Постанова від 18.09.2025 по справі 921/89/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2025 року

м. Київ

cправа № 921/89/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранець О. М. - головуючий, Губенко Н. М., Мамалуй О. О.,

за участю секретаря судового засідання Сініцина В. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду Тернопільської області

у складі судді Руденка О.В.

від 16.12.2024

та на постанову Західного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Скрипчук О.С., Кравчук Н.М., Матущака О.І.

від 04.06.2025

у справі за позовом ОСОБА_2

до: 1) ОСОБА_1

2) ОСОБА_3 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕНКОМ»

про розірвання договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі товариства, повернення її позивачу із визначенням її розміру,

за участю:

від позивача: Парубій І.М.,

від відповідача-1: Магдич О.О.,

від відповідача-2: не з`явилися,

від третьої особи: не з`явилися.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2023 року ОСОБА_2 звернувся до Господарського суду Тернопільської області з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідачів ТОВ "ВЕНКОМ", про розірвання договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі, що був укладений 05.02.2020 між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , повернення цієї частки, визначення розміру статутного капіталу, визначення розміру частки учасника.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням прав позивача внаслідок невиконання покупцем умов договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "ВЕНКОМ" щодо сплати коштів у сумі 1000,00 грн.

Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій

05.02.2020 між громадянами ОСОБА_2 (Продавець) та ОСОБА_4 (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕНКОМ" (далі - Договір) , за умовами п.1.1 якого Продавець передає Покупцю належну йому частку у розмірі 100% у статутному капіталі цього Товариства.

Продавцю належить частка у статутному капіталі ТОВ "ВЕНКОМ" у розмірі 100% статутного капіталу Товариства. Склад внеску Продавця сформовано на 100% (п.п.1.3., 1.4 Договору ).

У розділі 2 спірного правочину сторони погодили ціну об`єкта продажу, порядок розрахунків та оплату витрат. Так, ціна частки, що складає 100% статутного капіталу ТОВ "ВЕНКОМ", становить 1 000 грн - номінальна вартість. Оплата вартості частки, вказаної у п.2.1. цього договору, здійснюється Покупцем до 31.12.2020 в безготівковій чи готівковій формі.

За викладеними у пункті 4.3 цієї угоди домовленостями перехід права власності на частку, що складає 100% статутного капіталу ТОВ "ВЕНКОМ", від Продавця до Покупця відбувається в момент укладення Договору. Перехід корпоративних прав учасника ТОВ "ВЕНКОМ" від Продавця до Покупця відбувається в момент внесення відповідних змін та державної реєстрації вказаних змін у відповідних органах місцевого самоврядування.

В силу п.п. 9.1 - 9.3 Договору, останній вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання представниками сторін. Строк цього правочину починає свій перебіг у момент, визначений у п.9.1 та закінчується днем, коли сторонами остаточно будуть виконані всі зобов`язання за даним договором. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторін від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії цього договору. Якщо інше прямо не передбачено даним договором або чинним законодавством України, зміни в цей договір можуть бути внесені тільки за домовленістю сторін, що оформляється додатковою угодою або договором про внесення змін до даного договору.

Також 05.02.2020, у день укладення Договору, між сторонами було підписано Акт приймання-передачі частки у статутному капіталі (корпоративних прав) Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕНКОМ", за умовами якого ОСОБА_2 передав, а ОСОБА_4 прийняв частку у статутному капіталі Товариства у розмірі 100%, яка в грошовому еквіваленті становить 1000,00 грн. Даний Акт підписаний обома сторонами.

За змістом цього документа, сторони не мають один до одного матеріальних претензій у зв`язку з передачею зазначеної у Акті частки у статутному капіталі ТОВ "ВЕНКОМ".

06.02.2020 була проведена державна реєстрація за №16461070002012119 змін до відомостей про юридичну особу, зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи.

Однак, за твердженням позивача, громадянин ОСОБА_4 не виконав своїх договірних зобов`язань у повному обсязі. Зокрема, станом на день подання позову до суду Покупець оплати придбаної частки не здійснив, неоплачену частку Продавцеві не повернув, що і слугувало підставою для звернення з відповідним позовом до суду.

Оскільки на момент звернення до суду ОСОБА_4 помер, то відповідачами у даній справі позивач визначив громадянок ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , як спадкоємців.

Із наявних у справі письмових доказів слідує, що ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер, про що зроблено актовий запис за №27 та Виконавчим комітетом Великогаївської сільської ради видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 .

За змістом статей 1216, 1220 Цивільного кодексу України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Відповідно до ст.ст.1268, 1270 Цивільного кодексу України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Із матеріалів справи слідує, що гр. ОСОБА_4 15.10.2020 було складено заповіт, котрий посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського районного округу Береш О.М., зареєстрований в реєстрі за №6505, за яким заповідач заповів своє майно ОСОБА_3 .

ОСОБА_3 , в порядку ст. 1269 Цивільного кодексу України подано нотаріусу заяву про прийняття спадщини (спадкова справа №69200016 заведена 01.03.2022 Тернопільською районною державною нотаріальною конторою).

04.03.2022 за №169 до Тернопільської районної державної нотаріальної контори від дочки померлого ОСОБА_1 надійшла заява про прийняття спадщини за законом.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 22.04.2024 у справі №607/10326/22, яке залишене без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 12.08.2024, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено в повному обсязі та визнано недійсним заповіт ОСОБА_4 , який посвідчений 15 жовтня 2020 року за реєстраційним номером 3505 приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу Береш С.М. на користь ОСОБА_3 .

Відтак, єдиною спадкоємицею померлого було визнано ОСОБА_1 , яка також стала єдиним засновником (учасником) ТОВ "ВЕНКОМ", про що 19 вересня 2024 року зроблено відповідний запис у державному реєстрі.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 16.12.2024, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 04.06.2025, позов до відповідача-1 - ОСОБА_1 задоволено. Вирішено розірвати договір купівлі продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Венком", укладений 05.02.2020 між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 . Повернути ОСОБА_2 частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Венком" в розмірі 100% статутного капіталу номінальною вартістю 1000 грн. Визначити розмір статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Венком" в сумі 1000 грн. Визначити розмір частки учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Венком" ОСОБА_2 у розмірі 100% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Венком". Стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача 10736 грн 01 коп. сплаченого судового збору. У позові до відповідача 2 - ОСОБА_3 відмовлено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Тернопільської області від 16.12.2024 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 04.06.2025 у справі № 921/89/23, у якій просила судові рішення скасувати частково. Постановити нове рішення яким у позові ОСОБА_2 відмовити в частині задоволення вимог про розірвання договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі, повернення частки в статутному капіталі в розмірі 100% статутного капіталу номінальною вартістю 1000 грн, визначення розміру частки учасника в розмірі 100% статутного капіталу. Вирішити питання про розподіл судових витрат, стягнувши з позивача витрати ТОВ «Венком» на правову допомогу у розмірі 25 000 грн в суді першої та апеляційної інстанцій.

Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

В обґрунтування підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України відповідачка-1 вказала на те, що рішення та постанова судів попередніх інстанцій прийняті з: - неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме: статті 545 Цивільного кодексу України без врахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду у від 19.12.2018 у справі №544/174/17 та у постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 04.02.2020 у справі № 910/15765/18;

- порушенням норм процесуального закону, а саме статей 47-48 ГПК України, яке полягає у безпідставному відхиленні клопотання відповідача-1 про зупинення провадження у справі, що призвело до задоволення позову до неналежного відповідача без врахування правових позицій, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі №910/7122/17, постановах Верховного Суду від 03.03.2020 у справі № 918/387/19, від 21.04.2020 у справі № 916/1872/19. За доводами скаржниці наразі неможливо встановити хто із спадкоємців ОСОБА_4 стане його правонаступником у спірних правовідносинах, оскільки постановою Верховного Суду від 19.03.2025 рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22.04.2024 у справі № 607/10326/22 та постанову Тернопільського апеляційного господарського суду від 12.08.2024 скасовано, справу направлено на новий розгляд. Тобто на сьогоднішній день право на спадкування після ОСОБА_4 (за законом чи за заповітом) є спірним і у межах справи № 921/89/23 господарський суд не має компетенції вирішити хто із спадкоємців прийняв спадщину та є правонаступником покійного у спірних правовідносинах.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу просив залишити її без задоволення, а постановленні у справі рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини четвертої статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції

Верховний Суд неодноразово зазначав про те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, частиною другою статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Відповідачка-1 у касаційній скарзі підставою касаційного оскарження рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції в частині порушення при їх прийнятті норм матеріального права, визначила пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

У касаційній скарзі відповідачка-1 вказує на те, що суди попередніх інстанцій, всупереч наявному правовому висновку, викладеному у постановах Верховного Суду від 19.12.2018 у справі № 544/174/17 та від 04.02.2020 у справі №910/15765/18, неправильно застосували статтю 545 Цивільного кодексу України при вирішенні спору.

Вказує, що сторони спірного договору від 05.02.2020 не визначили якогось конкретного способу розрахунку, а також не передбачили форму та порядок видачі документу, яким мав би посвідчуватись факт проведення розрахунку за проданий товар. Разом з тим, в день підписання спірного договору купівлі-продажу сторони також уклали акт приймання-передачі частки в статутному капіталі ТОВ «Венком» від ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , який посвідчений нотаріально приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу Чопик І.Я. 05.02.2020 року за № реєстру 431-432. У цьому акті вказано, що сторони не мають один до одного матеріальних претензій у зв`язку з передачею зазначеної у Акті частки у статутному капіталі ТОВ «Венком». Отже, підписанням вищевказаного Акту сторони спірного правочину засвідчили факт виконання договору обома сторонами, тобто як Продавцем, так і Покупцем.

Судом проігноровано встановлену законом презумпцію належного виконання зобов`язання, яку повинен спростувати саме позивач.

Зазначає, що Верховний Суд у постанові від 19 грудня 2018 року у справі №544/174/17 (роз`яснив, що у контексті презумпції належності виконання обов`язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов`язання, перерахованих у коментованій статті. Це пов`язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов`язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов`язку.

А тому на думку відповідачки-1 саме оцінка Акту укладеного сторонами спірного правочину від 05.02.2020 року є ключовою для правової оцінки доведеності підстав позову.

Висновок суду першої та апеляційної інстанції про те, що у відповідачів відсутні докази проведення розрахунку по спірному договору не відповідають обставинам справи.

Обов`язкова форма прямої вказівки на проведений розрахунок не передбачена будь-якою нормою закону . На це вказує правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду №910/15765/18 від 04.02.2020. Отже укладений сторонами акт приймання-передачі частки відповідає вимогам частини 1 ст.545 Цивільного кодексу України, оскільки у ньому прямо зазначено про відсутність матеріальних претензій продавця до покупця у зв`язку з передачею частки у статутному капіталі ТОВ «ВЕНКОМ».

Надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо наявності випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, для касаційного оскарження судових рішень, необхідно зазначити, що обов`язковою умовою у цьому разі є неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання визначення подібності правовідносин, Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду.

Колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Водночас колегія суддів зазначає, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ.

З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків суду касаційної інстанції в кожній конкретній справі.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях.

У наведеній скаржником постанові Верховного Суду від 19.12.2018 у справі №544/174/17 вирішувався спір між фізичними особами про стягнення боргу за договором позики, оформленого розпискою боржника. Наведені відповідачкою-1 у касаційній скарзі висновки щодо застосування статті 545 Цивільного кодексу України сформовані Верховним Судом виходячи з аналізу статей 1046 та 1047 ЦК України що регулюють договір позики, а тому не є релевантними для правовідносин у справі № 921/89/23.

Щодо наведеної відповідачкою-1 постанови Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 910/15765/18 то вона прийнята за результатами вирішення спору про стягнення заборгованості за договором на виконання підрядних робіт. У цій постанові Верховний Суд зазначив, що норма частини першої статті 545 ЦК України закріплює право боржника на отримання доказів, що підтверджують виконання зобов`язання. Право боржника вимагати від кредитора підтвердження прийняття виконання покликане забезпечити виконання боржником покладеного на нього тягаря доведення належного виконання зобов`язання (пункт 8.11).

Виходячи з приписів статті 545 ЦК України тягар доведення належного виконання Позивачем свого обов`язку за Договором (в цьому випадку передачі Відповідачу виконавчої документації), а так само обставин, які перешкоджали виконанню цього обов`язку, несе Позивач як боржник у цьому зобов`язанні. Докази виконання Позивачем обов`язків, передбачених пунктами 6.3.5, 6.3.8 Договору, які б дозволили встановити передачу Відповідачу виконавчої документації і які не були досліджені та оцінені судами, Позивач не надав (пункт 8.12).

У зв`язку з цим Верховний Суд відхилив аргументи Скаржника (з посиланням на відсутність доказів відмови Відповідача від підписання Акта, будь-яких зауважень (в тому числі акта недоліків) щодо відсутності виконавчої документації та доказів проведення Відповідачем заходів з прийняття в експлуатацію обладнання та створення робочої комісії з прийняття в експлуатацію, оскільки тягар доведення належного виконання свого обов`язку з передачі виконавчої документації (пункти 6.3.5, 6.3.8 Договору) покладено на Позивача, як на боржника за Договором, а відповідних доказів матеріали справи не містять (пункт 8.13).

Висновків, які наведені відповідачкою-1 у касаційній скарзі наведена постанова не містить, крім того за змістовним критерієм правовідносини у наведеній постанові Верховного Суду у справі № 910/15765/18 не є подібними до справи №921/89/23.

З огляду на викладене, відповідачка-1 не довела наявності підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, для касаційного перегляду судових рішень з мотивів порушення норм матеріального права, а саме неправильного застосування судами положень статті 545 ЦК України.

Іншою підставою, передбаченою пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, для касаційного перегляду судових рішень, відповідачка-1 визначила порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, а саме статей 47-48 ГПК України, без врахування висновків про їх застосування, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 910/7122/17 та постанові Верховного Суду від 21.04.2020 у справі № 916/1872/19.

Для застосування критерію подібності у разі оскарження судових рішень з підстав порушення норм процесуального права предметний та змістовний критерій не мають значення. У такому випадку подібність правовідносин означає, що певні процесуальні порушення, в оскаржуваних судових рішеннях є ідентичними тим, що вже були виявлені Верховним Судом в інших справах та щодо яких суд вже сформував свої висновки.

Відповідачка-1 у касаційній скарзі вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, у зв`язку з тим, що суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про те, що відповідачка-1 є належним відповідачем та задовольнили позов до неї.

Зазначає, що Позивач ОСОБА_2 подав позов одночасно до двох відповідачів, які є потенційними спадкоємицями покупця за договором ОСОБА_4 .

У спадковій справі № 75/22, відкритій Тернопільською районною державною нотаріальною конторою після смерті ОСОБА_4 , подані заяви 2-х спадкоємців про прийняття спадщини (спадкоємиці по заповіту ОСОБА_3 та спадкоємиці першої черги по закону, дочки спадкодавця ОСОБА_1 ).

26 серпня 2022 року Тернопільським міськрайонним судом відкрито провадження у справі № 607/10326/22 за позовом ОСОБА_5 про визнання заповіту ОСОБА_4 недійсним.

24 травня 2023 року суд першої інстанції зупиняв провадження у справі №921/89/23 до набрання законної сили судовим рішенням в цивільній справі №607/10326/22, що розглядається Тернопільським міськрайонним судом за позовом ОСОБА_6 . До ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним. Дана ухвала була предметом апеляційного перегляду та постановою Західного апеляційного господарського суду від 29 серпня 2023 року залишена без змін. Тобто суд апеляційної інстанції визнав наявність підстав для зупинення провадження у справі.

На підставі рішення Тернопільського міськрайонного суду від 22.04.2024 у справі №607/10326/22 суд встановив, що відповідачка ОСОБА_1 є належною відповідачкою, а ОСОБА_3 , відповідно,- неналежною.

Однак постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19.03.2025 рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22.04.2024 року у справі №607/10326/22 та постанову Тернопільського апеляційного суду від 12.08.2024 року скасовано та направлено справу на новий розгляд.

Скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків, крім тих, що пов`язані із його недійсністю. Разом із тим саме на підставі рішення Тернопільського міськрайонного суду у цій справі було встановлено особу спадкоємця, який є правонаступником покійного ОСОБА_4 у спірному зобов`язанні, що виникло на підставі спірного договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ «ВЕНКОМ», та визнано ОСОБА_1 належним відповідачем.

Однак право на спадкування після ОСОБА_4 (за законом чи за заповітом) є спірним, а тому наразі неможливо встановити хто є належним відповідачем у справі. В межах справи № 921/89/23 господарський суд не має компетенції вирішити чи є заповіт недійсним та, відповідно, хто зі спадкоємців, які прийняли спадщину, є правонаступником покійного ОСОБА_4 у спірних правовідносинах.

Наведені відповідачкою-1 доводи є обґрунтованими.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2019 року у справі №910/7122/17, на яку посилається відповідачка-1 у касаційній скарзі виснувала про те, що визначення відповідача (відповідачів), предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість установлення належності відповідача (відповідачів) й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (аналогічні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц; від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц; від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц; від 12 грудня 2018 року у справах № 570/3439/16-ц та № 372/51/16-ц).

Зі змісту наведеної відповідачкою-1 постанови Верховного Суду від 21.04.2020 у справі № 916/1872/19 також слідує, що у разі якщо подано позов не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, та позивачем не заявлено клопотання про заміну первісного відповідача належним відповідачем, правомірним є висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог до неналежного відповідача.

Отже, встановлення належного відповідача у справі є обов`язком суду і від цього залежить вирішення позову по суті.

Суд апеляційної інстанції, усвідомлюючи цей обов`язок суду, погодився з висновками Тернопільського міськрайонного суду від 24 травня 2023 року про зупинення провадження у справі № 921/89/23 до набрання законної сили судовим рішенням в цивільній справі №607/10326/22, однак при перегляді рішення суду першої інстанції по суті спору відхилив клопотання відповідачки-1 про зупинення провадження у справі з тих же підстав.

Такі дії суду апеляційної інстанції є непослідовними та не сприяють правовій визначеності у питанні застосування норм процесуального права щодо визначення належного відповідача у справі. Виникнення під час апеляційного перегляду справи обставин, які ставлять під сумнів заявлення позову до належного відповідача у справі унеможливлює висновок суду щодо правильності постановленого судом апеляційної інстанції рішення у цій справі.

Наведені позивачем у відзиві на касаційну скаргу заперечення є необгрунтованими, оскільки відповідачка-1 не може бути позбавлена можливості реалізувати своє право на касаційне оскарження постановлених у справі рішень, якими вирішено її права, за наявності передбачених статтею 287 ГПК України підстав. Подання відповідачкою-1 касаційної скарги не може вважатися зловживанням правом, а наведені позивачем доводи щодо відсутності підстав для касаційного оскарження є його власною оцінкою дій відповідачки-1 під час реалізації нею права на касаційне оскарження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права унеможливило встановлення належного відповідача у справі, що перешкоджає прийняттю законного рішення у справі, тому постанова суду апеляційної інстанцій підлягає скасуванню, як передчасна, з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновків про часткове задоволення касаційної скарги, скасування постанови суду апеляційної інстанції та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Судові витрати

Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судом касаційної інстанції не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 04.06.2025 у справі № 921/89/23 скасувати.

3. Справу № 921/89/23 направити на новий розгляд до Західного апеляційного господарського суду.

4. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді Н. Губенко

О. Мамалуй