Постанова від 24.09.2025 по справі 488/3296/23

24.09.25

22-ц/812/1621/25

Справа № 488/3296/23 Головуюча суду у 1-й інстанції Селіщева Л. І.

Провадження № 22ц/812/1621/25 Доповідачка в апеляційній інстанції Ямкова О. О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

24 вересня 2025 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:

головуючої: Ямкової О. О.,

суддів: Крамаренко Т. В., Локтіонової О. В.,

із секретарем: Богуславською О. М.,

за участю: позивачки ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

ОСОБА_2

на рішення Корабельного районного суду міста Миколаєва від 10 липня 2025 року, постановлене під головуванням судді Селіщевої Л. І. у приміщенні суду у місті Миколаєві, зі складанням повного судового рішення, у справі

за позовом

ОСОБА_1 до ОСОБА_2

про позбавлення батьківських прав,-

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей Адміністрації Корабельного району міста Миколаєва (далі Служба у справах дітей), про позбавлення батьківських прав відповідача стосовно його сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позову зазначала, що вона є бабусею малолітнього ОСОБА_3 , який проживає разом з нею, оскільки її донька ОСОБА_4 , мати неповнолітнього, відбуває покарання в росії, а відповідач, який є батьком дитини, проживає окремо, не цікавиться долею сина, так як батьківські збори у школі не відвідує, ніякої турботи та піклування стосовно сина не проявляє, злісно ухиляється від сплати аліментів на утримання дитини.

Посилаючись на ці обставини, як аморальну та антигромадську поведінку відповідача по відношенню до сина, які створюють умови, що шкодять інтересам дитини, як на сьогоднішній день, так і у майбутньому, коли у ОСОБА_2 виникне право вимагати від дитини виконання обов`язків у відповідності до статей 202-206 СК України, просила позбавити його батьківських прав з метою захисту інтересів дитини.

У відзиві на позову заяву відповідач пред`явлених до нього вимог не визнав та зазначив про те, що ніколи не втрачав інтересу до спілкування та турботи про сина. Вказав, що після розлучення син залишився проживати разом зі своєю матір`ю, яка виїхала у 2015 році на заробітки до росії та була там засуджена за вчинення тяжкого кримінального злочину зі збуту наркотичних речовин. Він в цей період завжди спілкувався із сином, але у зв`язку з постійними закордонними відрядженнями, що були пов`язані з характером його роботи, у нього була домовленість про виховання дитини бабусею, яка була позбавлена можливості турбуватися про свою доньку. На утримання дитини надавав гроші добровільно та не знав, що мало місце заочне рішення суду про стягнення з нього аліментів, на підставі якого у 2015 році було видано виконавчий лист, який пред`явлено наприкінці 2021 року в інтересах матері дитини, що відбувала покарання. Внаслідок цього йому нарахована заборгованість за аліментами за попередній період, коли виконавчий лист не було пред`явлено до виконання, так як він добровільно надавав гроші для утримання дитини бабусі. До початку війни він проводив час з сином, але потім бабуся не дала йому вивезти сина у безпечну частину країни та сама з ним виїхала до міста Південне Одеської області, і в подальшому стала чинити йому перешкоди у спілкуванні з дитиною.

На відзив ОСОБА_2 бабусею дитини надана відповідь на відзив, де вона зазначила, що починаючи з кінця 2020 року батько дитини остаточно припинив виконувати свої батьківські обов`язки, внаслідок чого вона у листопаді 2021 року від імені доньки, що відбувала покарання на території росії, пред`явила виконавчий лист до виконання. Вважала наведені відповідачем причини невиконання ним батьківських обов`язків, такі як характер його праці, пов`язаний з відрядженнями за межі міста, та початок воєнного стану в країні, такими, що не звільняли його від належного виконання батьківських обов`язків.

В подальшому представницею відповідача надано заперечення за позовною заявою, у яких наголошено, що позивачкою до суду не надано доказів, спрямованих на захист інтересів дитини через позбавлення батьківських прав відповідача, який бажає спілкуватися з сином, а також доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків. Син відповідача ОСОБА_3 в свої чотири роки залишився без матері, внаслідок чого відповідач не хотів його позбавляти ще і бабусі, але позивач, натомість, вирішила позбавити дитину батька.

