Постанова від 01.09.2025 по справі 916/2768/25

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2025 рокум. ОдесаСправа № 916/2768/25Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючої судді Принцевської Н.М.;

суддів: Діброви Г.І., Таран С.В.;

(Південно-західний апеляційний господарський суд, м. Одеса, пр-т Шевченка,29)

Секретар судового засідання (за дорученням головуючої судді): Романенко Д.С.;

Представники сторін:

Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство Агрінол" Жиленкова В.В.;

Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта Вілмар Україна" Бут Д.В.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта Вілмар Україна"

на ухвалу Господарського суду Одеської області від 16.07.2025 (про забезпечення позову, суддя Рога Н.В.)

по справі №916/2768/25

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство Агрінол"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта Вілмар Україна"

про стягнення

(суддя першої інстанції: Рога Н.В., дата та місце прийняття ухвали: 16.07.2025, Господарський суд Одеської області, м. Одеса, пр-т Шевченка,29),

У липні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство Агрінол" (далі - Позивач) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта Вілмар Україна" (далі - Відповідач) про стягнення основного боргу у розмірі 930 818,30 грн, інфляційних втрат у розмірі 515 122,89 грн, 3% річних у розмірі 94 254,91 грн та пені у розмірі 150 594,55 грн.

Разом з позовною заявою Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство Агрінол" подана заява (вх.№2-1111/25 від 14.07.2025) про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти на розрахункових рахунках, рухоме та нерухоме майно, яке належить ТОВ "Дельта Вілмар Україна" в межах ціни позову у розмірі 1 690 790,65 грн.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 16.07.2025 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство Агрінол" про забезпечення позову у справі №916/2768/25 задоволено частково; накладено арешт на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта Вілмар Україна", як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову, у межах суми позовних вимог на загальну суму 1 690 790,65 грн; у задоволенні решти заяви відмовлено.

Частково не погоджуючись з такою ухвалою Товариство з обмеженою відповідальністю "Дельта Вілмар Україна" звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 16.07.2025 у частині задоволення заяви про забезпечення позову шляхом накладання арешту на грошові кошти Відповідача у межах суми позовних вимог на загальну суму 1 690 790,65 грн та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви в цій частині.

Апелянт вважає, що ухвала Господарського суду Одеської області від 16.07.2025 у справі № 916/2768/25, а саме пункти 1, 2 ухвали, у частині часткового задоволення заяви Позивача та накладення арешту на рахунки Відповідача прийнята господарським судом першої інстанції передчасно, при неповному з`ясуванні обставин справи, висновки суду не відповідають обставинам справи. Ухвалу прийнято судом з порушенням норм процесуального права.

У своїй скарзі Апелянт звертає увагу, що суд насамперед повинен з`ясувати зміст позовних вимог, а також фактичні підстави позову, разом з тим, судом першої інстанції не було перевірено фактичну підставу позову.

При цьому, як стверджує Відповідач, Позивач зазначив у заяві, що борг виник унаслідок порушення умов Договору поставки № 500005561 від 09.09.2020. Утім, цей Договір до позовної заяви та заяви про забезпечення Позивачем не доданий, відповідно у матеріалах справи відсутній. А отже, Апелянт вважає, що висновки суду про наявність фактичних підстав для позову, які суд визнав встановленими, не відповідають обставинам справи.

Апелянт переконаний, що посилання на потенційну можливість ухилення Відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для її задоволення.

Крім того, як стверджує Відповідач, Заявник не надав суду доказів наявності об`єктивного існування ризиків не виконання рішення суду з боку ТОВ "Дельта Вілмар Україна", що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, та що без їх застосування права, свободи та законні інтереси Заявника будуть порушені, на підтвердження чого мають бути надані належні й допустимі докази.

Апелянт вважає, що Позивач не навів та не надав доказів наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, зокрема щодо вчинення Відповідачем дій спрямованих на відчуження належного йому майна, відсутності у Відповідача активів, у тому числі грошових, достатніх для виконання рішення суду у разі задоволення позову, та того, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів Позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

В свою чергу, суд першої інстанції, розглядаючи заяву про забезпечення позову, не встановив наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 31.07.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта Вілмар Україна" на ухвалу Господарського суду Одеської області від 16.07.2025 по справі №916/2768/25; призначено розгляд справи №916/2768/25 на 01.09.2025 року об 11-30 год.; витребувано у Господарського суду Одеської області матеріали оскарження ухвали від 16.07.2025 по справі №916/2768/25.

04.08.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали оскарження ухвали від 16.07.2025 по справі №916/2768/25.

04.08.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство Агрінол" надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Крім того, 05.08.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта Вілмар Україна" надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

11.08.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство Агрінол" надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому Позивач не погоджується з її доводами, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.

Позивач, посилаючись на дані системи youcontrol.com.ua зазначає, що з аналізу фінансового стану Відповідача в розділі фінансові показники, який здійснено на підставі офіційної звітності, показник Борги (співвідношення загальних зобов`язань до власного капіталу) має за результатами 2024 року значення 281,69%. Тобто власний капітал майже втричі менший за зобов`язання, що може свідчити про ризики своєчасного виконання взятих Відповідачем зобов`язань. При цьому загальні зобов`язання становлять 73,8% активів Відповідача, що свідчить про обтяженість Відповідача, щодо обслуговування існуючих боргів.

Як стверджує Позивач, Відповідач приховує реальний фінансовий стан та уникає публікації звітності та аудиторських висновків, що підтверджує необхідність вжиття заходів для забезпечення позову.

Крім того, Позивачем 11.08.2025 також заявлено клопотання про поновлення строку на надання доказів та приєднання їх до справи, у якому останній просить приєднати докази, які підтверджують ті обставини, що Відповідач міг здійснити оплату за товар на рахунок Позивача, відкритий в АТ «КРЕДОБАНК», який йому був відомий, але не здійснив оплату й після отримання претензій Позивача щодо сплати боргу. Такі обставини свідчать про вчинення Відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після отримання товару та після отримання товару й пред`явлення Позивачем до нього претензій.

Зазначені докази не були подані Позивачем разом із заявою про забезпечення позову, так як існування договору Відповідачем не заперечувалось раніше. Отримавши претензії й адвокатський запит про надання документів, Відповідач не надав відповіді що договору поставки № 500005561 від 09.09.2020 не існує. До подання ним заперечень на заяву про забезпечення позову, апеляційної скарги на ухвалу від 16.07.2025 про часткове задоволення заяви про забезпечення позову, а також подання Відповідачем відзиву на позовну заяву, у Позивача не було підстав вважати, що Відповідач заперечує існування договору поставки при тому, що самі поставки визнає.

З огляду на зазначене, Позивач просить поновити строк на подання доказів та приєднати до матеріалів справи:

- копії виписок з банківського рахунку, які підтверджують здійснення Відповідачем платежів за спірним договором за попередні поставки на підтвердження існування правовідносин між Позивачем та Відповідачем за договором поставки №500005561 від 09.09.2020, а саме виписки АТ «КРЕДОБАНК» за: 03.02.2022, документ 1157214 від 03.02.2022 платіж на суму 465 409, 15 грн оплата за ТМЦ згідно договору № 500005561 від 09.09.2020 та рахунку № АП1612013 від 16.12.2021; 14.12.2021, документ 1152954 від 14.12.2021 - платіж на суму 460 561, 14 грн оплата за ТМЦ згідно договору № 500005561 від 09.09.2020 та рахунку № АП1611051 від 16.11.2021; 18.02.2021, документ 1128295 від 18.02.2021 - платіж на суму 402 337, 15 грн оплата за ТМЦ згідно договору № 500005561 від 09.09.2020 та рахунку № АП2101029 від 21.01.2021; 08.10.2020, документ 06.10.2020 № 1119448 - платіж на суму 342 144, 00 грн оплата за ТМЦ згідно договору № 500005561 від 09.09.2020 та рахунку № АП-0909040 від 09.09.2020;

- копію Довідки АТ «КРЕДОБАНК» від 07.08.2025 Вих.№ 238-15989/25 на підтвердження того, що рахунок, на який була здійснена оплата Відповідачем за попередні поставки є діючим станом на 07.08.2025;

