Постанова від 26.08.2025 по справі 922/532/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2025 року

м. Київ

cправа № 922/532/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Письменна О. М.,

за участю представників:

прокуратури - Зінкевич Ю. В.,

відповідача-1 - Замніус М. В. (самопредставництво, в режимі відеоконференції),

відповідача-2 - Замніус М. В. (самопредставництво, в режимі відеоконференції),

відповідача-3 - не з`явилися,

відповідача-4 - Третьякової Н. Ю. (адвоката, в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.05.2025 (колегія суддів: Гетьман Р. А. - головуючий, Склярук О. І., Хачатрян В. С.), рішення Господарського суду Харківської області від 08.01.2025 та додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 20.01.2025 (суддя Аріт К. В.) у справі

за позовом виконуючого обов`язки керівника Слобідської окружної прокуратури міста Харкова Харківської області

до: 1) Харківської міської ради, 2) Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, 3) Товариства з обмеженою відповідальністю "ОНЛІ ДІП", 4) Товариства з обмеженою відповідальністю "ДА-ВІ"

про визнання незаконним та скасування рішення, визнання договору купівлі-продажу недійсним, витребування майна,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Виконуючий обов`язки керівника Слобідської окружної прокуратури міста Харкова Харківської області (далі - Прокурор) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (далі - Управління комунального майна та приватизації), Товариства з обмеженою відповідальністю "ОНЛІ ДІП" (далі - ТОВ "ОНЛІ ДІП"), Товариства з обмеженою відповідальністю "ДА-ВІ" (далі - ТОВ "ДА-ВІ"), в якому просив суд (з урахуванням заяви від 15.10.2024 про зміну предмета позову):

- визнати незаконним та скасувати пункт 20 додатку до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 21.02.2018 № 1008/18;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 09.07.2018 № 5598-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації і ТОВ "ОНЛІ ДІП", посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н. В. і зареєстрований в реєстрі за № 2255;

- скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства "Постачальник послуг" Солоницівської селищної ради Луценка Павла Геннадійовича від 27.08.2018 № 42709323, на підставі якого внесено зміни до запису про право власності ТОВ "ОНЛІ ДІП" від 13.08.2018 № 27492660 щодо об`єкта нерухомого майна з реєстраційним номером 338499863101, а саме: про зміну площі нежитлових приміщень підвалу № 1-:8, І в житловому будинку літ. "А-5" загальною площею 222,4 м2 на "загальною площею 236 м2", про зміну назви: "нежитлові приміщення підвалу № 1-:8, І в житловому будинку літ. "А-5" змінено на "нежитлові приміщення підвалу № І, ІІ, ІІІ, 1-:8, ІV, 9 в житловому будинку літ. "А-5", та про зміну назви: "нежитлові приміщення підвалу № І, ІІ, ІІІ, 1-:8, ІV, 9 в житловому будинку літ. "А-5" змінено на "нежитлові приміщення підвалу № І, ІІ, ІІІ, 1-:8, 1-го поверху ІV, 9 в житловому будинку літ. "А-5";

- витребувати у ТОВ "ДА-ВІ" на користь Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення підвалу № 1-:-8, І в житловому будинку літ. "А-5" загальною площею 222,4 м2 за адресою: м. Харків, пров. Короленка, 10.

1.2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, Прокурор зазначав, що Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем. Тому, на думку Прокурора, оспорюване рішення міської ради є незаконним та підлягає скасуванню, договір купівлі-продажу, укладений між ТОВ "ОНЛІ ДІП" та Управлінням комунального майна та приватизації, суперечить вимогам законодавства та має бути визнаний судом недійсним, відтак вказані нежитлові приміщення слід витребувати на користь територіальної громади міста Харкова.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 08.01.2025, яке залишене без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 15.05.2025 у справі № 922/532/22, в позові Прокурора відмовлено повністю.

2.2. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог Прокурора, суд першої інстанції зазначив, що викуп орендарем орендованого ним приміщення, виходячи з положень статей 11, 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", можливий лише за умови, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна. В іншому разі приватизація такого приміщення повинна здійснюватися в загальному порядку за результатами проведення аукціону або конкурсу.

Натомість суд першої інстанції встановив, що ТОВ "ОНЛІ ДІП" жодних поліпшень орендованого майна за період перебування об`єкта нерухомого майна в оренді не здійснило, тому доказів, які би підтверджували наявність у Харківської міської ради права здійснювати приватизацію спірних нежитлових приміщень шляхом викупу, немає. Відтак суд першої інстанції зазначив, що рішення Харківської міської ради 18 сесії 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 21.02.2018 № 1008/18 в частині пункту 20 додатку до рішення прийнято з порушенням вимог Закону України "Про приватизацію державного майна", Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)". Оскільки рішення Харківської міської ради 18 сесії 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 21.02.2018 № 1008/18 вже було реалізоване і вичерпало свою дію 09.07.2018 внаслідок укладення оспорюваного договору купівлі-продажу та переходу до покупця права власності на спірні нежитлові приміщення, тому, за висновком суду, така позовна вимога Прокурора не призведе до поновлення прав територіальної громади м. Харкова і не є ефективним способом захисту прав територіальної громади м. Харкова.

Суд першої інстанції зазначив, що порушення встановленого законодавством порядку приватизації або прав покупців є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу об`єкта приватизації відповідно до абзацу 2 частини 6 статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна".

Суд першої інстанції встановив, що договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 09.07.2018 № 5598-В-С укладений між Управлінням комунального майна та приватизації і ТОВ "ОНЛІ ДІП" на підставі рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 21.02.2018 № 1008/18 з порушенням вимог статті 18-1 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" і Закону України "Про місцеве самоврядування". Оскільки викуп орендованого майна ТОВ "ОНЛІ ДІП" здійснено з порушенням вимог чинного законодавства, а саме пункту 1 частини 1 статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", за висновком суду першої інстанції, зміст договору купівлі-продажу від 09.07.2018 № 5598-В-С суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства.

Водночас суд першої інстанції зазначив, що позовні вимоги Прокурора спрямовані на захист права власності територіальної громади на нерухоме майно шляхом його повернення у комунальну власність, речове право на яке на час вирішення спору зареєстровано за ТОВ "ДА-ВІ". Тому суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позовна вимога Прокурора про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування є неефективною, оскільки її задоволення не призведе до відновлення права, яке прокурор вважає порушеним, що є підставою для відмови в позові в цій частині. Суд першої інстанції також зазначив, що наведене також виключає необхідність визнання недійсним в судовому порядку договору купівлі-продажу, укладеного в процесі приватизації спірного нерухомого майна.

