Рішення

від 21.12.2010 по справі 33/257-10

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33/257-10

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,  

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" грудня 2010 р.                                                            Справа № 33/257-10

вх. № 10612/3-33

Суддя господарського суду Савченко А.А. 

при секретарі судового засідання Даниленко О.О.

за участю представників сторін:

позивача - Шитель С.О., дов.№б/н від 10.02.10р.

відповідача - не з'явився   

розглянувши справу за позовом ПП "Імпресс", м. Харків  

до  ПП "Ін-трейд", м. Харків  

про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати недійсним договір купівлі-продажу № ИНТ 0127-1П від 27.01.2010р. з урахуванням доповнення до договору від 27.01.2010р., укладений між сторонами. Свої позовні вимоги обгрунтовує тим, що   згідно п.2.4 договору з урахуванням доповнення Продавець на свій розсуд самостійно формує торгівельну націнку та встановлює ціну на товар, що постачається згідно вказаного договору, що суперечить податковому законодавству.

В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені вимоги, просить задовольнити позов.

Представник відповідача в відзиві на позов не заперечує проти розгляду справи без участі відповідача, проти позовних вимог заперечує, зокрема зазначає, що  положення договору купівлі –продажу з урахуванням доповнення до договору від 27.01.2010р. не суперечать вимогам чинного законодавства України, в тому числі і положенням Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», зокрема, і положенням п.1.20.1 цього Закону щодо визначення звичайних та справедливих цін. Позивачем  в позовній заяві не наведено доказів того, що визначені в договорі ціни не відповідають  рівню звичайних цін на ринку, не проведено економічного аналізу.

Суд, вислухавши  пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи в їх сукупності, встановив наступне.

27 січня 2010 року між позивачем та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу № ИНТ 0127-1П. Крім того, 27.01.2010р.  сторонами було укладено доповнення до договору, за яким  договір було доповнено деякими пунктами, в тому числі  пунктом 2.4. У відповідності до п.2.4 договору Продавець на свій розсуд самостійно формує торгівельну націнку та встановлює ціну на товар, що є предметом договору купівлі –продажу.

Обґрунтовуючи вимогу про визнання договору недійсним позивач посилається на те, що  договір  укладено з порушенням податкового законодавства і  згідно п.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

При дослідженні  тексту договору та доповнень до нього судом встановлено, що укладення  договору відбулося з дотриманням вимог, встановлених чинним законодавством України, зокрема –ст. 638 ЦК України та  ст. 181 ГК України. Цей договір викладено у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Договір укладено та підписано уповноваженими представниками відповідача (продавця)  та позивача (покупця)  з необхідним обсягом цивільної дієздатності, волевиявлення учасників правочину було вільним, а сам правочин спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Доказів  на підтвердження того, що правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків,  обумовлених  цим  договором,  позивачем до суду не подано.

У відповідності до  п. 3 ст. 180 та п. 2 ст. 189 Господарського кодексу України ціна є істотною умовою господарського договору. В спірному договорі ця умова дотримана та викладена в п. 2.4., згідно якого Продавець на свій розсуд самостійно формує торгівельну націнку та встановлює ціну на товар, що постачається згідно вищевказаного договору. На виконання укладеного сторонами договору відповідач поставляв товар, а позивач сплачував вартість отриманого товару.

Згідно ст. 190 Господарського кодексу України вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни. У відповідності із ст. 7 Закону України «Про ціни і ціноутворення»вільні  ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін та тарифів.

Спірний договір регулює купівлю-продаж лакофарбової продукції. Згідно діючого законодавства України, зокрема Закону України «Про ціни та ціноутворення», Постанови КМУ № 1548 від 25.12.1996 року «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)», ціна на лакофарбову продукцію не підлягає державному регулюванню. Отже, продавець має право встановлювати вільну ціну (націнку) на такі товари, а покупець після укладення договору зобов'язаний сплатити визначену ціну.

Щодо посилання позивача на визначення ціни згідно податкового законодавства, зокрема, Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», суд вважає, що сторонами при укладенні договору не порушено вимоги діючого податкового законодавства, оскільки згідно п. 1.20.1. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору.

Позивачем не надано до суду  доказів на підтвердження того, що ціна (націнка) продажу товару за спірним договором не є звичайною ціною. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що сторонами дотримано загальні вимоги, додержання яких згідно ст. 203 Цивільного кодексу України є необхідним для чинності правочину і умови спірного договору не суперечать  чинному законодавству України.  

Позивачем   не доведено належними доказами, що договір купівлі-продажу № ИНТ 0127-1П від 27.01.2010р. та доповнення до договору від 27.01.2010р.  укладені з  порушенням вимог діючого законодавства і є правові підстави для визнання  договору та доповнення недійсними.  

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що  позивачем   не   доведено  при укладенні договору порушення будь-яких вимог вищевказаних  статей Цивільного кодексу України,  зміст договору не суперечить вимогам Цивільного Кодексу, Господарського кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а  також моральним  засадам  суспільства.

Відповідно  до п.4 частини третьої статті 129 Конституції України та  ст.33 ГПК України   на стороні, що подала  позов лежить  зобов'язання доведення  тих обставин, на які вона  посилається,  як на підставу своїх вимог та заперечень, а  позивачем не подано доказів на підтвердження своїх  вимог.  Докази, надані позивачем,  є неналежними.

Враховуючи викладене, приймаючи  до уваги пояснення  представників сторін, суд дійшов висновку, що позов  не  підлягає   задоволенню.

Керуючись ст.ст. 1, 12, 33, 44, 47, 49, 82-85 ГПК України, ст.ст. 16, 203, 215, 234 ЦК України,  -      

ВИРІШИВ:

В     позові    відмовити.  

Суддя                                                                                 Савченко А.А.

Повне рішення складено 23.12.2010р.