Постанова від 17.09.2025 по справі 120/2000/25

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/2000/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Мультян Марина Бондівна

Суддя-доповідач - Моніч Б.С.

17 вересня 2025 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Моніча Б.С.

суддів: Білої Л.М. Гонтарука В. М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 25 березня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Бершадського відділу державної виконавчої служби у Гайсинському районні Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (Київ) про визнання протиправної та скасування постанови,

В С Т А Н О В И В :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив про визнання протиправної та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 24.01.2025 у ВП №76960238.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачем зазначено, що виконавче провадження відкрито з примусового виконання постанови №621 від 18.11.2024, виданої ІНФОРМАЦІЯ_1 про накладення на нього адміністративного стягнення у розмірі 34000 грн. Разом із тим, позивач зазначає, що наразі постанова ІНФОРМАЦІЯ_2 №621 від 18.11.2024 законної сили не набрала, оскільки триває її оскарження у Бершадському районному суді Вінницької області.

Крім того у позовній заяві ОСОБА_1 вказав, що заява про прийняття виконавчого документа про примусове виконання подана особою, повноваження якої не підтверджено належним чином, а тому відкриття виконавчого провадження за такої заявою є протиправним.

Також позивач переконаний, що такої юридичної особи як ІНФОРМАЦІЯ_3 не існує, тому і стягувачем вона не може бути.

ІІ. ЗМІСТ РІШЕНННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 25 березня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судом встановлено, що 18 листопада 2024 року ІНФОРМАЦІЯ_4 винесено постанову про накладення адміністративного стягнення №621, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП та притягнено до адміністративної відповідальності у вигляді накладення штрафу у сумі 17000 грн.

У зазначені постанові також вказано про те, що у разі несплати штрафу в строк установлений статтею 307 КУпАП, постанову про накладення штрафу надіслати для примусового виконання до органів державної виконавчої служби та відповідно до частини 2 статті 308 КУпАП стягнути з правопорушника подвійний розмір штрафу у сумі 34000 грн. Постанова підлягає виконанню з моменту її винесення в порядку частини 1 статті 299 КУпАП. У разі оскарження, постанова набирає законної сили після закінчення строку на її оскарження в порядку частини 1 статті 291 КУпАП.

10.01.2025 начальник ІНФОРМАЦІЯ_5 направив на адресу Бершадського відділу державної виконавчої служби у Гайсинському районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) заяву про примусове виконання постанови про накладення адміністративного стягнення №621 від 18.11.2024 (надійшла на адресу відділу 24.01.2024).

24.01.2025 головним державним виконавцем Бершадського відділу державної виконавчої служби у Гайсинському районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) Анущенко Іриною Анатоліївною відкрито виконавче провадження № 76960238 з виконання постанови ІНФОРМАЦІЯ_2 №621 від 18.11.2024 про стягнення з ОСОБА_1 адміністративного стягнення 34000 грн.

Вважаючи, що виконавцем протиправно відкрито виконавче провадження з виконання постанови ІНФОРМАЦІЯ_2 №621 від 18.11.2024 про стягнення з адміністративного стягнення 34000 грн, позивач звернувся до суду.

IV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувана постанова про відкриття виконавчого провадження винесена правомірно, у межах повноважень, в порядку та спосіб, що визначений Законом України "Про виконавче провадження". Тому як дії щодо її винесення, і сама постанова про відкриття виконавчого є правомірними. Як наслідок, підстави для скасування постанови також відсутні.

V. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з`ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що відповідачем протиправно відкрито виконавче провадження ВП №76960238 за копією виконавчого документа, а не за його оригіналом і протиправно вказано стягувачем неюридичну особу, яка не має коду ЄДРПОУ- ІНФОРМАЦІЯ_3 , а не юридичну особу - ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Відповідач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу, що в силу вимог ч. 4 ст. 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

VI. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених ст. 308 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.

Згідно вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України від 02.06.2016 №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон N 1404-VII), Законом України від 02.06.2016 N 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень та рішень інших органів» (далі - Закон №1403-VIII),

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, врегульовано Законом № 1404-VIII, згідно зі статтею 1 якого виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження і примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) та визначено як сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пункт 6 частини 1 статті 3 Закону №1404-VIII, примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих документів, зокрема постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом

Частиною 1 статті 4 Закону № 1404-VІІІ, встановлено вимоги до виконавчого документа, а саме визначено, що у виконавчому документі зазначаються - назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; - дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; - повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; - ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); - реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); - резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); - строк пред`явлення рішення до виконання.