Як зазначив суд першої інстанції, оскільки Прокурор прагне повернення спірного нерухомого майна у володіння територіальної громади, тому єдиною належною (зокрема ефективною) позовною вимогою є вимога про витребування спірного нерухомого майна на користь територіальної громади. Суд першої інстанції встановив, що на момент звернення Прокурора із цим позовом спірне нерухоме майно було відчужено Товариством з обмеженою відповідальністю "РІКО №1" на підставі договору купівлі-продажу від 02.03.2020 № 290 ТОВ "ДА-ВІ"; на момент ухвалення судового рішення право власності на спірні нежитлові приміщення зареєстровано в Державному реєстрі нерухомого майна за ТОВ "ДА-ВІ". Водночас суд першої інстанції зазначив, що Прокурор не наводить обставин, які би свідчили про недобросовісність поведінки ТОВ ""РІКО №1" та ТОВ "ДА-ВІ" як кінцевого набувача спірного нерухомого майна, та не надає відповідних доказів на підтвердження таких обставин.

Суд першої інстанції також зазначив, що в цьому випадку задоволення позовної вимоги про витребування у ТОВ "ДА-ВІ" спірного нерухомого майна не відповідатиме "принципу пропорційності", оскільки покладатиме надмірний індивідуальний тягар на товариство, яке добросовісно набуло право власності на об`єкт нерухомого майна. Якщо в подальшому будуть виявлені обставини, які свідчать про недобросовісність ТОВ "РІКО №1" та ТОВ "ДА-ВІ" під час придбання спірних нежитлових приміщень (наприклад, у межах кримінального провадження), які не були та не могли бути відомі позивачу, то, за висновком суду, це може бути підставою для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами.

2.3. Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, зазначив, що скаржником не спростовано законний та обґрунтований висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог Прокурора.

2.4. Господарський суд Харківської області ухвалив додаткове рішення від 20.01.2025 у справі № 922/532/22, залишене без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 15.05.2025 у справі № 922/532/22, яким задовольнив частково заяву ТОВ "ДА-ВІ" про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу; вирішив стягнути з Харківської обласної прокуратури на користь ТОВ "ДА-ВІ" витрати на правову допомогу в розмірі 12 866,65 грн.

2.5. Суд першої інстанції, задовольняючи заяву ТОВ "ДА-ВІ" про ухвалення додаткового рішення, дійшов висновку про стягнення з прокуратури на користь ТОВ "ДА-ВІ" 12 866,65 грн витрат на професійну правничу допомогу, які, за висновком суду, відповідають критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, а також ці витрати є співмірними з виконаною адвокатом роботою в суді першої інстанції.

2.6. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи додаткове рішення суду першої інстанції, зазначив, що доводи апеляційної скарги про неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті судом першої інстанції оскаржуваних судових рішень не підтвердилися, а тому апеляційну скаргу Прокурора слід залишити без задоволення, а оскаржуване судові рішення - без змін.

3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. Заступник керівника Харківської обласної прокуратури, не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.05.2025 та рішення Господарського суду Харківської області від 08.01.2025 у справі № 922/532/22 і передати справу на новий розгляд. Скаржник також просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.05.2025 та додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 20.01.2025 у справі № 922/532/22 і відмовити в задоволенні заяви ТОВ "ДА-ВІ" про стягнення витрат на професійну правничу допомогу з Харківської обласної прокуратури у розмірі 12 866,65 грн.

3.2. Заступник керівника Харківської обласної прокуратури, звертаючись із касаційною скаргою, зазначає про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права та посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частин 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник зазначає, що постанова Східного апеляційного господарського суду від 15.05.2025 та рішення Господарського суду Харківської області від 08.01.2025 у справі № 922/532/22 підлягають касаційному оскарженню відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки суди в оскаржуваній постанові неправильно застосували та не врахували висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду:

- викладені в постановах від 28.01.2025 у справі № 922/3562/21, від 09.10.2024 у справі № 922/3838/21, відповідно до яких задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна;

- викладені в постанові від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, відповідно до яких можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно);

- викладені в постанові від 22.10.2020 у справі № 752/11904/17, щодо можливості власника майна витребувати майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечень відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, за умов доведення власником майна факту вибуття майна з його володіння не з його волі;

- викладені в постанові від 15.04.2020 у справі № 373/1810/16-ц, згідно з якими право власності на майно, яке було передано за угодами щодо його відчуження поза волею власника, не набувається, у тому числі й добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване;

- викладені в постанові від 09.08.2023 у справі № 404/5748/17, відповідно до яких особа, набуваючи майно, мала проявити розумну обачливість та звернути увагу на те, що спірне майно протягом нетривалого часу відчужувалось декілька разів за договорами купівлі-продажу, що свідчить про недобросовісність останнього набувача.

Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник зазначає про неповне з`ясування судами обставин справи, які мають значення для справи, що призвело до неправильного її вирішення. Зокрема скаржник вважає, що суди не дослідили питання недобросовісності відповідачів та їх пов`язаності між собою.

Крім того, заступник керівника Харківської обласної прокуратури зазначає, що постанова Східного апеляційного господарського суду від 15.05.2025 та додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 20.01.2025 у справі № 922/532/22 підлягають касаційному оскарженню відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки суди не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування норм матеріального та процесуального права, викладені в постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19, від 01.02.2023 у справі № 160/19098/21, від 18.08.2022 у справі № 61-5124 ав 22, від 01.09.2021 у справі № 178/1522/18, від 08.09.2021 у справі № 206/6537/19, від 16.11.2022 у справі № 906/513/18, від 07.12.2022 у справі № 873/96/22, від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19, від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, від 18.06.2019 у справі № 922/3787/17 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 21.08.2019 у справі № 922/2821/18, від 22.03.2018 у справі № 910/9111/17, від 14.01.2019 у справі № 927/26/18 та від 02.02.2024 у справі № 910/9714/22.

3.3. ТОВ "ДА-ВІ" у відзиві на касаційну скаргу просить залишити касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. ТОВ "ДА-ВІ" зазначає про безпідставність та необґрунтованість доводів скаржника.

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що Новобаварською окружною прокуратурою міста Харкова Харківської області здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 04.01.2017 № 42017221080000002, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 366 Кримінального кодексу України, за фактами службового підроблення під час оцінки та продажу комунального майна Харківською міською радою (Харківської міської ради).

Під час досудового розслідування на підставі ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 06.02.2019 (справа № 639/687/19) в Управлінні комунального майна та приватизації було проведено вилучення ряду приватизаційних справ, в тому числі щодо приватизації нежитлових приміщень, розташованих за адресою: м. Харків, пров.Короленка, 10.

4.2. Як зазначили господарські суди попередніх інстанцій, за твердженнями Прокурора, на підставі договору оренди від 02.11.2017 № 1961, укладеного між Управлінням комунального майна та приватизації та ТОВ "Онлі ДІП", у ТОВ "Онлі ДІП" в оренді перебували нежитлові приміщення підвалу № 1-:8, 1 в житловому будинку літ. "А-5" загальною площею 222,4 м2 за адресою: м. Харків, пров. Короленка, 10.

