Постанова від 16.09.2025 по справі 194/980/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6514/25 Справа № 194/980/24 Суддя у 1-й інстанції - Корягін В. О. Суддя у 2-й інстанції - Новікова Г. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2025 року

Дніпровський апеляційний суд в складі колегії:

головуючого судді: Новікової Г.В.

суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,

за участю секретаря: Кругман А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 -адвокатаБукур М.Є.на рішенняТернівського міськогосуду Дніпропетровськоїобласті від 26березня 2025року тана додатковерішення Тернівськогоміського судуДніпропетровськоїобласті від 10 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: орган опіки та піклування Тернівської міської ради про визначення порядку і способу участі батька у вихованні дітей, -

В С Т А Н О В И В:

У травні 2024 року ОСОБА_2 через свого представника звернувся до суду із зазначеним позовом, який обґрунтовував тим, що 21 вересня 2013 року з відповідачем уклали шлюб, який був розірваний рішення суду від 13 грудня 2022 року. Від сумісного життя мають двох малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після розірвання шлюбу діти залишилися проживати з відповідачем по справі.

Згідно судового наказу, виданого 10 жовтня 2022 року Тернівським міським судом Дніпропетровської області, з нього стягуються аліменти у розмірі 1/3 частини його доходів на користь відповідача на утримання дітей. У зв`язку з усуненням позивача відповідачем від виховання дітей він звернувся до служби у справах дітей та рішенням виконкому Тернівської міської ради йому від 19.07.2023 року було визначено способи участі у вихованні та спілкуванні з дітьми. Позивач сплачує аліменти, однак у зв`язку зі спором про поділ спільного сумісного майна між ними, відповідач маніпулює побаченням з дітьми, запевнила їх в існуванні не існуючого боргу у позивача перед дітьми. Відповідач не виконує рішення виконавчого комітету Тернівської міської ради.

Просив визначити порядок участі батька у вихованні дочок: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , надавши йому можливість безперешкодно спілкуватися з дітьми другого та четвертого тижня місяця з суботи 10-00 год. до неділі 16-00 год., у канікулярні та святкові дні; витрати зі сплати судового збору покласти на відповідача.

Рішенням Тернівськогоміського судуДніпропетровської області від 26 березня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково. Визначено ОСОБА_2 спосіб його участі у вихованні та спілкуванні з дітьми: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , шляхом встановлення наступного порядку і часу спілкування: у другу та четверту суботу кожного місяця (з врахуванням побажання дітей, за виключенням періоду хворобливого стану дітей чи іншої необхідності, викликаної інтересами самих дітей) з 10-00 год. до 20-00 год. за місцем свого проживання з правом відвідування парків, дитячих майданчиків, торговельно-розважальних центрів, закладів культури, місць проведення дозвілля тощо, за бажанням дітей зустріч з їх батьком може бути продовжена з правом ночівлі до 16.00 год. наступного дня (неділі); на державні свята, канікулярні дні, дні народження ОСОБА_2 та інші сімейні свята (час і місце та тривалість зустрічей визначається за домовленістю обох батьків з врахуванням побажання дітей); ОСОБА_2 під час зустрічей з дітьми повинен слідкувати за їх здоров`ям, піклуватися про їх духовний, моральний та фізичний розвиток, враховувати побажання дітей щодо тривалості зустрічей, способів (варіантів) проведення спільного дозвілля.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Додатковим рішеннямТернівського міськогосудуДніпропетровськоїобласті від 10 квітня 2025 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000 грн.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та додаткове рішення, ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_2 залишити без задоволення.

В обґрунтування посилається на порушення норм матеріального та процесуального права, а також невідповідність висновків суду обставинам справи, а також не повне з`ясування обставин, які мають значення для справи.

Зазначав, що матеріали справи не містять доказів, які б у відповідності до ст. 159 СК України свідчили, що відповідачка чинить перешкоди у спілкуванні позивача із двома неповнолітніми дочками, а також те, що відповідачка не виконує рішення органу опіки та піклування про визначення способу участі батька у вихованні та спілкуванні з дітьми. Крім того матеріалами справи не підтверджено факт маніпулювання відповідачкою свідомістю дітей, а тому вказане твердження є суто припущенням, на якому не може ґрунтуватись.