- докази щодо фінансового стану Відповідача, а саме: сторінки з Інтернет ресурсу: youcontrol.com.ua (YOU CONTROL, інформація про те, що ТОВ «Дельта Вілмар Україна» входить в групу «Дельта Вілмар»); скріншот сторінки з Інтернет ресурсу: youcontrol.com.ua (YOU CONTROL, інформація про фінансові показники ТОВ «Дельта Вілмар Україна»); скріншот про Консолідована фінансова звітність ТОВ «Дельта Вілмар Україна» відповідно до Міжнародних стандартів фінансової звітності та звіт незалежного аудитора 31.12.2022 (розміщена в Інтернеті за адресою https://www.deltawilmar.com/richna-zvitnist/ у вкладці «Група компаній «Дельта Вілмар» файл «Консолідована фінансова звітність та звіт незалежного аудитора»); скріншот сторінки з Інтернет ресурсу https://www.deltawilmar.com/richna-zvitnist/, якій містить вкладку «Група компаній «Дельта Вілмар» файл «Консолідована фінансова звітність та звіт незалежного аудитора»;

- відзив ТОВ «Дельта Вілмар Україна» на позовну заяву ТОВ «НВП Агрінол» у справі № 916/2768/25.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.08.2025 прийнято до розгляду справу №916/2768/25 у новому складі суддів; задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство Агрінол" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта Вілмар Україна" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

У судове засідання 01.09.2025, яке проводилось в режимі відеоконференції з`явились представники Сторін, які підтримали вимоги та доводи викладені ними письмово.

Колегією суддів було розглянуто та відмовлено в задоволенні клопотання Позивача про поновлення строку на надання доказів та приєднання їх до справи з огляду на наступне.

Згідно з частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи (частини 1, 2, 3 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частина 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 118 Господарського процесуального кодексу України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частиною 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Разом з тим, відповідно до статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Відповідно до висновку щодо застосування статей 80, 269 Господарського процесуального кодексу України, викладеного Верховним Судом у постанові від 18.06.2020 у справі №909/965/16, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному випадку на прокурора та відповідача).

Отже, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає. Клопотання повинно містити роз`яснення причин пропуску і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними. В клопотанні чи заяві повинні бути докази того, що здійснити відповідні процесуальні дії у визначений строк у заявника не було можливості.

Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, диспозитивність, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості є одними з основних засад судочинства, закріпленими у статті 124 Конституції України, статтях 2, 7, 13, 14 Господарського процесуального кодексу України. Принцип диспозитивності передбачає, зокрема, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи та в межах заявлених вимог і на підставі доказів, наданих сторонами.

Така обставина, як відсутність обґрунтування, в чому полягає винятковість неподання зазначених доказів до суду першої інстанції, виключає можливість прийняття апеляційним господарським судом додаткових доказів у порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України (постанови Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 914/1725/19; від 12.01.2021 у справі № 01/1494(14-01/1494); від 15.12.2020 у справі № 925/1052/19; від 21.04.2021 у справі № 906/1179/20).

Отже, суд апеляційної інстанції вважає, що надані Позивачем разом з клопотаннями про поновлення строку на подання додаткові докази не можуть бути прийняті до розгляду, оскільки такі докази Позивач мав подати у суді першої інстанції. Крім того, відсутність у заявленому Позивачем клопотанні обґрунтування, в чому полягає винятковість неподання доказів до суду першої інстанції, крім пояснень, що Позивач розраховував, що такі докази немає необхідності подавати, виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції зазначених доказів до матеріалів справи у порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України.

За встановлених обставин, клопотання Позивача про поновлення пропущеного процесуального строку на подання додаткових доказів та приєднання цих доказів до матеріалів справи не підлягає задоволенню.

У відповідності до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали суду, встановила наступне.

Предметом апеляційного перегляду є ухвала місцевого господарського суду про забезпечення позову у вигляді накладання арешту на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю "Дельта Вілмар Україна", як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову, у межах суми позовних вимог на загальну суму 1690790,65 грн.

Як зазначалось раніше, Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство Агрінол" (далі - Позивач) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта Вілмар Україна" (далі - Відповідач) про стягнення основного боргу у розмірі 930 818,30 грн, інфляційних втрат у розмірі 515 122,89 грн, 3% річних у розмірі 94 254,91 грн та пені у розмірі 150 594,55 грн.

Разом з позовною заявою Позивачем подана заява (вх.№2-1111/25 від 14.07.2025) про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти на розрахункових рахунках, рухоме та нерухоме майно, яке належить ТОВ "Дельта Вілмар Україна" в межах ціни позову у розмірі 1 690 790 грн 65 коп.

Як вже зазначалося, ухвалою суду першої інстанції заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство Агрінол" про забезпечення позову у справі №916/2768/25 задоволено частково; накладено арешт на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта Вілмар Україна", як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову, у межах суми позовних вимог на загальну суму 1 690 790,65 грн; у задоволенні решти заяви відмовлено.

Суд у своїй ухвалі врахував, що виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення коштів (у разі задоволення позовних вимог) прямо залежить від тієї обставини, чи матиме Відповідач необхідну суму грошових коштів. У свою чергу накладення арешту на грошові кошти Відповідача у межах ціни позову полягає у тому, що такі дії забезпечать реальне виконання судового рішення у разі задоволення позову.

З огляду на зазначене, місцевий господарський суд дійшов висновку, що запропонований Позивачем захід забезпечення позову про накладення арешту на грошові кошти не порушує та не обмежує права Відповідача.

За приписами частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", статті 11 Господарського процесуального кодексу України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено право на ефективний засіб юридичного захисту, встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" зазначено що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припинення порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

У рішенні Конституційного Суду України від 16.06.2011 №5-рп/2011 у справі N1-6/2011 зазначено, що судочинство охоплює, зокрема, інститут забезпечення позову, який сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого статтею 55 Конституції України.

Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи, або забезпечити ефективний захист чи поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів Позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, в разі задоволення позову. (Такі висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 29.07.2019 у справі №905/491/19).

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів Позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Близькі за змістом висновки щодо застосування статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/19256/16, від 14.05.2018 у справі №910/20479/17, від 14.06.2018 у справі №916/10/18, від 23.06.2018 у справі №916/2026/17, від 16.08.2018 у справі №910/5916/18, від 11.09.2018 у справі №922/1605/18, від 14.01.2019 у справі №909/526/18, від 21.01.2019 у справі №916/1278/18, від 25.01.2019 у справі №925/288/17, від 26.09.2019 у справі №904/1417/19.

Положеннями статті 136 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається, як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів Позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

За правилами цієї статті заходи забезпечення позову застосовуються господарським судом, як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.

Отже, забезпечення позову по суті це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів Відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог Позивача.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів Позивача від можливих недобросовісних дій із боку Відповідача чи інших учасників справи для того, щоб забезпечити Позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в частинах другій, п`ятій, шостій та сьомій статті 137 Господарського процесуального кодексу України).

Судовий розсуд це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.

Саме такий сталий правовий висновок Верховного Суду викладено у низці постанов останнього, зокрема, від 24.10.2022 у справі №916/950/22 та від 15.05.2019 у справі №910/688/13.

З наведеного слідує, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття або відмова у застосування останніх знаходяться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.

Відповідно до частини першої статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті Відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною Відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно Відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Як зазначалось раніше, згідно зі ст. 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті Відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову.

Згідно з ч. 11 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Відповідно до частини першої статті 139 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити, зокрема: предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Забезпечення позову є процесуальним засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових рішень, прийнятих за результатами розгляду спору. Учасник справи, який звертається із заявою про забезпечення позову, повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення.

Положення статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України пов`язують вжиття господарським судом заходів забезпечення позову з обґрунтуванням обставин необхідності такого забезпечення в контексті положень статті 73 Господарського процесуального кодексу України як гарантії ефективності задоволення вимог Позивача (заявника) за результатами розгляду спору по суті.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості й адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони Відповідачеві (іншим особам) вчиняти певні дії (висновки про застосування норм права, які викладені в постанові Верховного Суду від 25.05.2018 у справі №916/2786/17, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.08.2019 у справі №910/16586/18).