4.3. Відповідно до пункту 3.1 договору оренди від 02.11.2017 № 1961 вартість об`єкта оренди складала 396 200,00 грн (без ПДВ станом на 01.09.2017).

4.4. Згідно з пунктом 4.7 договору оренди від 02.11.2017 № 1961 змінювати стан орендованого майна орендар зобов`язаний виключно за письмовою згодою орендодавця.

4.5. Відповідно до пункту 4.8 договору оренди від 02.11.2017 № 1961 орендар зобов`язаний здійснювати ремонт та реконструкцію за письмовою згодою орендодавця на підставі документації, оформленої відповідно до чинного законодавства.

4.6. Згідно з пунктом 5.3 договору оренди від 02.11.2017 № 1961 орендар має право за письмовою згодою орендодавця вносити зміни до складу орендованого майна, провадити невід`ємні поліпшення, які необхідні для здійснення господарської діяльності, що зумовлює підвищення його вартості. Якщо невід`ємні поліпшення майна зроблені за згодою орендодавця, орендар має право на відшкодування вартості необхідних витрат або зарахування їх вартості тільки у разі придбання об`єктів оренди у власність. Поліпшення, зроблені без згоди орендодавця, які неможливо відокремити без пошкодження орендованого майна, не породжують зобов`язання орендодавця відшкодувати їх вартість.

4.7. Відповідно до пункту 10.1 договору оренди від 02.11.2017 № 1961 договір діє з 02.11.2017 до 02.10.2020.

4.8. Суди попередніх інстанцій зазначили, що актом прийому-передачі від 02.11.2017 майно, зазначене в договорі оренди, передано орендарю.

4.9. Орендар звернувся до Управління комунального майна та приватизації з листом (вх.№16704 від 08.11.2017) про надання дозволу на приватизацію орендованого майна.

4.10. Рішенням 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.02.2018 № 1008/18 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" вирішено провести відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова шляхом викупу (згідно з додатком - Переліком об`єктів, які підлягають приватизації (відчуженню) шляхом викупу).

4.11. Пунктом 20 зазначеного Переліку передбачено, що приватизації (відчуженню) шляхом викупу орендарем - ТОВ "ОНЛІ ДІП" підлягають: нежитлові приміщення підвалу в житловому будинку за адресою: пров. Короленка,10, літ.А-5, площею 222,04 м2.

4.12. Орендар 22.02.2018 до Управління комунального майна та приватизації подав заяву № 3557 про приватизацію орендованого майна.

4.13. На підставі заяви орендаря від 22.02.2018 Управління комунального майна та приватизації 28.02.2018 направило лист № 2605 Фізичній особі - підприємцю Копійко В. Л. (далі - ФОП Копійко В. Л.) як суб`єкту оціночної діяльності, з пропозицією провести оцінку майна з метою визначення вартості об`єкта для приватизації шляхом викупу.

ФОП Копійко В.Л. 28.02.2018 склала звіт про оцінку, відповідно до якого вартість зазначеного майна становить 419 600,00 грн без ПДВ.

4.14. Господарські суди попередніх інстанцій зазначили, що будь-які відомості про те, що проводились ремонтні роботи у вказаних нежитлових приміщеннях, у тому числі невід`ємні поліпшення, відсутні.

4.15. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що відповідно до листа Департаменту містобудування та архітектури Харківської обласної державної адміністрації від 31.01.2018 № 01-04/267-2/327 будівля за адресою: м. Харків, пров. Короленка, 10, перебуває на державному обліку як пам`ятка архітектури та містобудування місцевого значення: "Житловий будинок", охоронний № 157, прийнята на облік рішенням виконавчого комітету Харківської обласної Ради народних депутатів від 30.04.1980 № 334.

4.16. Між Департаментом містобудування та архітектури Харківської обласної державної адміністрації та ТОВ "ОНЛІ-ДІП" 31.01.2018 було укладено попередній договір № 251 про укладення в майбутньому охоронного договору на пам`ятку культурної спадщини (її частину), за яким ТОВ "ОНЛІ-ДІП" зобов`язується не пізніше ніж через місяць з моменту набуття в установленому порядку права власності на вказані нежитлові приміщення укласти з Департаментом містобудування та архітектури Харківської обласної державної адміністрації охоронний договір на пам`ятку.

4.17. Між Департаментом містобудування та архітектури Харківської обласної державної адміністрації та ТОВ "ОНЛІ-ДІП" 09.02.2018 укладено охоронний договір на пам`ятку культурної спадщини № 1052 на нежитлові приміщення.

4.18. Між ТОВ "ОНЛІ-ДІП" та Управлінням комунального майна та приватизації 09.07.2018 укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від № 5598-В-С, відповідно до якого ТОВ "ОНЛІ-ДІП" приватизувало вказані нежитлові приміщення за 419 600 грн без ПДВ (разом з ПДВ за 503 520 грн).

4.19. Як зазначили суди попередніх інстанцій, у договорі купівлі-продажу зазначено, що його укладено на підставі Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 роки, затвердженої рішенням 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.06.2017 № 691/17, та на підставі рішення 18 (в договорі помилково вказано 19) сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.02.2018 № 1008/18 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова".

4.20. За заявою директора ТОВ "ОНЛІ-ДІП" Литовченко Поліни Миколаївни державним реєстратором Комунального підприємства "Постачальник послуг" Солоницівської селищної ради Луценко П. Г. внесено зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а саме щодо назви об`єкта нерухомого майна: "нежитлові приміщення підвалу № 1-:8, І в житловому будинку літ. "А-5" змінено на "нежитлові приміщення підвалу № І, II, III, 1-:8, IV, 9 в житловому будинку літ. "А-5", про що державний реєстратор прийняв рішення від 27.08.2018 № 42709323.

Крім того, за заявою Литовченко Поліни Миколаївни державним реєстратором Комунального підприємства "Постачальник послуг" Солоницівської селищної ради Луценко П. Г. внесено зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а саме щодо назви об`єкта нерухомого майна: "нежитлові приміщення підвалу № І, II, III, 1-:8, IV, 9 в житловому будинку літ. "А-5" змінено на "нежитлові приміщення підвалу № І, ІІ, III, 1-:8, 1-го поверху IV, 9 в житловому будинку літ. "А-5", про що державний реєстратор прийняв рішення №42709323 від 27.08.2018.

4.21. Наказом начальника Управління комунального майна та приватизації від 17.09.2018 № 452 було вирішено вважати завершеним процес приватизації нежитлових приміщень підвалу № 1-:8, І в житловому будинку літ. "А-5" загальною площею 222,4 м2 за адресою: м. Харків, пров. Короленка, 10, ціна продажу яких становить 503 520 грн з ПДВ.

4.22. Суди попередніх інстанцій зазначили, що на підставі договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 19.09.2018, укладеного між ТОВ "ОНЛІ ДІП" та ТОВ "РІКО № 1", посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Поляком Д. В., зареєстрованим за № 1586, право власності на нежитлові приміщення перейшло до ТОВ "РІКО № 1".

4.23. У подальшому, як установили суди попередніх інстанцій, на підставі договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 16.09.2019, укладеного між ТОВ "РІКО № 1" та ТОВ "ДА-ВІ", посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гібадуловою Л. А. зареєстрованим за № 5425, право власності на нежитлові приміщення перейшло до ТОВ "ДА-ВІ". Відповідно до пункту 3 договору купівлі-продажу від 16.09.2019 продаж вчинено за 492 944,46 грн.

4.24. Спір у цій справі виник у зв`язку з наявністю чи відсутністю правових підстав для визнання незаконним та скасування пункту 20 додатку до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.02.2018 № 1008/18 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова", визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 09.07.2018 № 5598-В-С, укладеного між ТОВ "ОНЛІ-ДІП" та Управлінням комунального майна та приватизації, витребування у ТОВ "ДА-ВІ" на користь Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради нежитлових приміщень підвалу.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

5.2. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд зазначає таке.

5.3. Предметом позову в цій справі є матеріально-правові вимоги Прокурора про визнання незаконним та скасування пункту 20 додатку до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.02.2018 № 1008/18 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова", визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 09.07.2018 № 5598-В-С, укладеного між ТОВ "ОНЛІ-ДІП" та Управлінням комунального майна та приватизації, витребування у ТОВ "ДА-ВІ" на користь Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради нежитлових приміщень підвалу.

5.4. Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор зазначав, що Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем. Тому, на думку Прокурора, оспорюване рішення міської ради є незаконним та підлягає скасуванню, а договір купівлі-продажу, укладений між ТОВ "ОНЛІ ДІП" і Управлінням комунального майна та приватизації, суперечить вимогам законодавства та має бути визнаний судом недійсним, відтак вказані нежитлові приміщення слід витребувати на користь територіальної громади міста Харкова.

5.5. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог Прокурора, суд першої інстанції зазначив, що рішення Харківської міської ради 18 сесії 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 21.02.2018 № 1008/18 в частині пункту 20 додатку до рішення прийнято з порушенням вимог Закону України "Про приватизацію державного майна", Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)". Водночас суд першої інстанції зазначив, що це рішення Харківської міської ради вже було реалізоване і вичерпало свою дію 09.07.2018 внаслідок укладення договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 09.07.2018 № 5598-В-С та переходу до покупця права власності на ці нежитлові приміщення. Тому суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позовна вимога Прокурора про визнання незаконним та скасування пункту 20 додатку до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.02.2018 № 1008/18 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" не призведе до поновлення прав територіальної громади м. Харкова і не є ефективним способом захисту прав територіальної громади м. Харкова.

Суд першої інстанції також дійшов висновку, що порушення встановленого законодавством порядку приватизації або прав покупців є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 09.07.2018 № 5598-В-С відповідно до абзацу 2 частини 6 статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна". Водночас суд першої інстанції зазначив, що позовні вимоги Прокурора спрямовані на захист права власності територіальної громади на нерухоме майно шляхом його повернення у комунальну власність, речове право на яке на час вирішення спору зареєстровано за ТОВ "ДА-ВІ". Тому суд першої інстанції виснував, що наведене також виключає необхідність визнання недійсним в судовому порядку договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 09.07.2018 № 5598-В-С, укладеного в процесі приватизації спірного нерухомого майна.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог Прокурора про витребування нежитлових приміщень, встановив, що на момент звернення Прокурора із цим позовом спірне нерухоме майно на підставі договору купівлі-продажу від 02.03.2020 № 290 було відчужено ТОВ "РІКО №1" на користь ТОВ "ДА-ВІ"; на момент ухвалення судового рішення право власності на спірні нежитлові приміщення зареєстровано в Державному реєстрі нерухомого майна за ТОВ "ДА-ВІ". Водночас суд першої інстанції зазначив, що Прокурор не наводить обставин, які би свідчили про недобросовісність поведінки ТОВ ""РІКО №1" та ТОВ "ДА-ВІ", та не надає відповідних доказів на підтвердження таких обставин. Суд першої інстанції також зазначив, що в цьому випадку задоволення позовної вимоги про витребування у ТОВ "ДА-ВІ" спірного нерухомого майна не відповідатиме "принципу пропорційності", оскільки покладатиме надмірний індивідуальний тягар на товариство, яке добросовісно набуло право власності на об`єкт нерухомого майна.

5.6. Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, зазначив, що скаржником не спростовано законний та обґрунтований висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог Прокурора.

5.7. Не погодившись із висновками судів попередніх інстанцій, заступник керівника Харківської обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.

Розгляд касаційної скарги на судові рішення по суті спору

5.8. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги на постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.05.2025 та рішення Господарського суду Харківської області від 08.01.2025 у справі № 922/532/22, скаржник посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.9. Пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Щодо підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.10. Касаційна скарга заступника керівника Харківської обласної прокуратури на постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.05.2025 та рішення Господарського суду Харківської області від 08.01.2025 у справі № 922/532/22 з посиланням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивована тим, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, не врахували висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду:

- викладені в постановах від 28.01.2025 у справі № 922/3562/21, від 09.10.2024 у справі № 922/3838/21, відповідно до яких задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна;

- викладені в постанові від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, відповідно до яких можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем, та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно);

- викладені в постанові від 22.10.2020 у справі № 752/11904/17, щодо можливості власника майна витребувати майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечень відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, за умов доведення власником майна факту вибуття майна з його володіння не з його волі;

- викладені в постанові від 15.04.2020 у справі № 373/1810/16-ц, згідно з якими право власності на майно, яке було передано за угодами щодо його відчуження поза волею власника, не набувається, у тому числі й добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване;

- викладені в постанові від 09.08.2023 у справі № 404/5748/17, відповідно до яких особа, набуваючи майно, мала проявити розумну обачливість та звернути увагу на те, що спірне майно протягом нетривалого часу відчужувалось декілька разів за договорами купівлі-продажу, що свідчить про недобросовісність останнього набувача.

5.11. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

5.12. Розглянувши доводи, наведені скаржником, колегія суддів зазначає, що положеннями статей 15, 16 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

5.13. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у статті 16 Цивільного кодексу України.

5.14. За змістом частин 2 та 3 статті 16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

5.15. Оскільки Прокурор прагне повернути спірне нерухоме майно у володіння територіальної громади, то, як обґрунтовано зазначили суди попередніх інстанцій, єдиною належною (зокрема, ефективною) позовною вимогою є вимога про витребування спірного нерухомого майна на користь територіальної громади. Подібні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 28.01.2025 у справі № 922/3562/21, від 09.10.2024 у справі № 922/3838/21, на які посилається скаржник.

5.16. Нормами цивільного законодавства передбачені засади захисту права власності. Якщо є підстави, передбачені статтею 388 Цивільного кодексу України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача, захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий шляхом задоволення віндикаційного позову.

Отже, саме задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна (подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі).

5.17. Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах звертала увагу на те, що власник із дотриманням вимог статті 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна не є ефективним способом захисту прав. Подібні за змістом висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20. При цьому в постанові від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу на тому, що позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування без заявлення вимоги про визнання його недійсним. Таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване.

5.18. Відтак колегія суддів зазначає, що задоволення вимог про визнання незаконним і скасування пункту 20 додатку до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 21.02.2018 № 1008/18, визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 09.07.2018 №5598-В-С, не призведуть до відновлення володіння територіальною громадою м. Харкова спірними нежитловими приміщеннями.

5.19. У справі, що розглядається, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що в задоволенні позовних вимог Прокурора про визнання незаконним і скасування пункту 20 додатку до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 21.02.2018 № 1008/18 та про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 09.07.2018 № 5598-В-С необхідно відмовити з мотивів неефективності обраного Прокурором способу захисту прав територіальної громади м. Харкова.

Отже, за встановлених у цій справі обставин доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 28.01.2025 у справі № 922/3562/21, від 09.10.2024 у справі № 922/3838/21, є безпідставними, оскільки висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у наведених скаржником постановах.

Крім того, заступник керівника Харківської обласної прокуратури в касаційній скарзі зазначає про те, що обізнаний із сформованою сталою судовою практикою щодо неефективності позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування та про визнання недійсним договору купівлі-продажу за наявності вимоги про витребування спірного майна. Відтак скаржник зазначає, що рішення суду першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог Прокурора про визнання незаконним та скасування в частині рішення Харківської міської ради від 21.02.2018 № 1008/18, визнання недійсним договору купівлі-продажу від 09.07.2018 № 5598-В-С та припинення права власності не оскаржується, оскільки такі вимоги не зможуть забезпечити ефективного захисту прав територіальної громади. При цьому заступник керівника Харківської обласної прокуратури в касаційній скарзі зазначає, що саме задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника цього майна.

5.20. Розглянувши доводи скаржника щодо неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування статей 387, 388 Цивільного кодексу України, колегія суддів зазначає таке.

Колегія суддів установила, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, на яку посилається скаржник, сформульовано такі висновки:

"6.9. Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

…6.44. Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності/недобросовісності набувача, що має важливе значення як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і для визначення критерію пропорційності втручання у право набувача майна, не можуть вважатися такими, що відповідають нормам справедливого судового розгляду згідно зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства України.

6.45. Якщо спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача крім приписів статті 388 ЦК України слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно".

5.21. У постанові Верховного Суду від 22.10.2020 у справі № 752/11904/17, на яку посилається скаржник, викладено висновок про те, що "…відповідно до частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі".

5.22. Крім того, як зазначає скаржник, у постанові Верховного Суду від 09.08.2023 у справі № 404/5748/17 викладено висновок про те, що особа, набуваючи майно, мала проявити розумну обачливість та звернути увагу на те, що спірне майно протягом нетривалого часу відчужувалось декілька разів за договорами купівлі-продажу (у спірних правовідносинах за договорами дарування), що свідчить про недобросовісність набувача.

5.23. Колегія суддів зазначає, що згідно із частиною 1 статтею 388 Цивільного кодексу України у разі якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

5.24. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна (частина 2 статті 388 Цивільного кодексу України).

5.25. У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна у власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів (подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 15.02.2022 у справі № 911/3034/15 (911/3692/20)).

5.26. Таким чином, неправомірність набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а набуття права власності може залежати від законності та добросовісності такого набуття (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 25.09.2024 у справі № 923/1137/21).

5.27. Якщо спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача, крім приписів статті 388 Цивільного кодексу України, слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19).

Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17, від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18, від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17.

5.28. У справі, яка розглядається, суд апеляційної інстанції зазначив, що обставини порушення органами місцевого самоврядування умов та порядку приватизації, а також наявність протиправної поведінки самого покупця, який за відсутності у нього законодавчо встановлених підстав для приватизації майна шляхом викупу звернувся до органів місцевого самоврядування з такою заявою, свідчать про недобросовісність дій орендаря (покупця). Разом з тим, як зазначив суд апеляційної інстанції, на момент звернення Прокурора із цим позовом спірне нерухоме майно відчужено ТОВ "ДА-ВІ" на підставі договору купівлі-продажу від 16.09.2019, укладеного між ТОВ "ДА-ВІ" та ТОВ "РІКО №1", зареєстрованого за № 5425. У свою чергу, ТОВ "РІКО №1" придбало майно у ТОВ "ОНЛІ ДІП" 19.09.2018. Тобто, як установив суд апеляційної інстанції, на момент придбання кінцевим набувачем спірного майна воно перебувало у власності попереднього власника рік. На момент ухвалення оскаржуваного судового рішення право власності на спірний об`єкт нерухомого майна було зареєстровано у Державному реєстрі нерухомого майна за ТОВ "ДА-ВІ".

Водночас суд апеляційної інстанції установив, що Прокурор не наводить жодних обставин та не надає доказів, які би свідчили про недобросовісність ТОВ "ДА-ВІ" як кінцевого набувача спірних нежитлових приміщень, на що обґрунтовано звернув увагу місцевий господарський суд. При цьому суд апеляційної інстанції також зазначив, що з огляду на презумпцію добросовісності особи відповідні обставини на спростування такої презумпції мають доводитися стороною, яка про це стверджує.

Як зазначив суд апеляційної інстанції, враховуючи оплатний характер набуття ТОВ "ДА-ВІ" спірного нерухомого майна, необізнаність ТОВ "ДА-ВІ" станом на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна та відсутність можливості бути обізнаними про вибуття майна з комунальної власності з порушенням процедури приватизації, а також відсутність станом на дату укладення ним договору купівлі-продажу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про права інших осіб на нерухоме майно чи їх обтяжень (на які (відомості) добросовісно покладався ТОВ "ДА-ВІ"), ознак недобросовісності у діях кінцевого набувача спірного нерухомого майна немає. Добросовісний набувач, за висновком апеляційного господарського суду, не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. За висновком апеляційного господарського суду, конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус усупереч приписам статті 388 Цивільного кодексу України, а відтак втрачає майно, і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.

Крім того, суд апеляційної інстанції, надаючи оцінку доводам Прокурора щодо наявної інформації на українській аналітичній онлайн-платформі "Clarity Project", встановив що скаржник в апеляційній скарзі з посиланням на зазначений інтернет-ресурс лише зазначає про пов`язаність юридичних осіб, у власності яких перебувало спірне майно, натомість не додає доказів з обґрунтуванням причин їх неподання до суду першої інстанції, в тому числі електронних посилань на такі відомості. Суд апеляційної інстанції встановив, що така обставина як пов`язаність осіб не зазначалася в суді першої інстанції та ним не досліджувалася, що не узгоджується із положеннями статті 269 Господарського процесуального кодексу України щодо меж розгляду справи в суді апеляційної інстанції. Тому суд апеляційної інстанції зазначив, що наведені Прокурором доводи щодо недобросовісності ТОВ "ДА-ВІ" не підтвердилися.