З приводу мирової угоди зазначала, що вона не має жодного правового значення оскільки підписання або відмова від підписання такої угоди є суто волевиявленням сторін та відмова від її підписання жодним чином не може слугувати доказом того, що відповідачка здійснює вплив на свідомість дітей та заважає їм спілкуватися із батьком.

Також зазначає, що графік, який визначено рішенням суду для побачень позивача із дітьми не буде відповідати інтересам останніх, оскільки під час зустрічей батько самоусувається від виконання своїх батьківських обов`язків та перекладає їх на бабусю, крім того у судовому засіданні встановлено, що позивач покинув дитину у парку, а також вислухано думку дітей, які висловили небажання спілкуватись із батьком. Звертає увагу на психологічно-педагогічну характеристику, відповідно до якої мати приділяє достатньо уваги та турботи дітям, а батько не цікавиться їх життям. Також просить зауважити, що представник органу опіки та піклування під час розгляду справи у суді першої інстанції просила суд відмовити у задоволенні позову, оскільки відповідач не чинить будь-яких перешкод у спілкуванні з дітьми позивачу, а також зазначила, що мати підриває авторитет батька перед дітьми, однак і батько погано ставиться до дітей, тому є не бажання дітей спілкуватися з батьком.

Щодо судового збору, стягнутого з відповідачки зазначає, що суд першої інстанції допустився помилки при застосуванні процесуального закону, оскільки вказав не ту частину ст. 141 ЦПК України та з огляду на часткове задоволення позовних вимог стягнув повну суму судового збору з ОСОБА_1 ..

З приводу витрат на правову допомогу та додаткового рішення зазначав, що воно не відповідає вимогам ЦПК України, оскільки стороною позивача до розгляду справи по суті заявлено клопотання щодо розподілу судових витрат у вигляді судового збору, а не правової допомоги, а відповідні докази розміру правової допомоги подані після сплину п`ятиденного строку для їх подачі.

Також клопоче про повторне дослідження доказів, долучення до матеріалів справи додаткових доказів у вигляді висновків дитячого психолога, які будуть надані пізніше та просить покласти судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1816,80 грн. та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 грн. на позивача.

Представником ОСОБА_2 подано відзив на апеляційну скаргу , в якому він просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, як законні та обґрунтовані. Зазначав, що твердження відповідача з приводу того, що для звернення до суду із позовом про визначення способів участі у вихованні дитини необхідно довести те, що один із батьків чинить перешкоди у спілкуванні з дитиною є помилковим та таким що не відповідає положенням ст.159 СК України. Звертав увагу, що позивач і відповідач мають рівні права й обов`язки щодо дітей та батько дітей, який проживає окремо має право спілкуватись із ними та брати участь у їх вихованні. При цьому відповідачем не доведено про наявність негативного впливу батька на дітей та його недбале ставлення до батьківських обов`язків. Зазначає, що саме неприязні стосунки, які склались між сторонами, ускладнюють погодження ними форм і методів спілкування з дітьми і саме це стало причиною звернення до суду

Щодо висловленої думки дітей з приводу позовної заяви зазначає, що їх показання відрізняються від обставин, які встановлені в результаті дослідження інших доказів, наявних у матеріалах справи, а мати чинить на дітей тиск. З приводу подання нових доказів зазначає, що вони з огляду на наявні в матеріалах справи докази та показання дітей є недоцільними, крім того про їх існування відповідач не загадував під час розгляду справи у суді першої інстанції.

Також звертає увагу, що відповідачка погоджувалась із позовом в разі встановлення судом наявності спору та після з`ясування думки дітей, однак просила відмовити у стягненні судових витрат.

З приводу доводів апеляційної скарги про судові витрати зазначав, що у позові було заявлено про необхідність їх розподілу та зокрема зазначено, що орієнтовний їх розмір складає 20000 грн плюс витрати з оплати судового збору, а помилковість формулювань просив вважати технічною помилкою, яка не впливає на правильність рішення суду. Також вважав завищеним заявлений в апеляційній скарзі розмір витрат на правову допомогу 10000 грн., а тому просив їх зменшити з огляду на те, що позивач сплачує аліменти на утримання дітей. Звертав увагу, що у резолютивній частині апеляційної скарги відповідач не заявляв клопотання про розподіл витрат на правову допомогу та зазначав, що сторона позивача планує понести витрати на правову допомогу у розмірі 10000 грн., докази на підтвердження якої будуть надані пізніше.

