Постанова від 19.09.2025 по справі 486/105/24

19.09.25

22-ц/812/1402/25

Провадження № 22-ц/812/1402/25 Суддя першої інстанції Далматова Г.А.

Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

16 вересня 2025 року м. Миколаїв Справа № 486/105/24

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого Царюк Л.М.,

суддів Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.,

при секретарі судового засідання Колосовій О.М.,

за участі представниці позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Берлінського О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , в інтересах якого діяла його представниця ОСОБА_1 , на рішення Південноукраїнського міського суду Миколаївської області від 28 травня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Далматової Г.А., в залі судового засідання в м. Південноукраїнськ, за позовом ОСОБА_2 до Приватного сільськогосподарського підприємства «Едем» про зобов`язання повернути трудову книжку, стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки, стягнення грошової компенсації за дні невикористаної відпустки та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

16 січня 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Приватного сільськогосподарського підприємства «Едем» (далі ПСП «Едем»).

Позов обґрунтовано тим, що з 25 червня 1986 року по березень 2023 року ОСОБА_2 працював на посаді заступника директора ПСП «Едем».

З січня 2023 року перебував на лікарняному. У березні 2023 року його було листом повідомлено про припинення трудових відносин з відповідачем на підставі рішення загальних зборів засновників ПСП «Едем» за протоколом від 15 березня 2023 року № 5 та запропоновано звернутись до адміністрації підприємства для ознайомлення з наказом, отримання трудової книжки та виплатою компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки.

Однак, після цього на його неодноразові звернення, як усні так і письмові, відповідач свої пропозиції, викладені у листі, не виконав, трудову книжку не повернув, довідку про отримані доходи не надав, не виплатив заробітну плату та компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки.

З приводу протиправних дій відповідача позивач звертався зі скаргою до Південного міжрегіонального управління державної служби з питань праці. За результатами розгляду скарги йому було повідомлено, що у зв`язку із введенням воєнного стану, в Україні діє заборона щодо проведення заходів контролю на предмет додержання законодавства України про працю.

Факт заборгованості по заробітній платі підтверджується довідкою з Державного реєстру фізичних-осіб-платників податків про джерела нарахованого доходу від 10 січня 2024 року, згідно якої з 01 січня по березень 2023 року відповідачем не нараховано та не виплачено заробітну плату. Згідно даної довідки остання заробітна плата була нарахована у грудні 2022 року. Заробітна плата за жовтень й листопад 2022 року нарахована у розмірі 8371.86 грн. Тому заборгованість за період з 01 січня по 15 березня 2023 року складає 20929.65 грн.

Внаслідок протиправних дій відповідача щодо не повернення трудової книжки, позивач не міг у встановленому законом порядку працевлаштуватись.

Крім того, діями відповідача щодо затримки видачі трудової книжки, не виплати заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористані дні щорічної відпустки ОСОБА_2 була спричинена моральна шкода, яку він обґрунтовує душевними стражданнями пережитими ним у зв`язку із неможливістю працевлаштуватись та організацією життєвих потреб. Заподіяну моральну шкоду оцінює у розмірі 50 000 грн.

Посилаючись на викладене ОСОБА_2 просив суд зобов`язати відповідача видати належну йому трудову книжку, стягнути з відповідача на його користь заборгованість по заробітній платі за період з 01 січня по 15 березня 2023 року у розмірі 20929.65 грн та середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки з 15 березня 2023 року по день прийняття судом рішення, а також грошову компенсацію за дні невикористаної відпустки та моральну шкоду у розмірі 50 000 грн.

Рішенням Південноукраїнського міського суду Миколаївської області від 28 травня 2025 року позов задоволено частково.

Зобов`язано ПСП «Едем» повернути ОСОБА_2 трудову книжку та зобов`язано ОСОБА_2 отримати у ПСП «Едем» належну йому трудову книжку.

Стягнуто з ПСП «Едем» на користь ОСОБА_2 заборгованість із заробітної плати за період з 05 січня 2023 року по 10 січня 2023 року включно у сумі 908 грн 04 коп.

Стягнуто з ПСП «Едем» на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за дні невикористаної відпустки у сумі 2 978 грн 80 коп.

Стягнуто з ПСП «Едем» на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у сумі 2 000 грн.

Відмовлено у задоволенні позовної вимоги щодо стягнення з ПСП «Едем» на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час затримки трудової книжки.

Стягнуто з ПСП «Едем» на користь ОСОБА_2 судовий збір на загальну суму 885 грн 88 коп.

Судовий збір у сумі 1 158 грн 63 коп. компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Рішення суду мотивовано тим, що ПСП «Едем» було дотримано вимоги щодо повідомлення позивача про необхідність отримання трудової книжки та розрахунку при звільненні, зокрема надсилалось поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки та зазначеного розрахунку, крім того, дата отримання трудової книжки була узгоджена в месенджері.

З заявою про надіслання трудової книжки поштою ОСОБА_2 не звертався.

Обставини справи свідчать про відсутність умисних винних дій роботодавця у затримці видачі трудової книжки. При цьому позивачем не доведено, що він був позбавлений можливості отримати трудову книжку.

Трудова книжка ОСОБА_2 видана так і не була, що не заперечувалось в судовому засіданні сторонами, тому наявні підстави для зобов`язання відповідача видати ОСОБА_2 належну йому трудову книжку, а ОСОБА_2 отримати її.

При цьому підстави для стягнення з ПСП «Едем» на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки з 27 березня 2023 року по день прийняття судом рішення відсутні.

Згідно наданих відповідачем табелів обліку робочого часу в зазначений період ОСОБА_2 був відсутній на робочому місці, окрім того, в період з 05 січня 2023 року по 18 січня 2023 року та з 23 січня 2023 року по 30 січня 2023 року перебував на стаціонарному лікуванні. Факт відсутності його на роботі також підтверджено відповідними актами та поясненнями самого ОСОБА_2 та представника відповідача.

Таким чином, наявні підстави для стягнення з відповідача заборгованості за перші п`ять днів тимчасової непрацездатності, тобто з 05 січня 2023 року по 10 січня 2023 року включно.

Вимог щодо стягнення сум непрацездатності з Фонду соціального страхування України у позовній заяві позивачем не заявлялось.

Що стосується періоду з 02 січня по 04 січня 2023 року, згідно зазначеного вище табелю, позивач був відсутній на роботі, поважності причин такої відсутності в судовому засіданні не встановлено, а тому відсутні підстави для стягнення заборгованості по заробітній платі за вказаний період.

У своїй позовній заяві, звертаючись з вимогою про стягнення грошової компенсації за дні невикористаної відпустки, ОСОБА_2 не зазначив, кількість днів невикористаної відпустки, не навів відповідного розрахунку. Кількість днів невикористаної позивачем відпустки не було повідомлено і відповідачем.

Тому, з урахуванням вимог статті 89 ЦПК України, тієї обставини, що при звільнені позивача остаточного розрахунку з ним проведено не було, суд дійшов висновку про стягнення з ПСП «Едем» на користь позивача грошової компенсації за дні невикористаної відпустки в розмірі 2978.80 грн.

В зв`язку з невиплатою відповідачем заробітної плати позивачу, було порушено право останнього, яке підлягає поновленню шляхом стягнення на його користь моральної шкоди.

Враховуючи наведені обставини справи та вимоги розумності і справедливості, суд визначає моральну шкоду в розмірі 2 000 гривень, оскільки на підтвердження завданої шкоди саме в розмірі 50 000 грн, позивач доказів не надав і не обґрунтував саме такий розмір.

Не погодившись з рішення суду, в частині стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки та стягнення моральної шкоди, ОСОБА_2 , в інтересах якого діяла його представниця ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просив рішення суду змінити в оскаржуваній частині та стягнути з відповідача на його користь заборгованість із заробітної плати за період з 01 січня по 15 березня 2023 року у розмірі 20929 грн 65 коп., середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки з 15 березня 2023 року по 21 травня 2025 року у розмірі 171846 .47 грн та моральну шкоду у розмірі 50000грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач неодноразово приїжджав до місця знаходження відповідача для отримання трудової книжки, але двері були замкнені та в офісі нікого не було. Також суд зазначив, що були відсутні підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки, але встановлена наявна відповідальність відповідача за затримку видачі копії наказу (розпорядження) про звільнення.

На теперішній час позивачу досі не видано трудову книжку та копію наказу (розпорядження) про його звільнення.

Суд своїми ухвалами неодноразово витребовував від відповідача докази з приводу доходів та середнього заробітку позивача, однак вони виконані не були.

Судом не було враховано те, що позивач з дня звільнення був позбавлений можливості працевлаштуватись, у зв`язку з чим ним дійсно були перенесені душевні страждання.

Стягнута судом першої інстанції моральна шкода в розмірі 2000 грн не є співмірною із завданими позивачу стражданнями, але суд не повністю врахував наданні на підтвердження моральних страждань докази.

Права позивача на отримання трудової книжки та розрахунку при звільненні були порушені відповідачем та з дня звільнення до прийняття рішення судом минуло 2 роки 2 місяці і за цей період відповідач не вчинив жодних дій для вирішення цих питань.

Від ПСП «Едем» надійшов відзив на апеляційну скаргу.

В своєму відзиві відповідач зазначав, що вважає апеляційну скаргу безпідставною, необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Рішення суду першої інстанції просив залишити без змін.

Заслухавши доповідьсудді-доповідача,пояснення осіб,які приймалиучасть урозгляді справи, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що згідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору станом на 10 січня 2024 року, ОСОБА_2 працював на ПСП «Едем». Сума нарахованого та виплаченого доходу за грудень 2022 року склала 8371.86 грн. Дохід за січень, лютий, березень 2023 року відсутній.

З 05 січня 2023 року по 18 січня 2023 року ОСОБА_2 перебував на стаціонарному лікуванні у кардіологічному центрі Миколаївської обласної клінічної лікарні.

З 23 січня 2023 року по 30 січня 2023 року проходив стаціонарне лікування у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Медичний центр «Добробут-Поліклініка».

Згідно табелів ПСП «Едем» за січень-березень 2023 року ОСОБА_2 був відсутній на робочому місці за період з 02 січня 2023 року по 17 березня 2023 року.

ПСП «Едем» складено акти про відсутність на робочому місці від 02 січня 2023 року № 2, від 03 січня 2023 року № 4, від 04 січня 2023 року № 6, від 05 січня 2023 року № 8, від 06 січня 2023 року № 10, від 13 січня 2023 року № 13, від 20 січня 2023 року № 14, від 27 січня 2023 року № 16, від 03 лютого 2023 року № 18, від 10 лютого 2023 року № 20, від 17 лютого 2023 року № 22, від 24 лютого 2023 року № 24, від 03 березня 2023 року № 26; від 10 березня 2023 року № 28, від 17 березня 2023 року № 30 згідно яких заступник директора ОСОБА_2 був відсутній на роботі за період з 02 січня 2023 року по 17 березня 2023 року включно, весь день (з 08:00 години до 12:00 години) без попередження про причини відсутності та без наявності поважних причин. Спроба зв`язатись з вказаною особою за номером його власного телефону для з`ясування причин відсутності виявилась безрезультатною, слухавку ніхто не взяв.

31 січня 2023 року ОСОБА_2 було надіслано листа з проханням повідомити причини відсутності на роботі, та у разі не перебування на лікарняному, або з інших обставин, які унеможливлюють його професійну діяльність, приступити до роботи в ПСП «Едем» згідно займаної посади. Також довели до відома ОСОБА_2 , що його відсутність на роботі без поважних причин надає змогу вжити до нього заходів дисциплінарного впливу у вигляді звільнення за прогул. Цього ж листа було надіслано через Viber адресату «д Толя».

Долученим до позовної заяви ОСОБА_2 повідомленням ПСП «Едем» від 17 березня 2023 року № 5 ОСОБА_2 було проінформовано про припинення з ним трудових відносин на підставі рішення загальних зборів засновників ПСП «Едем», протокол від 15 березня 2023 року. В повідомленні вказано, що ПСП «Едем» просить ОСОБА_2 прибути до адміністрації підприємства для ознайомлення з наказом, отримання трудової книжки та виплати компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки..

Наказом директора ПСП «Едем» І.С. Ілющенко від 20 березня 2023 року № 4-п в зв`язку з тим, що ОСОБА_2 не прибув до адміністрації підприємства для отримання належного розрахунку при звільнені в строки передбачені чинним законодавством, доручено головному бухгалтеру ОСОБА_3 задепонувати належні кошти та забезпечити їх зберігання у необхідному об`ємі у касі на підприємстві.

Згідно копії акту ПСП «Едем», складеного 28 лютого 2023 року членами комісії у складі директора ПСП «Едем» Ілющенко І. та головного бухгалтера ОСОБА_4 , створеної згідно наказу по підприємству № 2, останні засвідчують, що під час інвентаризації, яка тривала з 10 лютого 2023 року по 28 лютого 2023 року, було встановлено відсутність облікової, організаційно-розпорядчої та бухгалтерської документації у наступному розрізі: табеля обліку робочого часу за період 2021 - 2022 року; відомості з нарахування заробітної плати за період 2010 - 2022 роки; відомості з виплати заробітної плати за період 2010-2022 роки; особові рахунки відносно працівників, які перебували в трудових правовідносинах з підприємством протягом 2010-2022 року; особові картки (форма П-2) працівників, які перебували у трудових правовідносинах з підприємством протягом 2010-2022 року; особові справи працівників, які перебували в трудових правовідносинах з підприємством протягом 2010-2022 року; посадові інструкції працівників; трудові книжки працівників, які на дату проведення даної інвентаризації перебувають в трудових правовідносинах з підприємством; акти знищення облікової, фінансової та кадрової документації, яка складалась протягом 2010 - 2022 років, але термін зберігання якої був вичерпаний та яка була знищена у відповідності до чинного національного законодавства.

Відповідно до усних пояснень присутніх при інвентаризації особових осіб підприємства з`ясувати можливий рух/передачу вищенаведеної документації не представилось можливим. Останньою відповідальною особою за зберігання вищенаведеної документації був заступник директора ОСОБА_2

10 лютого 2023 року по факту викрадення документації на ПСП «Едем», при проведенні позапланової інвентаризації ОСОБА_5 звернулась з заявою до ВП № 2 ВРУП в Миколаївській області, яку було зареєстровано в інформаційно-телекомунікаційній системі «Інформаційний портал Національної поліції України» за № ЄО 276.

Копією листа ПСП «Едем» від 04 квітня 2023 року № 8 ОСОБА_2 було проінформовано, що на поточний час задоволення клопотання ОСОБА_2 щодо надання йому довідки про отримані доходи, унеможливлене, оскільки місцезнаходження відповідної облікової фінансової та організаційно-розпорядчої документації по підприємству невідоме. Щодо направлення рішення загальних зборів засновників ПСП «Едем» (протокол від 15 березня 2023 року) повідомили, що положення чинного законодавства України не містять обов`язку направлення рішення загальних зборів засновників суб`єкта господарювання колишньому працівнику. Інформацією щодо наявності заборгованості по заробітній платі перед ним на сьогоднішній день не володіють.

29 грудня 2023 року посадовими особами ПСП «Едем» складено акт на засвідчення факту, що ОСОБА_2 в період з 17 березня 2023 року по 29 грудня 2023 року не з`являвся до посадових осіб підприємства для отримання трудової книжки, ознайомлення з наказом про звільнення та отримання належного при звільненні розрахунку задепонованого в касі підприємства згідно наказу № 4-п від 20 березня 2023 року. Про необхідність прибуття повідомлявся неодноразово. Причини неявки невідомі.

На скаргу Триколенка А.А. від 27 квітня 2023 року з проханням провести позапланову перевірку ПСП «Едем» щодо дотримання підприємством законодавства про працю та виплату заробітної плати, зобов`язання ПСП «Едем» виплатити йому всю заборгованість по заробітній платі, Південне міжрегіональне управління державної служби з питань праці повідомило, що у зв`язку із введенням воєнного стану, в Україні діє заборона щодо проведення заходів контролю на предмет додержання законодавства України про працю. На письмовий запит управління до ПСП «Едем» з питань зазначених ОСОБА_2 у зверненні, станом на 31 травня 2023 року, відповідь ПСП «Едем» не надходила.

20 липня 2023 року ОСОБА_2 надсилав до ПСП «Едем» заяву про видачу йому розрахунку загальної суми заробітної плати з розшифровкою: розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати, сума заробітної плати, що належить до виплати, які підприємство йому нарахувало, але досі не виплатило.

Частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Щодо відмову у стягненні середнього заробітну під час затримки видачі трудової книжки.

Статтею 47 КЗпП України передбачено обов`язок власника або уповноваженого ним органу видати працівнику в день звільнення належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи.

Відповідно до пунктів 2.4, 2.5 Інструкції «Про порядок ведення трудових книжок працівників», затвердженої наказом Мінпраці, Міністерством юстиції та Міністерством соціального захисту населення від 29 липня 1993 року № 58 (далі - Інструкція), записи в трудову книжку при звільненні вносяться власником або уповноваженим ним органом після видачі наказу; з кожним записом, який вноситься до трудової книжки на підставі наказу про звільнення, власник зобов`язаний ознайомити працівника під розписку в особовій картці, а відповідно до пункту 4.1 цієї Інструкції власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.

Згідно з пунктом 4.1 та пунктом 4.2 Інструкції при затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним. Якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки.

Частиною п`ятою статті 235 КЗпП України передбачено, що у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Таким чином, для застосування цієї норми права необхідна наявність таких умов: затримка у видачі трудової книжки; вина власникаабо уповноваженогоним органу; вимушений прогул, викликаний затримкою видачі трудової книжки.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, обов`язок доведення розподіляється між сторонами таким чином: позивач повинен довести факти, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, відповідач - факти, на які він посилається в обґрунтування своїх заперечень проти позову.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, обґрунтовано виходив із того, що затримка видачі трудової книжки позивачу відбулася не з вини роботодавця, а тому підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у зв`язку з затримкою видачі йому трудової книжки, відсутні.

Як встановлено судом та не заперечувалось сторонами про те, що у зв`язку відсутністю позивача на роботі у день звільнення, ПСП «Едем» повідомило позивача про необхідність отримання трудової книжки та розрахунку при звільненні, зокрема надсилалось поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки та зазначеного розрахунку, крім того, дата отримання трудової книжки була узгоджена в месенджері.

Позивач не підтвердив належними та допустимими доказами, що він звертався до відповідача для отримання трудової книжки, однак відповідача на визначеному місці не було. Дослідженими доказами встановлено, що спілкування між сторонами відбувалось лише засобами поштового зв`язку або месенджерами. З заявою про надіслання трудової книжки поштою ОСОБА_2 не звертався.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачем не надано доказів на підтвердження доводів представника відповідача про те, що позивач умисно не отримав трудову книжку, відхиляються апеляційним судом, оскільки право працівника отримати трудову книжку в день звільнення пов`язується не лише з обов`язком роботодавця видати трудову книжку, а й з обов`язком працівника її забрати, якщо роботодавець створив всі умови для її вчасної видачі.

Визначена статтею 13 ЦПК України диспозитівність судового процесу передбачає право учасників справи довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, проте позивачем не доведено, що він був позбавлений можливості отримати трудову книжку. Також позивач не заперечував, що отримав від відповідача повідомлення про явку до відповідача за трудової книжкою.

Вказані обставини свідчать про відсутність умисних винних дій (бездіяльності) роботодавця у затримці видачі трудової книжки у розумінні положень частини 5 статті 235 КЗпП України, тому висновок суду першої інстанції про те, що затримка видачі трудової книжки відбулась не з вини роботодавця, є правильним.

Із наведених міркувань колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про наявність підстав для сплати позивачу вимушеного прогулу через несвоєчасну видачу трудової книжки, оскільки в затримці видачі трудової книжки немає вини відповідача, а тому, не реалізація із власної волі працівником свого права на отримання трудової книжки не може мати наслідком юридичну чи матеріальну відповідальність роботодавця у вигляді сплати працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки розбалансує систему прав та обов`язків у трудових відносинах.

Щодо стягнення заборгованості по заробітній платі.

Позивач стверджує про наявність у нього заборгованості по заробітній платі за період з 01 січня 2023 року по день звільнення 17 березня 2023 року.

Відповідно до частини 1 статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно із частиною 1 статті 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Згідно з частиною 2 статті 233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до наказу Державного комітету статистики України від 05 грудня 2008 року № 489 «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці» первинним обліковим документом є, зокрема, табелі обліку використаного робочого часу, розрахунково-платіжні відомості працівника.

Як встановлено в судовому засіданні, згідно наданих відповідачем табелів обліку робочого часу в зазначений період ОСОБА_2 був відсутній на робочому місці, окрім того, в період з 05 січня 2023 року по 18 січня 2023 року та з 23 січня 2023 року по 30 січня 2023 року перебував на стаціонарному лікуванні. Факт відсутності його на роботі також підтверджено відповідними актами та поясненнями самого ОСОБА_2 та представника відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України від 23 вересня 1999 року «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» Фонд соціального страхування України є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, провадить акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечує фінансування виплат за цими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування та здійснює інші функції згідно із затвердженим статутом.

Частиною 1 статті 19 вищезазначеного Закону визначено, що право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи час випробування та день звільнення), якщо інше не передбачено законом.

Допомога потимчасовій непрацездатностівнаслідок захворюванняабо травми,не пов`язаноїз нещаснимвипадком навиробництві тапрофесійним захворюванням,виплачується Фондомзастрахованим особампочинаючи зшостого днянепрацездатності завесь періоддо відновленняпрацездатності абодо встановленнямедико-соціальноюекспертною комісією(далі-МСЕК)інвалідності (встановленняіншої групи,підтвердження ранішевстановленої групиінвалідності)незалежно відзвільнення застрахованоїособи вперіод втратипрацездатності,у порядкута розмірах,встановлених законодавством.Оплата першихп`ятиднів тимчасовоїнепрацездатності внаслідокзахворювання аботравми,не пов`язаноїз нещаснимвипадком навиробництві,здійснюється зарахунок коштівроботодавця упорядку,встановленому КабінетомМіністрів України. (частина 2 статті 22 вказаного Закону).

Судом першої інстанції встановлено та сторонами не оспорюється, що позивач в період з 05 січня 2023 року по 18 січня 2023 року перебував на лікарняному.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильно висновку, що за вказаний період підлягає стягненню з відповідача заборгованості за перші п`ять днів тимчасової непрацездатності, тобто з 05 січня 2023 року по 10 січня 2023 року включно, а з урахуванням наданого представником позивача розрахунку щодо середньоденної заробітної плати позивача на той період - 227,01 грн, обґрунтовано обрахував заборгованість у розмірі 908,04 грн.

Інші виплати сум, пов`язаних з непрацездатністю працівника виплачуються Фондом соціального страхування України.

Що стосується періоду з 02 січня по 04 січня 2023 року, згідно з наданими відповідачем доказами, позивач був відсутній на роботі, поважності причин такої відсутності в судовому засіданні не встановлено, а тому суд першої інстанції правильно зазначив, що відсутні підстави для стягнення заборгованості по заробітній платі за вказаний період.

Апеляційна скарга не містить доводів щодо заперечень проти висновків суду першої інстанції в частині цих позовних вимог, а зазначаються тільки доводи позовної заяви, яким суд дав належну правову оцінку.

Щодо розміру моральної шкоди.

За правилами частини 1 статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичний або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Отже, сукупність перелічених умов складає загальні підстави для покладення цивільно-правової відповідальності за заподіяння моральної (немайнової) шкоди. Вони є загальними, так як їх наявність необхідна у всіх випадках. Для виникнення зобов`язання по відшкодуванню моральної шкоди необхідна наявність наступних вимог: наявність самої моральної шкоди; протиправні дії особи, що заподіяла шкоду; причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи, що заподіяла шкоду та негативними наслідками; вини в заподіянні моральної шкоди.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції, дослідивши докази у справі й давши їм належну оцінку, а також врахувавши обставини справи, при визначенні розміру моральної шкоди обґрунтовано виходив з вимог розумності і справедливості, враховуючи глибину душевних страждань позивача у зв`язку з невиплатою заробітної плати за період з 05 січня 2023 року по 10 січня 2023 року визначав компенсацію моральної шкоди в розмірі 2000 гривень,

За своїм змістом усі доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди позивача з наданою судом першої інстанції оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, разом з тим доказів на спростування встановлених судом першої інстанції обставин стороною позивача до суду першої інстанції та до суду апеляційної інстанції не надано.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просив змінити рішення суду першої інстанції тільки в частині стягнення заборгованості по заробітній платі, відмови у стягненні середнього заробітну за час затримки видачі трудової книжки та моральної шкоди, а тому в іншій частині судове рішення апеляційним судом не переглядалось.

Відповідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення Південноукраїнського міського суду Миколаївської області від 28 травня 2025 року в оскаржуваній частині ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги та зміни судового рішення в оскаржуваній частині.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, відсутні.

Керуючись статтями 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діяла його представниця ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Рішення Південноукраїнського міського суду Миколаївської області від 28 травня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Л.М. Царюк

Судді: Т.М. Базовкіна

Ж.М. Яворська

Повне судове рішення складено 19 вересня 2025 року.