Постанова від 10.09.2025 по справі 370/2788/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №370/2788/21 Головуючий у І інстанції - Косенко А.В.

апеляційне провадження №22-ц/824/4236/2025 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Приходька К.П.,

суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,

розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Бучанської районної державної (військової) адміністрації Київської області на рішення Макарівського районного суду Київської області від 09 травня 2024 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до Бучанської районної державної адміністрації Київської області, Сектору культури, молоді, національностей та релігій Макарівської районної державної адміністрації, в особі комісії з реорганізації про стягнення грошових коштів не виплачених працівникові при звільненні, -

установив:

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Макарівського районного суду Київської області з позовом до Бучанської РДА Київської області, Сектору культури, молоді, національностей та релігій Макарівської РДА, в особі комісії з реорганізації про стягнення грошових коштів не виплачених працівникові при звільненні.

Позов обґрунтовувала тим, що перебувала у трудових відносинах з підрозділом Макарівської РДА Київської області - працювала головним бухгалтером сектору культури, молоді, національностей та релігій районної державної адміністрації.

Звільнена в процесі реорганізації органу 30 квітня 2021 року, однак розрахунок при звільненні із нею не проведений до цього часу.

Відповідно до інформації, що надана Головним Управлінням Пенсійного фонду України у Київській області з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, вказувала, що її заробітна плата у січні, лютому, березні, квітні 2021 року складала 8490 грн. у місяць. З урахуванням розрахункових виплат загальна сума у квітні склала 14910 грн. Вихідна допомога становить 8490 грн., однак у зазначеній вище інформації вона не відображається. Отже, сума нарахованих при звільнені коштів складає 48870,60 грн.

Утриманню підлягає прибутковий податок: із заробітної плати - 6112,80 грн., із вихідної допомоги - 1528,20 грн., із розрахункових коштів - 1155,71грн., всього 8796,71 грн. Також підлягає утриманню військовий збір: із заробітної плати 509,40 грн., із вихідної допомоги 96,31 грн., із розрахункових коштів 127,35 грн., всього 733,06 грн. Разом сума утримання складає 9529,77 грн. До виплати підлягає 39340,83 грн.

До позовної заяви надала повну довідку розрахунку заборгованості, не виплаченої при звільнені, відповідно до якої: 6834,45 грн. - заробітна плата за січень 2021 року: 6834,45 грн. - заробітна плата за лютий 2021 року; 6834,45 грн. - заробітна плата за березень 2021 року; 6834,45 грн. - заробітна плата за квітень 2021 року; 6834,45 грн. - вихідна допомога при звільненні; 5168,58 грн. - компенсація за 18 днів невикористаної відпустки. Сума, до виплати складає 39340,83 грн.

У зв`язку з тим, що відповідачі не провели повного розрахунку при звільненні, та враховуючи, що з моменту звільнення до моменту звернення до суду пройшло 124 робочих дні, то вказувала, що також підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку, який на момент звернення до суду складає 38521,84 грн. (310,66 х 124 (станом на 15 листопада).

Просила суд, стягнути з Бучанської РДА Київської області на свою користь, заробітну плату за січень, лютий, березень, квітень 2021 року, по 6834,45 грн. за кожен місяць, всього 27337,80 грн.; вихідну допомогу 6834,45 грн. та 5168,58 грн. розрахункових коштів за 18 календарних днів невикористаної відпустки, всього 12003,03 грн. Разом до стягнення 39340,83 грн., з врахуванням сум, виплачених їй до постановлення судового рішення.

Стягнути з Бучанської РДА Київської області на свою користь, за час затримки розрахунку середній заробіток 310,66 грн. за кожен день затримки розрахунку по день фактичного розрахунку.

Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 09 травня 2024 року зазначений вище позов задоволено.

Стягнуто з Бучанської РДА Київської області на користь ОСОБА_1 39340,83 грн. невиплаченої заробітної плати; 38521, 84 грн. середнього заробітку за час затримки в розрахунку, а всього: 77862,67 грн.

