Постанова від 03.09.2025 по справі 916/799/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2025 року

м. Київ

cправа № 916/799/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,

секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Одеської міської ради - Асташенкової О.І.,

Споживчого кооперативу автостоянка

«Архітекторська» - Комісара О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Споживчого кооперативу автостоянка «Архітекторська»

на постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.05.2025 (у складі колегії суддів: Діброва Г.І. (головуючий), Богацька Н.С., Ярош А.І.)

у справі № 916/799/23

за позовом Одеської міської ради

до Споживчого кооперативу автостоянка «Архітекторська»

про зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2023 року Одеська міська рада звернулася до суду з позовом до Споживчого кооперативу автостоянка «Архітекторська» (далі - СКА «Архітекторська»), в якій просила суд зобов`язати відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку комунальної власності орієнтовною площею 0,1213 га за адресою: м. Одеса, вул. Архітекторська, 14, шляхом демонтажу одноповерхової металевої конструкції та металевих конструкцій (навісів) силами і за рахунок відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що спірна земельна ділянка комунальної власності не передавалась у користування іншим особам, не виділялася відповідачу у встановленому законом порядку, відповідного рішення органу місцевого самоврядування про її передачу не приймалося та в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні відомості про реєстрацію речових прав на таку земельну ділянку.

Відповідач фактично користується земельною ділянкою комунальної власності для провадження діяльності з паркування транспортних засобів без правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, однак уникає оформлення договірних відносин з уповноваженими органами місцевого самоврядування, чим порушує права й інтереси територіальної громади та завдає значні збитки бюджету міста.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 02.08.2023, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.12.2023, позов задоволено.

Постановою Верховного Суду від 28.02.2024 зазначені судові рішення скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 13.01.2025 у задоволенні позову відмовлено.

Додатковим рішенням Господарського суду Одеської області від 05.02.2025 заяву СКА «Архітекторська» задоволено частково. Стягнуто з Одеської міської ради на користь СКА «Архітекторська» витрати на правничу допомогу в розмірі 60 000,00 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 8 320,40 грн. У задоволенні решти заяви СКА «Архітекторська» про розподіл судових витрат відмовлено.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.05.2025 рішення Господарського суду Одеської області від 13.01.2025 скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Зобов`язано СКА «Архітекторська» звільнити самовільно зайняту земельну ділянку комунальної власності орієнтовною площею 0,1213 га за адресою: м. Одеса, вул. Архітекторська, 14, шляхом демонтажу одноповерхової металевої конструкції та металевих конструкцій (навісів) силами і за рахунок СКА «Архітекторська».

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.05.2025 додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 05.02.2025 скасовано частково. Викладено резолютивну частину додаткового рішення Господарського суду Одеської області від 05.02.2025 в редакції, відповідно до якої заяву СКА «Архітекторська» задоволено частково. Стягнуто з Одеської міської ради на користь СКА «Архітекторська» витрати на правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 4 294,00 грн. Відмовлено СКА «Архітекторська» у стягненні витрат на правничу допомогу у розмірі 220 000,00 грн та витрат зі сплати судового збору у розмірі 4 026,00 грн. В іншій частині додаткове рішення залишено без змін.

Не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, у червні 2025 року СКА «Архітекторська» подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.05.2025, а рішення Господарського суду Одеської області від 13.01.2025 та додаткове рішення цього ж суду від 05.02.2025 залишити в силі. Стягнути з Одеської міської ради на користь СКА «Архітекторська» суму понесених судових витрат. Також СКА «Архітекторська» повідомив, що ним понесено витрати на професійну правничу допомогу у сукупному розмірі 70 000,00 грн за розгляд даної справи у суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 11.08.2025 відкрито касаційне провадження у справі № 916/799/23 за касаційною скаргою СКА «Архітекторська» з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 03.09.2025.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

При вирішенні спору судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що земельна ділянка, щодо якої виник спір, розташована за адресою: вул. Архітекторська, 14. М. Одеса, та знаходиться у комунальній власності територіальної громади м. Одеси.

На виконання наказу Головного управління Держгеокадастру в Одеській області «Про здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності» від 19.06.2020 № 417-ДК уповноваженими особами проведено позапланову перевірку використання земельної ділянки орієнтовною площею 0,1213 га за адресою: вул. Архітекторська, 14, м. Одеса, за результатом якої складено акт від 02.07.2020 № 417-ДК/398/АО/10/01/-10.

У цьому акті зазначено, що обстеження земельної ділянки проведено у зв`язку з необхідністю здійснення державного контролю за дотриманням земельного законодавства, використання та охоронною земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів шляхом проведення перевірки дотримання вимог земельного законодавства, під час використання земельної ділянки орієнтованою площею 0,1213 га, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Архітекторська, 14. Форма власності: комунальна. Категорія земель: землі житлової та громадської забудови. Наявність документів, що підтверджують державну реєстрацію права власності чи права постійного користування або права оренди земельної ділянки: на час обстеження відсутні.

Результати обстеження земельної ділянки:

- згідно з наявними у Відділі у м. Одесі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області Книгами реєстрації держаних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі, других примірників державних актів та примірників договорів оренди землі станом на 31.12.20212 у Відділі відсутні відомості щодо реєстрації земельної ділянки за адресою: м. Одеса, вул. Архітекторська, 14;

- під час обстеження земельної ділянки орієнтовною площею 0,1213 га, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Архітекторська, 14, встановлено, що земельна ділянка має конфігурацію багатокутника. Вхід (проїзд) до земельною ділянки здійснюється з вулиці Архітекторській в м. Одеса. Земельна ділянка огороджена парканом, при в`їзді на територію земельної ділянки встановлений шлагбаум та здійснюється пропускний режим в`їзду (виїзду) транспортних засобів;

- на земельній ділянці розташована одноповерхова металева конструкція, яка використовується як будівля охорони та металеві конструкції (навіси). На будівлі охорони наявна схема руху автомобілів по автостоянці «Архітекторська», затверджена Головою правління СКА «Архітекторська» Шубіною Н.А.;

- земельна ділянка орієнтовною площею 0,1213 га фактично використовується СКА «Архітекторська» для розміщення та функціонування автостоянки.

У листі Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради від 23.08.2022 № 01-19/942 зазначено, що 17.08.2022 спеціалісти Управління самоврядного контролю за використанням та охороною земель Департаменту здійснили виїзд за адресою: м. Одеса, вул. Архітекторська, 14. За результатом огляду земельної ділянки виявлено дві автостоянки з окремими воротами для в`їзду, які огороджені металевою сіткою рабіцею. На території автостоянок знаходяться дві некапітальні металеві споруди для розміщення пункту охорони, місця для охорони автомобілів з навісами, щодо яких відсутні відомості про реєстрацію права власності на нерухоме майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. За наявною в Департаменті інформацією, рішення щодо передачі у власність (користування) вказаної земельної ділянки Одеською міською радою не приймалось.

Згідно з пунктом 1.2 Статуту відповідача, затвердженого протоколом від 02.03.1999 № 1 загальних зборів членів автостоянки, СКА «Архітекторська» є добровільним об`єднанням громадян, створеним з метою збереження транспортних засобів, які знаходяться в їх приватній власності. Зазначену у Статуті діяльність кооператив здійснює за адресою: вул. Архітекторська, 14, м. Одеса. СКА «Архітекторська» є неприбутковою організацією, яку було створено з метою організації діяльності автостоянки. Вказана автостоянка є місцем для зберігання транспортних засобів, які належать мешканцям прилеглих будинків до автостоянки, а саме: будинків № № 14/1, 16, 16/20, 20 по вул. Архітекторська в м. Одеса.