Третьою особою Службою у справах дітей відзиву не надано, натомість подано клопотання про розгляд справи за відсутністю їх представника з підтриманням позовних вимог.

Ухвалою Корабельного районного суду міста Миколаєва від 30 квітня 2024 року зобов`язано орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей надати висновок щодо доцільності позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.

30 травня 2024 року Службою у справах дітей до суду подано висновок виконкому Миколаївської міської ради, як органу опіки та піклування.

11 листопада 2024 року відповідачем, від імені якого діє представниця ОСОБА_5 , подані клопотання про заслуховування думки дитини та виклик та допит в якості свідків осіб, які можуть підтвердити обставини, викладені відповідачем у відзиві.

Ухвалою Корабельного районного суду міста Миколаєва від 12 листопада 2024 року клопотання, подані 11 листопада 2024 року представницею відповідача, задоволено.

Рішенням Корабельного районного суду міста Миколаєва від 10 липня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено, постановлено про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно його неповнолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Розподілено судові витрати.

При ухваленні рішення суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою доведено за допомогою належних доказів ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, який самоусунувся та протягом тривалого часу не бере участі у вихованні та утриманні дитини, її духовному та фізичному розвитку, ставленні його свідомості та сприйняття світу.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, зміст якої є відтворюванням викладених ним у відзиву обставинах, як заперечень проти пред`явлених до нього позовних вимог, про обґрунтування яких ним доведено у судовому засіданні за допомогою належних доказів. Просив про скасування рішення суду з постановленням нового про відмову у задоволенні позову, оскільки він ніколи не ухилявся від спілкування з сином, бажає його бачити, спілкуватися та проявляти про нього турботу. Посилався на безпідставність висновків суду про його свідоме тривале ухилення від виконання батьківських обов`язків, яке не доведено позивачкою у суді.

На думку апелянта, судом не враховано першочергові інтереси дитини, а враховані лише інтереси бабусі за наявності у дитини обох батьків.

Письмового відзиву на апеляційну скаргу іншими учасниками справи не надано.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які приймають участь у справі, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню із наступних підстав.

Згідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до положень частини першоїстатті 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 15 ЦК Українивизначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже,стаття 15 ЦК Українивизначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Відповідно до частини першої статті 19 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), держава вживає усіх необхідних заходів з метою захисту дитини від відсутності піклування або недбалого ставлення до неї з боку батьків.

За положеннями частин 1 і 2 статті 27 цієї Конвенції кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку. Батьки несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно зістаттею 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до частини 8статті 7 СК Українирегулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно з частинами 2 та 4статті 155 СК Українибатьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до пункту 2 частини 1статті 164 СК Українимати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Згідно з частинами 1 та 3 статті 3 Конвенції передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Устатті 7 СК Українивизначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установленихКонституцією України, Конвенцією, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя (частини 1-3 статті 150 СК України). Тому передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї (частина 5 статті 150 СК України).

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

Таким чином, позбавлення батьківських правдопускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини 1статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»суди застосовують при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свободта практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).

У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року зазначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантованістаттею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

У рішенні по справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява№ 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (параграф 100).

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.

Подібні правові висновки викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема,від 8.04.2020 у справі № 645/731/18, від 29.01.2020 у справі№ 127/31288/18, від 29.01.2020 у справі № 643/5393/17, від 17.01.2020 у справі № 712/14772/17, від 25.11.2019 у справі №640/15049/17, від 13.03.2019 у справі № 631/2406/15-ц, від 24.04.2019 у справі №331/5427/17.

За цими висновками Верховний Суд виходить з того, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Оскільки виховання дитини це складний безперервний процес, який потребує від батьків багато часу та уваги, то передача ними дитини на виховання іншим особам, якими можуть бути баба, дід та інші, у відповідності до частини 5 статті 150 СК України, означає лише те, що особи, які взяли на виховання дитину, несуть відповідальність за її поведінку, а обов`язок батьківського піклування щодо неї так і залишається на батьках.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_2 є батьком малолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який на час апеляційного перегляду став неповнолітнім, а ОСОБА_7 , яка є особою, що не брала участі у справі, - є матір`ю неповнолітнього (а.с.11).