Відповідно до частин 1, 2 статті 12 Закону №1404-VIII, виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.

Частиною 1 статті 13 Закону №1404-VIII, передбачено, що, під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Частина перша статті 18 Закон №1404-VIII, передбачає, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Положеннями пункту 1 частини другої цієї ж статті Закону № 1404-VIII визначено, що виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Отже, з вищезазначеного колегія суддів робить висновок, що постанова ІНФОРМАЦІЯ_2 №621 від 18.11.2024 є виконавчим документом відповідно до частини 1 статті 3 Закону № 1404-VIII.

Стаття 26 Закону №1404-VIII, визначає, що виконавець розпочинає процедуру примусового виконання на підставі виконавчого документу, передбаченого статтею 3 цього Закону, за наявності підстав, що передбачені частиною першою цієї статті.

Згідно із частиною 5 статті 26 Закону №1404-VIII, виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Проаналізувавши наведені вище нормативно-правові приписи, суд дійшов висновку, що державний виконавець у визначений частиною 5 статті 26 Закону № 1404-VIII строк приймає до примусового виконання виконавчий документ (відкриває виконавче провадження), який набрав законної сили.

При цьому обов`язку перевірки державним виконавцем відомостей про набрання виконавчим документом законної сили Закон № 1404-VIII не містить.

Отже, спірним, в межах даного предмету спору, є питання про порядок звернення постанови про накладення адміністративного стягнення до виконання з урахуванням комплексного застосування положень Закону № 1404-VIII.

Разом з тим, постанова №621 від 18.11.2024 за своїм змістом відповідає пункту 6 частини 1 статті 3 та частині 1 статті 4 Закону №1404-VIII, у зв`язку із чим підлягають примусовому виконанню в порядку встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Учасники виконавчого провадження (стягувач, боржник, державний виконавець) наділені сукупністю прав та обов`язків, які реалізують у визначеній законом послідовності. Спільною вимогою законодавця до учасників виконавчого провадження є обов`язок сумлінного використання усього обсягу прав з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій (частина 8 статті 19 Закону №1404-VIII).

Учасники виконавчого провадження не є рівноправними суб`єктами правовідносин. Перш за все, вказане обумовлене правовим статусом державного виконавця, як суб`єкта, що реалізує в таких правовідносинах владні управлінські функції по відношенню до двох інших учасників (стягувача та боржника).

Правовим наслідком реалізації владних управлінських функції державного виконавця є його рішення, якій приймаються у формі постанов. Такі рішення (постанови) державного виконавця є індивідуальними актами права, оскільки головним чином стосуються прав та обов`язків двох інших суб`єктів стягувача та боржника.

Аналіз Закону №1404-VIII (в частині спірних правовідносин) дає підстави дійти висновку, що відкриттю виконавчого провадження передують три стадії:

- звернення стягувача із заявою про примусове виконання рішення (стаття 26 Закону №1404-VIII, пункт 3 розділу Інструкції №512);

- перевірка державним виконавцем поданого виконавчого документу щодо наявності підстави для повернення стягувачу без прийняття до виконання (частина 4 статті 4 Закону №1404-VIII, пункт 4 Інструкції №512);

- прийняття рішення про відкриття виконавчого провадження (стаття 26 Закону №1404-VIII, пункт 5 Інструкції №512).

Звернення стягувача із заявою про примусове виконання, є втіленням принципу диспозитивності у виконавчому провадженні (пункт 6 частини 1 статті 2 Закону №1404-VIII), оскільки пов`язується виключно із правом стягувача на примусове виконання рішення.

Для відкриття виконавчого провадження стягувач пов`язаний обов`язками дотримання (1) вимог до форми та змісту виконавчого документа, (2) вимог щодо форми та змісту заяви про примусове виконання, (3) порядку звернення із такою заявою до державного виконавця та (4) строків пред`явлення виконавчого документу до виконання.

На другому етапі, державний виконавець перевіряє виконавчий документ щодо наявності правових підстав для прийняття рішення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання. (частина 4 статті 4 Закону № 1404-VIII).

За умов відсутності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання, державний виконавець, не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа, виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в постанові від 06.05.2020 у справі №815/6844/17 зазначив, що органи ДВС і приватні виконавці у силу Закону України «Про виконавче провадження» не наділені повноваженнями перевірки факту оскарження відповідної постанови (виконавчого документу) в судовому порядку, перевірки правильності заповнення найменувань сторін виконавчого провадження тощо. Отримавши виконавчий документ, державний виконавець обтяжений обов`язком винести постанову про відкриття виконавчого провадження не пізніше наступного дня.

Таким чином, на переконання колегії суддів, державний виконавець за умов відсутності підстав для повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання, «має своїм обов`язком» винести постанову про відкриття виконавчого провадження.

Це узгоджується із спеціальним дозвільним видом регулювання суспільних відносин, в яких бере участь суб`єкт владних повноважень, що передбачений частиною 2 статті 19 Конституції України «дозволено те, що передбачено законом».

Оскільки державний виконавець у спірних правовідносинах реалізує свої владні управлінські функції, то вчиняючи дії та приймаючи рішення державний виконавець має своїм обов`язком діяти: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (частина 2 статті 2 КАС України).

Даючи оцінку доводам апелянта в частині не дотримання державним виконавцем зазначених критеріїв поведінки суб`єкта владних повноважень під час реалізації владних управлінських функцій у спірних правовідносинах, колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено із матеріалів справи, 10.01.2025 начальник ІНФОРМАЦІЯ_5 направив на адресу Бершадського відділу державної виконавчої служби у Гайсинському районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) заяву про примусове виконання постанови про накладення адміністративного стягнення №621 від 18.11.2024, в якій зазначив, що постанова була вручена ОСОБА_1 особисто 18.11.2024 та в порушення 307 КУпАП не була виконана у 15-денний строк з дня її вручення.

Таким чином, державний виконавець, отримавши від ІНФОРМАЦІЯ_2 постанову №621 від 18.11.2024 по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, яка набрала законної сили, скріплену гербовою печаткою, правомірно відкрив виконавче провадження.

Також, колегія суддів звертає увагу, що на час прийняття оскаржуваного рішення, у матеріалах справи були відсутні докази, щодо оскарження постанови №621 від 18.11.2024, про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності у вигляді накладення штрафу у сумі 17000 грн.

Стосовно доводів апелянта про те, що виконавче провадження відкрито на підставі виконавчого документу, який винесено неіснуючою юридичною особою та пред`явлено до виконання особою, без повноважень, колегія суддів зазначає.

Згідно з п. 39 Постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 28.09.2022 у справі № 0940/30/19 (провадження № К/990/21167/22) відповідно до спільної директиви Міністра оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України від 02 вересня 2020 року № Д-321/7/дск "Про проведення організаційних заходів в Збройних Силах України в 2020 році", військові комісаріати були переформовані в територіальні центри комплектування та соціальної підтримки та стали їх правонаступниками.

Отже, відповідно до вищевказаних директив, які мають гриф "Для службового користування" та не містяться в загальному доступі, військові комісаріати в України переформовано в територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Таким чином, на даний час, відомості про створення, розвиток, утримання, ліквідацію ІНФОРМАЦІЯ_7 , як установи, що належить до сфери управління Міністерства оборони України містять службову інформацію та, як наслідок, не підлягають оприлюдненню.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції підтримує висновок суду першої інстанції, що доводи позивача стосовно відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого документу, який винесено неіснуючою юридичною особою та пред`явлення його до виконання особою, без повноважень є безпідставними та необґрунтованими.

З наведених мотивів оскаржувана у цій справі постанова про відкриття виконавчого провадження від 24.01.2025 ВП№76960238 відповідає критеріям законності та обґрунтованості згідно з частиною другою статті 2 КАС України, при винесенні якої відповідач діяв на підставі, у спосіб та у межах повноважень, визначених законом.

Виходячи зі змісту статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення.

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також при вирішенні цієї справи судом береться до уваги висновок ЄСПЛ, викладений у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року, у якому вказано, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Сторонами не наведено суду інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для його скасування не вбачається.

VII. ВИСНОВКИ СУДУ

З огляду на викладене, колегія суддів уважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача колегією суддів не встановлено.

Згідно з частини 1 статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права та підстав для його скасування не вбачається, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 25 березня 2025 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Моніч Б.С. Судді Біла Л.М. Гонтарук В. М.