського, з 11.03.1992 до 26.11.1997, на посаді бібліотекара, в Українському хорі духовної музики «Фрески Києва», з 28.11.1994 до 12.11.1996, на посаді бібліотекара, в Київському міському центрі мистецтв «Славутич», з 13.11.1996 до 31.03.1997, на посаді артистки вокалістки 1 категорії ансамблю солістів «Благовість», в Національній музичній академії України, з 10.03.1997 до 09.07.1997, на посаді бібліотекара 1 категорії та, з 16.09.1997 до 30.09.2021, на посаді бібліотекара.

В іншій частині вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.

В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку у ГУ ПФУ України в м. Києві, та отримує пенсію за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 29.11.2021 року.

ОСОБА_1 звернулась до пенсійного органу із заявою про нарахуванні та виплату грошової допомоги, що не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій, відповідно до пункту 7-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Рішенням ГУ ПФУ в м. Києві № 262240013501 від 25.01.2022 заяву позивачки від 18.01.2022 розглянуто та відмовлено в нарахуванні та виплаті грошової допомоги через відсутність необхідного стажу (далі по тексту - оскаржуване рішення).

19.05.2022 та16.06.2022 ОСОБА_1 повторно зверталася до пенсійного органу із заявами, в яких просила призначити вищевказану одноразову допомогу.

Листами від 27.05.2022 № 10670-9777/Х-03-8-2600/22, від 14.07.2022 № 16295-16151/Х-03-8-2600/22 та від 21.07.2022 № 16894-16151/Х-03-8-2600/22 ГУ ПФУ в м. Києві, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, що дає право на виплату грошової допомоги, що не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій, відповідно до пункту 7-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», станом на момент звернення позивачки.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 вказаної грошової допомоги, позивачка звернулася до суду з позовом за захистом своїх охоронюваних законом прав та інтересів.

Приймаючи рішення про часткове задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, скасував рішення ГУ ПФУ в м. Києві про відмову в призначенні грошової допомоги № 262240013501 від 25.01.2022 та дійшов висновку, що позивачка має право на зарахування спеціального стажу, відповідно пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що дає право на отримання грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій, відповідно до пункту 7-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів апеляційної інстанції надає правову оцінку спірним правовідносинам та переглядає рішення суду першої інстанції тільки в частині задоволених позовних вимог, оскільки позивач не є апелянтом по справі.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.

Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Відповідно до пункта «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ (далі - Закон України №1788-ХІІ), передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи не менше 25 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 7-1 розділу ХV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-ІV (далі - Закон України №1058-ІV) передбачено, що особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України №1788-ХІІ, і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.

Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Кабінет Міністрів України постановою від 23 листопада 2011 року № 1191 затвердив Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, який визначає умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункта 7-1 розділа ХV «Прикінцеві положення» Закону України №1058-ІV (далі - Порядок № 1191).

Відповідно до пункту 2 цього Порядку до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» і «ж» статті 55 Закону України №1788-ХІІ, що передбачені, зокрема, переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року № 909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» (далі - Перелік №909).

Пунктом 5 Порядку №1191 визначено, що грошова допомога надається особам, яким починаючи з 01 жовтня 2011 року призначається пенсія за віком, відповідно до Закону України № 1058-IV та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статті 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункта «е» - «ж» статті 55 Закону України № 1058-IV, і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.

З аналізу наведених норм законодавства можна зробити висновок, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов`язується з наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу роботи на певних визначених законодавством посадах й вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України №1058-IV будь-якого іншого виду пенсії.

Аналогічна правова позиція, викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 462/5636/16-а, від 19 березня 2019 року у справі № 466/5637/17.

У даному випадку, ключовим правовим питанням є наявність/відсутність у ОСОБА_1 права на зарахування до спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії відповідної вислуги років.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 , дата заповнення 02.08.1982, ОСОБА_1 працювала (у межах заявлених вимог), зокрема:

1) Д/У № 545 Шевченківського РВНО:

запис 1. 01.09.1982 зарахована в д/у № 545 на посаду музичного керівника;

запис 2. 30.08.1989 звільнена з займаної посади;

2) Спецшкола інтернат № 25:

запис 3. 14.09.1989 призначена на посаду вчителя ритміки;

запис 5. 10.03.1992 звільнена з посади вчителя ритміки;

3) Київська держконсерваторія ім. Чайковського:

запис 6. 10.03.1992 прийнята бібліотекаром;

запис 7. 26.11.1997 звільнена за власним бажанням;

4) Український хор духовної музики «Фрески Києва»:

запис 8. 28.11.1994 прийнята на посаду бібліотекара;

запис 9. 12.11.1996 звільнена за власним бажанням;

5) Київський міський центр мистецтв «Славутич»:

запис 10. 13.11.1996 зарахована на посаду артистки вокалістки 1 категорії ансамблю солістів «Благовість»;

запис 11. 31.03.1997 звільнена за власним бажанням;

6) Національна музична академія України:

запис 12. 10.03.1997 зарахована бібліотекаром 1 категорії;

запис 14. 09.07.1997 звільнена у зв`язку із закінченням терміну договору;

7) Національна музична академія України:

запис 15. 16.09.1997 зарахована бібліотекаром;

запис 17. 17.05.2004 переведена бібліотекаром 1 категорії;

запис 18 01.04.2019 переведена провідним бібліотекаром.

Згідно з розрахунком стажу ОСОБА_1 зараховано періоди роботи: з 01.09.1979 до 28.06.1982 (навчання у вищих/серед НЗ, 02 рок 09 місяців 28 днів), з 01.09.1982 до 30.08.1989 (праців. освіти, соцзабезпечення, 07 років 00 місяців 00 днів), з 14.09.1989 до 10.03.1992 (праців. освіти, соцзабезпечення, 02 роки 05 місяців 27 днів), з 11.03.1992 до 26.11.1994 (02 роки 08 місяців 16 днів), з 28.11.1994 до 12.11.1996 (01 років 11 місяців 15 днів), з 13.11.1996 до 31.03.1997 (00 років 04 місяці 19 днів), з 17.11.1997 до 31.12.2003 (06 років 01 місяців 15 днів), з 26.02.2004 до 30.09.2021 (17 років 06 місяців 17 днів), всього 41 рік 05 місяців 27 днів.

Відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу за 1998 - 2023 роки за формою ОК-5 від 13.02.2024 за персоніфікованими відомостями номер облікової картки: ОСОБА_1 в Реєстрі застрахованих осіб наявні відомості про страхувальників застрахованих осіб (у межах предмету позову): з січня 1998 року до грудня 2023 року наявні відомості сплати Національною музичною академією України ім. І.П. Чайковського (ідентифікаційний код 02214188) внесків та відомості про сплату заробітної плати.

До Переліку закладів та установ освіти, охорони здоров`я і соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909, віднесено, зокрема:

- дошкільні навчальні заклади всіх типів: директори (завідуючі), вихователі-методисти, вихователі, асистенти вихователів дошкільних навчальних закладів в інклюзивних групах, музичні керівники, вчителі-дефектологи, вчителі-логопеди, практичні психологи;

- бібліотеки: завідувачі бібліотекарі.

- інтернатні заклади для інвалідів, дітей інвалідів і престарілих: медичні працівники (незалежно від найменування посад), педагоги, вчителі, логопеди, інструктори ЛФК та з праці.

Відповідно до пункту 3 примітки Порядку № 909 робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах до 1 січня 1992 р., яка давала право на пенсію за вислугу років відповідно до раніше діючого законодавства, в тому числі на посаді старшої піонервожатої зараховується до стажу для призначення пенсії за вислугу років.

Пунктом 4 примітки Порядку № 909 встановлено, що при призначенні пенсії за вислугу років зазначеним у цьому переліку особам допускається підсумовування стажу за періоди їх роботи у закладах і установах освіти, охорони здоров`я та соціального захисту.

Постановою Кабінету Міністрів України № 583 від 12.10.1992 затверджено Список посад артистів театрально-концертних та інших видовищних закладів, підприємств і колективів, які мають право на пенсію за вислугу років незалежно від віку до яких включено посади артистки-вокалістки (солістки), солістки-бандуристки театрів опери і балету, музичних і музично-драматичних театрів, концертних організацій, телебачення і радіомовлення, оперних студій вищи навчальних закладів мистецтв, жокеї.

Відповідно до статті 10 Закону України «Про освіту» невід`ємними складниками системи освіти є: дошкільна освіта; повна загальна середня освіта; позашкільна освіта; спеціалізована освіта; професійна (професійно-технічна) освіта; фахова передвища освіта; вища освіта; освіта дорослих, у тому числі післядипломна освіта.

Згідно зі статтею 6 Закону України «Про бібліотеки і бібліотечну справу» за призначенням бібліотеки поділяються на: спеціальні (академій наук, науково-дослідних установ, навчальних закладів, підприємств, установ, організацій).

Приписами статті 12 Закону України «Про бібліотеки і бібліотечну справу» визначено, що бібліотеки можуть створюватися на основі усіх форм власності, передбачених законами України. Засновниками бібліотек можуть бути органи державної влади, органи місцевого самоврядування, самоврядні організації, фізичні та юридичні особи, у тому числі іноземні, в порядку, передбаченому законом. Бібліотека може не мати статусу юридичної особи та перебувати у складі підприємства, установи або організації.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про бібліотеки і бібліотечну справу» на працівників бібліотек, незалежно від форм власності та статусу бібліотеки, поширюються гарантії, встановлені законодавством про працю, соціальне страхування, пенсійне забезпечення.

Отже, системний аналіз викладених вище правових норм свідчить про те, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов`язується з:

1) наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу роботи на певних визначених законодавством посадах;

2) вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності;

3) неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» будь-якого іншого виду пенсії.

Подібний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 18.06.2021 у справі №328/1620/17.