Про час та дату розгляду справи сторони повідомлені належним чином, про що свідчать довідки про доставку судових повісток до електронних кабінетів представників позивача та відповідача, а також третьої особи, довідки про доставку судових повісток у вигляді СМС позивачу та відповідачу (а.с.248 зворот).

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів з приводу подання представником відповідача до суду апеляційної інстанції клопотання про долучення до матеріалів справи нових письмових доказів у вигляді психологічних висновків від 20.05.2025 року щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_6 зазначає наступне.

У пункті 6 частини другої статті 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої - третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.

Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналогічні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року по справі №264/949/19, постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17 (провадження № 61-35488св18), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018 року у справі № №346/5603/17 (провадження №61-41031св18) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17 (провадження № 61-13405св18).

Отже, враховуючи, що в апеляційній скарзі не міститься посилань на нові обставини, що підлягають встановленню, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції цих доказів зводиться до того, що вони не могли бути складені до розгляду справи по суті, а також те, що вони не стосуються предмета доказування та складені вже після винесення оскаржуваного рішення, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав, передбачених нормами ЦПК України, для прийняття до уваги та надання відповідної оцінки таким новим доказам у вигляді психологічних висновків.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України за наявними в ній доказами в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що сторони з 21 вересня 2013 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який був розірваний рішенням Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 13 грудня 2022 року.

Позивач та відповідач від сумісного життя мають малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що свідчать свідоцтва про народження.

Згідно судового наказу Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 10 жовтня 2022 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягуються аліменти у розмірі 1/3 частини його доходів на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до досягнення дітьми повноліття.

Згідно рішення виконкому Тернівської міської ради від 19.07.2023 року, ОСОБА_2 визначено наступні способи участі у вихованні та спілкуванні з дітьми - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 : у вигляді зустрічей з ними двічі на тиждень без порушення дня та навчального процесу дітей з обов`язковим урахуванням їх бажання, стану здоров`я, інтересів та потреб; час, тривалість та місце зустрічей з доньками повинно визначатися за попередньою змовою з батьками в телефонному режимі; ОСОБА_2 під час зустрічей з дітьми повинен слідкувати за їх здоров`ям, піклуватися про їх духовний, моральний та фізичний розвиток; ОСОБА_1 не повинна перешкоджати ОСОБА_2 зустрічатися з дітьми.

Згідно відповіді виконкому Тернівської міської ради на прохання ОСОБА_2 стосовно побачень дітей з батьком було проведено бесіду з малолітніми дітьми - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які повідомили, що їх батько не приділяє їм уваги, не проводить час у спільних розвагах, не телефонує та не пише, не приходить до закладу освіти, що стало причиною відмови дітей від зустрічей з батьком.

Сторонами не оспорюється, що ОСОБА_2 мешкає в квартирі АДРЕСА_1 , яка належить його матері ОСОБА_7 та яка надає згоду щоб зустрічі дітей з батьком проводилися у цій квартирі.

Відповідно до висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Тернівської міської ради Дніпропетровської області від 21 серпня 2024 року орган опіки та піклування виконавчого комітету Тернівської міської ради Дніпропетровської області вважає за можливе усунути перешкоди ОСОБА_2 у спілкуванні з дітьми та встановити наступний графік зустрічей ОСОБА_2 з дітьми: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 : у другу та четверту суботу кожного місяця (за виключенням періоду хворобливого стану дітей чи іншої необхідності, викликаної інтересами самих дітей) з 10-00 год. до вечора (година повернення дітей обговорюється між батьками) за місцем свого проживання з правом відвідування парків, дитячих майданчиків, торговельно-розважальних центрів, закладів культури, місць проведення дозвілля тощо, за бажанням дітей зустріч з їх батьком може бути продовжена з правом ночівлі до 16.00 год. наступного дня (неділі); на державні свята, дні народження ОСОБА_2 та інші сімейні свята (час і місце та тривалість зустрічей визначається за домовленістю обох батьків); ОСОБА_2 під час зустрічей з дітьми повинен слідкувати за їх здоров`ям, піклуватися про їх духовний, моральний та фізичний розвиток, враховувати побажання дітей щодо тривалості зустрічей, способів (варіантів) проведення спільного дозвілля; ОСОБА_1 не повинна перешкоджати ОСОБА_2 зустрічатися з дітьми.