За твердженням СКА «Архітекторська», 14.11.1990 на підставі «Схеми розміщення тимчасової автостоянки на місці підземних гаражів, передбачених проектом забудови А «Южний» до початку будівництва гаражів» було погоджено розміщення автостоянки, яка в подальшому була побудована на кошти та власними силами мешканців прилеглих до автостоянки будинків. У подальшому з метою зручності управління автостоянкою та для сплати земельного податку 21.01.2000 зареєстровано юридичну особу - СКА «Архітекторська».

У матеріалах справи наявна копія Паспорта платного об`єкта зберігання чи тимчасового відстою транспортних засобів у м. Одеса серії А/С № 0/080, який затверджений виконавчим комітетом Одеської міськради, а також копія Географічного паспорта, що затверджений заступником начальника Управління транспортного комплексу міста Одеси, погоджений: Головою Київської районної адміністрації Одеської міськради; начальником управління державної автомобільної інспекції Управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області; начальником служби по організації та роботі парковок і автостоянок управління транспортного комплексу міста Одеси; госпрозрахунковою службою по організації та роботі парковок і автостоянок Управління транспортного комплексу міста Одеси. У пункті 4 Паспорта зазначено, що форма власності на об`єкт - колективна. Пунктом 1 в додатках до Паспорта вказано, що паспорт є документом, який надає право на експлуатацію об`єкта.

27.08.2014 Одеська міськрада прийняла рішення від 27.08.2014 №5286-VI «Про затвердження переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси, у новій редакції», згідно з пунктом 2 якого затверджено перелік спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси (спеціально відведені стоянки) у новій редакції (додаток № 2).

Відповідно до пункту 1 додатку 2 до цього рішення земельну ділянку, розташовану за адресою: вул. Архітекторська, 14, площа 1212,50 кв. м, 97 місць для паркування, технічне облаштування - облаштовано, віднесено до спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси (спеціально відведена стоянка).

Ці обставини встановлені рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 03.02.2021 у справі № 420/5690/20 про визнання протиправним та скасування рішення.

Постановою Верховного Суду від 05.07.2022 змінено рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03.02.2021 у справі № 420/5690/20, викладено абзац 2 його резолютивної частини наступним чином: « 2. Визнати протиправним і скасувати рішення Одеської міськради від 27.08.2014 № 5286-VI «Про затвердження переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси, у новій редакції» в частині пункту № 2, яким затверджено перелік спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси (спеціально відведені стоянки) у новій редакції (додаток № 2), згідно із текстом пункту № 1 додатку 2 якого, до спеціально відведених стоянок включено земельну ділянку площею 1212,50 кв. м з облаштованими місцями для паркування у кількості 97 місць, яка знаходиться вул. Архітекторська, 14.».

Одеська міська рада звернулася до суду з позовом, в якому просила суд зобов`язати СКА «Архітекторська» звільнити самовільно зайняту земельну ділянку комунальної власності орієнтовною площею 0,1213 га за адресою: вул. Архітекторська, 14, м. Одеса, шляхом демонтажу одноповерхової металевої конструкції та металевих конструкцій (навісів) силами і за рахунок відповідача, обґрунтовуючи позов тим, що спірна земельна ділянка комунальної власності не передавалась у користування іншим особам, не виділялася відповідачу у встановленому законом порядку, відповідного рішення органу місцевого самоврядування про її передачу не приймалося та в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні відомості про реєстрацію речових прав на таку земельну ділянку. Відповідач фактично користується земельною ділянкою комунальної власності для провадження діяльності з паркування транспортних засобів без правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, однак уникає оформлення договірних відносин з уповноваженими органами місцевого самоврядування, чим порушує права й інтереси територіальної громади та завдає значні збитки бюджету міста.

СКА «Архітекторська» проти позову заперечив та послався на те, що автостоянка не є самовільно збудованою, а організована та побудована законно за рахунок мешканців та з дозволу органів місцевого самоврядування; відповідач як юридична особа створений саме з метою організації діяльності автостоянки, яку було розташовано за адресою м. Одеса, вул. Архітекторська, між будинками №№ 14/1, 16, 16/20, 20. Законність розташування автостоянки на спірній земельній ділянці встановлена рішеннями судів. Так, Одеський окружний адміністративний суд в рішенні від 03.02.2021 у справі № 420/5690/20 зазначив, що автостоянка, яка створена, побудована, облаштована та утримувалася за кошти мешканців прилеглих до автостоянки будинків, які пізніше стали членами споживчого кооперативу автостоянки, протягом тривалого часу, погоджена з органами місцевого самоврядування. Тому твердження відповідача про те, що позивач самовільно зайняв земельну ділянку є помилковим та спростовується матеріалами справи. У свою чергу Верховний Суд в пункті 46 постанови від 05.07.2022 у справі № 420/5690/20 зазначив, що у справі, яка розглядається, суди встановили, що члени СКА «Архітекторська» у законний спосіб облаштували автостоянку на земельній ділянці на вул. Архітекторській, 14, за свій рахунок.

Відповідач заперечив проти належності та допустимості поданого позивачем доказу - акта від 02.07.2020 № 417-ДК/398/АО/10/01/-10, вказавши, що перевірка здійснювалася за відсутності уповноваженої особи відповідача, про таку перевірку його не повідомлено і про її проведення він дізнався лише з позовної заяви.

Що ж до правовстановлюючих документів, то у зв`язку з викраденням документів під час рейдерського захоплення автостоянки невідомими особами, причетними до ГС «Асоціація автомобілістів Одеської області», надати всі документи не є можливим.

Відповідач також зазначив, що протягом багатьох років намагався оформити право користування земельною ділянкою, однак органи місцевого самоврядування постійно та безпідставно відмовляли в такому оформлені або жодним чином не реагували на звернення, відстоюючи інтереси приватних структур, а не мешканців міста.

Суди розглядали справу неодноразово.

Верховний Суд, скасовуючи судові рішення попередніх інстанцій про задоволення позову та передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, у постанові від 28.02.2024 зазначив, що спосіб та порядок визначення та функціонування спеціально відведених автостоянок унормовує чинне Положення про організацію та порядок паркування транспортних засобів у місті Одесі, затверджене рішенням Одеської міськради від 20.09.2011 № 1251-VI, а спірна земельна ділянка належала до спеціальної земельної ділянки, відведеної для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території міста Одеси (спеціально відведена стоянка). У цьому Положенні не йдеться про застосування у правовідносинах щодо організації та порядку паркування транспортних засобів правил про ідентифікацію в договорі балансоутримання об`єкта користування з обов`язковою вказівкою на кадастровий номер та площу земельної ділянки (як це передбачено у частині 1 статті 15 Закону України «Про оренду землі»), адже, виходячи із суті правовідносин, земельна ділянка або її частина може бути ідентифікована іншим чином з точністю, достатньою для цілей договору. Принаймні, відповідні доводи позивач не наводив. Суди попередніх інстанцій не дослідили у сукупності докази, які надав відповідач, на спростування доводів позивача про самовільне використання ним спірної земельної ділянки. Зокрема, суди не дослідили наявний у матеріалах справи Паспорт тимчасового платного об`єкта зберігання чи відстою транспортних засобів на предмет його відповідності порядку видачі, передбаченому відповідним Порядком паспортизації тимчасових платних об`єктів зберігання та відстою транспортних засобів у місті Одесі, чинним на час виготовлення цього об`єкта. Необхідність дослідження цього документа та його нормативного регулювання передусім полягає у тому, щоб залежно від досліджених судами обставин можна було встановити, чи потрібне окреме рішення уповноваженого органу на відведення земельної ділянки, якщо є затверджений цим органом документ, який надає право на експлуатацію об`єкта, розміщеного на цій земельній ділянці.

За результатами нового розгляду справи, суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив та мотивував таке рішення тим, що відповідно до підпункту «г» підпункту 3.1 пункту 3 Порядку паспортизації тимчасових платних об`єктів зберігання і відстою транспортних засобів у м. Одесі, затвердженого розпорядженням Одеського міського голови від 12.05.2003 № 581-01р, наявність рішення про надання в користування земельної ділянки для будівництва та експлуатації і обслуговування об`єкта, а також виданого на підставі цього рішення документа, що посвідчує право користування землею, або договору на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), є передумовою для оформлення паспорта платного об`єкта зберігання чи тимчасового відстою транспортних засобів. Тобто, прийняття уповноваженим органом рішення про право користування землею передує отриманню паспорта, який надає право на експлуатацію об`єкта, розміщеного на цій земельній ділянці.

У цьому випадку, Паспорт платного об`єкта зберігання чи тимчасового відстою транспортних засобів у м. Одеса серії А/С № 0/080 був оформлений Управлінням транспортного комплексу міста Одеської міської ради на реєстраційний об`єкт за № 0/080 без наявності рішень, що надають право користування землею заявникові, а в подальшому цей паспорт не був вилучений у встановленому порядку. При цьому, разом з Паспортом виготовлено й Географічний паспорт тимчасового платного об`єкта зберігання транспортних засобів № 0/080 на автостоянку «Архітекторська»; цей документ погоджений, зокрема, уповноваженим представником виконавчого органу Одеської міської ради - головою Київської районної адміністрації Одеської міськради.

Отже, за висновками суду, паспорт платного об`єкта зберігання чи тимчасового відстою транспортних засобів у м. Одеса серії А/С № 0/080 був виданий внаслідок помилки Управління транспортного комплексу міста Одеської міської ради, а Географічний паспорт на цей об`єкт помилково погоджений головою Київської районної адміністрації Одеської міської ради.

Проте, враховуючи порушення самим позивачем в особі його виконавчих органів принципу «належного урядування», що виявилось у помилковості оформлення та видачі Паспорта платного об`єкта зберігання чи тимчасового відстою транспортних засобів у м. Одеса серії А/С № 0/080, з недотриманням своїх власних процедур, на легітимність дій яких (органів) покладався відповідач, суд першої інстанції дійшов висновку, що задоволення позову, яке буде мати своїм наслідком демонтаж одноповерхової металевої конструкції та металевих конструкцій (навісів) силами і за рахунок відповідача без відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування власникові, тобто за рахунок особи, якої ця помилка стосується, покладе на СКА «Архітекторська» індивідуальний і надмірний тягар, а необхідний баланс (пропорційність) не буде дотриманий. Таке непропорційне втручання суперечить нормам статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практиці Європейського суду з прав людини, зокрема ЕСПЛ у справі Рисовський проти України».

Суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції скасував, ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована таким:

- відповідно до Порядку паспортизації тимчасових платних об`єктів зберігання і відстою транспортних засобів у м. Одесі, затвердженого розпорядженням Одеського міського голови від 12.05.2003 № 581-01р, передумовою для отримання Паспорта платного об`єкта зберігання чи тимчасового відстою транспортних засобів у м. Одесі необхідна наявність певного переліку документів: установчі документи встановленої для кожної організаційно-правової форми відповідно до вимог законодавства; свідоцтво про державну реєстрацію заявника (у передбачених випадках); заповнені бланки паспорта об`єкта встановленого зразка (додаток 2 до розпорядження) у двох примірниках, які є одночасно заявою про паспортизацію; рішення про надання в користування земельної ділянки для будівництва та експлуатації і обслуговування об`єкта, а також виданий на підставі цього рішення документ, що посвідчує право користування землею, або договір на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди); у разі одержання (придбання) такої земельної ділянки у власність згідно із законодавством подаються відповідні документи, що посвідчують право власності на цю ділянку; рішення про надання дозволу на будівництво об`єкта на земельній ділянці (без зміни її цільового призначення); інші документи які підтверджують інформацію, зазначену в бланку паспорта об`єкта;

- відповідач не надав суду документи, наявність яких дає підстави для отримання Паспорта платного об`єкта зберігання чи тимчасового відстою транспортних засобів у м. Одесі;

- відповідач не надав суду оригінали документів, зокрема і Паспорта платного об`єкта зберігання чи тимчасового відстою транспортних засобів у м. Одеса серії А/С № 0/080, у зв`язку з чим наявна в матеріалах справи копія такого документа не може вважатися належним і допустимим доказом в розумінні статей 76-79, 91 ГПК;

- у Географічному паспорті тимчасового платного об`єкта зберіганні транспортних засобів №0/080, зазначена інша адреса розташування автостоянки «Архітекторська», а саме вул. Архітекторська, 16; не зазначено кількість машино-місць та графічне їх розташування, площа земельної ділянки, на якій вони розташовані; копія Паспорта не має посилання на те, що Географічний паспорт є його додатком;

- спірні правовідносини стосуються саме земельної ділянки, власником якої є територіальна громада міста Одеси в особі Одеської міської ради, а не відповідач, і норми Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції не зможуть бути застосовані до таких правовідносин, оскільки майном в цьому випадку є земля, яка не належить на будь-якому праві користування відповідачеві;

- в цьому випадку відсутній спір між сторонами щодо будь-яких об`єктів нерухомого або рухомого майна відповідача, а документи, надані останнім, не підтверджують його право користування земельною ділянкою;

- суд не встановив порушень при проведенні позапланової перевірки використання земельної ділянки орієнтовною площею 0,1213 га за адресою: вул. Архітекторська, 14, м. Одеса, за результатом якої складено акт від 02.07.2020 № 417-ДК/398/АО/10/01/-10, а відповідач викладені у ньому обставини не заперечував.

У поданій касаційній скарзі СКА «Архітекторська» в обґрунтування підстав касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, послалося, зокрема, на неправильне застосування судом статей 5, 41, 116, 124, 125, 126, 212 Земельного кодексу України (далі - ЗК) , пункту 5 частини 27 розділу 10 Перехідних положень ЗК у поєднанні зі статтями 319, 391 Цивільного кодексу України, частини 1 статті 10 Закон України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» від 19.06.2003 №963-IV, частини 4 статті 75 ГПК, Положення про Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради, та не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 04.02.2019 у справі № 910/22093/17, від 04.04.2019 у справі № 910/2655/18, від 24.06.2019 у справі № 910/4055/18, від 14.05.2020 у справі № 908/394/19, внаслідок чого, прийняв незаконне та необґрунтоване рішення. Скаржник зазначив, що наявні у матеріалах справи докази підтверджують право відповідача на користування земельною ділянкою на законних підставах.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах, передбачених статтею 300 ГПК, виходить із такого.

Частиною 2 статті 6 та частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Питання права касаційного оскарження урегульовано статтею 287 ГПК, частиною 2 якої встановлено підстави касаційного оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених цією процесуальною нормою.

Такі процесуальні обмеження щодо касаційного оскарження судових рішень не суперечать положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України застосовується судами України як частина національного законодавства, і відповідають практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується судами як джерело права.

Відповідно до практики ЄСПЛ право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі «Пелевін проти України»).

Умови прийнятності касаційної скарги за змістом норм законодавства можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23.10.1996; «Brualla Gomes de la Torre v. Spain» від 19.12.1997).

У рішенні ЄСПЛ у справі «Гарсія Манібардо проти Іспанії» від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі «Monnel and Morris v. the United Kingdom», серія A, N 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі «Helmers v. Sweden», серія A, N 212-A, с.15, п.31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду». При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

При цьому, необхідно зазначити, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Відсутність такої подібності зумовлює закриття касаційного провадження.

