Постанова від 27.08.2025 по справі 201/14707/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6869/25 Справа № 201/14707/24 Суддя у 1-й інстанції - Куць О. О. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2025 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого - Городничої В.С.,

суддів: Петешенкової М.Ю., Красвітної Т.П.,

за участю секретаря судового засідання Гвоздєва М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпрі в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Дніпровського державного університету внутрішніх справ на рішенняСоборного районногосуду м.Дніпра від02травня 2025року ускладі суддіКуць О.О. у цивільній справі № 201/14707/24за позовом ОСОБА_1 до Дніпровськогодержавного університетувнутрішніх справпро виплатузаробітної платита стягненнясереднього заробіткуза часзатримки виплатизаробітної плати,

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, пред`явленим до Дніпровського державногоуніверситету внутрішніхсправ,на предмет зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити йому заробітну плату за період його роботи на посаді доцента кафедри адміністративного права, процесу та адміністративної діяльності за період з 01 вересня 2023 року до 31 серпня 2024 року за фактично відпрацьовані 0,38 ставки доцента, що у сумі складає 94 013,72 грн, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки з 31 серпня 2024 року по день ухвалення судового рішення та судові витрати, обґрунтовуючи це тим, що 23 серпня 2023 року він уклав з Дніпропетровським державним університетом внутрішніх справ контракт з науково-педагогічним працівником щодо його прийняття на роботу доцентом кафедри адміністративного права, процесу та адміністративної діяльності. Строк дії контракту почався 01 вересня 2023 року та тривав до проведення конкурсного заміщення посади, але у будь-якому разі не пізніше 31 серпня 2024 року.

Наказом № 233 о/с від 31 серпня 2023 року позивач був прийнятий на посаду доцента кафедри адміністративного права, процесу та адміністративної діяльності Факультету підготовки фахівців для підрозділів превентивної діяльності.

Наказом № 586 о/с від 18 серпня 2024 року його було звільнено з посади доцента кафедри з 31 серпня 2024 року за п. 2 ст. 36 КЗпПУ - у зв`язку із закінченням строку трудового договору, а 30 серпня 2024 року він отримав заробітну плату доцента кафедри ДДУВС за робочі дні, відпрацьовані у серпні 2024 року, розраховану відповідно до встановленого на той момент законом окладу доцента за 1 ставку. Після звільнення 31 серпня 2024 року жодних інших виплат від ДДУВС він не отримував.

Згідно п. 2.1. Положення «Про планування та облік роботи науково-педагогічних працівників Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ» № 149 від 28 лютого 2023 року річний обсяг навчальної роботи науково-педагогічного працівника Університету визначається відповідно до Закону України «Про вищу освіту». Так максимальний обсяг навчальної роботи на рік становить 600 годин, а мінімальний - 400 годин. За підсумками 2023-2024 навчального року загальна кількість виконаної ним навчальної роботи склала 831,1 навчальну годину, що на 231,1 годину перевищує встановлений ч. 2 ст. 56 Закону України «Про вищу освіту» розмір максимального навчального навантаження на одну ставку науково-педагогічного працівника на навчальний рік у розмірі 600 годин.

Оплата праці науково-педагогічних працівників відноситься до системи, що базується на тарифних ставках з можливістю додаткових виплат та надбавок за наукові досягнення та інші види діяльності, отже з посиланням на норми Закону позивач зазначив, що оклад доцента за 19 тарифним розрядом (на 1 ставку) складає 12128,97 грн. Крім того, додатково до окладу йому нараховувались та виплачувались відповідачем наступні надбавки: надбавка за вислугу років (30%): 12128,97x0,30=3638,69 грн; надбавка за науковий ступінь (15%): 12128,97x0,15=1819,35 грн; надбавка за вчене звання (25%): 12128,97x0,25=3032,24 грн. Загальна сума до утримання податків - 20 619,25 грн.