Батьки дитини перебували у зареєстрованому шлюбі з 12 лютого 2011 року, який ними розірвано за рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 23 вересня 2015 року з відновленням матір`ю дитини дошлюбного прізвища ОСОБА_7 (а.с.12).

Під час розірвання шлюбу у судовому порядку питання про визначення місця проживання спільного сина подружжя судом не вирішувалося, оскільки такої вимоги матір`ю дитини у позові не заявлено, лише наведене посилання на її спільне проживання разом з дитиною (а.с.12).

Одночасно з позовом про розірвання шлюбу, матір`ю дитини ОСОБА_8 подана заява про стягнення аліментів з ОСОБА_2 в розмірі частини з усіх видів доходів (а.с.13), яка задоволена на підставі заочного рішення Корабельного районного суду міста Миколаєва від 12 жовтня 2015 року (а.с.14), та в перегляді якого за заявою ОСОБА_2 (а.с.44-46) відмовлено на підставі ухвали того ж суду від 27 квітня 2023 року.

Виконавчий лист на виконання заочного рішення Корабельного районного суду міста Миколаєва від 12 жовтня 2015 року видано у той же день, 12 жовтня 2015 року (а.с.14), але до примусового виконання його пред`явлено лише 9 листопада 2021 року і не стягувачкою, а позивачкою, яка є її матір`ю (а.с.7-10) та що діяла від імені доньки ОСОБА_7 на підставі довіреності від 14.10.2021 року, виданою та посвідченою начальником колонії чуваської республіки російської федерації (а.с.139-140), з правом на отримання грошових коштів аліментів на особистий рахунок в банку.

Постановою головного державного виконавця Корабельного ВДВС у місті Миколаєві від 13 листопада 2021 року (а.с.15) вперше відкрито примусове виконання заочного рішення про стягнення аліментів з відповідача на утримання дитини, але розрахунок заборгованості проведено, починаючи з травня 2015 року (а.с.16). Постанова та розрахунок боргу 3 грудня 2021 року направлені на адресу відповідача (а.с.15), після чого ОСОБА_2 28 грудня 2021 року (а.с.44-46) звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення.

З часу розірвання шлюбу між батьками дитини і до моменту перегляду справи в суді апеляційної інстанції, ОСОБА_9 є зареєстрованим за місцем реєстрації своєї матері ОСОБА_10 за адресою: АДРЕСА_1 . Батько дитини проживає у АДРЕСА_2 , а є зареєстрованим у АДРЕСА_3 (а.с.32). Позивачка ОСОБА_1 , яка є бабусею дитини по лінії матері, зареєстрована та проживає за іншою адресою: АДРЕСА_4 .

Як пояснювали у судових засіданнях сторони, ОСОБА_9 після розірвання шлюбу батьків залишився на спільне проживання разом з матір`ю, яка в подальшому, наприкінці 2015 року виїхала на заробітки до росії, де була засуджена за вчинення особливо тяжкого злочину. Батько дитини не заперечував проти проживання дитини з його матір`ю, а потім і з позивачкою, яка є бабусею дитини, зважаючи на відсутність матері та близькість бабусі до виховання сина (а.с.128-134, 141-145).

Мати дитини ОСОБА_10 , починаючи з 18 липня 2016 року знаходилася під вартою на території росії за вчинення 21 епізоду незаконного збуту наркотичних речовин групою осіб та на підставі вироку новочебоксарського міського суду чуваської республіки від 16.08.2018р, який приведено до відповідності із законодавством України, та їй призначено кримінальне покарання у вигляді восьмі років десяти місяців позбавлення волі із закінченням строку відбування покарання 19 травня 2025 року (а.с.19-21).

За поясненнями позивачки у суді апеляційної інстанції мати дитини відбувала повний строк покарання на території росії та повернулася приблизно у липні 2025 року.

