Рішення від 01.09.2025 по справі 755/17870/23

Справа №:755/17870/23

Провадження №: 2/755/4411/25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" вересня 2025 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:

головуючої судді - Марфіної Н.В.,

за участі секретарів - Булгакової Є.І., Лазоришин А.В.,

представника позивача - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в інтересах якого діє Ново-Білицький психоневрологічний інтернат для чоловіків, третя особи: Орган опіки та піклування Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шкрібляк Катерина Павлівна, про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на майно в порядку спадкування, -

у с т а н о в и в :

17.11.2023 року позивач звернувся до суду із позовом до відповідачів про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на майно в порядку спадкування, у якому просить: встановити факт прийняття спадщини ОСОБА_5 після смерті її матері ОСОБА_6 ; визнати за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за заповітом на 1/3 частину житлового будинку та 1/3 частину земельної ділянки, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та належали за життя ОСОБА_5 .

Вимоги позовної заяви мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . У встановлений законом строк позивач подав заяву про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_5 . Постановою нотаріуса від 22.03.2023 року позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Позивач вважає свої права порушеними та зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_3 померла мати ОСОБА_5 - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_12. Після смерті ОСОБА_6 відкрилась спадщина на житловий будинок та земельну ділянку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , які належали ОСОБА_6 на момент її смерті. Вказане нерухоме майно перейшло до ОСОБА_6 у спадок від її чоловіка ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 . З рішення Виконкому Дарницької Райдади депутатів трудящих міста Києва №741 від 15.08.1946 року про відвід земельної ділянки під житлове індивідуальне будівництво вбачається, що на підставі обов`язкової постанови Київської Міської Ради №8 від 02.02.1944 року, відведено земельну ділянку під житлове індивідуальне будівництво гр. ОСОБА_7 на АДРЕСА_2 . Спадкоємцями за законом після смерті ОСОБА_6 були її діти: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ; ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . ОСОБА_9 померла ІНФОРМАЦІЯ_7 і її спадкоємцем є її недієздатний син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який на даний час постійно проживає у Ново-Білицькому психоневрологічному інтернаті для чоловіків. ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_8 і його спадкоємцем є його донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_9 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , і її спадкоємцем за заповітом є її онук - ОСОБА_2 (позивач у справі). Після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина на частку житлового будинку та земельної ділянки, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , які вона успадкувала від своєї матері ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 . ОСОБА_5 фактично прийняла спадщину після смерті своєї матері ОСОБА_6 , але за життя не оформила своїх спадкових прав. На день смерті своєї матері ОСОБА_5 доглядала за нею та проживала разом із матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою суду від 21.07.2023 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою суду від 27.11.2023 року відкрите провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження до підготовчого засідання.

Ухвалою суду від 08.04.2024 року задоволене клопотання представника позивача про витребування доказів.

Ухвалою суду від 28.05.2024 року задоволені клопотання представника позивача про виклик свідків та витребування доказів.

Ухвалою суду від 17.09.2024 року закрите підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті та задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів.

Ухвалою суду від 28.04.2025 року задоволене клопотання представника позивача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Допитаний в судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_10 суду показав, що він знає позивача, оскільки є його сусідом по АДРЕСА_1 . Позивач наглядає за будинком і живе там. У цьому будинку також жила ОСОБА_5 , її сестра ОСОБА_11 та їх матір ОСОБА_6 . ОСОБА_5 доглядала свою матір ОСОБА_6 і після її смерті продовжила жити у будинку та обробляти земельну ділянку.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_12 суду показала, що позивач є її сином, а відповідачі племінники її покійної свекрухи ОСОБА_5 . Свідок вказує, що є невісткою ОСОБА_5 , її свекруха жила за адресою: АДРЕСА_1 з 1976 року. У вказаному будку також жила ОСОБА_6 , яка є мамою ОСОБА_5 , тобто вони жили постійно разом у зазначеному будинку. ОСОБА_5 доглядала свою матір. Потім ОСОБА_6 померла, а свекруха свідка ОСОБА_5 продовжила проживати в будинку і після смерті своєї мами. Тобто, як до так і після смерті своєї мами ОСОБА_5 жила в будинку, отже вступила в управління спадковим майном після смерті своєї матері.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав вимоги позовної заяви з підстав викладених у ній, просить позов задовольнити і додатково пояснив суду, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 і у встановлений законом строк позивач подав заяву про прийняття спадщини за заповітом після смерті своєї бабусі, але нотаріус своєю постановою від 22.03.2023 року відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом через відсутність правовстановлюючих документів на майно. Разом з цим, ІНФОРМАЦІЯ_3 померла мати ОСОБА_5 - ОСОБА_6 і це майно вона отримала від свого чоловіка ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 . Земельна ділянка у встановленому порядку була виділена ОСОБА_7 для індивідуальної забудови і відповідно на ній побудований будинок. ОСОБА_5 за нормами старого ЦК України фактично прийняла спадщину після смерті своєї мами ОСОБА_6 , однак не оформила своїх спадкових прав.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, в матеріалах справи наявні клопотання третіх осіб та Ново-Білицького психоневрологічного інтернату для чоловіків, як представника відповідача ОСОБА_4 , про розгляд справи без їх участі.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача та покази свідків, дослідивши матеріали справи і оглянувши оригінали поданих до суду документів, оцінивши всі наявні у справі докази кожен окремо та в їх взаємозв`язку і сукупності, повно, об`єктивно та всебічно встановивши обставини справи, приходить до наступного висновку.

Рішенням Виконкому Дарницької Райради депутатів трудящих міста Києва №741 від 15.08.1946 року вирішено на підставі обов`язкової постанови Київської Міської Ради №8 від 02.02.1944 року відвести земельну дільницю під житлове індивідуальне будівництво гр. ОСОБА_13 на АДРЕСА_2 (Т. 1, а.с. 5).

Згідно наявного в матеріалах справи супровідного листа від 16.12.1946 року, управлінням в справах Архітектури м. Києва надіслано до РЖУ Виконкому Дарницької Райради депутатів трудящих документацію гр. ОСОБА_13 (земплан ділянки, проект будинку з генпланом) для складання умови на право забудови дільниці по АДРЕСА_2 (Т. 1, а.с. 6).

У матеріалах справи наявний затверджений 15.11.1946 року план земельної дільниці в АДРЕСА_2 , що рішенням Виконкому Дарницької Ради депутатів трудящих від 15.08.1946 року №141 за проектом Управління в Справах Архітектури м. Києва відведено в користування ОСОБА_13 під індивідуальну забудову. Площа дільниці 1000 кв.м. (Т. 1, а.с. 7).

Також наявний схематичний план земельної ділянки АДРЕСА_3 від 14.04.1954 року, згідно якого на підставі рішення Виконкому Київської міськради від 23.02.1954 року №356 земельна ділянка зареєстрована за ОСОБА_13 (Т. 1, а.с. 8).

Згідно рішення Виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих №356 від 23.02.1954 року «Про висновки обміру земель в збудованих кварталах Дарницького району», затверджено представлені матеріали Київським міським бюро технічної інвентаризації по обміру земель збудованих кварталів, у тому числі кварталу 1730 та вирішено зареєструвати за землекористувачами збудованих кварталів 138859 кв.м. (Т. 1, а.с. 9).

Згідно Переліку земельних ділянок в кварталі АДРЕСА_4 значиться АДРЕСА_2 (Т. 1, а.с. 9-10).

У матеріалах справи наявна також копія Будинкової книги для реєстрації громадян, які проживають в буд. АДРЕСА_1 зі змісту якої вбачається, що, зокрема, ОСОБА_7 та ОСОБА_6 проживали та були зареєстровані у вказаному будинку з березня 1948 року (Т. 1, а.с. 11-14).

ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть (Т. 1, а.с. 15).

ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть (Т. 1, а.с. 16).

ОСОБА_7 та ОСОБА_6 перебували в зареєстрованому шлюбі з 10.01.1952 року, що підтверджується довідкою Дарницького відділу РАГС м. Києва від 24.01.2002 року (Т. 1, а.с. 21).

Із даних Будинкової книги для прописки громадян, що проживають в буд АДРЕСА_1 убачається, що ОСОБА_6 була зареєстрована та постійно проживала у вказаному будинку на час смерті її чоловіка ОСОБА_7 та після його смерті продовжила проживати у зазначеному будинку.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 529 ЦК УРСР (1963 року ), при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.

Згідно ст. 548 ЦК УРСР (1963 року ), для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

За даними Десятої київської державної нотаріальної контори, спадкова справа щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_7 не заводилась (Т. 1, а с. 242).

Водночас, за змістом ст. 549 ЦК УРСР (1963 року ), визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

У цій справі суд дійшов висновку, що ОСОБА_6 прийняла спадщину після смерті свого чоловіка ОСОБА_7 , оскільки подружжя проживало разом та було зареєстроване за однією адресою і після смерті чоловіка ОСОБА_6 залишилась проживати у будинку, що слідує із даних Будинкової книги для реєстрації громадян, які проживають в буд. АДРЕСА_1 .

Наведене свідчить, що у відповідності до положень ст. 549 ЦК УРСР (1963 року) ОСОБА_6 фактично вступила в управління та володіння спадковим майном свого чоловіка ОСОБА_7 .

Разом з цим установлено, що за життя ОСОБА_6 не оформила своїх спадкових прав на майно померлого чоловіка.

До реєстрації шлюбу з ОСОБА_7 , ОСОБА_6 мала прізвище « ОСОБА_14 », і ОСОБА_15 є матір`ю ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про народження останньої та копією свідоцтва про реєстрацію нею шлюбу з ОСОБА_16 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_10 (Т. 1, а.с. 116, Т. 2, а.с. 105-107).

За даними Десятої київської державної нотаріальної контори, спадкова справа щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 не заводилась (Т. 1, а с. 242).

Водночас убачається, що донька ОСОБА_6 - ОСОБА_5 прийняла спадщину після смерті своєї матері, оскільки вступила в управління та володіння спадковим майном, що підтверджується показами свідків та відповідає положенням п. 1 ч. 1 ст. 549 ЦК УРСР (1963 року).

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть (Т. 1, а.с. 19).

До моменту смерті ОСОБА_5 власних спадкових прав після смерті її матері ОСОБА_6 не оформила.

Разом з цим, за життя ОСОБА_5 склала заповіт від 28.03.2016 року, яким заповіла належну їй квартиру АДРЕСА_5 ОСОБА_2 (1/3 частина) та ОСОБА_17 (2/3 частини). Все інше майно ОСОБА_5 заповіла ОСОБА_2 із наступним викладенням своєї волі: «Все моє інше майно, усі мої права та обов`язки, які мені належать на момент складання цього заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть належати мені у майбутньому, та усе моє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що мені буде належати на день смерті і на що я за законом матиму право, в тому числі частину будинку та частку земельної ділянки, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_11 » (Т. 1, а.с. 23).

Відповідно до положень ст.ст. 1216-1218 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За змістом ст.ст. 1222, 1223 ЦК України, спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин (стаття 2 цього Кодексу). Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Статтею 1225 ЦК України передбачено, що право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд, об`єкта незавершеного будівництва, щодо якого зареєстровано право власності/спеціальне майнове право, переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд, об`єкта незавершеного будівництва, щодо якого зареєстровано право власності/спеціальне майнове право, переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом.

За змістом ст.ст. 1233, 1234 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Згідно ст. 1235 ЦК України, заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування.

Заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини. Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини (ст. 1236 ЦК України).

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ст.ст. 1268-1270 ЦК України).

Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно (ст.ст. 1296, 1297 ЦК України).

Із матеріалів справи убачається, що позивач 07.02.2022 року звернувся до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті його бабусі ОСОБА_5 (Т. 1, а.с. 105).

Убачається, що нотаріус видав позивачу свідоцтво про право на спадщину за заповітом стосовно квартири АДРЕСА_5 , разом з цим, нотаріус своєю постановою від 22.03.2023 року відмовив позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом щодо частини будинку та земельної ділянки, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки відсутні документи, які посвідчують право власності спадкодавиці ОСОБА_5 на зазначене майно (Т. 1, а.с. 186).

Відповідно до п.п. 4.14, 4.15, 4.18. п. 4 Глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 № 296/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року № 282/20595, при видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов`язково перевіряє: факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства, якщо має місце спадкування за законом, прийняття спадкоємцем спадщини у встановлений законом спосіб, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців витребовуються документи, які підтверджують вказані факти.

Видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, проводиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцеві та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна.

Якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, що підлягає реєстрації (за винятком земельної ділянки), нотаріус виготовляє витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз`яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (ст. 328 ЦК України).

Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (ст. 331 ЦК України).

Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності (ст. 386 ЦК України).

Власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України).

Відсутність правовстановлюючих документів на спадкове майно позбавляє позивача можливості отримати свідоцтво про право на спадщину за заповітом.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права.

Умовою переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

У пункті 3.2 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24 травня 2001 року № 127, міститься перелік об`єктів (будівельних робіт), які не належать до самочинного будівництва.

Зокрема, зазначено, що до самочинного будівництва не належать індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них побудовані до 05 серпня 1992 року.

Відповідно до пункту 42 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127, документом, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом індивідуального (садибного) житлового будинку, садового, дачного будинку, господарської (присадибної) будівлі та споруди, прибудови до них, побудованих до 05 серпня 1992 року, є технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна.

Відносини, пов`язані з державною реєстрацією права власності на збудовані об`єкти нерухомого майна, нерозривно пов`язані з законодавством у сфері містобудування, а саме із Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Так, відповідно до норм вказаного Закону, обов`язковою умовою створення об`єкта містобудування як об`єкта цивільно-правових відносин, щодо якого можуть виникати речові права, є прийняття такого об`єкта в експлуатацію.

Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" набрав чинності з 12 березня 2011 року. У пункті 9 Розділу V "Прикінцеві положення" цього Закону передбачений певний строк для проходження процедури прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва, збудованих без дозволу на виконання будівельних робіт, за результатами їх технічного обстеження.

Зокрема, до таких об`єктів було віднесено індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період з 05 серпня 1992 року до 12 березня 2011 року.

Враховуючи наведене, індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період до 05 серпні 1992 року не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію.

Відповідно до частини третьої статті 3 Закону України від 01 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Згідно з частиною третьою статті 3 зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.

Правовідносини щодо будівництва житлових будинків і набуття прав на них до 05 серпня 1992 року регламентувалися нормами ЦК УРСР в редакції 1963 року.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з частинами першою та другою статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

До 05 серпня 1992 року закон не передбачав процедуру введення нерухомого майна в експлуатацію при оформленні права власності. Законодавство, чинне на зазначений час, не пов`язувало виникнення права власності на садові будинки з надвірними будівлями та спорудами з державною реєстрацією такого права.

Документом, що засвідчував факт існування об`єкта нерухомого майна й містив його технічні характеристики, був технічний паспорт на такий об`єкт, виготовлений за результатом його технічної інвентаризації.

Згідно абзацу 3 п. 78 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (надалі - «Порядок»), документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, не вимагається в разі державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року.

Верховний Суд у своїй постанові від 15.01.2021 року по справі №1540/3952/18 прийшов до наступних висновків: Індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період до 5 серпня 1992 року, не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію.

Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією висловленою Верховним Судом у постанові від 15 жовтня 2020 року у справі №623/214/17.

Вперше на законодавчому рівні встановлено порядок та умови прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва постановою Кабінету Міністрів України від 5 серпня 1992 року №449 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів державного замовлення», а до 05 серпня 1992 року закон не передбачав процедуру введення нерухомого майна в експлуатацію при оформленні права власності.

Фактично єдиним документом, що засвідчує факт існування об`єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об`єкт, виготовлений за результатом його технічної інвентаризації (лист Міністерства юстиції України від 23 лютого 2016 року № 8.4-35//18/1).

Реєстрація (оформлення) права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них (надалі - «Об`єкти»), що закінчені будівництвом до 05 серпня 1992 року регулюється Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (надалі - «Закон») та зазначеним вище Порядком.

Так, для державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 р., подаються: технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна; документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси.

Для державної реєстрації прав на об`єкти, побудовані до 05.08.1992 року, державний реєстратор робить запит до БТІ щодо відсутності зареєстрованих прав на такі об`єкти до 2013 року.

Рік побудови визначається на підставі даних технічного паспорта. Інформація про рік спорудження (побудови) зазначається за словами замовника технічної інвентаризації, і не потребує надання будь-яких підтверджуючих документів (у разі відсутності у замовника відповідної документації матеріали конструктивних елементів та рік спорудження будинків, допоміжних (господарських) будівель і споруд зазначає замовник, що відображається в абрисі (ескізі) та засвідчується його підписом).

При вирішенні спору про визнання права власності на спадкове майно потрібно розмежовувати час і підстави виникнення права власності у спадкодавця, які кваліфікуються відповідно до законодавства України, чинного на час виникнення права власності та підстави спадкування зазначеного майна, що визначаються на час відкриття спадщини та згідно із пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації. Право власності на збудоване до набрання чинності вказаним Законом нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його будівництва, а не виникає у зв`язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13 червня 2012 року № 6-54цс12, постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 557/1209/16-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18.

Позивачем надано суду Будинкову книгу зі змісту якої вбачається, що перші мешканці будинку ОСОБА_7 та ОСОБА_6 були зареєстровані в будинку у 1948 році, а також суду надано технічний план будинку від 07.01.1947 року (Т. 2, а.с. ), що переконливо свідчить про побудову будинку до 05.08.1992 року.

Індивідуальні житлові будинки, збудовані у період до 05 серпня 1992 року, не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію, у тому числі по окремо визначеній «спрощеній» процедурі. Єдиним документом, що засвідчує факт існування об`єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об`єкт, виготовлений за результатами його технічної інвентаризації.

Ураховуючи все вище викладене суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову, оскільки будинок побудований до 05.08.1992 року, а земельна ділянка була зареєстрована за ОСОБА_7 до його смерті.

При цьому встановлено, що ОСОБА_6 прийняла спадщину після смерті свого чоловіка ОСОБА_7 , а після смерті ОСОБА_18 спадщину приняла її донька ОСОБА_5 .

Хоча спадкоємці не здійснювали оформлення спадкових прав, спадкове майно належало їм фактично у зв`язку з прийняттям ними спадщини.

Після смерті ОСОБА_5 позивач, як спадкоємець за заповітом, у встановленому законом порядку прийняв спадщину, однак не має можливості оформити свої спадкові права щодо будинку та земельної ділянки, оскільки попередні спадкоємці приймали спадщину, однак не здійснювали її оформлення, окрім того відсутні належні правовстановлюючі документи на майно, які б дозволяли позивачу оформити спадок в органах нотаріату без звернення до суду.

Вирішуючи спір суд також приймає доводи позивача про те, що у ОСОБА_6 було троє дітей: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_5 . Всі ці особи померли, а їх спадкоємцями є: ОСОБА_4 (відповідач у справі); ОСОБА_3 (відповідачка у справі) і ОСОБА_2 (позивач), тож позивачу має належати 1/3 частина від будинку та земельної ділянки.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 315, 353, 354 ЦПК України, ст.ст. 529, 548, 549 ЦК УРСР (1963 року), ст.ст. 5, 15, 16, 328, 331, 386, 392, 1216-1218, 1222, 1223, 1225, 1233-1236, 1268-1270, 1296, 1297 ЦК України, суд, -

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в інтересах якого діє Ново-Білицький психоневрологічний інтернат для чоловіків, третя особи: Орган опіки та піклування Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шкрібляк Катерина Павлівна, про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на майно в порядку спадкування - задовольнити.

Встановити факт прийняття спадщини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , після смерті її матері ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_12 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , право власності на 1/3 частину житлового будинку та земельної ділянки, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду складений 01.09.2025 року.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач - ОСОБА_3 ( АДРЕСА_7 , РНОКПП НОМЕР_2 );

Відповідач - ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , АДРЕСА_8 , соціальний заклад);

Третя особа - Орган опіки та піклування Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації (м. Київ, вул. Гната Юри, 9, код ЄДРПОУ 37498740);

Третя особа - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шкрібляк Катерина Павлівна ( АДРЕСА_9 ).

Суддя -