5.29. Колегія суддів зазначає, що в частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Принцип змагальності не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою кожну обставину, про яку стверджує сторона. Відповідну обставину треба доказувати так, щоби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування певного факту з урахуванням досліджених доказів видається вірогіднішим, аніж протилежний (подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19).

Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд із дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 Господарського процесуального кодексу, втрачає сенс (аналогічні висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21).

Отже, саме позивач повинен довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, крім випадків, установлених законом.

Суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).

5.30. Суди попередніх інстанцій надали правову оцінку доводам Прокурора щодо недобросовісності ТОВ "ДА-ВІ". При цьому, за висновками судів, доводи Прокурора щодо недобросовісності ТОВ "ДА-ВІ" не підтвердилися. Висновки судів попередніх інстанцій щодо застосування статей 387, 388 Цивільного кодексу України не суперечать висновкам Верховного Суду, на які посилається скаржник, оскільки суди врахували правові позиції Верховного Суду щодо загальної презумпції добросовісності учасників цивільних правовідносин та необхідності встановлення обставин щодо добросовісності у спірних правовідносинах.

Відтак доводи заступника керівника Харківської обласної прокуратури про залишення судами попередніх інстанцій поза увагою висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, від 22.10.2020 у справі № 752/11904/17, від 09.08.2023 у справі № 404/5748/17, є необгрунтованими.

5.31. Розглянувши доводи скаржника про те, що здійснення Харківською міською радою розпорядження майном не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, не може оцінюватися як вираження волі територіальної громади, колегія суддів зазначає таке.

5.32. Як зазначає скаржник, у постанові Верховного Суду від 15.04.2020 у справі № 373/1810/16-ц викладено правову позицію про те, що "…право власності на майно, яке було передано за угодами щодо його відчуження поза волею власника, не набувається, у тому числі й добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна".

5.33. Заступник керівника Харківської обласної прокуратури, обґрунтовуючи доводи щодо відсутності волі територіальної громади на розпорядження спірним комунальним майном, також у касаційній скарзі посилається на висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 15.03.2017 у справі № 916/2130/15, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (щодо реалізації органом місцевого самоврядування права власності від імені територіальної громади виключно у спосіб, передбачений законом).

5.34. Колегія суддів зазначає, що згідно з положеннями статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

5.35. Відповідно до статті 57 Конституції України, на яку посилається скаржник, закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом.

5.36. Положеннями статті 4 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено основні принципи місцевого самоврядування.

5.37. Первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста (частина 1 статті 6 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

5.38. Згідно зі статтею 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" правовий статус місцевого самоврядування в Україні визначається Конституцією України, цим та іншими законами, які не повинні суперечити положенням цього Закону.

Правовий статус місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі, а також в Автономній Республіці Крим визначається Конституцією України та цим Законом з особливостями, передбаченими законами про міста Київ і Севастополь.

Органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

5.39. Статтею 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", на порушення якої посилається скаржник, визначено повноваження рад приймати нормативні та інші акти у формі рішень, а також врегульовано порядок їх прийняття.

5.40. У справі, що розглядається, апеляційний господарський суд виснував про порушення Харківською міською радою вимог закону про приватизацію під час прийняття оспорюваного рішення про приватизацію об`єкта оренди шляхом викупу.

5.41. Отже, висновки судів не суперечать висновкам, на які посилається скаржник, з огляду на встановлення судами обставин незаконності способу приватизації, який суперечить інтересам держави та територіальної громади. Тому колегія суддів зазначає, що посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду про те, що воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади, є необґрунтованими.

5.42. Зокрема, суд першої інстанції встановив, що ТОВ "ОНЛІ ДІП" жодних поліпшень орендованого майна за період перебування об`єкта нерухомого майна в оренді не здійснило, тому доказів, які би підтверджували наявність у Харківської міської ради права здійснювати приватизацію спірних нежитлових приміщень шляхом викупу, немає. Відтак суд першої інстанції зазначив, що рішення Харківської міської ради 18 сесії 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 21.02.2018 № 1008/18 в частині пункту 20 додатку до рішення прийнято з порушенням вимог Закону України "Про приватизацію державного майна", Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

5.43. Водночас суд першої інстанції зазначив, що в цьому випадку задоволення позовної вимоги про витребування у ТОВ "ДА-ВІ" спірного нерухомого майна не відповідатиме "принципу пропорційності", оскільки покладатиме надмірний індивідуальний тягар на товариство, яке добросовісно набуло право власності на об`єкти нерухомого майна.

5.44. Суд апеляційної інстанції також зазначив, що задоволення позовної вимоги про витребування у ТОВ "ДА-ВІ" спірного нерухомого майна не відповідатиме "принципу пропорційності", оскільки покладатиме надмірний індивідуальний тягар на особу, яка добросовісно набула право власності на об`єкти нерухомого майна.

5.45. Отже, суди попередніх інстанцій розглянули справу відповідно до висновків, на які посилається скаржник, та виснували, що власник має право витребувати своє майно у добросовісного набувача, однак відмовили в задоволенні позовної вимоги Прокурора про витребування спірного нерухомого майна з інших мотивів, а саме через невідповідність такого витребування "принципу пропорційності".

5.46. Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) напрацьовані три критерії, які потрібно оцінити, щоб зробити висновок, чи відповідає певний захід втручання у право власності принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: втручання має бути законним, відповідати суспільним інтересам та бути пропорційним переслідуваним цілям одночасно.

Якщо хоча б одного критерію із перелічених не було додержано, то ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

5.47. Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, у визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

5.48. Суди попередніх інстанцій оцінили зазначені критерії в контексті обставин цієї справи, тому доводи скаржника про неврахування судами правових позицій, викладених у постановах Верховного Суду від 15.04.2020 у справі № 373/1810/16-ц, від 15.03.2017 у справі № 916/2130/15, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, за встановлених судами обставин та висновків суду про те, що задоволення позовної вимоги про витребування у ТОВ "ДА-ВІ" спірного нерухомого майна не відповідатиме "принципу пропорційності", є безпідставними.

5.49. Скаржник також зазначає, що витребування у власність територіальної громади майна (приміщення), незаконно відчуженого (шляхом викупу) органом місцевого самоврядування, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке відчуження відбувалося у передбачений чинним законодавством спосіб та сприяло досягненню максимального економічного ефекту від продажу об`єкта комунальної власності.

Водночас Верховний Суд зазначає, що добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей. Добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 Цивільного кодексу України, а відтак втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.

Подібний висновок викладено в постанові Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09.12.2024 у справі № 754/446/22.

5.50. З урахуванням установлених фактичних обставин у цій справі, що розглядається, доводи скаржника про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права не підтвердилися, тому визначені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, під час касаційного провадження у справі № 922/532/22 не підтвердилася, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень із цих підстав.

Щодо підстав, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.51. Касаційна скарга з посиланням на положення пункту 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивована тим, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, неповно з`ясували обставини справи, які мають значення для справи, що призвело до неправильного її вирішення. Зокрема, скаржник вважає, що суди не дослідили питання недобросовісності відповідачів та їх пов`язаності між собою.

5.52. Розглянувши наведені доводи скаржника, колегія суддів зазначає таке.

5.53. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

5.54. Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

5.55. Таким чином, за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

5.56. За таких обставин недостатніми є доводи заступника керівника Харківської обласної прокуратури про неповне дослідження судами обставин справи за умови непідтвердження підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень із цих підстав.

Розгляд касаційної скарги на додаткове рішення та постанову

5.57. Касаційна скарга заступника керівника Харківської обласної прокуратури на постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.05.2025 та додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 20.01.2025 у справі № 922/532/22 з посиланням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивована тим, що постанова Східного апеляційного господарського суду від 15.05.2025 та додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 20.01.2025 у справі № 922/532/22 ухвалені з порушенням вимог статей 124, 126, 129 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки розміру адвокатських витрат, які мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, а також, чи була їх сума обґрунтованою.

При цьому заступник керівника Харківської обласної прокуратури посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18, від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19, від 01.02.2023 у справі № 160/19098/21, від 18.08.2022 у справі № 61-5124 ав 22, від 01.09.2021 у справі № 178/1522/18, від 08.09.2021 у справі № 206/6537/19, від 16.11.2022 у справі № 906/513/18, від 07.12.2022 у справі № 873/96/22, від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19, від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, від 18.06.2019 у справі № 922/3787/17 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 21.08.2019 у справі № 922/2821/18, від 22.03.2018 у справі № 910/9111/17, від 14.01.2019 у справі № 927/26/18 та від 02.02.2024 у справі № 910/9714/22.

5.58. Колегія суддів установила, що в додатковій постанові Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18, на яку посилається скаржник, сформульовано такий висновок:

"38. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг".

Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19, від 01.02.2023 у справі № 160/19098/21, на які посилається скаржник.

5.59. У додатковій постанові Верховного Суду від 18.08.2022 у справі № 61-5124 ав 22 зазначено, що "попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України".

5.60. У постановах Верховного Суду від 01.09.2021 у справі № 178/1522/18, від 08.09.2021 у справі № 206/6537/19, на які посилається скаржник, викладено висновки про те, що чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

5.61. Колегія суддів установила, що в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 906/513/18 сформульовано висновок про те, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

5.62. У постанові Верховного Суду від 07.12.2022 у справі № 873/96/22, на яку посилається скаржник, наведено висновок, що стосується додаткової оплати ("гонорар успіху адвоката") при позитивному для клієнта рішенні. Верховний Суд у цій постанові зазначив, що суд повинен враховувати критерії дійсності, обґрунтованості, розумності, реальності, пропорційності та співмірності послуг.

5.63. У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 910/12876/19, сформульовано такий висновок:

"38.Тобто в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін".

5.64. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, сформульовано висновок про те, що "не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність".

5.65. У постановах Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 922/3787/17 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, на які посилається скаржник, сформульовано такий висновок:

"У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо".

5.66. У додатковій постанові Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 922/2821/18 зазначено, що згідно із частиною 2 статті 124 Господарського процесуального кодексу України у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

5.67. Як зазначає скаржник, у додатковій постанові Верховного Суду від 22.03.2018 у справі № 910/9111/17 сформульовано висновок про те, що відшкодування судових витрат, у тому числі на професійну правничу допомогу, здійснюється за наявності відповідної заяви (клопотання) сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, а в суді касаційної інстанції - до прийняття постанови у справі.

5.68. Колегія суддів установила, що в постанові Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 927/26/18, на яку посилається скаржник, наведено висновок про те, що "відшкодування судових витрат, у тому числі на професійну правничу допомогу, здійснюється у разі наявності відповідної заяви сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, якщо справа розглядається з повідомленням учасників справи з проведенням дебатів, а відповідні докази надані цією стороною або до закінчення судових дебатів або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. При цьому перевірка цих доказів та надання їм оцінки здійснюється судом у разі дотримання цього порядку, оскільки за інших обставин розподіл судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, не може бути здійснений".

Подібні висновки викладені в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.02.2024 у справі № 910/9714/22, на яку посилається скаржник.

5.69. Як установили суди попередніх інстанцій у справі № 922/532/22, 10.01.2025 на адресу Господарського суду Харківської області надійшла заява представника ТОВ "ДА-ВІ" про ухвалення додаткового рішення, в якій заявник просив суд ухвалити додаткове рішення у справі про стягнення з Харківської обласної прокуратури витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 27 500,00 грн.

5.70. Суд першої інстанції також зазначив, що в судовому засіданні 08.01.2025 представник ТОВ "ДА-ВІ" повідомляв суд про орієнтовний розмір судових витрат (21 000,00 грн), а також про те, що докази на підтвердження понесених судових витрат будуть надані у встановлений законом строк. На виконання приписів частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України представник ТОВ "ДА-ВІ" надіслав відповідні докази протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Суд першої інстанції, задовольняючи заяву ТОВ "ДА-ВІ" про ухвалення додаткового рішення, дійшов висновку про стягнення з прокуратури на користь ТОВ "ДА-ВІ" 12 866,65 грн витрат на професійну правничу допомогу, які, за висновком суду, відповідають критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, а також ці витрати є співмірними з виконаною адвокатом роботою у суді першої інстанції.

5.71. Суд апеляційної інстанції, спростовуючи доводи скаржника про те, що представник ТОВ "ДА-ВІ" не подав разом із відзивом на позов попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, і це може бути підставою для відмови у відшкодуванні судових витрат, виходив із того, що застосування відповідних положень статті 124 Господарського процесуального кодексу України належить до дискреційних повноважень суду, та вирішується ним у кожному конкретному випадку з урахуванням установлених обставин справи, а також інших чинників. Тому, за висновком суду, за змістом частини 2 статті 124 Господарського процесуального кодексу України, у разі неподання учасником справи попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат.

