Постанова від 16.09.2025 по справі 201/16143/16-к

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2025 року

м. Київ

справа № 201/16143/16-к

провадження № 51-799км25

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 25 листопада 2024 року в об`єднаному кримінальному провадженні за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки м. Донецька, яка зареєстрована та проживає в АДРЕСА_1 , раніше не судимої,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.

Історія справи та установлені судами першої та апеляційної інстанції обставини

За вироком Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 20 травня 2024 року ОСОБА_7 визнано невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2

ст. 364 КК України, та виправдано у зв`язку з відсутністю в її діях складу кримінального правопорушення.

Органи досудового розслідування обвинувачували ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, за таких обставин.

ОСОБА_7 , обіймаючи посаду виконуючої обов`язки начальника Дніпродзержинської об`єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби України (далі - Дніпродзержинська ОДПІ) та будучи службовою особою - працівником правоохоронного органу, вчинила умисний злочин у сфері службової діяльності.

Так, ОСОБА_7 , зловживаючи своїм посадовим становищем в інтересах третіх осіб - ОКП «Дніпродзержинське БТІ», вчинила умисні протиправні дії, які виразилися в усвідомленій та умисній відмові визначити підприємству ОКП «ДБТІ» податкові зобов`язання, шляхом невинесення відповідного податкового повідомлення-рішення, відповідно до своїх функціональних обов`язків та надала підлеглим працівникам Дніпродзержинської ОДПІ ОСОБА_8 та ОСОБА_9 вказівки скласти й підписати акт перевірки № 3593/21/22.5-07/03341782 і податкове повідомлення-рішення № 0001402205 від 20 червня 2013 року, які завідомо для неї суперечили вимогам податкового законодавства, чим спричинила тяжкі наслідки державним інтересам у вигляді ненадходження до Державного бюджету України грошових зобов`язань платника податку на суму

1 629 958 грн.

Крім того, у результаті умисних протиправних дій ОСОБА_7 , учинених шляхом зловживання своїм посадовим становищем в інтересах третіх осіб, а саме ТОВ «ДЗМС», які виразилися в усвідомленій та умисній відмові визначити підприємству ТОВ «ДЗМС» податкові зобов`язання шляхом винесення відповідного податкового повідомлення-рішення, відповідно до своїх функціональних обов`язків, та надала підлеглим працівникам Дніпродзержинської ОДПІ, зокрема ревізору-інспектору ОСОБА_10 вказівки скласти та підписати акт (довідку) від 10 жовтня 2013 року № 744/84/04-03-22-01-08/37236958 (далі - акт-довідка № 744), який завідомо для ОСОБА_7 суперечив вимогам податкового законодавства, чим спричинила тяжкі наслідки державним інтересам у вигляді ненадходження до Державного бюджету України грошових зобов`язань платника податку на суму 1 369 112,54 грн.

Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 25 листопада 2024 року вирок районного суду залишив без змін.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, прокурор подав касаційну скаргу, у якій просить його скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду в порядку касаційного розгляду має відповісти на доводи про наявність істотних порушень вимог кримінального процесуального закону під час постановлення ухвали апеляційним судом, що призвели до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність у цьому кримінальному провадженні.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати оскаржуване судове рішення та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

Суть доводів касаційної скарги прокурора зводиться до того, що суди першої та апеляційної інстанцій неповно з`ясували обставини, які мають значення для кримінального провадження, оскільки, на думку касатора, в матеріалах кримінального провадження наявна достатня сукупність доказів вини

ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення, яка, за умови належного дослідження доказів, повністю підтверджує вину останньої у вчиненні нею кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.

При цьому прокурор указує, що апеляційний суд у своєму рішенні некоректно виклав показання свідка ОСОБА_9 , якого повторно допитав.

Також, на переконання прокурора, апеляційний розгляд відбувся з порушенням права виправданої на захист, оскільки рішення апеляційного суду містить посилання на номер лише одного кримінального провадження

№ 42014040000000475, проте на розгляді перебувало два обвинувальних акти в межах об`єднаного кримінального провадження, що свідчить про відсутність остаточного рішення апеляційного суду щодо висунутого обвинувачення у кримінальному провадженні № 42014040000000600.

Стверджує, що суд апеляційної інстанції,переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку, допустив порушення ст. 404 КПК України, оскільки безпідставно відхилив клопотання прокурора про повторне дослідження низки доказів та повторний допит свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та експертів ОСОБА_11 , ОСОБА_12 і ОСОБА_13 , унаслідок чого не встановив дійсних обставин справи та необґрунтовано погодився з висновками суду першої інстанції.

Указує, що висновки апеляційного суду не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.

Також вважає, що рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 370 КПК України і, що у ньому всупереч вимогам ст. 419 КПК України, не надано належної оцінки доводам апеляційної скарги прокурора.

Позиції інших учасників судового провадження

У запереченні на касаційну скаргу прокурора захисник ОСОБА_6 наводить аргументи на спростування її доводів та просить залишити скаргу без задоволення.

У судовому засіданні прокурор виступив на підтримку поданої касаційної скарги, а захисник ОСОБА_6 заперечувала щодо її задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора та захисника, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга прокурора не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з вимогами ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України суд касаційної інстанції перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Під час розгляду касаційних скарг суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених в оскаржуваному судовому рішенні, а невідповідність висновків апеляційного суду фактичним обставинам справи, на що є посилання у касаційній скарзі прокурора, не може бути предметом перегляду в касаційному суді.

Відповідно до ст. 438 КПК України підставою для скасування або зміни касаційним судом судового рішення є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

У частині 1 ст. 412 КПК України визначено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

За нормами п. 1 ч. 1 ст. 413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є незастосування судом закону, який підлягає застосуванню.

Щодо відсутності в діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України

Положеннями ст. 94 КПК України встановлено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Колегія суддів акцентує увагу на тому, що відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, і в ньому повинно бути наведено наведені належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Статтею 62 Конституції України гарантовано, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Зазначені права і свободи мають своє відображення у загальних засадах кримінального провадження, а саме у презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, яка відповідно до ч. 1 ст. 17 КПК України полягає у тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Конституційний Суд України у Рішенні від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст. 368-2 КК України зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo» («у випадку сумніву - на користь обвинуваченого»), згідно з яким під час оцінювання доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу.

Стандарт доведення винуватості «поза розумним сумнівом» полягає у тому, що за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, які були досліджені в суді, можливо дійти висновку про те, що встановлена під час судового розгляду сукупність обставин виключає будь-яке інше розуміння, пояснення події, яка була предметом судового розгляду, крім того, що кримінальне правопорушення вчинене і обвинувачений є винним у вчиненні цього кримінального правопорушення.

Виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, установлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу.

Стаття 373 КПК України передбачає, що обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення. Пред`являючи особі обвинувачення у вчиненні конкретного кримінального правопорушення з кваліфікацією її дій за статтею (частиною статті) Кримінального кодексу, сторона обвинувачення фактично визначає, які обставини вона буде доводити перед судом.

Суд першої інстанції відповідно до вимог ст. 94 КПК України у судовому засіданні перевірив зібрані під час досудового розслідування та судового провадження докази, на які посилалася сторона обвинувачення, оцінив їх з точки зору допустимості, належності, достовірності та достатності, надав належну оцінку як окремим доказам, так і їх сукупності, навів детальний аналіз досліджених доказів та дійшов обґрунтованого висновку про те, що прокурором не доведено в суді наявність в діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.

Сторона обвинувачення не погодилася з таким рішенням і звернулася до суду апеляційної інстанції з відповідною скаргою на виправдувальний вирок щодо ОСОБА_7 .

Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених у статтях 2, 7 КПК України, функція апеляційного суду полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства та з урахуванням особливостей, передбачених статтями 404, 405 КПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Ухвала апеляційного суду є рішенням вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, що перевіряється в апеляційному порядку, і повинна бути законною, обґрунтованою та вмотивованою. Крім того, ухвала апеляційного суду за своїм змістом має відповідати вимогам ст. 419 КПК України.

За правилами ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційній скарзі та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними та мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався.

Тобто суд апеляційної інстанції повинен перевірити і проаналізувати доводи, наведені в апеляційній скарзі, зіставити їх з наявними у кримінальному провадженні матеріалами та дати на них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. Формальний апеляційний перегляд є несумісним із закріпленими у статтях 2, 7 КПК України завданнями та загальними засадами кримінального провадження.

З матеріалів кримінального провадження убачається, що апеляційний суд дотримався зазначених вимог закону, перевірив доводи апеляційної скарги прокурора, які стосувалися неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, що призвело до безпідставного виправдання ОСОБА_7 , й дійшов висновку про те, що усі обставини, з`ясування яких могло мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та вмотивованого вироку, були всебічно досліджені в суді першої інстанції із дотриманням вимог ст. 22 КПК України.

Відповідно до змісту ст. 92 КПК України обов`язок доказування покладений на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом, чого в цьому кримінальному провадженні зроблено

не було.

Колегія суддів акцентує на тому, що особа може бути засуджена, лише якщо доведено, що вона вчинила діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, визначений кримінальним законом. Для визнання особи винуватою у вчиненні інкримінованого злочину мають бути встановлені всі його складові, і недоведеність будь-якої з них означає відсутність в діях особи складу цього злочину.

Частина 2 ст. 364 КК України в редакції Закону від 07 квітня

2011 року № 3207-VI, за обставин цього кримінального провадження, визнає зловживанням службовим становищем умисне, в інтересах третіх осіб використання службовою особою свого службового становища всупереч інтересам служби, що завдало тяжких наслідків.

Зловживання владою або службовим становищем визнається злочином за наявності трьох ознак у їх сукупності: 1) використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби; 2) вчинення такого діяння з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб; 3) заподіяння такими діями істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб. Відсутність однієї із зазначених ознак свідчить про відсутність складу злочину, передбаченого ст. 364 КК України.

Перед тим як перейти до аналізу інших елементів складу вказаного вище кримінального правопорушення в редакції, яка діяла на момент вчинення дій, які ставляться у провину ОСОБА_7 , має бути обов`язково встановлено факт вчинення службового зловживання з прямим умислом та усвідомлення саме суб`єктом факту одержання ним самим або третьою особою неправомірної вигоди (корисливий мотив чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб).

При службовому зловживанні прийняття рішення чи вчинення дій в інтересах певної особи, яке стає причиною користування такою особою певною пільгою, несплатою певних платежів або ж сплатою їх у меншому розмірі, завжди потрібно розглядати в контексті усвідомленості саме службовою особою факту вчинення зловживання з метою отримання неправомірної вигоди фізичною або юридичною особою.

Службова особа повинна розуміти, що невчинення нею певних дій або ж, навпаки, їх вчинення призведе до отримання неправомірної вигоди нею самою або третьою особою чи задоволення інтересів третіх осіб.

Що стосується матеріалів цього кримінального провадження, колегія суддів установила, що згідно з обвинувальним актом органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувалася у тому, що вона, будучи службовою особою, надала вказівки ревізорам-інспекторам ОСОБА_8 та ОСОБА_10 вчинити неправомірні дії з обрахування сум ПДВ, а також заступнику начальника Дніпродзержинської ОДПІ ОСОБА_9 - вчинити неправомірні дії під час підписання податкового повідомлення-рішення.

У свою чергу суд першої інстанції допитав ОСОБА_8 , який пояснив, що він працюючи ревізором-інспектором Дніпродзержинської ОДПІ, за результатами здійсненої планової виїзної документальної перевірки ОКП «ДБТІ» за період діяльності 01 січня 2010 року - 31 грудня 2012 року з питань дотримання податкового законодавства склав акт від 20 червня 2013 року. Жодних незаконних вказівок щодо проведення перевірки та оформлення її результатів ОСОБА_7 йому не давала.

Також свідок ОСОБА_9 пояснив суду, шо він працював заступником начальника Дніпродзержинської ОДПІ у період з 2009 по 2013 роки, перебував у підпорядкуванні ОСОБА_7 , яка була виконуючою обов`язки начальника.

Про обставини підписання ним податкового повідомлення-рішення (далі - ППР) за результатами проведеної управлінням аудиту перевірки ОКП «ДБТІ» повідомив, що його викликала ОСОБА_7 та пояснила, що її терміново викликають в обласний апарат, у неї не буде змоги підписати це ППР. Зазначила, що вона попередньо перевіряла його на відповідність вимогам законодавства. Просила все перевірити та підписати.

Пояснив, що у його підпорядкуванні не було управління аудиту, проведення вказаної перевірки контролювала безпосередньо ОСОБА_7 , саме ППР він не складав.

Вказівку ОСОБА_7 щодо підписання ППР він не розцінює як незаконну, оскільки в той час із керівного складу Дніпродзержинської ОДПІ був лише він та ОСОБА_7 і підписання ППР не виходило за межі його повноважень. Нічого надзвичайного в підписі ним ППР не було, це звичайна практика, і бували періоди, коли вони підписували такі ППР тисячами.

Він не пам`ятає, що згідно наказу ОСОБА_7 контроль за перевіркою ДБТІ було покладено на нього, але припускає таку можливість.

Після отримання вказівки ОСОБА_7 , до нього прийшли працівники аудиту, надали відповідний акт, висновки. Він перевірив документи, наявність підписів осіб, перевірив зміст ППР, додержання форми та не виявив будь-яких порушень. Сам проєкт ППР пройшов перевірку юридичним відділом.

Також цей свідок під час його допиту апеляційним судом повідомив, що в червні 2013 році він працював заступником начальника Дніпродзержинської ДПІ. Виконуючим обов`язки начальника була ОСОБА_7 . Зазначив, що він підписав лише податкове повідомлення-рішення. Повідомив, що відносно нього було кримінальне провадження. Зазначив, що ОСОБА_7 дала йому доручення розглянути матеріали, підписати їх та додала, що по справі вона все провела, та що там все в порядку. Йому надали пакет документів, він перевірив наявність необхідних підписів. Підтвердивши, що процедура дотримана, він поставив підпис на податковому повідомленні-рішенні. Повідомив, що є наказ, який розподіляє функціональні обов`язки з-поміж заступників, та відповідно до цього наказу контроль за перевіркою може здійснювати той заступник, який керує цими підрозділами, в той момент відповідно до розподілу функціональних обов`язків не належало до його контролю і не входило до його повноважень контроль за аудитом, юридичними службами та тими, хто безпосередньо проводить перевірку. Тому в нього були відсутні повноваження контролювати цей процес. Відділ правового контролю обов`язково ставить резолюцію на акті перевірки.

До того ж судом досліджена копія вироку Заводського районного суду

м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 12 квітня 2016 року, яким затверджена угода про визнання ОСОБА_8 винуватості по обвинуваченню за ч. 2 ст. 364 КК України. Згідно зазначеного вироку ОСОБА_8 , зловживаючи своїм службовим становищем в інтересах третіх осіб - ОКП «ДБТІ», діяв самостійно. Цим вироком його визнано винувати у зловживанні своїм службовим становищем в інтересах ОКП «ДБТІ» по взаємовідносинам з ПАТ «ДМКД», оформлених ним актом, що призвело до недонарахування в бюджет України ПДВ в сумі 1 629 958 грн (т. 10, а. п. 78-83).

При цьому судом встановлено, що справа за підозрою ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, направлена до суду, де обвинувачення змінено на ст. 367 КК України. Далі ОСОБА_9 звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження щодо нього закрито, що підтверджується наявною у матеріалах провадження копією ухвали Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 26 червня 2018 року (т. 21, а. п. 27-30).

Також судом досліджено повідомлення про підозру ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, відповідно до якого останній зловживаючи своїм службовим становищем в інтересах ОКП «ДБТІ», підписав податкове повідомлення-рішення. За текстом зазначеного повідомлення про підозру ОСОБА_9 , зловживаючи своїм службовим становищем діяв самостійно в інтересах третіх осіб

(т. 10, а. п. 59-64).

Тож суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, констатував, що ці судові рішення не встановлюють того факту, що ОСОБА_7 спонукала зазначених осіб до вчинення інкримінованих їм дій. Самі ОСОБА_14 та ОСОБА_9 у ході їх допиту цими судами не вказували на те, що ОСОБА_7 надавала їм вказівки на здійснення ними неправомірних дій.

Водночас на підтвердження відсутності того факту, що ОСОБА_7 примушувала ревізора-інспектора ОСОБА_10 чи умовляла його внести неправомірні відомості у відповідні документи, судом першої інстанції був допитаний свідок ОСОБА_10 .

Так, цей свідок суду пояснив, що як головний державний ревізор-інспектор відділу перевірок платників податків управління податкового аудиту Дніпродзержинської ОДПІ за результатами здійсненої позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ «ДЗМС» за період діяльності з

01 січня - 31 липня 2013 року з питань дотримання податкового законодавства, склав акт-довідку від 10 жовтня 2013 року № 744.

За зазначеною довідкою визнано ТОВ «ДЗМС» «транзитером», та як посадові особи підприємства неправомірно зменшили податкові зобов`язання з податку на додану вартість на суму податкового кредиту у розмірі 1 369 112,54 грн по взаємовідносинам з ТОВ «Промтехгруп ЛТД» і ТОВ «Будбізнеспром-Т», та в подальшому самостійно визначили податкові зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 1 999 118,45 грн по взаємовідносинам з ПАТ «Інтерпайп НТЗ», що стосувалося договірних відносин щодо купівлі та продажу алюмінію гранульованого та алюмінію для розкислювання.

За результатами вивчення документів визнано нікчемними угоди між ТОВ «ДЗМС» та ТОВ «Промтехгруп ЛТД» і ТОВ «Будбізнеспром-Т», оскільки в наявності не було усіх необхідних первиних документів, товаро-транспортних накладних в тому числі. Також, в податковій системі були наявні довідки інших податкових інспекцій за місцезнаходженням ТОВ «Промтехгруп ЛТД», ТОВ «Будбізнеспром-Т» про їх «ризиковість».

Відповідно до діючих на час перевірки процедур, методичних рекомендацій та наказів ДПА України, за результатами перевірки він зняв у ТОВ «ДЗМС» як податкові зобов`язання, так і податковий кредит з ПДВ на суму 1 369 112,54 грн.

Після складання акта-довідки № 744 ТОВ «ДЗМС» подало заперечення, оскільки висновки, викладені ним про «транзитність» підприємства, мали негативні наслідки для репутації цього суб`єкта перед великим підприємством ПАТ «Інтерпайп НТЗ».

Для ТОВ «ДЗМС» було вигідно, щоб у них лише «зняли» податковий кредит по взаємовідносинам з ТОВ «Промтехгруп ЛТД» та ТОВ «Будбізнеспром-Т», та визначили відповідні донарахування до бюджету, які вони в подальшому могли оскаржити до суду.

Акт-довідку № 744 він складав самостійно, проєкт за допомогою внутрішніх податкових баз направив для погодження безпосередньому керівнику ОСОБА_15 . Усі документи та хід перевірки контролювався обласною податковою інспекцією.

Безпосередньо з ОСОБА_7 він не спілкувався. Жодних незаконних вказівок керівництво Дніпродзержинської ОДПІ під час вказаної перевірки йому не надавало.

Розгляд заперечень ТОВ «ДЗМС» відбувався колегіально, за його участю і за участю ОСОБА_15 , ОСОБА_7 та інших працівників ОДПІ.

За результатами розгляду ОСОБА_7 підписано відповідь на заперечення, в якій вказано на правильність дій ревізора при складанні акта-довідки № 744.

Зі свого боку під час апеляційної процедури суд установив, що посилання прокурора на те, що обставини, викладені в обвинувальному акті, підтверджуються показаннями свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_10 , ОСОБА_15 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , є безпідставним, оскільки як убачається з вироку, свідки - працівниками Дніпродзержинської ОДПІ - не надали показань, які би підтверджували, що ОСОБА_7 давала будь-які незаконні вказівки, а інші свідки стверджували, що їм невідомо про факти надання будь-якої неправомірної вигоди Дніпродзержинській ОДПІ за прийняття ревізорами рішень в інтересах ОКП «ДБТІ».

У свою чергу колегія суддів зазначає, що доводи прокурора стосовно некоректного викладу апеляційним судом у своєму рішенні показань свідка

ОСОБА_9 , якого повторно допитав цей суд, є неспроможними, адже, згідно з відеозаписом судового засідання від 21 жовтня 2024 року, який міститься у підсистемі «Електронний суд», указаний свідок у суді апеляційної інстанції давав показання щодо обставин подій саме таким чином, як їх виклав апеляційний суд у своєму рішенні. Цим показанням суд дав належну оцінку.

Ураховуючи наведене вище суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, установив, що надані стороною обвинувачення докази, крім підтвердження того, що ОСОБА_7 на час інкримінованих їй злочинних діянь була службовою особою і є суб`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ст. 364 КК України, не містять підтвердження вчинення нею службового зловживання з прямим умислом та усвідомлення факту одержання нею самою або третьою особою неправомірної вигоди.

Також, за обставин цієї справи, суть питання полягає у тому, чи спричинено діями ОСОБА_7 , за пред`явленого їй обвинуваченням, шкоду в значенні ст. 364 КК України.

Для встановлення зазначених вище обставин суди попередніх інстанцій за результатом дослідження письмових доказів, наданих стороною обвинувачення, установили, що така шкода стороною обвинувачення не доведена, а таке обвинувачення ґрунтується на низці неналежних та недопустимих доказів,

а саме:

- висновку судово-економічної експертизи від 27 липня 2015 року № 691/36, згідно із яким:

1. За результатами експертизи документально не підтверджуються висновки від 20 червня 2013 року за № 3593/21/03341782 «Про результати планової виїзної документальної перевірки ОКП «ДБТІ» (акт складений ОСОБА_8 ) в частині встановлення порушень щодо завищення податкових зобов`язань з ПДВ по операціям з ПАТ «Дніпровський меткомбінат» в сумі 1 629 958 грн;

2. За результатами експертизи документально підтверджуються висновки за актом-довідкою від 09 червня 2015 року № 4/28-01-46-0105393043 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ПАТ «Дніпровський меткомбінат» щодо відсутності порушень податкового законодавства України по операціям ПАТ «Дніпровський меткомбінат» з ОКП «ДБТІ»;

3. За результатами експертизи встановлено, що сума ПДВ, яка не донарахована до бюджету за актом від 20 червня 2013 року за № 3593/21/03341782 (акт складений ОСОБА_8 ) у зв`язку з необґрунтованим зменшенням податкових зобов`язань з ПДВ по операціях з ПАТ «Дніпровський меткомбінат», становить

1 629 958 грн (т. 10, а. п. 17-23).

Допитана в суді першої інстанції експерт ОСОБА_11 підтвердила складений нею висновок та додала, що питання правомірності зменшення податкового кредиту ОКП «ДБТІ» нею не досліджувалось і таке питання їй не ставилось. Вона відповідала тільки на поставлені слідчим питання;

- висновку судово-економічної експертизи від 05 серпня 2016 року № 29-16, згідно із яким:

1. За результатами експертизи встановлено, що висновки в частині встановлених порушень п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 200.1 ст. 200 ПК України за актом (довідкою) № 744/84/04-03-22-01-08/37236958 від 10 жовтня 2013 року (довідка складена ОСОБА_10 ) та відповіддю на заперечення посадових осіб ТОВ «ДЗМС», підписаною першим заступником начальника Дніпродзержинської ОДПІ ОСОБА_7 , від 11 листопада 2013 року № 8641/04-03-22-01-15 щодо завищення підприємством ТОВ «ДЗМС» податкових зобов`язань по операціях з продажу товарів підприємцю-покупцю ПАТ «Інтерпайп НТЗ» у січні, лютому, квітні, травні, червні та липні 2013 року у сумі

1 369 112,54 грн документально не підтверджуються;

2. Враховуючи, що актом (довідкою) № 744/84/04-03-22-01-08/37236958 від 10 жовтня 2013 року (довідка складена ОСОБА_10 ) встановлена «нереальність здійснення господарських операцій між ТОВ «ДЗМС» та його контрагентами-постачальниками товарів (послуг) ТОВ «Помтехгруп ЛТД» та порушено п.п. 198.2, 198.6 ст. 198 ПК України, підприємством ТОВ «ДЗМС» завищено суму податкового кредиту за період, що перевірявся, у сумі 1 369 112,54 грн і ця сума податку підлягає сплаті до бюджету відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України

(т. 14, а. п. 226-246).

Допитана в суді першої інстанції експерт ОСОБА_12 підтвердила складений нею висновок та додала, що питання про податковий кредит з ПДВ їй не ставилося, питання про отримання ТОВ «ДЗМС» товарів або послуг не досліджувалося;

- висновку судово-економічної експертизи від 20 січня 2017 року № 16/01/2017, згідно із яким:

1. За результатами експертизи встановлено, що дані, визначені в акті (довідці) № 744/84/04-03-22-01-08/37236958 від 10 жовтня 2013 року (довідка складена ОСОБА_10 ) та відповіді на заперечення посадових осіб ТОВ «ДЗМС»

від 11 листопада 2013 року № 8641/04-03-22-01-15, в частині завищення підприємством ТОВ «ДЗМС» податкових зобов`язань в порушення 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 200.1 ст. 200 ПК України по операціям з продажу товарів підприємцю-покупцю ПАТ «Інтерпайп НТЗ» у січні, лютому, квітні, травні, червні та липні 2013 року у сумі 1 369 112,54 грн документально не підтверджуються;

2. Враховуючи, що висновки акту перевірки (довідки) № 744/84/04-03-22-01-08/37236958 від 10 жовтня 2013 року (довідка складена ОСОБА_10 ) та відповіді на заперечення посадових осіб ТОВ «ДЗМС» від 11 листопада 2013 року

№ 8641/04-03-22-01-15, в частині відсутності у ТОВ «ДЗМС» об`єктів оподаткування ПДВ при подальшій реалізації підприємству ПАТ «Інтерпайп НТЗ», а саме продажу товарів, які підпадають під визначення п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п.200.1 ст. 200 ПК України, документально не підтверджуються, то сама сума ПДВ, яка підлягає донарахуванню до бюджету, в акті (довідці) № 744/84/04-03-22-01-08/37236958 від 10 жовтня 2013 року (довідка складена ОСОБА_10 ) та відповіді на заперечення посадових осіб ТОВ «ДЗМС»

від 11 листопада 2013 року, складає 1 369 112,54 грн;

3. В результаті проведеного дослідження, визначені за результатами проведеної документальної позапланової виїзної перевірки ПАТ «Інтерпайп НТЗ», де зазначено, що порушень податкового законодавства України при відображенні в податковому обліку з податку на прибуток та ПДВ господарських операцій з ТОВ «ДЗСМ» за період січень-липень 2013 року не встановлено, документально підтверджуються (т. 15, а. п. 116-136).

Допитана в суді першої інстанції експерт ОСОБА_13 підтвердила складений нею висновок та додала, що експертне дослідження проводила тільки в межах поставлених питань та наданих документів;

Крім того, під час апеляційної процедури суд установив, що:

- довідка про результати планової виїзної документальної перевірки ОКП «ДБТІ» містить підписи ревізорів ОСОБА_8 , ОСОБА_26 та директора ОКП "ДБТІ" ОСОБА_16 (т. 1, а. п. 167);

- копії податкових повідомлень рішень підписані ОСОБА_9 (т. 1, а. п. 174, 175);

- акт від 09 червня 2015 року про результати документальної позапланової виїзної перевірки ПАТ «ДМК» при взаємовідносинах з ОКП «ДБТІ» містить підписи завідувача сектору моніторингу адміністрування податку на прибуток відділу ПСП металургійної галузі СДПІ у м. Дніпропетровську МГУ ДФС ОСОБА_27 , ревізора ОСОБА_28 , генерального директора ПАТ «ДМКД» ОСОБА_29 та головного бухгалтера ПАТ "ДМКД" ОСОБА_30 (т. 1, а. п. 249; т. 7, а. п.195);

- копія акта-довідки про результати позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ «ДЗМС» містить підпис ревізора ОСОБА_10 (т. 12 а. п.58);

- заперечення ТОВ «ДЗМС» має підписи директора ТОВ «ДЗМС» ОСОБА_31 та головного бухгалтера ОСОБА_25 (т. 12, а. п. 35);

- договори про надання послуг по технічній інвентаризації між ОКП «ДБТІ» та ПАТ «ДМК», акти виконаних робіт, платіжні доручення, банківські виписки, копії податкових декларацій ТОВ «ДЗМС», договір поставки між ТОВ «ДЗМС» та ПАТ «Інтерпайп НТЗ» не містять підпису ОСОБА_7 .

Тож суд дійшов висновку, що із зазначених вище доказів сторони обвинувачення ОСОБА_7 була підписана тільки відповідь Дніпродзержинської ОДПІ на заперечення ТОВ «ДЗМС» (т. 12, а. п. 27), в якій надано роз`яснення платнику податків з відповідним посиланням на норми чинного законодавства.

Крім того, судом першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, обґрунтовано констатував, що всі договори, які укладені ОКП «ДБТІ» із постачальниками креслень і експлікацій, а саме з: ПП «Дніпротехенергобуд», ТОВ «Трансінвест-груп», ТОВ «Просвєт», ТОВ «Техно-Люкс», ПП «Електро-лайф», ТОВ «ДЗСМ» з постачальниками ТОВ «Помтехгруп ЛТД» та ТОВ «Будбізнеспром-Т», є дійсними, оскільки в період проведення перевірки були відсутні рішення судів про визнання їх фіктивними (нереальними).

Жодна службова особа Дніпродзержинської ОДПІ, залучена до документальної планової виїзної перевірки ОКП «ДБТІ», не мала повноважень визнавати нереальними (фіктивними) ці господарські операції.

Матеріали справи не містять даних, що за наслідками перевірок та встановлення так званих «нереальних операцій» як ОКП «ДБТІ» по взаємовідносинам з субпідрядниками, з ПАТ «ДМКД», так і ТОВ «ДЗМС» з постачальниками та ПАТ «Інтерпайп НТЗ» податкова звітність зазначених підприємств по сплаті ПДВ будь-яким чином змінювалася.

Матеріали інших перевірок, наслідками яких були податкові повідомлення-рішення про сплату ОКП «ДБТІ» та ТОВ «ДЗМС» нарахованих сум податків, кримінальне провадження не містить.

Ураховуючи те, що суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, висновки судово-економічних експертиз від 05 серпня 2016 року № 29-16 і

від 20 січня 2017 року № 16/01/2017 визнав недопустимими доказами, а висновок судово-економічної експертизи від 27 липня 2015 року № 691/36 - неналежним доказом, а також те, що факт та розмір реальної майнової шкоди не підтверджено доказами, дійшов висновку, що стороною обвинувачення не доведені обставини, які мають значення для кримінального провадження та для з`ясування яких необхідні спеціальні знання, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про відсутність в діях ОСОБА_7 складу інкримінованого їй кримінального правопорушення.

За наведених вище обставин колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що обвинувачення в цій частині також не доведено поза розумним сумнівом.

До того ж за результатом перевірки судом касаційної інстанції матеріалів цього кримінального провадження колегія суддів установила, що суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, у своєму рішенні допустив протиріччя та виклав низку тез про необхідність встановлення зв`язків службової особи та третіх осіб, чому службова особа мала зацікавленість у неправомірному збагаченні саме цих осіб. При цьому зазначив, що на практиці такими іншими (третіми) особами, як правило, є члени сім`ї та інші близькі особи, а також особи, які мають із суб`єктом злочину спільні «бізнес-інтереси», де одна з них є кінцевим бенефіціарним власником-контролером. Таким чином, «інша юридична або фізична особа» - це не будь-яка особа, відмінна від службової особи, а лише та, яка чимось близька до службової особи, яка вчиняє зловживання, у добробуті якої зацікавлений винний, вигода якої є метою поведінки суб`єкта злочину. Інше тлумачення спотворює саму суть службового зловживання та робить неможливим його відмежування від правомірних дій.

Проте ці тези не узгоджуються з висновками об`єднаної палати, викладеними в постанові від 10 лютого 2025 року (справа № 757/11969/18-к, провадження

№ 51-5885кмо19).

Колегія суддів акцентує на тому, що важливо врахувати висновки об`єднаної палати сформульовані у зазначеному вище рішенні про те, що факт наявності або відсутності певних домовленостей чи контактних зв'язків службової особи з іншою фізичною чи юридичною особою, яка отримала неправомірну вигоду, не має кримінально-правового значення для кваліфікації дій службової особи за відповідною частиною ст. 364 КК України; кримінальна відповідальність за зловживання владою або службовим становищем за ст. 364 КК України настає і у тому разі, якщо службова особа діяла в інтересах третьої особи без доведення до відома такої особи відомостей про зміст і характер своїх дій.

Також колегія суддів нагадує, що поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і з тих, що визначають його суб`єктивну сторону.

Особа може бути засуджена лише у випадку, якщо доведено, що вона вчинила кримінальне правопорушення. Для цього всі складові правопорушення, визначені кримінальним законом, мають бути доведені поза розумним сумнівом; за недоведеності будь-якого з обов`язкових елементів складу інкримінованого злочину особа має бути визнана невинуватою.

Для доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту; будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, має бути спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів. Наявність обставин, які свідчать про можливість іншої версії або версій події, є підставою для розумного сумніву в доведеності винуватості особи.

Отже, аналізуючи докази, надані стороною обвинувачення, суди першої та апеляційної інстанцій правильно дійшли висновку, що поза розумним сумнівом не доведено винуватість ОСОБА_7 у вчиненні нею кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, з чим погоджується і колегія суддів.

Щодо доводів прокурора про те, що апеляційний перегляд вироку районного суду відбувся з порушенням права виправданої на захист, оскільки рішення апеляційного суду містить посилання на номер лише одного кримінального провадження № 42014040000000475, проте на розгляді перебувало два обвинувальних акти в межах об`єднаного кримінального провадження, що свідчить про відсутність остаточного рішення апеляційного суду щодо висунутого обвинувачення у кримінальному провадженні № 42014040000000600.

Колегія суддів не погоджується з такими міркуваннями прокурора з огляду на таке.

Частиною 1 ст. 334 КПК України визначено, зокрема, те, що матеріали кримінального провадження можуть об`єднуватися в окреме провадження ухвалою суду, на розгляді якого вони перебувають, згідно з правилами, передбаченими ст. 217 цього Кодексу.

З матеріалів кримінального провадження видно, що в провадженні судді Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області ОСОБА_32 перебуває кримінальне провадження ЄРДР за № 42014040000000475 від 27 червня 2014 року, яке надійшло до суду 04 квітня 2017 року провадження № 1-кп/208/347/17, справа № 201/16143/16-к.

У підготовчому судовому засіданні, тобто до початку розгляду по суті кримінального провадження № 42016040000000600, прокурор заявив клопотання про необхідність об`єднати кримінальне провадження № 42016040000000600 з кримінальним провадженням № 42014040000000475, яке перебуває в провадженні Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області.

Це клопотання було задоволено ухвалою від 26 травня 2021 року, якою об`єднано в одне провадження матеріали кримінального провадження № 1-кп/208/382/17 (справа № 208/2502/17-к, ЄРДР № 42016040000000600 від 21 липня 2016 року) та № 1-кп/208/233/17 (справа № 201/16143/16-к, ЄРДР № 42014040000000475

від 27 червня 2014 року) відносно ОСОБА_7 , обвинуваченої у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, присвоєно об`єднаному кримінальному провадженню № 1-кп/208/347/17 (справа № 201/16143/16-к).

Надалі Заводський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області здійснювався розгляд об`єднаного кримінального провадження щодо ОСОБА_7 , за результатом якого було ухвалено виправдувальний вирок.

Після цього суд апеляційної інстанції, у результаті перегляду об`єднаного кримінального провадження за апеляційною скаргою прокурора, ухвалив відповідне рішення, а обставина того, що рішення апеляційного суду містить посилання на номер лише одного кримінального провадження, а саме

№ 42014040000000475, не свідчить про відсутність остаточного рішення апеляційного суду щодо висунутого обвинувачення у кримінальному провадженні № 42014040000000600.

Тому доводи прокурора про протилежне є надуманими.

Стосовно тверджень прокурора про те, що суд апеляційної інстанції, переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку, допустив порушення ст. 404 КПК України, оскільки безпідставно відхилив клопотання сторони обвинувачення про повторне дослідження низки доказів та повторний допит свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та експертів ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , унаслідок чого не встановив дійсних обставин справи та необґрунтовано погодився з висновками суду першої інстанції, колегія суддів наводить такі мотиви.

Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що суд першої інстанції дослідив їх не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, а саме із відеозапису судового засідання суду апеляційної інстанції від 25 вересня 2024 року, який міститься в підсистемі «Електронний суд», подане клопотання сторони обвинувачення про повторне дослідження низки доказів та повторний допит свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та експертів ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 було розглянуте судом, проте прокурор у цьому судовому засіданні не навів підстав, передбачених ч. 3 ст. 404 КПК України, для повторного допиту експертів заявлених стороною обвинувачення, тому цей суд прийняв рішення про часткове задоволення поданого клопотання (т. 21,

а. п. 199-201).

При цьому зі змісту ухвали суду апеляційної інстанції вбачається, що суд відтворив перелік письмових доказів з метою перевірки доводів апеляційної скарги прокурора, які дослідив згідно з правилами, визначеними КПК України, повторно допитав свідка ОСОБА_9 та вмотивовано зазначив про неможливість допиту свідка ОСОБА_8 .

Колегія суддів звертає увагу на те, що факт часткового задоволення клопотання сторони обвинувачення свідчить не про порушення кримінального процесуального закону та неповноту дослідження доказів, а про відсутність аргументованих доводів щодо необхідності цих дій.

З урахуванням зазначеного, під час апеляційного перегляду вироку суду першої інстанції апеляційний суд не допустив порушень вимог ст. 404 КПК України, а тому доводи касаційної скарги прокурора про протилежне є безпідставними.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд надав обґрунтовані відповіді на доводи, викладені в апеляційній скарзі прокурора, навів переконливі аргументи на їх спростування, зазначив підстави, з яких визнав апеляційну скаргу необґрунтованою, та належним чином мотивував свою позицію.

При цьому апеляційний суд не виявив порушень процесуального законодавства під час збирання, дослідження та оцінки наведених судом першої інстанції доказів.

Отже, колегія суддів не встановила за доводами касаційної скарги прокурора істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовною підставою для зміни чи скасування оскарженого судового рішення.

Не констатовано і неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність щодо юридичної оцінки дій ОСОБА_7 .

Таким чином, апеляційний суд дійшов правильного висновку про необхідність залишити виправдувальний вирок стосовно ОСОБА_7 без змін. Переконливих доводів про протилежне в касаційній скарзі прокурора

не наведено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Ухвала апеляційного суду мотивована належним чином та відповідає положенням статей 370, 419 КПК України.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були би підставами для зміни або скасування судового рішення, у ході перевірки цього кримінального провадження колегія суддів не встановила.

Інші доводи, викладені в касаційній скарзі прокурора, та матеріали кримінального провадження не містять вказівки на порушення судом апеляційної інстанції під час розгляду провадження норм кримінального процесуального закону, які ставили би під сумнів обґрунтованість прийнятого рішення.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, то касаційну скаргу прокурора має бути залишено без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 25 листопада 2024 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргупрокурора -

без задоволення.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3