Постанова від 10.09.2025 по справі 904/1528/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2025 року

м. Київ

cправа № 904/1528/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А,

за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Дніпровської міської ради

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 30.04.2025 (головуючий - Дармін М. О., судді: Кощеєв І. М., Чус О. В.) і рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.09.2024 (суддя Бєлік В. Г.) у справі

за позовом Дніпровської міської ради

до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: (1) Товариства з обмеженою відповідальністю «НАДДНІПРОВСЬКІ САДИ»; (2) Товариства з обмеженою відповідальністю «ГОЛДЕН ТАУН ПЛЮС»; (3) Дніпропетровської обласної прокуратури

про скасування рішення державного кадастрового реєстратора та зобов`язання вчинити певні дії

(за участю представників: позивача - Риженко М.С., відповідача - Міссон Д.В., третьої особи-2 - Алєксєєнко Р.Ю., прокуратури - Афанасенко К.В.)

Історія справи

Обставини справи, встановлені судами

1. За рішенням від 24.04.2019 № 280/44 Дніпровська міська рада (далі - Рада, позивач): (1) передала земельну ділянку площею 1,7190 га з кадастровим номером 1210100000:03:328:0233 (далі - земельна ділянка 0233) у спільну оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «НАДДНІПРОВСЬКІ САДИ» (далі - ТОВ «НАДДНІПРОВСЬКІ САДИ») та Товариству з обмеженою відповідальністю «ГОЛДЕН ТАУН ПЛЮС» (далі - ТОВ «ГОЛДЕН ТАУН ПЛЮС») (разом - треті особи) по фактичному розміщенню об`єкта незавершеного будівництва житлового комплексу «Західна стіна» в межах згідно з планом земельної ділянки; (2) затвердила розроблений на замовлення орендарів проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки 0233.

2. Іншим рішенням від 24.04.2019 № 305/44 Рада припинила право користування Прокуратурі Дніпропетровської області (далі-прокуратура) земельною ділянкою площею 0,3986 га з кадастровим номером 1210100000:03:328:0208 (далі - земельна ділянка 0208) і передала цю земельну ділянку в державну власність. У 2019 році право постійного користування земельною ділянкою 0208 державної власності зареєстровано за прокуратурою.

3. Виконавчий комітет Ради рішенням від 04.02.2022 № 2354 надав дозвіл третім особам на проектування житлового будинку з приміщеннями громадського призначення по вул. В.Вернадського, 35Н, вул. Колодязьній, 2, у тому числі на земельній ділянці 0233. За твердженням позивача за доданою до цього рішення схемою розташування межі земельної ділянки 0233 відрізняються від її меж (конфігурації) згідно з планом земельної ділянки, доданим до рішення Ради від 24.04.2019 № 280/44 про передачу вказаної земельної ділянки в оренду.

4. Інспекція з державного контролю за використанням та охороною земель Ради (далі - Інспекція) разом з Комунальним підприємством «Муніципальний землевпорядний офіс» провели обстеження земельної ділянки 0233 з метою перевірки меж землекористування і виконання топографо-геодезичних вимірів на місцевості. За результатами обстеження Інспекція направила до Ради лист від 07.11.2023 № 4/5-435 з наданням інформації, що була встановлена при проведенні обстеження вказаної земельної ділянки та яка наведена в акті обстеження від 07.11.2023 №07/1123-Н.

Узагальнений зміст позовних вимог та підстав позову

5. Рада звернулася до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області (далі - Держгеокадастр, відповідач) про: (1) визнання протиправними дії (рішення) державного кадастрового реєстратора щодо внесення до Державного земельного кадастру змін в межі (координати) земельної ділянки 0233; (2) зобов`язання відповідача змінити конфігурацію земельної ділянки 0233 відповідно до меж, визначених у проекті землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

6. За твердженням позивача в період з 24.04.2019 по 04.02.2022 без дозволу Ради відповідач провів державну реєстрацію змін до відомостей у Державному земельному кадастрі щодо конфігурації, промірів та місцеположення земельної ділянки 0233, що призвело до її накладання на земельну ділянку 0208, проте із збереженням інформації про дійсну загальну площу обох земельних ділянок. Такі реєстраційні дії відповідач здійснив поза волею власника, тому є вони є незаконними та противоправним, а відомості щодо меж (конфігурації) земельної ділянки 0233 мають бути приведені у відповідність до даних документації із землеустрою.

Узагальнений зміст та обґрунтування оскаржуваних рішення суду першої інстанції постанови суду апеляційної інстанції

7. Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 10.09.2024, яке залишив без змін Центральний апеляційний господарський суд постановою від 30.04.2025, у позові відмовив.

8. Суди мотивували рішення тим, що позивач не довів належними та допустимим доказами обставину вчинення відповідачем протиправних реєстраційних дій щодо земельної ділянки 0233. Твердження позивача про безпідставну зміну конфігурації земельної ділянки ґрунтуються на доказах, складених Інспекцією за результатом обстеження спірної земельної ділянки (лист від 07.11.2023 № 4/5-435, акт обстеження від 07.11.2023 №07/1123-Н), які не підтверджують невідповідність відомостей Державного земельного кадастру із відомостями, визначеними в землевпорядній документації щодо меж (конфігурації) земельної ділянки 0233. При цьому позивач 04.02.2022, тобто вже після стверджуваних ним змін меж земельної ділянки, надав третім особам дозвіл на проектування та будівництво багатоквартирного житлового будинку, у тому числі на земельній ділянці 0233, в існуючих станом на дату надання дозволу межах землекористування.

9. Суд апеляційної інстанції також зазначив, що позивач, як власник земельної ділянки, не позбавлений можливості внесення змін до відомостей Державного земельного кадастру щодо спірної земельної ділянки шляхом виправлення допущених під час реєстрації земельної ділянки помилок в порядку, передбаченому статтею 37 Закону України «Про державний земельний кадастр» та Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051 (далі - Порядок 1051).

Касаційна скарга

10. Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції та рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати з підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи касаційної скарги

11. Відсутній висновок Верховного Суду з питання застосування частини 8 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статті 79-1 Земельного кодексу України, статті 21 Закону України «Про Державний земельний кадастр», пунктів 69, 70 Порядку 1051 стосовно: (1) дослідження того, що конфігурація, межі та проміри земельної ділянки встановлюються у технічній документації із землеустрою, а їх зміна у відмінний спосіб є протиправною; (2) земельної ділянки комунальної власності, яка сформована у передбачений законодавством спосіб (у даній справі на підставі проекту землеустрою) та стосовно якої встановлено, що координати, межі та проміри відносно неї безпідставно змінені, то ефективним та належним способом захисту прав власника є приведення таких координат, меж та промірів до первісного стану.

12. Скаржник зазначає, що державна реєстрація змін у Державному земельному кадастрі щодо спірної земельної ділянки відбулася з порушенням чинного законодавства та поза волею власника, що є порушенням права власності позивача. При цьому зміна межі, конфігурації та промірів земельної ділянки 0233 не є технічною помилкою, оскільки при первісному формуванні земельної ділянки її межі відповідали визначеним у проектній документації, а зміна їх у подальшому можлива виключно у випадку прийняття відповідного рішення позивачем.

Позиція інших учасників справи у відзивах на касаційну скаргу

13. Відповідач та третя особа-1 наводять спільні твердження про те, що доводи касаційної скарги безпідставними, оскільки наведене позивачем обґрунтування взагалі не пов`язане з визначеною скаржником підставою касаційного оскарження. Натомість висновки судів попередніх інстанцій про не доведення позивачем протиправності дій відповідача є законними та обґрунтованими. У зв`язку з чим касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Позиція Верховного Суду

14. Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

15. Відмовляючи задоволенні позову, суди попередніх інстанцій констатували не доведення позивачем належними та допустимими доказами обставини вчинення відповідачем незаконних реєстраційних дій, які призвели до протиправної зміни меж земельної ділянки 0233. Так, позивач обґрунтовує свої вимоги даними, встановленими Інспекцією в ході заходів з обстеження вказаної земельної ділянки за результатом перевірки фактичних меж землекористування і виконання топографо-геодезичних вимірів на місцевості, тобто документами, які не підтверджують незаконну зміну відомостей щодо земельної ділянки в Державному земельному кадастрі. Також суд апеляційної інстанції зауважив, що Рада надавала землекористувачам дозвіл на проектування житлового будинку на підставі офіційних відомостей Державного земельного кадастру про земельну ділянку 0233 з відповідною конфігурацією та межами, що станом на момент звернення з позовом відображаються в Державному земельному кадастрі.

16. Заперечуючи такі висновки судів, позивач в касаційній скарзі продовжує наполягати на вчиненні відповідачем протиправних дій, які призвели до незаконної зміни конфігурації та помірів земельної ділянки 0233 в Державному земельному кадастрі без волевиявлення власника землі.

17. Верховний Суд щодо цих доводів зазначає про таке.

18. Основні положення про докази та доказування, наведені у главі 5 ГПК України, передбачають, що докази мають бути досліджені та оцінені судом з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності.

19. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (частини 1, 2 статті 73 ГПК України).

20. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 ГПК України).

21. Допустимість доказів за статтею 77 ГПК України полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи.

22. У частині 3 статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

23. Відповідно до частин 3, 4 статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

24. Згідно з частинами 1, 3 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

25. Обов`язок з доказування варто розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

26. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

27. За змістом статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

28. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

29. При вирішенні цього спору суди здійснили оцінку наявних у справі доказів за своїм внутрішнім переконанням відповідно до вимог статті 86 ГПК України в контексті належності та допустимості наданих позивачем доказів на предмет наявності/відсутності обставин, на які він посилався як на підставу своїх позовних вимог. Як наслідок, суди констатували не підтвердження позивачем факту вчинення відповідачем протиправних реєстраційних дій зі зміни відомостей в Державному земельному кадастрі про конфігурацію належної позивачу земельної ділянки. Отже, позивач не довів стверджувану ним в позові обставину невідповідності даних Державного земельного кадастру про межі земельної ділянки відомостям землевпорядної документації щодо цієї земельної ділянки, тобто вчинення відповідачем дій, які призвели до порушення прав позивача, як власника земельної ділянки 0233.

30. Суд акцентує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини 3 статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», а не «факту», отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

31. До переоцінки доказів у справі в силу положень ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73 - 80, 86 цього Кодексу.

32. У касаційній скарзі позивач не наводить аргументів на спростування висновків судів попередніх інстанцій про не доведення позивачем порушення його прав власника з боку відповідача, зроблених на підставі встановлених цими судами фактичних обставин справи. Суть доводів касаційної скарги, які охоплюються підставою касаційного оскарження, за якою відкрито касаційне провадження у цій справі, зводиться до того, що проведення відповідачем державної реєстрації змін у Державному земельному кадастрі щодо земельної ділянки без відповідного волевиявлення власника є порушенням законодавства. У контексті цих доводів скаржник вбачає необхідність формування Верховним Судом окремого правового висновку у спірних правовідносинах щодо застосування частини 8 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статті 79-1 Земельного кодексу України, статті 21 Закону України «Про Державний земельний кадастр», пунктів 69, 70 Порядку 1051.

33. Водночас у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи та наведені скаржником обґрунтування, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно).

34. Верховний Суд не вбачає підстав для формування правового висновку з питань, порушених скаржником, з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини не доведення позивачем порушення його прав власника земельної ділянки 0233 внаслідок не надання доказів вчинення відповідачем неправомірних реєстраційних дій.

35. Відтак підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала свого підтвердження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

36. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 ГПК України).

37. Звертаючись із касаційною скаргою, позивач в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не спростував висновків судів попередніх інстанцій по суті спору та не довів неправильного застосування ними норм матеріального права як необхідної передумови для скасування оскаржуваних судових рішень.

38. За таких обставин касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Розподіл судових витрат

39. Оскільки Суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги, відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Дніпровської міської ради залишити без задоволення.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 30.04.2025 і рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.09.2024 у справі № 904/1528/24 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Зуєв В.А.