Ухвала від 28.08.2025 по справі 320/35134/24

УХВАЛА

28 серпня 2025 року

м. Київ

справа № 320/35134/24

адміністративне провадження № К/990/34697/25

Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Блажівської Н.Є., перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 9 липня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОПАН-СЕРВІС" до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ПРОПАН-СЕРВІС" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 10 квітня 2024 року №00181200701, №00181240701, № 00181260701, які були прийняті відповідачем за наслідками документальної планової виїзної перевірки.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року у задоволені позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 9 липня 2025 року рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОПАН-СЕРВІС" до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення скасовано. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОПАН-СЕРВІС" задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 10 квітня 2024 року № 00181200701, №00181240701, № 00181260701.

Так, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що:

- податковий орган ґрунтував свою позицію лише на припущеннях, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази, що підтверджували б факт не використання товарно-матеріальних цінностей (ТМЦ) у господарській діяльності Позивача;

- виявлення нестачі ТМЦ або їх наявності у платника податків для цілей визначення використання/невикористання в господарській діяльності повинно підтверджуватися виключно інвентаризацією, проведеною на вимогу контролюючого органу.

- Позивач надав первинні документи, що підтверджують правомірність його дій щодо ПДВ, і відповідач не мав зауважень до їх правильності;

- суд першої інстанції не взяв до уваги правову позицію Верховного Суду від 06 лютого 2020 року у справі № 807/1556/17.

Також апеляційний суд вказав, що:

- технічна помилка у відображенні 10 000 000 грн з рядка 2180 "Інші операційні витрати" до рядка 2050 "Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)" не вплинула на загальний обсяг витрат. Це було визнано як "від зміни додатків сума не змінюється".

- Відповідач не заперечував первинні документи та взаємовідносини Позивача з контрагентами щодо цих витрат;

- висновок суду першої інстанції про ненадання документів на суму 10 000 000 грн спростовується матеріалами справи, оскільки такі документи були надані суду, і представник відповідача не заперечував їх надання.

Обґрунтовуючи правомірність обліку витрат через рахунок 91 суд апеляційної інстанції указав, що:

- Податковий кодекс України надає платнику податків право самостійно обирати метод ведення обліку доходів і витрат.;

- витрати, обліковані на рахунку 91 та відображені проводкою Дт 79 Кт 91 (пов`язані з послугами доукомплектації, переобладнання, модернізації та ремонту газового обладнання), підтверджуються первинними документами (договори, накладні, акти приймання-передачі послуг, акти списання);

- Позивач здійснював облік витрат відповідно до затвердженої облікової політики, і віднесення витрат на 791 рахунок без розподілу на 90, 92, 93 рахунки не зменшує суми витрат підприємства, підтверджених первинними документами;

- Відповідач не заперечував факт надання зазначених первинних документів та їх відповідність чинному законодавству, а також можливість віднесення цих витрат до складу "собівартості".

18 серпня 2025 року засобами поштового зв`язку до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у Київській області на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 9 липня 2025 року, у якій скаржник просить скасувати оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року.

При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за цією касаційною скаргою суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -також - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Згідно із частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначається підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

Системний аналіз частини четвертої статті 328 КАС України і пункту 4 частини другої статті 330 КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

Так, обов`язковою умовою при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: норми матеріального права, яка неправильно застосована судами; постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

Якщо касаційна скарга подається на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається: норма матеріального права, яка неправильно застосована судом апеляційної інстанції; постанови Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права, від якого належить відступити; вмотивоване обґрунтування необхідності такого відступу; висновку, який на думку скаржника, відповідає правильному тлумаченню і застосуванню цієї норми.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України у ній вказуються: норма матеріального права, яка неправильно застосована судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; висновок апеляційного суду, який на переконання скаржника є неправильним; у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права; як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.

Подаючи ж касаційну скаргу на підставі пунктів 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник повинен вказати норми права, які, на його думку, неправильно застосовані судами, й врегульовують саме спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування стояло перед судами попередніх інстанцій.

Також обов`язковою умовою при оскарженні судових рішень на підставі пунктів 1 і 2 частини четвертої статті 328 КАС України є подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга).

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

При цьому, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінку судами їх сукупності не можна вважати подібністю правовідносин.

Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.

У поданій касаційній скарзі, скаржник, як на підставу для касаційного оскарження судового рішення, посилається, зокрема, на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України й стверджує про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права. Крім того, в касаційній скарзі є посилання на пункт 1 частини другої статті 353 КАС України.

Стверджуючи про відсутність правового висновку й наводячи свою позицію щодо епізоду по списанню основних засобів, що не були установлені на балансі, суд апеляційної інстанції послався на висновки Верховного Суду, наведені у постанові від 06 лютого 2020 року у справі № 807/1556/17, тобто визнав наведене у цій постанові тлумачення щодо норм права і застосовним до цих правовідносин. Позивач, стверджуючи про відсутність правового висновку, не наводить доводів, які б давали підстави вважати, що висновки, наведені у постанові від 06 лютого 2020 року у справі № 807/1556/17, є незастосовними або нерелевантними, що виключає можливість формуванню висновку, в розрізі якого наведено доводи в касаційній скарзі.

Обґрунтовуючи неправомірність обліку Позивачем витрат через рахунок 91 й зазначаючи про необхідність формування висновку Верховним Судом, Відповідач свої доводи наводить безвідносно до висновків, на які послався суд апеляційної інстанції, й не зазначає в чому конкретно полягають порушення судом апеляційної інстанції при застосуванні норм матеріального права та як конкретно відповідні норми у зв`язку із цим мають застосовуватися і який конкретно висновок у зв`язку із цим має сформувати Верховний Суд.

Саме лише посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.

Правові висновки Верховний Суд формулює лише щодо конкретно визначених правовідносин, а не висновок, який на думку скаржника буде підставою для відкриття касаційного провадження.

Резюмуючи наведене вище в сукупності, наведені скаржником доводи не узгоджуються з наведеною ним підставою касаційного оскарження судових рішень - пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

При цьому відповідно до пункту 1 частини другої статі 353 КАС України, на який покликається Відповідач, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1-3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу.

Таким чином, частина друга статті 353 КАС України регламентує прийнятність цих доводів виключно за умови попередньо зробленого судом висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України. Враховуючи те, що скаржником не наведено належного обґрунтування означених підстав касаційного оскарження судових рішень, про що зазначено вище, ця умова не підлягає перевірці.

В цілому доводи заявника зводяться до цитування норм права, що регулюють спірні правовідносини і опису встановлених судами у цій справі обставин та їх переоцінки, із загальним посиланням, що судом апеляційної інстанції рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України та виходить за межі повноважень касаційного суду.

Покликаючись на те, що судом апеляційної інстанції не наведено жодного обґрунтування підстав скасування податкових повідомлень-рішень в частині висновків щодо виявлених ході перевірки порушень підпункту 140.5.1 пункту 140.5 статті 140 Податкового кодексу України Відповідач цитує норми КАС України, проте так і не зазначає жодної із визначених частиною четвертою статті 328 КАС України підстав касаційного оскарження.

Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначається підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).

Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню.

На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 9 липня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОПАН-СЕРВІС" до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення повернути особі, яка її подала.

Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.

Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: Н.Є. Блажівська