Постанова

від 12.09.2006 по справі 5/2071-18/11а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

5/2071-18/11А

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

ПОСТАНОВА

12.09.06                                                                                           Справа№ 5/2071-18/11А

Господарський суд Львівської області в складі

головуючого-судді                                                               Мартинюка В.Я.

при секретарі судового засідання                                     Колтун Ю.М.

у відкритому судовому засіданні у м.Львові

розглянувши справу за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю (надалі ТзОВ) фірми „Франст”

доДержавної податкової інспекції (надалі ДПІ) у Яворівському районі Львівської області

провизнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

з участю представників сторін:

від позивача: Франко С.М. –керівник;

Давиденко С.В. –представник (довіреність №3 від 22.12.2004 року);        

від відповідача:  Бєлкіна Н.В. –начальник відділу (довіреність №3122/10/10-016/458 від 31.08.2005 року),   

В С Т А Н О В И В :

        що ТзОВ „Франст” звернулося до господарського суду з позовом про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ у Яворівському районі Львівської області за №0000672303 від 29.07.2004 року.

        Позовні вимоги мотивовані тим, що у відповідача не було передбачених законом підстав для застосування до позивача санкцій передбачених підп.17.1.8 п.17.1 ст.17 Закону України „Про порядок погашення зобов‘язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, оскільки податкова застава не виникла. Зокрема, вважає позивач, що орган державної податкової служби не має доказів направлення платнику податку першої та другої податкових вимог. Окрім того, зазначає позивач, що згідно з витягом Державного реєстру обмежень рухомого майна від 13.08.2004 року в податковій заставі з 28.05.2002 року знаходилось все рухоме майно і майнові права, але не нерухоме майно, яким є не житлові приміщення продані за договором купівлі-продажу від 08.04.2003 року.

В судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги з тих самих міркувань. Також, звернули увагу суду на обставини, які встановлені рішенням Конституційного Суду України від 24.03.2005 року за №2-рп/2005. Просять позов задоволити.

Представник відповідача проти позову заперечує оскільки вважає, що спірний акт ненормативного характеру прийнятий з урахуванням вимог чинного на той час законодавства, а тому, орган державної податкової служби діяв у межах наданих повноважень.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 17.02.2005 року у даній справі позов задоволено та визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Яворівському районі №000672303 від 29.07.2004 року, з мотивів викладених в позовній заяві.

Львівський апеляційний господарський суд постановою від 15.06.2005 року згадане рішення місцевого господарського суду залишив без змін, а апеляційну скаргу органу державної податкової служби без задоволення, при цьому виключив з мотивації рішення суду посилання на те, що в податковій заставі перебувало лише рухоме майно, оскільки право податкової застави виникає у платника податків при наявності податкового боргу і не залежить від внесення його в Державний реєстр.

Ухвалою Вищого адміністративного господарського суду України від 24.05.2006 року згадані рішення та постанова скасовані, а матеріали справи направлені на новий розгляд до Господарського суду Львівської області. В ухвалі зазначено, що судами не було перевірено таких доводів відповідача:

-          повідомлення-рішення за №168-331-19166660/1873 про нарахування фінансової санкції в сумі 2894 грн. 40 коп. за порушення п.п.1,2,8,12,13 ст.3 Закону України „Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг”, перша та друга податкові вимоги надсилались платнику податків у порядку, встановленому ст.6 Закону України „Про порядок погашення зобов‘язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” та п.5.8 Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових вимог платникам податків. При цьому, зазначає суд касаційної інстанції, друга податкова вимога від 31.01.2002 року ще й досі перебуває на дошці податкових оголошень ДПІ у Яворівському районі;

-           сума нарахування товариству податкового зобов‘язання в розмірі 2894 грн. 40 коп. позивачем визнана в акті звірки розрахунків з бюджетом станом на 17.10.2002 року, тому податкове зобов‘язання, визначене податковим органом, є узгодженим.

Згідно ч.5 ст.227 КАС України, висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, сукупно оцінивши докази та обставини, які мають значення для справи, суд встановив наступне.

За результатами позапланової документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства ТзОВ „Франст” за період з 01.07.2001 року по 01.07.2004 року ДПІ у Яворівському районі Львівської області складено акт за №1178/23-6/19166660 від 27.07.2004 року (а.с.а.с.11-21, том І) та прийнято податкове повідомлення-рішення за №0000672303 від 29.07.2004 року, яким на підставі підп.17.1.8 п.17.1 ст.17 Закону України „Про порядок погашення зобов‘язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, за самостійне відчуження активів, які перебувають у податковій заставі та потребують обов‘язкової попередньої згоди податкового органу на таке відчуження, зобов‘язано позивача сплатити штраф у розмірі 38465 грн. 00 коп. (а.с.10, том І).

Згідно підп.8.6.1 п.8.6 ст.8 Закону України „Про порядок погашення зобов‘язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі, здійснює вільне розпорядження ними, за винятком операцій, що підлягають письмовому узгодженню з податковим органом:

а) купівлі чи продажу, інших видів відчуження або оренди (лізингу) нерухомого та рухомого майна, майнових чи немайнових прав, за винятком майна, майнових та немайнових прав, що використовується у підприємницькій діяльності платника податків (інших видах діяльності, які за умовами оподаткування прирівнюються до підприємницької), а саме готової продукції, товарів і товарних запасів, робіт та послуг за кошти за цінами, що не є меншими за звичайні;

б) використання об'єктів нерухомого чи рухомого майна, майнових чи немайнових прав, а також коштів для здійснення прямих чи портфельних інвестицій, а також цінних паперів, що засвідчують відносини боргу, надання гарантій, поручительств, уступлення вимоги та переведення боргу, виплату дивідендів, розміщення депозитів або надання кредитів;

в) ліквідації об'єктів нерухомого або рухомого майна, за винятком їх ліквідації внаслідок обставин непереборної дії (форс-мажорних обставин) або відповідно до рішень органів державного управління.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам місцевий господарський суд виходив з наступних обставин справи та таких міркувань.

Згідно договору купівлі-продажу приміщення від 08.04.2003 року (а.с.22, том І) ТзОВ „Франст” відчужило на користь Стадник Ольги Михайлівни не житлові приміщення площею 130 кв. м за сумою 38465 грн. 00 коп.

Згідно витягів за №2668 від 28.05.2002 року (а.с.25, том І) та за №2122 від 13.02.2004 року (а.с.26, том І) наданих реєстратором Інформаційним центром Міністерства юстиції м.Львів про внесення запису до Державного реєстру застав рухомого майна все рухоме майно і майнові права позивача перебувають у податковій заставі.

Як вбачається з матеріалів справи рішенням ДПІ у Яворівському районі Львівської області за №168-331-19166660/1873 від 22.05.2001 року визначено податкове зобов‘язання в сумі 2894 грн. 40 коп. (а.с.33, том І), яке в подальшому стало податковим боргом.

Зазначене податкове зобов‘язання є фінансовою санкцією за порушення п.п.1,2,8,12,13 ст.3 Закону України „Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг”.

За своєю правовою природою згадана фінансова санкція не може бути податковим зобов‘язанням, оскільки, порушення, за які застосована санкція, не стосуються податкового законодавства, а є порушеннями правил здійснення господарської діяльності у сфері застосування реєстраторів розрахункових операцій.

Однак, позивачем не представлено місцевому господарському суду доказів, в підтвердження факту визнання недійсним згаданого рішення органу державної податкової служби.

А відтак, призюмується, що рішення ДПІ у Яворівському районі Львівської області №168-331-19166660/1873 від 22.05.2001 року є законним, і підлягає до виконання у всій його частині, зокрема, щодо поширення на нього вимог Закону України „Про порядок погашення зобов‘язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.

У відповідності до вимог ст.19 Конституції України, орган державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов‘язані діяти лише в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно п.19.1 ст.19 Закону України „Про порядок погашення зобов‘язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, цей Закон набирає чинності з 1 квітня 2001 року, за винятком, зокрема, статей 6, 8, 9, 14, які набирають чинності з 1 жовтня 2001 року.

Саме статтею 6 передбачено порядок надіслання податкових повідомлень та податкових вимог із повідомленням про вручення.

Представником відповідача в судове засідання представлено оригінал квитанції за №154 з відміткою вузолу поштового зв‘язку –дата –08.06.2001 року.

Даний доказ позивачем не спростовано.

Отже, оскільки порядок направлення податкових повідомлень та вимог з повідомленням про вручення набув чинності з 01.10.2001 року, то суд вважає, що відповідачем доведено факт належного повідомлення позивача про податкове зобов‘язання визначене рішенням ДПІ у Яворівському районі Львівської області №168-331-19166660/1873 від 22.05.2001 року.

04.10.2001 року органом державної податкової служби виставлено позивачу першу податкову вимогу за №1/74 на суму 2894 грн. 40 коп., яка згідно квитанції за №469-547  від 05.10.2001 року була надіслана позивачу. Дана вимога надіслана без дотримання вищезгаданого порядку, оскільки органом державної податкової служби не  представлено доказів про вручення поштового відправлення.

31.01.2002 року ДПІ у Яворівському районі Львівської області позивачу виставлено другу податкову вимогу за №2/106, яка, у зв‘язку з неможливістю вручення за адресою реєстрації платника податків в органах державної податкової інспекції, була розміщена, у відповідності до підп.6.2.4 п.6.2 ст.6 згаданого Закону, на дошці податкових оголошень (повідомлень), підтвердженням чого є акт від 05.02.2002 року (а.с. 139, том І).

У відповідності до п.8.1 ст.8 Закону України „Про порядок погашення зобов‘язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, з метою захисту інтересів бюджетних споживачів активи платника податків, що має податковий борг, передаються у податкову заставу. Право податкової застави виникає згідно із законом та не потребує письмового оформлення.

Згідно підп.8.2.1 п.8.2 ст.8 цього ж Закону, право податкової застави виникає, зокрема, у разі несплати у строки, встановлені цим Законом, суми податкового зобов'язання, визначеної контролюючим органом, - з дня, наступного за останнім днем граничного строку такого погашення, визначеного у податковому повідомленні.

В рішенні ДПІ у Яворівському районі Львівської області №168-331-19166660/1873 від 22.05.2001 року визначено, що штрафні санкції в десятиденний термін від дня отримання рішення підлягають сплаті.

Враховуючи те, що стаття 8 Закону України „Про порядок погашення зобов‘язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” набрала чинності з 01.10.2001 року, про що йшлося вище, права податкової застави на активи позивача не виникало, оскільки в законі не зазначено про зворотню дію даної норми, зокрема, про момент виникнення права податкової застави, який пов‘язується з несплатою суми податкового зобов‘язання, а не з несплатою податкового боргу.

Щодо факту визнання позивачем в акті звірки розрахунків з бюджетом станом на 17.10.2002 року суми нарахування товариству податкового зобов‘язання в розмірі 2894 грн. 40 коп., який зазначений в ухвалі Вищого адміністративного суду України, то такий не знайшов свого підтвердження в судових засіданнях, оскільки, представник позивача –Франко С.М. зазначив, що він не підписував згаданий акт. Окрім того, з метою з‘ясування даних обставин судом вирішувалось питання призначення судової почеркознавчої експертизи, зокрема, було витребувано у відповідача оригінал згаданого акту, який мав бути предметом дослідження судової експертизи, однак, згідно довідки ДПІ у Яворівському районі Львівської області за №985/19-026 від 23.08.2006 року такий знищений відповідно до номенклатури справ.

Посилання позивача на те, що згідно з витягом Державного реєстру обмежень рухомого майна від 13.08.2004 року в податковій заставі з 28.05.2002 року знаходилось все рухоме майно і майнові права, але не нерухоме майно, яким є не житлові приміщення, продані за договором купівлі-продажу від 08.04.2003 року, судом не може братись до уваги, оскільки, як зазначено в листі Львівської філії Державного підприємства „Інформаційний центр” Міністерства юстиції України за №123 від 10.02.2005 року, реєстрація податкових застав нерухомого майна, згідно із п.1 спільного наказу Міністерства юстиції України та Державної податкової адміністрації України від 07.02.2003 року за №9/5/59 „Про реєстрацію податкових застав нерехумого майна”, до створення Державного реєстру податкових застав здійснюється в Державному реєстрі застав рухомого майна.

Однак, суд вважає, що нерухоме майно позивача в порушення норм чинного законодавства перебувало в податковій заставі.

Окрім того, ч.2 ст.245 КАС України, серед підстав для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є, зокрема встановлення Конституційним Судом України неконституційності закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконано.

Враховуючи те, що дана справа направлена на новий розгляд, суд вважає за необхідне звернути увагу на обставини встановлені Рішенням Конституційного Суду України від 24.03.2005 року за №2-рп/2005 у справі за конституційним поданням 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 1.17 статті 1, статті 8 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (справа про податкову заставу).

Зокрема, даним рішенням визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", зокрема, підпункту 8.2.2 пункту 8.2 статті 8 в частині поширення права податкової застави на будь-які види активів платника податків без врахування суми його податкового боргу.

Також, в даному рішенні зазначено, що на думку Конституційного Суду України, розмір податкової застави виходячи із загальних принципів права повинен відповідати сумі податкового зобов'язання, що забезпечувало б конституційну вимогу справедливості та розмірності. Розмірність як елемент принципу справедливості, зазначає Конституційний Суд України, передбачає встановлення публічно-правового обмеження розпорядження активами платника податків за несплату чи несвоєчасну сплату податкового зобов'язання та диференціювання такого обмеження залежно від розміру несплати платником податкового боргу.

Отже, при прийнятті спірного податкового повідомлення-рішення органом державної податкової служби не було диференційовано обмеження розпорядження активами  платника податків залежно від розміру несплати платником податкового боргу.

Враховуючи наведене, суд прийшов до висновку про обгрунтованість та під ставність позовних вимог і вважає, що позов підлягає задоволенню.

Окрім того, у відповідності до вимог п.1 ч.2 ст.162 КАС України, суд може прийняти постанову, зокрема, про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень.

Зі змісту ч.11 ст.171 КАС України, поняття нечинності стосується нормативно-правових актів.

Враховуючи те, що позивачем оспорюється ненормативно-правовий акт, який він просить визнати недійсним, та положення абзацу 1 та 2 ч.2 ст.162 КАС України, суд, встановивши протиправність спірного податкового повідомлення-рішення, вважає за необхідне скасувати його.

Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ч.1 ст.94 КАС України, судові витрати присуджує на користь позивача з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 21, 69, 70, 160-163 КАС України, суд -

                                                 ПОСТАНОВИВ:

1.          Позовні вимоги задоволити.

2.          Скасувати, прийняте ДПІ у Яворівському районі Львівської області, податкове повідомлення-рішення за №0000672303 від 29.07.2004 року.

3.          Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Франст”, яке знаходиться за адресою Львівська область, м.Новояворівськ, вул.С.Бандери, 19/40, (код ЄДРПОУ 19166660) 203 грн. 00 коп. судових витрат сплачених позивачем при поданні позову.

4.          Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

5.          Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                                                                       Мартинюк В.Я.