Отже, участь матері дитини у спілкуванні, вихованні та утриманні сина, зокрема у відповідності до положень статті 150 СК України, на якому наполягала позивачка під час заповнення 9 серпня 2022 року акту оцінки потреб її сім`ї для оформлення дитині статусу ВПО та тимчасове поміщення онука до родини бабусі, на відміну від батька, про невідоме перебування якого та ухилення від виконання батьківських обов`язків нею повідомлений відповідний орган опіки та піклування (а.с.214-218), є передусім, сумнівним.

В той же час наказом Служби у справах дітей Южненської міської ради Одеського району Одеської області №87-О від 2 вересня 2022 року малолітнього ОСОБА_6 тимчасово влаштовано до сім`ї рідної бабусі ОСОБА_1 та дитині надано статус ВПО (а.с.201).

29 грудня 2022 року Службою у справах дітей Южненської міської ради Одеського району Одеської області повідомлено відповідну службу Миколаївської міської ради про повернення родини бабусі на постійне місце проживання за адресою: АДРЕСА_4 (а.с.200).

За наведених обставин, слід дійти висновку, що до серпня 2022 року питання щодо виконання батьками обов`язків відносно малолітнього сина ОСОБА_3 компетентними службами не вирішувалося і питань про поміщення на проживання дитини до родини бабусі, хоча і тимчасове, не розглядалося. Тимчасове влаштування дитини до родини бабусі здійснено під час її переміщення разом з дитиною в період воєнного стану до іншого міста та пов`язане із захистом прав дитини, присвоєння статусу ВПО та без встановлення обставин щодо ухилення батьками від виконання своїх батьківських обов`язків.

Після повернення позивачки з дідусем та онуком до міста Миколаєва у грудні 2022 року, ОСОБА_1 звернулася у лютому 2023 року за отриманням відповідної довідки від навчального закладу про відсутність батьків дитини на батьківських зборах (а.с.26-27) та складення акту про обстеження школою житлово-побутових умов проживання дитини у родині бабусі в однокімнатній квартирі, де є усі умови для проживання малолітнього, а зі слів бабусі дитина дуже хоче з нею жити, так як мати дитини знаходиться за кордоном і не допомагає матеріально, як і батько не підтримує дитину (а.с.28). У липні 2023 року позивачка звернулася також для складення аналогічного акту до Служби у справах дітей Адміністрації Корабельного району Миколаївської міської ради (а.с.29) та 28 серпня 2023 року звернулася до суду із цим позовом про позбавлення батьківських прав, при тому лише щодо батька дитини відповідача ОСОБА_2 , не залучивши до участі у справі матір дитини, яка не позбавлена батьківських прав (а.с.2).

Також подавши позов, на його обґрунтування не навела доводів про те, що вона є особою, яка має право звернутися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав одного із батьків у відповідності до статті 165 СК України, за наявності іншого матері дитини та за відсутністю рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради про поміщення малолітньої дитини на проживання до її родини за аналогією до фактичних вихователів (стаття 261 СК України, патронатних вихователів (стаття 252 СК України), прийомних батьків (стаття 256 СК України) або батьків вихователів (стаття 256 СК України) тощо та з урахування закінчення дії тимчасово влаштування дитини під час тимчасового проживання на території міста Южне (наразі Південне).

В той же час, висуваючи вимогу про позбавлення відповідача батьківських прав, вказала на самоусунення батька від належного утримання сина та наявності у нього заборгованості з аліментів, не відвідування ним школи та батьківських зборів у період 2022-2023рр, що на її переконання свідчить про те, що ОСОБА_2 свідомо не приймає ніякої участі у вихованні та утриманні дитини, оскільки цим займається виключно вона, як бабуся.

Зазначаючи про тривале невиконання батьком своїх обов`язків, позивачка надала в якості доказів наказ Служби у справах дітей про тимчасове влаштування дитини до її родини у серпні-вересні 2022 року в іншому місті та довідку і акти, що складені у лютому та липні 2023 року, інших доказів про свідоме усунення батька від виконання обов`язків, починаючи з 2015 року до суду не надавала.

А з огляду на відсутність звернень бабусі або матері дитини задля вирішення питання про влаштування дитини, яка не може утримуватися матір`ю та позбавлена батьківського піклування з боку батька, або іншим чином підтвердження чи встановлення фактів порушення прав дитини, зокрема процесу навчання чи іншого духовного розвитку малолітнього з доведенням їх за допомогою письмових доказів, позивачкою або органом опіки та піклування за період з 2015 року і до серпня 2022 року суду не надано.

Натомість, відповідач категорично заперечуючи проти позбавлення його батьківських прав відносно сина, зазначав про родинну домовленість про тимчасове проживання дитини з бабусею та способи його участі у спілкуванні, вихованні та утриманні сина, а також відсутність будь-яких суперечок між ними з цих питань у період з 2015 року по кінець 2021 року включно (а.с.36-47). Однак, після пред`явлення бабусею виконавчого листа про стягнення з нього аліментів в інтересах дитини, але на користь матері дитини, яка знаходилася в місцях позбавлення волі, на підставі заочного рішення, ухваленого у 2015 році про яке йому відомо не було, що призвело до нарахування значного розміру заборгованості за аліментами за тривалий час, між ними виникли суперечки та позивачка стала влаштовувати йому перешкоди у спілкуванні з сином, а пізніше звернулася до суду з цим позовом. Втім, він любить сина, хоче спілкуватися з ним та брати участь в його житті, що і стало підставою для його зверненням до суду вже з позовом про відібрання дитини та визначення місця її проживання з ним, як батьком (а.с.68-72, 120-122, 125-126).

З письмових матеріалів справи, що надані представницею відповідача в якості ґрунтовних заперечень проти пред`явленого позову, слідує, що відповідач ОСОБА_2 здоровий, не є наркоманом та алкоголіком, позитивно характеризується за місцем роботи та проживання, у спірний період влаштувався на роботу з 1 лютого 2023 року, де отримує заробітну плату, за рахунок якої стягуються аліменти за відкритим у листопаді 2021 року виконавчим провадження. Також надав фото на підтвердження спільного відпочинку з позивачкою та онуком, а також особистого спілкування з сином у 2019 році, що узгоджується з розпискою, яка складена позивачкою 12 вересня 2020 року (а.с.62-72, 136-138, 161-163, 185-187).

На противагу цим обставинам та на вимогу суду першої інстанції виконавчим комітетом Миколаївської міської ради як органом опіки та піклування від імені якого діяла Служба у справах дітей Адміністрації Корабельного району надано висновок про доцільність позбавлення відповідача ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3 (а.с.85-87).

Органом опіки та піклування у цьому висновку зазначено про те, що батько тривалий час не виконує своїх обов`язків, що підтверджено відомостями, викладеними в отриманій ним довідці школи та медичного центру, які за матеріалами справи видані у 2023 році.

Також сам висновок ґрунтується на ствердженні про обставини, які не є доведеними за допомогою будь-яких доказів, зокрема про те, що дитина тривалий час знаходиться на повному утриманні бабусі, а батько став сплачувати аліменти, після звернення бабусі до суду із позовом про позбавлення батьківських прав, а також щодо того, що батько неодноразово запрошувався до Служби у справах дітей з метою збереження родинних стосунків між ним та сином, але запрошення проігнорував.

Ці твердження про неодноразові запрошення батька до Служби не лише суперечать встановленому судом факту про те, що лише 29 грудня 2022 року орган опіки та піклування Миколаївської міської ради повідомлено іншою Службою у справах дітей про наявність обставин тимчасового влаштування дитини до родини бабусі, а ще і тому, що бабуся звернулася до Служби у липні 2023 року на передодні свого особистого звернення до суду із позовом про позбавлення відповідача батьківських прав задля складання відповідного акту. При тому намагання апеляційного суду перепровірити ці обставини, що викладені у висновку органу опіки та піклування, відповідно до частини 7 статті 81 ЦПК України результатів не дали, оскільки органом опіки та піклування доказів про безліч запрошень відповідача до Служби з прав дітей задля вирішення питання про збереження родинних стосунків між ним та сином до суду не надано. У той же час надані бланки запрошень для вирішення питання про позбавлення батьківських прав під час розгляду справи в суді і без підтвердження їх належного вручення відповідачу. Тому, у цьому випадку у справі підтверджено лише розгляд 23 травня 2024 року питання про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав на вимогу суду та з його викликом, якого однак, безпосередньо не було запрошено для участі у розгляді самого питання та висловлення своєї думки, оскільки він продовжував очікувати в коридорі до закінчення розгляду усіх питань компетентною комісією.

