Постанова від 03.09.2025 по справі 694/2595/23

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/1590/25Головуючий по 1 інстанціїСправа №694/2595/23 Категорія: 302070000 Кравченко Т.М. Доповідач в апеляційній інстанції Новіков О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2025 року Черкаський апеляційнийсуд в складі колегії:

суддів Новікова О.М., Василенко Л.І., Карпенко О.В.,

за участю секретаря Костенко А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу адвоката Насонової Лілії Володимирівни в інтересах Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю ім. Ватутіна на рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 28 травня 2025 (повний текст виготовлено та проголошено 23.06.2025 року) у справі за позовом адвоката Полежаки Володимира Федоровича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю ім. Ватутіна про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,-

в с т а н о в и в:

У жовтні 2023 року адвокат Полежака В.Ф. звернувся в інтересах ОСОБА_1 до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування поданого позову зазначав, що в листопаді 2010 року він отримав у власність в порядку спадкування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,4682 га, кадастровий номер 121287200:02:001:0044, що розташована в адміністративних межах Стецівської сільської ради Звенигородського району Черкаської області.

12.03.2014 року він уклав із директором СТОВ ім. Ватутіна Лавриченком В.А. договір оренди вказаної земельної ділянки строком на 5 років.

У квітні 2022 року позивач дізнався, що без його згоди оренда була продовжена.

У червні 2022 року позивач витребував копію додаткової угоди від 03.01.2019 року, зі змісту якої дізнався, що договір оренди був продовжений на 10 років, тобто до 2029 року. Про закінчення строку дії договору оренди земельної ділянки та необхідність укласти додаткову угоду на продовження оренди позивачу ніхто не повідомляв та додаткову угоду від 03.01.2019 року він не підписував.

З метою досудового врегулювання спору 05.10.2022 року позивач письмово звертався до директора СТОВ ім. Ватутіна з вимогою про розірвання додаткової угоди, але відповіді не отримав.

Відповідач не звертався до позивача з приводу поновлення договору оренди від 12.03.2014 року перед закінченням його строку та не надавав проект додаткової угоди. Договір оренди від 12.03.2014 року не містив умов про його поновлення і був укладений на 5 років, а визначений в додатковій угоді від 03.01.2019 року строк оренди в 10 років, замість 5 років в основному договорі, є істотною умовою, яка не була погоджена з орендодавцем, так як ним угода не підписувалася.

На підставі викладеного позивач, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,4682 га, кадастровий номер 7121287200:02:001:0044, що розташована в адміністративних межах Стецівської сільської ради, шляхом зобов`язання відповідача Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю ім. Ватутіна повернути йому вказану земельну ділянку.

Рішенням Звенигородського районного суду Черкаської області від 28 травня 2025 року позов задоволено.

Усунуто ОСОБА_1 перешкоди в користуванні земельною ділянкою кадастровий номер 7121287200:02:001:0044, площею 2,4682 га, що розташована в адміністративних межах Стецівської сільської ради Звенигородського району Черкаської області та призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, шляхом зобов`язання Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю ім. Ватутіна повернути вказану земельну ділянку власнику ОСОБА_1 .

Стягнуто із СТОВ ім. Ватутіна на користь ОСОБА_1 судові

витрати за проведення експертизи в розмірі 7269,89 грн.

Стягнуто із СТОВ ім. Ватутіна на користь держави судовий збір в розмірі 1211,20 грн.

Рішення суду мотивовано тим, що, згідно з висновком експерта № СЕ-19/124-24/11771-ПЧ від 24.09.2024 року, підпис від імені ОСОБА_1 в екземплярі угоди від 03.01.2019 року про внесення змін до договору оренди землі від 12.03.2014 року виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням дійсного підпису ОСОБА_1 .

Договір оренди землі від 12.03.2014 року на даний час припинив свою дію, а тому подальше користування відповідачем СТОВ ім. Ватутіна земельною ділянкою ОСОБА_1 без його згоди порушує його права як власника земельної ділянки. За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та її повернення власнику підлягають до задоволення.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, представник СТОВ ім. Ватутіна адвокат Насонова Л.В. оскаржила його в апеляційному порядку, вказавши, що судове рішення є незаконним та необґрунтованим, постановленим при неправильному застосуванні норм матеріального права, тому просила рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 був обізнаний про Угоду від 03.01.2019 р., оскільки в період з березня 2019 року по 2023 рік отримував орендну плату. Будь-яких претензій щодо користування відповідачем земельною ділянкою він не заявляв.

Оскільки Угода від 03.01.2019 року про внесення змін до договору оренди землі від 12.03.2014 року виконується сторонами, тому дана Угода є укладеною. ОСОБА_1 під час розгляду справи не надав жодних доказів на спростування фактів виникнення між сторонами правових відносин у зв`язку з продовженням дії договору оренди землі від 12.03.2014 року на підставі Угоди від 03.01.2019 року.

Звертають увагу на недобросовісність поведінки позивача.

Крім того, судом було порушено норми процесуального права при прийнятті до розгляду заяву позивача про зміну предмета позову та клопотання про витребування доказів після спливу строків, передбачених ст.ст. 49 та 279 ЦПК України.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши пояснення сторін, дивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд доходить наступних висновків.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Оскаржуване рішення суду не відповідає зазначеним вимогам закону.

Судом встановлені наступні фактичні обставини справи.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є інвалідом другої групи по зору з 01.11.2014 року довічно (т. 1 а.с. 5, 13).

Відповідно до Державного акту на земельну ділянку серії ЯЛ №405578 ОСОБА_1 , є власником земельної ділянки площею 2,4682 га, кадастровий номер 7121287200:02:001:0044, що розташована: Черкаська область, Звенигородський район, Стецівська сільська рада, «за межами населеного пункту» та призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Вказаний Державний акт було видано на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 20.04.2010 року (т. 1 а.с. 9).

12.03.2014 року між ОСОБА_1 та СТОВ ім. Ватутіна було укладено договір оренди землі, згідно з умовами якого позивач надав, а відповідач прийняв в строкове платне користування земельну ділянку для ведення сільськогосподарського виробництва загальною площею 2,4682 га, яка знаходиться в адміністративних межах Стецівської сільської ради.

Відповідно до п. 8 вказаного Договору оренди його укладено на 5 років. Після закінчення строку договору оренди орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Відповідно до п. 37 Договору оренди дія договору припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено. Пункт 39 Договору передбачає, що умовами розірвання договору в односторонньому порядку є недотримання договору.

Згідно з п. 43 Договору оренди він набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації (т. 1 а.с. 6-7).

З копії додаткової угоди про внесення змін до договору оренди землі від 12.03.2014 року, що була укладена 03.01.2019 року, вбачається, що абзац перший п. 8 Договору викладено в іншій редакції, а саме: «Договір оренди укладено на 10 років та дії до 03.01.2029 року, з урахуванням ротації культур згідно з проектом землеустрою». Ця додаткова угода набуває чинності після підписання сторонами та її державної реєстрації. Інші умови договору оренди від 12.03.2014 року залишаються без змін. Угода є невід`ємною частиною основного договору оренди земельної ділянки (т. 1 а.с. 8).

З Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 09.07.2020 року вбачається, що на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №11573147 від 13.03.2014 року зареєстровано про право оренди земельної ділянки площею 2,4682 га з кадастровим номером 7121287200:02:001:0044 на підставі договору оренди землі з додатками від 12.03.2014 року. Витяг не містить запису про реєстрацію додаткової угоди від 03.01.2019 року, однак строк дії оренди зазначено до 03.01.2029 року (т. 1 а.с. 10).

Відповідно до копії видаткового касового ордеру від 06.08.2019 pоку ОСОБА_1 отримав орендну плату за землю за 2019 рік в сумі 9000,00 грн., згідно з копією видаткового касового ордера від 10.10.2019 pоку отримав орендну плату за землю за 2020 рік в сумі 10000,00 грн., згідно з копією платіжної інструкції № 8622 від 28.04.2022 pоку та платіжної інструкції № 11209 від 18.11.2022 pоку ОСОБА_1 отримав орендну плату за 2022 рік на загальну суму 15000,00 грн., та згідно з копією платіжної інструкції № 14462 від 02.10.2023 року отримав орендну плату за 2023 рік в сумі 15000,00 грн. (т. 1 а.с. 70-73).

05.10.2022 року ОСОБА_1 звертався до директора СТОВ ім.. Ватутіна із заявою про розірвання договору оренди земельної ділянки від 12.03.2014 року, який був укладений на 5 років, та повернення йому земельної ділянки, оскільки він не підписував угоди про продовження строку договору оренди до 2029 року (т. 1 а.с. 11-12).

За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Статтею 6 Закону України «Про оренду землі» визначено, що орендарі набувають право оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 14 Закону України «Про оренду землі» передбачена письмова форма договору оренди землі.

Правочин вважається таким, що вчинено в письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами (частина друга статті 207 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

За змістом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19), зазначено, що відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Разом із тим Велика Палата Верховного Суду констатує, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення. Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач, як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема, шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Подібний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21), вказала, що: підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію. Відсутність на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений. Наявність же сама по собі на письмовому тексті правочину підпису, вчиненого замість учасника правочину іншою особою (фактично невстановленою особою, не уповноваженою учасником), не може підміняти належну фіксацію волевиявлення самого учасника правочину та створювати для нього права та обов`язки поза таким волевиявленням. Відсутність вольової дії учасника правочину щодо вчинення правочину (відсутність доказів такого волевиявлення за умови заперечення учасника правочину) не можна ототожнювати з випадком, коли волевиявлення учасника правочину існувало, але не відповідало ознакам, наведеним у частині третій статті 203 ЦК України: волевиявлення не було вільним чи не відповідало його внутрішній волі. У тому випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли. Суду необхідно встановити не просто факт використання спірного майна орендарем, а й те, чи сплачував орендар за таке використання орендодавцю та його правонаступникам і чи приймали вони таку оплату. У разі якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше).

Згідно з висновком експерта № СЕ-19/124-24/11771-ПЧ від 24.09.2024 року підпис від імені ОСОБА_1 в екземплярі угоди від 03.01.2019 року про внесення змін до договору оренди землі від 12.03.2014 року, укладеної між СТОВ ім. Ватутіна та ОСОБА_1 , який знаходився в СТОВ ім. Ватутіна, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням дійсного підпису ОСОБА_1 (а.с. 208-212).

Отже, судом встановлено, що позивач не підписував угоду від 03.01.2019 року про внесення змін до договору оренди землі від 12.03.2014 року, укладеної між СТОВ ім. Ватутіна та ОСОБА_1 .

Однак, при розгляді даної справи, колегія суддів звертає увагу на інші істотні обставини.

Як видно з матеріалів справи, позивач стверджує, що дізнався про наявність угоди, якою продовжено термін дії договору до 2029 року у 2022 році, після чого звернувся з листом до СТОВ ім. Ватутіна з вимогою про її розірвання та повернення земельної ділянки, оскільки угоди він не підписував та ознайомлений з нею не був.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року в справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21) виснувала про те, що укладеним є такий правочин (договір), щодо якого сторонами у належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені у ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

У разі якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше).

Не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону. За змістом законодавчого регулювання, наведеного як у загальних положеннях про правочини, так і в спеціальних приписахглави 58 ЦК України, якщо договір оренди (найму) хоча й має ознаки неукладеного, але виконувався обома його сторонами, то така обставина захищає відповідний правочин від висновку про неукладеність і в подальшому він розглядається як укладений та чинний, якщо тільки не є нікчемним чи оспорюваним з інших підстав (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18)).

У постанові Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 567/1039/22 зазначено: «стверджуючи, що договори сторона орендодавця не укладала та не підписувала, суди повинні були врахувати, що позивач мала доводити не лише те, що вона не підписувала договори (як окремі документи), а й не укладала такі договори (двосторонні правочини як результат домовленості двох сторін, спрямованої на встановлення певних цивільних прав та обов`язків), відповідно, що між сторонами не виникли правові відносини із договору оренди землі, оскільки позивач не виявляла своєї волі на укладення таких правочинів. Натомість відповідач має доводити виникнення між сторонами правовідносин із договору оренди землі, виконання такого договору сторонами внаслідок досягнення домовленості з приводу користування земельними ділянками орендодавця».

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-31595св18)).

Як відомо з матеріалів справи, оскаржувану угоду про внесення змін до договору оренди землі від 12.03.2014 року від 03 січня 2019 року ОСОБА_1 не підписував, що підтверджено висновком експерта від 24 вересня 2024 року № СЕ-19/124-24/11771-ПЧ.

У даній справі встановлено, що СТОВ ім. Ватутіна повністю виконував свої зобов`язання за угодою про внесення змін до договору оренди землі від 12.03.2014 року від 03 січня 2019 року, дотримувався умов договору оренди, не порушував строків виплати орендної плати, орендна плата нараховувалась і виплачувалась відповідачем у розмірі, передбаченому договором оренди.

Обставини отримання орендної плати включно із 2023 роком, позивачем не оспорюються.

Крім того, слід звернути увагу на те, що позивач звернувсь до СТОВ ім. Ватутіна, яке користувалось спірною земельною ділянкою на підставі договору угоди від 03.01.2019, з вимогою про повернення цієї земельної ділянки у зв`язку з тим, що він не підписував зазначеного договору, тільки 05 жовтня 2022 року, тобто більш ніж через 3 роки.

Отже, колегія суддів вважає, що достатніх правових підстав кваліфікувати угоду від 03.01.2019 як неукладену сторонами немає.

Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджено факт отримання ОСОБА_1 від орендаря СТОВ ім. Ватутіна орендної плати за користування земельною ділянкою протягом 2019-2022 років, вказане свідчить про те, що між сторонами спору фактично виникли та існували правові відносини щодо оренди землі, які визнавалися позивачем шляхом отримання орендної плати й відсутності претензій з приводу користування товариством земельною ділянкою для сільськогосподарського виробництва протягом тривалого часу.

Встановивши, що позивач, пред`явивши позов, діяв недобросовісно, оскільки отримував протягом чотирьох років орендну плату за користування земельною ділянкою, дозволяв фактичне використання земельних ділянок орендарем, право якого було зареєстрованого у відкритому реєстрі, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оцінивши у сукупності усі подані сторонами докази та їхню поведінку у спірних правовідносинах.

Схожі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 17 червня 2024 року у справі № 567/38/23 та від 07 лютого 2024 року у справі № 629/3016/21.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Отже, з урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги слід визнати обґрунтованими, а тому судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частини 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач звільнений від сплати судового збору, оскільки є особою із інвалідністю 2 групи, а тому витрати понесені відповідачем повинні бути відшкодовані за рахунок держави.

Керуючись ст.ст. 35, 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу адвоката Насонової Лілії Володимирівни в інтересах Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю ім. Ватутіна задовольнити.

Рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 28 травня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову адвоката Полежаки Володимира Федоровича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю ім. Ватутіна про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою відмовити.

Компенсувати за рахунок держави Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю ім. Ватутіна судові витрати пов`язані з оплатою судового збору у розмірі 4026 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 08 вересня 2025 року.

Судді: