Постанова від 01.09.2025 по справі 500/2139/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

головуючий суддя у першій інстанції: Грицюк Р.П.

01 вересня 2025 рокуЛьвівСправа № 500/2139/25 пров. № А/857/26060/25Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Бруновської Н.В.

суддів: Хобор Р.Б., Шавеля Р.М.

розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 яка діє в інтересах малолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 травня 2025 року у справі № 500/2139/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 яка діє в інтересах малолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Управління соціальної політики Тернопільської міської ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

14.04.2025р ОСОБА_1 яка діє в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулася з позовом до Управління соціальної політики Тернопільської міської ради, у якому просила суд:

- визнати протиправними дії щодо припинення виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним малолітнім ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з 01 січня 2025 року та нарахування переплати у розмірі 9000 гривень кожному;

- зобов`язати поновити виплату допомоги на проживання внутрішньо переміщеним малолітнім ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з 01 січня 2025 року.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 20.05.2025р. в позові відмовлено.

Не погоджуючись із даним рішенням, апелянт ОСОБА_1 яка діє в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом порушено норми матеріального та процесуального права.

Апелянт просить суд, рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 20.05.2025р. скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що з 30.01.2024р. ОСОБА_1 перебувала на обліку в Управлінні соціальної політики Тернопільської міської ради, як отримувач допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, про що отримала довідку від 30.01.2024р. Фактичне місце проживання АДРЕСА_1 .

Крім того, малолітні діти ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до довідки № 6117-5003107462 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до довідки № 6117-5003107456 також взяті на облік як внутрішньо переміщені особи, фактичне місце проживання - АДРЕСА_1 .

З 01.01.2025р. позивачу та її дітям припинено виплату допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам у зв`язку із тим, що при перевірці Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з`ясувалося, що ОСОБА_1 03.09.2024р. набула у власність житловий будинок, який розташований на території, не включеній до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією.

01 жовтня 2024 року ОСОБА_1 втратила право на отримання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам відповідно до п.7-1 п.5 Порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022р. №332 "Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам" (зі змінами), згідно якого допомога не призначається/не виплачується на сім`ю, яка вперше звертається за її призначенням, якщо протягом трьох місяців перед зверненням або під час її отримання особа з числа членів сім`ї на 1 число місяця, з якого призначається допомога, або на 1 число кожного місяця, в якому отримується допомога, має у власності житлове приміщення/частину житлового приміщення, що розташоване на територіях, не включених до переліку територій або територіях, включених - до переліку територій, щодо яких визначено дату завершення бойових дій (припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації (крім житлових приміщень, які непридатні для проживання, що документально підтверджується органом місцевого самоврядування, або інформації (за технічної можливості), внесеної до Реєстру пошкодженого та знищеного майна, або житлового приміщення (частини житлового приміщення площею менш як 13,65 кв. метра на одного члена сім`ї), або житлового приміщення (частини житлового приміщення, придбаного за кошти, отриманого на підставі договору кредиту, якщо перший внесок, сплачений уповноваженою особою або отримувачем, становив менш як 100 тис. гривень)..

ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В ст.1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014р. №1706-VII видно, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

ст.4 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", передбачено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених ст.12 цього Закону. Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.

Право на отримання допомоги на проживання мають внутрішньо переміщені особи відповідно до Порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022р. №332 (далі - Порядок № 332).

Згідно п.п.2, 3 Порядку № 332, в редакції на час отримання позивачем спірної допомоги, передбачено, що допомога надається особам, які перемістилися з тимчасово окупованої території російською федерацією території України, а також території адміністративно-територіальних одиниць, де проводяться бойові дії та що визначені в переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми "є Підтримка", затвердженому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 6 березня 2022 року № 204.

Облік внутрішньо переміщених осіб ведеться відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509 "Про облік внутрішньо переміщених осіб".

Допомога надається щомісячно з місяця звернення на кожну внутрішньо переміщену особу, відомості про яку включено до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, у таких розмірах:

для осіб з інвалідністю та дітей - 3000 гривень;

для інших осіб - 2000 гривень.

Допомога виплачується за повний місяць незалежно від дати звернення за її наданням.

Преамбулою Закону України "Про верифікацію та моніторинг державних виплат" від 03.12.2019р. № 324-IX (далі - Закон № 324-IX) визначено, що цей Закон визначає правові та організаційні засади здійснення верифікації та моніторингу державних виплат в Україні. Метою цього Закону є підвищення адресності державних виплат, сприяння розбудові системи соціального забезпечення, а також забезпечення ефективного використання бюджетних коштів.