Опитані в судовому засіданні діти висловили думку про те, що вони небажають спілкуватисяз татом,так як він не приділяє їм уваги,вони йому не потрібні.

Задовольняючи позовні вимоги та встановлюючи графік побачення з дітьми, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами у справі виникли непорозуміння, які загострили взаємовідносин між позивачем та відповідачем, і така ситуація в їх особистих відносинах не дає можливості мирним шляхом вирішити питання про визначення порядку спілкування батька з дітьми, який мав би влаштовувати кожну із сторін по справі. При цьому враховуючи інтереси дітей, їх вік, емоційний стан, а також те, що батько повинен налагодити взаємний зв`язок з дітьми для їх спільного спілкування, що потребує спілкування його з дитячим психологом. Також суд враховував, що відповідач не надала суду належних та переконливих доказів того, що спілкування батька з дітьми у способи, зазначені позивачем, будуть загрожувати здоров`ю дітей, перешкоджати їх нормальному розвитку та суперечити найкращим інтересам дітей.

Такий висновок відповідає встановленим обставинам та нормам матеріального і процесуального права.

У пунктах 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованоїпостановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-XII(далі - Конвенція про права дитини), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до пунктів 1-3 статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Під час будь-якого розгляду згідно з пунктом 1 цієї статті всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у розгляді та викладати свою точку зору. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

У статті 18Конвенції про права дитини визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде

збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).

У рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», заява № 31111/04, ЄСПЛ зазначав, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага та, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Відповідно достатті 8 Закону №2402-IIIкожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (статті 11Закону №2402-III).

Устатті 15 Закону№ 2402-IIIзазначено, що дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини. Рішення органів опіки та піклування з цих питань можуть бути оскаржені до суду у порядку, встановленому законом.

Устатті 141 СК Українипередбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятоюстатті 157 цього Кодексу.

Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).

Згідно з частинами першою-третьоюстатті 157 СК Українипитання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

У частині першій та другійстатті 159 СК Українипередбачено, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема, якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.

В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі, стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 29 травня 2019 року в справі № 357/17852/15-ц (провадження № 14-199цс19) виснувала, що положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитись на шкоду інтересам дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини.

У справах зі спорів щодо участі батьків у вихованні та спілкуванні з дитиною узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність спору з цього приводу є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім (фактичним) подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.

У більшості випадків потреба втручання держави шляхом вирішення судами спорів між батьками щодо їх участі у вихованні дітей обумовлена поведінкою самих батьків, та їх небажанням винайти порозуміння між собою в позасудовому порядку в найкращих інтересах своїх дітей.

Правосуддя у справах про піклування про дитину завжди супроводжується гостро-емоційними і мінливими стосунки між батьками, отже, остаточність судового рішення у цій категорії справ є завжди тимчасовою і часто нетривалою. Правосуддя не в змозі регулювати та встановлювати сталі людські стосунки.

Верховний Суд у постанові від 31 березня 2021 року в справі № 562/1686/18 (провадження № 61-16928св20) наголосив, що під час вирішення спору, що стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суди повинні ґрунтовно дослідити та оцінити всі обставини справи, надати належну правову оцінку доказам: кожному конкретно взятому та їх сукупності. Сам факт емоційно напружених відносин між колишнім (фактичним) подружжям та особисті конфлікти між сторонами не повинні порушувати інтереси дитини та її право на спілкування з кожним із батьків.

Колегія суддів вважає, що, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції врахував вимоги Конвенції про права дитини, положення статей 159, 153 СК України та дійшов правильного висновку про те, що інтересам дітей буде відповідати спілкування із батьком.

Апеляційний суд погоджується з висновком про те, що батько неповнолітніх має право на спілкування з дітьми, та таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини.

Встановивши, що між сторонами склались стосунки, які позбавляють позивача можливості регулярно спілкуватися з дочками, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що позивач має право на спілкування з дітьми. При цьому суд правильно врахував наявність у позивача бажання спілкуватися, бачитися та брати участь у вихованні неповнолітніх дочок, а також те що з урахуванням якнайкращих інтересів дітей для налагодження стосунків між ними та батьком, та враховуючи неприязнь у дочок до нього через ситуацію, яка склалась під час вирішення у судовому порядку питання про побачення та визначив, що спілкування між позивачем та дітьми повинно проходити з урахуванням побажань останніх, а також за виключенням періоду хворобливого стану дітей чи іншої необхідності, викликаної інтересами самих дітей.

Колегія суддів також бере до уваги відсутність у матеріалах справи належних та допустимих доказів негативного впливу позивача на розвиток дитини та вважає, що графік побачень позивача із дітьми, визначений судом першої інстанції, не призведе до порушення прав ні позивача, ні відповідача, ні дітей, а сприятиме відновленню родинних відносин.

Колегія суддів зауважує, що в спорах щодо дитини остання є суб`єктом, а не об`єктом правовідносин, і у будь-якому випадку найвищою метою є захист найкращих інтересів дитини, навіть якщо такі не співпадають з інтересами одного чи обох батьків.

У подальшому, із врахуванням відповідних вікових змін дочок сторін спору, їх розвитку та потреб, поведінки позивача, сторони не позбавлені в майбутньому права на зміну встановленого судом способу участі у вихованні дітей, що буде відповідати, насамперед, засадам якнайкращого забезпечення інтересів дітей.

Інші доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи.

З приводу доводів апеляційної скарги про помилковість висновків суду щодо стягнення з відповідача повної суми судового збору у разі часткового задоволення позовних вимог слід зазначити наступне. Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про визначення порядку його участі як батька у вихованні доньок, суд, ухвалюючи оскаржуване рішення, фактично задовольнив його позовні вимоги про визначення порядку його участі, як батька у вихованні доньок за графіком, який він зазначав, однак з урахуванням обставин справи та відносин між сторонами та дітьми, а також висновку органу опіки та піклування вніс уточнення щодо порядку таких побачень. Таким чином, фактично позовні вимоги про визначення порядку та способу участі батька у вихованні дітей було задоволено, а тому підстав для часткового стягнення з відповідача на користь позивача судового збору не має.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносинта нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повнота всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законней обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Щодо доводів апеляційної скарги з приводу додаткового рішення суд апеляційної інстанції входить із наступного.

Відповідно до положень частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу (частини 1, 3ст. 133 ЦПК України).

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила проце відповідну заяву.

Судом встановлено, що в позовній заяві представником позивача зазначено, що сума судових витрат, яку позивач поніс та яку очікує понести у зв`язку із розглядом справи становить 20000 грн. та витрати з оплати судового збору (а.с.7). Заява про ухвалення додаткового рішення була подана представником позивача до суду першої інстанції через відділення поштового зв`язку 31.03.2025 року (а.с.178)

Відповідно до ч.6 ст. 124 ЦПК України строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здані на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв`язку.

Отже, вимога щодо розподілу судових витрат, до яких належать зокрема і витрати на правову допомогу була заявлена до винесення рішення по суті, а заява про ухвалення додаткового судового рішення, яка розглядається, разом з відповідними доказами подана в п`ятиденний строк після прийняття постанови.

Згідно зістаттею 137 ЦПК Українивитрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків наданняправничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу

допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставістатті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року усправі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Враховуючи характер виконаної адвокатом роботи її доцільність, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, суд першої інстанції правильно зменшив їх до 7000 грн.

Таким чином доводи апеляційної скарги з приводу неправильності додаткового рішення не знайшли свого підтвердження, а тому апеляційна скарга у цій частині також не підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційним судом не встановлено порушення або неправильне застосування судом першої інстанції при розгляді цієї справи норм матеріального чи процесуального права та невідповідності висновків суду обставинами справи, тому підстав для задоволення апеляційних скарг і скасування судових рішень з ухваленням нових немає.

З огляду на те, що апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судових рішень без змін, підстав для відшкодування, зміни або перерозподілу судових витрат у відповідності до ст.141 ЦПК України не має.

Керуючись ст. ст.368, 375, 381,382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Букур М. Є. залишити без задоволення.

Рішення Тернівськогоміського судуДніпропетровської області від 26березня 2025року та додаткове рішенняТернівського міськогосудуДніпропетровськоїобласті від 10 квітня 2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 16 вересня 2025 року.

Судді: