Рішення від 11.09.2025 по справі 910/5084/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.09.2025Справа № 910/5084/25Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., за участі секретаря судового засідання Білошицької А.В., розглянувши матеріали справи за позовом Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест-Менеджмент Корпорейшн" про стягнення 11 949 756,64 грн,

за участю представників:

позивача: Пясковської О.В.;

відповідача: Сидорчук О.Є.;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У квітні 2025 року Київська міська рада (далі - Рада) звернулась до Господарського суду міста Києва з вказаним позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест-Менеджмент Корпорейшн" (далі - Товариство) на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) 11 949 756,64 грн безпідставно збережених грошових коштів за користування земельною ділянкою, загальною площею 3,7921 га, з кадастровим номером 8000000000:78:018:0007, яка розташована за адресою: місто Київ, вулиця Бережанська, будинок 9, за період з 22 травня 2020 року по 6 червня 2024 року

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28 квітня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/5084/25, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 29 травня 2025 року.

21 травня 2025 року через систему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив від цієї ж дати, у якому останній проти задоволення позову заперечував з посиланням на те, що у спірний період між ним і позивачем не було укладено жодного договору оренди земельної ділянки. Таким чином, у зазначений період правовідносини оренди між сторонами не існували, а тому підстави для виникнення у відповідача обов`язку сплачувати орендну плату відсутні. При цьому, відповідач не отримував жодного проекту договору оренди земельної ділянки від позивача. Натомість Товариство добросовісно виконувало свої податкові зобов`язання та сплачувало земельний податок у період з 2020 року по 2024 рік за спірну земельну ділянку, що загалом складає 11 110 615,28 грн. Також відповідач вказував на наявність помилок у розрахунку позивача заявленої до стягнення з Товариства суми. Зокрема, згідно з пунктом 5.3. "Положення про плату за землю в місті Києві" (додаток № 3 до рішення Ради від 23 червня 2011 року № 242/5629 зі змінами (далі - Рішення № 242/5629) ставка земельного податку за земельні ділянки, які використовуються юридичними і фізичними особами (крім підприємств державної та комунальної власності), у тому числі в разі переходу права власності на будівлі, споруди (їх частини), але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено, встановлюється в розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельних ділянок (а не 5%, як зазначав позивач у своєму позові). Крім того, згідно витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 22 червня 2022 року № 2227/86-22 така оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:78:018:0007 становить 111 476 013, 01 грн. Позивач же у своїй позовній заяві використав для розрахунку орендної плати за 2022 рік нормативну грошову оцінку земельної ділянки в іншому розмірі - 111 477 610,14 грн. Крім того, на підставі абзацу 1 підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу "Інші перехідні положення" розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України (далі - ПК України) відповідач був звільнений від сплати орендної плати за земельну ділянку за період з 1 березня 2022 року по 30 квітня 2022 року. За пунктом 19.13 рішення Ради від 9 грудня 2021 року № 3704/3745 (з урахуванням змін, внесених рішенням Ради від 13 вересня 2022 року № 5449/5490) у період з 1 березня 2022 року по 31 травня 2022 року орендна плата за спірну земельну ділянку становила 0% від нормативної грошової оцінки. Відтак, враховуючи вищевикладене, на думку відповідача належна сума орендної плати за землю за 2022 рік становить 4 168 897, 47 грн, а не 5 573 880,51 грн, як помилково розрахував позивач. Вказані обставини, на думку Товариства, свідчать про безпідставність позовних вимог Ради, у зв`язку чим останні задоволенню судом не підлягають.

23 травня 2025 року через систему "Електронний суд" від позивача надійшла відповідь на відзив від вказаної дати, у якій останній вказав, що позовні вимоги Ради спрямовані не на стягнення орендної плати з відповідача, а на стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою. Зокрема, з набуттям права власності на об`єкт нерухомого майна відповідач, як власник такого майна (з 10 січня 2018 року), став фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, і з цієї дати у відповідача виник обов`язок належно оформити правовідносини щодо користування земельною ділянкою (укласти відповідний договір та оформити на неї речові права), а також з дати формування цієї земельної ділянки (22 травня 2020 року) виник обов`язок сплачувати за користування земельною ділянкою, на якій розташовано нерухоме майно відповідача, у розмірі орендної плати. Крім того, на думку Ради, положення додатку № 3 до Рішення № 242/5629 стосується виключно земельних ділянок, які перебувають (перебували у попереднього власника) у власності чи постійному користуванні і щодо якої відповідно до положень податкового законодавства його власником чи постійним користувачем необхідно сплачувати земельний податок. З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо спірної земельної ділянки вбачається, що остання передавалася в орендне користування відповідачу із земель комунальної власності. Відтак, положення вказаного додатку до спірних правовідносин сторін не застосовуються. Крім того, при здійсненні розрахунку загальної суми відшкодування у спірних правовідносинах Рада врахувала сплату відповідачем земельного податку за 2020-2024 роки на загальну суму 11 110 615,28 грн і на цю суму зменшила заявлений до стягнення розмір безпідставно збережених коштів за користування спірною земельною ділянкою. Разом із цим, оскільки при поданні позовної заяви у позивача були наявні лише витяги з Державного земельного кадастру за 2020 та 2024 роки, позивачем було здійснено розрахунок нормативно-грошової оцінки земель за 2021-2023 роки з урахуванням коефіцієнту індексації нормативної грошової оцінки земель, застосування якого передбачено положеннями пункту 289.2 статті 289 ПК України. Рада також вважала помилковими посилання відповідача на приписи абзацу 1 підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу "Інші перехідні положення" розділу XX "Перехідні положення" ПК України та рішення Ради від 9 грудня 2021 року № 3704/3745 (з урахуванням змін, внесених рішенням Ради від 13 вересня 2022 року № 5449/5490), оскільки положення вказаних нормативно-правових актів, на думку позивача, підлягають застосуванню лише щодо орендарів земельних ділянок, з якими на час виникнення спірних правовідносин були укладені або були чинні відповідні договори оренди. Оскільки договір оренди земельної ділянки між сторонами було укладено поза межами спірного періоду, вказані положення земельного й податкового законодавства не можуть бути застосовані. Відтак, Рада вважала здійснений нею розрахунок арифметично вірним, а пред`явлений до Товариства позов - обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню в повному обсязі.

28 травня 2025 року через систему "Електронний суд" від відповідача надійшли заперечення від цієї ж дати, у яких останній навів свої аргументи на спростування доводів позивача.

У підготовчому засіданні 29 травня 2025 року суд постановив протокольні ухвали: про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та про оголошення перерви в засіданні до 10 липня 2025 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10 липня 2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено її розгляд по суті на 14 серпня 2025 року.

У судовому засіданні 14 серпня 2025 року судом було оголошено перерву до 11 вересня 2025 року.

У судовому засіданні 11 вересня 2025 року представник позивача підтримав вимоги, викладені в позові, просив їх задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував з підстав, наведених у відзиві та запереченнях.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, суд

ВСТАНОВИВ:

З наявної в матеріалах справи копії витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 2 квітня 2024 року № НВ-0000828892024 вбачається, що 22 травня 2020 року Головним управлінням Держгеокадастру в м. Києві на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок від 21 листопада 2018 року було проведено державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:78:018:0007, площею 3,7921 га з цільовим призначенням: "для експлуатації та обслуговування комплексу громадських та адміністративно-господарських будівель і споруд (код виду цільового призначення - 03.10, для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов`язаною з отриманням прибутку", яка розташована на вулиці Бережанській, 9 в Оболонському районі міста Києва.

Власником вказаної земельної ділянки є територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25 лютого 2025 року № 415019373.

Відтак, спірна земельна ділянка сформована та є об`єктом цивільних прав у розумінні статті 79-1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), а також є власністю територіальної громади міста Києва й перебуває у комунальній власності.

Судом також встановлено, що згідно з наданої позивачем копією довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 15 квітня 2025 року № 422804954 на вказаній земельній ділянці розташоване належне Товариству з 10 січня 2018 року нерухоме майно, а саме: майновий комплекс, загальною площею 15 405,1 м2 (опис об`єкта: їдальня (літера "Б") площею 333,60 м2, прохідна (літера "О"), площею 24,10 м2, теплопункт (літера "Е"), площею 97,50 м2, склад (літера "Ц"), площею 47,10 м2, склад (літера "Ш"), площею 32,60 м2, павільйон (літера "У"), площею 203,10 м2, головний корпус (літера "М"), площею 6 177,80 м2, котельня (літера "Р"), площею 139,10 м2, будівля майстерні (мехмайстерні) (літера "П"), площею 595,40 м2, приміщення компресорної станції, цех розливу води та готель (літери "Г"), площею 871,60 м2, насосна станція (літера "К"), площею 23,60 м2, гараж та СТО легкових автомобілів (літера "Ж"), площею 264,80 м2, контора та побутові приміщення гаража (літера "З"), площею 529,70 м2, виносховище (літера "Д"), площею 3 256,80 м2, будівля термопласт автомату (літера "С"), площею 341,00 м2, теплиця (літера "Л"), площею 182,40 м2, адміністративний корпус (літера "Н"), площею 552,50 м2, ремонтно-будівельний цех (літера "А"), площею 424,90 м2, трансформаторна (літера "Ф"), площею 46,60 м2, камера керування артезіанською свердловиною (літера "Х"), площею 33,60 м2, спиртосховище (літера "В"), площею 499,70 м2, склад (павільйон) (літера "Т"), площею 218,20 м2, адміністративний корпус (літера "2А") площею 311,8 м2, майстерня (літера "2Б") площею 121,7 м2, навіс (літера "2В"), вбиральня (літера "2Г"), площею 30,5 м2, господарський блок (літера "2Д"), площею 31,00 м2, автомийка (літера "2Е"), гараж (літера "2Ж"), площею 14,4 м2, навіс (літера "2Є"), навіс (літера "2И"), навіс (літера "2Й"), навіс (літера "2К"), навіс (літера "2Л").

З наявної у матеріалах справи копії рішення Ради від 7 жовтня 2021 року № 2802/2843 "Про передачу ТОВАРИСТВУ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ІНВЕСТ-МЕНЕДЖМЕНТ КОРПОРЕЙШН" земельної ділянки в оренду для експлуатації та обслуговування комплексу громадських та адміністративно-господарських будівель і споруд на вул. Бережанській, 9 в Оболонському районі міста Києва" вбачається, що відповідачу було передано в оренду на 10 років земельну ділянку, площею 3,7921 га, кадастровий номер 8000000000:78:018:0007, - для експлуатації й обслуговування комплексу громадських та адміністративно-господарських будівель і споруд (код виду цільового призначення - 03.10, для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов`язаною з отриманням прибутку), за адресою: місто Київ, Оболонський район, вулиця Бережанська, 9, - із земель територіальної громади міста Києва у зв`язку з набуттям 10 січня 2018 року права власності на нерухоме майно - майновий комплекс, загальною площею 15 405,1 м2, що розташований за вказаною адресою та належить Товариству на праві приватної власності (номер запису про право власності 24336474).

На підставі вказаного рішення між Радою та Товариством 7 червня 2024 року було укладено договір оренди земельної ділянки № НТЕ999281, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Біловар І.О. та зареєстрований в реєстрі за № 2192, відповідно до умов якого Рада передала, а Товариство - прийняло, в оренду строком на 10 років вказану земельну ділянку, площею 3,7921 га, кадастровий номер 8000000000:78:018:0007. Належна копія вказаного правочину наявна в матеріалах справи.

Зазначені обставини також підтверджуються відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

З наявної у матеріалах справи копії листа Головного управління Державної податкової служби України в місті Києві від 20 січня 2025 року № 1405/5/26-15-04-15-03 вбачається, що відповідач подавав податкові декларації по платі за землю стосовно спірної земельної ділянки. За 2020-2024 роки сплатив земельний податок на цю землю в загальному розмірі 11 110 615,28 грн, а саме: за 2020 рік - 1 729 433,07 грн, за 2021 рік - 3 040 254,96 грн, за 2022 рік - 3 040 274,82 грн, за 2023 рік - 1 323 778,59 грн, за 2024 рік - 1 976 873,84 грн.

На думку Ради, Товариство у період з 22 травня 2020 року по 6 червня 2024 року було зобов`язане сплатити за користування спірною земельною ділянкою комунальної власності орендну плату, загальна сума якої, за розрахунком позивача, становить 23 060 371,92 грн. Зазначена сума відповідачем перерахована не була. Враховуючи сплачений відповідачем земельний податок за спірний період, в останнього виник обов`язок сплатити Раді 11 949 756,64 грн безпідставно збережених коштів на підставі 1212 ЦК України.

Згідно зі статтею 80 ЗК України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, незалежно від того, зареєстрована земельна ділянка за територіальною громадою чи ні.

За змістом статей 122, 123, 124 ЗК України селищні міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передання в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Статтею 206 ЗК України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. У разі надання земельної ділянки в оренду, укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положеннями частини першої статті 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - це обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Відповідно до статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Як вбачається з положень статті 120 ЗК України, виникнення права власності на об`єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені і яка не була відведені в оренду попередньому власнику.

Власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 15 грудня 2021 року в справі № 924/856/20.

Відповідно до статті 377 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до особи, яка набула право власності на будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 червня 2021 року в справі № 200/606/18 зазначила, що: "принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давнього Риму (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані".

У постанові від 5 серпня 2022 року в справі № 922/2060/20 Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду при розгляді спору в подібних правовідносинах дійшов висновку про те, що з дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем сформованої земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому саме з цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 ЗК України).

Згідно зі статтею 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

У той же час, з матеріалів справи вбачається, що з моменту набуття права власності на майновий комплекс, загальною площею 15 405,1 м2, розташований за адресою: місто Київ, Оболонський район, вулиця Бережанська, 9, - відповідач використовував земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:78:018:0007, на якій й розташований вказаний об`єкт нерухомості, без правовстановлюючих документів і державної реєстрації прав відповідно до статей 125, 126 ЗК України, а також без сплати орендної плати за землю в передбаченому законодавством розмірі.

При розгляді даної категорії справ не мають жодного значення причини, з яких відповідач не оформив право користування земельною ділянкою, у тому числі якщо це сталося в результаті поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Позивач має довести лише існування протягом зазначеного в позові періоду земельної ділянки як об`єкта цивільних прав у розумінні та визначенні земельного законодавства, а також обґрунтованість розрахунку стягуваної суми (збереженого відповідачем за рахунок позивача майна (коштів)).

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду: від 20 листопада 2018 року № 922/3412/17, від 4 грудня 2019 року в справі № 917/1739/17.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна (стаття 1213 ЦК України).

Визначаючи суть і характер правовідносин, які виникли між сторонами, суд виходить з того, що згідно з чинним законодавством України зобов`язання за підставами виникнення поділяються на договірні та позадоговірні.

Відповідач (набувач), не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, фактично збільшив свої доходи, а позивач (потерпілий) втратив належне йому майно (кошти від орендної плати). До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 23 травня 2018 року в справі № 629/4628/16-ц, від 20 листопада 2018 року в справі № 922/3412/17.

З аналізу норм статей 1212-1214 ЦК України, абзацу 4 частини 1 статті 144, абзацу 5 частини 1 статті 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України) (чинного на час виникнення спірних правовідносин) вбачається, що зобов`язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (кондиційне зобов`язання) виникає за одночасної наявності трьох умов: відбувається набуття чи збереження майна; правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні; набуття чи збереження здійснюється за рахунок іншої особи.

Статтею 206 ЗК України, підпунктом 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України передбачено, що власником майна, фактично збереженого відповідачем (коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою) також є територіальна громада міста Києва в особі позивача (Ради). Отже, збереження (заощадження) відповідачем коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою призвело до збільшення (накопичення) цих коштів у Товариства за рахунок їх неодержання позивачем.

Незалежно від наявності вини в поведінці відповідача, сам факт несплати відповідачем за користування земельною ділянкою свідчить про втрату позивачем майна, яке в спірних правовідносинах підпадає під категорію "виправдане очікування", що є загальновизнаним, у тому числі в практиці визначення Європейського суду з прав людини. Навіть за відсутності ознак делікту, тобто при умові правомірної поведінки відповідача в спірних правовідносинах, досягається відновлення справедливої рівноваги між правами та охоронюваними законом інтересами сторін спору, що випливають з принципу платності користування землею.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 14 січня 2019 року в справі № 912/1188/17.

У зв`язку з цим ні посилання відповідача на відсутність встановлених податковим органом порушень Товариства вимог податкового законодавства, ні тривале неотримання від позивача проекту договору оренди земельної ділянки після прийняття останнім рішення від 7 жовтня 2021 року № 2802/2843, не спростовують факту наявності у Товариства обов`язку внесення плати за користування відповідною земельною ділянкою.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що відповідач, як власник об`єкта нерухомого майна, у період з 22 травня 2020 року по 6 червня 2024 року користувався спірною земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований, за відсутності оформленого згідно з вимогами чинного законодавства права користування земельною ділянкою, у зв`язку з чим місцевий бюджет недоотримував кошти у вигляді орендної плати за використання цієї землі. Відтак, Товариство є фактичним користувачем спірної земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок позивача - власника земельної ділянки, зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею.

Слід зазначити, що земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду: від 16 червня 2021 року в справі № 922/1646/20, від 4 березня 2021 року в справі № 922/3463/19.

Спірна земельна ділянка, на якій розташований належний відповідачу об`єкт нерухомого майна та за користування якою Рада просила стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти, є сформованою (визначено її площу й межі), їй присвоєно кадастровий номер, відомості про неї внесено до Державного земельного кадастру з 22 травня 2020 року.

Згідно зі статтею 14 ПК України плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку й орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Земельний податок - це обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Відповідно до положень підпункту 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - це обов`язковий платіж за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності на умовах оренди.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач у спірний період не був власником або постійним землекористувачем земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:78:018:0007, а тому не був суб`єктом плати за землю у формі земельного податку.

Відтак, у даному випадку єдиною можливою формою здійснення плати за землю для Товариства, як землекористувача, є орендна плата (стаття 14.1.136 ПК України).

У зв`язку з цим посилання Товариства на сплату ним земельного податку з 2020 року по 2024 рік в загальному розмірі 11 110 615,28 грн не нівелює обов`язку відповідача щодо внесення плати за користування спірною земельною ділянкою комунальної власності саме у формі орендної плати.

Крім того, судом враховано, що заявлена до стягнення з відповідача сума була розрахована Радою з урахуванням сплаченої Товариством суми земельного податку в загальному розмірі 11 110 615,28 грн.

Разом із цим, обов`язок доказування обґрунтованості розрахунку стягуваної суми (збереженого відповідачем за рахунок позивача майна (коштів)) покладено на позивача.

Нормами ПК України визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов`язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною (статті 14.1.125, 14.1.136, 288.5 ПК України).

Згідно з пунктом 284.1 статті 284 ПК України органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю, що сплачується на відповідній території.

Основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 10 вересня 2018 року в справі № 920/739/17.

Заперечуючи проти позову, Товариство вказувало на те, що Рада при розрахунку спірної суми орендної плати за 2022 рік необґрунтовано застосувала значення нормативної оцінки земельної ділянки у розмірі 111 477 610,14 грн та ставку орендної плати у розмірі 5% до усього спірного періоду. У свою чергу, згідно наданого відповідачем витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 22 червня 2022 року № 2227/86-22, така оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:78:018:0007 становить 111 476 013,01 грн. Крім того, згідно з пунктом 5.3. Рішення № 242/5629 ставка земельного податку за земельні ділянки, які використовуються юридичними і фізичними особами (крім підприємств державної та комунальної власності), у тому числі в разі переходу права власності на будівлі, споруди (їх частини), але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено, встановлюється в розмірі 3% від нормативної грошової оцінки таких ділянок.

Судом встановлено, що спірна сума орендної плати, яка, на думку Ради, підлягає стягненню з відповідача, була визначена на підставі витягу з Державного земельного кадастру від 14 вересня 2021 року № НВ-0007598572021, відповідно до якого вартість земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:78:018:0007 за 2020 рік становить 101 341 830,01 грн. Сума нормативно-грошової оцінки вказаної земельної ділянки за 2022 рік в розмірі 111 477 610,14 грн була розрахована позивачем із застосуванням коефіцієнту індексації нормативної грошової оцінки земель відповідно до пункту 289.2 статті 289 ПК України. Ставка орендної плати визначена Радою відповідно до додатків № 11 рішень Ради: "Про бюджет міста Києва на 2020 рік" від 12 грудня 2019 року № 456/8029, "Про бюджет міста Києва на 2021 рік" від 24 грудня 2020 року № 24/24, "Про бюджет міста Києва на 2022 рік" від 9 грудня 2021 року № 3704/3745, "Про бюджет міста Києва на 2023 рік" від 8 грудня 2022 року № 5828/5869, "Про бюджет міста Києва на 2024 рік" від 14 грудня 2023 року № 7531/7572, - згідно яких до земель з видом цільового призначення "03.10 для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов`язаною з отриманням прибутку", - застосовується ставка орендної плати 5%.

Докази зміни цільового призначення спірної земельної ділянки у спірний період у матеріалах справи відсутні й сторонами до суду подані не були.

Відповідно до статті 18 Закону України "Про оцінку землі" нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, незалежно від їх цільового призначення проводиться не рідше ніж один раз на 5-7 років.

За результатами нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель (стаття 20 Закону України "Про оцінку землі").

Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку: для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки; для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено, - у розмірі не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області (підпункт 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України).

Отже, законодавцем допускається передання власником в оренду земельної ділянки у випадку неможливості проведення нормативної грошової оцінки за об`єктивних обставин та визначено можливість розрахунку річного платежу орендної плати за певними алгоритмом, передбаченим абзацом 3 підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України. Зазначена норма є винятком із загального правила, який може застосовуватися у випадку непроведення нормативної грошової оцінки певної земельної ділянки. Повноваження власника щодо користування землею не можуть обмежуватися внаслідок непроведення власником чи орендарем її нормативної грошової оцінки з об`єктивних причин.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 липня 2023 року в справі № 912/2797/21.

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру.

Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки - це роздруковані за допомогою програмного забезпечення актуальні дані про земельну ділянку, які містяться у Державному земельному кадастрі та технічній документації з нормативної грошової оцінки земель станом на певну дату. Витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 9 листопада 2021 року в справі № 905/1680/20, а також постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 9 лютого 2022 року в справі № 910/8770/19.

Витяги про нормативну грошову оцінку земельної ділянки формуються за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі актуальних відомостей про земельні ділянки, внесених до Державного земельного кадастру, а формування витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки здійснюється автоматично в режимі "реального часу", тобто на час звернення заявників, у зв`язку з чим програмним забезпеченням і чинним законодавством не передбачено формування вказаних витягів на певну дату, яка вже минула.

Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду: від 29 травня 2020 року в справі № 922/2843/19, від 2 червня 2020 року в справі № 922/2845/19, від 7 липня 2020 року в справі № 922/3208/19, від 7 вересня 2020 року в справі № 922/3671/19, від 28 вересня 2020 року в справі № 922/4073/19, від 2 червня 2021 року в справі № 904/2269/19, від 9 грудня 2021 року в справі № 922/4264/20.

Належними доказами на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки можуть бути також: технічна документація на спірну земельну ділянку, виготовлена компетентним органом для оформлення договору оренди, довідка з Державного земельного кадастру, витяг з Державного земельного кадастру, а також висновок судової експертизи про встановлення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, які містять інформацію щодо предмета спору.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного цивільного суду від 1 березня 2023 року в справі № 751/1543/19.

Відповідно до частини 1 статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

За приписами статі 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, а також відсутність в матеріалах справи доказів зміни цільового призначення спірної земельної ділянки та визначену на підставі наявного в матеріалах справи належного доказу нормативної оцінки спірної земельної ділянки в розмірі 111 476 013,01 грн - витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 22 червня 2022 року № 2227/86-22, суд дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин вказаного значення розміру нормативної оцінки земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:78:018:0007 за період з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року.

Щодо посилання відповідача на пункт 5.3. додатку 3 до Рішення № 242/5629, згідно якого ставка земельного податку за земельні ділянки (крім земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир багатоквартирного будинку), які використовуються юридичними і фізичними особами (крім підприємств державної та комунальної власності), у тому числі в разі переходу права власності на будівлі, споруди (їх частини), але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено, встановлюється у розмірі 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, суд зазначає, що вказаний пункт стосується саме земельних ділянок, які перебувають (перебували) у попереднього власника у власності чи постійному користуванні, і щодо яких відповідно до положень податкового законодавства необхідно сплачувати їх власником чи постійним користувачем земельний податок.

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо спірної земельної ділянки вбачається, що остання передавалася в орендне користування відповідачу саме із земель комунальної власності.

Отже, вказаний пункт Рішення № 242/5629 не може бути застосований у спірних правовідносинах.

У свою чергу, відповідно до додатків № 11 рішень Ради: "Про бюджет міста Києва на 2020 рік" від 12 грудня 2019 року № 456/8029, "Про бюджет міста Києва на 2021 рік" від 24 грудня 2020 року № 24/24, "Про бюджет міста Києва на 2022 рік" від 9 грудня 2021 року № 3704/3745, "Про бюджет міста Києва на 2023 рік" від 8 грудня 2022 року № 5828/5869, "Про бюджет міста Києва на 2024 рік" від 14 грудня 2023 року № 7531/7572, - розмір орендної плати для спірної земельної ділянки становить саме 5% від її нормативної грошової оцінки.

Суд звертає увагу на те, що протилежне застосування вказаних рішень органу місцевого самоврядування призвело б до нелогічної ситуації, порушуючи загальноправові принципи, зокрема розумності та справедливості, коли особа, яка користується земельною ділянкою згідно правовстановлюючого документа (зокрема, договору оренди) повинна сплачувати більше коштів (5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки), ніж особа, яка є фактичним користувачем земельної ділянки (без укладеного договору оренди) - 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Відтак, суд дійшов висновку про те, що при розрахунку спірної суми Радою було обґрунтовано застосовано значення ставки орендної плати в розмірі 5%.

Заперечуючи проти задоволення позову, Товариство також зазначало, що згідно абзацу 1 підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу "Інші перехідні положення" розділу XX "Перехідні положення" ПК України воно звільнене від сплати орендної плати за спірну земельну ділянку за період з 1 березня 2022 року по 30 квітня 2022 року.

Відповідно до абзацу 1 підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу "Інші перехідні положення" розділу XX "Перехідні положення" ПК України на період з 1 березня 2022 року по 31 грудня року, наступного за роком, у якому припинено або скасовано воєнний, надзвичайний стан, не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, або на територіях, тимчасово окупованих збройними формуваннями російської федерації, та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних або юридичних осіб, а також за земельні ділянки (земельні частки (паї), визначені обласними військовими адміністраціями як засмічені вибухонебезпечними предметами та/або на яких наявні фортифікаційні споруди. Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих збройними формуваннями російської федерації, визначається Кабінетом Міністрів України".

Абзацами 1, 3, 4 підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України (у редакції, чинній з 6 травня 2023 року) передбачено, що за період з 1 січня 2022 року до 31 грудня 2022 року не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих російською федерацією територіях України, та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних осіб, та за період з 1 березня 2022 року до 31 грудня 2022 року - в частині земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Дати початку та завершення активних бойових дій або тимчасової окупації визначаються відповідно до даних Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією. Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 6 грудня 2022 року № 1364 встановлено, що перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій; до територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, включаються території можливих бойових дій та території активних бойових дій; у переліку визначаються дата початку та дата завершення бойових дій (дата виникнення та припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації.

На виконання вказаної постанови Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України наказом від 22 грудня 2022 року № 309 затвердило Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, згідно з підпунктом 2.10 пункту 2 ("Території активних бойових дій") розділу І ("Території, на яких ведуться (велися) бойові дії") якого вбачається, що в період з 24 лютого 2022 року по 30 квітня 2022 року вся територія міста Києва визначалася як територія активних бойових дій.

У силу вищевказаних імперативних приписів законодавства відповідач у період з 1 березня 2022 року по 30 квітня 2022 року був звільнений від сплати орендної плати за користування спірною земельною ділянкою.

У судовому засіданні представник позивача зазначив, що оскільки відповідач у вказаний період не був власником, постійним користувачем або орендарем спірної земельної ділянки, вищевказані норми законодавства до спірних правовідносин сторін застосуванню не підлягають, що, на думку Ради, підтверджується правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 1 липня 2025 року в справі № 908/1301/24.

Відповідно до частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За приписами частин 5-6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Разом із цим, вказаною постановою Верховного Суду скасовані рішення Господарського суду Запорізької області від 21 серпня 2024 року та постанова Центрального апеляційного господарського суду від 4 березня 2025 року, якими позовні вимоги Запорізької міської ради були задоволені у повному обсязі, та направлено справу № 908/1301/24 на новий розгляд. Жодних правових висновків про те, що нульова ставка підлягає застосуванню виключно до тих землекористувачів, які в установленому законом порядку оформили право користування земельними ділянками, дана постанова не містить. Вказане питання також не було предметом дослідження судів першої та апеляційної інстанції в справі № 908/1301/24.

Крім того, пунктом 19.13 рішення Ради 9 грудня 2021 року № 3704/3745 (зі змінами, внесеними рішенням Ради від 13 вересня 2022 року № 5449/5490), установлено мінімальні розміри орендної плати за земельні ділянки комунальної власності міської територіальної громади міста Києва при укладанні та внесенні змін до договорів оренди земельних ділянок згідно з додатком 11 до цього рішення та встановлено, що з 1 березня 2022 року по 31 травня 2022 року застосовується ставка орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва (у відсотках від нормативної грошової оцінки) у розмірі 0 відсотка.

Отже, на підставі вказаного рішення Ради в період з 1 березня 2022 року по 31 травня 2022 року орендна плата за спірну земельну ділянку становила 0 відсотків від нормативної грошової оцінки.

При цьому, застосування вказаних приписів нормативно-правових актів не ставляться в залежність від факту наявності укладеного між сторонами договору оренди у спірний період, оскільки, як вже зазначалося судом, предметом даного спору є грошові кошти, які мав сплатити відповідач саме землекористувач спірної земельної ділянки за відповідним договором оренди.

У свою чергу, подальше прийняття Радою рішення від 20 квітня 2023 року № 6311/6352 "Про уточнення механізму реалізації пільг зі сплати орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва" (на яке посилався представник позивача в судовому засіданні) жодним чином не змінило та не обмежило коло суб`єктів (землекористувачів та власників земельних ділянок), до яких можливе застосування визначеної пунктом 19.13 рішення Ради 9 грудня 2021 року № 3704/3745 (зі змінами, внесеними рішенням Ради від 13 вересня 2022 року № 5449/5490) ставки орендної плати в розмірі 0%, а було ухвалене органом місцевого самоврядування виключно з метою встановлення механізму приведення у відповідність істотних умов уже укладених договорів оренди земельних ділянок у частині застосування такої нульової ставки.

Зокрема, пунктом 1 вказаного рішення Ради встановлено, що: "з 1 березня 2022 року по 31 травня 2022 року застосовується ставка орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва (у відсотках від нормативної грошової оцінки) в розмірі 0 відсотка, орендарям земельних ділянок комунальної власності територіальної громади міста Києва забезпечити укладення відповідних додаткових угод до договорів оренди земельних ділянок комунальної власності територіальної громади міста Києва".

Відтак, вказаним рішенням Ради передбачена виключно необхідність укладення додаткових угод до чинних договорів оренди. Будь-яких обмежень щодо можливості застосування положень пункту 19.13 рішення Ради 9 грудня 2021 року № 3704/3745 (зі змінами, внесеними рішенням Ради від 13 вересня 2022 року № 5449/5490), до спірних правовідносин сторін рішення від 20 квітня 2023 року № 6311/6352 "Про уточнення механізму реалізації пільг зі сплати орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва" не містить, як, зокрема, й інші чинні на час виникнення спірних правовідносин сторін нормативно-правові акти.

Враховуючи викладене, судом здійснено власний розрахунок орендної плати за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:78:018:0007 за спірний період з 22 травня 2020 року по 6 червня 2024 року (за виключенням періоду звільнення відповідача від сплати орендної плати в зв`язку з дією з 1 березня 2022 року по 31 травня 2022 року ставки орендної плати в розмірі 0%). За перерахунком суду, обґрунтований розмір безпідставно збережених коштів, який підлягав сплаті Товариством на користь Ради як орендна плата становить 9 705 632,25 грн. Відтак, позовна вимога Ради підлягає задоволенню у вищезазначеному розмірі.

Правові підстави для стягнення з відповідача безпідставно збережених грошових коштів за статтею 1212 ЦК України в розмірі 2 244 124,39 грн відсутні, у зв`язку з чим позовна вимога Ради в цій частині позову задоволенню не підлягає.

Інші доводи, на які посилалися учасники судового процесу під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо часткового задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, позов Ради підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест-Менеджмент Корпорейшн" (04082, місто Київ, вулиця Бережанська, будинок 9; ідентифікаційний код 33100664) на користь Київської міської ради (01044, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 36; ідентифікаційний код 22883141) безпідставно збережені кошти за користування земельною ділянкою у розмірі 9 705 632 (дев`ять мільйонів сімсот п`ять тисяч шістсот тридцять дві) грн 25 коп. та 116 467 (сто шістнадцять тисяч чотириста шістдесят сім) грн 59 коп. судового збору

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складання повного тексту рішення 22 вересня 2025 року.

Суддя Є.В. Павленко