Рішення від 27.08.2025 по справі 921/276/25

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

27 серпня 2025 року м. ТернопільСправа № 921/276/25

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Боровця Я.Я.

за участю секретаря судового засідання Крутіної Ю.С.

Розглянув справу в порядку загального позовного провадження

за позовом Приватного підприємства "ВЕСТХІМ", вул. Юності, 62А, м. Івано-Франківськ

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Медичний центр "ВІАСАН", вул. Медова, 12, м. Тернопіль

про стягнення заборгованості у розмірі 642 212,07 грн (з врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог).

За участю учасників судового процесу:

від позивача: Хоптій М.В. адвокат (участь в режимі відеоконференції),

від відповідача: Бачинська Н.О. адвокат.

Судові процедури.

Судом роз`яснено форму і стадії судового провадження, що здійснюється у межах справи згідно до вимог ГПК України.

Фіксування судового засідання технічними засобами здійснюється відповідно до статті 222 ГПК України.

Заяв про відвід (самовідвід) судді та секретаря судового засідання з підстав, визначених ст. ст. 35-37 ГПК України не надходило.

Суть справи.

Приватне підприємство "ВЕСТХІМ" звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Медичний центр "ВІАСАН" про стягнення заборгованості у розмірі 642 212,07 грн (з врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог).

Відкриття провадження у справі.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судових справ між суддями від 05.05.2025, для розгляду справи №921/276/25 визначено суддю Боровця Я.Я.

Ухвалою суду від 12.05.2025 позовну заяву Приватного підприємства "ВЕСТХІМ" залишено без руху, на підставі абзацу 2 частини 1 статті 174 ГПК України, для надання можливості позивачу усунути недоліки позовної заяви.

15.05.2025 (документ сформований в системі "Електронний суд") на адресу Господарського суду Тернопільської області надійшла заява про усунення недоліків (вх. №3571 від 16.05.2025), зі змісту якої вбачається, що позивачем усунуто недоліки позовної заяви, які визначено в ухвалі про залишення позовної заяви без руху від 12.05.2025.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 21.05.2025 відкрито провадження у справі №921/276/25 за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 19.06.2025.

Розгляд справи здійснювався за правилами загального позовного провадження.

Підготовче провадження.

Підготовче засідання вперше призначено на 19.06.2025.

У судовому засіданні 19.06.2025 оголошено перерву до 07.08.2025, про що зазначено у протоколі судового засідання.

Ухвалою суду від 07.08.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу №921/276/25 до судового розгляду по суті на 21.08.2025.

Розгляд справи по суті.

У судовому засіданні 21.08.2025 розпочато розгляд справи по суті.

У судових засідання 21.08.2025, 26.08.2025 судом оголошено перерви відповідно до 26.08.2025 та до 27.08.2025, про що відображено у протоколах судових засіданнях.

При розгляді справи по суті, суд з`ясував обставини справи, дослідив докази у справі, заслухав обґрунтування позовних вимог представника позивача, вступне та заключне слово; заперечення представника відповідача, його вступне та заключне слово.

Після з`ясування обставин справи та дослідження доказів у справі, проведення судових дебатів, суд 27.08.2025 оголосив скорочене рішення (вступна та резолютивна частини).

Інші процесуальні дії.

Ухвалою суду від 18.06.2025 заяву представника позивача про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, задоволено.

Ухвалами суду від 08.05.2025 та від 20.05.2025 у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.

Ухвалою суду від 19.06.2025 прийнято заяву про зменшення розміру позовних вимог (вх.№4088 від 05.06.2025), до розгляду.

Також, ухвалою суду від 19.06.2025 заяву про повернення судового збору, задоволено. Повернуто Приватному підприємству "ВЕСТХІМ", вул. Юності, 62А, м. Івано-Франківськ, код ЄДРПОУ 19394119 з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 91 500,00 грн, у зв"язку з зменшенням розміру позовних вимог, сплачений згідно платіжної інструкції №143 від 15.05.2025.

Аргументи сторін.

Правова позиція позивача.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем порушено умови Договору про надання поворотної фінансової допомоги від 08.11.2024 за №81124, в частині несвоєчасного повернення грошових коштів, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем на суму 7 625 000,00 грн основного боргу, 532 537,41 грн інфляційних нарахувань та 109 674,66 грн 3% річних (на день подання позову).

У судовому засіданні представником позивача підтримано позовні вимоги з врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, просить суд стягнути з відповідача 109 674,66 грн 3% річних, 532 537,41 грн інфляційних нарахувань.

Заперечення відповідача.

Представниця відповідача заперечила щодо позову з підстав, викладених у відзиві на позов (вх. №4154 від 06.06.2025).

Зокрема, зазначено про повну оплату суми основного боргу у розмірі 7 625 000,00 грн, а також стверджено про безпідставність нарахування та заявлення до стягнення 3% річних та інфляційних втрат з урахуванням змісту п. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України.

У судовому засіданні представник відповідача просить суд у задоволенні позову, відмовити.

Відповідь на відзив.

07.08.2025 позивачем надіслано відповідь на відзив (вх. №5671) відповідно до статті 166 ГПК України, згідно якого доводи відповідача вважає безпідставними.

Фактичні обставини, встановлені судом.

08 листопада 2024 року між Приватним підприємством "ВЕСТХІМ" (Позикодавець/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Медичний центр "ВІАСАН" (Позичальник/відповідач) укладено Договір про надання поворотної фінансової допомоги №81124 (Договір), відповідно до умов якого Позикодавець надає Позичальнику грошові кошти у вигляді поворотної фінансової допомоги у розмірі передбаченому в п.2.1 цього Договору, а Позичальник зобов`язується повернути надану поворотну фінансову допомогу в порядку та на умовах, передбачених даним Договором (п.1.1).

У пункті 2.1 Договору зазначено, що поворотна фінансова допомога надається в національній валюті України у розмірі 7 625 000,00 грн.

Поворотна фінансова допомога надається Позичальнику на безоплатній основі, тобто плата за користування грошовими коштами не стягується (п. 2.2 Договору).

Пунктом 2.3 Договору сторонами обумовлено, що поворотна фінансова допомога надається Позичальнику у повному розмірі на 3 (три) місяці.

Перерахування грошових коштів здійснюється Позикодавцем на поточний рахунок Позичальника (п.2.4 Договору).

Поворотна фінансова допомога вважається наданою Позикодавцем Позичальнику з моменту перерахування коштів на розрахунковий рахунок, що підтверджує виписка з банку (п.2.5 Договору).

Відповідно до пункту 3.1 Договору поворотна фінансова допомога підлягає поверненню на вимогу Позикодавця, але не пізніше сплину останнього дня строку визначеного в п.2.3 цього Договору.

Згідно з пунктом 3.4 Договору повернення грошових коштів проводиться шляхом перерахування грошових коштів на особовий рахунок Позикодавця в установі банку, або зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

Поворотна фінансова допомога вважається повернутою з моменту перерахування коштів, що позичалися, на поточний рахунок Позикодавця, або оформленням відповідних документів (актів) взаємозаліку (п. 3.5 Договору).

Відповідно до пункту 8.1 Договору даний договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами їх зобов`язань за договором.

На виконання умов Договору, позивач здійснив перерахування грошових коштів у розмірі 7 625 000,00 грн, в якості надання поворотної фінансової допомоги, яка прийнята відповідачем, про що свідчить платіжна інструкція №4282 від 13.11.2024.

Як стверджує позивач, що відповідач порушив умови договору, внаслідок чого у відповідача перед позивачем виник борг у розмірі 7 625 000,00 грн (на момент звернення з даним позовом до суду).

Зважаючи на неналежне виконання відповідачем договірних зобов`язань позивачем нараховано та заявлено до стягнення інфляційні нарахування у розмірі 532 537,41 грн та 3 % річних у розмірі 109 674,66 грн, відповідно до вимог статті 625 Цивільного кодексу України.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв"язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Після звернення позивача з позовом до суду, відповідач 16.05.2025 перерахував на рахунок позивача грошові кошти в сумі 7 625 000,00 грн, про що свідчить платіжна інструкція №855.

Внаслідок чого, позивач звернувся до суду із заявою про зменшення розміру позовних вимог, у якій просив суд стягнути з відповідача 109 674,66 грн 3% річних та 532 537,41 грн інфляційних нарахувань.

Зміст спірних правовідносин, які склались між сторонами.

Визначаючи правову природу спірних правовідносин, що склалися між позивачем та відповідачем, виходячи з аналізу положень Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що між сторонами виникли правовідносини, пов`язані з укладенням Договору про надання поворотної фінансової допомоги від 08.11.2024 за №81124, який за правовою природою є договором позики, які підпадають під правове регулювання глави 71 Цивільного кодексу України.

Норми права, застосовані при вирішенні спору та мотиви, з яких виходив суд при ухваленні рішення.

Всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши у сукупності усі докази, суд дійшов таких висновків.

Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Тобто, право на судовий захист у суб`єкта господарювання виникає у разі порушення або оспорювання його права або охоронюваного законом інтересу.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 Цивільного кодексу України).

Договір виконує функцію безпосередньої правостворюючої підстави виникнення зобов`язання. Це означає, що права та обов`язки сторін, які становлять зміст зобов`язання, виникають із самого договору і не потребують інших факторів.

У відповідності до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Отже правочин за своєю природою та законодавчим визначенням є вольовою дією суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки.

Здійснення правочину законодавчо може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).

У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі судового рішення.

Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.07.2021 у справі №911/2768/20, від 30.06.2021 у справі №910/3140/19.

Те, яким чином та у який спосіб здійснюється (оформлюється) вияв учасників правочину на набуття, зміну, припинення цивільних прав та обов`язків, передбачено статтею 205 Цивільного кодексу України.

Із змісту частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України випливає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (статті 629 Цивільного кодексу України).

Взаємовідносини сторін виникли на підставі Договору про надання поворотної фінансової допомоги від 08.11.2024 за №81124, який за правовою природою є договором позики.

Вказаний договір є підставою для виникнення у сторін зобов`язань, згідно ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з укладенням договору про надання поворотної фінансової допомоги, строк дії договору, умови надання поворотної фінансової допомоги, факт виконання, загальна сума перерахованих грошових коштів, настання строку їх повернення та наявність часткового чи повного повернення фінансової допомоги.

Як визначено статтею 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 Цивільного кодексу України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Фінансова допомога - фінансова допомога, надана на безповоротній або поворотній основі.

Поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов`язковою до повернення (п.14.1.257 ст. 14 Податкового кодексу України).

Як слідує із матеріалів справи, на виконання умов Договору про надання поворотної фінансової допомоги від 08.11.2024 за №81124 (відповідно до умов якого Позикодавець надає Позичальнику грошові кошти у вигляді поворотної фінансової допомоги у розмірі передбаченому в п.2.1 цього Договору, а Позичальник зобов`язується повернути надану поворотну фінансову допомогу в порядку та на умовах, передбачених даним Договором ( п.1.1 Договору)), Приватним підприємством "ВЕСТХІМ" здійснено перерахування грошових коштів у розмірі 7 625 000,00 грн, в якості надання поворотної фінансової допомоги, яка прийнята відповідачем, що підтверджується платіжною інструкцією №4282 від 13.11.2024 (міститься в матеріалах справи).

Пунктом 2.3 Договору сторонами обумовлено, що поворотна фінансова допомога надається Позичальнику у повному розмірі на 3 (три) місяці.

Статтею 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Однак, відповідач свій обов`язок щодо своєчасного повернення поворотної фінансової допомоги не виконав.

Зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (стаття 509 Цивільного кодексу України).

Положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Нормами статті 599 Цивільного кодексу України вказано, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як визначено статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як слідує з матеріалів справи, після звернення позивача з позовом до суду, відповідач 16.05.2025 перерахував на рахунок позивача грошові кошти в сумі 7 625 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №855, у призначенні платежу якої зазначено: "повернення поворотної фінансової допомоги згідно договору №81124 від 08.11.2024".

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як визначено статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч.2).

У зв"язку з порушенням відповідачем строків повернення фінансової допомоги позивачем нараховано та заявлено до стягнення 532 537,41 грн інфляційних нарахувань та 109 674,66 грн 3% річних, за період з 08.11.2024 по 01.05.2025, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України.

Суд зазначає, що у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан, який і досі триває.

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" від 15.03.2022 №2120-IX розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено зокрема п. 18.

Пунктом 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється:

1) у періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;

2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит, тобто договори, відповідно до яких позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем);

3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Тобто в період існування особливих правових наслідків - протягом дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування, до позичальника застосовуються особливі наслідки - звільнення від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу.

Правова позиція наведена у постанові Верховного суду від 12.06.2024 у справі №910/10901/23.

З аналізу положень глави 71 Цивільного кодексу України, суд прийшов до висновку, що Договір про надання поворотної фінансової допомоги від 08.11.2024 за №81124, спірний правочин є договором позика, на який розповсюджується дія та підпадають під застосування вимоги п.18 "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України.

Отже, нарахування 3% річних та інфляційні втрати, на підставі частини другої статті 625 Цивільного кодексу України за період з 08.11.2024 по 01.05.2025 не обгрунтовані, оскільки відповідні нарахування здійсненні та охоплюють період після 24.02.2022, тобто всупереч п. 18 "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України та не підлягають до задоволення.

За вказаних обставин, суд погоджується із доводами відповідача, що позивачем необґрунтовано нараховано 3% річних та інфляційні нарахування після 24.02.2022, тобто у період дії в Україні воєнного стану, що має наслідком відмови у задоволенні позовних вимог.

Позивач, стверджуючи про існування певної обставини подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази. Про перевагу однієї позиції над іншою суд і виносить власне рішення.

Правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18.

При аналізі доводів сторін, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, який у рішенні "Трофимчук проти України" зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не слід розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід (рішення від 28.10.2010, заява № 4241/03).

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Правова позиція, наведена у постановах Верховного суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

З огляду на викладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновок суду.

Згідно статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Верховенство права - це панування права в суспільстві, що вимагає від держави його втілення в правотворчу та правозастосовчу діяльність, зокрема в закони, зміст яких має відповідати критеріям соціальної справедливості, рівності тощо.

Справедливість - одна з основних засад права - є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальних вимірів права.

Принципи права - це основні ідеї, вихідні положення, які закріплені в законі, мають загальну значущість, вищу імперативність (веління) і відображають суттєві положення права.

Верховний Суд у справі № 521/17654/15-ц (постанова від 16 січня 2019 року) при вирішенні спору застосував загальні засади цивільного права - принцип справедливості, добросовісності та розумності, а також керувався однією з аксіом цивільного судочинства: "Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem", що означає: "У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права".

При цьому Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

Отже, національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції.

Статтею 3 Цивільного кодексу України визначено, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність.

Отже, дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю й повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Так, згідно статті 13 Цивільного кодексу України встановлено, що при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Частиною 1 статті 2 ГПК України передбачено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно частин 2-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Як визначено статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Приписами статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Пунктами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною 4 статті 236 ГПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 236 Господарського процесуального кодексу України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Суд наголошує, що призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності. Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

З огляду на викладене, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Спір повинен вирішуватись на користь тієї сторони, яка за допомогою відповідних процесуальних засобів переконала суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень. Відповідно до принципу змагальності сторони, інші особи, які беруть участь у справі, якщо вони бажають досягти бажаного для себе, або осіб, на захист прав яких подано позов, найбільш сприятливого рішення, зобов`язані повідомити суду усі юридичні факти, що мають значення для справи, вказати або надати докази, які підтверджують чи спростовують ці факти, а також вчинити інші передбачені законом дії, спрямовані на те, аби переконати суд у своїй правоті.

Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку, що у задоволенні позову, слід відмовити.

Судові витрати.

При ухваленні рішення в справі, суд, у тому числі вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами (пункт 5 частини 1 статті 237 ГПК України).

Як передбачено пунктом 2 частини 5 статті 238 ГПК України, в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.

Щодо судового збору у розмірі 99 206,55 грн.

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України "Про судовий збір" суд перед відкриттям провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.

Факт зарахування сплаченого позивачем при зверненні до суду з первісним позовом судового збору в сумі 99 206,55 грн до спеціального фонду державного бюджету України підтверджується Випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України, сформованою Господарським судом Тернопільської області.

Ухвалою суду від 19.06.2025 заяву про повернення судового збору, задоволено. Повернуто Приватному підприємству "ВЕСТХІМ", вул. Юності, 62А, м. Івано-Франківськ, код ЄДРПОУ 19394119 з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 91 500,00 грн, у зв"язку з зменшенням розміру позовних вимог, сплачений згідно платіжної інструкції №143 від 15.05.2025.

Частиною 2 статті 123 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору врегульовано Законом України "Про судовий збір".

Закон України "Про судовий збір" визначає правові засади справляння судового збору, платників, об"єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.

Частина 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" зазначає, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Ставки судового збору встановлені частиною 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", зокрема, за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Позовної заяви немайнового характеру 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Позовна заява подана Приватним підприємством "ВЕСТХІМ" за допомогою підсистеми "Електронний суд".

Частина 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" зазначає, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Предметом судового розгляду у справі №921/276/25 на день подання позовної заяви є вимога майнового характеру: стягнення заборгованості у розмірі 8 267 212,07 грн, за яку належить до сплати 1,5% відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з врахуванням коефіцієнта для пониження відповідного розміру ставки судового збору (0,8) та становить 99 206,54 грн.

Проте, позивачем при зверненні до суду із вказаним позовом сплачено судовий збір у розмірі 99 206,55 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №143 від 15.05.2025.

Таким чином, сума зайво сплаченого судового збору становить 0,01 грн.

Згідно статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.

Отже, для повернення зайво сплаченого судового збору у розмірі 0,01 грн з Державного бюджету України, сплаченого при поданні позову, позивачу необхідно звернутися до суду із відповідним клопотанням.

В силу приписів статті 129 ГПК України, судовий збір у розмірі 7 706,54 грн покладається на позивача.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 260 000,00 грн.

Стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на правову допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно статті 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 4 статті 60 Господарського процесуального кодексу України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

На підтвердження повноважень адвоката до матеріалів справи долучено Ордер на надання правничої допомоги серії АТ №1100624 від 08.05.2025, зі змісту якого вбачається, що у даній справі адвокат Хоптій Мирослав Васильович (свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю №228 від 29.11.1996) надає Приватному підприємству "ВЕСТХІМ" у Господарському суді Тернопільської області правову допомогу саме на підставі Договору про правничу допомогу №01/05-25-2 від 01.05.2025. Договором про надання правової (правничої) допомоги повноваження адвоката не обмежуються.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов"язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи/

Аналогічний висновок міститься у п. 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц.

Основними засадами (принципами) господарського судочинства є: відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 ГПК України) .

Практична реалізація цього принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).

За приписами статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Таким чином, законодавцем прямо встановлено, що з метою підтвердження розміру судових витрат, які понесено в зв`язку з розглядом справи, стороні слід подати докази в строк, визначений в ч.8 ст.129 ГПК України, а саме до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно частин 1, 2 статті 221 Господарського процесуального кодексу України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Як слідує із матеріалів справи, 03.05.2025 (дата подання позовної заяви, документ сформований в системі "Електронний суд"), тобто разом з першою заявою по суті спору позивачем подано до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які понесло і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

05.08.2025 (документ сформований в системі "Електронний суд") позивач звернувся до Господарського суду Тернопільської області з заявою (вх. №5641 від 06.08.2025) про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 260 000,00 грн у справі №921/276/25, з відповідними доказами.

Таким чином, суд прийшов до висновку про дотримання позивачем порядку повідомлення та надання суду доказів на підтвердження понесення витрат на правову допомогу, що, в свою чергу, свідчить про наявність підстав для їх розподілу у порядку встановленому процесуальним законодавством.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (стаття 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

За змістом частини 3 статті 237 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення представництва є договір.

Статтею 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Із змісту частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України випливає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (статті 629 Цивільного кодексу України).

З матеріалів справи слідує, що 01.05.2025 між Приватним підприємством "ВЕСТХІМ" (як, Клієнтом) та Адвокатським бюро "Хоптій та Партнери" в особі адвоката Хоптія Мирослава Васильовича (як, Виконавцем) укладено Договір про надання правової допомоги №01/05-25-2, за умовами якого Клієнт доручає, а Виконавець бере на себе зобов"язання надати юридичну допомогу, складати необхідні процесуальні документи, позовну заяву та здійснювати представництво в Господарському суді Тернопільської області за позовом Приватного підприємства "ВЕСТХІМ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Медичний центр "ВІАСАН" про стягнення основного боргу у розмірі 7 625 000,00 грн, 3% річних у розмірі 109 674,66 грн за період з 08.11.2024 по 01.05.2025, збитки із врахуванням індексу інфляції за період з 08.11.2024 по 01.05.2025 у розмірі 532 537,41 грн (розділ І Договору).

Згідно з пунктом 1 розділу ІІ Договору Клієнт уповноважує Виконавця надати юридичну допомогу, складати необхідні процесуальні документи, позовну заяву та здійснювати представництво в Господарському суді Тернопільської області щодо вищезазначеного спору.

Виконавець зобов`язався надати юридичні послуги: робити адвокатські запити; надавати юридичні консультації; готувати необхідні документи; позовні матеріали; здійснювати представництво в судах (п.4 Розділу ІІ Договору).

Пунктом 2 Розділу ІІ Договору сторони домовились, що представництво інтересів Клієнта здійснюється адвокатом Хоптій Мирославом Васильовичем.

Відповідно до пункту 1 Розділу ІІІ Договору, Клієнт та Виконавець погоджується, що складання процесуальних документів, підготування позовної заяви, представництво в суді першої інстанції оплата складає 260 000,00 грн. Оплата здійснюється протягом 15 днів після підписання договору.

Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє 3 роки (п.1 Розділу V Договору).

На виконання вимог договору, Клієнтом здійснено часткову оплату адвокатських послуг, що підтверджується платіжною інструкцією № 5368 від 05.05.2025 на суму 60 000,00 грн.

В підтвердження надання адвокатських послуг, позивачем долучено Акти про прийняття-передачі наданих послуг від 03.06.2025 та від 05.08.2025.

Пунктом 1 Актів від 03.06.2025 та 05.08.2025 сторони вказали, що Виконавець надав Замовнику юридичні послуги відповідно до Договору про надання правової допомоги №01/05-25-2 від 01.05.2025, а Замовник прийняв надані послуги, а саме:

- Виконавцем вивчено матеріали справи, судову практику та підготовлено позовну заяву про стягнення з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Медичний центр "ВІАСАН" на користь ПП "ВЕСТХІМ" основного боргу в розмірі 7 625 000,00 грн, за період з 08.11.2024 до 01.05.2025 3% річних в розмірі 109 674,66 грн, збитки із врахуванням індексу інфляції за період з 08.11.2024 до 01.05.2025 в розмірі 532 537,41 грн;

- виконавцем підготовлено заяву про забезпечення позову;

- Товариством з обмеженою відповідальністю "Медичний центр "ВІАСАН" згідно платіжної інструкції від 16.05.2025 проведено оплату 7 625 000,00 грн на рахунок Приватного підприємства "ВЕСТХІМ" та погашено основний борг ;

- підготовлено заяву в порядку ст. 46 ГПК України;

- підготовлено заяву про повернення судового збору.

Пунктом 2 Акту від 03.06.2025 сторони домовились, що вартість послуг за період з 01.05.2025 до 03.06.2025 становить 75 000,00 грн.

Проте, пунктом 2 Акту від 05.08.2025 сторони домовились, що вартість послуг за період з 01.05.2025 до 05.08.2025 становить 260 000,00 грн.

Пунктом 3 Актів зазначено, що жодних претензій по якості, повноті, строках та обсягу послуг в цілому Замовник до Виконавця немає.

Таким чином, судом встановлено, що заявлені позивачем до стягнення витрат на професійну правничу допомогу є реальними та підтвердженими документально.

При цьому зміст п.1 Розділу ІІІ Договору та Актів свідчать про те, що сторонами було погоджено і визначено фіксовану вартість послуг адвоката.

Витрати, пов"язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина 1 статті 126 ГПК України).

Як визначено частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частини 3, 4 статті 126 ГПК України).

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.

Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ч. 2 ст. 3, ст. 59 Конституції України покладає на державу відповідні обов`язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов`язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги.

Видами адвокатської діяльності є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами ( стаття 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Адвокатський гонорар може існувати в двох формах, - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення. Так, при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" .

Правова позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 13.08.2019 у справі №908/1654/18, від 12.09.2019 у справі №910/9784/18 та від 19.11.2019 у справі №5023/5587/12.

У постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у ст. 627 ЦК України.

У постанові від 20.11.2020 Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 910/13071/19 звернуто увагу на те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч. 4 ст. 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу "pacta sunt servanda" та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Отже, суд при визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката для цілей їх розподілу повинен брати до уваги саме згадану вище умову договору та не має підстав самовільно встановлювати інший розмір та порядок обчислення витрат, ніж той, який у відповідному порядку був закріплений у договорі.

Згідно частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Аналіз норм статей 126, 129 ГПК України дає підстави для висновку, що для вирішення питання про розподіл витрат на правничу допомогу суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість витрат та їх пропорційність предмету спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

Матеріалами справи підтверджено, що позовна заява, заяви про забезпечення позову, заява в порядку статті 46 ГПК України та заява про повернення судового збору у справі №921/276/25 підготовлено адвокатом Хоптієм Мирославом Васильовичем.

Протоколи судових засідань у справі №921/276/25 свідчать про здійснення адвокатом Хоптієм Мирославом Васильовичем представництва інтересів Замовника (позивача) у даній справі (містяться в матеріалах справи).

Наведеним підтверджується факт надання позивачу адвокатом обумовлених Договором про надання правничої допомоги №Ю-02/11/23/1 від 02.11.2023 та Додаткової угоди від 30.12.2024 послуг у повному обсязі.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Правова позиція наведена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Отже, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення є принципом господарського судочинства, а статті 123, 129 Господарського процесуального кодексу України - нормами процесуального права, які регламентують види судових витрат, розподіл судових витрат та визначають оптимальний порядок застосування.

При цьому, суд зазначає, що приписи статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України є універсальними у правовідносинах при розподілі витрат, пов`язаних з наданням професійної правничої допомоги адвоката, за результатами розгляду справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06 березня 2024 року у справі № 905/1840/21.

У додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Аналіз наведених норм ч.4 ст. 126 ГПК України, а також ст. 129 цього Кодексу дає підстави для висновку, що для вирішення питання про розподіл витрат на правничу допомогу суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість витрат та їх пропорційність предмету спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч.4 ст.126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, - зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Правова позиція наведена у постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.01.2023 у справі №921/628/19.

06.08.2025 (документ сформований в системі "Електронний суд") відповідачем надіслано заперечення на заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу (вх. №5672 від 07.08.2025), в яких заперечує щодо заявлених витрат, просить суд відмовити у задоволенні заяви.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (рішення у справі "East / West Alliance Limited" проти України"), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (постанова Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19).

Тобто нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Правова позиція наведена у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19.

При визначені розміру правничої допомоги суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 вказано, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Отже, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Інтереси позивача у справі №921/276/25 представляв адвокат Хоптій М.В., яким здійснюється адвокатська діяльність на підставі свідоцтва №228, виданого 29.11.1996 Івано-Франківською обласною КДКА, відповідно до відомостей з Єдиного реєстру адвокатів України.

Відомостей про зупинення або припинення права Хоптія М.В. на заняття адвокатською діяльністю Єдиний реєстр адвокатів України не містить.

Судом з`ясовано, що адвокат Хоптій М.В. відповідно до умов договору №01/05-25-2 від 01.05.2025, виданого Адвокатським бюро "Хоптій та Партнери" ордера на надання правничої допомоги серії АТ №1100624 від 08.05.2025, від імені ПП "ВЕСТХІМ" здійснював представництво інтересів відповідача у даній справі, а саме:

- підготував з метою подачі позивачем до суду: позовну заяву з додатками; заяви про забезпечення позову з додатками; заяву про усунення недоліків позовної заяви; заяви про зменшення позовних вимог та про повернення судового збору з додатками; відповідь на відзив з додатками;

- підготував та подав до суду клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції з додатками;

- приймав участь у судових засіданнях 19.06.2025, 07.08.2025, 21.08.2025, 26.08.2025 та 27.08.2025.

За загальним правилом розподілу судових витрат у разі відмови в позові інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача (п. 2 ч. 4 ст. 129 ГПК України).

Так, рішенням Господарського суду Тернопільської області від 27.08.2025 у справі №921/276/25 у позові відмовлено.

Верховним Судом у постановах від 11.11.2022 у справі №909/50/22, від 21.06.2023 у справі №910/12047/21 зазначено, що випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, також визначені положеннями частин шостої, сьомої та дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

Частина 9 статті 129 ГПК України передбачає, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Суд зазначає, що підставою звернення ПП "ВЕСТХІМ" з даним позовом до суду було невиконання ТОВ "Медичний центр "ВІАСАН" умов договору про надання поворотної фінансової допомоги від 08.11.2024 за №81124, в частині повернення грошових коштів в сумі 7 625 000,00 грн, наданих в якості надання поворотної фінансової допомоги.

Оплату грошових коштів в сумі 7 625 000,00 грн ТОВ "Медичний центр "ВІАСАН" здійснено вже після звернення позивача з позовом до суду.

Отже, суд констатує, що спір у даній справі в частині щодо стягнення основного боргу виник з вини відповідача.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є зокрема справедливість, добросовісність та розумність.

За змістом статей 2, 11, 13 - 15 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні спору, в тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання господарського судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення обов`язку доведення обставин, які мають значення для справи, саме на сторін, права яких є рівними, як і покладення на кожну сторону ризику настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог і заперечень, а також обсягу поданих доказів.

Як визначено статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Приписами статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Пунктами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на викладене, суд, оцінивши витрати позивача з урахуванням усіх аспектів і складності цієї справи, відповідність суми критеріям реальності і розумності, враховуючи заперечення відповідача щодо розміру заявленої до стягнення суми витрат на правничу допомогу, беручи до уваги виникнення спору з вини відповідача, наявні докази, враховуючи характер спору, дійшов висновку, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 260 000,00 грн не відповідають вимогам щодо принципу співрозмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмету спору (критерії, визначені частиною п`ятою статті 129 ГПК України).

Отже витрати, понесені на професійну правничу допомогу, з урахуванням ч.9 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача в сумі 40 000,00 грн.

Інша частина витрат на професійну правничу допомогу в сумі 220 000,00 грн відшкодуванню не підлягає.

За таких обставин, у суду наявні підстави для часткового задоволення заяви щодо витрат на професійну правову допомогу .

Керуючись статтями 7, 13, 42, 86, 123, 126, 129, 210, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні позовних вимог, відмовити.

2. Заяву Приватного підприємства "ВЕСТХІМ" про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, задоволити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Медичний центр "ВІАСАН", вул. Медова, 12, м.Тернопіль, ідентифікаційний код 40897236 на користь Приватного підприємства "ВЕСТХІМ", вул. Юності, буд. 62А, с. Микитинці, Івано-Франківський район, Івано-Франківська область, ідентифікаційний код 19394119 - 40 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

4. В іншій частині заяви, відмовити.

5. Видати наказ стягувачеві після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду в порядку статті 256-257 ГПК України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Примірник рішення надіслати сторонам у справі до електронного кабінету в електронній формі із застосуванням ЄСІТС в порядку, визначеному ГПК України.

Учасники справи можуть отримати інформацію у справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.

Повне рішення складено та підписано "09" вересня 2025 року.

Суддя Я.Я. Боровець