Ухвала від 05.08.2025 по справі 757/23930/25-к

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 757/23930/25-к Слідчий суддя ОСОБА_1

Провадження № 11-сс/824/5171/2025 Доповідач в суді ІІ інстанції ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2025 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

та секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 18 червня 2025 року про арешт майна у кримінальному провадженні №12024000000002789 від 20.12.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України,

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 18 червня 2025 року задоволено клопотання прокурора другого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у сфері протидії організованій злочинності Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 про арешт майна.

Накладено арешт на речові докази, а саме: мобільний телефон марки «iPhone 11 ProMax», imei1: НОМЕР_1 та планшет марки «iPadAir», серійний номер DXQD49WHVX, які вилучені 01.04.2025 під час обшуку у ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, представник ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову, якою в задоволенні клопотання про арешт майна відмовити.

Обґрунтовує доводи апеляційної скарги тим, що вищевказане майно вилучалось під час обшуку 01.04.2025 і у встановлений законом строк про накладення на нього арешту прокурор до суду не звертався.

Апелянт наголошує на тому, що 20.05.2025 щодо цього ж майна ухвалою Печерського районного суду м. Києва у справі 757/21696/25-к прийнято рішення про його повернення законному володільцю.

Крім того, апелянт зазначає, що відсутні докази, що вказують на зв`язок ОСОБА_7 і належного йому майна до вчинення даного кримінального правопорушення.

Відповідно до вимог ч. 2, 3 ст. 395 КПК України апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді подається протягом п`яти днів з дня її оголошення. Якщо ухвалу слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

З урахуванням наведеного, оскільки 18.06.2025 оскаржувану ухвалу постановлено без участі власника майна, однак копію оскаржуваної ухвали представник апелянта отримав 25.06.2025, а апеляційну скаргу подав до суду 27.06.2025, а відтак колегія суддів вважає, що строк на апеляційне оскарження підлягає поновленню.

Заслухавши доповідь судді, заслухавши пояснення представника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 , який підтримав доводи апеляційної скарги, думку прокурора ОСОБА_9 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.

Як вбачається із матеріалів судового провадження, Головним слідчим управлінням Національної поліції України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12024000000002789 від 20.12.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.

Досудовим розслідуванням встановлено, що в період часу з 2023 по теперішній час службові особи ПрАТ «АК Київводоканал» (код ЄДРПОУ 03327664), зловживаючи своїм службовим становищем, вступивши у змову зі службовими особами ТОВ «Гідрохім» (код ЄДРПОУ 44322406), з метою власного збагачення, використовуючи підроблені документи організували протиправну схему з постачання товарів неналежної якості, чим спричинили збитки ПрАТ «АК Київводоканал» в особливо великих розмірах.

Проведеними процесуальними діями встановлено, що до вчинення розслідуваного злочину може бути причетний член наглядової ради ПрАТ «АК Київводоканал» ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , який вступив у злочинну змову із фактичним власником ТОВ «Гідрохім» ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та організував злочинну схему з поставки коагулянту хлорид заліза виробництва ТОВ «АульськаХлоропереливна Станція», замість коагулянту хлорид заліза «DONAU Bellairspecial» виробництва DonauchemKft (Республіка Угорщина) на адресу ПрАТ «АК Київводоканал».

01.04.2025 на підставі ухвали слідчого судді Печерського райсуду м.Києва органом досудового розслідування проведено обшук за місцем мешкання члена наглядової ради ПрАТ «АК Київводоканал» - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , за результатом якого виявлено та вилучено особистий мобільний телефон ОСОБА_7 марки «iPhone 11 ProMax», imei1: НОМЕР_1 та планшет марки «iPadAir», серійний номер DXQD49WHVX.

02.04.2025 вказані речі (мобільний телефон та планшет) визнані речовими доказами та по вказаним речам призначено комп`ютерно-технічну експертизу.

18.06.2025 ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від накладено арешт на речові докази, а саме: мобільний телефон марки «iPhone 11 ProMax», imei1: НОМЕР_1 та планшет марки «iPadAir», серійний номер DXQD49WHVX, які вилучені 01.04.2025 під час обшуку у ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .

Слідчий суддя виходив з того, що 02.04.2025 вказані речі (мобільний телефон та планшет) визнані речовими доказами та по вказаним речам призначено комп`ютерно-технічну експертизу, а відтак клопотання слідчого про накладення арешту на майно підлягає задоволенню з метою збереження речових доказів, задля забезпечення дієвості та об`єктивності розслідування у вказаному кримінальному провадженні, оскільки незастосування арешту може призвести до відчуження майна.

З такими висновками слідчого судді суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

За правилами ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.

Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 131-132, 170-173 КПК України, задовольнив клопотання прокурора про накладення арешту на вищевказане майно, з тих підстав, що воно у встановленому законом порядку визнане речовими доказами у межах кримінального провадження та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.

З огляду на наведене та враховуючи, що слідчим суддею першої інстанції ретельно перевірено майно, на яке прокурор просив накласти арешт і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на майно, вилучене 01.04.2025 під час обшуку у ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: мобільний телефон марки «iPhone 11 ProMax», imei1: НОМЕР_1 та планшет марки «iPadAir», серійний номер DXQD49WHVX, оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що незастосування арешту даного майна може призвести до його приховування, пошкодження, знищення чи відчуження.

Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано наклав арешт на вищевказане майно, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

З огляду на положення ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке має ознаки речового доказу, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.

Колегія суддів звертає увагу, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх належності і допустимості, достатності та взаємозв`язку, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, чи існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення, яка може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Зважаючи на викладене та встановлені під час здійснення досудового розслідування обставини, спростовуються доводи представника власника майна про те, що клопотання прокурора та додані до нього матеріали не містять обставин та посилань на належні та допустимі докази, які б обґрунтовували підозру в тому, що власник майна може сховати, знищити, пошкодити або відчужити майно.

Сукупність долучених до клопотання прокурора матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна.

Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження на даному етапі досудового розслідування, які можуть суттєво позначитися на інтересах власника майна чи інших осіб, колегією суддів не встановлено.

Незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до знищення доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізацію мети досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбаченого ч. 1 ст. 170 КПК України.

Згідно з абз. 2 ч. 5 ст. 171 КПК України, у разі тимчасового вилучення майна під час обшуку, огляду, здійснюваних на підставі ухвали слідчого судді, передбаченої статтею 235 цього Кодексу, клопотання про арешт такого майна повинно бути подано слідчим, прокурором протягом 48 годин після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, в якої його було вилучено.

Разом з тим, на переконання колегії суддів, недотримання органом досудового розслідування визначеного ч. 5 ст. 171 КПК України строку звернення до слідчого судді із клопотанням про арешт вищевказаного майна, вочевидь є недотриманням вимог КПК України, проте, таке порушення саме по собі не може бути безумовною підставою для скасування ухвали слідчого судді та відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт майна.

Посилання представника апелянта на те, що 20.05.2025 щодо цього ж майна ухвалою Печерського районного суду м. Києва у справі 757/21696/25-к прийнято рішення про його повернення законному володільцю, відхиляються колегією суддів, позаяк вказане не свідчить про неможливість звернення з клопотанням про арешт майна, оскільки чинним КПК України не встановлено таких обмежень щодо звернення із клопотанням про арешт майна в ході досудового розслідування.

Інші зазначені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.

Колегією судів не встановлено порушень слідчим суддею положень ст.ст. 170, 172-173 КПК України, які б слугували підставою для її скасування. Ухвала слідчого судді відповідає вимогам ч. 5 ст. 173, 372 КПК України, та містить у собі підстави та мотиви прийнятого рішення.

Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, колегією не встановлено.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що слідчим суддею рішення прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з`ясував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,

постановила:

Поновити представнику ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 18 червня 2025 року.

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 18 червня 2025 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя

---

ОСОБА_2

Судді:

ОСОБА_3

---

ОСОБА_4

---