Стягнуто з Бучанської РДА Київської області, на користь держави, судові витрати у виді судового збору у розмірі 2422,40 грн.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням Бучанська районна державна (військова) адміністрація Київської області подало апеляційну скаргу, вважаючи, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції порушено норми процесуального та матеріального права, не враховано обставини, які мають суттєве значення для справи.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначило, що заборгованість по заробітній платі була виплачена позивачу в повному обсязі 15 листопада 2021 року, зокрема Фінансовим відділом Бучанської районної державної (військової) адміністрації Київської області листом від 11 жовтня 2024 року №01-23/68 та Макарівською селищною радою листом від 17 жовтня 2024 року №03-23/2601 повідомлено, що заробітну плату позивачу було виплачено у розмірі 29318,58 грн., що підтверджується випискою з банку від 15 листопада 2021 року.

Отже, вважає, що вимоги позивача у стягненні коштів у розмірі 77862,67 грн. підлягають зменшенню, оскільки заборгованість по заробітній платі у розмірі 29318,58 грн. була виплачена позивачу.

Просило суд, скасувати рішення Макарівського районного суду Київської області від 09 травня 2024 року повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення.

Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.

Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

У відповідності до ч. 1 ст. 369 ЦПК України (в редакції чинній на момент подачі апеляційної скарги), апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 3 ст. 369 ЦПК України, з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Згідно з п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України, в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Згідно вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до копії трудової книжки ОСОБА_1 з 06 травня 2016 року до 30 квітня 2021 року працювала на посаді головного бухгалтера сектору культури, молоді, національностей та релігій Макарівської районної державної адміністрації та була звільнена з вказаної посади наказом керівника Сектору культури №156-к відповідно до ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України у зв`язку з вивільненням та скороченням посади головного бухгалтера.

Згідно інформаційної довідки Головного Управління Пенсійного фонду України у Київській області з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, вбачається, що сектором культури подана інформація про те, що заробітна плата ОСОБА_1 становить: у січні, лютому, березні, квітні 2021 року - 8490 грн. у місяць. З урахуванням розрахункових виплат загальна сума у квітні склала 14910,60 грн.

Відповідно до довідки розрахунку заборгованості, не виплаченої ОСОБА_1 при звільнені, вбачається, що 6834,45 грн. - заробітна плата за січень 2021 року; 6834,45 грн. - заробітна плата за лютий 2021 року; 6834,45 грн. - заробітна плата за березень 2021 року; 6834,45 грн. - заробітна плата за квітень 2021 року; 6834,45 грн. - вихідна допомога при звільненні; 5168,58 грн. - компенсація за 18 днів невикористаної відпустки. Сума, до виплати складає 39340,83 грн.

Відповідно до довідки про доходи вбачається, що загальна сума невиплаченого доходу за період січень 2021, лютий 2021, березень 2021, квітень 2021, становить 29318,58 грн.

Із заяви ОСОБА_1 вбачається, що вона зверталась до Голови комісії з реорганізації Сектору культури, молоді, національностей та релігій Макарівської районної державної адміністрації з проханням здійснити з нею розрахунок, проте, станом на день подачі позову до суду, такий розрахунок з останньою проведений не був, що стало підставою для звернення до суду.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що Сектор культури, молоді, національностей та релігій Макарівської РДА, в особі комісії з реорганізації в порушення вимог закону при звільнені позивача не виплатило усі належні їй суми, а тому, суд першої інстанції дійшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними.

Однак, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддівне може, в повній мірі, погодитися з вказаними висновками суду першої інстанції виходячи з такого.

Згідно з ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання цього принципу є гарантією того, що учасник справи, незалежно від рівня фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, має можливість забезпечити захист своїх прав та інтересів.

За змістом ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Використання примусової праці забороняється.

Частиною 1 ст. 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі статтею 1 Конвенції про захист заробітної плати № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

У рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 у справі №1-13/2013, щодо тлумачення положень ч. 2 ст. 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону №108/95-ВР Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано в законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Право працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Тобто Конституційний Суд України фактично зробив висновок, що навіть у разі невиконання працівником трудової функції не з власної вини, він вважається таким, що працює і отримує за це заробітну плату, а не компенсацію, бо саме заробітна плата є тією грошовою виплатою, яка забезпечує можливість самого існування як працівника, так і, можливо, членів його сім`ї, а також наповнення державного бюджету, бо із цієї виплати вираховуються податки і збори, у тому числі внески до Пенсійного фонду України у розмірах, який передбачений саме для заробітної плати, а період вимушеного прогулу зараховується до страхового стажу.

Як вбачається з довідки розрахунку заборгованості, ОСОБА_1 при звільнені з посади головного бухгалтера сектору культури, молоді, національностей та релігій Макарівської районної державної адміністрації, не було виплачено39340,83 грн., яка складається із: 6834,45 грн. - заробітна плата за січень 2021 року; 6834,45 грн. - заробітна плата за лютий 2021 року; 6834,45 грн. - заробітна плата за березень 2021 року; 6834,45 грн. - заробітна плата за квітень 2021 року; 6834,45 грн. - вихідна допомога при звільненні; 5168,58 грн. - компенсація за 18 днів невикористаної відпустки.

Разом з тим, як вбачається із листа від 11 жовтня 2024 року №01-23/68Фінансового відділу Бучанської районної державної (військової) адміністрації Київської області, та листа від 17 жовтня 2024 року №03-23/2601 Макарівської селищної ради, заробітну плату позивачу було виплачено у розмірі 29318,58 грн., що підтверджується випискою з банку від 15 листопада 2021 року.

Відповідно до положень ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Згідно із ч.2 ст. 117 КЗпП України, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Тлумачення ст. 117 КЗпП України свідчить, щовідповідальність роботодавця нерозривно пов`язана з:фактом невиплати працівникові належних сум; строками, встановленими у ст.116 К3пП України; наявністю вини власника або уповноваженого ним органу. Лише сукупність усіх вказаних умов може зумовлювати відповідальністьроботодавця за затримку розрахунку при звільненні.

У такому випадку відповідальність роботодавця на підставі ст. 117 КЗпП України наступає після звернення звільненого працівника до суду та невиплати після пред`явлення вимоги роботодавцем всіх сум, які йому належать. Час затримки розрахунку при звільненні позивача починається з моменту, коли відповідачеві стало відомо про вимогу позивача: отримання відповідачем копії позовної заяви або проведення судом судового засідання (за відсутності відомостей про дату отримання копії позовної заяви) до фактичної виплати заробітної плати. Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні за ст. 117 КЗпП України настає лише у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівнику сум у строки, передбачені у ст. 116 КЗпП України.

Аналогічні правові позиції викладені у:Постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року у справі №682/3060/16-ц;Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 листопада 2021 року у справі №127/22449/20;Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 грудня 2021 року у справі №759/21372/19-ц;Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2020 року у справі №359/1022/18; Окремій думці Судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27 січня 2020 року у справі №682/3060/16-ц.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено порушення трудових прав ОСОБА_1 , з якою під час звільнення не було проведено повного розрахунку, а тому, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що з відповідача на користь позивача підлягають до стягнення усі належні їй суми, проте розмір заборгованості у сумі 77862 грн. підлягає до зменшення, у зв`язку з тим, що заборгованість по заробітній платі в розмірі 29318,58 грн. була виплачена позивачу.

Таким чином, з Бучанської районної державної адміністрації Київської області на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути належні їй суми при звільненні у розмірі 48544,09 грн. (77862 грн.- 29318,58 грн.).

Відповідно до вимог ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 2 ст. 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За змістом ст.ст. 76, 77 ЦПК України, суд встановлює наявність або відсутність обставин, котрими обґрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, на підставі доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Як роз`яснено в п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року за №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов`язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом.

Таким чином, відсутні підстави для стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі до якої включено суму заборгованості, яку було виплачено позивачу 15 листопада 2021 року.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні із ухваленням нового судового рішення про стягнення з Бучанської районної державної адміністрації Київської області на користь ОСОБА_1 належні їй грошові кошти, що не були виплачені працівникові при звільненні у розмірі 48544,09 грн.

Керуючись ст.ст.7,367,369,374,375,381,382,389 ЦПК України, суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу Бучанської районної державної (військової) адміністрації Київської області задовольнити частково.

Рішення Макарівського районного суду Київської області від 09 травня 2024 року змінити.

Стягнути з Бучанської районної державної адміністрації Київської області (код ЄДРПОУ 44014159) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) грошові кошти не виплачені працівникові при звільненні у розмірі 48544,09 грн.

Поновити дію рішення Макарівського районного суду Київської області від 09 травня 2024 року.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, передбачених ч.3 ст.389 ЦПК України.

Суддя-доповідач К.П. Приходько

Судді Т.О. Писана

С.О. Журба