Суд апеляційної інстанції виснував, що сам по собі факт неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат не є безумовною та абсолютною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат. Відтак суд апеляційної інстанції зазначив, що відмова у відшкодуванні витрат на правничу допомогу є правом суду, а не обов`язком, реалізація якого є наслідком доведення стороною того, що неподання іншою стороною попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які ця особа понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, порушило принцип змагальності та завадило стороні спору належним чином висловити свої міркування щодо їх обґрунтованості та співмірності. Водночас суд апеляційної інстанції зазначив, що неподання представником ТОВ "ДА-ВІ" попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які ця особа понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, у цьому випадку не порушило принцип змагальності та не завадило Слобідській окружній прокуратурі м. Харкова належним чином висловити свої міркування щодо обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення витрат шляхом подання 17.01.2025 заперечень на заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

5.72. Колегія суддів зазначає, що частиною 1 статті 124 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що разом із першою заявою по суті спору кожна сторона (зокрема відповідач) подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Частиною 2 статті 124 Господарського процесуального кодексу України визначено наслідки невиконання сторонами положення частини 1 статті 124 Господарського процесуального кодексу України.

5.73. Відповідно до частини 2 статті 124 Господарського процесуального кодексу України суд може відмовити стороні, яка не подала разом з першою заявою по суті спору попереднього розрахунку суми судових витрат, у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору, тобто відмовити, зокрема, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу. Правова конструкція зазначеної норми свідчить, що це право суду, а не його обов`язок.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12.12.2019 у справі № 922/1897/18.

5.74. З урахуванням наведеного Верховний Суд вважає, що доводи скаржника щодо обов`язку суду першої інстанції відмовити стороні, яка не подала разом із першою заявою по суті спору попереднього розрахунку суми судових витрат, у відшкодуванні відповідних судових витрат, та щодо неправильного застосування частини 2 статті 124 Господарського процесуального кодексу України судами попередніх інстанцій є необгрунтованими, оскільки відповідно до частини 2 статті 124 Господарського процесуального кодексу України це є правом суду, а не його обов`язком. Відтак висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам Верховного Суду, на які посилається скаржник.

5.75. Щодо доводів скаржника про неподання представником ТОВ "ДА-ВІ" до закінчення судових дебатів клопотання про компенсацію витрат колегія суддів зазначає таке.

5.76. Згідно із частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України докази розміру судових витрат подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

5.77. Відповідно до статті 221 Господарського процесуального кодексу України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною 2 цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.

5.78. Суд апеляційної інстанції встановив, що в судовому засіданні 08.01.2025 представник ТОВ "ДА-ВІ" адвокат Третьякова Н. Ю. у судових дебатах зазначила, що у випадку прийняття рішення на користь відповідача, докази на підтвердження понесених судових витрат будуть подані до суду протягом 5 днів. Як установив суд апеляційної інстанції, про зазначені обставини вказано в оскаржуваному додатковому рішенні суду першої інстанції та ці обставини перевірені судом апеляційної інстанції шляхом прослуховування запису судового засідання Господарського суду Харківської області від 08.01.2025.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми такої заяви, зокрема, не передбачає, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі та що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії. Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою - до закінчення судових дебатів. При цьому суд апеляційної інстанції встановив, що 10.01.2025, тобто з дотриманням 5-денного строку з моменту прийняття рішення суду від 08.01.2025, представником ТОВ "ДА-ВІ" подано заяву про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу з відповідними доказами.

5.79. Відтак суд апеляційної інстанції виснував, що представником ТОВ "ДА-ВІ" дотримано процесуальні строки звернення до суду із заявою про розподіл судових витрат, тому доводи Прокурора в цій частині є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.

5.80. Отже, за встановлених судами обставин подання ТОВ "ДА-ВІ" доказів про надання правової допомоги та заяви в судовому засіданні 08.01.2025 представника ТОВ "ДА-ВІ" адвоката Третьякової Н. Ю. в судових дебатах про компенсацію витрат на правничу допомогу, Верховний Суд вважає, що доводи скаржника щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України є безпідставними, а висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам Верховного Суду, на які посилається скаржник.

5.81. Розглянувши доводи скаржника про неспівмірність заявленого розміру судових витрат на правничу допомогу з реальними витратами, колегія суддів зазначає, що за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

5.82. Відповідно до частини 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (подібний висновок викладений у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

5.83. Суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції з урахуванням таких критеріїв як обґрунтованість та пропорційність судових витрат до предмета спору, розумність їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, здійснив оцінку розміру судових витрат представника, зокрема за участь у судових засіданнях, та, здійснивши обґрунтовані розрахунки, дійшов висновку не присуджувати ТОВ "ДА-ВІ", на користь якого ухвалено судове рішення, всі його витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, що заявлені до стягнення. Тому із заявлених адвокатом витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 27 500,00 грн, суд першої інстанції поклав на прокуратуру витрати в розмірі 12 866,65 грн.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що Прокурор не навів обґрунтованих доводів на підтвердження неправомірності здійсненого судом розподілу судових витрат, тому, за висновком суду, сама лише незгода учасника спору із розміром понесених витрат на професійну правничу допомогу не може бути підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат.

5.84. Відтак доводи скаржника про порушення судами першої та апеляційної інстанцій частин 4, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України є необґрунтованими, оскільки суд першої інстанції перевірив подані ТОВ "ДА-ВІ" докази, а також урахував заперечення Прокурора, а суд апеляційної інстанції надав правову оцінку висновкам суду першої інстанції.

Відтак доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування вимог статті 126 Господарського процесуального кодексу України, викладених у постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник, не підтвердилися.

5.85. Колегія суддів також зазначає, що підставами касаційного оскарження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. Тому посилання скаржника на висновки, викладені в додатковій ухвалі Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20, не можуть бути взяті уваги.

5.86. З огляду на викладене Верховний Суд вважає, що оскаржувані додаткове рішення та постанова ухвалені з правильним застосуванням судами норм процесуального права, а висновки судів узгоджуються з висновками Верховного Суду, на які посилається заступник керівника Харківської обласної прокуратури, що виключає необхідність скасування оскаржуваних додаткового рішення та постанови суду апеляційної інстанції із цих підстав.

5.87. За результатами перегляду оскаржуваних судових рішень у касаційному порядку Верховний Суд дійшов висновку про правильність кваліфікації спірних правовідносин судами попередніх інстанцій із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Тому в цьому випадку відсутні правові підстави для скасування чи зміни судових рішень, які оскаржуються.

5.88. Крім того, деякі доводи скаржника зводяться до незгоди з обставинами, що були встановлені судом апеляційної інстанції при вирішенні спору, до незгоди з оцінкою доказів у справі, а також до незгоди з висновками місцевого та апеляційного господарських судів, які покладені в основу оскаржуваних судових рішень у цій справі.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

6.3. За змістом статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.4. Оскільки наведені скаржником підстави касаційного оскарження не підтвердилися під час касаційного провадження, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

6.5. Ураховуючи межі перегляду справи у касаційній інстанції, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися під час касаційного провадження, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, тому підстав для задоволення касаційної скарги і скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень немає.

7. Судові витрати

Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ :

1. Касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.05.2025, рішення Господарського суду Харківської області від 08.01.2025 та додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 20.01.2025 у справі № 922/532/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак