Постанова від 10.09.2025 по справі 910/10324/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" вересня 2025 р. м.КиївСправа№ 910/10324/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Гончарова С.А.

Сибіги О.М.

за участю секретаря судового засідання Яценко І.В.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ламбер Девелопмент",

на рішення Господарського суду міста Києва

від 24.10.2024 (повний текст складено та підписано 13.11.2024)

у справі №910/10324/24 (суддя Привалов А.І.)

за позовом Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ламбер Девелопмент»

про стягнення 340 406,95 грн

ВСТАНОВИВ

Короткий зміст позовних вимог

Київська міська рада звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ламбер Девелопмент» про стягнення 340 406,95 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем у порушення вимог Земельного кодексу України та ст. 1212 ЦК України, як фактичним користувачем земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:62:069:0003, площею 0,4668 га по вул. Бутлерова Академіка, 8 у Дніпровському районі міста Києва, без достатньої правової підстави за рахунок власника земельної ділянки (Київської міської ради) збережено кошти в розмірі 340 406,95 грн, які мали бути сплачені за період з 21.11.2022 по 02.08.2024 за користування вказаною земельною ділянкою.

Короткий зміст заперечень проти позову

17.09.2024 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти позову заперечував, посилаючись на недоведеність позовних вимог належними засобами доказування.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.10.2024 у справі №910/10324/24 позов задоволено повністю: стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ламбер Девелопмент" на користь Київської міської ради безпідставно збережені кошти в розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою площею 0,4668 га (кадастровий номер 8000000000:62:069:0003) по вул. Бутлерова Академіка, 8 у Дніпровському районі міста Києва у сумі 340 406 грн 95 коп. та судовий збір у розмірі 4084 грн 89 коп.

Рішення господарського суду мотивовано тим, що згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-1800652412022 від 21.11.2022 власником земельної ділянки площею 0,4668 га (кадастровий номер 8000000000:62:069:0003) по вул. Бутлерова Академіка, 8 у Дніпровському районі міста Києва є Київська міська рада. Цільове призначення вищевказаної земельної ділянки: для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості.

Крім того, місцевим господарським судом встановлено, що матеріали справи не містять доказів належного оформлення права користування спірною земельною ділянкою Товариством з обмеженою відповідальністю «Ламбер Девелопмент», як і не містять доказів того, що попереднім землекористувачем було оформлено право користування спірною земельною ділянкою, зокрема укладення відповідних договорів оренди з Київською міською радою та державної реєстрації такого права, а, отже, при укладенні договору купівлі-продажу нерухомості право користування земельною ділянкою, якого не існувало у продавця на момент укладення договору купівлі-продажу, до набувача не перейшло. Таким чином, відповідач користується цією земельною ділянкою без достатньої правової підстави.

Суд першої інстанції зазначав про те, що відповідач, набувши 17.02.2021 право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці комунальної форми власності, належним чином у встановленому законодавством порядку до теперішнього часу не оформив речового права на спірну земельну ділянку.

Крім того, місцевий господарський суд звернув увагу відповідача, що неналежне виконання своїх обов`язків з боку Київської міськради щодо оформлення договору оренди земельної ділянки не є підставою для звільнення відповідача від обов`язку сплачувати за користування сформованою земельною ділянкою.

Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені і яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Проте, враховуючи приписи частини другої статті 120 ЗК України, не є правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій ці будинок, будівля, споруда розташовані. В цьому випадку відсутність документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою у Товариства з обмеженою відповідальністю "Ламбер Девелопмент" не може бути визнане як її самовільне використання, однак не надає права на її безоплатне використання (аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду від 10.02.2020 у справі № 922/981/18).

Отже, нерухоме майно нерозривно пов`язане із земельною ділянкою, на якій воно знаходиться, і переміщення такого майна неможливе без його знецінення, а відтак використання нежитлових приміщень, які належать відповідачу, неможливе без відповідної земельної ділянки. Наведена правова норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований.

Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5 статті 288 ПК України (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 по справі № 920/739/17).

Натомість матеріали справи не містять жодних доказів подання відповідачем будь-якого контррозрахунку щодо проведеного позивачем розрахунку розміру безпідставно збережених Товариством грошових коштів.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю"Ламбер Девелопмент" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило рішення суду першої інстанції скасувати, а у позові відмовити.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного рішення порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному дослідженні доказів та з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що ТОВ «Ламбер Девелопмент» використовувало земельну ділянку в період із 21.11.2022 по 02.08.2024 виключно у межах, що не перевищує площу належних йому на праві власності будівель, адже питання щодо передачі йому земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:62:069:0003 в оренду Київська міська рада не вирішувала.

Крім того на думку відповідача, місцевим судом не враховано обставину того, що позивач не надав суду доказів обстеження земельної ділянки на предмет спростування твердження про її використання у межах, що не перевищують площу належних відповідачу нежитлових приміщень. Такими доказами можуть бути акти обстеження земельної ділянки, ситуаційні схеми та фотографічні матеріали.

За твердженням відповідача, Київська міська рада не довела, що її право як власника земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:62:069:0003 порушено саме ТОВ «Ламбер Девелопмент».

При цьому, відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин. Зокрема, скаржник посилався і на постанову Верховного Суду від 29.06.2021 №916/2040/20.

Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу

07.02.2025 через підсистему «Електронний суд» від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Узагальнені доводи відзиву зводяться до того, що посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 29.06.2021 №916/2040/20 (про визнання недійсним договору поставки від 26.10.2016 №183/17/24 з додатками на загальну суму 6 694 785,28 грн) є безпідставним адже правовідносини, які в цій постанові досліджував суд не є подібними до спірних правовідносин в цій справі, а також зовсім не стосуються земельних відносин.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 791 Земельного кодексу України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об?єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Як наголошувалось в позовній заяві, відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №HB-1800652412022 від 21.11.2022, державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:62:069:0003 площею 0,4668 га, за адресою: вул. Бутлерова Академіка, 8 у Дніпровському районі міста Києва проведена 21.11.2022 відділом №3 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель від 10.11.2022, з кодом виду цільового призначення - 11.02 Для розміщення експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (категорія земель - землі промисловості, транспорту, зв?язку, енергетики, оборони та іншого призначення).

Враховуючи вищезазначене, твердження відповідача про те, що він користувався земельною ділянкою меншої площі, на думку позивача, є необгрунтованим.

Стосовно тверджень, що на даний час відповідач не оформив права користування земельною ділянкою у встановленому земельним законодавством порядку, позивач зазначав про те, що при розгляді даної категорії справ не мають жодного значення причини, з яких відповідач не оформив право користування земельною ділянкою, у тому числі якщо це сталося в результаті поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 23.05.2018 року в справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2018 року в справі №922/3412/17, від 04.12.2019 року в справі №917/1739/17, позивач має довести лише існування протягом зазначеного в позові періоду земельної ділянки як об?єкта цивільних прав у розумінні визначенні земельного законодавства, та обґрунтованість розрахунку стягуваної суми (збереженого відповідачем за рахунок позивача майна (коштів).

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.12.2024, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ламбер Девелопмент " на рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2024 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді - Станік С.Р., суддів: Яковлєв М.Л., Гончаров С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2024 витребувано з місцевого господарського суду матеріали справи №910/10324/24.

12.12.2024 на виконання ухвали Північного апеляційного господарського суду з суду першої інстанції надійшли матеріали справи №910/10324/24.

З урахуванням перебування судді Станіка С.Р., у відпустах з 23.12.2024 по 24.01.2025 включно судді Гончарова С.А. у відпустках з 23.12.2024 по 20.01.2025 включно, вирішення питання щодо руху справи вирішується після виходу суддів з відпусток.

У зв`язку з перебуванням судді Яковлєва М.Л. на лікарняному з 22.01.2025, який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, вирішити питання щодо подальшого руху справи у визначеному складі суду - неможливо.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.01.2025 справу №910/10324/24 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Станік С.Р., суддів: Сибіга О.М., Гончаров С.А.

Ухвалою Північного апеляційного суду від 28.01.2025 прийнято справу №910/10324/24, до провадження у складі колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді - Станік С.Р., суддів: Сибіга О.М., Гончаров С.А., відкрито апеляційне провадження у справі №910/10324/24 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Ламбер Девелопмент" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2024 у справі №910/10324/24, вирішено розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ламбер Девелопмент" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2024 у справі №910/10324/24 здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

18.02.2025 через підсистему «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю "Ламбер Девелопмент" надійшло клопотання, в якому відповідач просив розгляд справи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ламбер Девелопмент" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2024 у справі №910/10324/24, здійснювати з повідомленням (викликом) сторін.

Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Ламбер Девелопмент" обґрунтовано тим, що разом із тим предметом позову цієї справи є стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ламбер Девелопмент" на користь Київської міської ради 340 406,95 грн, що перевищує сто розмірів прожиткових мінімуму для працездатних осіб.

Ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Ч. 4, ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що умови, за яких суд має право розглядати вимоги про стягнення грошових сум у наказному провадженні, а справи - у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються цим Кодексом. Для цілей цього Кодексу малозначними справами є:

1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Враховуючи наведені приписи процесуального законодавства, зважаючи на обраний позивачем спосіб захисту (особливості предмету позову), категорію та складність справи, обсяг та характер доказів, які входять до предмету доказування, час, необхідний для вчинення судом та учасниками процесуальних дій, кількість учасників справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що справа має незначну складність, тож справа є малозначною, оскільки ціна позову (340 406,95грн) розгляд якої підлягає здійсненню у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Ухвалою Північного апеляційного суду від 19.02.2025 відмовлено у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Ламбер Девелопмент" про розгляд справи № 910/10324/24 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Ламбер Девелопмент" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2024 у справі №910/10324/24 з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом (частина перша); кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга).

Відповідно до статті 64 Конституції України права громадян на звернення до суду та отримання правничої допомоги не можуть бути обмежені, а мають реалізовуватися з урахуванням умов існуючого воєнного стану.

Таким чином, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи у розумні строки, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав в умовах існуючого воєнного стану, застосувавши ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3, 64 Конституції України та ст. 2, 11 ГПК України.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як підтверджується наявними матеріалами справи та вірно встановлено судом першої інстанції, за даними з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за Товариством з обмеженою відповідальністю «Ламбер Девелопмент» з 17.02.2021 зареєстровано право власності на нерухоме майно, а саме: будівлю складу мокрого зберігання вапна (літ. Г), складовими частинами якої є: складська будівля літера Г загальною площею 313,9 кв.м, резервуар літера Г1 загальною площею 305,0 кв.м, рампа літера Г2 загальною площею 116,1 кв.м, колія під`їзна залізнодорожна об`єктова І, про що зроблено запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 17.02.2021, номер запису про право власності: 40603277 та 40603141 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 585583580000).

Зазначений об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:62:069:0003, загальною площею 0,4668 га, за адресою: вул. Бутлерова Академіка, 8 у Дніпровському районі міста Києва.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-1800652412022 від 21.11.2022 державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:62:069:0003, площею 0,4668 га, за адресою: вул. Бутлерова Академіка, 8 у Дніпровському районі міста Києва проведена 21.11.2022 відділом №3 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель від 10.11.2022, з кодом виду цільового призначення - 11.02 Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (категорія земель - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення).

Разом з тим, як вказував позивач, відповідач не сплачував орендну плату за користування земельною ділянкою площею 0,4668 га (кадастровий номер 8000000000:62:069:0003) з моменту набуття права власності на об`єкти нерухомого майна, розташовані на Земельній ділянці до моменту реєстрації права оренди на земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а саме з 17.02.2021.

Відтак, спір у цій справі стосується сформованої земельної ділянки як об`єкту цивільних прав з 21.11.2022, у розумінні ст. 79-1 Земельного кодексу України.

Водночас, судом першої інстанції вірно встановлено, що право оренди на земельну ділянку площею 0,4668 га (кадастровий номер 8000000000:62:069:0003) за Товариством з обмеженою відповідальністю «Ламбер Девелопмент» не зареєстровано.

Отже, Київська міська рада, посилаючись на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Ламбер Девелопмент», як власник нерухомого майна, яке розташоване на земельній ділянці комунальної власності площею 0,4668 га (кадастровий номер 8000000000:62:069:0003) по вул. вул. Бутлерова Академіка, 8 у Дніпровському районі міста Києва та зареєстроване на праві власності за вказаним підприємством, не здійснивши державної реєстрації права оренди земельною ділянкою та не сплачуючи орендну плату, використовує вказану земельну ділянку для обслуговування об`єктів нерухомості, без достатньої правової підстави, позивач просить стягнути з останнього, в порядку ст. 1212 Цивільного кодексу України, безпідставно збережені кошти в розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою за період з 21.11.2022 по 02.08.2024 у загальній сумі 340 406,95 грн.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначав, що заявлена до стягнення сума розрахована позивачем, виходячи із розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а також із урахуванням того, що саме цю земельну ділянку використовував відповідач у період із 21.11.2022 по 02.08.2024. Разом із тим, докази, що підтверджують користування товариством землею в наведений період без належних правових підстав саме у тих межах та обсязі, що встановлені та затверджені технічною документацією, - відсутні, що спростовує правильність розрахунків стягуваної суми, адже її визначення безпосередньо випливає з нормативної грошової оцінки землі. Відповідач використовував земельну ділянку в період із 21.11.2022 по 02.08.2024 виключно у межах, що не перевищує площу належних йому на праві власності будівель, адже питання щодо передачі йому земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:62:069:0003 в оренду Київська міська рада не вирішувала. Таким чином, позивач не довів, що його право як власника земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:62:069:0003 порушено.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно зі статтею 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно, цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Для виконання вимог ст. 86 ГПК України необхідним є аналіз доказів та констатація відповідних висновків за результатами такого аналізу. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Водночас 17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу та змінено назву ст. 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до ст. 79 ГПК наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічний підхід до стандарту доказування "вірогідність доказів" висловлено Касаційним господарським судом у постановах від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що розгляд даної справи здійснюється в порядку, передбаченому нормами Господарського процесуального кодексу України, відповідно, і оцінка доказів у ній здійснюватиметься через призму такого стандарту доказування, як "баланс вірогідностей".

Згідно зі статтею 206 ЗК України, використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України у вказаній редакції).

З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" і "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".

Оскільки відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдино можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Відповідно до частини 2 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом "д" частини першої статті 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

За змістом вказаних положень Цивільного та Земельного кодексів України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина 1 статті 1166 ЦК України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина 2 статті 1166 ЦК України).

Натомість предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

За змістом положень глав 82 і 83 ЦК України, для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Частиною 1 статті 93 та статтею 125 ЗК України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини 1 статті 96 цього Кодексу).

Таким чином, за змістом вказаних положень виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини 2 статті 120 ЗК України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 та постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 28.02.2020 у справі № 913/169/18 було викладено правовий висновок про те, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України.

Згідно з частинами 1-4, 9 статті 79-1 ЗК України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6-7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Отже, як вірно зазначив суд першої інстанції, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-1800652412022 від 21.11.2022, власником земельної ділянки площею 0,4668 га (кадастровий номер 8000000000:62:069:0003) по вул. Бутлерова Академіка, 8 у Дніпровському районі міста Києва є Київська міська рада. Цільове призначення вищевказаної земельної ділянки: для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості.

Як вірно встановив суд першої інстанції, і що перевірив суд апеляційної інстанції, матеріали справи не містять доказів належного оформлення права користування спірною земельною ділянкою Товариством з обмеженою відповідальністю Ламбер Девелопмент, як і не містять доказів того, що попереднім землекористувачем було оформлено право користування спірною земельною ділянкою, зокрема укладення відповідних договорів оренди з Київською міською радою та державної реєстрації такого права, а, отже, при укладенні договору купівлі-продажу нерухомості право користування земельною ділянкою, якого не існувало у продавця на момент укладення договору купівлі-продажу, до набувача не перейшло. Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з правомірним висновком суду першої інстанції про те, що відповідач користується цією земельною ділянкою без достатньої правової підстави. Доказів протилежного матеріали справи не містять і скаржником не було спростовано вказаної обставини належними та допустимими доказами в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідач, набувши 17.02.2021 право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці комунальної форми власності, належним чином у встановленому законодавством порядку до теперішнього часу не оформив речового права на спірну земельну ділянку. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі.

Щодо доводів відповідача, наведених в апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції зазначає, що неналежне виконання своїх обов`язків з боку Київської міськради щодо оформлення договору оренди земельної ділянки не є підставою для звільнення відповідача від обов`язку сплачувати за користування сформованою земельною ділянкою. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені і яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Проте, враховуючи приписи частини другої статті 120 ЗК України, не є правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій ці будинок, будівля, споруда розташовані. В цьому випадку відсутність документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою у Товариства з обмеженою відповідальністю "Ламбер Девелопмент" не може бути визнане як її самовільне використання, однак не надає права на її безоплатне використання (аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду від 10.02.2020 у справі № 922/981/18).

За змістом частини 1 статті 181 ЦК України, до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Отже, нерухоме майно нерозривно пов`язане із земельною ділянкою, на якій воно знаходиться, і переміщення такого майна неможливе без його знецінення, а відтак використання нежитлових приміщень, які належать відповідачу, неможливе без відповідної земельної ділянки. Наведена правова норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований.

Таким чином, у зв`язку з користуванням відповідачем спорудами: складська будівля літера Г загальною площею 313,9 кв.м, резервуар літера Г1 загальною площею 305,0 кв.м, рампа літера Г2 загальною площею 116,1 кв.м, колія під`їзна залізнодорожна об`єктова І, презюмується користування відповідачем спірною земельною ділянкою.

Позивач вказує, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Ламбер Девелопмент" у період з 21.11.2022 по 02.08.2024 не сплачувало за користування спірною земельною ділянкою по вул. Бутлерова Академіка, 8 у Дніпровському районі міста Києва плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі, внаслідок чого зберегло за рахунок Київської міської ради, як власника земельної ділянки за зазначеною адресою, майно: грошові кошти у розмірі орендної плати в розмірі 340 406,95 грн.

Відповідно до листа Державної податкової служби України Головного управління ДПС у м. Києві станом на 15.08.2024, відповідач податкові декларації по платі за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) до ДПІ станом на 15.08.2024 не подавав.

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції погоджується з правомірними висновками суду першої інстанції про те, що відповідач у період з 21.11.2022 по 02.08.2024 не сплачував за користування земельною ділянкою по вул. Бутлерова Академіка, 8 у Дніпровському районі міста Києва плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі, внаслідок чого зберегло за рахунок Київської міської ради як власника земельної ділянки за вказаною адресою майно - грошові кошти у розмірі орендної плати.

Розрахунок розміру безпідставно збережених відповідачем коштів у розмірі орендної плати здійснено Київською міською радою на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки земельної ділянки площею 0,4668 га (кадастровий номер 8000000000:62:069:0003) по вул. Бутлерова Академіка, 8 у Дніпровському районі міста Києва.

У даному випадку, спір пов`язаний зі стягненням безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за фактичне (позадоговірне) використання відповідачем земельної ділянки, а відтак під час вирішення спору суд зокрема керується наведеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 правовим висновком щодо застосування у подібних правовідносинах норми статті 1212 ЦК України.

Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5 статті 288 ПК України (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 по справі № 920/739/17).

Відповідно до частини 2 статті 20 та частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель", дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Щодо здійсненого позивачем розрахунку розміру позовних вимог, то враховуючи положення статті 791 ЗК України та статей 20, 23 Закону України "Про оцінку земель", суд апеляційної інстанції перевіривши розрахунок позивача, дійшов висновку про його обгрунтованість та вірність на основі належного і допустимого доказу - витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки про нормативну грошову оцінку земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:62:069:0003.

Натомість матеріали справи не містять жодних доказів подання відповідачем будь-якого контррозрахунку щодо проведеного позивачем розрахунку розміру безпідставно збережених відповідачем грошових коштів.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог Київської міської ради щодо стягнення з відповідача 340406,95 грн. безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі за наведених у ній доводів.

Суд апеляційної інстанції також відхиляє посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 29.06.2021 №916/2040/20. з огляду на те, що правовідносини які виникли між сторонами (про визнання недійсним договору поставки) не є подібними до тих, що виникли в зазначеній справі і жодним чином не стосуються земельних відносин.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч.3, 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Для цілей цього Кодексу малозначними справами є:1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно ч. 1-3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України, у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

При вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України, питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі. У випадку, передбаченому частиною другою статті 247 цього Кодексу, за наслідками розгляду відповідного клопотання позивача суд з урахуванням конкретних обставин справи може: задовольнити клопотання та визначити строк відповідачу для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження; або відмовити в задоволенні клопотання та розглянути справу за правилами загального позовного провадження.

Частиною 4 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи: 1) про банкрутство; 2) за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство; 3) у спорах, які виникають з корпоративних відносин, та спорах з правочинів щодо корпоративних прав (акцій); 4) у спорах щодо захисту прав інтелектуальної власності, крім справ про стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) у спорах, що виникають з відносин, пов`язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції; 6) у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних такою посадовою особою юридичній особі її діями (бездіяльністю); 7) у спорах щодо приватизації державного чи комунального майна; 8) в яких ціна позову перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 9) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 3-8 цієї частини.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін;

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, приймаючи до уваги наведені вище приписи Господарського процесуального кодексу України, враховуючи обраний позивачем спосіб захисту, категорію даної справи, обсяг та характер доказів у справі, а також те, що справа не є складною з огляду на наявні в ній матеріали та те, що предмет спору, пов`язаний зі стягненням малозначної суми в розмірі 340 406,95 грн, що не перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не потребує збирання якихось додаткових доказів, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що зазначені відповідачем у заяві обставини не є підставою для призначення справи до розгляду в порядку загального позовного провадження. Доводи скаржника в цій частині не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду.

Отже, вищенаведені та усі інші доводи, посилання та обгрунтування учасників справи судом апеляційної інстанції враховані при вирішенні спору, доводи скаржника є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та висновків суду апеляційної інстанції у даній постанові щодо спірних правовідносин учасників справи, а судом першої інстанції, в свою чергу, надано належну оцінку усім наявним у справі доказам та правовідносинам учасників справи та ухвалено обґрунтоване рішення у відповідності до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, яким задоволено позов повністю.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2024 у справі №910/10324/24, за наведених скаржником доводів апеляційної скарги.

Розподіл судових витрат

Судовий збір розподіляється відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ламбер Девелопмент» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2024 у справі №910/10324/24- залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2024 по справі №910/10324/24 - залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за скаржником.

4. Матеріали справи №910/10324/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених статтею 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддяС.Р. Станік

СуддіС.А. Гончаров

О.М. Сибіга