Проаналізувавши висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 04.02.2019 у справі № 910/22093/17, від 04.04.2019 у справі № 910/2655/18, від 24.06.2019 у справі № 910/4055/18, від 14.05.2020 у справі № 908/394/19, на які послався скаржник у касаційній скарзі на обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень у справі № 916/799/23, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, суд касаційної інстанції виходить із такого.

У наведених скаржником постановах Верховного Суду, зокрема, наведено узагальнений висновок про те, що самовільне зайняття земельної ділянки є відмінним від користування земельною ділянкою за відсутності належним чином оформлених документів на неї. На такі висновки у судових рішеннях послалися як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції. На ці висновки послався скаржник в касаційній скарзі.

Водночас щодо подібності правовідносин у цих справах із правовідносинами у справі, що розглядається, в контексті підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, необхідно зазначити таке.

Так, у справі № 910/22093/17 Верховний Суд постановою від 04.02.2019 залишив без змін судові рішення попередніх інстанцій та зазначив, що відмовляючи у задоволенні заявлених на підставі статей 152, 212 ЗК позовних вимог про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, суди попередніх інстанцій установили, що підставою користування земельною ділянкою є набуття та реєстрація відповідачем права власності на нерухоме майно на підставі укладеного у 2005 році договору купівлі-продажу нерухомого майна, а також згідно із судовим рішенням в іншій справі. З огляду на вжиття відповідачем заходів з оформлення спірної земельної ділянки та відсутності у нього переоформлених на його ім`я правовстановлюючих документів на земельну ділянку, користування цією земельною ділянкою не є підставою для застосування до нього положень статті 212 ЗК. Звертаючись із вимогою про зобов`язання відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, міська рада не довела фактичних меж такої земельної ділянки з її точними координатами, точним розташуванням і точним розміром, що унеможливлює висновок про самовільне зайняття конкретної земельної ділянки або її частини.

У справі № 910/2655/18 Верховний Суд постановою від 04.04.2019 скасував судові рішення попередніх судових інстанцій про задоволення позову ради про зобов`язання відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, а справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки суди попередніх інстанцій не дослідили і не з`ясували обставин самовільного зайняття відповідачем спірної земельної ділянки, не надали оцінки проекту землеустрою, копія якого знаходиться в матеріалах справи, в контексті вжиття відповідачем заходів для оформлення спірної земельної ділянки; не з`ясували, хто саме є власником або користувачем спірної земельної ділянки, та, відповідно, чи має місце порушення прав міської ради, які підлягають захисту в судовому порядку.

У справі 910/4055/18 Верховний Суд постановою від 19.06.2019 (скаржник помилково зазначив 24.06.2019) залишив без змін судові рішення попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову ради щодо звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, оскільки, за встановлених у справі обставин знаходження на спірній земельній ділянці об`єктів нерухомого майна, зареєстрованих за відповідачем на праві власності, зобов`язання останнього в даному випадку в примусовому порядку звільнити всю земельну ділянку, привівши її у придатний для використання стан шляхом звільнення від будівель та споруд, фактично означає знесення належного відповідачу на праві власності майна, що є порушенням його права власності, гарантованого статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

У справі № 908/394/19 Верховний Суд постановою від 14.05.2020 скасував постанову суду апеляційної інстанції, якою в задоволенні позову ради про зобов`язання відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку відмовлено, та передав справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, оскільки апеляційним господарським судом не досліджено та не з`ясовано чи прийнято оскаржуване судове рішення місцевого господарського суду про права, інтереси та/або обов`язки заявника апеляційної скарги та не визначено його процесуальний статус як учасника справи. Крім того, за висновками суду касаційної інстанції, вирішуючи зазначену справу суд апеляційної інстанції не звернув увагу на правові підстави використання спірної земельної ділянки у відповідача та інших осіб, не надав оцінки правовим підставам її використання з урахуванням вимог земельного законодавства та їх чинності на час вирішення спору; не з`ясував питання стосовно фактичних меж самовільно зайнятої земельної ділянки з її індивідуалізованими координатами, місцем розташуванням та розміром, співпадінням зі земельними ділянками, що перебувають у власності або користуванні інших осіб, що унеможливлює висновок про наявність або відсутність самовільного зайняття спірної земельної ділянки або її частини.

Натомість у справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції установив, що відповідач користується земельною ділянкою комунальної власності за відсутності будь-яких правовстановлюючих документів, а надані відповідачем на підтвердження заперечень проти позову докази не підтверджують факт набуття відповідачем відповідного права у встановленому законом порядку. При цьому будь-яких обставин того, що майно (одноповерхова металева конструкція та металеві конструкції (навіси), про демонтаж яких просить позивач, є нерухомим, належить відповідачу на праві власності та зареєстровано в установленому порядку судом установлено не було.

Отже, аналіз висновків, зроблених в оскаржуваних судових рішеннях у справі № 916/799/23, у якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у наведених постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.

Посилання скаржника у касаційній скарзі на загальні висновки Верховного Суду у наведених ним постановах щодо застосування відповідних норм права без обґрунтування подібності правовідносин у цих справах зі справою, в якій подано касаційну скаргу, не дає підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції у справі, що розглядається, норм матеріального та процесуального права у контексті підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК.

У кожній з наведених справ, які переглядались Верховним Судом, зазначені норми права застосовані з урахуванням конкретних обставин справи та поданих сторонами доказів в межах конкретного предмета доказування, тому відповідні посилання скаржника не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, а зміст зазначених скаржником постанов не свідчить про застосування судом апеляційної інстанції у справі, що розглядається, норм права без урахування висновків, викладених у цих постановах.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою СКА «Архітекторська» у частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, з підстави, передбаченої пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК.

Разом із тим відповідно до пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Так, у частині 1 статті 310 ГПК наведено підстави, які є обов`язковими для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд.

Такими підставами касаційна скарга не обґрунтована.

За змістом частини 3 статті 310 ГПК підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Проте касаційна скарга не обґрунтована і підставами для скасування судового рішення, передбаченими у пунктах 2, 3, 4 частини 3 статті 310 ГПК.

Доводи касаційної скарги щодо не дослідження судом апеляційної інстанції доказів, наявних в матеріалах справи, Верховний Суд вважає виключно намаганням спрямувати касаційний суд втрутитися у фактичну складову оскаржуваного судового рішення та надати власну оцінку зазначеним доказам, однак в силу положень частини 2 статті 300 ГПК суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Посилання у касаційній скарзі на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального закону щодо надання оцінки поданим сторонами доказам Верховний Суд вважає формальними, адже в оскаржуваному судовому рішенні скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації саме спірних правовідносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному аспектах.

Отже, доводи, наведені в касаційній скарзі, що стосуються процесу доказування, оцінки доказів судом, фактично спрямовані на спонукання Суду до необхідності переоцінки поданих сторонами доказів і встановлення нових обставин справи, проте відповідно до норм статті 300 ГПК зазначене виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Водночас суд касаційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що умовою застосування пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 ГПК. Проте у цій справі заявлена скаржником підстава оскарження судових рішень з посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК є необґрунтованою, про що зазначено вище.

Інші доводи касаційної скарги, у тому числі в частині оскарження постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.05.2025 за наслідками перегляду рішення суду першої інстанції щодо вирішення питання витрат на професійну правничу допомогу, не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, визначеними частиною 2 статті 287 ГПК, не спростовують наведених висновків та не впливають на них.

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 309 ГПК передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень не знайшли свого підтвердження, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанов суду апеляційної інстанції - без змін. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК покладається на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Закрити касаційне провадження у справі № 916/799/23 за касаційною скаргою Споживчого кооперативу автостоянка «Архітекторська» у частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

2. Касаційну скаргу Споживчого кооперативу автостоянка «Архітекторська» у частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

3. Постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.05.2025 у справі № 916/799/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: В.А. Зуєв

І.С. Міщенко