Позивач вважає, що розрахунок недоплаченої заробітної плати, що підлягає стягненню, має відбутися саме за рівнем посадового окладу за 19-м тарифним розрядом, у розмірі 12128,97 грн з доплатою 70 % (за наукову ступінь кандидата наук 15 %, вчене звання доцента 25 %, вислугу років 30 %). Наднормово виконана ним навчальна робота у кількості 231,1 годин свідчить, що посадовий оклад фактично складав 1,38 ставки (831,1 години: 600 годин =1,38 ставки). Позивач вважає, що відповідачем йому недоплачена заробітна плата, яка склала 7 835,31 грн за місяць (20 619,25: 100х38), за 12 місяців 94 023,72 грн (7 835,31х12), чим порушено його трудові права, за відновлення яких він звернувся до суду (а.с.1-9 Том І).

Рішенням Соборного районногосуду м.Дніпра від02травня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Дніпровського державного університету внутрішніх справ про виплату заробітної плати та середнього заробітку - задоволено.

Стягнуто з Дніпровського державного університету внутрішніх справ на користь ОСОБА_1 недоплачену заробітну плату у розмірі 92 786,63 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку у сумі 147575,74 грн, а всього 240362,37 грн.

Стягнуто з Дніпровського державного університету внутрішніх справ на користь держави судовий збір у сумі 2403,62 грн.

Рішення підлягаєнегайному виконаннюв межахмісячного платежу (а.с.122-133 Том ІІ)).

Рішення судумотивовано тим,що витягами з журналів обліку роботи навчальних груп, витягом зі звіту про виконання обсягів навчальної роботи науково-педагогічними працівниками кафедри адміністративного права і процесу у 2023/2024 навчальному році підтверджується загальна кількість виконаної позивачем навчальної роботи склала 825,1 годин. Заповнений індивідуальний план за 2 семестр 2023-2024 навчального року ним було подано на кафедру 22 червня 2024 року, тобто наступного дня після проведення останнього заняття за розкладом, що не спростовано відповідачем. Також відповідачем не доведено того факту, що позивач не надав своєчасно на підпис завідувачу кафедри індивідуальний план, жодних зауважень стосовно цієї обставини керівництвом університету не висловлювалось, не притягалось позивача і до відповідальності за порушення умов контракту, тощо. Судом також встановлено, що рішення кафедри від 21 грудня 2023 року у тому виді, якому було надано суду, не існувало на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки на вказаному засіданні кафедри адміністративного права, процесу та адміністративної діяльності Університету не ставилось питання про затвердження звіту з виконання загального обсягу навчальної роботи з дисциплін кафедри адміністративного права, процесу та адміністративної діяльності ФПФППД за осінній семестр 2023-2024 навчального року - п. 16 протоколу № 10 засідання кафедри, що підтвердила свідок ОСОБА_2 , допитана в судовому засіданні. Суд першої інстанції вважав доведеним позивачем, що навчальне навантаження, а також індивідуальний план роботи науково-педагогічного працівника визначається саме завідувачем кафедри. ОСОБА_1 , як доцент кафедри та науково-педагогічний працівник, був у прямому підпорядкуванні керівника кафедри, а тому будь-який об`єм робіт, який виконувався ОСОБА_1 , попередньо узгоджувався з керівником кафедри або виконання такої роботи безпосередньо доручалось керівником кафедри ОСОБА_1 .

За таких фактичних обставин судом першої інстанції встановлено факт неврахування відповідачем понаднормових відпрацьованих годин, що загалом склало 825,1 годин, при встановлених ЗУ Про вищу освіту 600 годин. Суд вважав доведеним, що належить нарахувати та виплатити позивачеві з боку відповідача різницю між сплаченою та фактично відпрацьованою ставкою за навчальний 2023/2024 роки, яка складає 0,375 ставки на місяць та дорівнює 54 580,37 грн. Також суд вважав доведеним позивачем факту, що на підставі положень Порядку виплати надбавок за вислугу років педагогічним та науково-педагогічним працівникам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2001 року №78, він має право за 10 років 1 місяць 8 днів зарахованого педагогічного стажу в органах МВС отримати таку виплату надбавки за вислугу років (30%), надбавку за науковий ступінь (15%), надбавку за вчене звання (25%), що загалом становить 70%, у розмірі 38 206,26 грн.

З урахуванням того, що відповідачем, в порушення трудового законодавства, позивачеві не було нараховано та не виплачено своєчасно у день звільнення усі належні йому суми заробітної плати, суд першої інстанції встановив, що за період з 31 серпня 2024 року по день ухвалення судового рішення, тобто, 02 травня2025 року, належить стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки проведення остаточного розрахунку у розмірі 147 575,74 грн, виходячи з із середньоденної заробітної плати 1135,19 грн та враховуючи, що у липні 2024 року позивач знаходився на лікарняному по 25 серпня 2024 року, а у серпні 2024 року відпрацював 5 днів.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач через свого представника у травні 2025 року подав апеляційну скаргу (а.с. 190-195 Том ІІ), посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи. Зазначає, що при виробничій необхідності обсяг навчальної роботи на 1 ставку може становити 700 годин, про що було проведено доповідь завідувача кафедри на засіданні кафедри 21 грудня 2023 року. При цьому відповідач зазначив, що підписом свідка ОСОБА_2 , як секретаря цього засідання, підтверджується його автентичність, а, відтак, і засвідчення усіх подій та обставин, що там відбувались. Суд першої інстанції, на думку скаржника, не взяв до уваги цих обставин, неналежно оцінивши показання свідка ОСОБА_2 . Посадовий оклад позивача складав 1,081 ставки, а не 1,38 ставки, як встановлено помилково судом першої інстанції. При цьому судом першої інстанції не взято до уваги того, що позивачем не підтверджено проведення занять з протидії нелегальної міграції, що зменшує заявлене ним навантаження на 108 год.

Також скаржник наголошує, що умови та розмір оплати праці працівників установ і організацій, які фінансуються з бюджету, визначаються КабМіном України та фінансування оплати праці відбувається за рахунок коштів з державного бюджету. Відповідач, як роботодавець, виплатив позивачеві у повному обсязі всю належну йому при звільненні суму заробітної плати, як і було враховано його вислугу років 10 років 3 місяці 14 днів, адже у відповідності диплому позивача, він не є вчителем, викладачем, а є спеціалістом-юристом.

У червні 2025 року ОСОБА_1 через свого представника адвоката Ярошенка Д.В., скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, подав відзив на апеляційну скаргу, де зазначив, що рішення суду є обґрунтованим та законним, а стягнута судом сума належала до виплати у день звільнення, на яку розповсюджується положення ст. 117 КЗпП, як відповідальність роботодавця за порушення трудового законодавства та трудових прав позивача, як це вірно встановлено судом першої інстанції. Посилання скаржника на те положення Галузевої угоди не може бути врахована, адже нормами ЗУ Про вищу освіту імперативно визначені засади регулювання праці працівників закладів вищої освіти, які мають таку вищу юридичну освіту. Наданий примірник протоколу засідання кафедри не відповідає дійсності, що було зафіксовано на дату виникнення спірних правовідносин. Крім того, скаржником не враховано строки служби позивача в органах внутрішній справ, що склало 10 років 1 місяць 8 днів та підтверджується записами у трудовій книжці, що становить повний строк вислуги років, що оплачується 30 % від ставки заробітної плати.

Оскільки відповідач не виконав повний розрахунок при звільненні позивача, що не спростовано ним в судовому засіданні, тому позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період, встановлений ст. 117 КЗпП України. Просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін (а.с.1-5 Том ІІІ).

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін з наступних підстав.

Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення спору.

Докази мають бути належними, допустимими, достовірними.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. ст. 76, 77, 78, 79 ЦПК України).

Згідно з вимогами ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позивач знаходився в трудових відносинах із відповідачем з серпня 2023 року та був звільнений з посади доцента кафедри з 31 серпня 2024 року, однак при звільненні позивачеві не було нараховано та виплачено усі суми, які належали йому до виплати, зокрема, за понаднормові години навчальної роботи. Також було невірно розраховано вислугу років, доплата за вчену ступінь, що також є заробітною платою, тож, належить врахувати різницю між вже сплаченими сумами заробітної плати та недоплаченим розміром заробітної плати позивача. У зв`язку із порушенням позивачем трудових прав позивача також підлягає стягненню і середній заробіток, виходячи із суми невиплачених коштів, середньоденного заробітку.

Колегія суддів повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції враховуючи наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що 23 серпня 2023 року між Дніпропетровським державним університетом внутрішніх справ (після зміни найменування Дніпровський державний університет внутрішніх справ) та ОСОБА_1 укладено контракт, як з науково-педагогічним працівником Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, відповідно до умов якого позивача прийнято на роботу до Університету на посаду доцента кафедри адміністративного права, процесу та адміністративної діяльності з 01 вересня 2023 року до проведення конкурсу заміщення посади, але у будь-якому разі не пізніше 31 серпня 2024 року (а.с.13-14 Том І).

Згідно п.1.4 Контракту працівник підзвітний ректорові університету, проректорам, керівнику структурного підрозділу (факультету, кафедри, відділу тощо) в межах покладених на нього обов`язків та виконує покладені на нього обов`язки відповідно до законодавства України про працю, освіту, нормативних положень Міністерства освіти та науки України, МВС України, Статуту Університету, цього контракту та посадової інструкції.

Відповідно п.3.1 Контракту працівник зобов`язується протягом дії контракту викладати в Університеті навчальні дисципліни згідно з індивідуальним планом в обсязі навчального навантаження (навчальної роботи) не менш ніж 400 годин на навчальний рік.

Робочий час працівника визначається відповідно до Закону України «При вище освіту", Кодексом законів про працю України колективного договору (п.4.1 Контраку).

Наказом відповідача № 586 о/с від 13 серпня 2024 року ОСОБА_1 було звільнено з посади доцента кафедри з 31 серпня 2024 року за п. 2 ст. 36 КЗпПУ (т.1,а.с.26), про що зроблено запис № 21 у його трудовій книжці (а.с.25 зворот Том І).

Частина перша статті 21 КЗпП України дає визначення трудового договору як угоди між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу (частина перша статті 94 КЗпП України, стаття 1 Закону України «Про оплату праці»).

Частиною першою статті 115 КЗпП України передбачено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до положень частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Отже, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Працівник є слабшою ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця (така позиція викладена в пунктах 67, 69, 70, 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18)).

Згідно п. 1.3. Положення «Про планування та облік роботи науково-педагогічних працівників Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ» № 149 від 28.02.2023 року робочий час НПП визначається Кодексом законів про працю України (ст.51) та Закону України «Про вищу освіту» (ст.56) і становить 36 годин на тиждень (скорочена тривалість робочого часу). Робочий час НПП включає час виконання ним навчальної, методичної, наукової, організаційної роботи та інших трудових обов`язків. Річний бюджет робочого часу НПП становить 1548 годин. (а.с.85 Том І).

Згідно п. 2.1. Положення «Про планування та облік роботи науково-педагогічних працівників Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ» № 149 від 28.02.2023 року річний обсяг навчальної роботи НПП Університету визначається відповідно до Закону України «Про вищу освіту». Максимальний обсяг навчальної роботи на рік становить - 600 годин. Мінімальний обсяг навчальної роботи на рік - 400 годин. (а.с.86 Том І).

Відповідно до положень абз. 3 ч. 2 ст. 56 Закону України «Про вищу освіту» максимальне навчальне навантаження на одну ставку НПП не може перевищувати 600 годин на навчальний рік.

Розмір посадового окладу ОСОБА_1 складав 12128,97 грн, що сторонами не заперечувалось, а тому не підлягає доказуванню згідно ч.1 ст.82 ЦПК України.

Судом першої інстанції також встановлено з витягів з журналів обліку роботи навчальних груп, з витягу зі звіту про виконання обсягів навчальної роботи науково-педагогічними працівниками кафедри адміністративного права і процесу у 2023/2024 навчальному році, що загальна кількість виконаної позивачем навчальної роботи склала 825,1 годин (а.с.166-295 Том І).

Доводи скаржника стосовно того, що позивач не представив завідувачу кафедри індивідуальний план та те, що він не був підписаний останнім, а відтак, є непогодженим, не можуть бути прийняті до уваги, чому вірно надав правову оцінку і суд першої інстанції.

Згідно п. 5.1 Положення «Про планування та облік роботи науково-педагогічних працівників Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ» № 149 від 28 лютого 2023 року керівник кафедри складає звіт кафедри про виконання обсягів навчальної роботи і надає його до навчально-методичного відділу не пізніше двох тижнів після закінчення навчального семестру, року. Звіт про виконання обсягів навчальної роботи обов`язково супроводжується пояснювальною запискою, в якій керівник кафедри обґрунтовує та пояснює відхилення фактично виконаних обсягів роботи від запланованих по кожному НПП, а також аналізує причини цих відхилень і пропонує заходи щодо їх усунення в подальшому.

Заповнений індивідуальний план за 2 семестр 2023-2024 навчального року поизвачем було подано на кафедру 22 червня 2024 року, тобто наступного дня після проведення останнього заняття за розкладом, чого скаржником не спростовано ані в суді першої інстанції, ані при розгляді його апеляційної скарги.

Крім того, матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження того, що позивач не надав своєчасно на підпис завідувачу кафедри індивідуальний план, жодних зауважень стосовно цієї обставини керівництвом університету не висловлювалось, не притягалось позивача і до відповідальності за порушення умов контракту, тощо.

Судом першої інстанції також встановлено, що рішення кафедри від 21 грудня 2023 року, на яке посилається відповідач, у тому виді, якому було надано суду не існувало на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки на вказаному засіданні кафедри адміністративного права, процесу та адміністративної діяльності Університету не ставилось питання про затвердження звіту з виконання загального обсягу навчальної роботи з дисциплін кафедри адміністративного права, процесу та адміністративної діяльності ФПФППД за осінній семестр 2023-2024 навчального року - п. 16 протоколу № 10 засідання кафедри (а.с. 28 Том ІІ), що також підтвердила і свідок ОСОБА_3 , яка була секретарем на засіданні кафедри адміністративного права, процесу та адміністративної діяльності Університету від 21 грудня 2023 року та підписувала вищевказаний протокол.

Доводи скаржника не містять доказів на спростування цього факту, що правомірно було враховано і судом першої інстанції.

Відтак, судом першої інстанції вірно встановлено, що якщо робочий час науково-педагогічного працівника становить 36 годин, як це передбачено частиною першої ст. 56 ЗУ Про вищу освіту, але навчальне навантаження за навчальний рік перевищує 600 годин, то в такому випадку ставка науково-педагогічного працівника має бути розрахована відповідно до фактично витраченого часу на навчальну роботу, та різниця за таку роботу доплачена відповідному працівнику.

При цьому колегія суддів наголошує, що посилання скаржника на положення Галузевої угоди не може бути прийнято, адже нормами ЗУ Про вищу освіту імперативно визначені засади регулювання праці працівників закладів вищої освіти, які мають таку вищу юридичну освіту.

Крім того, навчальне навантаження, а також індивідуальний план роботи науково-педагогічного працівника визначається саме завідувачем кафедри, а виконання позивачем понаднормово роботи на свій розсуд колегія суддів не може прийняти до уваги, як про це наголошує скаржника, є безпідставними та суперечать п. 1.4, п.п. 6.4.2, 6.4.3, 6.4.4, 6.4.5, 6.4.7, 6.4.12, 6.4.20 п. 6.4, 7.2 Положення про кафедру адміністративного права, процесу та адміністративної діяльності факультету підготовки фахівців для підрозділів превентивної діяльності затвердженої наказом відповідача від 31.08.2023 р. №782.

Положеннями п. 1.2. Посадової інструкції ОСОБА_1 визначено, що доцент кафедри безпосередньо підпорядковується завідувачу кафедри або особі, яка його заміщує.

Пунктом 2.1. Посадової інструкції визначено, що доцент кафедри зобов`язаний виконувати навчальне навантаження в межах розподілу по кафедрі та безпосередньо закріпленого за ним.

Преамбулою Положення про планування та облік роботи науково-педагогічних працівників Дніпропетровського державного університет внутрішніх справ визначено, що Положення є основним нормативним документом, що регламентує планування та облік навчальної, методичної, науково організаційної та інших видів робіт, які виконуються науково-педагогічними працівниками ДДУВС протягом навчального року.

Відповідно до п. 1.4. Положення про планування роботи визначено, що графік робочого часу НПП визначається розкладом аудиторних навчальних занять і консультацій, розкладом підсумкових контролів та іншими видами робіт, передбаченими Індивідуальним планом роботи НПП за навчальний рік. Час виконання робіт, не передбачених розкладом, визначається у порядку, встановленому Університетом, з урахуванням особливостей спеціальності (освітньої програми та форм навчання). НПП зобов`язаний дотримуватись встановленого йому графіка робочого часу.

Згідно з п. 1.5. Положення про планування роботи визначено, що планування та облік всіх видів робіт НПП кафедр Університету здійснюються кафедрами Університету під керівництвом декана факультету за контролем проректора Університету за відповідним напрямком.

Відповідно до п. 1.7. Положення про планування роботи організація та контроль виконання всіх видів роботи НПП кафедри покладається на її керівника, який забезпечує виконання програм навчальних дисциплін, закріплених за кафедрою, здійснює контроль за якістю викладення навчальних дисциплін та опанування їх змісту здобувачами вищої освіти.

При цьому, абз. 2 п. 2.1. Положення про планування роботи визначено, що річний обсяг навчальної роботи НПП Університету визначається відповідно до Закону України «Про вищу освіту». Максимальний обсяг навчальної роботи на рік становить - 600 годин. Мінімальний обсяг навчальної роботи на рік - 400 годин.

Відповідальність за дотримання встановлених мінімальних і максимальних обсягів навчального навантаження покладається персонально на керівника кафедри.

Таким чином, судом першої інстанції правомірно зазначено, що ОСОБА_1 , як доцент кафедри та науково-педагогічний працівник, був у прямому підпорядкуванні керівника кафедри, а тому будь-який об`єм робіт, який виконувався ОСОБА_1 попередньо узгоджувався з керівником кафедри або виконання такої роботи безпосередньо доручалось керівником кафедри ОСОБА_1 , що спростовує доводи скаржника щодо недобросовісних дій позивача, які полягають у свідомому виконанні позивачем понаднормової роботи, в супереч вказівкам керівника кафедри.

Враховуючи факт, що загальна кількість виконаної позивачем навчальної роботи склала 825,1 годин повністю підтверджується витягами з журналів обліку роботи навчальних груп, а також витягом зі звіту про виконання обсягів навчальної роботи науково-педагогічними працівниками кафедри адміністративного права і процесу у 2023/2024 (а.с.166-295 Том І), колегія суддів, повністю погоджуючись із висновками суду першої інстанції, критично ставиться до аргументів скаржника щодо незгоди із загальною кількістю виконаної позивачем навчальної роботи, яка склала 825,1 годин.

Таким чином, враховуючи те, що навчальне навантаження позивача у 2023/2024 навчальному році склало 825,1 годин при встановлених законом 600 годин, ОСОБА_1 , в розумінні положень абз. 3 ч. 2 ст. 56 Закону України «Про вищу освіту», відпрацював 1,375 ставки (825,1 / 600), а заробітна плата ОСОБА_1 у цей період виплачувалась, виходячи з 1 ставки, а не за фактично відпрацьовані 1,375 ставки, що скаржником не спростовано належними доказами.

Отже, суд першої інстанції вірно дійшов висновку, з чим погоджується і колегія суддів, що підлягає виплаті різниця між сплаченою та фактичною відпрацьованою ставкою за навчальний 2023/2024 рік, яка складає 0,375 ставки на місяць (1,375 - 1) та дорівнює 54 580,37 грн, виходячи із розрахунку: 12 128,97 грн. (розмір 1-ї ставки позивача, який не оспорюється відповідачем) х 0,375 (різниця між сплаченою та фактичною відпрацьованою ставкою за навчальний 2023/2024 рік) х 12 місяців.

Крім того, суд першої інстанції, виходячи з положень п. 1 Порядку виплати надбавок за вислугу років педагогічним та науково-педагогічним працівникам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2001 року № 78, та записів трудової книжки позивача, де підтверджено його стаж служби в органах внутрішніх справ 10 років 1 місяць 8 днів (а.с.23 Том І), вірно вважав доведеним позивачем, що на дату виникнення спірних правовідносин, ОСОБА_1 мав право на наступні надбавки, які нараховуються на ставку, що підлягає виплаті працівнику: надбавка за вислугу років (30%); надбавка за науковий ступінь (15%); надбавка за вчене звання (25%), що загалом становить 70%, що скаржником не спростовано жодним доказом.

Таким чином, розмір невиплаченої заробітної плати ОСОБА_1 , з урахуванням вказаних вище надбавок, розраховується як сума невиплаченого окладу (54 580,37 грн.) та суми всіх не виплачених позивачу надбавок (38 206,26 грн.) 54 580,37 грн. + 38 206,26 = 92 786,63 грн, з чим повністю погоджується і колегія суддів.

Також колегія суддів наголошує, що, встановивши порушення з боку відповідача трудові права позивача, він має право і на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки проведення остаточного розрахунку з 31 серпня 2024 року по день ухвалення судового рішення суду, тобто, по 02 травня 2025 року.

Середньоденна заробітна плата для розрахунку середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку визначається за правилами, встановленими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ № 100 від 08 лютого 1995 р.

Відповідно до п.2 Порядку, у випадку нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці року, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до п. 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, проводяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавство календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається ділення: заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Суд першої інстанції встановив, що з 01 липня 2024 року по 25 серпня 2024 року позивач знаходився у щорічній відпустці. У липні 2024 р позивач не працював, у серпні 2024 року ОСОБА_1 було відпрацьовано 5 днів (з 26 серпня 2024 року по 31 серпня 2024 року) й отримано 5 675,99 грн заробітної плати. Середньоденна заробітна плата склала 1135,19 грн, тому саме цей розмір середньоденної заробітної плати необхідно враховувати при виплаті середнього заробітку за час затримки проведення розрахунку, з чим повністю погоджується і колегія суддів.

Статтею 116 Кодексу законів про працю передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити неоспорювану ним суму.

Відповідно до положень ст. 117 Кодексу законів про працю, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначеністаттею 116цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановленийчастиною першоюцієї статті.

Враховуючи те, що позивача було звільнено 31 серпня 2024 року, то, в розумінні положень ст. 117 КЗпП, з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за 6 повних місяців.

Період прострочення грошового зобов`язання, кількість робочих днів у періоді, сума визначені у відповідності до діючого законодавства, з чим погоджується і колегія суддів, та середній заробіток за час затримки розрахунку, враховуючи положення ст.117 КЗпП, складає 147575,74 грн, що скаржником не спростовано.

Доводи скаржника про те, що Університет є бюджетною організацією та фінансується з державного бюджету за рахунок бюджетних асигнувань колегія суддів не приймає до уваги, адже такі доводи не можуть бути підставою для відмови у задоволенні таких вимог позивача, адже за порушення трудових прав позивача виникає відповідальність для роботодавця, передбачена ст. 117 КзПП без застереження наявності чи відсутності у боржника коштів.

Суд першої інстанції, вірно з`ясувавши предмет позову, фактичні обставини справи, застосувавши номи матеріального права, які регулюються спірні правовідносини, а також у повній мірі вивчивши надані докази у справі та надавши їм належну правову оцінку, дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про задоволення позовних вимог, з чим повністю погоджується і колегія суддів.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що вказане рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування, передбачені положеннями ст. 376 ЦПК України, відсутні.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Дніпровського державного університету внутрішніх справ залишити без задоволення.

Рішення Соборногорайонного судум.Дніпра від02травня 2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційногосуду набираєзаконної силиз дняїї ухвалення,але можебути оскарженав касаційномупорядку доВерховного Судупротягом тридцятиднів.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені 27 серпня 2025 року.

Повний текст постанови складено 08 вересня 2025 року.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: М.Ю. Петешенкова

Т.П. Красвітна