ст.1 Закону України «Про верифікацію та моніторинг державних виплат», в контексті цього закону встановлено:

- верифікація - комплекс заходів щодо збору та перевірки достовірності інформації, що визначена законодавством для призначення, нарахування та/або здійснення державних виплат і впливає на визначення права на отримання та розмір таких виплат, а також виявлення невідповідності даних у автоматизованих інформаційних системах, реєстрах, базах даних;

- державні виплати - пенсії, допомоги, пільги, субсидії, соціальні стипендії, інші виплати, що здійснюються за рахунок коштів державного, місцевих бюджетів, фондів загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування;

- моніторинг - систематична діяльність з проведення аналізу інформації, отриманої під час верифікації, та аналізу результатів верифікації;

- органи, що здійснюють державні виплати, - розпорядники бюджетних коштів, інші органи, установи та організації, що призначають, нараховують та/або здійснюють державні виплати;

- реципієнти - фізичні особи, яким призначено, нараховано та/або здійснено державні виплати, а також фізичні особи, які звернулися за призначенням державних виплат;

- рекомендація - повідомлення про результат верифікації державних виплат щодо невідповідності інформації, що визначена законодавством для призначення, нарахування та/або здійснення державних виплат і впливає на визначення права на отримання і розмір таких виплат.

Відповідно до ст.4 Закону України "Про верифікацію та моніторинг державних виплат» одним із завдань органу, що здійснює верифікацію та моніторинг державних виплат, є здійснення верифікації достовірності інформації, поданої реципієнтами під час призначення, нарахування та/або здійснення державних виплат, що впливає на визначення права на отримання та розмір державних виплат.

ст.16 Закону України «Про верифікацію та моніторинг державних виплат» передбачено, що за результатами верифікації орган, що здійснює верифікацію та моніторинг державних виплат, надає органам, що здійснюють державні виплати, підтвердження відповідності наданої реципієнтом інформації вимогам законодавства, що впливають на визначення його права на отримання та розмір державних виплат, під час здійснення превентивної верифікації або рекомендації щодо: 1) проведення додаткової перевірки інформації, що містить невідповідності; 2) усунення невідповідностей даних у автоматизованих інформаційних системах, реєстрах, базах даних, володільцем, розпорядником та/або адміністратором яких є орган, що здійснює державні виплати.

Орган, що здійснює державні виплати, опрацьовує отримані рекомендації у строк, що не перевищує 15 робочих днів з дня їх отримання.

За результатами опрацювання наданих рекомендацій орган, що здійснює державні виплати, приймає рішення щодо: 1) призначення (перерахунку) державної виплати; 2) припинення нарахування та/або здійснення державної виплати; 3) поновлення нарахування та/або здійснення державної виплати; 4) усунення невідповідностей даних у автоматизованих інформаційних системах, реєстрах, базах даних, володільцем, розпорядником та/або адміністратором яких є орган, що здійснює державні виплати.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про верифікацію та моніторинг державних виплат» верифікація державних виплат здійснюється в інформаційно-аналітичній платформі шляхом застосування комплексу заходів із збору, проведення аналізу та порівняння параметрів інформації, отриманої від суб`єктів надання інформації, за кожним реципієнтом з подальшим визначенням відповідності інформації визначеним законодавством вимогам, що впливають на визначення права на отримання та розмір державних виплат, а також виявлення невідповідності даних у автоматизованих інформаційних системах, реєстрах, базах даних. Порядок здійснення верифікації та моніторингу державних виплат встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016р. № 136 "Про затвердження Порядку здійснення верифікації та моніторингу державних виплат" затверджений Порядок здійснення верифікації та моніторингу державних виплат (далі - Порядок № 136).

Порядку №136 передбачено, що за результатами поточної та ретроспективної верифікації Мінфін щомісяця до 25 числа надає органам, що здійснюють державні виплати, рекомендації щодо:

1) проведення додаткової перевірки інформації, що містить невідповідності;

2) усунення невідповідностей даних у автоматизованих інформаційних системах, реєстрах, базах даних, володільцем, розпорядником та/або адміністратором яких є орган, що здійснює державні виплати.

Рекомендація щодо кожного реципієнта формується на підставі однієї або декількох виявлених невідповідностей.

Про надані рекомендації Мінфін інформує щокварталу Кабінет Міністрів України.

Орган, що здійснює державні виплати, опрацьовує отримані рекомендації у строк, що не перевищує 15 робочих днів з дня їх отримання.

За результатами опрацювання наданих Мінфіном рекомендацій орган, що здійснює державні виплати, приймає рішення щодо:

1) призначення (перерахунку) державної виплати;

2) припинення нарахування та/або здійснення державної виплати;

3) поновлення нарахування та/або здійснення державної виплати;

4) усунення невідповідностей даних у автоматизованих інформаційних системах, реєстрах, базах даних, володільцем, розпорядником та/або адміністратором яких є орган, що здійснює державні виплати.

Орган, що здійснює державні виплати, за результатами опрацювання рекомендацій надає Мінфіну інформацію про прийняті рішення протягом п`яти робочих днів з дня їх прийняття.

Кабінет Міністрів України прийняв постанову №709 "Деякі питання підтримки внутрішньо переміщених осіб" (далі - Постанова № 709).

В п.2 Постанови № 709 визначено підстави припинення виплат допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам.

пп.5 п.2 Постанови № 709, встановлено, що з 1 вересня 2023 року виплата допомоги припиняється внутрішньо переміщеним особам, зазначеним у пункті 1 цієї постанови, якщо за результатами верифікації встановлено, що після набрання чинності цієї постанови внутрішньо переміщена особа має у власності житлове приміщення/частину житлового приміщення, що розташовані на територіях, не включених до переліку територій, або на територіях, включених до переліку територій, щодо яких визначено дату завершення бойових дій (дату припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації (крім житлових приміщень, які непридатні для проживання, що документально підтверджено органами місцевого самоврядування або за технічної можливості інформацією щодо житлових приміщень, внесених до Державного реєстру майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією російської федерації проти України, або житлового приміщення (частини житлового приміщення площею менш як 13,65 кв. метра на одного члена сім`ї).

Як видно з матеріалів справи, ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, яка вимушена покинути своє постійне місце проживання у м. Миколаїв Миколаївської області та переїхати до м.Тернопіль. З 30.01.2024р. позивач та її малолітні діти взяті на облік як внутрішньо переміщені особи та отримували державну допомогу на проживання.

Із змісту листа Управління соціальної політики Тернопільської міської ради видно, що ОСОБА_1 та її дітям з 01.01.2025р. виплату допомоги на проживання припинено з підстав виявлення у її власності житла, що розташоване на територіях, де не ведуться активні (можливі) бойові дії або які не є окупованими, та таке житло має площу понад 13,65 кв.м.

Відповідач повідомив, що з 01.01.2025р. припинено позивачу та її малолітнім дітям виплату допомоги на проживання внутрішньо переміщених осіб за результатами проведення верифікації Міністерством фінансів України та у зв`язку з тим, що остання має у власності житлове приміщення, що розташовано на території, не включеній до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією.

Згідно відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно видно, що 03.09.2024р. ОСОБА_1 на підставі договору дарування набула у приватну власність житловий будинок на території АДРЕСА_2 , загальною площею 119 кв.м., житловою площею 61,5 кв.м.

ст.47 ЖК України встановлено, що норма жилої площі в Україні встановлюється в розмірі 13,65 квадратного метра на одну особу.

Тобто, за приписами п.п.5 п.2 Постанови Кабінету Міністрів України №709 від 11.07.2023р. "Деякі питання підтримки внутрішньо переміщених осіб" держава визначила підстави припинення виплат допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам.

Разом з тим, підстава, за якої допомога на проживання продовжує виплачуватися, відповідно до Постанови № 709, зокрема, якщо внутрішньо переміщена особа має житлове приміщення або частину житлового приміщення площею менш як 13,65 кв.м. на одного члена сім`ї.

З наведеного видно, що саме житлова площа будинку (61,5 кв.м), набутого ОСОБА_1 , враховується на кількість членів її сім`ї, що має бути більша ніж 13,65 кв. метра на одного члена сім`ї для припинення виплат допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам.

Із заяви ОСОБА_1 на надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам від 05.03.2024р. видно, що до складу її сім`ї (особи, які разом перемістилися як внутрішньо переміщені особи) належать донька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та син та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відомостей про належність інших осіб до складу сім`ї позивача матеріали адміністративної справи не містять і судом не здобуто.

Отже, враховуючи приписи Постанови Кабінету Міністрів України № 709, позивач втратила право на отримання допомоги на проживання як внутрішньо переміщена особа, оскільки має у власності будинок житловою площею більше як 13,65 кв.м. на одного члена сім`ї.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки суб`єкт владних повноважень в особі Управління соціальної політики Тернопільської міської ради діяв в межах повноважень та у спосіб визначений законами та Конституцією України.

Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

В ст.242 КАС України видно, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст.229,308,310,315,316,321,322,325,329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 яка діє в інтересах малолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишити без задоволення, а Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 травня 2025 року у справі № 500/2139/25 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках передбачених ч.4 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н. В. Бруновська судді Р. Б. Хобор Р. М. Шавель