Сумнівним, з огляду на положення статей 165, 252, 256, 261 СК України та приписи частини 5 статті 150 СК України, є висновок органу опіки та піклування про те, що дитина тривалий час проживає в родині бабусі без офіційного визначення їй такого статусу до серпня 2022 року та за наявності до цієї дати погодження між батьками та бабусею питання щодо проживання дитини, а також за наявності матері дитини, що не позбавлена батьківських прав, і батька, про обов`язок якого вирішується питання у цій справі; а також висновок про доцільність і бажання дитини проживати виключно в родині бабусі, за відсутністю вимог про визначення місця проживання вже неповнолітньої дитини у межах цієї справи та з врахуванням частини 1 статті 151 та частини 3 статті 160 СК України, коли батьки мають переважне право вирішувати питання щодо своєї дитини перед іншими особами, навіть при передачі дитини цим особам на виховання, а саме питання про проживання дитини, яка на сьогоднішній час досягла чотирнадцяти років, вирішується не за позовом батьків чи осіб, які їх замінюють, а за її бажанням.

Одночасно, в обґрунтування висновку органом опіки та піклування покладена особиста думка дитини, але не шляхом реалізації дитиною свого «права бути вислуханою» в порядку статті 171 СК України, а в непередбаченому статтями 19 та 171 СК України способу через відібрання від дитини 9 травня 2024 року начальником Служби у справах дітей письмової розписки, з викладенням її змісту у лінгвістичній манері, не притаманній мові на той час малолітньої дитини, а саме, як то «я проживаю близько 10 років з бабусею..», «мій батько.. проживає окремо від мене..», «я не почуваю того що він мій батько..». При тому дитиною зазначено, що він не хоче жити з батьком, а тому хоче позбавити його батьківських прав (а.с.108).

Втім, за соціально-психологічним висновком про визначення ставлення дитини до батька (а.с.106) встановлено, що ОСОБА_3 сприймає як свою сім`ю себе, дідуся та бабусю. Стосунки з батьком є невизначеними, оскільки дитина досить тривалий час з ним не спілкується та відчуває образу на нього, оскільки не відчуває підтримки з боку батька. Одночасно зазначено, що такі результати психодіагностичного дослідження відображають стан відношення дитини до батька на момент діагностики та можуть змінюватися під впливом зовнішніх факторів та підпадіння під вплив дорослих, яким довіряє.

Тобто діагностичне дослідження думки дитини встановило невизначене ставлення до свого батька, яке може формуватися нестабільною дитячою психікою в залежності від впливу зовнішніх факторів та впливу дорослих, яким довіряє.

Під час заслуховування думки ОСОБА_6 в суді першої інстанції у судовому засіданні 12 лютого 2025 року, останній погодився з позбавленням відповідача батьківських прав (а.с.128-134), та пояснив, що спілкується з батьком зрідка, який йому телефонує раз на п`ять-шість місяців, але він з ним не розмовляє. А коли розмовляє, то батько допомогу не пропонує. Йому батько давно подарував велосипед, який привіз із Фінляндії, а він пізніше дізнався, що це велосипед друга батька і той йому віддав. На останній день народження батько приніс йому маленький тортик, але він його не брав. Гуляв з батьком на весні та той питав про його здоров`я. Їздив з батьком на риболовлю, коли йому було десь 11ть років, залишилися приємні спогади про саму риболовлю, але не про батька. Став свідком розмови між батьком та дідусем про стягнення з батька аліментів, який сказав, що сума боргу йому нарахована величезна. Йому краще жити з бабусею, ніж з батьком.

Заслухавши в порядку частини 1 статті 171 СК України думку дитини, суд першої інстанції поклав її в основу свого рішення та врахував наданий йому висновок органу опіки та піклування, але при тому не звернув увагу на висновок психодіагностичного дослідження, усні пояснення дитини, з яких слідує, що прохання дитини про позбавлення батьківських прав відповідача пов`язано передусім з порівнянням свого бажання жити з бабусею, а не з батьком, відношення до якого не є негативним, а є невизначеним, а з врахуванням впливу зовнішніх факторів, таких як спори між родиною бабусі та батьком щодо порядку стягнення боргу з аліментів, відсутність особистих подарунків на противагу передарованих речей та невеликого тортику, а також звернення батька з позовом про відібрання ОСОБА_3 від бабусі, та впливу на його психіку людей, яким він довіряє, однією з яких за цим дослідженням є бабуся, якою сформовано своє негативне ставлення до відповідача. Не враховано судом першої інстанції і факт неналежного виконання органом опіки та піклування своїх обов`язків у відповідності до статті 17 СК України, який не вчинив жодної дії для надання допомоги батьку та дитині у налагодженні спілкування з метою збереження дитиною свого родинного коріння та можливості реалізації батьком своїх обов`язків, який бажає відновити довіру між собою та дитиною. Тому суд прийняв передчасне рішення про встановлення тих обставин, які не є доведеними за матеріалами справи, оскільки не свідчать про свідоме неодноразове систематичне ухилення батька від виконання батьківських обов`язків передбачених СК України, зокрема коли заходи впливу та допомоги органу опіки та піклування за цих обставин виявилися марними.

Уся інформація за період з 2015 року по серпень 2022 року, яка трактується як «тривалий час» та викладена представниками Служби у своїх листах, а бабусею у змісті позову, не має належного підтвердження, але при тому покладена в основу висновку Органу опіки та піклування про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав (а.с.85-87), на підставі якого суд першої інстанції задовольнив позов бабусі, за наявності матері дитини, яка не брала участь у розгляді справи, та без залучення до участі у справі в якості відповідного учасника справи - виконкому Миколаївської міської ради, як органу опіки та піклування, замість якого залучив Службу у справах дітей третьою особою.

Отже, незважаючи на обмежене коло учасників справи, суд першої інстанції помилково вважав доведеним позовні вимоги, так як не надав належну оцінку висновку та усній думці дитини, з огляду на положення частини 6 статті 19 та частині 3 статті 171 СК України та усієї іншої сукупності наданих до суду доказів.

Відповідно достатті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК Українивизначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивачку.

Такі обставини та надані на їх підтвердження докази суд у відповідності достатті 89ЦПК України оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Тому встановивши відсутність на час звернення бабусі до суду з позовом фактів злісного нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками щодо сина ОСОБА_3 , який за спільною домовленістю після розірвання шлюбу проживав з матір`ю та бабусею матері, врахувавши бажання батька налагодити спілкування з сином, у якого не сформоване остаточне негативне ставлення до нього, а також те, що батько дитини заперечує проти позбавлення його батьківських прав й бажає приймати участь у вихованні сина, намагається змінити обставини, що викликали таке звернення бабусі до суду, колегія суддів висновує, що суд першої інстанції на підставі наявних у справі доказів дійшов помилкового та передчасного висновку про задоволення позову бабусі.

В цьому разі суд повинен був виходити з того, що позбавлення батьківських правє крайнім заходом впливу при доведеності винної поведінки одного із батьків, яка суперечить інтересам дитини, і неможливості змінити цю поведінку. Достатні підстави для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав апеляційним судом не встановлені.

За таких обставин і відповідно до пунктів 3 і 4 частини 1 статті 376 ЦПК України, рішення суду підлягає скасуванню за поданою апеляційною скаргою з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову.

Керуючись статтями 367-369, 374, 376, 382 ЦПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Корабельного районного суду міста Миколаєва від 10 липня 2025 року скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути з цього часу оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду, у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України.

Головуюча О. О. Ямкова Судді Т. В. Крамаренко

О. В. Локтіонова