Суд апеляційної інстанції вважає безпідставними посилання апелянта про те, що ОСОБА_1 не працювала на посаді бібліотекара, а саме в установі з назвою «Бібліотека», через приписи статті 6 Закону України «Про бібліотеки і бібліотечну справу» щодо спеціальних бібліотек.

Умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV визначений порядком обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги та її виплати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1191(далі - Порядок №1191).

Відповідно до пункту 2 Порядку №1191, до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» і «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що передбачені, зокрема переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років».

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 працювала в дошкільному навчальному закладі № 545 з 01.09.1982 до 30.08.1989 на посаді музичного керівника, в спецшколі інтернат № 25 з 14.09.1989 до 10.03.1992 на посаді вчителя ритміки; в Київській держконсерваторії ім. Чайковського з 10.03.1992 до 26.11.1997 на посаді бібліотекара, в Українському хорі духовної музики «Фрески Києва» з 28.11.1994 до 12.11.1996 на посаді бібліотекара, в Київському міському центрі мистецтв «Славутич» з 13.11.1996 до 31.03.1997 на посаді артистки вокалістки 1 категорії до ансамблю солістів «Благовість», в Національній музичній академії України з 10.03.1997 до 09.07.1997 на посаді бібліотекара 1 категорії, з 16.09.1997 до 30.09.2021 на посаді бібліотекара.

Отже, позивачка працювала на посадах віднесених до пункту «е» та «ж» Закону України «Про пенсійне забезпечення», стаж ОСОБА_1 , на день звернення із заявою про призначення виплати (18.01.2021), складав понад 30 років.

Пенсійним органом зараховано позивачці до стажу на посаді період роботи, з 01.09.1982 до 30.08.1989 (праців. освіти, соцзабезпечення, 07 років 00 місяців 00 днів), та з 14.09.1989 до 10.03.1992 (праців. освіти, соцзабезпечення, 02 роки 05 місяців 27 днів).

Проте, відповідачем протиправно не зараховано позивачці періоди роботи з 11.03.1992 до 26.11.1994 (02 роки 08 місяців 16 днів), з 28.11.1994 до 12.11.1996 (01 років 11 місяців 15 днів), з 13.11.1996 до 31.03.1997 (00 років 04 місяці 19 днів), з 17.11.1997 до 31.12.2003 (06 років 01 місяців 15 днів), з 26.02.2004 до 30.09.2021 (17 років 06 місяців 17 днів), всього виходячи з наведеного відповідачем розрахунку стажу - 28 років 08 місяців 22 дні.

Отже, територіальним органом Пенсійного фонду України зараховано до стажу позивачки 09 років 05 місяців 27 днів, та протиправно не зараховано 28 років 08 місяців 22 дні, що становить понад встановлених законодавцем 30 років.

Зазначені обставини підтверджують, що позивачка звертаючись за призначенням пенсії мала віковий ценз 60 років та спеціальний стаж понад 30 років.

Щодо обраного способу судового захисту порушеного права, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Так, в даному випадку, під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що для повного та ефективного захисту порушених прав позивача існує необхідність вийти за межі позовних вимог і задовольнити позов шляхом:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в. м. Києві щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення, відповідно до пункту 7-1 розділу ХV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

- визнання протиправним та скасування рішення про відмову в призначенні грошової допомоги № 262240013501 від 25.01.2022;

- зобов`язання бездіяльність ГУ ПФУ в м. Києві призначити та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу, що не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій, відповідно до пункту 7-1розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», станом на день її призначення, зарахувавши до спеціального стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню періоди роботи: в Київській держконсерваторії ім. П.І. Чайковського з 11.03.1992 до 26.11.1997 на посаді бібліотекара, в Українському хорі духовної музики «Фрески Києва» з 28.11.1994 до 12.11.1996 на посаді бібліотекара, в Київському міському центрі мистецтв «Славутич» з 13.11.1996 до 31.03.1997 на посаді артистки вокалістки 1 категорії ансамблю солістів «Благовість», в Національній музичній академії України з 10.03.1997 до 09.07.1997 на посаді бібліотекара 1 категорії та з 16.09.1997 до 30.09.2021 на посаді бібліотекара.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи та доводи сторін, зазначає, що у даному випадку, для повного захисту прав та законних інтересів позивачки, про захист яких вона просила звертаючись до суду з даним позовом, існує обґрунтована необхідність для виходу за межі позовних вимог, що було законно здійснено судом першої інстанції.

Як роз`яснив Верховний Суд України у п. 3 постанови Пленуму N 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення», вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.

Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

З огляду на вищезазначені правові норми та обставини справи, колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції про необхідність часткового задоволення позовних вимог, а тому доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції.

Так, судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно з частиною першої статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).

Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.

Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.

У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов`язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).

Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв`язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.

Керуючись ст.ст. 242, 257, 260, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві - залишити без задоволення.

Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: М.І. Кобаль

Судді: Н.П. Бужак

Ю.К. Черпак

Повний текст виготовлено 27.08.2025 року