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, Позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі №914/970/18, від 10.11.2020 у справі №910/1200/20).

Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними з заявленими Позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони Відповідачу (іншим особам) здійснювати певні дії (постанови Верховного Суду від 17.08.2021 у справі №914/649/20, від 16.05.2023 у справі №910/2281/22).

За таких обставин, обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими Позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів Позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу (така правова позиція наведена в постановах Верховного Суду від 14.06.2018 у справі №916/10/18, від 15.01.2019 у справі №915/870/18, від 05.08.2019 у справі №922/599/19).

Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд керується тим, що у випадку задоволення позову, судове рішення має бути реалізованим, позаяк це рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 №18-рп/2012).

Предметом позову у даній справі є стягнення основного боргу у розмірі 930 818,30 грн, інфляційних втрат у розмірі 515 122,89 грн, 3% річних у розмірі 94 254,91 грн та пені у розмірі 150 594,55 грн.

У заяві про забезпечення позову Позивач просив накласти арешт на грошові кошти на розрахункових рахунках, рухоме та нерухоме майно, яке належить ТОВ "Дельта Вілмар Україна" в межах ціни позову у розмірі 1 690 790,65 грн.

Заяву Позивач мотивує тим, що предметом позову є вимога майнового характеру про стягнення з Відповідача основного боргу, інфляційних втрат, 3% річних та пені, у зв`язку з чим, з метою можливості реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при його виконанні у випадку задоволення позову, слід застосувати заходи забезпечення позову, оскільки Відповідач в будь-який момент має можливість як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь Позивача.

Як зазначалось раніше, ухвалою суду першої інстанції заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство Агрінол" про забезпечення позову у справі №916/2768/25 задоволено частково; накладено арешт на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта Вілмар Україна", як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову, у межах суми позовних вимог на загальну суму 1 690 790,65 грн; у задоволенні решти заяви відмовлено.

Суд дійшов висновку, що оскільки предметом позову є вимога майнового характеру про стягнення з Відповідача 1 690 790,65 грн, у зв`язку з чим, з метою можливості реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при його виконанні у випадку задоволення позову, слід застосувати заходи забезпечення позову, оскільки можливість Відповідач в будь-який момент має можливість розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь Позивача.

Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у Відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Саме така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 28.08.2019 у справі №910/4491/19.

Вирішуючи питання про необхідність вжиття заходів забезпечення позову, колегія суддів зауважує, що суд повинен врахувати потенційні ризики можливості невиконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав Позивача в разі задоволення позову та виконання ухваленого рішення (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17.06.2022 у справі № 908/2382/21).

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (частини третя статті 13 ГПК України).

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у п. 23 постанови від 03.03.2023 у справі №905/448/22 звернув увагу на те, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість Відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь Позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права Відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Крім того, аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 07.04.2023 у справі № 910/8671/22, від 20.04.2023 у справі № 914/3316/22, від 27.04.2023 у справі №916/3686/22, від 09.06.2023 у справі № 37з-23.

Також, оскільки в силу положень статті 192 Цивільного кодексу України гроші є платіжним засобом, то Відповідач може в будь-який момент розрахуватись коштами і доведення Позивачем доказами такого його права і, відповідно, можливості не вимагається.

Виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості.

Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватися із Позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.

Подібні висновки про те, що у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, накладення арешту на нерухоме майно є належним видом забезпечення позову, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18.

Поряд з цим, заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову (аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 18.02.2022 у справі № 910/12404/21).

Судовою колегією встановлено, що у заявлений Позивачем спосіб забезпечення позову і в межах суми спору, що є предметом стягнення у справі №916/2768/25, законні права Відповідача не порушуються.

Арешт на грошові кошти, який накладається судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, має на меті подальше звернення стягнення на них в разі задоволення позову.

Відповідний спосіб забезпечення позову не порушує балансу інтересів сторін, а є законним тимчасовим заходом до результатів вирішення спору, спрямованим на забезпечення гарантії виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.

Таким чином, у даному випадку, застосування судом обраного заходу забезпечення позову направлено, насамперед, на забезпечення дійсної ефективності судового захисту та упередження можливості додаткового порушення прав та законних інтересів заявника.

Також у рішенні Європейського суду з прав людини від 18.05.2004 у справі Продан проти Молдови Суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантований Європейською конвенцією з прав людини, буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов`язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній із сторін.

Отже, саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав Позивача в разі задоволення позову та виконання ухваленого судового рішення, що повністю відповідає позиції Європейського суду зазначеній вище.

Підсумовуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що викладені в апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали, оскільки вони не підтверджуються матеріалами оскарження ухвали та ґрунтуються на неправильному тлумаченні Скаржником норм процесуального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. Разом з тим, більшість доводів апеляційної скарги стосується суті спору, а тому залишаються судовою колегією без розгляду.

Відтак, врахувавши наведені законодавчі приписи у сукупності зі встановленими обставинами даної справи, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку щодо обґрунтованості заяви Позивача про забезпечення позову та її часткового задоволення шляхом накладання арешту на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта Вілмар Україна", як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову, у межах суми позовних вимог на загальну суму 1 690 790,65 грн.

Отже, колегія суддів виснує, що з урахуванням того, що предметом позову є майнова вимога про стягнення грошових коштів у сумі 1 690 790,65 грн, заявлені заходи забезпечення позову відповідають вимогам процесуального законодавства щодо розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, доведеності обставин щодо ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів. Судом також враховується, що виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення коштів (у разі задоволення позовних вимог) прямо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів. У свою чергу накладення арешту на грошові кошти Відповідача у межах ціни позову полягає у тому, що такі дії забезпечать реальне виконання судового рішення у разі задоволення позову.

До того ж, відповідно до усталеної судової практики, внаслідок арешту такі кошти залишаються у власності Відповідача, проте знерухомлюються з метою недопущення їх виведення з рахунків боржника (відчуження) й уникнення виконання ним судового рішення у майбутньому. Крім того, такий захід скасовується у випадку ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позову.

В такий спосіб грошові кошти залишаються у володінні та користуванні Відповідача, а можливість розпоряджатися ними тимчасово обмежується виключно щодо частини коштів, якої стосується спір.

Колегія суддів враховує, що необхідність вжиття заходів забезпечення позову в даному випадку зумовлена обґрунтованим припущенням, що з урахуванням предмета спору, невжиття таких заходів може ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, чим фактично буде нівельована функція судового рішення, як механізму дійсного поновлення порушених прав та інтересів, адже можливість Відповідача у будь-який момент розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках є беззаперечною.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає співмірним та адекватним заходом забезпечення позову у даному випадку буде накладення арешту в межах ціни позову в розмірі 1 690 790,65 грн на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю "Дельта Вілмар Україна", як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову.

До того ж, за обставин звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме Відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду Позивач (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.10.2022 у справі №905/446/22).

Саме Відповідач має можливість повно доводити наведені обставини, зокрема, спростувати підстави для накладення арешту на грошові кошти на відкритих ним рахунках, зазначити про наявність у нього на рахунках достатньої кількості грошових коштів, про наявність майна тощо, що може свідчити про можливість реального та фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Тобто спростувати обставини імовірності утруднення виконання рішення суду про задоволення позову в разі невжиття заходів забезпечення позову.

Судова колегія наголошує на тому, що Відповідачем наразі не доведено недоцільності чи неспівмірності заходів забезпечення, про вжиття яких просив у суду Позивач, що такі заходи забезпечення позову створюють або можуть створити перешкоди господарській діяльності Товариства, а також не спростовано обставини ймовірності утруднення виконання рішення суду про задоволення позову в разі невжиття заходів забезпечення позову.

Натомість, доводи Апелянта фактично зводяться до незгоди з прийнятою ухвалою та зосередженням уваги суду на ненаданні Позивачем до позовної заяви Договору поставки на який посилається Позивач та обґрунтованості позовних вимог.

Колегія суддів звертає увагу, що доводи Апелянта не підтверджують наявність у Товариства на рахунках достатньої кількості грошових коштів, що могло б достеменно свідчити про можливість реального та фактичного виконання судового рішення в майбутньому, в разі задоволення позову.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.06.2022 у справі №908/2382/21 зазначив, що виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язано з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості.

Слід також відзначити, що у випадку арешту коштів на рахунках, гроші залишаються у власності Відповідача і знерухомлюються з метою недопущення виведення грошових коштів з його рахунків й уникнення виконання судового рішення у майбутньому. Такий захід може бути скасований у випадку ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позову або виконання Відповідачем своїх договірних зобов`язань перед Позивачем. Відсутні будь-які підстави вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження прав Відповідача чи втручання в його господарську діяльність, адже грошові кошти залишаються у його володінні та користуванні, а можливість розпоряджатися тимчасово обмежується на певний час лише щодо частини коштів, а не всіх коштів Відповідача, і спрямовані на запобігання перешкод у виконанні судового рішення у разі задоволення позову у цій справі.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції вважає, що місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку щодо можливості часткового задоволення заяви Позивача про вжиття заходів забезпечення позову.

Накладення арешту на кошти у межах спірної суми забезпечить збалансованість інтересів сторін, не призведе до невиправданого обмеження майнових прав Відповідача, оскільки надає можливість виконати рішення, у разі задоволення позову, та не призведе до втручання у господарську діяльність Відповідача, а лише запровадить тимчасові обмеження щодо користування цими коштами Відповідачем задля запобігання перешкод у виконанні рішення суду у разі задоволення позову.

За даних обставин, беручи до уваги наявність зв`язку між конкретними заходами забезпечення позову (накладення арешту на грошові кошти в межах ціни позову) та предметом позовних вимог (стягнення грошових коштів) та співмірність вказаних заходів забезпечення позову і предмету позову, а також відповідність обраного заходу забезпечення позову ст. 136-137 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія вважає обґрунтованими та правомірними висновки суду про необхідність вжиття відповідних заходів забезпечення позову у даній справі.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що у відповідності до ст. 141 Господарського процесуального кодексу України Відповідач вправі звернутись із заявою про зустрічне забезпечення позову, а також у відповідності до приписів ст. 143 Господарського процесуального кодексу України останній не позбавлений можливості звернутись до суду із відповідною заявою про зміну вжитих заходів забезпечення позову на інший або в порядку ст. 145 Господарського процесуального кодексу України з заявою про скасування вжитих судом заходів забезпечення позову, із наданням відповідних доказів на підтвердження необхідності та можливості вчинення таких дій судом.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів не вбачає порушень норм процесуального права, на які посилається Апелянт та вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення заяви Позивача про вжиття заходів забезпечення позову.

У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).

Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникли під час апеляційного перегляду справи.

З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006" Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Отже, доводи Заявника апеляційної скарги про порушення норм процесуального права судом першої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.

Ухвала про часткове задоволення заяви про забезпечення позову прийнята з дотриманням норм процесуального права, а встановлені судом обставини відповідають фактичним даним справи. Зокрема, суд першої інстанції належним чином врахував положення статей 136 139 Господарського процесуального кодексу України, встановивши наявність ризику утруднення виконання майбутнього рішення у разі його ухвалення на користь Позивача, що є достатньою підставою для вжиття відповідних заходів.

За змістом ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно із ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права.

За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта Вілмар Україна" задоволенню не підлягає, а ухвала Господарського суду Одеської області від 16.07.2025 по справі №916/2768/25 підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. 269, 270, 275, 276, 281-285 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта Вілмар Україна" на ухвалу Господарського суду Одеської області від 16.07.2025 по справі №916/2768/25 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду Одеської області від 16.07.2025 по справі №916/2768/25 залишити без змін.

3. Матеріали оскарження ухвали по справі №916/2768/25 повернути до Господарського суду Одеської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 02.09.2025 року.

Головуюча суддя: Н.М. Принцевська

Судді: Г.І. Діброва

С.В. Таран